Приветствую Уважаемые Камрады. Вставлю, и я свои "5 копеек", в гряду этих интерресных историй, и баек. Расказал эту историю, мой покойный отец, о себе. как, о "главном пострадавшем". Случилось это в конце далёких семидесятых годов прошлого тысячилетия. Начальник УОРА, и по совместительству друг детства моего отца, организовал охоту (браконьерство) на кабана, коллективом охотников нашего села. Стояла тёплая, и сухая золотая осень. Было новолуние, ночь была светлая, тёплая, и ясная. Поле кукурузы было обкошено метров на 70-100 от края леса. Дядя Лёня поставил охотников на номера. Отцу достался номер, возле куста, на опушке леса. Дальше со слов бати: Ждали не сильно долго, со стороны поля послышалось шуршание, но, без хрюкания, продолжалось не долго, и вдруг с кукурузы, показалась человеческая голова, потом исчезла, минут, через 10, показалась, на том, же месте, посмотрев снова по сторонам, человек, вышел с кукурузы с мешком на спине, и направился к моему кусту. На подходе, я узнал, человека, живущего, относительно не далеко от этого поля. Подойдя к кусту человек снял тяжолый мешок, и развернувшись спиной к лесу сняв штаны, начал присаживаться, я холодные стволы ружья подставил, под "ядра", садившегося на природе, "джентальмена". Торкнувшись "ядрами" о холодные стволы ружья "джентальмен" привстал, я ружьё убрал. Он ощупал рукой место, куда садился, не обнаружив. ничего стал садится снова, я снова стволы ружья выставил, и убрал, он ощупал, уже место, сначала одной, рукой, потом, второй, и начал садится снова, я выставил стволы подальше, и с дуру, что бы немного, человека напугать, стрельнул дуплетом. Я не подумал, что может быть ответ, а он не заставил себя долго ждать, этот "джентальмен" с испугу обосрал мне всё лицо, и понятно убежал. (оставив трофейный мешок кукурузы). Я сам с этим позором пытался справится сам, но не смог, позвал, команду охотников на помощь. Звал, наверно, громко. потому, как люди прибежали, и стали спрашивать, "куда я ранен"? Посколько осень была сухая, луж не было, с меня "последствия", ОБЩЕНИЯ с "джентальменом", сначала соскребали палочками, (при этом не тихо смеясь) потом, истратили последнюю воду, которая осталась после ужина. Вобщем охота, была, безнадёжно "просрана", а коллектив охотников, получил большой заряд, как адреналина (бежали думали ЧП), так и смеха. Колхозный вор. обижен не был, мешок с кукурузой, завезли к нему домой, и бросили. через забор. С уважением ко всем, охотникам, рыбакам, и сочуствующим к нам.
Чув я, чи читав таку історію. Тільки там тикали стволами і хрюкнули. Як стрілок та мисливиць, не уявляю, що потрібно мати в голові, щоб заради розваги шмальнути дуплетом на засідах, щей браконєрських!!!!
Вітаю. Та, як би були, тверезі, то, такого, і не було б. А, як в голові, трохи алкоголю, то не тільки. комічні випадки, бувають, а і трагічні, на жаль. З повагою.
"В молодости у нас была сложившаяся и довольно большая компания охотников. Я ходил с отцом, а с ним были друзья и один из них приводил еще и деда, ветерана Войны. У деда была одностволка и толстая жесткая шуба длиной в пол, которая ниже пояса стояла как колокол. Ходить в ней было не очень удобно, но это и не требовалось от деда, т.к. ходок он все равно был никакой. Поэтому его сажали на номер, и гнали дичь, а он стрелял, если дичь выходила на него. Вот и в этот раз, сказали ему встать на холме. Он пошел вверх по снегу, а мужики развернулись и двинулись искать зверя. Вдруг они услышали по истине душераздирающий крик, похожий на детский. Обернулись: дед лежит, стонет, а от него во всю прыть мчится заяц. Оказалось, что поднимаясь на холм, он наступил на зайца, сидевшего под снегом. Заяц выскочил и оказался в западне дедовской шубы. Выбраться было невозможно и он стал биться. Для тех, кто не знает, хочу пояснить, что заяц - очень сильный зверь, чьи ноги способны нанести человеку серьезные травмы, а когти на них - глубокие рваные раны. Так случилось, что помимо испуга от неожиданности дед испытал еще и несколько сильных ударов по яйцам (остальные травмы меркнут по сравнению с этим и в рассчет не берутся). Самое интересное, что истошно орал при этом не дед, а именно заяц. А дед еще долго после этого не мог издать ни звука и лишь вечером у костра после стопки водки признался, что подумал в тот момент, что это Сатана на него выскочил из под земли."
Мой покойный дедушка рассказал мне два способа ловли зайца с помощью кирпича. 1-й способ: в лесу, на заячьей тропе кладешь кирпич. Насыпаешь на него нюхательного табака и прячешься в кустах. Заяц подойдет к кирпичу, понюхает, чихнет и со всей дури мордой об кирпич кааак долбанется! Тут и бери его тепленького. 2-й способ похож на первый: тот же кирпич, только вместо табака пару ломтиков лимона. Заяц подойдет, лимон попробует, кисло ему станет он и зажмурится, тут знай не зевай, хватай его за уши, пока у него глаза закрыты. По-моему отличный способ выживания, тока надо кирпич, табак и лимон в НЗ.
Навеяло ловлей зайца на кирпич: Ловля рыбы при помощи трусов и сухаря. Оснащение: трусы, сухарь. Техника применения: 1) засунуть сухарь между ягодицами 2) зайти в воду по пояс или чуть выше, спустить трусы до колен 3) когда рыба начнёт есть сухарь – быстро надеть трусы и бежать на берег
Тут описывали способы ловли зайца на красный кирпич и ловли рыбы с помощью трусов и сухаря, авот есть еще способ ловли тигра на фанеру. Оснащение: лист фанеры, молоток. Техника применения: 1) на листе фанеры рисуем козу (ну или другое, интересное для тигра — в плане пожрать -животное). 2) несём лист фанеры в лес, где водится тигр, прячемся за лист, держа наготове молоток 3) тигр видит козу, кидается на неё, вонзает когти в фанеру. 4) при помощи молотка загибаем тигру когти с обратной стороны листа фанеры. Теперь тигр не может убежать, умерщвляем его доступным способом, употребляем.
Полювати бенгальського тигра треба їхати в Бенгалiю, бо це не простий тигр, як бачите, а бенгальський. Чому нас iнтересуі саме бенгальський тигр? Тому вiн нас iнтересуі, що бенгальський тигр найбiльший з усiх тигрiв на свiтi, тому що завдовжки вiн 2,5-3 метри i що самий хвiст у нього 80-95 сантиметрiв, так що, коли вам не пощастить заполювати цiлого тигра, а одбити в нього тiльки хвоста, то й тодi ви все-таки "имеете вещь". - Де Бенгалiя? - питаіте. На Бенгалiю з Киіва треба їхати так: Як минете Василькiв, Мотовилiвку i Фастiв - берiть не на Бердичiв, а на Жмеринку. Потiм на Вапнярку, Роздiльну й доїздiть до Одеси. З Одеси на Дарданелли, потiм на Суецький канал, звiдтам уже не так далеко до Iндiї. Приїхавши в Iндiю, питайте, як вам пройти на Брамапутру. Слово "Брамапутра", щоправда, щодо вимови трудне, але їхавши на пароплавi, ви частiше його самi собi проказуйте, щоб навчитися його вимовляти, а то буде й вам, як Даниловi Кiндратовичу, що приїхав уже до Iндiї, а там i запитав: - Де тут, - питаі, - Путрамабра? Нiхто, певна рiч, з iндусiв йому не мiг на це нiчого вiдповiсти, - так вiн, бiдолаха, й вернувся додому без тигра. Брамапутра, - та це ви й самi, положим, знаіте! - це рiчка в Бенгалiї. Коли ви до неї дiйдете, там недалечко тече ще одна рiчка - Ганг, - так от мiж Брамапутрою й Гангом, у джунглях, найбiльше плодиться бенгальських, або, як їх ще взивають, - королiвських тигрiв. Отам їх i полюйте. Перед полюванням, майте на увазi, треба вам буде вибити довкола всi кобри i всi гримучi змiї, щоб, бува, котра не вкусила, перехворiти на тропiчну малярiю, - чи на жовту, чи на червону, це вже яка кому до вподоби, - потiм уже й полювати. Хлiба з собою берiть тiльки на дорогу, доки до Бенгалiї доїдете, а в Бенгалiї там на кожному кроцi, як у нас бузина, росте хлiбне дерево, - круглий рiк на ньому ростуть плоди, - ну, як нашi книшi. Тепер вони, щоправда, там по карточках, та проте не без того, щоб не можна було у Багдадi на базарi в якого-небудь раджi карточку купити... Гадаю що можна. Iндiйський раджа - це володар цiлої величезної в Iндiї округи, вiн сам призначаі, як от наш райторгвiддiл, зав картковим бюро, i не може бути, щоб той зав давав йому тiльки одну хлiбну картку... Тигра полюють, як ви знаіте, для того, щоб винищувати цього страшного звiра, що наводить жах на цiлу округу, нападаючи на худобу, i навiть на людину. Полюють його i для того, щоб мати величезну чудесну шкуру, смугасту й пухку, що так прикрашаі собою кабiнет хороброго мисливця. А ще полюють, добуваючи тигровi великi й страшнi пазури, висушують їх, труть на порошок i п'ють той порошок для хоробростi. Iндуси, китайцi та iншi схiднi народи глибоко вiрять в чудодiйну силу порошкiв з тигрячих пазурiв i платять за них грубi грошi. Як випити, вони кажуть, один тiльки такий порошок, можна набити тигрiв силу. Одно кепсько: щоб мати цей порошок, треба, виходить, убивати тигра, а щоб убити тигра, треба, виходить, мати порошок. Ну, нiчого: бувши вiд природи хоч i не дуже, сказать, хоробрими, але ж не зовсiм, сказать, i лякливими, - обходитимемось на першiй тигрячiй охотi без порошкiв, бо як довели останнi дослiди над порошками з тигрячих пазурiв - вплив їх на людський органiзм сильно закрiпительний. А вiд цього й хоробрiсть! Ну, що ж, коли нема, так нема! Будемо, значить, крiпитись не порошками, а духом! А в деяких випадках при полюваннi тигра такi порошки, як ви самi побачите, можуть навiть пошкодити.
Способiв охоти на тигра і кiлька. Є спосiб з диктом i з молотком, про який менi розповiдав один iз досвiдчених охотникiв на тигрiв. Полягаі вiн ось у чiм. Берете ви аркуш дикту, так, приблизно, з метр у квадратi i невеличкий молоток. Iдете в джунглi, мiж Брамапутрою й Гангом, i, щоб привернути на себе увагу бенгальського тигра, на ввесь голос спiваіте: Та не жалько менi Та й нi на кого, Тiльки жалько менi На отця свого... Тигр почуі, i вже не ви його, а вiн вас почне полювати. Тут уже ви будьте уважним i пильним, щоб не прогавити того моменту, коли тигр припаде до землi й, люто б'ючи себе хвостом по боках, приготуіться стрибнути i зробити з вас попередню перед антилопою закуску. Як тiльки вiн стрибоне, ви раптово повертайтесь до нього й наставляйте дикта. Тигр ударить всiма чотирма лапами в дикт i страшними своїми пазурами проб'і його. Отут ви теж гав не ловiть: зразу ж швидко-швидко-швидко бийте молотком по пазурах i загинайте їх, пристукуючи до дикту. I все! Пригвожджений до дикту тигр уже не страшний звiр, а немiчне кошеня. Ви вже тодi можете з його шкуру чи з живота здирати, чи, вдаривши кинджалом у серце, покiнчити з ним, а потiм уже бiлувати... Майте тiльки на увазi, що бити тигра по пазурах, загинаючи їх до дикту, треба все-таки обережно, щоб не пошкодити пазурiв, бо ви ж знаіте, яка то цiнна рiч, що з неї виробляються хоробрi порошки. Декотрi мисливцi, нервуючись, забувають про це й гатять по пазурах з усiії сили, псуючи їх i позбавляючись через це такого цiнного матерiалу.
Дуже поширений i, треба сказати, дуже непоганий спосiб полювати на тигра iз слоном. Таким способом полюють тигрiв iндуськi раджi й англiйськi лорди, що приїздять у гостi до iндуських раджiв, а тi вже частують їх, своїх дорогих гостей, охотою на тигрiв. Перед цим iндуськi раджi заздалегiдь принаджують до певного мiсця тигрiв, ставлячи протягом кiлькох тижнiв принаду з не зовсiм ще померлих, а вже до роботи не придатних тубiльцiв. Коли англiйськi лорди поприїздять до iндуських раджiв у гостi i побачать, як ведуть тубiльця на принаду, вони роблять тому тубiльцевi ручкою i милостиво кажуть: — Гуд бай! Тигри, мiж iншим, iдуть на принаду не тiльки з тубiльцiв, а й з худоби: з корiв, свиней, овець i т. iн., але такої принади їм не ставлять, бо тодi не буде чим деяким англiйським лордам принаджувати польсько-шляхетних жовнiрiв генералiв Андерса, Бур-Комаровського та iнших арцишевських рачкевичiв. Тигрiв, отже, принаджено. Тодi приводять приручених слонiв, сiдлають їх такими нiби куренями, тiльки не з лiщини сплетених i соломою вшитими (англiйськi лорди й iндуськi раджi таких куренiв не люблять!), а зробленi тi куренi iз слонової костi й ушитi ідвабом. Вантажать у тi куренi спочатку вiскi, бефи, пудинги й шампанею, а потiм уже англiйських лордiв, iндуських раджiв та камердинерiв. Вишукуіться пiдроздiл тубiльцiв, щоб оточити те мiсце, де тигрiв принаджено, та наганяти їх на високопоставлених у куренях мисливцiв. Ну, лорди й раджi їдуть, п'ють вiскi й шампанею, їдять бефи й пудинги, а тубiльцi наганяють на них тигрiв. Як тiльки шасне мiж лiанами тигр, англiйський лорд каже iндiйському раджi: — Подерж-но мого пудинга, — я його потiм доїм! А потiм до камердинера: — Подай рушницю! Камердинер подаі рушницю, англiйський лорд стрiляі в те мiсце, де прошаснув тигр. Лунаі пострiл, за ним лунаі одчайдушний крик, i падаі мертвий тубiлець iз пiдроздiлу, що наганяі звiра на високопоставлених у куренях охотникiв. Англiйський лорд задоволене усмiхаіться i говорить: — Iіс! А потiм уже доїдаі пудинг. Далi полювання йде таким чином: тубiльцi вбивають тигрiв, здiймають iз них шкури, англiйськi лорди везуть тi шкури додому, там їх вiдповiдно обробляють, пригвинчують до голови золоту дощечку з вигравiруваним написом: КОРОЛIВСЬКИЙ ТИГР ЗАБИВ У БЕНГАЛIЇ (ДАТА) ВЛАСНОРУЧНО ЛОРД СЕСIЛЬ-КИСIЛЬ А потiм уже в палатi лордiв. Нi! Стоп-стоп-стоп! Нiколи полiтики ми торкатись не будемо, а то ще допишешся до того, що лорд Сесiль-Кисiль подасть в палату лордiв нiби бiлль про те, що треба бiльше з Бенгалiї вивезти худоби та пшеницi, бо й грецьким монархiстам треба, i польсько-шляхетським жовнiрам треба, i гiтлерюгендовi, i бандерам треба... Стоп! Анi слова про полiтику! Отакий, значить, спосiб полювати тигрiв iз слонами. Ми з вами, слава тобi господи, i не лорди англiйськi, i не раджi iндуськi, отже, нам з вами таку пишну охоту на тигрiв органiзувати тяжко. Можна, звичайно, взяти напрокат слона або в зоологiчному садку, або в цирку, — але багато з ним клопоту, доки його до Бенгалiї довезеш та поки навчишся молоточком iз гвiздочком ним керувати. Там, у Бенгалiї, позичити слона в якого-небудь раджi теж навряд чи пощастить, бо ви ж, слава богу, не англiйський лорд... Клопотний, одне слово, для нас iз вами такий спосiб охотиться на тигрiв. Проте його нам, як мисливцям, знати треба! Для цього й пишемо!
Непоганий i такий iще спосiб. Викопуіться величезна й глибочезна яма на стежцi, якою тигри до Брамапутри ходять воду пити. Яма та зверху добре маскуіться всякими вiтами, лiанами, тропiчною папороттю i т. iн. Тигри йдуть воду пити увечерi, як уже смеркне. На цей час ви залазьте в ту яму. Залiзли й сидiть тихо-тихо. Нi курити, нi чхати, нi кашляти не можна, бо наполохаіте тигра. Ось iде тигр. Вiн не зовсiм iще очухався пiсля сну, потягаіться, позiхаі, чухаі за вухом... Ну, й не помiтить, коли: шелесть у яму! Ви зразу накидайтеся на нього й лоскочiть. Тигри страшенно лоскоту бояться... (Через те, мiж iншим, вони дуже ревнивi!) Як тiльки ви його вхопили обома руками попiд пахвами, вiн зразу починаі страшенно реготатись. Але ви не пускайте його, боже вас борони! — бо з'їсть! Лоскочiть, i лоскочiть, i лоскочiть! Вiн качатиметься, регочучись, по ямi, i ви качайтесь iз ним... Аж поки вiн не крикне: — Ой, не можу! Пусти! I ляже, мов непритомний. Але ви ще з пiвгодини полоскочiть, тодi пускайте. Готовий! Залоскотаний тигр мертвiший од мертвого. * * * Ще про один спосiб охоти на тигрiв хочеться менi розповiсти. Клопiтний вiн трохи теж, але для нас iз вами приступний. Клопiтний вiн саме через те, що перед тим, як його вживати, тривалої треба тренiровки в перегонах на чималi дистанцiї. Чимало часу треба загаяти, щоб прудко й довго могли ви бiгти, весь час позад себе озираючись. Але нiхто ж нам з вами не заборонить мiсяцiв зо три тренiруватись годин по три-чотири щодня, бiгаючи спочатку на одному хоча б з київських стадiонiв, а потiм по перетятiй мiсцевостi. Навпаки, всi думатимуть, що ви до фiзькультурної олiмпiади готуітесь, i всi вас вiтатимуть. Добре на таку тренiровку брати вашого пса, краще — хорта, а як хорта нема, тодi гончака, — можна й кунделя, тiльки щоб прудкий був. Коли вже ви у своїх вправах дiйдете такого стану, що випереджатимете кунделя, — тодi вже можна їхати до Бенгалiї на тигра. Порошкiв iз тигрячих пазурiв уживати при цьому способi охоти категорично не слiд, бо, як ми знаімо, порошки тi, закрiпляючи, надають охотниковi хоробростi, а тут треба не хоробростi, а якраз навпаки. Тут треба легенької полохливостi, при якiй набагато збiльшуіться швидкiсть вашого алюру. Приїздите ви в Бенгалiю, знаходите тигра, показуітесь йому, — вiн одразу ж почне охотитись за вами. Ви це знаіте, з цього не розгублюітесь i свiдомо ведете його за собою на заранi намiчену вами галявину. Мiж Брамапутрою й Гангом трапляються величенькi шматки степу, де пасуться жирафи, антилопи, носороги й iншi травоїднi тварини. Отуди ви тигра й ведiть. Iз зброї ви маіте при собi тiльки кинджал — i бiльше нiчого. Поки ви виведете тигра на галявину, вiн уже буде нервуватись, лютувати, зубами клацати i ось-ось стрибне! ось-ось стрибне! Вийшовши на галявину, зразу бiжiть! Тигр, розумiіться, за вами... Отут i пригодиться ваша тренiровка... Ви бiжiть i частенько озирайтесь, поглядаючи на тигра. Це не тiльки для того, щоб знати, чи не наздоганяі вiн вас, — головне тут не прогавити, коли вiн пiдсковзнеться. А пiдсковзнеться вiн обов'язково. Хоч який би був сухий степ, — все одно настане момент, коли вiн розчахнеться й упаде. Тодi ви зразу на його i кинджал йому в серце. Тигр — ваш!
Охота на тигра, як бачите, небезпечна i клопiтна. А найтруднiше в їй це те, що заполювати бенгальського тигра можна тiльки в Бенгалiї, а туди дуже далеко їхати. Будемо сподiватися, що з часом чи Бенгалiя до нас наблизиться, чи ми наблизимося до Бенгалiї, бо клiмат як спостерiгають тепер досвiдченi географи, мiняіться. От — тодi ми пополюімо! Бо заздалегiдь уже будемо знати всi способи охоти на тигра, з якими оце ми вас познайомили.
Сын собрался на охоту на медведя. Отец старенький, инвалид безногий, просит взять с собой. Сын в недоумении: – Ну куда ты, батя, без ног-то пойдёшь? – Ты меня в рюкзак посадишь – а я, если чего – то помогу медведя завалить, вдруг у тебя винтовка откажет – так ты меня развернешь, я тогда шмальну. – Ну, бог с тобой. А вдруг и вправду поможет в нужный момент. И взял батяню. Пришли к берлоге, разворошили – оттуда как выскочит медведь огромадный. У сына осечка, промах! Он разворачивается – батя с ходу два выстрела дуплетом – мимо! Бегут… Бегут – а медведь уже на пятки давит. Сын думает: "А, блин, вдвоём не убежать, жалко батю – но бросать придётся, чего двоим-то погибать. ". Бросил рюкзак – да как припустил раза в три быстрее! Прибегает в дом, отдышаться не может, а навстречу матушка. – Всё, мать – нет у нас больше отца! – Вас, охотников, хер поймёшь – пять минут назад отец приполз – "Нет у нас больше сына" говорит!
ВIДКРИТТЯ ОХОТИ Власне кажучи, щороку "Вiдкриття полювання" буває двiчi: першого серпня на птицю, а першого листопада на звiра, але якось уже — так утрадицiйнилося, що за урочисте, коли хочете, свято серед мисливцiв вважається перше вiдкриття, коли пiсля довгої перерви у вас у руках знову улюблена вами рушниця i ви знову маєте змогу не тiльки, сказать би, поповнити свої продовольчi ресурси, не тiльки допомогти державi в м'ясозаготiвлях, а й задовольнити себе як природознавця, природофiла й спортсмена. Полювання, як бачите, не якась там легковажна дурничка, не дрiбничка, а дуже й дуже поважна справа, особливо для таких громадян, як ми з вами... Скiльки турбот, хвилювання, нервозностi, доки все в тебе буде в порядку: i рушниця, i набої, i одежа, i рюкзак, — одне слово, все, що потрiбно для серйозного, добутливого полювання... А куди їхати?! А з ким їхати?! Куди їхати?! Ну, як ви одразу зможете вирiшити, куди їхати, коли сьогоднi вам кажуть: — Бiля Борисполя, на озерах, качви тiєї, ну, як хмари! Повiрите, як випливуть, ну, як тої ряски! Одне одного просто давлять. Оце вчора приїздила звiдтам молодиця, так казала, що її свекровi кум його казав, що кумова баба чула од свахи, що та сама бачила, як коноплi мочила, що нема куди через тую качву коноплини ткнути! Поїдемо, га?! — Поїдемо! Тiльки в мене набоїв обмаль! — А навiщо вам багато набоїв! Та там з одного набою торiк по 24 качки били. П'ять набоїв — сто двадцять штук. Самий крижень, майте на увазi. Важка птиця: бiльш як сто двадцять штук не пiднесете! Завтра ви почуєте: — Куди на вiдкриття? — Думаю до Борисполя. — До Борисполя? Чого? Хiба на сухому качки плавають?! — Як "на сухому"?! — Та там же озера повисихали! Та там за весну й за лiто нiхто навiть i не чув, щоб хоч одна закахкала. Ранньої весни прилетiло, було, туди чималенько табунiв, покружились трохи й усі на Носiвку! Чули про Носiвку?! — Чув. — Так там з усього Лiвобережжя качки ще навеснi позбирались. Стихiйне нещастя: соняшники всi потолочили. А на луках через гнiзда трава не виросла: гнiздо на гнiздi, травi нема де рости, — не знають колгоспники, чим худобу годувати. Нi, коли вже їхати, то тiльки в Носiвку! — Ну! Поїдемо на Носiвку! Iще через день: — Драстуйте! Готовi до вiдкриття? — Готовий. — На Яготин? — Нi, на Носiвку! — Тю! За жабами?! — За якими жабами? — Та в Носiвцi самi жаби! Коли вже їхати, щоб з качками бути, так тiльки на Яготин. От там качки... I т. д. i т. п. З ким їхати? Ах, доле моя! Та хiба ж єсть серед мисливцiв, серед людей, що люблять тихi вечори над озерами, що чують нiжний шелест очеретiв, що пам'ятають: "Тихше, тихше, не диши, нас почують комишi...", яким крик бугая на болотi бринить в їхнiх вухах, як козловське распроп'янiссiме ля в серцi тихомрiйної блондинки, а загадковий тихий плескiт на озерi в їхнiм серцi одгукується трепетними перебоями, i коли пiд вербою чи пiд копицею все вже розказано i настає на хвильку тиша, — обов'язково ту тишу заколише одностайне чарiвне: Зоре моя вечiрняя, Зiйди над водою — хiба ж є серед них людей хоч один, з яким би не можна було поїхати на вiдкриття полювання?! ...Ну, поїдете ви з Iваном Петровичем... На зеленому килимi, пiд задумливою вербою, точитимуться спогади про знаменитого його гордона, — таких псiв тепер не буває! — який одного разу став на стойку в густiй лiщинi на вальдшнепа, та так став, що нiякими свистками, нiякими гудками його не можна було зрушити з тої стойки, довелося його залишити в лiсi, бо настала вже нiч, а обставини змусили Iвана Петровича на другий день ранком виїхати з того мiста. Повернувся вiн аж через рiк, згадав про пса, пiшов у лiс, розшукав тi кущi: — Дивлюсь, стоїть кiстяк мого гордона, i стоїть з пiднятою правою лапою! От був собака! Мертва стойка? Такого собаки я не бачив! Даси, бувало, в зуби йому записку й грошi: "Джек! Миттю пляшку вина!" За пiвгодини вже летить з вином. Тiльки не можна було бiльше грошей давать: решту обов'язково проп'є! ...Десь оддалiк дере деркач, б'є перепел, потiм усе затихає, сам кудись провалюєшся i бачиш, що там за столом сидить Джек i пропиває хазяїнову решту. ...А як поїдете ви з Петром Iвановичем, то вiн вам розповiсть, що вiн бiльше любить полювати звiра, а птиця це так тiльки, за традицiєю! Петро Iванович — гончатник... I яка в нього є сука Флейта, як вона ганяє! По два мiсяцi вовка ганяла. А спочатку боялась, перший раз як наткнулась на вовка, вискочила на просiку "блiда-блiда, як стiнка!" "Чотирнадцять вовкiв колись за нами з Флейтою гнались!" — Ну, Петре Iвановичу! Невже таки чотирнадцять?! — Факт! Спитайте Флейту! І обидва сiрi! ...Пилип Федорович розповiсть вам про короткозорого старенького бухгалтера, пристрасного мисливця, жертву фантастичних вигадок усiєї компанiї, з якою вiн завжди полював. Ви дiзнаєтесь про зайця, який пiсля бухгалтерового пострiлу з страшним криком "н-н-няв!" вискочив аж на вершечок телеграфного стовпа, i як переляканий бухгалтер кинув рушницю i, приказуючи "да воскреснеть бог", бiг три кiлометри додому... — А то, бачте, я сам натягнув на кота заячу шкуру й посадив бiля телеграфного стовпа, на дорозi, де мав iти той бiдолаха-бухгалтер... — Та й це ще не все! — додасть Пилип Федорович. — Одного разу ми прикололи шпилькою до вбитого зайця папiрця з написом: "За що ви мене вбили?!" та того зайця й посадили пiд кущем i спрямували на нього короткозорого бухгалтера. — Вiн — бах! Заєць — беркиць! Пiдбiгає, а там такий на записцi заячий докiр! Що смiху було! ...А чи не пореготались би ви з оповiдання одного старенького дiдуся, як вiн колись, бувши молодшим, не мав рушницi, а завжди додому з качками приходив. — Як же це так? — А так! Отам на плесi завжди качки є! От я на острiвець перепливу та в очеретi й заховаюсь. Знаю-бо, що обов'язково хтось iз мисливцiв туди прийде сидячих бити. Коли так: бачу — пiдкрадається, пiдкрадається... Ббах! А я в очеретi як закричу "Врятуйте!" Ну, вiн зразу драпала, бо, думає, убив когось чи поранив! А я тодi роздягаюсь, качечки позбираю i додому... ...Покотилася зоря. Булькнув у воду водяний щур... Закахкало спросоння криженя... Писнула очеретянка... Десь далеко прогув паровик... Сiрiє... — Фiть-фiть-фiть! — прорiзало повiтря чиря... — Ббах! Перший пострiл! Полювання вiдкрито!
