Проблематика официального поискового движения и пути решения

Re: Не зря попотели

Ооо..началось) И еще практические курсы ввести
И хде ж разместить сотни поисковиков? Кто печень востанавливать будет?

 

Re: Не зря попотели

Драстеее...Одно допоняет другое и никоим образом не противоречит. Вот если ставить на что то конкретно - тогда будет бардак.

 

Re: Не зря попотели

Не путайте эксгумации санитарных захоронений или браток и раскопки непосредственно траншей..
Скажу проще - санитарки просто берут и эксгумируют ( если это надо и требует исследования и переноса). Там проще в этом плане - сравнительно небольшие обекты
А позиции методично выносят..Народным языком говоря - тянут кишку (транш). Разница в том, что вся схема обороны, кроме самих поисковиков и любителей истории никого больше не интересует.
Ну и с 200 ми га, как пример вы загнули.. Это работы целому огромному отряду на год. Чаще это ограничивается отдельным небольшим ( все зависит от финансовой возможности отряда, его колличеством, временем года, посевной и многими нюансами) иследуемым участком.. Провели комплексное иследование, оформили все, переходят на новый участок. Сами понимаете почему! Поисковики не Боги..да и объектов срочных хватает с головой, желания хватает, а времени и возможности никогда нет..
С глубинником и МД-хами только шмурда надергаете..Кости не звенят. Только методичные раскопи дадут полный результат..

 

Re: Не зря попотели

Ну, если постараться, это поле, вместе с хабарком, можно и за ночь "вынести".
Давайте не будем утрировать. Месяц - более чем достаточно для любого исследования участка 1400х1400 метров. Знаете, "глаза бояться, а руки делают". Любую здравую мысль можно довести до абсурда, чем вы и пытаетесь постоянно заниматься. Хороша методика, с тремя глубинниками... Кого-то она мне напоминает... А если боец "голенький" лёг, и ни касочки при нём, ни автоматика... тогда как - "анунах", шо с него взять?

 

Re: Не зря попотели

Фото невнятное, но, на сколько я понял из увиденого, тут речь должна идти уже о "Проведенні рятувальних робіт на пам'ятці", а в таком случае методика несколько отличается от "кисточек",но она тоже существует.

Такая методичка уже существует, даже экспертную оценку прошла, но по независящим от меня причинам пока не может быть опубликована в открытых источниках. Обьём - 46 страниц в Ворде.

 

Re: Не зря попотели

С интресом бы на нее поглядел.
И вопрос, не совсем по теме - что за экспертная оценка такая? Кто ее ставит так сказать, а то я не совсем понимаю?

 

Re: Не зря попотели

Взгланете... Я ведь сам заинтересован работать не в "ящик стола", а для людей. Вот утрясу некоторые ньюансы, и вперёд

Ну, это я громко написал Но вобщем то методичка проходила рассмотрение в Центре охраны историко-культурных ценностей на предмет непротиворечия действующей в Украине нормативной базе.

 

Re: Не зря попотели

Немножко смягчим акценты - если люди будут знать "как надо", то стремящихся приблизится к этому критерию будет гораздо больше, чем, не зная "как надо" делать "как получится"
Ну а те, что делают по принципу "как хочу, так и ворочу" будут всегда. От этого никуда не дется.

 

Re: Не зря попотели

Всё правильно. Вами предельно точно сформулированы необходимые и достаточные условия успешной поисковой деятельности (о желании хорошо делать своё дело не говорим - считаем по умолчанию, что это само собой разумеется, и оно у нас есть).
Но в этой гадской жизни складывается так, что у нас глухо нет первого и часто не хватает второго.
По второму пункту все устраиваются, как могут, тут советы давать глупо. А вот по первому стоит побороться. Конечно, вряд ли мы сможем принять хоть какой нибудь "хороший закон" . А вот подумать, как в рамках существующего выкрутиться с максимальным эффектом и минимальными потерями - можно. Вот потому лично я и поддерживаю, более того, зачастую инициирую, эту беседу.

 

Re: Не зря попотели

ВІЙСЬКОВА АРХЕОЛОГІЯ –
МАЙБУТНЄ ПОШУКОВОГО РУХУ.

Зародження організованого пошукового руху, як одного з напрямів вивчення воєнної історії Вітчизни і нової патріотичної форми виховання, пов'язане з прагненням небайдужих людей краще пізнати історію своєї країни, зокрема героїчні і трагічні події Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 рр.
Пошук на місцевості «забутих» останків радянських солдатів з метою їх гідного поховання, виник відразу після війни і став масовим неформальним рухом в 50 - 80-і рр. Біля витоків цього руху стояли звичайні люди, що робили благородну справу і що не сподівалися на славу.
Пошуковий рух знав періоди піднесення та занепаду, часи державної підтримки і повного ігнорування. Але не зник дотепер. Для розуміння пошукового руху, як певного суспільно корисного явища, що є суто народною ініціативою, треба розглянути декілька його аспектів:
1. Справа збереження народної пам’яті. За період державності України багато розмов велося про повернення історичної пам’яті. Неодноразово вчені мужі здійснювали екскурси вглиб століть, прагнучи знайти там ідеї та події, що були б близькими всьому населенню України та дали змогу об’єднати Український народ. Але більшість таких історичних подорожей не дали результатів, а інколи результати були прямо протилежними очікуваним (не можемо не згадати анекдотичну ситуацію з «древніми Украми»). Та навіть науково обґрунтовані та доведені факти древньої історії, як, скажімо, широке висвітлення трипільської тематики, навряд чи знайшли шлях до сердець широкого народного загалу – це були події занадто давні і не пов’язані з сьогоденням, щоб сколихнути патріотичні почуття народу. В той же час матеріал, здатний торкнутися глибин народної душі, в буквальному розумінні лежить у нас під ногами. Велика Вітчизняна війна двічі вогняним валом прокотилася по території України від її східних кордонів до західних і в зворотному напрямку. Тисячі безіменних могил залишила вона на своєму шляху. А ще більше – непохованих дотепер останків, які щедро всівають українську землю. Мабуть важко знайти родину, у якій би не пам’ятали рідних людей, що згунили в полум’ї тієї війни. Навіть сьогодні біліють в лісосмугах і ярах кістки тих, кому ми зобов’язані самим існуванням. Це пам’ятник нашому безпам’ятству, бо викинуті вони туди своїми нащадками в другому-третьому поколінні, що в гонитві за раритетами, а то й просто заради цікавості, знехтували всіма нормами християнської та загальнолюдської моралі. І лише нечисленні пошукові загони, не маючи ні крихти державної підтримки, намагаються рятувати цю пам’ять. Ми впевнені, що лише популяризація такої діяльності разом з переведенням пошукового руху в професійну площину може привести до масового усвідомлення, що топчучись по кісткам дідів неможливо побудувати щасливе майбутнє. Бо той, хто сьогодні знущається над кістками дідів, завтра танцюватиме на могилах батьків. Тобто на наших могилах. А тепер давайте поміркуємо, під чию «музику» відбуватимуться такі «танці»?
2. Патріотична та виховна робота. З давніх давен серед політичних еліт добре відоме дієве правило безкровної переможної війни з супротивником – «Якщо хочеш подолати державу – розбести її молодь». Очільники СРСР добре знали цю істину і величезну увагу приділяли вихованню підростаючого покоління, професійно роблячи «ідеологічні щеплення» майбутнім «будівникам комунізму». І, не ідеалізуючи радянську систему, все ж потрібно визнати, що ці немалі витрати були виправдані, бо СРСР програв у «холодній війні» перш за все економічно, але до падіння останнього радянського бастіону в 1990 році, не дивлячись на повний крах економіки, у країні не відбувалося масштабних політичних заворушень – для них просто не було необхідної кількості внутрішніх «політичних ворогів». Тому величезна імперія, навіть гинучи, порівняно мирно розпалася на низку суверенних країн. Але погляньмо на сучасну молодь - вона кинута напризволяще. Батьки зайняті економічними питаннями, намагаючись створити сімейні островки стабільності у нестабільній країні, держава самоусунулася від виховних програм, займаючись лише недолугою імітацією «виховання» за західними методиками, перетворивши власних дітей на піддослідний матеріал для закордонних психологів. І ми вже маємо перші невтішні результати – погляньте в яких «героїв» грається наша малеча – це різні «гаррі потери», «бетмени» та «супермени». Це не просто дитячі забавки – це ідеологічні ін’єкції чужого світосприйняття, якому нам нічого протиставити. В той же час, спілкуючись з різними верствами населення, пошуковці чудово знають, як тягнуться до їхньої справи підлітки, скільки цікавості і безпосередності виявляють наші діти, коли їм вдається доторкнутися до живої історії. Пошукова справа – той важіль, що може відірвати значну частину молоді від комп’ютерних ігор та інтернету і дати відчуття не лише причетності до великих подій, а й певний авторитет серед підлітків, що дуже важливо в юному віці. Діти, що доторкнулися до пошукової роботи, отримують нову систему етичних орієнтирів та моральних цінностей, а разом з ними і певну протиотруту від закордонних ідеологічних атак. То ж може доцільніше, замість «скаутських клубів» створювати при пошукових загонах осередки «юних пошуковців»? Але без допомоги держави, на самому лише ентузіазмі, цей пласт підняти неможливо.
3. Поглиблення міждержавних зв’язків. В бойових діях на території України приймали участь представники всіх народів, що представлені в межах колишнього СРСР. Виявлення останків та встановлення обставин загибелі представників інших держав, що утворилися після розпаду Союзу РСР, налагодження контактів з їхніми родичами буде слугувати зміцненню міжнародного авторитету України, як цивілізованої та дружньої держави. Яскравим прикладом реалізації такого підходу є виявлення організацією «Пошук-Дніпро» останків загиблого в лютому 1943р., при визволенні м. Синельникове, Алгадая Джамбулова, сина Джамбула Джабаєва – великого казахського поета. Могилу, в якій поховані останки Алгадая Джамбулова, неодноразово відвідували делегації республіки Казахстан.
Також необхідно приділяти належну увагу виявленим останкам солдат супротивника, оскільки вони своєю смертю вже сплатили свій борг, і теж є полеглими на війні.

 

Re: Не зря попотели

Історичні дослідження та методи польової археології.
Глобальні проблеми, окреслені в перших трьох пунктах, на жаль на сьогоднішній день виходять за межі суто пошукового руху. Історично склалося, що пошуковці фактично виконують роботу, не виконану похоронними командами 65 років тому. В радянський період такий підхід до пошукової справи був зрозумілим – у будь-якого тоталітарного режиму є лише один варіант історії, що покликаний утверджувати панівну політичну доктрину. Така «історія» виписана в кабінетах науково-політичних установ і вносити до неї будь-які поправки або уточнення не дозволялося. Тобто це вже не історія, як наука, а більш-менш підтверджене задокументованими фактами зібрання ідеологічних міфів. Яскравим прикладом такої «історії» є героїзація подвигу «28-ми Героїв - Панфіловців», коли створений міф не в повній мірі відповідав реальним історичним подіям. Або замовчування долі 2-ї Ударної армії, коли імена тисяч героїв були забутими через зраду одного командира.
В ході польових пошукових робіт дуже часто розкриваються сторінки історії, які не знайшли своє відображення (або відображені тенденційно) в документах тієї доби. Тому завдання повного документування та вивчення таких пам’яток історії вкрай важливе. До того ж будь-які польові пошукові роботи здійснюються археологічними методами. І тут необхідно чітко розуміти, що такі методи є руйнівними за визначенням. Тобто коли пам’ятка розкопується – вона повністю знищується і повторне вивчення її вже неможливе. Саме тому «тематичні» розкопки будь-якого історичного об’єкту, коли метою таких робіт є лише якесь локальне завдання (наприклад, знаходження та ексгумація останків) є невірним, ненауковим підходом. В ході розкопок історичний об’єкт має вивчатись та документуватись повністю, і така документація повинна ставати доступною для вивчення та узагальнення.
Таким чином на часі стоїть узаконення такого поняття, як «ВІЙСЬКОВА АРХЕОЛОГІЯ».
Військова археологія повинна сприйматися як система наукових досліджень, документування та вивчення територій військових дій ХХ-го століття з пошуковою спрямованістю. Місця битв, окупацій, території активності партизанських сил – все це може стати предметом досліджень у військовій археології. Сучасні знахідки пошукових загонів дозволяють деталізувати сумні події більш ніж півстолітньої давності і зберегти їх для нащадків.
Оскільки ХХ століття не є об’єктом вивчення археології, а, при загальній подібності методів, повна методика та умови проведення польових робіт у військовій археології значно відрізняються від тих, що використовуються в археології історичній, стає нагальне питання підготовки кадрів воєнних археологів. Єдиним доступним методом такої підготовки є «вирощування» таких фахівців в ході практичної роботи пошукових організацій з наступним визнанням їхньої кваліфікації.
Для цього пропонується створити Кваліфікаційну комісію з пошуковців України, що мають значні досягнення в практичній пошуковій роботі як радянського так і пострадянського періоду. Така комісія, по закінченні кожного польового сезону, має розглядати матеріали звітів, що надходять від пошукових загонів на місцях, рецензувати їх і встановлювати пошуковців, чия кваліфікація достатня для присвоєння ступені «Військовий археолог». Особі, що має кваліфікацію «Військовий археолог», надається право отримувати на своє ім’я дозвільні документи на виконання комплексу дослідницько-пошукових робіт з тематики «Військова археологія» та зобов’язана за підсумками робіт подавати звіти відповідного наукового рівня.

Наприкінці знову потрібно наголосити, що масштабний суспільно-корисний результат вся ця діяльність може мати лише у випадку законодавчої та фінансової підтримки її з боку держави.

 

Re: Не зря попотели

Этой статьёй (см. выше) я начинаю публикации своих докладов и отрывков из различных материалов, подготовленных мною по разному поводу к конференциям, для СМИ и т.д. на протяжении 2010г. И делаю это не для того, чтобы показать, "какой я, блин, умный!", а с гораздо более коварной целью. Думаю, для нас настало время занятся "ползучей революцией". В наступающем пятилетии очень много "круглых" дат по нашей тематике. Это неплохой повод для власть имущих попиариться. Но при этом желательно сказать что-то "свеженькое", толкнуть какую-нибудь идейку "в тему". Но сказать им нечего, потому что для того, чтобы что-то умное говорить, надо хоть что-то знать. Вот я и предлагаю, выработав тут единую концепцию, начать исподволь, при каждом удобном случае общения с людьми "из власти", корреспондентами и пр. вкладывать им в уши и головы эти мысли. И пусть даже они потом выдадут их за свои идеи - сказав "А", они вынуждены будут говорить "Б". Глядишь, со временем что-то и выкристализуется. (Все материалы будут публиковаться на языке оригинала)
Кстати, вот так у нас здесь может реализоваться идея kfz253 о проведении всеукраинской конференции, пусть и в сетевом режиме. И протокол вести не надо - он останется в наших постах .
Коечно, последние несколько страниц стоило бы перенести в отделбную тему. У кого там "прямой канал" с модерами?

 

Re: Не зря попотели

Согласен, но к чему это сказано?
Многие представители преступного мира умнее, образованнее и рАзвитее добропорядочных граждан. Но при этом они не перестают быть торговцами наркотиками, главарями банд и воровскими авторитетами, жирующими на горе народа.
Само по себе знание - всего лишь орудие, доступное многим. А вот как его использовать - совсем другой вопрос.

 

Re: Не зря попотели

Всё может быть, а вы знаете в нашей стране что-то идеальное? Но если ничего не делать - то ничего и не будет. А если пытаться - может что-то и получится.

Потому и предлагаю объединить усилия. Одиночки тут точно ничего не добьются. А "гуртом" ещё можно побултыхаться