Сражение за Березань.24.25.09.1941 г. Карта и история-немецкие.

Тема у розділі 'Карти', створена користувачем adlerhaus, 6 лют 2008.

  1. V41

    V41 Gefreiter

    Повідомлення:
    103
    Адреса:
    Столица
    Помимо карты и текста приведенного в теме, есть еще какие-то данные по Березани, Берщеву, Барышевке? В основном на многих ресурсах фигурирует данная карта, хотелось бы еще взглянуть но на другие карты. Прошу не думать что лень гуглить, как раз много проверено и пройдено в тех местах, но карта нужна как проводник.
    Надеюсь своим сообщением не поломал темы. За ранее спс. С ув.
     
  2. Цікаві лоти

    1. Предлагаю Вашему вниманию металлоискатель Аська 250. состояние 10 из 10. Наличие всех документов и д...
      7500 грн.
    2. Вітаю,шановні камради,даний девайс придбаний два роки тому,стартовою ціною я вказав його вартість,та...
      56000 грн.
    3. В продажу такій металошукач Garrett ACE 250 продаю за проханням камерада, в робочому стані, в компле...
      5360 грн.
    4. Плата для самостоятельной сборки всем известного балансого (IB) металлоискателя Квазар АВР, Quasar A...
      190 грн.
    5. Бу, в рабочем состоянии, есть коробка и доки
      6600 грн.
  3. V41

    V41 Gefreiter

    Повідомлення:
    103
    Адреса:
    Столица
    ты был там? и как на полях результат?
     
  4. Oleksiy

    Oleksiy Major

    Рейтинг:
    2
    Відгуків:
    6
    Лоти
      на продажу:
    0
      продані:
    11
    Повідомлення:
    2.664
    Как сьездили? Копал в Коржах возле ж.д. Но давно, лет пять назад, попадались РГД, мосинские гвозди, касетные бомбы СД-2, кстати штуки опасные, лучше их не контовать. Ещё нашёл разобраную полностью мосю. Что там осталось сейчас, спустя столько лет не знаю. Там могут быть интересны дачные огороды, по ту сторону реки, думаю там что-то осталось...
     
  5. Oleksiy

    Oleksiy Major

    Рейтинг:
    2
    Відгуків:
    6
    Лоти
      на продажу:
    0
      продані:
    11
    Повідомлення:
    2.664
    По Барышевке, бой был за жд мост, с его удержанием, и в болотах рядом, была контратака наших на южную окраину Барышевки, был на том месте, там сплошной мусорник, прибор включить негде(((((. Зная тенденцию гансов строить оборону по населённым пунктам, с огневыми точками прямо возле хат, уверен всё у людей в огородах. (не раз это уже подтверждалось). Карта по березани так себе, просто наброски, по ней ни чего не найти. во всяком случае мне не получилось.
     
  6. dr.Hebbels

    dr.Hebbels Feldwebel

    Повідомлення:
    556
    Адреса:
    я вернувся домів
    На эту Пасху не Вами ли найденную кассетную бомбу я нашел в остатках костра недалеко от платформы))) ? Я их тогда без лопаты, просто пробежавшись по лесу, обнаружил аж 3 штуки.
     
  7. dr.Hebbels

    dr.Hebbels Feldwebel

    Повідомлення:
    556
    Адреса:
    я вернувся домів
    Недавно бухал на храме в Березани, вот такой образец того фольклора мне спели, а потом записали на клочке бумаги. Кста, эту же вещь слышал в начале 2000х под Букрином, не записал, абориген умер, а я переживал, что песня умерла вместе с носителем.

    В тім жорстокім бою за Бориспіль
    Полягло там немало солдат
    Серед них був поранений тяжко
    Молодий ще зовсім лейтенант.
    Коли бій відкотився далеко
    Стали рідні своїх впізнавать
    Підійшла якась жінка близенько,
    Стала чоботи в нього знімать.
    "Не знімай же, тебе я благаю,
    якось тяжко так стало мені,
    бо напевно і сам добре знаю,
    і у тебе є син на війні."
    "Правду, правду ти кажеш, синочку,
    і у мене є син на війні -
    Служить в армії він лейтенантом
    Але чоботи нужні мені."
    Знявши чоботи, знявши шинелю
    і не глянувши навіть в лице
    і пішла його мати злодійка
    у своє невелике сільце.
    А на ранок старий стару хвалить
    "Гарний одяг мені принесла"
    Ось і гроші, якісь документи
    У кишені у нього знайшла
    Розгорнула - а там фотокартка
    Мати враз ізмінилась з лиця
    Ти прости, ти прости мій синочку
    Що я мати тебе роздягла
    А на ранок у двір... (неразборчиво)
    ....(неразборчиво) в"їхав віз
    друг старого, найкращий товариш
    сина мертвого в хату приніс.
     
    Рыбалов та Kamarik подобається це.
  8. dr.Hebbels

    dr.Hebbels Feldwebel

    Повідомлення:
    556
    Адреса:
    я вернувся домів
    А я два года одну тетю прошу у нее во дворе немецкую братку 43 года разрешить поднять. Тож мнет.
     
  9. niva

    niva Gefreiter

    Повідомлення:
    32
    Адреса:
    Электрички Москва-Петушки
    Кто знает точную дату Борщевской трагедии? Знаю, что это были день и ночь.
    21----26.9.1941г.?
    На братскую могилу паспорта нигде не нашел. Реально - белое пятно истории. Ищу материал по конкретному месту, чтобы сделать визуальную картину, как на наброске-эскизе. В планах воссоздать в 3Д Покровскую церковь с. Борщева в ее последние минуты. Пример церковь в соседнем селе, но в лучшей фазе ее истории.
    Кто заинтересовался пишите лично. А можно и на E-mail:trubez1941@mail.ru
    В Борщеве в районе монумент-мост картинка вырисовывется из воспоминаний очевидцев, как на чб приложении. "...ломали борти машин, чтобы сделать переправу через Трубеж, но налетели 5 самолетов и нацелились на скопление людей и техники..." Мемориал стоит в эпицентре печальных событий.
     

    Images:

    Панорама Борщев_2012.jpg
    1111.jpg
    P_1.jpg
    P_2.jpg
    P_3.jpg
  10. A-328

    A-328 Schütze

    Повідомлення:
    8
    Адреса:
    Москва
    Может быть есть у кого-то информация о том, что происходило 20-25 сентября 41 года в районе ж/д переезда, расположенного восточнее Березани? Останки моего деда в прошлом году там нашли киевские поисковики(примерно 1-1.5 км на юг-юго-восток от переезда). По словам поисковиков он погиб в атаке на немецкую артиллерийскую позицию.
    Вот фото этого места(съемка сделана с непосредственного места гибели деда,куда нас любезно согласились отвезти поисковики). Может быть кто-то узнает этот "пупок"?
    [​IMG]

    Мы были на перезахоронении в с.Гатное 7 ноября 2011 года.

    Теперь пытаюсь узнать что-либо о боях в тех местах.
    Спасибо!

    ЗЫ. Надеюсь, мое сообщение не офф-топик для данной темы?
     
    Turik11 подобається це.
  11. Tink

    Tink Stabsgefreiter

    Повідомлення:
    366
    Адреса:
    Kiev
    я б.. вообще после НГ ... смотался б в сторону Березани покопать.... жаль авто нету (((
     
  12. Panzerknacker

    Panzerknacker Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    2.323
    Адреса:
    Россия, Белгород
    Огромное спасибо Дан!
    За упоминания о 168-ПД в первую очередь. Не первый год собираю инфу по 168-й дивизии, хочу для нашего ВИКа книжечку сделать.
    Как раз макет готовлю.:)
    Еще раз спасибо!:smile_12:
     
  13. Oleksiy

    Oleksiy Major

    Рейтинг:
    2
    Відгуків:
    6
    Лоти
      на продажу:
    0
      продані:
    11
    Повідомлення:
    2.664
    Нет, не мной, я там уже много лет не был, есть места поинтересней, да и серьёзней я, чем Вы обо мне подумали, бомбы в костры не бросаю, тем более у ж.д. платформ, есть этим кому и без меня заниматься, дурней хватает:smile_6:... Коржи повыбиты, разве что гильзач остался, лес южнее березани, поинтереснее, но то-же уже очень беден.... В поля и огороды лучше не соваться, сдадут сразу, народ там бдительный.
     
    морячЁк подобається це.
  14. Atson

    Atson Oberfeldwebel

    Повідомлення:
    396
    Адреса:
    Konzentrationslager Kiew
    Вот выдержка из сообщения уважаемого Адлерхауса о событиях именно в этом месте:
    "...В 24.9 приводил ряд неловких неожиданностей. После отказывания 45-ое удостоверение личности в прошлый день в направлении к югу от Beresani, 44-ое удостоверение личности, с севера имело бы наступающее, в место hineinstoЯen должны идти. Тем не менее, она была задержана посредством иной борьбы и могла достигать только под вечер Beresani. Между тем враг выталкивал снова на восток над местом, наш передовой отряд 45 затоптал, окружал батальон 44-ое удостоверение личности, которое как раз прибыло, и направлял тяжелые аттаки против лежащего перед населенным пунктом IR 130, особенно на перекресток железной дороги с улицей. Пожалуй, он был принужден после сильных потерь выключать к северу, но вместе с тем опасность не была устранена, наоборот. Масса 44-ое удостоверение личности была по-прежнему очень принята на работу в ее части, что она все еще не могла производить необходимую связь с 45-ым удостоверением личности. Вследствие этого зиял между обоими подразделениями некоторое время глубокий пробел. Как раз здесь попадали больших вражеских частей вследствие навязанного изменения ее направления удара и хлынули теперь в спине наших Regimenter почти беспрепятственно вновь до Jagotin сюда. Там трудился проникший враг за линиями местами беспорядочно вокруг, нападал на обузу и атаковал огневые позиции..."
    На этом кургане, что на фото, была немецкая пулеметная точка. Все поле усеяно хвостами от немецких полтинников и восьмидесяток. В низинке, переходящей в глубоченную балку, которая видна на фото, только из одной ямы подняли 12 бойцов. А так по всему полю уже под сотню солдатиков подняли и перезахоронили.
     
  15. A-328

    A-328 Schütze

    Повідомлення:
    8
    Адреса:
    Москва
    ОГРОМНОЕ Вам СПАСИБО! Теперь, похоже, я знаю и точную дату гибели деда. Если Вас не затруднит, не могли бы Вы прислать мне точные GPS-координаты этого "пупка". Дело в том, что мой телефон, в который я забил координаты места гибели деда, когда был на том поле, телефон подох. И поэтому координаты утеряны тоже:(( Заранее благодарю!
     
    Atson подобається це.
  16. Atson

    Atson Oberfeldwebel

    Повідомлення:
    396
    Адреса:
    Konzentrationslager Kiew
    Отписал в личку.
     
  17. A-328

    A-328 Schütze

    Повідомлення:
    8
    Адреса:
    Москва
    Да, спасибо! Ответил там же :):beer:
     
  18. шурик48

    шурик48 Obergefreiter

    Повідомлення:
    65
    Адреса:
    г яготин киевской области
    добрий день! від березані до яготина з двадцять км. яготин зі згурівкою німці взяли 15 .09.1941 р. на 10 днів раніше березані, чому зупинились з боку яготина, чи така сильна була оборона березані з околицями, німці котилися зі сходу від прилук ... і зупинилися на 10 днів? чи золото київського держбанку ділили? а рота нквд на полях кулябівки, біля сіл м. супоївки та м. березанкиґ. місця, де пропало по легендам це золото держбанку під командуванням лейтенанта Акімова загинула 01.10.1941р. що вона оберігала ціною своїх життів. Коли 27.09.1941 вже в полон попав І. Захаревич, командир дивіізії, що обороняла яготин, в яготині в п"ятнадцятих числа в в полон попав командир полку зі штабом оці білі плями цікаво було б стерти і відкрити тему на кшталт " яготинський котел в вересні 1941 р." і встановити більш менш реальну обстановку в ті часи.
     
  19. шурик48

    шурик48 Obergefreiter

    Повідомлення:
    65
    Адреса:
    г яготин киевской области
    нова інформація дещо стає зрозумілішим, березань стала на пару днів центром київської обл, до неї загналивсі обласні організації, тому і опір був запеклий. можливо когось зацікавить111

    Важкі сторінки Київської оборони 1941р.:


    тактика «випаленої землі» і «Баришівський котел»



    Пам'яті оборонців Києва



    Учасники виходу з «малого» кільця оточення, що безпосередньо охоплювало Київ, розповідають що з міста у напрямку до Борисполя рухалося десь 5000 переповнених людьми машин, довжиною близько 30 км, за якими йшла міліція, загони ополченців, молодь, старики і, взагалі, різного віку люди. Поява німецької авіації та танків, запеклі бої, що почались, призвели до того, що люди, хто пішим ходом, а хто машинами, змушені були покинути шосе і врозсип шукати шляхи порятунку по районам Київщини. Військові 37-ї армії, яка безпосередньо обороняла Київ і повинна була прикривати вихід киян з міста, самі потрапили у становище не краще ніж усі інші. Цю армію очолював генерал Власов, який, на відміну від більшості своїх підлеглих, звільнившись від генеральського мундиру, таки вийшов у грудні з оточення, доповів Сталіну про Київську оборону і негайно був призначений Верховним і приступив до оборони Москви. Досить значні залишки від його армії та інших військових угруповань, а також цивільні оборонці Києва і біженці були змушені рухатись по «випаленій землі» Київщини, яка була підготовлена для зустрічі німців згідно проголошеній 3-тього липня 1941 р. Сталіним у його виступі по радіо тактики, що вимагала у прифронтових зонах знищувати все, щоб нічого не залишилось ворогу.

    Не важко побачити, що ця тактика не обмежувалась суто воєнною орієнтацією на підготовку плацдармів воєнних дій, вона також безпосередньо торкалась цивільного населення, економічних засад його існування. В умовах, коли ворог зненацька напав на Радянський Союз, витратність здійснення цієї тактики порівняно із здобутими результатами з усією очевидністю не обговорювалась, бо навіть зараз через, 70 років від початку війни, не знайдеш обґрунтувань військовими теоретиками і досвідченими економістами доцільності її введення як з воєнної, так і з економічної точок зору. А тоді, коли без жодних підстав ворог обрушився на нашу країну, в умовах замішання та стресу людей, подібне питання навіть не виникало, бо народ наш був вихований так, що кожна директива Сталіна, навіть коли вона була плодом його одноосібної думки, сприймалась як найефективніша і наймудріша.

    Евакуювались люди, в першу чергу жінки і діти, відомі вчені і різна за фахом творча інтелігенція. Багато можна було б розповісти про те, як будувались укріплення в самому Києві: перекривались протитанковими перешкодами – залізними їжаками –Хрещатик та прилеглі до нього вулиці, як такими ж їжаками перекривалось Брест-Литовське та інше шосе, як тисячі киян працювали на ритті земляних укріплень і протитанкових ровів, на споруджені барикад з лантухів з землею чи піском на центральних вулицях міста та на його околицях. Можна було б багато розповісти і про перший жорстокий бій, що відбувся на рубежі міста, в Голосіївському лісі. Учасники спогадів розповіли, що 1-го серпня німці почали наступ на Голосіїв, а 5-го, підтягнувши багато військ, вже почали наступ на Київ. Відбивали натиск німців 37 армія і ополченці / Див.а.с. 25, 28/. Коли німців відігнали до Василькова, то в Голосіївському лісі залишились цілі косяки вбитих німців, а в німецьких окопах велика кількість подушок і матраців, які були нанесені з квартир киян. Після цієї, та інших подій, з метою надання більш сприятливих умов для роботи обласних організацій і здійснення їх контактів з районами Київщини, постановою обкому партії вони були переведені в Березань. Олійнику запропонували керувати облвиконкомом, а секретареві обкому Піскунову – обкомом. В Березань були евакуйовані усі відділи облвиконкому, обкому партії, обкому комсомолу та інші організації. В Києві залишились тільки перший секретар обкому партії Мішин і голова облвиконкому Костюк, що були членами штабу оборони Києва і займались питаннями, допомагаючи районам Київщини в евакуації з Лівобережжя худоби і МТС, у вивезенні хліба для армії тощо.

    Хочу навести мало відомий факт про те, що всі обласні організації, які переїхали в Березань, дуже скоро, 16 вересня, отримали наказ знову повернутись в Київ, у зв'язку із змінами в Київській обороні, в реалізацію яких вони безпосередньо повинні були включатись і які були зумовлені тим, що армія Південно-Західного фронту, 2,5 місяця героїчностримувавши навалу німецьких військ захищаючи Київ, попали в оточення.
    І саме тому 14 вересня, розповідають учасники спогадів, була отримана телеграма від Кирпоноса і настанова Хрущова, що Київ будуть захищати, щоб ніхто не залишав Київ, що з Харкова буде надана допомога / див. а.с.46/. Мене – розповідає Олійник, - визвали тов. Мішин і Костюк і поставили переді мною завдання: забрати всі відділи облвиконкому і обкому з Березані, забрати всі документи і повертатись в Київ. При цьому спитали скільки ми зможемо заготовити худоби і коней, бо коли не вистачить худоби, будемо годувати кіньми, щоб можна було протриматись в Києві. Я відповів, розповідає Олійник, що це потрібно підрахувати. Після підрахунків прийшли до висновку, що худобою і кіньми, котрі можна заготовити і пригнати в Київ, ми зможемо протриматись 20 днів. Мені було дане завдання: заготовити худобу і коней і направити в Київ. Я повернувся в Березань, щоб виконувати це завдання /див. а.с.47/. До розмови підключився Бердник. Ми, розповідає він, повертались в Київ в останню ніч без фар, спостерігаючи повітряні бої, частину людей залишили в районах Лівобережжя, щоб доставляли худобу і коней в Київ. Коли приїхав з усіма відділами, розповідав далі Бердник, відбулась нарада у Мішина, де було поставлене питання «про розподіл і закріплення людей за окремими будинками для кругової оборони Києва. Київ повинен триматись до тих пір, поки не буде отримана допомога з Харкова. Звідти повинна підійти танкова армія. Хтось з учасників спогадів уточнює, сказано було, що 600 танків йде з Харкова на допомогу. І далі, хтось знову включається в розмову, - це було 17 числа / напевно уточнюється дата, коли відбувалась нарада у Мішина – Н. К. /. З місця знову уточнення, - це було 16-го» / див. а.с.48 /.

    Далі йде розповідь про враження і настрій людей після отримання радіотелеграми Кирпоноса і розпорядження Хрущова. Вони вселили в людей оптимізм і надію. Всі були налаштовані тільки захищати Київ і в жодному разі його не здавати. А що робилось в цей час в Києві? З початку війни і до 18-го вересня, коли ми залишали Київ, розповів Олійник, працювали всі магазини, всі рундуки, вся торгівля в Києві проходила цілком нормально , ніде ні єдиної заминки, при цьому дисципліна була виключно високою. І це в той час, коли по всьому Хрещатику будувались барикади, і вже були побудовані барикади на Миколаївський та інших вулицях. І знаєте, підкреслює розповідач, ніхто ніколи не здригнувся, така висота дисципліна і порядок були в Києві: ми навіть були здивовані такій високій дисципліні всього населення. І це при тому, підкреслює Олійник, що кияни знали, що 14 вересня ми вже були в оточенні / див.а.с.45 /. І до того ж, Київ наводнювався брехливими німецькими радіопередачами. Ще до 10 вересня німці передали по радіо що «зараз доблесні, непереможні німецькі війська демонструють свою силу по Хрещатику». У відповідь 12 вересня виступили по радіо голова Київської міськради Шевцов і секретар горкому партії Шамрило. Вони заявили, що твердження німців - це суцільна брехня, що передачу вони ведуть з Києва, що ніяких німців тут немає, що кияни живуть нормальним життям, працюють і все у нас в порядку. Кінчали вони свої виступи словами, що Київ був радянським, радянським залишається і буде радянськими / див. а.с. 46 /.

    Ніхто з киян і думки не мав, що Київ здадуть. Одночасно, згадують розповідачі, населення дуже слідкувало за керівництвом, за кожним його кроком, куди машина з урядових приміщень не піде, населення слідкувало, чи не від'їжджають. Хоч ніхто не збирався від'їжджати, навпаки, все робилось, щоб терміново побудувати кільцеву оборону міста. Ще 17-го вересня вдень відбулась нарада, яку проводили члени штабу оборони міста Мішин, Костюк та інші, де обговорювались питання пов'язані з підготовкою кільцевої оборони / див.а.с.48 /.

    І раптом в ніч, з 17 на 18 вересня була отримана радіограма за підписом Сталіна і Шапошнікова про те, щоб Київ залишити / див. а.с.49 /. І це в той час, коли Кирпонос зі своїм штабом, здавалось би прийняв найбільш вірне в умовах оточення рішення, а штаб оборони міста, все робив, щоб реалізувати його. У людей, налаштованих на оборону Києва, наказ Сталіна залишити місто викликав розчарування. Ось, що з цього приводу говорив Олійник: «Кожний був налаштований: тільки захищати Київ і в жодному разі не здавати. Крім того, ми підрахували, що у нас було багато зброї: усі армії були оснащені, / напевно, Олійник мав на увазі оснащеність 37- ої армії, та інших військових з'єднань, які обороняли Київ на близьких підступах до нього - Н.К. / було багато гармат, були «катюші», / чи ж так ? – Н.К. /було багато зеніток і ін. Оснащення було добре. І ось, коли була отримана така телеграма: «Київ залишити», всі були дуже прикро вражені, бо залишати рідний Київ нікому не хотілось. Я не знаю яка думка у інших товаришів. / Голос – Точно така ж./» / Див. а.с. 49 /.
    Повернусь до того, з чого починала свою публікацію, до розповіді учасників спогадів про те, як залишали Київ. «В ніч на 18-е, - розповідає Олійник, - Мішин і Шамрило скликали перших секретарів і актив і оголосили, що є розпорядження залишити Київ і рухатись в напрямку до Харкова, назустріч нам йдуть війська для з'єднання. І ось 18 числа з ранку ще ніхто про це не знав. Почали від’їжджати зав. відділами облвиконкому і обкому і ін.» / див.а.с.50 /. / До розповіді підключається Довгошия і уточнює: в 11 годин /, - Олійник продовжує : Коли населення після 12-ої години дізналось, що все керівництво збирається від’їжджати, почали всі готуватись. Я пам'ятаю яким потоком все рухалось і справа, і зліва. Наші машини переїздили на Дарницю через міст, а справа і зліва за нами потоком пересувалось населення з клунками через плече, деякі навіть вплав через Дніпро, через те, що міст не міг всіх вмістити. В цей час стояла цілковита тиша. Німець почав бити з гармат через Київ по Дарниці. Всі йдуть за нами. Я- під'їхав в 5 годин вечора в облвиконком, зайшов у приміщення, мене оточив весь обслуговуючий персонал, задаючи такі питання: «Що ви нас покидаєте?». Я кажу, є вказівка – Київ залишити. Ви залишайтесь тут, допомагайте Червоній Армії чим зможете. До побачення, ми ще повернемося. Це були мої останні слова, попрощався з усіма і поїхав до обкому. Вийшли Костюк, Мішин і др. І ми в машинах направились на Дарницю». / Див а.с.50 /.

    «Німець почав обстрілювати міст з гармат. О годині 6-7-ій там вже були вбиті люди, вбиті коні, рвались снаряди. Уся маса людей рухалась зовсім спокійно, без усякої паніки в напрямку Дарниці, в ліс. Ми, - розповідає Олійник, залишили Київ18-го вересня, але я не пам'ятаю коли зірвали міст / включається Сизоненко і уточнює «в годин 10 вечора /. Олійник продовжує: «В 10 годин вечора 18-го числа міст був зірваний, ми всі зупинились в Дарницькому лісі. 19 вересня ввечері німці увійшли в Київ. Повідомлення по радіо було, що німці зайняли Київ 23-го вересня, але фактично вони ввійшли 19-го числа. Німці до того часу зайняли Березань, Баришівку, Переяслав і підійшли до Борисполя. / Бражко уточнює: були вІваньках, в 7 км від Борисполя /» / див. а.с.50 /.

    Далі пішла розповідь про те, що в лісі формувались загони, із зав відділів було сформовано кілька загонів; обком мав свій загін, облвиконком свій і інші, були призначені начальники загонів, переглядали склад загонів Мішин, Костюк і Лисенко –секретар ЦК. «20-го вранці рушили на Бориспіль, не доїжджаючи до нього, повернули вправо і вступили в перший бій з німецькими автоматниками біля Іванкова, залягли і почали стріляти. В цей же час налетіло багато німецьких месершмітів / Сизоненко уточнює – 22 літаки /. І ось, говорить Олійник, - почалась, якщо можна так сказати, трагедія». /Див.а.с.53 /.

    Далі йде розповідь про те, що коли німці підійшли до Борисполя, там почалися бої, були здійснені спроби піти на Іванкове, але це не вдалось, тоді пішли в напрямку до інших селищ; із Ростовцева на Вовчків, деяким машинам вдалось пройти через Рогозів. Але не всім це вдалось, бо фронт машин займав якихось 25 км, їхали військові і цивільні. Машинам рухатись було важко, вони пересувались 5-6км в годину, бо йшло тисячі машин. Рухались в напрямку до с. Борщів. Бердник уточнює: із Вовчків поїхали на Пристроми, потім пішли на Коржі, попали у Волощинівку. У Волощинівцірозмістились на ніч, частина пішла в Борщів, а частина в оборону, війська залишились для оборони. Там з'явились німецькі танки. Було дуже багато поранених... Ми багато загубили тут людей. Німці нас відтіснили, і ми звідти пішли на Борщів. Далі, - продовжує розповідь Олійник, німці нас притиснули до болота, дітись було нікуди. Там були Мішин і Костюк, генерал Артеменко. Почали було будувати міст через болото, але німці запустили групу літаків і розбили. Будівництвом цього моста керував якийсь генерал, а також там були Мішин і Костюк. Шамрила я там не бачив, а Шевцовтам був. Почались великі бої за Борщів, багато наших людей там загинуло. Частина кидалась в болото, а сильніші переходили його. Через це болото протікає річечка Трубіж. Згадую, коли люди підходили до цієї річечки / вона така маленька, але тоді вона була повноводна і швидководна /, я спостерігав як важко було тим, хто не вміє плавати.

    Коли ми перейшли болото, далі розповідав Олійник, то в Семенівському чи в Бережанському лісі знову почали формувати загони і готувати наступ на Березань. О 5-й год. вечора 22 вересня зібралась група червоноармійців та цивільних з рушницями і гранатами й пішли в наступ на Березань. Німці тоді були в Березані. Їх вибили звідти, підбили декілька німецьких машин і пішли через палаючу Березань в напрямку на Згурівку. Підійшли до с. Черевки Березанськогорайону Київської області 23-го вересня. Вранці німець був у Згурівці, і Черевки весь час обстрілювались, майже з усіх боків.

    «Я, - веде далі розповідь Олійник, - зайняв разом з бійцями оборону з боку Згурівки, звідки наступали німці. Там було болото Супій. Я лежав в окопі з карабіном і стріляв в бік Згурівки. Раптом мені ланцюгом передають, що мене проситьМішин, я два дні з ним не бачився. З дозволу командира я вискочив з окопу, перебіжками побіг туди, де був Мішин. Мені показали хату, де лежав разом з групою поранених Мішин. Бачу Мішин серед поранених стогне. Він лежав на підлозі, тяжко поранений автоматом у плече і ногу. Він мав при собі всі документи і партійний квиток. Мішин каже мені: «Я далі рухатись не можу». Я запитав: «Де Костюк?». Він відповів, що Костюк загинув під Черевками, що під час бою його вбили, а Мішина поранили. Це було вдень 23 вересня»./ див.а.с.57 /.

    «Мене, - розповідає далі Олійник, - Мішин запитує: «Як бути?». Німці навкруги, нас оточили. Я почав бігати по хатах, щоб занести Мішина кудись у підвал, але всі підвали були забиті місцевим населенням. Всі кажуть, що тут ніде покласти пораненого. Потім я порадився і вирішив, що коли занести в погріб, то німці знайдуть і розстріляють. Прийшли до висновку і Мішин зі мною погодився, що потрібно залишитись серед поранених. Я забрав у нього всі документи і партбілет , залишив кілька плиток шоколаду, зробили йому перев'язку, попрощався з ним, вийшов на вулицю і тут же знищив документи. До розмови підключається Бердник: «Розкажіть про корову». На це Олійник зауважує: «Дійсно, я забув ще розповісти про такий момент. Мішин попросив їсти, каже: «Я два дні нічого не їв». Я став мотатися по окремих будинках, щоб дістати йому молока, але в будинках нічого не дістав. Дивлюсь в одному хліві стоїть корова, у мене була боклажка, я сам швидко подоїв корову, добрався до Мішина, напоїв його молоком. Такі мої останні хвилини розставання з Мішиним. Далі почалась нова боротьба і митарства в тилу німців по виходу з ворожого оточення» / див. а.с.57 /.

    Коли подивитись на географічну карту Київщини і звернути увагу на те, як пересувались оборонці Києва, намагаючись вирватись з Баришівського котла, то не важко побачити, що це пересування нагадує хаотичний «броунівський» рух: Бориспіль – Іванків – Мостівці – Пристроми – Березань – Згурівка – Черевки – Борщів. Добре обізнані з територією Київщини, з розміщенням населених пунктів і шляхів до них, оборонці, які по суті вже стали біженцями, весь час змушені були змінювати шлях, намагаючись з мінімальними втратами зберегти людей від навального натиску німців, по можливості дати відсіч німецьким стрілецьким військовим частинам й уникнути бомбових ударів месершмітів і танків. З тією зброєю, яка була в їх розпорядженні, розраховувати на дієву протидію не доводилось, люди гинули на очах.

    Повернусь знову до Олійника, оскільки він виконував роль головного розповідача, його попросили в Академії Наук, як ми тепер кажемо, дати інтерв'ю і згадати як кияни і трудівники Київської області брали участь у Вітчизняній війні 1941р., коли німець підходив до Києва. Олійник, в свою чергу, запросив своїх колег, що були безпосередніми учасниками цих подій, взяти участь в спогадах і допомогти йому, нагадавши те, що може він забув. Олійник як усі інші біженці на собі випробував принадність випаленої землі. Доброзичливі, гостинні українські селяни мало чим, притулком чи хлібом-сіллю, могли допомагати оборонцям – біженцям, які рухались по Київщині. Їх було занадто багато, і всі вони потребували допомоги. А в селянських хатах залишились жінки з дітьми і старики, майже всі чоловіки були в армії чи в партизанських і в ополченських загонах. Люди не знали не тільки те, що буде завтра, але і те, що буде через годину, сьогодні. В прифронтових зонах з неминучими воєнними баталіями, яким до того ж передувало здійснення тактики випаленої землі, розраховувати на підтримку населення не доводилось, хоч це не виключає того, і це в мемуарній воєнній літературі з подякою згадується, про випадки підтримки з боку населення. Про себе Олійник написав: «Біля 40 днів я виходив з оточення і вийшов у районі ст.Оскол. Там перейшли лінію фронту. В оточені хліба не бачили. Жили на буряках і моркві» / див. а.с. 58 /. Далі Олійник розповів, як його затримала наша частина 40-ї армії, як після допиту його скерували до Воронежа, а звідти до Валуйок, де, як сказали, стояв урядовий вагон. У вагоні побачив знайомогоКаневського. Той, не впізнавши Олійника, запитав, що він тут робить, а Олійник, з притаманним йому гумором відповів: «пригнав бичків з Березанського району». Каневський каже, - продовжує Олійник : «чому Ви так пізно, у нас тут нікого немає». Він мене так і не признав, поки я не признався».

    Потім ще такий характерний момент. Це було 27 чи 28 жовтня , коли до Валуйок прилетів літаком Микола Сергійович. Йому доповіли що вийшов із оточення Олійник. Він мене прийняв і розпитував буквально про всіх - про Костюка, проМішина, а потім дав розпорядження помістити мене у вагон і відправити до Саратова. В оточені я був поранений. Після лікування у Саратові був призначений уповноваженим військової Ради Південно-Західного фронту. Пізніше був призначений членом Військової ради 38-ї армії, яка наступала тим самим шляхом, котрим Олійник виходив з ворожого оточення. «Підійшли ми до Черевків 21 чи 22-го і 23вересня повинні були наступати на Черевки. Раптом дзвінок в дві години ночі / це рівно через два роки /. Говорить Микита Сергійович: «Ви, здається, підходите до того села, де залишився Мішин. Ви, тов. Олійник, відшукайте там Мішина».

    «Коли Черевки були зайняті нашими частинами, я поїхав туди і з'ясував, що Мішина розстріляли німці разом із усіма пораненими. В цьому селі я знайшов могилку, де був похований тов. Мішин. Ось і все, товариші».Усі присутні товариші підтвердили правильність розповіді Олійника» / див. а.с.59, 60 /.

    Згодом останки Мішина були перепоховані на Байковому кладовищі в Києві. Останки мого батька Костюка з усією імовірністю знаходяться в братній могилі під Черевками, де він загинув. На надгробній плиті могили, в якій похована мама, я на її прохання написала також дати народження і смерті батька, і за народним звичаєм привезла і насипала на могилі землю з того місця, де йшли бої.

    На закінчення хочу розповісти про таке. Після війни на весіллі моєї близької подруги, батько якої був у близьких відносинах з Хрущовим, мене підвели до Микити Сергійовича, і в нас відбулася коротка розмова спогадів про мого батька. Хрущов висловив мені глибокі співчуття у зв'язку із втратою батька і додав, що друзів втрачати не легше. З цим я в душі не погодилася, але промовчала.

    Олійник після війни деякий час працював головою Київського облвиконкому, потім був відряджений до Москви, де, попрацювавши дуже мало часу секретарем обкому партії, помер і похований на Новодівичому цвинтарі.

    Коли я писала цю статтю, то перебирала події давно минулих часів, важких випробувань, що випали на долю киян і населення Київщини. Я не могла без переживань читати, як залишали люди своє рідне місто, які випробування їм довелось пережити, навіть тоді, коли події, засипані попелом часу, а дійових осіб уже давно немає на білому світі. Мабуть тому, що це заставляє розмірковувати над своєю власною долею. Історія залишається історією лише в тому разі, коли її не забувають і усвідомлюють що те, що відбувалось, не може застаріти. Читаючи стенограму розповіді Олійника, бачу його перед собою. В моїх згадках це – світла, розумна, весела і доброзичлива людина. Коли я, аж занадто серйозна відмінниця-школярка, випадково зустрічалася з ним, він завжди знаходив хвилину, щоб у мене щось розпитати і пожартувати. Чи думав він , що я колись буду розповідати про нього і так уважно вивчати стенограму його розповіді? Коли б я вірила у безсмертя душі, то впевнена, що він, як і мій батько та взагалі оборонці Києва, - всі вони подякували б мені за те, що я намагаюсь подати об'єктивну картину того, що відбувалось. Я не певна, що змогла дати кваліфіковану відповідь на ті гострі питання, які сама ж поставила. Це зможуть, якщо буде бажання, зробити лише фахівці.

    На завершення хочу подякувати історикові проф. Муковському І. Т., що люб'язно назвав архів і шифр в архіві цитованої вище стенограми, та своєму чоловікові проф. Роженко М.М., який приніс до мого «ювілейного» дня народження ксерокопію цієї стенограми. З неї довідалась про обставини і місце загибелі свого батька. Олійник був, з усього видно, настільки гуманною людиною, що не хотів завдавати болю і переживань людям від пережитого ним. Провідуючи відразу після виходу з оточення у Саратові нашу сім'ю, він приховав, що був поранений. З якихсь причин, чи на пораду М.С.Хрущова, чи тому, що не бажав завдати нам болю від втрати останньої надії (бо не бачив сам, а знав лише із уст Мішина), він не розповів тоді про загибель батька. Стенограма заставила мене також пригадати, що Олійник працював після війни, перед тим, як поїхати до Москви, у Києві. Я дізналась також, що із заступників батька, крім Олійника, був і вийшов з оточення також ще його один заступник – Бердник. Не знаю, як склалась його подальша доля? Чи живий він? У нашому сімейному альбомі збереглася фотографія батька і його заступників. Ксерокопію цієї фотографії додаю.


    Нінель Костюк

    Доктор філософських наук,

    Професор, член жіночої секції Ради ветеранів війни і праці України
     
    Сергій Билина подобається це.
  20. шурик48

    шурик48 Obergefreiter

    Повідомлення:
    65
    Адреса:
    г яготин киевской области
    Як зрозуміти цю інформацію? Коли ми перейшли болото, далі розповідав Олійник, то в Семенівському чи в Бережанському лісі знову почали формувати загони і готувати наступ на Березань. О 5-й год. вечора 22 вересня зібралась група червоноармійців та цивільних з рушницями і гранатами й пішли в наступ на Березань. Німці тоді були в Березані. Їх вибили звідти, підбили декілька німецьких машин і пішли через палаючу Березань в напрямку на Згурівку. Підійшли до с. Черевки Березанськогорайону Київської області 23-го вересня. Вранці німець був у Згурівці, і Черевки весь час обстрілювались, майже з усіх боків.

    «Я, - веде далі розповідь Олійник, - зайняв разом з бійцями оборону з боку Згурівки, звідки наступали німці. Там було болото Супій. Я лежав в окопі з карабіном і стріляв в бік Згурівки. Раптом мені ланцюгом передають, що мене проситьМішин, я два дні з ним не бачився. З дозволу командира я вискочив з окопу, перебіжками побіг туди, де був Мішин. Мені показали хату, де лежав разом з групою поранених Мішин. Бачу Мішин серед поранених стогне. Він лежав на підлозі, тяжко поранений автоматом у плече і ногу. Він мав при собі всі документи і партійний квиток. Мішин каже мені: «Я далі рухатись не можу». Я запитав: «Де Костюк?». Він відповів, що Костюк загинув під Черевками, що під час бою його вбили, а Мішина поранили. Це було вдень 23 вересня»./ див.а.с.57 /.
     
  21. шурик48

    шурик48 Obergefreiter

    Повідомлення:
    65
    Адреса:
    г яготин киевской области
    Если судить по словам Гшопфа, пробка у Пирятина закончила свое существование именно 20 сентября. После получения приказа на выдвижение к Яготину, в 45 пехотной дивизии был создан псевдомоторизованный отряд, которому суждено было сыграть существенную роль в боях с окруженными войсками армии A. A. Власова:

    «Тотчас после получения приказа о новом назначении дивизия создала из посаженного на грузовики 3 батальона 133 пехотного полка, моторизованных частей 81 саперного батальона и двух рот 51 противотанкового дивизиона мобильный отряд, который уже несколько часов спустя смог принять заградительные задачи в указанном районе. Остальная дивизия прибыла днем позже, 21.9, в район Яготина, создала сильный плацдарм и приготовилась вести наступление в западном направлении. Но русские все же опередили и попытались рано утром 22.9, когда наш подход был уже закончен, сделать попытку прорыва на восток. Наше правое крыло, 1 батальон 133 пехотного полка, пережил первую тяжесть удара с массовым применением живой силы. Кавалерия атаковала, не обращая внимания на наш пулеметный огонь. На скаку остро заточенное оружие дикой кавалькады обрушилось на отдельных наших солдат с такой силой, что раскалывало им голову вместе со стальным шлемом надвое. Небольшие части одного эскадрона, которым удалось прорваться, дошли до северо-западного угла озера у Яготина, и их смогли остановить только у дивизионного командного пункта. Непосредственно после атаки последовало наступление пехоты густыми массами / из книги от дубно до ростова, автор алексей исаев /
     
  22. шурик48

    шурик48 Obergefreiter

    Повідомлення:
    65
    Адреса:
    г яготин киевской области
    / продолжение / в трех волнах с мощной поддержкой артиллерии. Чтобы далее усилить натиск, в этот момент не менее четырех бронепоездов и три полностью нагруженных товарных состава поехали на наш плацдарм. К счастью, наши саперы уже заранее основательно подорвали ж. д. насыпь (именно насыпь, а не пути. — А. И.), так что поездам пришлось остановиться. Тогда противник просто выгрузился в открытом поле перед нашими позициями по обе стороны от насыпи и повел атаку густыми неорганизованными толпами на ж. д. станцию Переяславская, где заняли позиции 130 пехотный полк, артиллерийские части и приданный нам 652 противотанковый дивизион РГК. Наши солдаты приготовили этим рвущимся группам в высшем возрастании огня такой смертельный прием, что убитые в непредставимом количестве громоздились вдоль железнодорожной насыпи. Среди погибших находились и женщины в униформе. Из всех ехавших на поездах никто не достиг наших окопов, кроме нескольких пленных. Между тем 44 дивизия начала северо-западнее от нашего плацдарма атаковать противника с севера. Вытесненные оттуда массы вновь нагрузили наше и без того тяжело сражающееся правое крыло и временами серьезно угрожали прорвать позиции. Только напряжением всех сил удалось (иногда в ожесточенных рукопашных схватках) предотвратить опасный прорыв. При этом мы понесли значительные потери, среди других здесь погиб командир 1 батальона 133 пехотного полка гауптман Гертмейер при прямом попадании снаряда в его командный пункт. Левее от нас 134 пехотная дивизия в течение второй половины дня пыталась ворваться с юго-востока в расположение противника.
     
  23. шурик48

    шурик48 Obergefreiter

    Повідомлення:
    65
    Адреса:
    г яготин киевской области
    Дивизия на следующий день, 23.9, начала свое ранее спланированное наступление на запад. Оно неожиданно хорошо пошло вперед, еще в первой половине дня была достигнута восточная часть Березан. При этом войска взяли свыше 1 тыс. пленных и необозримое количество трофеев из уничтоженных за день до этого бронепоездов и товарных составов: оружие, боеприпасы, продовольствие, 35 орудий и автомашины всех типов» [654] .

    К 24 сентября кольцо окружения сжалось до диаметра примерно 15 км в междуречье рек Трубеж и Недра. 168 пехотная дивизия занимала северозападную часть «котла» на рубеже Дерновка — Парышевка — Корнеевка. 62 пехотная дивизия располагалась вдоль берега реки Трубеж. 44 и 45 пехотные дивизии закрывали окруженным путь на восток: первая к северу от железной дороги, вторая южнее. Немецкие войска стремились плотнее сомкнуть кольцо окружения:

    «24 сентября приносит ряд неприятных неожиданностей. После поворота 45 дивизии в предыдущий день в направлении южнее Березань подходящая с севера 44 пехотная дивизия должна была ворваться в это местечко. Однако она была из-за постоянных боев остановлена и смогла достичь Березани только к вечеру. Между тем противник вновь ударил через местечко в восточном направлении, преодолел сопротивление нашего передового отряда и окружил батальон 44 пехотной дивизии, который ему встретился, и направил мощные атаки против лежащего перед местечком 130 пехотного полка, особенно на перекресток железнодорожной и автомобильной дороги. Хотя его после больших потерь удалось повернуть к северу, опасность при этом не миновала. Напротив, войска 44 пехотной дивизии были на ее участке так сильно заняты, что все еще не могли создать соединений с 45 дивизией. Поэтому между обеими дивизиями некоторое время зияла глубокая дыра. На четвертый день боев наша пехота в полдень вновь начала наступление на Березань и большой лес южнее местечка. Правый фланг оперировал вдоль главной дороги, левый через деревни Хмелевка, Семеновка. К вечеру 133 пехотный полк захватил большую часть Березани, а 130 пехотный полк местами достиг реки Недра.
     
  24. шурик48

    шурик48 Obergefreiter

    Повідомлення:
    65
    Адреса:
    г яготин киевской области
    Однако у 135 пехотного полка в густом лесном массиве западнее Семеновки разгорелись ожесточенные бои, в которых враг значительно превосходил наши войска в численности и вооружении. Высокий процент противника был вооружен пистолетами — пулеметами и автоматическими винтовками. В рукопашных схватках русские применяли ручные гранаты, к которым были привязаны толовые шашки. Воздействие было опустошительным — в одном случае такая граната полностью уничтожила пулеметный расчет. Несмотря на то, что ситуация для врага становилась все безвыходнее, он не показывал (явно под воздействием офицеров и комиссаров) ни малейшего намека на капитуляцию. Так, нам пришлось с наступлением темноты вывести свои части из леса и занять оборону на его опушке. В течение ночи „уничтоженный“ (в оригинале употреблено слово с ироническим оттенком, видимо, по радио пехотинцы 45 дивизии слышали, что советские войска под Киевом уже уничтожены. — А. И.) противник многократно пытался сильными группами прорваться у леса на восток, чтобы соединиться со стоявшими там своими группами. Все попытки были отбиты. Интересен состав таких групп: одна наша рота на следующий день насчитала перед своими позициями 25 офицеров или комиссаров и 25 унтер-офицеров (сержантов. — А. И). Чтобы очистка обороняемого с таким ожесточением леса стала возможной, было, наконец, собрано большое количество артиллерии. Кроме большей части собственной артиллерии, дивизия смогла дополнительно получить поддержку дивизиона тяжелых полевых гаубиц, одного дивизиона 10–см пушек (оба из 619–го артиллерийского полка РГК), одного дивизиона пехотных орудий и 168–го противотанкового дивизиона. Но так как соответствующие оборонительные пункты врага были неизвестны, удару артиллерии оставалось надеяться на удачу. Все же удалось, как впоследствии выяснилось, охватить вражеское сосредоточение хорошим воздействием. Только тогда пехота смогла без значительного сопротивления продвинуться и без потерь очистить лес. 700 пленных и генерал — командир одного русского стрелкового корпуса попали в наши руки» [655] .
     
  25. шурик48

    шурик48 Obergefreiter

    Повідомлення:
    65
    Адреса:
    г яготин киевской области
    кто то узнал фио этого несчастного генерал - майора?
     
  26. шурик48

    шурик48 Obergefreiter

    Повідомлення:
    65
    Адреса:
    г яготин киевской области
    / продолжение/ в трех волнах с мощной поддержкой артиллерии. Чтобы далее усилить натиск, в этот момент не менее четырех бронепоездов и три полностью нагруженных товарных состава поехали на наш плацдарм. К счастью, наши саперы уже заранее основательно подорвали ж. д. насыпь (именно насыпь, а не пути. — А. И.), так что поездам пришлось остановиться. Тогда противник просто выгрузился в открытом поле перед нашими позициями по обе стороны от насыпи и повел атаку густыми неорганизованными толпами на ж. д. станцию Переяславская, где заняли позиции 130 пехотный полк, артиллерийские части и приданный нам 652 противотанковый дивизион РГК. Наши солдаты приготовили этим рвущимся группам в высшем возрастании огня такой смертельный прием, что убитые в непредставимом количестве громоздились вдоль железнодорожной насыпи. Среди погибших находились и женщины в униформе. Из всех ехавших на поездах никто не достиг наших окопов, кроме нескольких пленных. Между тем 44 дивизия начала северо-западнее от нашего плацдарма атаковать противника с севера. Вытесненные оттуда массы вновь нагрузили наше и без того тяжело сражающееся правое крыло и временами серьезно угрожали прорвать позиции. Только напряжением всех сил удалось (иногда в ожесточенных рукопашных схватках) предотвратить опасный прорыв. При этом мы понесли значительные потери, среди других здесь погиб командир 1 батальона 133 пехотного полка гауптман Гертмейер при прямом попадании снаряда в его командный пункт. Левее от нас 134 пехотная дивизия в течение второй половины дня пыталась ворваться с юго-востока в расположение противника. *…** Дивизия на следующий день, 23.9, начала свое ранее спланированное наступление на запад. Оно неожиданно хорошо пошло вперед, еще в первой половине дня была достигнута восточная часть Березан. При этом войска взяли свыше 1 тыс. пленных и необозримое количество трофеев из уничтоженных за день до этого бронепоездов и товарных составов: оружие, боеприпасы, продовольствие, 35 орудий и автомашины всех типов» [654] .

    К 24 сентября кольцо окружения сжалось до диаметра примерно 15 км в междуречье рек Трубеж и Недра. 168 пехотная дивизия занимала северозападную часть «котла» на рубеже Дерновка — Парышевка — Корнеевка. 62 пехотная дивизия располагалась вдоль берега реки Трубеж. 44 и 45 пехотные дивизии закрывали окруженным путь на восток: первая к северу от железной дороги, вторая южнее. Немецкие войска стремились плотнее сомкнуть кольцо окружения:

    «24 сентября приносит ряд неприятных неожиданностей. После поворота 45 дивизии в предыдущий день в направлении южнее Березань подходящая с севера 44 пехотная дивизия должна была ворваться в это местечко. Однако она была из-за постоянных боев остановлена и смогл