Партизаны во Второй мировой

Тема у розділі 'Національні партизанські формування', створена користувачем к-н Краснеккер, 14 лют 2006.

  1. siromanets

    siromanets Moderator

    Повідомлення:
    1.944
    А вот с этого момента: вы поищите документальные, т.скз. доказательства, а то может, он в тыловом цирке работал акробатом или клоуном.
    Школьникам много можна сказок рассказывать.

    ЗЫ Не примите это за провокацию.
     
  2. Цікаві лоти

    1. Кокарда на фуражку офицера сс - ранняя.Томпак посеребренный.Кламера целые.
      4200 грн.
    2. 200 грн.
    3. (в наявності 10 шт.)
      Пташки на петлиці Luftwaffe. Стан - мінт! Присутній легкий окисел.
      230 грн.
    4. Кокарда на кепку/пілотку Luftwaffe. Стан - мінт!
      700 грн.
    5. Кокарда Вермахт Гарний стан Є клеймо DRGM Та номер 1429574
      2100 грн.
  3. Серг

    Серг Oberregierungs-und Kriminalrat

    Повідомлення:
    9.468
    Адреса:
    Россия, Москва
    Верити никому не можна? :)
     
  4. limuzin

    limuzin Schütze

    Повідомлення:
    6
    Адреса:
    Москва
    Ни-зя верити, это точно. Так он вроде бы и не хвастал подвигами. Разговорился случайно при смешных обстоятельствах. Мы в школе часто ходили в походы. Руководил всем этим учитель физики. Как-то раз он заболел и его заменил физкультурник. Готовим мы, значит, макароны по- флотски, то есть с тушенкой. Погода дрянь, дождь льет, костер не горит. Наконец, созрели макароны и девки давай с них воду сливать. Чегой-то она у них не сливается. Тут Аркаше это надоело. Щас я вам покажу, как это делается, говорит. Берет горячее ведро целиком, переворачивает. Всё бы ничего, да крышка оказалась немного не того калибра от другого ведра и часть макарон ускользнула прямо в траву. Значительная часть. Рассроился наш учитель, сел, загрустил. Ребята меня убили бы за такое, говорит. Мы, естественно, заинтересовались, что за ребята, и начал он расказывать про ребят, про войну. Мы тоже сначала не поверили, потихоньку у директрисы выясняли подробности. А когда хоронили, то достали из стола награды, тут уж никаких сомнений не осталось. Организовывать похороны нам пришлось, так как он жил один с древней старухой матерью. Умер он в уже далеком 1975 году от инфаркта после матча нашей хоккейной сборной с поляками. Мы тогда проиграли то-ли 1:5 , то-ли 0:5 . Чудны дела твои, господи!
     
  5. gvv2309

    gvv2309 Oberstleutnant

    Повідомлення:
    3.374
    Адреса:
    Київ
    Сделал некоторые расчеты,и вот что получилось.
    Для того чтобы партизанить нужно несколько самых необходимых составляющих.
    А именно.1 ЛЕС,2 Враги 3 ВОДА,4 ЕДА,5 Боеприпасы.
    Лес и враги должны быть не далеко друг от друга,иначе задолбаешься наяривать пешкодралом киллометраж.
    Но лес должен быть довольно большой,где то радиусом не меньше 25 км,чтобы спрятаться можно было.

    Вот начинается нескладуха.
    Чтоб повоевать надо пройти 25 км,повоевать,и обратно 25 км оттопать.
    Пройдя столько км,фиг чего навоюешь,а назад надо раненых тащить,трофеи и жратву.
    И чем больше леса тем километраж больше.
    А зимой из леса можно и не выходить,любой дурак по следам на отряд выйдет.

    Теперь для примера возьмем отряд численностью 100 ч(почти рота) который еще не воюет а только готовиться к боевым операциям.и начнем считать.
    1 сколько надо воды личному составу.
    Согласно этому документу http://lib.sportedu.ru/Press/TPPEVS/2009N1/p51-56.htm
    надо 10-15 л воды на человека.
    Урежем норму до 7 литров все таки война,Вода идет только на еду и умывание.
    Ничего не стираем,в бане не моемся.
    Получаем 700 литров воды в день.Где ее брать?
    В каждом отряде Надо иметь спеца по рытью колодцев ,воевать он не должен,одного колодца при таком расходе будет мало,надо штук 5-10.
    А при таком количестве народа,еще за качеством воды следить надо,да часовой должен охранять,стратегический объект все таки.

    И самое главное,воду в лесу еще найти надо!Это не так ,что вырыл яму где хочешь,и вода пошла.

    2 сколько надо еды личному составу?
    возьмем Блокадную норму хлеба 125гр/сутки.
    0.125*100*30=375кг готового хлеба в месяц.
    Ладно не будем издеваться над партизанами и дадим им солдатскую норму хлеба,для тыла учитывая экстрим.
    согласно этого документа http://army.armor.kiev.ua/hist/paek-krasn-nko.shtml
    0.8кг*100*30=2400 кг готового хлеба в месяц.
    Но на одном хлебе много не навоюешь,добавим еще крупу,и картошку.
    крупа 0.12*100*30=360 кг крупы.
    картошка 0.5*100*30=1500кг картошки.
    Хотя и это не еда для солдата,на таком много не навоюешь!
    Но где все это брать?И это только на месяц,а умножим это на 12 месяцев.

    У местного населения и так жрать нечего,да и немцы не дураки,элементарно выпасут куда жрачку дели.
    Самолеты для такого отряда летать не будут,ну разве что к Медведеву.

    А еще туалет надо,на 100 человек.
    И дезинфецировать его чем то надо,а то бздина на весь лес стоять будет,и дезентерия с желтухой начнется,
    А где хлорки набрать,в деревнях нету.

    Так что с подсчетами не логично все выходит.
     
  6. Ponomarenko

    Ponomarenko Oberst

    Рейтинг:
    2
    Відгуків:
    4
    Лоти
      на продажу:
    0
      продані:
    12
    Повідомлення:
    12.604
    Адреса:
    ///
    Интересно, спасибо. Но, думаю, скоро в тему подтянется "Фракция Красной армии" и такую логику тут устроят. :D
     
  7. siromanets

    siromanets Moderator

    Повідомлення:
    1.944
    Вообще то это осталась единственная тема, которую я в разделе еще не "проработал", как модератор...
    Но, думаю, забрав некоторые посты ее можна отправить в раздел СССР.
    Там они, красные партизаны, более подходят.
    Только вот надо изменить название - более конкретизировать. Какие будут предложения? (Можна в личку)

    ЗЫ То же самое, что сделал и с "Организация "Вервольф" - возвратил в раздел Третий райх.

    Сори за офф-топ. Позже удалю пост.
     
  8. ПАРОМЩИК

    ПАРОМЩИК Oberst

    Повідомлення:
    4.658
    Адреса:
    χάρων
  9. DUG

    DUG Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    2.428
    4 користувачам це сподобалось.
  10. DUG

    DUG Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    2.428
    В ссылке которую я дал есть интересные главы, где выложены документы о :
    1) реальном существовании партизан и их деяниях
    2) о приписках, в виде миллионов сбитых паровозов и миллионов уничтоженных немцах(документы советские! в виде жалоб)
    3) борьба между "красными" партизанами и националистами и влвсовцами.
    Например есть интересный документ о ток как Полесская область была территориально поделена между ОУН, "красными" и еще кемто , с четко обозначенными границами!
    Еще заинтересовал приказ где говорилось о небходимости уничтожения "спиртзаводов", создание которых поощряли немцы.
    Как говорилось в приказе, "ибо немцы используют данный спирт в качестве топлива для техники"!

    Вообщем читайте и читайте внимательно, там ОЧЧЕНЬ много ЖЫРНОГО и интересного !
     
  11. ozy

    ozy Oberfeldwebel

    Повідомлення:
    3.855
    Адреса:
    AU
    gvv2309 - в селах жило более чем по 100 человек, и колодца (или колоднев) хватало. Рыть колодец в правильном месте - в партизанах было полно сельских жителей, для них это не проблема.

    Продукты - насколько я понял из мемуаров была проблема и постоянная. И у населения брали и у немцев отбивали.

    Идти на "задание" 25 км - не думаю что так много. Насколько я понял так глубоко прятались в лес только при облавах. Обычно все было наоборот: лес патрулировался и все посторонние задерживались. Потому немцы весьма приблизительно знали не то что где отряд, а вообще в каком лесу его искать.

    Некоторые отряды имели два лагеря: "боевой", поближе к немцам (железной дороге) и "тыловой" - в глубине леса. Таким образом и к врагам близко и тылв спрятаны.

    Приписки результатов были, это можно даже не обсуждать. Если они были во всех воюющих армиях, то удивительно чтобы их не было вдали от начальства.
     
  12. unixaix

    unixaix Hauptmann

    Повідомлення:
    9.773
    Адреса:
    Баварщина
    Результаты "подвига" советских партизан Lokka, Финляндия 1944
     

    Images:

    A Finnish soldier showing a young victim of the partisans in a small village of Lokka_ Northern .jpg
    Victims of partisans are being loaded on a truck.jpg
    Women and children killed by partisans.jpg
    3 користувачам це сподобалось.
  13. unixaix

    unixaix Hauptmann

    Повідомлення:
    9.773
    Адреса:
    Баварщина
    Результаты "подвигов" советских партизан в Финляндии
    1 Были убиты только женшины, дети и старики Suomussalmi, 5 июля 1943

    2 Жертвы "героев", Seitajärvi

    3 Более 20 трупов погибших женщин и детей,убитых партизанами, были вытащены из-под руин сгоревшего дома в деревне Viianki. Suomussalmi, 7.7.1943
     

    Images:

    Among the people murdered by partisans_ there were only women_ children and old men.jpg
    Young victims of partisans in Seitaj__rvi_ Finland.jpg
    Over twenty dead women and children_killed by pasrtisans were found from ruins of a burned house.jpg
    3 користувачам це сподобалось.
  14. Teodor Lemann

    Teodor Lemann Stabsfeldwebel

    Рейтинг:
    1
    Лоти
      на продажу:
    0
      продані:
    2
    Повідомлення:
    902
    Адреса:
    Файна Юкрайна
    Ось ще нарив у просторах мережі;
    Володимир ГІНДА,
    кандидат історичних наук

    ПАРТИЗАНИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ: А ЧИ БУВ ГЕРОЇЗМ?

    „Партизани тероризують місцеве населення у формі вбивств і мародерства”... „Місцеве населення має до нас велику ворожість, до німців – ще більшу”... Як брехали Федоров і Ко.

    ПартизаниІсторики давно піддають критиці радянські догми про партизанський рух в Україні. Завдяки таким дослідникам, як Кентій, Гогун, Білас, Сергійчук, громадськість дізналася про „народних месників” не тільки їх праведні справи, а й найбільш темний бік діяльності партизан: розбої, грабунки, насильство над мирними мешканцями, п`янки, гулянки, чвари між командирами загонів і багато іншого, про що і не підозрював радянський громадянин. Та і як він міг щось запідозрити, якщо йому доводилося вивчати історію партизанського руху за тенденційними документальними збірками або ж мемуарами керівників партизанських з`єднань. Виходячи з дій сьогоднішньої влади, нам мабуть знову доведеться повернутися до радянської методики вивчення історії.

    Хотілося б докладніше поговорити про партизанську мемуаристику, по суті досі не досліджену з об`єктивних позицій.



    „Партизани тероризують місцеве населення у формі вбивств і мародерства”

    Появою маси партизанських мемуарів тиражами 100, 150, 200 тисяч примірників, про які нині можуть тільки мріяти сучасні дослідники і письменники, радянське суспільство зобов`язане Хрущову. Після його приходу до влади книжкові полиці буквально ломилися від творів, в яких колишні партизанські командири, тепер уже здебільшого як Герої Радянського Союзу, описували свої „подвиги” в роки війни – саме свої або ж наближених до себе людей, а не рядових партизанів.

    Саме за цими працями абсолютна більшість радянських громадян кілька поколінь (не рахуючи істориків) і черпала інформацію про всенародний партизанський рух. Створювалися вони за підтримки влади – як частина радянської пропаганди. Абсолютно точно їх схарактеризував американський історик Джон Армстронг: „Легенди про загони безстрашних і зв`язаних єдиною метою молодих людей, які живуть просто неба, б’ються проти набагато сильнішого ворога і мстяться гіршим з мерзотників, привертали увагу молоді з часів Робін Гуда до епохи підкорення Дикого Заходу. Додайте до цього рецепту як інгредієнти елементи детективного тріллера, і у вас в руках опиниться ідеальне знаряддя пропаганди”.

    Можливо, тому Хрущов був противником системних історичних досліджень партизанського руху, розуміючи, що тоді „радянські месники” втратять свій романтичний образ. У березні 1962 року в промові на пленумі Центрального Комітету КПРС він презирливо порівнював дисертацію „Партизанські операції в лісах Білорусі під час Великої Вітчизняної війни” з дисертацією на тему „Екологічне і економічне значення європейського білого журавля, чорного журавля і сірої чаплі для Білорусії”. Обидві дисертації, за словами Микити Сергійовича, були марною витратою грошей. Він був упевнений, що якщо і потрібно давати трактування партизанського руху і інших етапів війни, то цим повинні займатися автори мемуарів, статей і літературних творів.

    Наведемо кілька прикладів дії пропаганди в мемуарах партизан, які зараз не витримують ніякої критики. Герой Радянського Союзу Антон Бринський, що дислокувався зі своїм загоном переважно в західних регіонах України, в своїй книзі „По той бік фронту” пише: жителі Рівненської і Волинської областей, дізнавшись, що партизанам потрібне було золото (для купівлі у німців вибухівки), віддавали все, що мали. „Радісним було не тільки поповнення наших запасів, а й та активність, яку виявило населення. Не треба було просити і умовляти. Треба було тільки сказати, і люди самі несли, віддавали, діставали”, – зазначає Бринський.

    Насправді ж це просто пропагандистська фішка, спрямована на те, щоб показати беззастережну підтримку радянських партизан у всіх регіонах України. Адже загальновідомо, що в західноукраїнських землях „народних месників” населення практично не підтримувало, віддаючи свої переваги українським повстанцям. Тому партизани дуже часто вимушені були вдаватися до насильницьких заходів щодо місцевого населення. Та ж бригада Бринського, який змальовує таку ідилію у відносинах з селянами, славилася своєю жорстокістю. Про що, до речі, писали командири інших з`єднань.

    Так, двічі Герой Радянського Союзу Федоров в жовтні 1943 року подав на ім`я Хрущова доповідну записку, де відзначав дії загонів Бринського (псевдо „дядя Петя”) таким чином: „Ставимо Вас до відома, що дії ряду командирів цього з`єднання (не кажучи вже про рядових партизанів, які тероризують мирне населення побиттями, вбивствами і мародерством) проведені, як правило, у формі бандитизму, грабування і мародерства, потребують Вашого втручання”. А ось що пише в своїй доповіді від 27 березня 1944 року комісар Кам`янець-Подільського партизанського з`єднання ім. Жукова Миронов: „У більшості партизанських загонів склалася така думка, що поголовно всі жителі Західної України націоналісти, і заходячи в села, вони проводили майже поголовне вилучення худоби і майна і вбивали чоловіче населення у порядку помсти за загиблих диверсантів”.

    Федоров у своїх мемуарах „Підпільний обком діє” промовисто розповідає про допомогу, що її надають партизанам західноукраїнські селяни, і про підтримку останніми їх з`єднання практично в усьому регіоні. Тим часом командування Рівненського партизанського з`єднання №2 у листопаді 1943 року в своєму листі повідомляло Федорова, що його бійці ведуть незаконну діяльність, на межі явного мародерства. Загін ім. Ванди Василевській, рухаючись через село Привентівка, піддав населення цього села форменому пограбуванню. „Бійці загону, – писалося в листі, – без жодного контролю і керівництва ходили по селу і вимагали все, що потрапило. Брали взуття, білизну, одяг, посуд, супроводжуючи свої дії лайкою, погрозами і застосуванням зброї, стріляючи з гвинтівок і автоматів”.

    Складно уявити собі, щоб партизани так поводилися відносно доброзичливого настроєного населення.



    „Місцеве населення має до нас велику ворожість, до німців – ще більшу”

    Ще одна вельми неправдоподібно представлена тема в мемуарах стосується українських націоналістів. У партизанських спогадах вони „продажні нелюди”, які звіряче мучили разом з німцями місцеве населення. Так, Медведєв у своїй книзі „Сильні духом” характеризував бандерівських партизан, не скупившись на епітети: „Бандера був махровий гітлерівець, вивченик гестапо. Він зібрав покидьки петлюрівської контрреволюції, вцілілих куркулів, весь набрід, що опинився після тридцять дев`ятого року в гітлерівській Німеччині. Його „хлопці” грабували українські села і хутори, а прибутки від пограбувань ішли отаманові. Награбовані капітали Бандера вміщав на своє ім`я в швейцарський банк”.

    У свою чергу, Федоров в своєму опусі зазначав, що до них приходили селяни і скаржилися „рідній Радянській владі” на бандерівських партизанів, які постійно грабували їх села і просили вигнати мучителів. І диверсант Ілля Старінов в своїх спогадах „Міни сповільненої дії” стверджував, що в роки війни в Західній Україні „сільське населення жило в постійному страху. Бандерівці приходили ночами, забираючи у селян продукти, нібито для партизан, насправді ж передаючи їх німцям”.

    Ці, по суті, партизанські казки читали десятки мільйонів людей і потім на перекручених фактах робили висновки про українських націоналістів. Адже хто тоді міг знати, що насправді прихильники Степана Бандери вели не показушну, а реальну збройну боротьбу проти нацистів і що не міг він класти гроші в якісь там банки хоч би з тієї причини, що з 1941 року перебував у німецькому концтаборі „Заксенгаузен” за прагнення створити незалежну державу.

    Щодо постійного грабунку мирного населення, то це теж перебільшення (хоча заперечувати наявність таких випадків не слід), про що зараз написано багато досліджень не тільки українськими, а й іноземними істориками. Що ж до „рідної Радянської влади”, то для західних українців СРСР ніколи не був своїм, про що свідчить повстанська боротьба на цій території – як до війни, так і після.

    Для прикладу наведемо запис з щоденника Руднєва (комісара партизанського з`єднання Ковпака: „У Західній Україні кожне село націоналістичне, і дуже багато банд націоналістів знаходиться по лісах”. Те саме радирував до УШПР 26 вересня 1943 року Сидір Ковпак, зазначаючи, що в західних регіонах України „українське населення виключно підтримує бандерівців, радянську владу ненавидить”. Запідозрити цих партизан в необ`єктивність складно.

    Вислови Старинова легко спростувати його ж телеграмою, надісланою до УШПР 17 березня 1944 року, де він діаметрально протилежно оцінював відносини УПА з місцевим населенням. Зокрема, він писав: „У звільнених районах Тернопільської області населення заховало частину худоби, свиней, створивши таємні склади для банд націоналістів. Є випадки отруєння, вбивств, обстрілу. Відчувається явна ворожість до нас. До німців ця ворожість ще більша. Четверту війну воюю, але ніколи не зустрічав такого ворожого середовища”.
     
  15. Teodor Lemann

    Teodor Lemann Stabsfeldwebel

    Рейтинг:
    1
    Лоти
      на продажу:
    0
      продані:
    2
    Повідомлення:
    902
    Адреса:
    Файна Юкрайна
    Як брехали Федоров і Ко

    ПартизаниПроблемою в партизанських мемуарах є і те, що героями сюжетів тут часто ставали люди, які не мали анінайменшого стосунку до боротьби з німецькими окупантами і потрапили на сторінки книг завдяки знайомству з авторами. А приписки чужих операцій часто ставали предметом сварок між партизанськими „вождями”, що призводили до того, що багато з них просто не спілкувалися між собою в мирний час.

    Наочним прикладом тут може служити відкритий лист колишнього учасника партизанського руху Миколи Струтинського, надісланий ним до Інституту історії УРСР 26 березня 1966 року. Досвідчений партизан виявив у книзі „Поєдинок”, написаною одним з керівників Рівненського підпілля, Героєм Радянського Союзу Терентієм Новаком, дивні речі. Терентій Федорович безсоромно привласнив собі ідею про підрив німецької їдальні в Рівному в 1943 році, натомість, за словами Струтинського, це була задумка якогось бійця Афоніна. Жертви вибуху в мемуарах автор також, м`яко кажучи, перебільшив.

    „Новак доповів командирові загону, що вибухом міни було знищено кілька німецьких генералів, багато офіцерів і солдатів. Тепер він конкретизував цифру. Виступаючи 7 червня 1965 року на львівському телебаченні, Новак сказав, що в цій їдальні було вбито трьох генералів, чотирьох підполковників і 80 офіцерів, – пише в листі Струтинський. – З усією відповідальністю заявляю, що це зухвала брехня. У солдатській їдальні німецькі генерали і офіцери не харчувалися. Не було їх там і в момент вибуху. Насправді в результаті вибуху міни були важко поранені лише двоє: рядовий солдат-власівець і Червинський, який виконував наші завдання в комендатурі міста, де він працював шевцем, час від часу відвідував „Солдатен гейм”.

    А ось що писали на ім`я директора Інституту марксизму-ленінізму щодо мемуарів Новака колишні партизани загону Дмитра Медведєва, який діяв у тому ж регіоні, Василь Багровий, Михайло Нессен і Михайло Сапір, які особисто знали керівника рівненського підпілля: „Новак – за своєю натурою людина вкрай боязка, дуже користолюбна, кар`єрист. Написані ним і видані в Україні спогади „Поєдинок” – це повна брехня і марення. Він приписує собі багато епізодів діяльності легендарного розвідника Миколи Кузнєцова. Видана книга викликає у нас, колишніх партизанів, і в читачів, обурення і жаль. Це наруга над святою пам`яттю тих, хто чесно боровся і загинув. Зрозумійте нас, адже ця людина в період німецької окупації не знищила жодного німця і бандита”.

    Так само непорядно до організаторів підпілля на Сумщині вчинив Наумов. Він у своїх мемуарах „Хінельські походи” обставив усе так, що вийшов організатором сам. Хоча партизанити почав, за словами комісара його з`єднання Лукашова, з січня 1942 року, коли вже сумське підпілля існувало.

    Більше того, Лукашов після виходу мемуарів Наумова буквально „розніс” їх у листі до директора Інституту марксизму-ленінізму Назаренка, побачивши в них багато вигадки і неправди. Ось як він схарактеризував його творчість: „Багато написано книг, чудових творів наших радянських письменників. Ці книги розповідають нашому народові про ту сувору правду, яку пережили трудівники нашої країни в роки Великої Вітчизняної війни. Але є твори, які перекручують правду, оббріхують наших радянських людей, які віддали світле життя за щастя народу. Ці люди, горе-письменники, не зважаючи ні на що, готові втопити в багні інших, лише б собі одержати славу. Вони забувають, що історичну правду, свідками якої ще живуть люди, важко перекрутити. Подібним писакою, кар`єристом і наклепником є Наумов”.

    У своєму листі Лукашов зазначив, що німці до початку 1942 року не могли кинути великі сили проти з`єднання Наумова, як він пише, оскільки його ще не було. На той час майбутній командир з`єднання керував лише однією партизанською групою в 250 осіб загону Червоного району (Сумщина). Не було ніколи таких випадків, щоб в селах Подивоття та Станіславчик німці його мало не вбили (Наумов зазначає в мемуарах, що дивом залишився живий, але були застрелені під ним його коні). „Який збіг, який щасливець! А насправді це було? Ні, цього ніколи не було, це показане, надумане „геройство”, – писав Лукашов.

    Єдине, що не викликало сумнівів у колишнього комісара з`єднання Наумова, це те, як точно і правдиво він змалював діяльність Куманька (одного з організаторів сумського підпілля), та й то з меркантильних міркувань – останній займав після війни серйозні партійні посади, тому викликати його гнів на свій опус автор не став.

    „У цій книзі Наумов більш-менш правдиво показує факти про діяльність Куманька, хоча я в книзі ніде не помітив цього прізвища, – звертав увагу директора інституту колишній комісар з`єднання. – Він у нього йде під кличкою „Фомич”. Так насправді його називали в загоні. Але з якою метою він це робить? Він знає, що Куманьок займає видне положення в суспільстві і партії в післявоєнні роки, і, спираючись на нього, йому легко було перекрутити факти в своїй книзі. Переважно в книзі не показана жодна людина з бійців і командирів партизанського загону, які залишилися в тилу ворога з перших днів окупації, як кажуть не на життя, а на смерть боролися”.

    Не відставав від своїх колег і Олександр Кривець – командир партизанського загону ім. Щорса на Чернігівщині. У 1973 році в світ вийшла його книга „Багряними дорогами”. Доблесть автора в творі змальована яскравими фарбами. Щоправда, про справжніх партизанів Чернігівської області, де діяв загін, в книзі майже не згадується, героїчні вчинки в оповіданні приписуються тільки друзям і родичам автора і, звісно, самому командирові.

    Колишня партизанка Павлина Березовська дала таку оцінку мемуарам Кривця: „А що там наворочене, прямо скажу, не кожному фантастові під силу. Барон Мюнгаузен – жалюгідний невдаха проти нашого „льотчика”. Читаючи книгу, ми з моїми друзями-партизанами спочатку дивувалися, потім ображалися, а врешті-решт, вже просто сміялися до сліз”.

    Зазнавали критики очевидців і мемуари Федорова „Підпільний обком діє”. Ось як відгукувався про прочитану першу частину книги колишній секретар Чернігівського обкому КП(б)У з пропаганди Рудько в листі Федорову: „Здрастуйте, Олексію Федоровичу! Учора прочитав першу частину Вашої книги „Підпільний обком діє” в журналі „Новый мир” за 1947 рік. Я не збираюся наводити критику по всіх розділах першої частини книги, але повинен писати Вам, що в ній є багато неточностей – перекручені факти і переплутані події”.

    Розкритикував третю книгу мемуарів і начальник особливого відділу з`єднання Федорова Золотаренко. У своєму обширному звіті, надісланому до всіх партійних інстанцій щодо підпільних організацій на Волині, створених Олексієм Федоровичем, він зазначав: „З усією відповідальністю комуніста і партизана, як бойовий начальник особливого відділу з`єднання Федорова заявляю, що ніяких підпільних партійних організацій до кінця війни на зв`язку у так званого підпільного обкому партії на Волині не було, тому, що ніякої підпільної роботи з організації і виявлення комуністами не велося”.

    ***

    Звичайно, професійні історики розуміють, що мемуари і спогади не позбавлені суб`єктивізму, але у випадку з партизанськими – це явний перебір... Насправді цінність у цих книгах становлять змалювання побуту і повсякденного життя партизан, творчість (пісні, частівки, анекдоти)... Все інше – чиста вигадка, яка не витримує перевірки архівними документами. Адже недаремно всі ці казки викликали обурення рядових партизанів. Спонукаючи писати їх гнівні листи до різних інстанції, вимагаючи справедливості. Хоча, звичайно, певний відсоток таких листів був написаний через заздрість побратимів, які не потрапили на сторінки книг (що не зменшує значення цих листів).

    Проте запущений конвейєр не так легко було зупинити. Зробивши це, КПРС виставила б у не дуже доброму світлі канонізованих героїв, а іноді, як у випадку з Федоровим, і двічі Героїв Радянського Союзу, тим більше що їх книги дуже добре вписувалися в русло радянської пропаганди. Тому заперечення, які приходили письмово, зазвичай, відправлялися до архівних фондів, де вони зберігаються досі.
     
  16. osborn

    osborn Obergefreiter

    Повідомлення:
    247
    Адреса:
    украина,донецк
    Вышла книга А.Гогуна "Сталинские коммандос",про советских украинских партизан,очень интерестная и с фото...
     
    1 людині також подобається це.
  17. Chill

    Chill Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    1.203
    Адреса:
    Київ - Торонтівщина
    Якось я цю книжку пропустив. Тільки вона 2 роки тому вийшла.
     
  18. Lacrimosa

    Lacrimosa Oberschütze

    Повідомлення:
    138
    Адреса:
    Свободная
    На эту тему есть старая пословица -Там где не справятся 10000 латников может справиться 1 маленький нож.
    Представьте ситуацию напряженная ситуация на фронте нет патронов например гансы страдают отбиваются штык ножами и саперными лопатками стреляя только наверняка берегут патроны...ждут пополнения боеприпасов иначе им хана ..едет состав вагонов в 30 с боеприпасами живой силой итд...вылазит мужиченка в телогрейке 1 ставит мину и пускает под откос целый эшелон вот и все дела зачем в этом случае 500 или 1000 партизан?Неужели не эффективно?кило тротила детон и тонны вооружения на тысячи марок идут прахом.???Эффективность на лицо вот передачу недавно смотрел про пиндосских снайперов с винтовками 50 калибра и там говорилось что нафига тысяча человек если 1 снайпер вылазит с корчей и 1 патроном стоимостью в 2 бакса выводит из строя истребитель стоимостью в 50 миллионов долларов.ну не эффективно?
    А насчет партизан бабушка рассказывала что партизаны которые были в их районе в основном грабили местное население всю войну и все их действия свелись к тому что при отступлении немцев подорвали эшелон в котором в теплушках везли пару десятков лошадей.АПриходили ночью и требовали выпить пожрать а если отказывали грозили расстрелять за отказ помощи советским партизанам говорили мол за вас кровь проливаем а вы покормить не можете. с уважением.
     
  19. gvv2309

    gvv2309 Oberstleutnant

    Повідомлення:
    3.374
    Адреса:
    Київ
    Это и есть самое главное заблуждение!
    Почему то все решили ,что боеприпасы подвозятся на поездах,когда кампания уже началась.(Например битва под Курском).
    Поставьте себя на место командующего,армией или фронтом.
    Неужели вы не создадите сеть складов,на необходимом расстоянии от места наступления?
    И пока все склады не укомплектуются,а это делается за долго до наступления,никто ничего не начнет.
    Вряд ли немцы не понимали,что гонять эшелоны с боеприпасами во время наступления,из Германии через Белоруссию это не правильно.
     
  20. Kurt

    Kurt Gefreiter

    Повідомлення:
    210
    Адреса:
    РФ, Москва/Беларусь, Минск
    Насколько мне известно, таких ситуаций у немцев никогда не было.
    Боеприпасы (и остальное) заканчивались у них только в тех случаях, когда они попадали в окружение.
     
  21. Lacrimosa

    Lacrimosa Oberschütze

    Повідомлення:
    138
    Адреса:
    Свободная
    Я только для примера нарисовал ситуацию .но чтобы создать склады сначала нужно ж все таки туда боеприпасы довезти?!Да и если все склады сформированы к примеру начинается наступление вначале войны гансы ж перли вперед дай боже склады ж формируются у границы а по мере продвижения вглубь боепитание ж надо подвозить к передовым частям?а на машинах и на лошадках много привезешь?
     
  22. Kurt

    Kurt Gefreiter

    Повідомлення:
    210
    Адреса:
    РФ, Москва/Беларусь, Минск
    Неплохая статья о фактически гражданской войне в Беларуси на фоне мировой войны.

    11.05.2010 15:37
    Игорь Карней (Минск)
    Радио Свобода продолжает цикл историй, посвященных годовщине окончания Второй мировой войны, рассказом о жизни белорусов в годы фашистской оккупации.

    Республика-партизанка. Такой стереотип, кажется, навечно навешен на Беларусь. И лишь спустя многие десятилетия после окончания войны исследователи заговорили о том, что белорусское сопротивление вовсе не было таким однородным, как утверждают учебники, а заброшенные из российского тыла для организации партизанского движения чекисты не сильно отличались в своих зверствах от передовых немецких отрядов…

    Многие произведения одного из старейших белорусских писателей Виктора Казько посвящены военным событиям. Критики единодушны: если признанный классик военного жанра Василь Быков в своих книгах отобразил самое пекло войны, то Казько, как никто другой, проникновенно показал войну глазами ребенка. А какая война в литературе еще не описана?

    – Правдиво не описана война партизанская, деревенская, близкая к гражданской. У нас не сказано о том, какой она была: и
    Если немецкое командование на оккупированных территориях пыталось навязать какое-то подобие немецкого порядка с достаточно понятными схемами налогообложения, то партизанский "оброк" зачастую оказывался неподъемным делом.
    жестокой, и кровавой, и смешной. Не показан селянин, который должен был поднимать детей, сеять хлеб и кормить две власти – немецкую и советскую, партизанскую. И немцы, и партизаны, как могли, обдирали крестьянина, и именно он больше всего выстрадал в этой войне. Эта "война под крышами", как ее назвал Алесь Адамович, до сих пор остается неизвестной. Или же взять такую личность, как генерал Гиль-Родионов – офицер Красной Армии, военнопленный, командир немецкой карательной части, затем партизанский комбриг. Он и от Гитлера получил наивысшую награду Рейха, и от Сталина Героя Советского Союза. Как такое могло произойти? Правда о такой войне лишь иногда выходит на поверхность – вопреки официальной идеологии, официальному мифотворчеству, – говорит Виктор Казько.

    С ним солидарен историк Анатолий Сидоревич: в Беларуси действительно шла настоящая гражданская война. Если немецкое командование на оккупированных территориях пыталось навязать какое-то подобие немецкого порядка с достаточно понятными схемами налогообложения, то партизанский "оброк" зачастую оказывался неподъемным делом. Тогда на защиту имущества и продовольствия становились отряды самообороны вооруженных крестьян:

    – Самая натуральная была гражданская война. В деревнях создавались отряды самообороны, которые защищались от так называемых "куфэрщиков" – партизан, воровавших еду и имущество из хат. Потом знаменитый партизанский комиссар Иван Варвашеня, ставший впоследствии секретарем столичного обкома, объявил этим отрядам "священную войну". И сколько на его совести уничтоженных крестьянских отрядов самообороны – не сосчитать. Им поставили условие: переходите под командование областного комитета и штаба или вам крышка. Кто сопротивлялся – вступали в дело "энкавэдисты", уже засланные сюда в достаточном количестве. По сути, свои били своих же. И еще: зондеркоманды в июле 1941-го уже ездили по деревням, и немцам показывали пальцем, кто был красным активистом в 1930-е, кто был коллективизатором. Немцы расстреливали-то по наводке местных жителей! – рассказывает Анатолий Сидоревич.

    Первые крупные организованные партизанские отряды в Белоруссии появились лишь в 1942 году, когда Москва серьезно обеспокоилась отсутствием диверсионной деятельности на оккупированной территории. Но именно с появлением организованных партизан стали свирепствовать в отношении мирного населения немцы – в ответ на партизанские вылазки и засады. В 1941-42 годах партизанские отряды почти 100-процентно состояли из сотрудников органов НКВД и партийно-комсомольских активистов, заброшенных из-за линии фронта, а также из "окруженцев" – бойцов Красной армии, пограничных и внутренних войск НКВД. К началу операции "Багратион" в июле 1944 года, по сведениям Центрального штаба партизанского движения, на территории Белоруссии действовали 272 490 партизан, объединенных в 150 партизанских бригад и 49 отдельных отрядов. Правда, по данным современного исследователя партизанского движения Вячеслава Боярского, на самом деле в этих формированиях состояло около 143 тысяч человек.

    Точное количество населения Белоруссии, уклонявшегося от сотрудничества с советскими властями, до сих пор неизвестно. Однако есть сведения, что корпус Белорусской краевой обороны (БКО), созданный белорусскими националистами при активной поддержке немецких оккупационных властей, к апрелю 1944 года насчитывал 21 628 человек. И уже весной 1944 года, когда падение гитлеровского режима явно было лишь вопросом времени, на призывные пункты БКО явились свыше 40 тысяч человек. В свою очередь, Союз белорусской молодежи, свободно действовавший на оккупированной территории, насчитывал около 90 тысяч юношей и девушек. По данным историков, до середины 1945 года органы НКВД арестовали в Белоруссии около 100 тысяч человек по обвинению в "пособничестве оккупантам".

    Уникальная ситуация, по мнению историков, сложилась тогда в бывшем Виленском крае – во времена царской России это была территория со смешанным польским, белорусским, литовским и еврейским населением. В результате советско-польской войны 1920 года край был захвачен Польшей. Осенью 1939-го, после вторжения Красной армии в Польшу и воссоединения Западной Белоруссии с БССР, Вильно (современная литовская столица Вильнюс) и Виленский край, по решению руководства СССР, были переданы Литве. Однако эти территории впоследствии доставляли немало хлопот Москве.

    Говорит майор артиллерии в отставке, автор биографической книги "Небышино. Война. Оккупация глазами подростка" Илья Копыл:

    – В Виленском крае и вообще в Западной Беларуси иначе быть вряд ли могло. Все же в период с 1 сентября 1939 года и до 22 июня 1941-го в западной части республики осуществлялись массовые репрессии. И только начало войны прекратило эти репрессии. Хотя, что показательно, эшелоны с последними репрессированными успели отправить в Сибирь даже 22 июня. Поэтому такое положение дел целиком объяснимо – люди не сильно были склонны помогать большевистской власти. Вот я сужу по своей деревне: в 1941 году и весь 1942-й ни один человек у нас не ушел в партизаны. Все трудились на земле. А в леса были вынуждены податься, когда промосковские партизаны появились на территории нашего Бегомльского района. Вообще внутреннее противостояние было таково: партизаны и мирное население, а также партизаны красные и польские – Армия Людова, Армия Крайова. Это противостояние было реальностью, то есть регулярно случались стычки между партизанами промосковскими и, так сказать, партизанами пропольскими…

    Согласно официальным данным, Белоруссия за четыре военных года, вплоть до освобождения в июле 1944-го, потеряла каждого третьего жителя республики. В абсолютных цифрах – 2,5 миллиона человек. Современные эксперты утверждают, что на самом деле потерь было намного меньше – в пределах 700-800 тысяч, а приписки понадобились советскому руководству, дабы усугубить кровавый образ врага. При этом, подчеркивают историки, немалое число реальных жертв – на совести не только немецких оккупантов, но и полицаев из числа местных жителей, разномастных партизанских соединений и карательных отрядов, заброшенных с сопредельных территорий.
    http://www.svobodanews.ru/content/article/2038688.html?page=8&x=1#relatedInfoContainer
     
  23. Серг

    Серг Oberregierungs-und Kriminalrat

    Повідомлення:
    9.468
    Адреса:
    Россия, Москва
    Вот и я думаю: КАК такое могло произойти?
    Что-то Казько совсем запутался в титулах Гиля...
     
  24. Kurt

    Kurt Gefreiter

    Повідомлення:
    210
    Адреса:
    РФ, Москва/Беларусь, Минск
    Есть такое дело, запутался.
     
  25. Lacrimosa

    Lacrimosa Oberschütze

    Повідомлення:
    138
    Адреса:
    Свободная
    Доброго дня! Хочу добавить немного в тему был недавно в деревне и случайно нашел прадедовские документы при уборке летней кухни.Как правильно камрад заметил что в ответ на партизанские акции каратели вымещали агрессию на местных жителя и как я говорил у нас партизаны только грабили мирное население но вот в прадедовских документах нашел интересную справку хотя справкой это и трудно назвать никаких бланков просто листик бумаги да как и многие документы больничные и другие официальные бумаги после войны писались просто на любой бумаге что попадалась под руку у деда даж нашел больничный написаный на пачке от махорки с одной стороны написан документ а с другой - махорка такая то итд)))так вот прадед мой с времен окупации был связым и провожатым партизанского отряда но рвали эшелоны они не в Беларуси а за Бугом тобишь в Поляндии так как я понял боялись ответных ударов карателей найду фотик кину сканы доков прадедовских.Вот а как освободили Беларусь прадеда взяли в Красную аримю и гдето под Варшаой чтоли прадеда ранило шрапнелью в ногу и осколком снесло кусок черепа и он остался на всю жизнь инвалидом .Как бабушка рассказывала как то с горем пополам за год подлечили прадеда а на голове просто была кожа а под кожей мозг и было видно когда он пульсирует .
    А партизаны в нашем районе по рассказам нескольких оставшихся очевидцев были в основном украинцы и как мне рассказывали местные что после войны часты были стычки даже с применением оружия из-за того что человек приезжал например за покупками в Хохляндию и встречал партизана что его грабил на отобранном у него коне и в одежде тож отобранной у него .Так мой прадед как рассказывала бабуля чуть не застрелил какогото украинца увидев его с коровой отобранной у них а жена этого украинца была одета в платье которое они отобрали у прабабушки (кстати кроме платья и коровы эти партизаны отобрали у прабабушки даже лифчик) видать метали им гранаты в немцев?!))Вот только нагана прадедовского к сожалению не нашел как говорила бабуля прадед ходил все время с советско-польской войны еще приобретенным наганом и кинжалом переделанным из сломанной сабли а после ранения прадед вернувшись с войны с собой постоянно таскал еще и гранат пару постоянно а прабабка все время выкидывала их и орала на него .
     
  26. Chill

    Chill Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    1.203
    Адреса:
    Київ - Торонтівщина
    А де ваше село знаходиться?