ДИКИЙ КАБАН, АБО ВЕПР Чого воно так: коли говорять "дикий кабан" - так не страшно, а як - "вепр", так уже й мороз нiби поза спиною i волосся на головi ворушитись починаі? Воно, мабуть, саме слово "вепр" - страшнувате, - якесь таке, нiби з великими iклами й погрозливо хрокаі... - Вепр! На Полтавщинi, недалеко славного мiста Гадяча, і село Веприк, - хоч воно i не дорослий "Вепр", а тiльки маленький, тiльки ще "Веприк", але я гадаю, що колгоспникам там, мабуть, увесь час страшно, - ану ж вiзьме малий "Веприк" та на великого "Вепра" й виросте? Що тодi?! Найстрашнiший дикий кабан - "одинець", - це запеклий кнур-iндивiдуалiст, старий досвiдчений кнуряка, що прибиваіться до табуна тiльки тодi, коли свинi весiлля справляють. Вiн тодi своїми страшними iклами розганяі кнурцiв-парубкiв, усi його рушниками перев'язують, вiн сидить, хрокаі й чавкаі, як колись пан-помiщик на весiллi у своїх крiпакiв, i йому, як i колишньому кнуровi-помiщиковi, належить право "першої ночi". Дикi кнури-одинцi, що звуться ще за свої величезнi страшнi iкла - сiкачами, вигодовуються на справжні страховидло, сильне та люте. Собак вони своїми iклами одним ударом сiчуть, на беф-строганов, а охотник, як побачить сiкача, зразу бере на мушку або дуба, або грушу i сидить там тихий, як горличка. А потiм уже всiм i розповiдаі пiсля четвертої стопки: - Сiкача вчора стрiляв! Iду, знаіте, очеретом, коли чую, щось сопе! Дивлюсь, а воно, як гора! Я зразу думав, що паровик обтiкаімої форми зiйшов з рейок i болотом котить. Придививсь - а воно сiкач! Я, звичайно, не розтерявся, - у лiвому стволi в мене жакан, - я його в лоб як жахну, - а вiн тiльки головою покрутив, куля одскочила та недалечко вiд мене й упала. Тiльки трохи сплющилась! Я не розгубився... А коли я взагалi розгублююсь, скажiть? Да... Я не розгубився та зразу за фiнку, та до нього! Розмахуюсь, а вiн менi й каже: "Злiзайте, каже, дядьку, з дуба, чого ви туди залiзли?" Да... Я, звiсно... - Стiй-стiй! Що ти буровиш? Хто каже? З якого дуба? - Та не перебаранчай! Я до нього з фiнкою, вдарив його пiд лiву пахву, якраз проти серця! "Ага, - кричу, - попався, - кричу, - веп-п-пиррр. Не з таких, - кричу, - я, щоб сiкачiв боятись!" Та на нього верхи! Сiв верхи й держусь за гiлку! А вiн менi знову: - "Та злазьте, - каже, - дядьку, кабан у Пилипову балку побiг!" А я йому: "Злiзай, кажеш?! Не злiзу, поки, - кричу, - не рiшу тебе тут!" А вiн менi: "Я, - каже, - веп-п-пиррр сi-сi-сi-ка-ка-ка-ч..." Тут уже пiдходить хазяйка: - Може б, - каже, - ви, Стратоне Стратилатовичу, прилягли трохи? - Не злiзу! - кричить Стратон Стратилатович. Потiм уже беруть Стратона Стратилатовича пiд руки й кладуть на канапу. А вiн i на канапi ще добиваі сiкача: - Не злiзу, - кричить, - доки не рiшу! I так-таки нiхто й не довiдався, чи злiз Стратон Стратилатович iз страшного вепра-сiкача, чи й досi держиться за гiлку. Сiкач - страшний звiр, так що й пiсля четвертої стопки не дуже злiзеш... Чому ми весь час говоримо про вепра-одинця, сiкача? Бо ми - охотники, ми люди хоробрi, i коли вже йти на дикого кабана, то йти на такого, щоб можна було чим i похвалитися, та й показати було що... Уявiть собi на стiнi у вашому кабiнетi отакенну сiкачеву голову iз страшними зубилами-iклами! Слава не тiльки вам, а й усьому вашому роду-племенi. Ясна рiч, що, полюючи сiкача, можна мимохiдь з десяток менших кабанiв чи свиней настрiляти, але головна ваша мета - сiкач. Поросят не бийте. Убити порося - це все'дно, що встрелити на озерi каченя, що ще й у колодочки не вбилось. Це - шокiнг для справжнього мисливця. Сiкач, незважаючи на свою чималу вагу й короткi ноги, дуже прудко бiгаі. Розповiдав менi якось приятель-охотник, дуже досвiдчений мисливець i на птицю, i на звiра, як сiкач бiгаі. Кузьма Дем'янович - мого приятеля звуть. - Полювали ми кумпанiію у Баб'ячiй балцi, - почав Кузьма Дем'янович... - А Баб'яча балка пiдходить з того краю до глибоченького провалля... Понад балкою - лiс. За проваллям починаіться болото, поросле очеретами, а далi - рiчка. Полювали ми зайцi, лисички, - що трапиться, одне слово. Був з нами й мiсцевий дiдок-охот-ник. Пройшли ми балку, пiдiйшли до провалля, сiли па горбочку, закурили, вiдпочиваімо. Краса ж яка, куди оком кинеш! Очерети, мiж ними де-не-де озеречка, а за очеретами срiбно-голуба стрiчка рiчки... По той бiк рiчки - лiсочок... Бiля лiсочка - хутiрець на три хати... На узгiр'ї бiля хутора овечки пасуться... Чутно, як у хуторi дiвчата "Чорноморця" виводять: Вивiв мене босую, Та й питаі. - Чи і мороз, дiвчино, Чи не-ма-а-а-і-і-і? Дивився б i не передивився... Слухав би i не переслухав... Сидiли, слухали, з краівиду милувалися. Аж ось мiсцевий дiдок i каже: - А в цьому, - каже, - болотi табун диких свиней і! I сiкач тут здоровенний бродить. - Ми всi, - каже Кузьма Дем'янович, - аж попiдскакували! - Де? - Та отут у болотi! - Та невже? - ми до нього. - А чи бачив їх тут хто-небудь? - А чому ж не бачить? Бачили! А скiльки вони в нас городини та бурякiв перенищили... Я сам сiкача бачив, - пудiв на п'ятнадцять, якщо не бiльше! Страшний звiр! - Ну, ви ж розумiіте, - вiв далi Кузьма Дем'янович, - що ми зразу ж рiшили пройти болото, може ж таки пощастить наткнуться на табун свиней. Було нас шiсть чоловiк. Рiшили так: я, як найстарший, - менi вже тодi п'ятдесят шостий пiшов, - так я пройду од провалля углиб в очерет та тут буду собi чекати, а решта - з того боку зайде i йтиме до мене один од одного метрiв на тридцять-сорок. Загонщикiв у нас, як бачите, не було, - ми самi, мовляв, i за загонщикiв, i за стрiльцiв. Дiдок не схотiв з нами йти: "Боюсь!" - каже. Пiшли ми в очерет, а дiдок спустився в балку: "Мо' - каже, - де зайчика наполохаю". Увiйшов я в очерет, пройшов трохи, став, обдивляюсь. Справдi, нiби стежки якiсь в очеретi - сюди й туди йдуть. Не брехав, видать, дiдок, - сам я собi подумав... Пройшов ще трохи далi в очерет, вибрав таку собi невеличку вродi галявинку, став, прислухаюсь... Не чуть нiчого... Шелестить тiльки очерет, та iнодi десь iзбоку зашарудить болотний щур. I знову тихо. Довгенько я стояв, уже час би й товаришам пiдiйти, а їх нема та й нема. Я, сказати правду, задрiмав трохи. Стою, дрiмаю! Коли воно щось нiби як шелесне очеретом, та як хрокне, - так я як пiдстрибну! Пiдстрибнув - i крутюсь на мiсцi, не знаю, куди тiкать! А воно вдруге - як хрокне! Так я як прянув з очерету й вискочив якраз навпроти провалля... Почув тiльки, що й од мене щось шелеснуло й подалося в напрямку до рiчки! Та де там було думати, що воно... Я вискочив з очерету й помчав прямо на провалля. З провалля вилетiв, як хорт, добiг до лiсу, й на грушу. Сiв, звiв курка, чекаю. Довго сидiв, нема нiчого. Аж ось чую, гукають: - Кузьма Дем'янович! Кузьма Дем'янович! Агов! Де ви? Агов-гов-гов! - Я тут! - кричу. - На сiкача засiв! На грушi! - Зла-га-га-газьте! - Не злiзу! - кричу. А воно й справдi, я й сунувся, був, iз грушi злазити, - не злiзу. Груша висока, стара груша, i аж до половини нi сучкiв, нi вiття - самий стовбур! Як я на неї видерся, вбийте мене, й досi недопойму... Пiдiйшли товаришi. Зняли мене з грушi. - Бачили що-небудь? - питаю я їх. - Анiчогiсiнько не бачили! - Та як же ж, - кажу, - не бачили, коли ж щось хрокнуло, та не раз, а аж двiчi. I шелеснуло щось од мене! Я вiд нього, а воно вiд мене. А що хрокнуло, хай мене бог поб'і, - кажу, - своїми вухами чув! - Так то ви, значить, - питаі мене Iван Петрович, - на провалля прянули? - Я ж, - кажу, - я! Воно як хрокне, - я думав, що сiкач, i з очерету! - Та то я висякався! - каже Iван Петрович. - Тiльки я сякнувся, воно щось як шелесне бiля мене, а я думав, що сiкач, та й собi од нього до рiчки! Аж ось дiдок пiдходить. Ми на нього: - Де ж вашi свинi? Де ваш сiкач? - Нема хiба? - здивувався дiдок. - I слiду нема, - кажемо. Виходить, пiрнули! - Куди пiрнули? - Пiд воду! Куди ж! - Та хiба ж дикi свинi пiрнають? - Не знаю, як де, а в нас пiрнають! - каже дiдок. - А що ви гадаіте, - мiркуі Кузьма Дем'янович, - могло бути! ксть же ж морськi свинi, могло буть, що й рiчнi і! - Так отаке-то трапилося з нами на полюваннi кабанiв. Я й досi нiяк недопойму, як я з провалля вискочив, як я на грушу видерся?! П'ятдесят же шостий менi... Пал ото такий, виходить, охотницький! Так отак сiкачi бiгають! Прудкий звiр, - додав Кузьма Дем'янович. Полюють дикого кабана з собаками-гончаками чи спецiально на таку охоту натасканими псами, але здебiльша i найчастiше полюють його з загонщиками. Коли на вас вискочить дикий вепр, ви не встигли втекти, ви вже тодi його, ясна рiч, стрiляіте. Стрiляти треба обов'язково кулею, цiлитись у голову або в серце, бити треба наповал, бо поранений кабан - звiр страшно лютий, вiн кидаіться на охотника, з розгону всаджуі йому своі страшне iкло прямо в пуп i з криком "Ага, попавсь!" поре мисливця по черевнiй бiлiй лiнiї од пупа вгору до грудей. Коли вiн сам смертельно поранений, - вiн лягаі тут же, поруч охотника. I обидва вони потихеньку вiддають душу боговi. Потiм уже сходяться охотники, лаштають носилки i несуть i свого загиблого товариша, i дикого кабана до машини чи до залiзничної станцiї. Тi, що несуть загиблого товариша, - дуже сумнi, бо, їм дуже жалко хороброго мисливця, що впав жертвою благородної спортивної своії страстi. А тi, що несуть забитого кабана, - дуже веселi, бо "такий мисливський трофей трапляіться не дуже часто. Коли ви йдете болотом, де обов'язково і цiлий табун диких свиней i де бродить величезний сiкач, не менш як пудiв на п'ятнадцять вагою, дуже корисно проказувати таку нiби молитву, що за сивої давнини дуже допомагала на охотi нашим предкам-мисливцям (мiж iншим, молитва ця корисна не тiльки при полюваннi кабанiв, а корисна вона й при охотi на всякого звiра). Така молитва: Ви зорi-зiрницi, Нiч темна темниця, Замикаіш ти i церкви, i хати Ще й царськi палати. Замкни звiрю вуха й очi, Щоб я пiдiйшов i не промахнувся... Коли ви таку молитву прочитаіте з вiрою, то, безперечно, зможете пiдiйти до кабана, незважаючи на те, що вiн звiр дуже обережний, i слух у нього, як у найталановитiшого диригента симфонiчного оркестру. З вищенаведеною молитвою можна й треба полювати дикого кабана навiть самому, продираючись заплутаними стежками й перескакуючи з купини на купину в очеретяному болотi. А взагалi, ще раз кажемо, полюють кабана iз загонщикамн. Трапляіться, i дуже часто трапляіться, що кабан, почувши чи довiдавшись, що спереду стоять на номерах мисливцi з жаканiвськими в рушницях кулями, i бувши не зовсiм певний, що всi вони прянуть на грушi, - повертаіться i йде на загонщикiв. Бо вiн звiр хитрий, - вiн знаі, що у загонщикiв, крiм кiлкiв та одчайдушного галасу, в руках нiчого немаі. Випадки такi кiнчаються бiльш-менш щасливо, кiнчаються вони переляком, бо кабан поре людину тiльки тодi, коли його поранено, а так вiн пiдбiжить, хрокне, налякаі й, смiючись, побiжить далi. Було таке й з нами на полюваннi кабанiв, було, було! Брехати не буду - було! Пiдняли загонщики в очеретi на болотi кiлька диких свиней i кабанiв. Пiшли вони на охотникiв. Почулося там бах, там бах! Виткнувся на них i один чималенький, так пудiв на десять, вепр. Чи там у нього стрiляли, чи не стрiляли, я вже не скажу, бо дехто з охотникiв, щоб виднiше було, сидiв на грушi, а тiльки ж вiн крутонувся й помчав на загонщикiв. На всьому скаку пiдбiг до одного парубчака-загонщика, той i "рятуйте, хто в бога вiруі!" не встиг пролящати, як вiн його тиць рилом у пуп! Перекинув, перестрибнув через нього, хрокнув, загигикав i помчав далi. Пiдбiгли ми всi до того парубчака: стоїть блiдий-блIдий, губи бiлi й трусяться, i нiчого бiльше вимовити не може, тiльки: - Хрокнуло й побiгло! Хрокнуло й побiгло! Нарештi трохи опам'ятався. Ми до нього: - Ну, що, - дуже злякався? - Злякався, тiльки не зовсiм до кiнця злякався! Можна дужче злякатися! - промовив вiн i подавсь у кущi. Так що й загонщикам, як бачите, треба бути пильними. Убили ви дикого кабана. I отодi настаі найтяжчий момент полювання диких свиней. Це - коли вже зберуться на дикого кабана до вас приятелi i вам треба переконати їх, що це iменно кабан не простий, а дикий. Ви їм розказуіте про ваше полювання, не пропускаючи найдрiбнiших деталей: i як збиралися ви на охоту, i як їхали, i як доїхали, як до болота чи до лiсу дiйшли, де стали, скiльки було загонщикiв, як кабан вискочив, як ви не розгубилися, як бахнули, як вiн ткнувся рилом у землю, а потiм знову встав i побiг, а ви його вдруге... В процесi розповiдi ви й свiдкiв називаіте i розплющену кулю калiбра вашої рушницi показуіте... Ну, всi докази за те, що ви власноручно вбили дикого кабана. I бачите, що нiщо не допомагаі: їдять i хвалять кабана, а не вас! I ви прекрасно знаіте, що, йдучи додому, вони, похитуючись, будуть реготатися: - Дикий кабан! Найшов дурних! А, до речi, почiм свинина тепер? Отакi люди! Невдячнi люди! З'їли цiлого кабана, випили геть чисто все, до того випили, що на ранок хазяйка iстерично верещить: - Ну, яка це дендя (хазяйка трохи знала по-англiйськи) пiвлiтри карасини випила? Ну, гостi?! Щоб ти менi бiльше диких кабанiв не стрiляв! А вони, приятелi, iдуть ситi й п'янi додому та ще й насмiхаються! Нехорошо! 1946
Сірьожа. Ну слухайте. Гасанович, не совайте там рукою под одіялом, а то не слишно буде. Значить, прийшов кум на ставок, сів у ризову лодку, закинув собі мастирку на ліща, сидить. А його собака був такий, з довгими вухами, волохатий.. Жора. Ето спанієль! Сірьожа. Ну цей спанієль, значить, поліз у воду купаться, поплив за лодкою. Кум, значить, сидить, ліща ловить однією рукою, а другою одганя того спанієля, шоб не мішав. Коли тільки раз! Спанієль почав кричати. Кум дивиться – тоне, бл.дь! Кум його за вуха, давай тягти – х.я тобі, не витягне, отакена щука вчепилась! Кум за вуха собаку витяг і ото вмєстє з щукою кидає в лодку. Ну ніг, канєшно, в собаки вже немає, а щука погризла ризову лодку, воздух вийшов, і кум чуть не потонув. А щука пішла собі… Десь кілограм на триста
Жора. У мене друг Микола. Він прапором служить у спецназі. Їде машиною по Африці. Коли раз! Отакенна анаконда в кустах лежить! Метрів сто п’ятдесят! Біла, бл.дь! Микола виходить з машини, бере монтіровку і її по жопі, х.як! Змотав, поклав в багажнік і в штаб полка. То потом по ту анаконду приїхали учьониє її ізучать, чого вона побіліла. То казали, шо вона виповзла з пещери. А в тій пещері дуже енергія кльова. Там навіть хрест стоїть, і якщо людина хворіє, то її на три дні на тому хресті розпинають… Сірьожа. А якщо срати захоче? Жора. Ну як це срати? Якщо в бога не віре, то і не вилікується! Сірьожа. Та нє! Людина – це ж жива істота, вона пісять хоче! Голос тигра. Аум! Жора. От кому єсть шо про охоту розказать!
Знакомый рассказал, было с ним лично. Открытие охоты на утку. Сидит в камышах, по воде плывёт чёрная утка с красным клювом. Целится. Подпускает ближе. Утка плывёт не него. Надо стрелять, а то решето будет а не туша. Затаивает дыхание, выбирает "свободный ход" на спуске. Утка поднимается из воды и оказывается подводным охотником в чёрном гидрокостюме с чёрной трубкой и оранжевой защитой от волн на конце... После всех "наидружелюбнейших" объяснений подводному охотнику, Серёга зачехлил ружьё, налил ему и себе по 100 и выпили за "день рождения".
повбывав бы стелков по воде,это просто запрещено и еще не спортивно,кроме добора подранка.А рикошет от воды прэлестный.
Камрад, обязательно передам знакомому. Сам не охотник, не знал такого правила, но за информацию спасибо.
в прошлом сезоне шел по дороге, ранним утром, но охоту. Вижу - лежит. Поднимаю и внимательно-долго всматриваюсь. Когда понял - что это, забыл куда шел. До сих пор не могу вспомнить.
Вітаю Шановне Панство. Їздив недавно до товариша в Волинську область, зговорились, щось за рибалку, розповів, історію, як полював на червяків. В ті часи він ще вживав оковиту. (Зараз вже 24 роки, як не спожива) Була середина засушливого літа. Зайшов до нього кум, каже давай сходим на рибалку. Перекопали пів саду, червяка вполювали аж одного. Рішили замало, Випить хочеться, обом, Саша говорить: куме, біжи за літрою, на ранок, червяки будуть, кум засміявся, але швиденько без зайвих питань митнувся за літрою. Тим часим, Саша включив воду в криниці, взяв шланк, та, полив перекопану територію. З кумом посиділи, нормально, домовились, в скільки виходить врані. За годину, до виходу на рибалку говорить Саша, я проснувся, забив в землю декілька армаатурин, кинув на них фазу, і ввімкнув в розетку. Червяки, з землі вискакували, майже, як карасики, а потім стояли, як цвяхи в дошках. Відключив, понасобирував майже літрову банку. Повитягував армаатуру. Прийшов кум, під............ув, на рахуноч червяків, сказав, як би червяки були, приніс би ще літру, я достав, літрову банку, показав, він дістав, дві пляшки, але, всеж пішли на рибалку. Рибалка вдалаль, тільки кум не міг зрозуміть, чому, такі тверді червяки, Саша говорить, "мабуть тільки старих накопав". При такому полюванні, обовязково потрібно вдівати гумові сухі чоботи, бо можна самому бути впольваним. На далі Саша полювання модернізував, і дріт з фазою вчіпив до вилок. Не рекомендує таке, полювання на червяків, якщо не далеко є птиця. Таким методом Саша добував червяків, тільки в те сухе літо. З повагою до всіх мисливців, та рибалок.
Вітаю Шановне Панство. Розповідав мій бувший начальник таку історію, яка трапилась з ним. (Взагалі розповідав багато історій за Розуміїївку, Кіровоградської області, коли там працював його покійний тато головним єгерем). Далі буду писать від першого лиця, як мені розповідав Василь Іванович: Тато працював довгий час головним єгерем в Розуміїївському лісі , мав, звязки, та великий досвід в своїй справі. І, нам, молодим , та починаючим браконьєрам, забороняв брати з собою більше, ніж два патрони. (щоб, не устроювали канонаду в лісі.). Стрілять, дозволяв, якщо, були впевнені, на 150%, що влучим в кабана, а другий патрон, щоб, добить (гляди, буде підранок). Один раз, попав, під, батькові санкції, рік до берданки забороняв підходить, і дядьки, з собою, не брали, і шмальнуть з дробовика не давали. Більш ніколи батькові закони не порушував. Так, от узяв берданку, два патрони, засів, біля лісової багнюки. Була пізня осінь. Чекав на диво не довго, прийшла стара одинока свиня, прицілився, стрельнув, вона упала, потім підірвалась, і ходу, я за нею, наздогнав її за 3-4км, порівнявся, з нею біжу з боку прицілився в голову сантиметрів з 30-40, як угатю, кулею, і....... мимо. Зупинивсь, незнаю, що робить. Свиня побігла потихеньку в перед, я, за нею, хоч, і мав з собою ножа, але крепко вирішив, ним, не користуваться, пока, сама не упаде. (щоб, не поміняться ролями мисливець-здобич). А. як на зло, чим дальші за нею біжу, тим, менше, з неї кров капа, і показалось, що вона наберає швидкість. (проте, що може сам, втомився, я не думав). Коли, почав, від неї відставать, почав плакать, от, так, ще не малу відстань прогнався за нею в сльозах, пока в одному з ярків не пролунав постріл, свиня упала, спустилися дядьки (єгеря) з татом, на чолі, які виїхали ловити браконьєрів. До свині, я добіг перший. Так мене і застали в сльозах, біля трофея. Дядьки, трохи пошуткували, розпаювали порівну свиню, і за цю історію, ніколи більше не споминали. З повагою, до всіх мисливців, та рибалок.
