ДОТ № 131 - історія брехні

Здебільшого всі ДОТи 1-ї лінії оборони 8-го БРО КиУР мають сліди німецьких артилерійських влучань, що спостерігаються на зовнішніх стінах споруд з західних та південних напрямків.
Схоже на те, що німецькі 150-мм артилерійські батареї розташовувалися десь у районі с. Янковичі або с. Глеваха.
Коригування стрільбою здійснювали спостерігачі передової лінії з висот на південь від заплави річки Вета, а також з аеростатів та авіації розвідки та спостереження.
З незрозумілої причини німецького обстрілу не зазнали тільки ДОТи № 131 та № 133, хоча обидві ці споруди чітко проглядалися з південного боку заплави річки та не мали маскування.
Кулеметний капонір № 129 також не був обстріляний, тому що з південної сторони був засипаний та замаскований земляним насипом та з обох флангів прикритий бетонними орільйонами.
Злегка має сліди обстрілу зовнішня стіна навколо правої (західної) амбразури, але це лише нині заштукатурені уламково-кульові попадання.
Можливо, після того як німецька штурмова група прикінчила 130-й... настала черга і до 129-го, але щось далі пішло не так... як би хотів в своїх фантазіях колишній киурівський комісар.
Схоже на те, що гарнізон 129-го... здався.

 

Із ЗАГАЛЬНЬОГО ЗОШИТУ раніше неопублікованих «заготовок-спогадів» колишнього киурського комісара євдокимова
від 15 лютого 1961 року, або
«оповідь про те, як добрий молодець ЧЕРЕМУШкін орди поганців кровопивцевих під Київградом одолеявші»,
вибачайте, але спершу мовою орігіналу та із сучасними поправками й уточненнями:

«… ДОТ наносил тяжелые потери противнику
(... а хто саме та яким чином може визначити ступінь ураження, бо сдуру починаєте вірити словам згадувача! – Примітка).

Пять раз немцы пытались атаковать маленькую группу бойцов и пять раз они откатывались с большими потерями
(... а по-старовинним переказам правильнійша будя – ... три дні й три ночі... або пять разів несамовито гасали вороги туди-сюди! – Примітка).

Только к вечеру, оставив на поле боя более 200 убитых и раненых, им удалось окружить ДОТ
(... але ж традиційно, як з давніх-давен... ранок вечора мудріший та й вдень вдається різкість краще навести при обході споруди з тилу! – Примітка).

Как шакалы облепили они огневую точку и пытались ее взорвать вместе с гарнизоном
(тут оповідачеві слід було б конкретизувати - виходить... що підступні шакали щось навмисно обліпили своїми організмами
і це щось замислили знищити разом із собою, аки яки... у підсумку не вийшло? – Примітка).

Но усилия оказались напрасными
(... як зазначено автором, традиційно, безмізковими виявилися ґвалтівники та криваві дітовбивці! – Примітка).

Советская броня и сталь не поддавались
(… а тут, здається, маємо уточнення, що згадана споруда могла мати... бронековпак, як і № 131! – Примітка).

Ночью фашисты стали вести себя еще нахальнее
(... зело борзо охарактеризовано, напевно, вороги, як завжди, були добряче напідпитку навіть у нічний час доби! – Примітка).

Они стучали прикладами в дверь, грозили, но из ДОТа никто не отзывался
(... доречне уточнення спогадіста, яке чимось трохи схоже з комісарським описом дійства ворога під час «штурму» № 131! – Примітка).

Героическая семерка лейтенанта ЧЕРЕМУШКИНА готовилась к прорыву
(... дивно, як це вони ще не заспівали щось хорове громоголосне «пролетарськое», для підняття свого хероїзму та для нагону панічного страху,
з патьоками теплих цівок по ногах, в штанях підлих вражин! – Примітка).

Получив приказ отойти, Черемушкин решил нанести удар.
Открыв дверь, он выскочил из ДОТа и оказался среди врагов.
Герой не растерялся
(... він таки завчасно це передбачив та очікував такі дії від п'яних придурків... і від своїх... і від чужих! – Примітка).

Одну за другой он бросает три гранаты
(... чомусь автором помилково не уточнено, якими саме гранатами одночасно кидався херой, «Ф-1» чи «РГД-33», а це вже забубнявіла..
в спогадах якась явна перезріла інтрига! – Примітка).

Немцы падают, пораженные осколками
(... з цього виходить, що комісарський херой, мав якийсь броньований чи протиуламковий природний покрив організму! – Примітка).

Лейтенант Черемушкин успевает отойти назад и укрыться в высокой ржи
(... якась дичина виходить... то прорватися, то відійти назад, то сховатися в рожах... якось визначитися автору в оповіді так і не вдалося! – Примітка).

Новая группа немцев окружает оставшихся красноармейцев
(... дивно, а чому з самого початку «автоматники» відразу не оточили всією своєю п'яною ордою місце події? – Примітка).

Сначала немцы осматривали советских бойцов, а затем начали издеваться над ними.
Одного они избили сапогами, приказав ему стрелять из пушки по своим товарищам
(... дуже оригінально вийшло, відгамселити більшовика чоботами, тримаючи своє взуття за халяви, а не легче було…
і «з носака» загавнячити «пролетарія» по яйцях чи по печінці! – Примітка).

– Я не буду предателем, – твердо ответил воин К.А.
(... з цього виходить, що якийсь фантомний К.А. мав вести вогонь по «таваріщам» з броне-сталевої споруди,
яка була озброєна якоюсь химерною артилерійською гарматою? – Примітка).

Немцы не унимались
(... нелюди вже не брали до уваги інших п'ятьох більшовиків, що залишилися та вийшли з ДОТу, а мучили тільки одного... з ансамблю! – Примітка).

Они стали колоть его ножами, царапали острием лицо, пытались заставить стрелять.
Выбившись из сил, фашисты подняли полуживого бойца на руки и стали бить его об землю
(... ну а це вже відвертий перебір комісарського ідіотизму в цій розповіді, ...перл! – Примітка).

В это время недалеко от них взорвался снаряд советской артиллерии
(... якась таємнича чортівня… своїх не полишаємо, а обстрілами врятовуємо! – Примітка).

Немцы разбежались, оставив свою жертву
(... комісарський недогляд, але ж можливо було згадати про вирізані зірки на тілі «жертви», адже не даремно хероя кололи та дряпали гостряками катувальники! – Примітка).

Красноармеец, напрягая последние силы, переполз в лощину, а там избитый, измученный, он присоединился к своему подразделению.
Скоро красноармеец Тихонов вновь станет в строй
(... то хто ж він цей херой насправді - К.А., чи все-таки Тіхонов, треба б було комісару якось конкретніше визначитися у обличенні фантомного хероя!
Це йому не примари Якуніна з Максімовим цягаць у вигаданій фантастиці патріотизму № 131! – Примітка).

Он сумеет отомстить палачам за кровь своих товарищей!»

******************************************************************************************************************************************************

P.S. Ось і кінець епопеї настав... здається, що старий комісар так і не визначився до кінця свого житія – до якого ж саме ДОТу на киурівщині приліпити,
а то і присобачити, цей вищеприведений опис ПОДВИГУ та ославити на віки на граніті імена... двох чи трьох з семи хероїв:
лейтенанта Черемушкіна з вулиці Каштанової на колимщині... загадкового чорнобривого лисака К.А із зауралля
та веселого бійця Тіхонова, який у проміжках між боями на балалайці волосянку рвав та сумні пісні скиглив про долю свою майбутнюю.

А памятаєте... що при згадці... аж сльозу пробиває та сумно стає від спогадів іншого оспівувача привидів…
«…старшина з Полтави – був в літах. Двоє дітей у нього.Все, бувало, розказує про них і не нарадіється. Звали його Михайло Карпович.
От тільки прізвище старшини забув. Жодного прізвища не пам’ятаю.
… в ДОТі було ще четверо червоноармійців. Один чорний, високий татарчук.
Другий був з Пущі-Водиці, зовсім молоденький, безвусий. Данько Лозовський.
І ще один був невеличкий на зріст, серйозний, замислений.Казали, його молода жінка десь у Смоленську з немовлятком зосталась.
Цей звався Шумилов Василь».

 

Виявляється, що якийсь інкогніто anko63 (липень 2021 р.) оживив все-таки фантомного лейтенанта черемушкіна та присобачив його та хероїз сотаваріщов оного,
що навіть не встиг зробити старий кіурський комісар... або засоромився це робити, а, можливо, схаменувся, що вже відверто ліпить "горбатого".
Примара броньовано-сталевого ДОТу лейтенанта черемушкіна була навішена на ДОТ № 203, що розташований південніше с. Юрівка (одноповерховий тип Б на 3 амбразури).
Сучасні повествователі навіть перевершили відвертою брехнев півстолітню заготовку відрижки киурського комісара:

«... ДОТы КиУР-а в южном секторе обороны были развернуты своими амбразурами на юг, а противник наступал на них во фланг – с востока, и с тыла – с севера.
Чтобы прикрыть ДОТ сзади, его комендант, лейтенант Черемушкин приказал вытащить наружу несколько пулеметов.
Помощник коменданта сержант Клопот с бойцом Яцуком и политбойцом Панасюком сняли пулеметы со станков, по траншее выдвинулись к улице и открыли огонь по наступавшим немцам.
В ответ, немцам удалось поджечь близстоящий дом и, маскируясь дымом, усилить пулеметный и минометный огонь.
В результате чего, комендант соседнего ДОТ-а, лейтенант Черемушкин был тяжело ранен в бедро.
Рядовой Красовский потащил его в соседний ДОТ № 205, а гарнизон ДОТ-а № 203 возглавил сержант Клопот.
Солдаты отбили пять вражеских атак, но ближе к вечеру немцам удалось оттеснить их внутрь ДОТа и полностью блокировать там.
Ночью немцы начали стучать в стальную дверь, угрожая взорвать ее и требуя сдачи, но им никто не отвечал – гарнизон готовился к прорыву.
Среди ночи бойцы, возглавляемые сержантом Клопотом, с гранатами в руках бросились на прорыв.
Раненого красноармейца Тихонова нескольким гитлеровцам удалось взять в плен.
Однако начавшийся артобстрел испугал их, немцы разбежались, и Тихонову удалось выползти к своим.

Ночью уцелевшие бойцы гарнизона ДОТа № 203, проходившие в тыл мимо ДОТ-а № 205, сообщили лейтенанту Ветрову, что их ДОТ захвачен противником,
и немцам уже ничто не мешает атаковать следующий опорный пункт.
Боец гарнизона ДОТ-а № 203 Красовский, перед этим доставивший раненого лейтенанта Черемушкина в тыл, остался вместе с гарнизоном ДОТа № 205».
https://forum.kinozal.tv/showthread.php?t=291171&page=110

А ось що особисто свідчив учасник тих подій, спогади якого зберігались в особистому архіві киурського комісара...

Из воспоминаний бывшего пулеметчика гарнизона ДОТа № 203 28-го отдельного пульбата Киевского укрепрайона, рядового Алексея КРАСОВСКОГО:
«… ДОТ был замаскирован под обычный сельский сарай на огороде колхозников. От ДОТа, в его тыл, шла извилистая траншея…
... Немцы низом не пошли наступать, так как их уничтожили бы пулеметы ДОТов № 203 и 205 и другие огневые точки.
Ворвавшись в село с восточной стороны, немцы продвигались улицей в сторону ДОТа, в тыл к нему.
– Снять пулеметы, за мной, – подал команду лейтенант, комендант ДОТа, услышав стрельбу на улицах села.
Расторопный помощник коменданта, сержант Клопот Ф.К. с бойцом Яцуком из Била Церква, я с политбойцом Панасюком, сняли пулеметы и траншеей выдвинулись к улице и открыли огонь.
Послышался крик вражеских солдат, противник поджег хату и, маскируясь дымом, усилил пулеметный и минометный огонь.
– Ой, сюда! – послышался крик.
Сержант Клопот узнал голос коменданта ДОТа и бросился к нему.
Лейтенант был тяжело ранен разрывной пулей в бедро.
– Красовский! Отнесите лейтенанта в ДОТ № 205, – приказал Клопот, надеясь на мою физическую силу.
Я осторожно взял лейтенанта на руки и под свист осколков и пуль отправился к ДОТу № 205.
Оттуда уже бежал мне навстречу боец, посланный лейтенантом Ветровым (а фамилию своего коменданта ДОТа Красовский почему-то не запомнил! – Примечание).
К вечеру бой стих. Ночью изредка была слышна стрельба, часто взлетали посылаемые противником осветительные ракеты.
– Красовский! Ты здесь, жив? – послышался в амбразуре ДОТа № 205 ранним утром голос сержанта Клопота.
Лейтенант Ветров знал, что противник взорвал ДОТ № 203, а его гарнизон отошел в глубь линии обороны.
Он передал Клопоту: боец Красовский вдвоем эвакуируют раненого лейтенанта в тыл, а потом остаются в ДОТе № 205».

От і виходить, що якесь падло, яке мало змогу читати письню з архіву придурковатого комісара, взяло та й присобачило примарне прізвище "черемушкін" в сучасній модернізації спогадам Красовського...
ВИСНОВОК: лейтенант з № 203 залишився в памяті свідка - НЕВІДОМИМ, а фігуруюче прізвище "черемушкін" - це ще одна киурська ПРИМАРА!!!

Выбившись из сил, фашисты подняли полуживого бойца на руки и стали бить его об землю...

 

Ва-у-у-у...
А ось що насобачив у своїх кіуряцьких «дослідженнях» ще один послідовник історичних фальсифікацій з когорти старого кіурського комісара, але це відбувалось в 2013 році ... а ім'я його... ім'я... не-а...
ця особа дуже відома у вузьких колах кіуристів-ватників, щоб щоразу її згадувати.
Але треба... треба, бо якось треба його дослідницькі перли обгризти та затаврувати... це Павлик В.С., военный историк, подполковник запаса (г. Киев) та його "творєніе" на сторінці 39.
https://nuou.org.ua/assets/journals/voienno_istor_visnyk/viv-09-2013.pdf - солідне видання... Воєнно-історичний вісник 3(9) / 2013, але слів немає... тьху-бля.

І знов за рибу гроші... над руїнами ДОТу № 203 знову з'являється примарний образ лейтенанта... так-так... фантом лейтенанта черемушкіна, тільки вже в описі киуріста павліка в.с.:

«... В первый день боя гарнизон дота № 203 лейтенанта Черемушкина, расположенный у моста на юго-западной окраине Юровки, отбил пять атак немцев.
Только вечером им удалось окружить огневую точку. На третьи сутки у них закончились боеприпасы и продовольствие.
Ночью защитники дота решили оставить его и пробиваться к своим. Семь воинов готовились к прорыву, открыв стальные двери, они с гранатами в руках кинулись в поле.
Со слов очевидцев, все они погибли в этом бою. Развалины 203-го дота видны и сейчас при въезде в Юровку со стороны Тарасовки».

Дурдом закручується все сильніше... але... сумно читати таку белебердятину... а де експресія, де несамовита динаміка накалу сюжету... гори трупів... нічне гепання ворогів по дверях...
а де згадка про жертву... та про того, що його кати спочатку обдивлялися, потім благали постріляти з пушкі, а на останок «уставшіе» його організмом пиздячили об землю.

Почитайте... в цих дослідах павліка в.с. ви зможете знайти для себе нові подробиці дичини про хероїзм № 131, № 127 та № 205 та багато іншого... фантастичного... в дусі славетної когорти старих фальсифікаторів.

Ну а це вже новий «дослідницький ПЕРЛ» на теренах киурщини і належить він... та-так... військовому «історику» павліку в.с... повна дичина та безмізковість.
«... храбро в окружении с врагом сражался гарнизон дота № 178, который к тому же был узлом связи.
Этот двухэтажный дот располагался между Витой Почтовой и Кругликом.
Когда артиллерийский обстрел не дал результатов, немцы, заложили большой заряд взрывчатки и подорвали верхнее перекрытие.
Но дот продолжал жить, действовать, несмотря на то, что перекрытие верхнего этажа было подорвано.
Гарнизон перешёл в нижний этаж и продолжал бой». #154

Ніяким вузлом зв'язку 178-й не був з моменту побудови, гарнізон здався ... ДОТ цілий цілехенький і в наші дні, але... яка дослідницька фантазія у «історика»... когорті ділу ми вірні.

 

...шановний пане "ИЗБывших".
ця фраза - випова АГІТКА часів літа 41-го року.
такі Ж (або схожі за лексикою і значенням) пасажі були у газєті, знайденій кілька років тому ...
...на козирку того-ж 205-го комплексу у вбитого у нагрудній кишені...
...
"...давИ фашистскую гадину краснЬІм сапогом ркка..."

 

Світлина частина південних та західного оголовків «міни» № 205 на період 60-х років...
Ну і який дурень буде фронтально «штурмувати» станкові кулемети сховані за півтораметровими бетонними стінами?
Тільки не кровопивці... а це можуть зашкварити тільки більшовики під червоними знаменами... бо вони ніяких перешкод до своєї цілі не бачать, а ціна їх не цікавить.
Ідеологічно-патріотичні казки... а ось це прочитати не бажаєте... все це старий киурський комісар знав, але впарив для нащадків зовсім інше!
Оголовки з амбразурами було дуже легко знищити їх підривом або засипкою грунтом... якби німецьким саперам дали такий наказ... а його не давали... тому, що 205-й в бою, на цій ділянці фронту, ніякого суттєвого значення не мав.



Из воспоминаний бывшего пулеметчика гарнизона ДОТа № 205 28-го отдельного пулеметного батальона КиУР, младшего сержанта Александра КВАРТИЧА:

«… Чтобы немцы нас не подорвали, мы выставили посты из своих ребят, потому что «уманские» хотели уйти из ДОТа – мы их не пустили.
Просидели (ПРОСИДЕЛИ!!! – Примечание) в ДОТе более двух недель.

Сразу на сутки давали по два сухаря на человека, по триста граммов рыбных консервов и по грудочке сахара. Проверили через три-четыре дня свои запасы – осталось совсем мало.
Стали давать в сутки по два сухаря и грудочке сахара на человека, одну банку консервов на четыре человека – вода у нас была.

Когда немцы начали нас обстреливать из тяжелой артиллерии, тогда внутри потерны ДОТа образовалась трещина и одно место начало затапливаться водой и ее мы откачивали вручную.

Но это еще не все – продукты у нас совсем закончились. Оставалось с десяток сухарей и около килограмма сахара.

Вот здесь и пошли у нас разногласия и часть людей хотела сразу сдаться в плен.
Но мы это предвидели и заранее договорились, чтобы нас ночью не предали, мы у входов поставили своих хороших ребят.
Уходить собрались все «уманские», которые жили недалеко от Киева.

Освещали помещения кто чем мог, потому что ручных фонарей было два или три. В нежилых помещениях грели воду для чая на костре из разбитых ящиков.

В ДОТе нельзя было жить, дым выедал глаза и заходил во все щели. Наши гимнастерки насквозь закоптились и сделались полностью черными, как и сами люди».

 

ДЛЯ ПОЯСНЕННЯ: «уманські» – це українці від 30 до 40 років, здебільшого з районів на захід та південь Києва, яких мобілізацією заперли в гарнізони бетонних бункерів киурщини,
ці «уманські» добре пам'ятали кров'яне «становлєніє» совдєпії з незабутнім ГОЛОДОМОРОМ початку 30-х... люди...які ненавиділи комісарську «країну»... але мовчки... ніяковіли в безсиллі скрегочачи зубами.

Из воспоминаний бывшего пулеметчика гарнизона ДОТа № 205 28-го ОПБ Киевського УР, младшего сержанта Александра КВАРТИЧА:
«… В одну из прекрасных ночей нам показалось, что немцы отступили.
Утром мы обнаружили, что нас освободила 171-я кавказская дивизия (подразделениями 728-го СП 175-й СД – Примечание).
Мы все вышли на свежий воздух – ослабевшие и грязные, что с трудом могли узнавать друг друга.

Когда мы еще были в окруженном ДОТе и потеряли связь с остальными подразделениями,
наши войска сразу подумали, что мы сдались немцам в плен, так как нас не оказалось среди отступивших.

Тогда, дней через пять-шесть, по противотанковому рву, который был правее от нас через балку, подошли наши разведчики.
К нам они не смогли подойти близко, так как немецкие пулеметчики расстреливали всех, кто только появлялся на виду.
А нам в бинокль было видно, что это наши разведчики. Но им нас не видно и нам нельзя им сигнал подать.
Тогда мы придумали, что если снова увидим наших – сразу запалим в амбразуре газеты.
Вот тогда и доложили разведчики в штаб, что ДОТ 205 не сдали.

Вы спрашиваете, кто у нас был гармонист и особенно Рыбаков. Я, просто, о нем забыл, а если бы увидел – может быть и узнал бы его.

Уже при отступлении при взрыве бомбы немного ранило в заднюю часть головы, но легко.
Осколок разрезал пилотку и шкуру на голове, и после я Ветрова уже не видел, хотя он двигался вместе с нами.
А эти «уманские» все же ушли от нас домой, когда нас освободили.
Сразу же явилось наше командование и, где-то дня через четыре, нам организовали баню.

Лейтенант Ветров мне и говорит: « Квартич, берите восемь человек и идите с утра в баню». А баня была далеко – километра три в тыл.
Когда мы побанились и вернулись к обеду назад, Ветров собрал остальных людей и пошел мыться.
Но вернуться – не вернулись.
После бани лейтенанту Ветрову нужно было зайти на ротный пункт, а ребятам он сказал идти прямо балкой к ДОТу.
Но в ДОТ они так и не пришли.

Вечером зазвонил телефон, я поднял трубку – Ветров спросил: « Вернулись ребята?», я ответил, что нет.
Тогда мы вооружились и пошли их искать.
Искали ночь и на другой день, но их нигде не оказалось и винтовки с собой унесли
(в тылу УРа без боя исчезла с оружием в руках половина гарнизона ДОТа, а коменданту… ничегосеньки от органов НКВД... или Ветров их сдал за ранее им пересравшие моменты хероизма! – Примечание).

Нам дали новое пополнение из Киева, с ними мы обороняли и отстаивали свою Родину почти полтора месяца.
Больше не давали немцам близко подойти к ДОТу, наладили связь, маленький движок давал освещение.
Мы думали, что будем зимовать под Киевом.

Но не вспомню точно, взорвали ли мы ДОТ, так как я этого не видел. Взорвать всего его было нельзя – он был очень большой, в нем было восемьдесят подвесных коек и постельная принадлежность.
Это все, что я смог вспомнить.

Напоминаю Вам, что лейтенант Ветров был в военном училище во Львове. Мне так помнится, потому что был у нас такой разговор.

Но я полностью забыл, когда нас освободили.
Тогда для нам привозили из Кыева хорошие подарки: по большой коробке печенья, конфеты, по три пары носков, носовые платки, хорошее мыло, бритвенный прибор и по бутылке вина.
Общим счетом получали три раза.

Сообщаю Вам, что я получил письмо от Музыченко. Он пишет, что тоже все забыл. Даже забыл, как звали лейтенанта Ветрова.
Пишет, что вроде бы его звали Володькой, а Ветрова звали – Виктор. Его отчество я забыл. И мне кажется, что он был родом из Смоленска,
потому что город уже был занят немцами, а у него оставалось много денег.
Говорил мне, что послать их некуда и отдавал все мне – триста рублей. Я отослал деньги домой, а на остальные мы покупали для всех молоко.

Это все, что я помню.

… в то время мы были героями. О нас много писали в газетах и фотографировали, помещали наши фото в газетах.
И везде в подразделениях говорили о нашем подвиге, говорили – берите пример с подразделения ДОТа № 205.

… никаких правительственных наград я не получал».

 

... Ukraine, Bunker in Swjahel, Gebirgsjäger Vormarsch, 6. Armee
Ось простий та дієвий приклад придушення вогню з споруди за допомогою грунту.... та який вже застосовувався кровопивцями з 99-ї ЛПД при блокуванні ДОТу № 181. #8
Так що... думайте, чи треба було прикопати оголовки 205-го... якби він становив хоть якусь загрозу для наступаючих...

 

На німецькій мапі (справа) невірно позначене русло притоку до р. Вета, ймовірно ставились позначки русла та споруд укріпрайону виходячи з розвідданних та аерофотозйомки ще до початку бойових дій.
Щось підказує, що німецькі сапери за допомогою полонених більшовиків все-таки могли засипати, на всяк випадок, амбразури південних оголовків,
які могли прострілювати міст та дорогу на Тарасівку... можливо.
Три західних оголовки ніякої загрози німцям не становили... по приболоченій низині Турової долини наступ не вівся... її лише обстрілювали з кулеметів та артилерії... при потребі.

 

Це ДОт № 414. Він знаходиться на березі річки Случ нижче Житомирського мосту. Взяли німці його з тилу. Є спогади бійця гарнізону Лукьяненка. Причому є фото де амбразури ще не були не засипані. Нахіба вони його засипали потім коли гарнізон вже полонили. (можливо боялись, що прийдуть якісь ідіоти та почнуть стріляти по мосту який бкв нижче за течією?)

 

Стан 205-го на початок 90-х... намагався закарбувати, чи зупинити час, для особистої колекції всю споруду, але рослинність вже цьому не дозволяла... але хоч так це вийшло.
Південні оголовки № 1-2 тип М2, але... фронтальні стіни по 1.5 м; західні оголовки № 3-5 тип МС
Такий вигляд місцевості вже нікому ніколи не доведеться побачити!

 

Ось такий вигляд мали південні оголовки 205-го на кінець 90-х... пан alex_welt був цьому прямим учасником події, коли було вирішено відкопати ці оголовки та подивитися на ступінь їх участі в бою.
Тоді в брудній земляній роботі приймали участь... нині покійний Кузяк та Осіпов, а пан Олександр привів з собою на допомогу групу військовослужбовців СА...
Саме в цей день, ближче до заболоченої низини, зовсім випадково, довелось мені узріти окомірно в траві бронезаслонку з однієї з південних амбразур...
як і очікувалось - на зовнішній стороні не виявили не одної подряпини, яка могла б засвідчити про участь амбразури в бойових діях.
На нижній світлині результат нашої роботи... та який вигляд мали оголовки 205-го під час бойових дій на даній місцевості.
Все більше переконуюсь, що все ж таки сапери прикопали амбразури оголовків, як і писав вище пан Олександр про Звягель, на всяк випадок...
а для страховки, на випадок можливого відкопування більшовиками, навколишню місцевість було дуже просто замінувати.

 

Нинішній стан південних оголовків 205-го... здається, що невідворотній процес вже почався... це лебедина пісня споруди... років за 10-20 будуть сумні результати.
Ось тоді, всіх активних гідроізоляторів та каналізаційників прогресивної ідеї водовідведення з споруди, треба поставити в рядок... і совковою лопатою по яйцях... по яйцях... і ще раз по яйцях...
до поки совкова не вигниться до форми штикової.
Реставрації споруд закінчуються хаосом навколо них та їх знищенням, переконано на своєму досвіді, не в нашій країні цим займатися!

 

Из воспоминаний бывшего пулеметчика гарнизона ДОТа № 205 28-го отдельного пульбата Кыевського укрепрайона, помкомвзвода Ивана МУЗЫЧЕНКО:
«… Прямо за пулеметами и засыпали, а потом, плеснув в лицо горсть холодной воды (в ДОТе была колонка), снова брались за оружие.
Духота, смрад, пороховой едкий дым. Все это смешалось вместе. Ни что иное, как ад. Ни неба, ни земли. А в ушах беспрерывный грохот, стрельба. И вот так изо дня в день.
В каждой атаке немцы теряли сотни солдат. Вооруженные до зубов, они были бессильны против нас.
Даже захватив ДОТ, немцы ничего не могли бы сделать. Десять суток так было – они сверху, а мы – в ДОТе.
Испытав свое оружие, немцы хотели нас уговорить. Обещали помилование, но мы отвечали огнем (бессовестно все брешет, сука, а о «уманских»-парламентерах наверное «подзабыл»! – Примечание).
... Мы не знали, где наши, какие идут бои. Сверху ведь связи никакой. Но поклялись до последнего патрона защищать подступы к Киеву, а если придется погибнуть, то – на посту.
– Ничего, что немцы там сверху, – говорил командир взвода. – Пока мы живы, этот клочок земли наш. И мы с него не отступим ни на шаг.
Как сейчас помню ту минуту, когда лейтенант Ветров считал последние патроны. Он каждому дал по два, не сказав ни слова (читатель, утри набежашую слезу и смахни… «лапшу» с ушей! – Примечание)».



І ось ми відкопали фронтальні стіни, трохи нижче амбразур... і вирішило одне мудило зробити внутрішні обміри в двохамбразурному оголовку № 2... одягнув він ОЗК та і побрів в темінь потернами...
поступово занурюючись в холодну акву... все вище та вище під груди вона вже підступала... а в якийсь момент, вже довелось пересуватись навшпильки... по-балянурячому... але тримаючись за стінки.
І тут вода трохи хлюпнула в трюм ОЗК... про що дала тревожний попереджувальний сигнал особиста яйцеклітина... бо щось їй некомфортно та холодно стало в цій вимушеній подорожі.
Згодом все перетерпілося та звиклося... ціль досягнута... ось вже й каземат - на лівий амбразурі видно бронезаслонку... збереглася на місці... значить, знайшлась раніше біля низини відсутня - права.
В казематі вода трохи нижче злегка змоклого сигнального органу організму... внутрішні розміри приміщення зняті... і щось не схотілося знову брести потерною, як баляруни ганяють по сцені в "Лебединому озері".
І тут згадалося в сирій бетонній коробці... згадав, це дійство відбувалося 8 квітня 2001 року... було нас всього 9 чоловік.

Из книги воспоминаний бывшего военного корреспондента всесоюзной газеты «Красная Звезда», политрука Давида ОРТЕНБЕРГА («ИЮНЬ-ДЕКАБРЬ СОРОК ПЕРВОГО», 1984 г.):
Корреспонденты «Красной Звезды»: Расскажите об обстановке.
Лейтенант Ветров: Враг не прекращает попыток атаковать ДОТ. За эти дни мы уже отбили несколько атак.
Наиболее сильная атака состоялась в первый день окружения. Враг подошел к ДОТу с двух сторон.
Подпустив немцев на близкую дистанцию, мы открыли пулеметный огонь, от которого они понесли большие потери. Несколько часов они подбирали убитых и раненых.
Потерпев неудачу, немцы выслали лазутчиков, которые предложили нам сдаться.
Двух лазутчиков я лично пристрелил из винтовки (тварина - парламінтери «лазутчіками» не бувають, але це поняття не для більшовиків! – Примітка)..
Тогда немцы повели по ДОТу артиллерийский огонь прямой наводкой. До сих пор не прекращается артиллерийская стрельба.
За все время немцам удалось вывести из строя только одну амбразуру, и ту мы быстро отремонтировали.
С тыла немцы ведут пулеметный огонь по двери ДОТа, бросают гранаты. Древесно-земляное укрытие у входа разрушено.
Прямым попаданием в ДОТ оглушены три бойца, но они не вышли из строя.
... Настроение у всех твердое (а біля виходу проти втечі «уманскіх» чергують з ДП-27, про це комендант промовчав... поки що! – Примітка).
Будем драться до последнего патрона и ДОТ не сдадим. А вообще-то у нас весело.
... У нас не оказалось колеблющихся и маловеров (а про бунт та намагання здатись вісьмох «уманскіх», поки що, комендант промовчав... поки що! – Примітка).
Все хорошо выполняют свой долг перед Родиной и дерутся так, как учит Нарком Обороны товарищ Сталин».



Було вирішено йти напролом... напрямки - через амбразурний отвір... ризик - шляхетна справа, але... це коротка дорога назовні... невдовзі вдалося назбирати на дні підлоги якісь шматки бетону та збудувати...
стартову площадку для того, щоб впихнути свій організм, головою вперед... в прямокутну дірку отвору 26 на 38 см... як це вдалося зробити... нині це - смутні спогади.
За допомогою ззовні та відбірних матюків... сяк-так вдалось поштовхами організму вивести до поясу тулуб через дірку отвору у раструб внутрішньої частини амбразури де... висота 41 см при довжені 104 см.
Позаду ніг - пустота камемату... впертись в ніщо... і тут тазо-стегнова система в області сраки... застряє в дірці отвору... що всередині каземату...
та крім цього резина ОЗК зачепилась за штирь, на якому колись кріпився кулеметний станок.
До цього додалася нова найжахливіша загроза... корявий ржавий штирь вперся через резину ОЗК з майбутньою перспективою...
чи травмування, чи повним відривом статевого органу разом з вищевказаною клітиною... мурашки по тілу не бігали... а стрибали надривно голосячи.
Мій організм охопило неймовірним ЖАХОМ від мого майбутнього в цьому становищі, мабуть, такий жах не витримували вятровці під час фантомних авіаударів 500-кг бомбами по кумполу споруди.
Вятровців визволили з бетонної пастки споруди "освободітєлі"... а моя участь була печальніше, бо навіть чаклуни з МЧС наврядчи змогли чімсь допомогти та витягнути тільце придурка...
який добровільно зачопкувався чи зазатичився в залізо-бетонній пастці амбразурного вузла.
Але завдяки фізичним якостям організма пана Бориса Водарчука... все-таки мудилу вдалось вужиком вислизнути з цієї шпарини... на херу я більше бачив... ці амбразурні вузли.
Короткочасно перебуваючи у внутрощах цього грьобаного вузла... виникла якась асоціація, що так себе має почувати кілька, яку затрамбували в темені тісної банки та ще в середовищі томатного соусу.

Из воспоминаний бывшего пулеметчика гарнизона ДОТа № 205 28-го ОПБ Кыевського УР, младшего сержанта Александра КВАРТИЧА:
«… дней через пять-шесть, по противотанковому рву, который был правее от нас через балку, подошли наши разведчики. К нам они не смогли подойти близко,
так как немецкие пулеметчики расстреливали всех, кто только появлялся на виду. А нам в бинокль было видно, что это наши разведчики. Но им нас не видно и нам нельзя им сигнал подать.
Тогда мы придумали, что если снова увидим наших – сразу запалим в амбразуре газеты (а свобода з пастки була так близька до них... сцикуни, бо засцяли майнути назовні через амбразурний вузол! – Примітка).
Вот тогда и доложили разведчики в штаб, что ДОТ 205 не сдали».

 

І ось, з мороку вічності... завсім несподівано порадував своїм новим ракурсом ДОТ № 134, про який тут вже раніше згадувалось.



Ще років з 20, навколо 134-го росли красивенні старі дуби, які в свій час пережили часи 2-ї світової...
а от при розбудові держави маєтками ненажерливою прорашистською "елітою" злодіїв теперішньої країни ці дуби не вистояли... тварі ненаситні знищують все навколо Києва.

 

Простий приклад зміни... часу та навколишнього середовища.

 

Ну і повернемось... до 131-го іржавого ПЕНЬКА № 131... архівна карта штабу ПЗФ станом на 5-6.8.41 р... МІЗКУЙТЕ.
До кінця дня, 5.8.41 р., всі ДОТи САМЕ першої лінії 8-го БРО були зачищені, бо більшу частину їх 1-ї лінії ще раніше заглушили 150-мм артою... не було кому співати евдокимовські "пісні",
бо свідків не було серед жителів... а кровопивцям підрозділів 279-ї ПП 95-ї ПД було все... як завжди - "русіше... хенде хох".

 

На мапі маємо змогу бачити стерті гумкою попередні дні станом лінії фронту...

 

Як виявляється дотепер... вся таємниця 131-го криється не в застосуванні дій німецької штурмової групи стосовно руйнування бронебійної башти ірвавого ПЕНЬКА,
а в раніше сліпих та недобичиних НАМИ чи МНОЮ слідах подій, а саме... це стосується "хоральних" залів казематів ДОТу... де лунала "варягська" пісенька....
бійці в протигазах... чи в рушниках на обмотованому писку.
Це ж як треба було ТАК ревти чи несамовито волати оральними децибелами слів пісні в наглухо замкнутому просторі підземелля, щоб це "песнопєніє" назовні...
змогли прослухати євдокимовські "свідєтєлі" за сотні метрів .... а то й більшої відстані в погребах... неймовірна ФАНТАСТИКА.

 

Вся ця загадкова таємниця спотвореного хЄройства 131-го відкривається не в обстеженні підлоги данного приміщення каземату, а в...
обстеженні броньованної стелі та отвору в даху споруди для отвору артезіанської скважини.
4-го серпня цей отвір в стелі споруди став... "ахілесовою" діркою для якоїсь незначної кількості людей,
які намагалися песедіти накал "войнушки" в глибині півтораметрового даху бетонно-армованого підземелля іржавого ПЕНЬКА.

 

Зовсім несподівано з глибинного багна інтернету всплило це СМІТТЯ, а конкретніше... ГІВНО з душком видутого хєроїзма.
Знайомтесь, хто незнав... все це було спотворено до юбілею... москва 2020 рік видання.
Все в кращих традиціях канонів евдокимівського блажейства... з відвертим накипом ясівщини, але вже в новій манері викладу...
в модернізованому стилі кращих традицій фальсифікацій історії киурщини.
Читайте та мізкуйте... висновки робити самостійно кожному... без підказок.



« 24.07.1941, командир гарнизона ДОТа № 131
Василий Петрович Якунин, 19 лет

Василий сидел на теплой нагретой броне большого круглого бронеколпака ДОТа, гарнизоном которого ему доверили командовать,
и выводил последние буквы письма домой, в Астраханскую область, в деревню Черный Яр.
Там оставались мама и сестренка, по которым юный командир очень скучал.
… И вот теперь он грелся на солнышке, сидя на теплой поверхности бронеколпака возле небольшого украинского села Кременище,
и писал домой последнее в своей жизни письмо:
«Здравствуйте, мама и сестра Нюся! Адрес мой теперь…

… День клонился к вечеру, с речки доносились «трели» лягушек, начинали лютовать комары.
Василий шлепнул одного, уже успевшего насосаться молодой лейтенантской крови, и теперь размазывал красно-серую кашицу по шее.
Он рывком поднялся с бронеколпака – надо было провести вечернее построение и в очередной раз проверить боеготовность гарнизона,
шестерых здоровых мужиков-резервистов, которые были старше его лет на десять каждый.
Вскоре на двуколке приехал развозчик с едой в термосах, через которого молодой лейтенант и передал письмо.
Оно придет к родным Якунина через много дней, когда сам Василий давно уже будет мертвым...»

 

« 02.08.1941, командир гарнизона ДОТа № 131
Василий Петрович Якунин, 19 лет

Ну, собственно, и все. Выжить уже вряд ли получится.
Все началось три дня назад, в последний день июля.
До этого, 29 и 30 числа, гул канонады приближался к линии обороны Киева, но снаряды на нее пока не сыпались.
Иногда пролетали отдельные группы самолетов, и немецких, и наших, в небе завязывались воздушные бои.

Даже утром 31-го все было еще почти спокойно, в ДОТ заглянул старший политрук батальона М.И. Сафонов.
Он сказал, что вскоре наверняка придется принять бой, и отправился дальше от ДОТа к ДОТу проверять готовность людей, подбадривать их.
Политрук оказался прав.

Уже во второй половине дня в секторе обстрела появились артиллеристы отступающей советской части, которых попытались атаковать наседавшие немцы.
Якунин отдал приказ открыть огонь.
Тем самым он демаскировал ДОТ, но требовалось помочь своим.
Огонь по противнику открыл и соседний ДОТ.
Ну, а сегодня случилось непоправимое, немцы нащупали слабину левее места, где держал оборону гарнизон Якунина, и, продвигаясь вдоль дороги,
ведущей к Киеву, прорвали линию обороны.

Они быстро оказались в Кременище и блокировали ДОТ со всех сторон.
Полевое заполнение после массированной обработки траншей и окопов сначала авиацией, а затем артиллерией, минометами и каким-то неизвестным оружием,
снаряды которого дико выли в полете, драпануло назад, оставив в траншеях убитых и тяжелораненых.
Пятеро солдат, которые не побежали вместе со всеми, попросились в ДОТ к гарнизону,
потому что держать оборону снаружи уже не было никакого смысла.

Немцы не пошли сразу на штурм.
Они методично и безнаказанно обстреливали амбразуры издалека из противотанковой пушки, прячась на всякий случай за ее стальным щитом.
Якунин, чтобы положить врагов как много больше, решил пойти на хитрость.
Он выкинул белый флаг, а когда немцы подошли совсем близко, лично скосил их огнем пулемета.
Он понимал, что теперь-то их в плен точно не возьмут, но они с Мишей, его политруком, еще накануне и так решили не сдаваться.

«Выковырять» гарнизон из ДОТа было сложно.
Двухэтажную толстостенную «неубиваемую» железобетонную коробку, скрытую под землей, венчал небольшой бронеколпак метра два в диаметре,
амбразуры которого простреливали окружающую территорию на 360°.
В его крыше не было ни вентиляционных отверстий, ни обсадной трубы под перископ, через которую немецкие штурмовики могли бы залить бензин или бросить внутрь гранату.
С большинством гарнизонов советских ДОТов они именно так и разбирались.
Здесь же пришлось действовать по-другому.

Саперы подогнали к бронеколпаку невесть откуда взявшийся у них огнеметный танк, против которого «максимы» были бессильны.
Он поливал ДОТ огнем так долго, что практически выжег в бронеколпаке весь кислород.
Языки пламени выбивались сквозь щели между бронезаслонками и стальными рамами амбразур, стало тяжело дышать.
Якунин приказал гарнизону спуститься вниз и быть готовым при первой возможности броситься вверх к пулеметам, когда вражеские огнеметы перестанут работать.
Не судьба.
Немцы успели установить снаружи на одну из бронезаслонок заряд взрывчатки и вышибли ее взрывом.
Через амбразуру они забросили вовнутрь несколько гранат и дымовых шашек, теперь подняться наверх нечего было и думать.
Сидящие внизу расслышали над головами какую-то суету, устроенную немцами, непонятные крики… и тут раздался страшный взрыв.

Заряд взрывчатки пробил стальную переборку между этажами, оглушая и убивая маленький гарнизон.
Снаружи «фрицы» из штурмовой группы подорвали сначала входную решетку, затем бронированную дверь и добили тех немногих, кто еще оставался живым».

****************************************************************************************************************************************************
Тху ти бля... а де все те, про що так настирно розповідали старі дослідники-киурятники, починаючи з 60-х років... зкуйовжено канони іржавого ПЕНЬКА... а де поділось...
чого ніхто вночі не гепав по кумполу... куди поділись шеренги п,яних кукушек-автоматників... де епізод про священне піснопєніе... куди поділись рушники на писках?
Слава богу що хоть залишився гарнізон в повному составі... якунін-раз... політрук максімов-два... шість здоровенних мужиків... та п,ять попрошистів з ззадоття.
Рахуєм... 1+1+6+5= 13... тринадцять - значить всі на місці... а то вже якась нісинітниця могла б образовуватись... та повне несоответствие фактажу задубілих канонів брехні.

 

Повна ДИЧИНА про 131-й 08.50-13.55 і далі повний ЖАХ та відверта брехня "історика".

 

Представниця з родини важких гаубиць 15 cm sFH 18... які по іржавому ПЕНЬКУ вогню не вели, бо він їх зовсім не цікавив як бойова споруда...
№ 131 лише бовванів своїм демаскуючим та визиваючим кольором на фоні серпневої зелені річкової долини.
Чомусь обійшовся увагою німецької артилерії і сусідній № 133... а чому - незрозуміло... на його стінах слідів від вражень не видно.



По першій лінії споруд КиУР від Ходосівки до Поштової отримали сповна лише... 127-й, 128-й, 130-й, 154-й, 176-й (?) та 177-й.
Номери... 129-й, 131-й, 133-й, 151-й, 152-й, 153-й, 178-й та 179-й (?) цієї честі неудостоїлись.