14-й БРО КиУР - ДОТ № 101

Загалом ця тема не про топонiми, але - раз ми вже вiдкрили для себе та для тих хто цiкавиться фортифiкацiею околиць Киева - з совкового погляду - краще за КОЗИН може бути тiльки ХОДОСОВКА! Або ХОДОСЕВИЧИ - сам чув в автобусi ЛАЗ маршрут 252.

 

Вузол оборони МРИГИ, на час спорудження КиУР, знаходився на південних околицях міста в практично безлюдних місцях.
Це ділянка місцевості протяжністю до 8 км, яка починалася від ріки Дніпро, на сході, та упиралася в болотисту заплаву річки Вета,
на заході, де вона лише на 1 км не доходила до Києвської гори в районі сіл Ходосівка - Лісники.
Місцевість представляє собою ряд каскадів висот, низин та рівнин, які плавними переходами, а місцями і прямовисними схилами,
спадають в 2.5 км плоскість прибережної Дніпровської долини.
Місцевість можна умовно поділити на три ділянки - східну, центральну та західну.

Обидва фланги вузла оборони МРИГИ мають потужні природні прикриття, і тому основна увага при спорудженні БРО
приділялась на відбиття можливого фронтального наступу противника.
В вузол оборони входило 9 довгочасних залізо-бетонних вогневих споруд під умовними номерами КиУР від 101 до 109.

 

Під ВУЗЛОМ ОБОРОНИ (по рос. опорный пункт) розуміють ділянку місцевості у взводному районі оборони,
утримання якої забезпечить міцність оборони всього укріпленного району в цілому.
Для цього вона пристосовується до кругової оборони, щоб тримати під вогнем всю смугу перед переднім краєм,
в середині району та в тилу, а також зосереджувати вогонь всіх засобів на флангах та на більш небезпечних напрямках.
Гарнізон вузла оборони зазвичай складає рота.
Найважливіший з взводних вузлів оборони є головним вузлом оборони роти та найбільш потужно укріплюється і посилюється вогневими,
в тому числі, і протитанковими засобами та вперто утримується.

P.S. Викликає подив, що на мапі КиУР 41-го року, к/капонір № 106 позначений практично на своєму місці, а от № 109 добряче зміщений на північ.

 

СХІДНА ДІЛЯНКА вузла оборони Мриги мала протяжність по прямій лінії біля 2.5 км.
Вона починалась від правого берега ріки Дніпро, на сході, та упиралась в круті, місцями прямовисні, схили правого берега річки Конча, на заході.
Географічний характер місцевості - плавно горбистий з незначними низинами та западинами, грунт - пісчаний, місцями з перемішкою чорнозему, порослий травою.
Територія ділянки - це чудові по красі луки, порослі невеликими віковими дібровами, де росли тільки листяні породи дерев.
Вся місцевість пронизана сіткою природних русел заболочених малих річьок та заплав, подекуди зустрічаються малі та середні озера.
Берега всіх водойм порослі густою осокою та кущами, вперемішку з одинокими листяними породами дерев.
Вздовж східного берега річки Конча, яка може більш рахуватися по протяжності - озером, розтягнулись старовинні дубові гаї, де деякі дерева сягають 500-600 віку.

В цій місцевості була тільки одна грунтова дорога, та й та проходила безпосередньо по височинам до місць,
де були переважно броди чи невеличкі містки через водойми, здатні витримати тільки вагу сільського воза.
По живописній луговій долині цією дорогою, минуючи озеро Заспа, можна було потрапити в с. Вета Литовська.
По цій же дорозі, приблизно біля 1 км вниз по течії Дніпра від Ольжиного острова (в народі він острів Ольжинський,
який раніше був частиною Козачого острова), була невелика паромна переправа через р. Дніпро, так як від берега до берега тут було всього від 200 до 300 метрів.

Саме вузьке місці суходолу між річкою Конча та Дніпром розташовувалось в районі озера Заспа - всього якихось 400 метрів рівнини.
Ця місцевість добре могла проглядатися та прострілюватись будь-яким вогневим засобом з високих круч правого берега р. Конча.
Як згодом показав час, підрозділи 95-ї піхотної дивізії так і не ризикнули прориватися по району Придніпровської долини оборони 14-го БРО КиУР
в період з 1 по 8 серпня 1941 року.

Природні водні перешкоди та високі підземні води робили цю місцевість практично танконепрохідною.
В звязку з цим, тут не було суцільної лінії оборони укріпрайону, а лише на деяких височинах були відкопані незначні
по довжині та глибині піхотні траншеї та рідка подібність бліндажів.
Тут стояли протипіхотні загородження з колючого дроту в один кілок, які, можливо, були посилені установкою протипіхотних мін
тільки в найбільш небезпечніх місцях - навколо дороги.
До кінця 70-х років, в декількох місцях, тут збереглося кілька напівзамитих, спеціфічних по своїй формі,
вогневих позицій для 45-мм гармат ПТО, але позицій для більш важких колібрів гармат виявлено не було.

 

Можливо, проектувальники КиУР розраховували на цій ділянці оборони, на тісну взаємодію піхотних підрозділів заповнення УР
з вогневими засобами кораблів Дніпровської військової флотилії.
Адже якщо арткорегувальник обладнав свій СП на одній з вищіх точок правого берега річки Конча, то за допомогою корабельної артилерії
він міг тримати під щільним вогневим контролем будь-який район Придніпровської долини.
По факту так і вийшло, що 14-й БРО "тримався" умовну неділю початку серпня 41-го,
тільки завдяки корабельним стволам ПВФ та авіабомбам И-153 та И-16 ВПС ПЗФ.

На цій луговій ділянці оборони немає жодної залізо-бетонної споруди, можливо, що по задумах військових інженерів КиУР,
для контролю над цією місцевістю цілком вистачало кулеметного вогню з ДВС № 101 та № 109, які розташовувались на пануючих висотах
західного берега річки Конча (по факту цієї можливості у обох ДВС практично не було!).

В 70-80-ті роки за допомогою щупів (робота прутами) "слідопити" неодноразово пройшлися по всіх можливих піхотних та артпозиціях.
РЕЗУЛЬТАТ... = 0, лише в деяких місцях були залишки колючого дроту та скрутки дроту для розтяжки загороджень.
А от гільз або патронів від стрілецької зброї - дзуськи... як і основного показника, що тут щось мала робити більшовицька піхота -
це масса (бувало і так!) кинутих "на призволяще" ручних гранат РГД-33, обовязково в уламкових "сорочках".
Якщо 33-ті без "сорочок та ще з вставленими підривачами... значить більшовики ворога бачили здалека, готувались до бойні, але щось не склалось.
В 90-ті роки металошукачами - дріт та артилерійські уламки в незначній кількості.
Війна практично обминула цей район в 41-му, а от восени 43-го року, трохи північніше цих місць,
німці "умили" більшовиків по-повному (тільки близько півсотні ГРС).
Але це зовсім інша історія...

P.S. Викликає подив, що на мапі КиУР 32-го року, к/капонір № 106 позначений далеко на північ від свого місця та ще не з тієї сторони дороги,
а от № 109 займає своє дійсне місце.
Мапи КиУР 32-го та 41-го дуже різняться географічно, але назва - село КОЗИНЕ присутьне на обох примірниках!

 

P.S. ПОЯСНЕННЯ по номерах ДВС 14-го БРО: 1404=101, 1403=102, 1408=103, 1402=104, 1401=105, 1410=106, 1407=107, 1405=108, 1406=109.

 

ЦЕНТРАЛЬНА ДІЛЯНКА вузла оборони МРИГИ – протяжністю трохи більше як 3 км, починалась на сході від правого берега р. Конча
та упиралась в заболочені заплави р. Вета біля західних околиць хутора Мриги.
Це суцільні пісчані висоти та низини, пагорби та западини – південніше, в напрямку с. Козине, місцевість поступово переходить в пісчану рівнину.

Ще з дореволюційних часів на цій місцевості росли щоглові сосни, яким на час будівництва УРу було більше 100 років.
Велике місто потребувало багато будматеріалів та дров, тому щоглові сосни були як найкращий матеріал для цих потреб.
Щогловий ліс практично повністю вирубали починаючи від південних околиць с. Вета Литовська та до 1 км північніше хутора Мриги,
в той же час – в центрі, 2-х км смугою, місцями до с. Козине і далі в напрямку Обухова.
Лише в деяких місцях залишались невеличкі острівці соснових гайків та поодинокі дерева.
Незначні смужки вікових сосен залишались і донині біля та на схилах урвищ правого берега р. Конча та місцями по берегу болотних заплав
від хутора Мриги в напрямку с. Вета Литовська.

Крім старезних сосен тут збереглись вікові дубові посадки які ростуть вздовж заплави заболоченого русла Вети на північ від Мригів до Вети Литовської .
Донині зеленіє стара дубова смуга, в деяких місцях шириною до 300 метрів, яка іде від ДВС № 108 на південь до 0.5 км.

Саме довше, практично до наших днів, зберігалась в первозданній красі природня засадженість щоглових сосен на території ПІВОСТРОВА
по правому руслу р. Конча між ДВС № 101-109 – за урядовим "зеленим забором" мабуть зовсім інша планета та і догляд там інший – дляпанський.



Сосновий ліс, який можна ще побачити в наші часи, був насаджений на протязі 30-70-х років минулого століття, але він поступово гине
від всепланетарної зміни клімату та злодійських вирубок "невідомими" доглядачами природи.
Сенс – грошова нажива без сплати податків для особистого збагачення, як казали наші пращури – хоп... із грязі та в князі, і все це здійсьнюється...
як правило "в правовому РУСЛІ чинного законодавства".

Вся ця місцевість, особливо в районі Мригів та на північ від хутора, насищена насипами (різної висоти) та зрізами (різної глибини) пісчаного грунту
від залізничних вузькоколійок, які колись тут масово будувала якась бельгійська фірма, що займалася заготовкою
та перевезенням лісоматеріалів до будмайданчиків дореволюційного Києва.
Також цю систему вузькоколійок частково перебудували та покращували під час будівництва ДВС 14-го БРО в кінці 20-х та на початку 30-х років,
та використовували її для перевезення різноманітних будматеріалів, які доставлялись зі складів БУДІВНИЦТВА № 1
(тунель під Дніпром на Жуковому острові) в районі с. Пирогів.



На початку серпня 41-го навколо та на деяких лініях вузьколійок відбувались бойові зіткнення протиборчих сторін,
які почергово обороняли там свої піхотні позиції або їх штурмували.
Про це свідчила в ТІ... 70-80-ті роки значна кількість невикористаних РГД-33 в "сорочках" та без них... та іншого воєнного залізяччя.
Задовбувались тоді "слідопити" перетягувати знайдені трофеї з лісу до місця проживання,
та пускати там над ними тягучу слину... перебираючи їх тремтячими руками та чахнучи над ними з таємничою посмішкою.
Також хватало незнадобившихся німцям 278-го піхотного полку Stielhandgranate 24 та Eihandgranate M39, які ще на той час добре зберігали колір злегка поржавленого фельдграу.
Та саме головне для цих місць БУЛО... просто-таки тьма тьмуща різнокаліберних бомбово-снарядно-мінометних уламків... ржаве залізо від грамової до кілограмової ваги.

 

Два роки тому ,ми провели зйомки чергової серії фільмів про оборони КИУР в 1941 році. Знімали в районі Мриг. Фільм лежит тут на каналі БУнкер тревел.

 

Пане Олександр, люди кажуть, що бачили...
Бачили наслідки несамовитої звитяги проведених робіт біля 107-ї цією групою молодих киурологів, збуджених в передчутті переможних наслідків проведення робіт.
Але дуже скоро в їх діях стало відчутним щось таке, що більш схоже з розчаруванням в подальшому процесі пересування грунтової маси.
А земляної маси там дуже і дуже багато, чім більше заглиблюватись всередину 107-ї, тим більше стає важким та мокрим спресований роками пісочок.
Викопали ямку перед входом, колодками закріпили стінки ямки, а от в тупиковому приміщенні, мабуть, вони дуже скоро зрозуміли з чим насправді вони стикнулися.
Головна завада в проведенні робіт біля 107-ї - ГЛИБИНА та СТІК всередину споруди дощової води з пагорба.
ДРУГА СПРОБА реставрації ДВС № 107 - закінчилась нічім.
Це дуже тяжка, та головне - НЕВДЯЧНА робота, яка в нинішні часи нахіба нікому не потрібна!

 

По попередній серії фото - #48 несподівано виникло нове "відкриття" особи, якщо мені знову не мерещиться... це співпадіння деяких особистих рис людини.
Яке буде ваше враження від цих співпадінь, якщо так, то групове фото було підписане, вже не пам"ятаю коли його скопіював, як "1941, раша, штурмова група після бою"..

 

Ось щось таке натуральне було не біля ДВС, а біля якогось УРівського укриття типу М-2 (фото зліва), а це щось подібне (фото справа)
КОЛИСЬ намагались відтворити восени 1987 року біля ДВС № 107.
Рили, носили, потіли та будували, але завдячуючи киянам тіх часів, все поступово було захаращено та знищено.
ПАНОВЕ, НІКОЛИ НЕ НАМАГАЙТЕСЬ РЕСТАВРУВАТИ ФОРТИФІКАЦІЙНІ СПОРУДИ, ВАША РОБОТА ВСЕ ОДНО БУДЕ СПЛЮНДРОВАНА ТА ЗНИЩЕНА
ПЕРЕСІЧНИМИ СУЧАСНИКАМИ ТА ГОЛОВНЕ - ЧАСОМ!

 

Не погоджуюсь. Це як, наприклад, не прибирати сміття на дворі, не оновлювати дороги, не висаджувати квіти, кущі та дерева. Бо все одно все засмітять, повирубують, повибивають. Час і байдужість дійсно спотворюють плоди нашої праці. Але завжди будуть ті ентузіасти, які і приберуть, і відновлять. Головне, щоб це було покликом їх душі.
Згадайте, як ми дружньо прибирали 106-й. І зовсім не думали тоді, що знову позаростає, позасмічується і тд. І цей захід пям`ятаю до сьогодні.

 

Помилки минулого треба виправляти, бо ХТОСЬ колись по старих данних створив цю велику мапо-дурницю, яку при виданні ще дуще нахабно та без погодження з автором
домалював та подокреслював на свій розсуд старий пенсіонер жора ясєв, який на той час ідеологічно керував київським "пошуком"...
та всяке книжко-сміття видавав за державні гроші.
Як колись цей пенсіонер казав особисто КОМУСЬ ще при підготовці до видання цієї першої карти КиУР:
"... а не всьо-ли равно простому обывателю, какой номер имеет тот или инной ДОТ, или это - 150-й, или это - 250-й! Ты свой гонорар уже получил!"
За видавничим договором № 067854 від 4.01.1998 р. автор карти повинен був виконати роботу до 1.04.1998 р. при гонорарі в 400 грн..
Але при видавництві пенсіонер так змінив деякі частини карти, що автору і досі соромно за цей шматок своєї колишньої роботи.



Але раз і назавжди треба виправити хибну інформацію про бойові дії в 14-му БРО КиУР підрозділів 132-ї піхотної дивізії Вермахту.
Цьому можуть бути підтвердженням свіжі фото з відомого багатьом інтернетресурсу та достовірні спогади німецького ветерана.

 

Все почалося з цього - "...Grab 132.ID Soldaten in JANOWKA Ukraine 1941 Stahlhelm".





Поховання після бою унтер-офіцера Людвіга БОЛЛА та фельдфебеля Фердінанда КНАППА з 4-ї піхотної роти 437-го ПП 132-ї ПД.
Обидва загинули 1 серпня 1941 року в районі с. ЯНІВКА, де і були поховані на околиці села.
Причина смерті: у Болла - уламкове влучання в ліву частину грудної клітини, у Кнаппа - уламкове влучання в шию.
А де ж це село Янівка було? Як виявилося в 1946 році село ЯНІВКА було перейменоване на село ІВАНІВКА - Обухівський район Київської області.
Бувше село Янівка, а тепер Іванівка, розташоване 21 км на південь від райцентру, а 4 км на захід знаходиться село Мирівка.

 

Далі мовою орігіналу...

Из воспоминаний бывшего командира расчета 37-мм противотанковой пушки 437-го пехотного полка 132-й пехотной дивизии
55-го армейского корпуса 6-й армии группы армий «Юг» Вермахта, ефрейтора Готтлоба БИДЕРМАНА («В СМЕРТЕЛЬНОМ БОЮ», 2005 г.):

«… 1 августа, ровно в 07.00, мы начали энергично наступать на советские оборонительные укрепления возле Мыривка.
Перед нами лежало огромное открытое пространство, в поле нашего зрения простиралась степь, где почти не было возможности укрыться,
кроме как на идущей на уклон площадке с небольшими лощинами, невидимыми неопытным взглядом.
Это давало значительное преимущество русским, поскольку, находясь в обороне, они имели возможность надежно окопаться,
а перед их укреплениями лежало свободно простреливающееся пространство.
Мы заканчивали последнее приготовление к тому, чтобы оставить наши позиции и начать движение по открытой степи.

… Первые лучи солнца заплясали на колосьях украинской пшеницы, а сквозь утреннюю дымку мы разглядели очертания двух далеких сел на горизонте.
Мы сели на лафет орудия и стали пить теплый кофе, стараясь заглушить в себе чувство «холодка».
Все стреми-лись казаться беспечными и говорили о вещах, не связанных с войной. За этими разговорами мы пытались скрыть волнение,
которое явственно читалось на обожженных солнцем лицах.

… В 06.50 наша артиллерия открыла огонь. Тяжелые снаряды гудели над нами, направляясь к це-лям в расположении позиций противника.
А пехота, неся на себе оружие, боеприпасы, аппаратуру связи, взрывчатку, начала наступать на широком фронте.
Казалось, что все передвижения вплоть до мелочей подчиняются какому-то четкому плану.

… Трофейный французский транспортер с грохотом подъехал к нашей позиции.
Взяв на передок наше орудие, мы влезли на транспортер и поехали вперед, оставляя позади себя облако вздымавшейся пыли.
Мы проехали мимо русского разведывательного бронеавтомобиля, подбитого накануне Пеллем;
наши взгляды были прикованы к ужасной и все еще непривычной картине – наполовину сожженному трупу с голым торсом, который свешивался из люка.

Два взводных противотанковых орудия, покачиваясь, двигались вперед по холмистой местности,
следуя за наступавшими по направлению к Кагарлык по песчаной дороге частями.
Уже вступили в бой пулеметы передовых пехотных подразделений; очереди ручного пулемета «MG-34» явственно доносились до нас поверх колосьев пшеницы.
Позади монотонно бухали минометы и артиллерия, а выстрелы стрелкового оружия, наоборот, звучали пронзительно.

Внезапно вокруг нас засвистели рикошетом отлетевшие сюда пули, и мы бросились в дорожные колеи, ища укрытия.
– В укрытие! – скомандовал капитан артиллерии Гартман.

При нарастающем грохоте орудий всех калибров мы видели, как он жестикулирует вытянутыми руками и как шевелятся его губы.
Его команды потонули в грохочущей пальбе орудий. Наконец-то этот миг наступил. Теперь была наша очередь встретить врага лицом к лицу.
Несмотря на терзающий нас страх, мы встретили неизбежное с огромным облегчением.
Это служило показателем того, как с начала похода изменились наши приоритеты.



"... 132.ID Soldaten bei orthodoxe Kirche in Ukraine 1941", - можливо, це с. Янівка, бо дане фото з одного (?) фотоальбому.

… Мы получили приказ сменить дислокацию и двинулись вперед к перекрестку дорог, в том же направлении, где виднелись горящие дома.
Сквозь разрывы падающих минометных мин и треск пулеметов мы почувствовали,
как из наших пересохших глоток вырываются радостные восклицания при виде русских, оставляющих свои позиции.
Когда они попытались спастись бегством с территории колхоза, наши пулеметчики усилили огонь,
и вновь скорострельные «MG-34» посылали потоки одетых в медную оболочку пуль в скопления убегающих фигур защитно-коричневого цвета.
Справа от нас появились первые пленные с поднятыми руками и широко открытыми от страха глазами.
С них быстро сняли каски и боевое снаряжение, и они инстинктивно, сцепив руки за головой, поспешили уйти в сторону нашего тыла.

 

«… 7-я пехотная рота слева от нас вступила в тяжелый бой.
По мере того как мы продвигались вперед, русские стали выбираться из своих укреплений и убегать через пшеничное поле в сторону Кагарлыка,
находившегося на расстоянии около 500 метров. Наши передовые пулеметные расчеты, стоя в траве по пояс, открыли огонь из «MG-34».
Пулеметные стволы упирались в плечи пулеметчиков, чтобы сохранять большой угол обстрела.
Русские, которых косили пулеметные очереди, падали на землю и исчезали в колосьях пшеницы.

Наступая, мы попали под беспорядочный винтовочный огонь группы советских солдат, которые позже сдались, приближаясь к нам с поднятыми руками.
На их лицах читались страх и усталость.

Задача дня – захватить железнодорожную насыпь, проходившую возле села, – была выполнена.
За шесть часов тяжелого боя была захвачена территория в 12 квадратных километров.
И я долго думал о том, насколько ничтожны эти 12 километров, – 12 километров необъятной страны,
где перед нами от рассвета и до заката простираются до горизонта невозделанные поля.
Интересно, сколько еще таких «двенадцатикилометровых» битв нам предстоит вынести за время нашего похода в направлении, противоположном закату солнца?



"... 132.ID Ukraine 1941 Fahrrad", - можливо, це фото було зроблено десь в тіх краях, можливо.

Мы наткнулись на одного из наших убитых, неподвижно лежавшего в пыли на дороге; его каска все еще прочно держалась на голове,
а невидящие глаза были устремлены в небо.
Русским пленным немедленно нашли занятие – уносить раненых на полевой перевязочный пункт.
В сопровождении наших легко раненных, идущих по обочине дороги, скорбная колонна двинулась туда,
где располагался 2-й батальон, по направлению к нашему тылу.

Так полк впервые вступил в схватку с врагом; мы понесли первые потери и не ощутили радости победы.
Чувство возбуждения быстро сменилось непреодолимым унынием и желанием покинуть это место.
До сих пор мы еще не узнали на собственном опыте истинной сущности продолжительной войны,
в условиях которой все былые семейные и культурные узы отходят на второй план;
на смену им навсегда приходят узы единения с товарищами, которые сейчас находятся рядом с тобой.

… Ночью фронт не засыпал. Разведывательные подразделения обеих воюющих сторон находились в постоянном движении.
Они подкрадывались в темноте к вражеским позициям, чтобы определить их расположение.
Снова и снова темноту разрывал огонь русских «максимов», которому неизменно вторили пронзительные звуки наших «MG-34»,
а в них немедленно вливалась беспорядочная ружейная стрельба.
Время от времени над полями раздавались разрывы ручных гранат и резкие звуки автоматных выстрелов,
и на долгие мгновения укрепления озарялись сверкающими осветительными ракетами, которые взлетали в небо и, шипя, висели над линией окопов.
В ранние утренние часы нас вывели из сектора и разместили на 2 километра южнее, чтобы подготовиться к очередной атаке».

Отже, виходить, що підрозділи 132-ї піхотної дивізії на початку серпня 41-го року вели бойові дії більш як за 43 км на південь від лінії оборони 14-го БРО КиУР.

 

Если у вас есть карты, или схемы описанных событий в той местности, просьба поделиться .

 

Місцеві мешканці в побиті, і до сьогоднішніх днів це село називають Янівка (наголос на "і").

 

Раджу ось цю книгу почитати. Тут повно оригінальних карт та схем по ділянкам дивізій Вермахту.

 

Для зацікавлених: на початку жовня 1999 року дивізійне збірне кладовище 132-ї ПД в РЖИЩЕВІ, з району боїв,
було ексгумовано та перепоховано на Збірне кладовище ФОЛЬКБУНДУ південніше Вета Поштова - 400 Тотен.
Дуже багато місця в нижніх рядах на цьому цвинтарі для поховань залишилось не використуваними.
Деяка частина останків цього цвинтара, відомим "шукачєм" Олегом Корнєєвим
(який потягом всього свого життя хотів зайняти дешевими пошуками інтриг "жирно-сальний" трон ВСЕукраїньСЬКОГО шукача - В.В. Дорофєєва),
було перепоховано, як ним знайденими останками більшовиків та згодом перепохованих на багатьох офіційних меморіалах русьні Букрина.
В липні 1997 року був перепохований цвинтар частин 294-ї ПД з району південніше р/ц Обухів - 136 Тотен,
які в зведеннях більшовицьких папірців в 1.000 голів загинули в районі переправи Трипілля.
Більшість загиблих в домовинах всередині плащ-палаток були засипані жовтим річковим піском.
Навіть в той час довелось КОМУСЬ, по приколу під час робіт, носити на своєму взутті полковничі покриті мельхіором шпори - як срібло.

 

А тепер крім того, ще була РОЗАЇВКА, наслідків 41-го...
Біля бувшої цекви на кладовищі сільському було 42- тотен...
Забрав ХТОСЬ тоді полковника ВВС русьні, який впав на "крисі" поряд з селом, казали що він відстрелювався а потім засрелився..
Його прикопали поряд з місцем падіння німці, а піздніше - поховали на місцевому кладовищі, чому всі казали що коли його ховали він був в спідньому.
Всі місцеві казали, що на пошматованому впавшему льотчику, при падінні, було дві чи три ШПАЛИ відзнаки - липень 1941. Невідповідальність!
ХТОСЬ, сам-бля, забрав ці останки та перепоховав.... колись. Череп був цілим.
Сільське кладовище....
Заглиблюєшся в землю впритул до сусідніх опливших горбків могил та хуєєш від того, яке "точне" місце тобі показали свідки.
Метрів через 1.5 - лопата гупає.
"Крисятнику", як сказали місцеві, було років 40... кістки цьому підтверджували, голий кістяк.
Тоді забрали та перепоховали....

 

Знову... згадаємо з вдячністю А. Швачко, та розглянемо надану ним німецьку мапу станом оборони КиУР - район 14-го БРО.
Протитанковий рів викреслений німцями практично ідеально, але є незначні похибки... незначні.
Єдине, що вони, німці, не врахували в мапі, це - лінія "ополонок" (рос. назва - линия "прорубей"), це такий вид польових укріплень як протитанковий рів
"лінивої" викопки з проміжками до 1 метра між заглибинами по довжині до 5 метрів.
Ця лінія не має насипки бруствера та викопується нижче схилу пагорба або висоти - несподіванка для наступаючих.
До речі, більше ніде в південному секторі оборони КиУР так звані "ополонки" не зустрічаються, про північний сектор... казати не компетентен.
Саме з ціх "ополонок" німецький передовий загін 278-го ПП 95-ї ПД відбивав контратаку більшовиків після опівдня 2 серпня,
після 1-ї невдалої спроби блокувати ДВС № 105.
З цього району пішов німецький наступ по фланговому удару та штурму ДВС № 104.
На схід від висоти, де кінець "ополонок", по ходу до 200 метрів,
до нашого часу збереглася ділянка рову, яка була засипана німецькими саперми 195-го СБ в період штурму 14-го БРО.
Рів засипали для того, щоб перетягнути на північну сторону фортифікаційної перегороди 88-мм зенітну гармату Flak 18/36/37, схоже на те,
що саме ця гармата влучним пострілом вліпила снайперський бронебійней снаряд під низ східньої бронезаслонки ДВС № 104, після чого...
гарнізон споруди "... вышел к своим", трохи повідбивався від атакуючими поряд з трашеї.
Купа гільз "дігряря", пусті "цинки", розбитий склянний шпріц, залишки укупорки бинта та серед всього цього... пустий магазин МП без внутрощів.
Слідуючим пострілом зенітка (а от в який день - ?) вона вибила наскрізь східну бронезаслонку в середину споруди № 102
(маєте можливість подивитися в експозиції музею історії 2-ї СВ саме цю бронезаслонку та уникальний вогнемет Flammenwerfer 34).
Вогнемет захопили в бою як трофей, бійці польового заповнення, поряд з 102-ю, та закопали цю "пекельку зброю" для експозицій в музеї.
Елітний окремий 51-й саперний батальон користувався колись цим... предметом озброєння.



Що цікаво, місцеположення ДВС № 101 на цій мапі вказано дуже точно.
Треба уточнити, що по цій мапі вказано, що північніше 101-ї (в тилу, де розташовувались на той час Дачі РадМіну) більшовики зробили повну вирубку лісу.
Це не так, вирубка була перед фронтом 101-ї, а старезні товстезні щоглові сосни, віком більше 150 років, щасливо пережили війну,
поступово засохли та були спиляні вже в наші часи.
А от в лісництві, на лісопильці, смердячі перегаром робітники дуже часто скаржилися - "...бля... дуже багато в деревині всякого залізяччя, полотна часто вдризг розлітаються".

 

Щодо "ополонок", цікаве спостереження. Німецькі частини, здійснюючи штурм передових рядянських позицій району 14-го БРО, були досить активними у веденні вогню по ворогу. Вогонь зі стрілецької зброї активно здійснювався з MG, К98, MP і навіть пістолетів під набій 9х17). Додатково були використані PzB 7,92 (по піхоті, кулеметникам, вогневим точкам тощо). Звичайно гранати (зокрема М 39). Також міномети, артилерія та як сказано вище вогнемет Flammenwerfer 34.