Привітався.))) Працював учора на дворі, потужно час від часу бахав фронт. У будинку геть не чути. Пішов у сарай, узяв молоток, ношу постійно з собою, щоб бити по пальцях та не замовляти ще живців винограду. Бо дуже хочеться. Учора зробив 90 кг продукту, замість 150..180 запланованих. Клята втома, клятий ковід, кляті кетайці, клятий zeля. Не тягну вже навантаження, яке тягнув пів року тому. Сьогодні треба піднапрягти булки та зробити хоча б 150 кг. У лютому піду здаватись ескулапам, ями самі себе не вириють...
Ще вчора тут було болото, після зливи, сьогодні мерзлу землю ледь припорошило снігом. Залишки покалічених сильним артилерійським обстрілом дерев стоять, не рухаються, в абсолютній тиші, наче бояться ворухнути гілкою, злякати тишу. Наче їм теж страшно і боляче від вогняної бурі, що ревіла тут, і вони затамували подих, вдають з себе мертвих, щоб ворог не зробив декілька контрольних. Як написав би писав класик: тиха та місячна зимова донбаська ніч. Пару годин тому ми заходили по темному в цю сіру посадку, з єдиним вцілілим бліндажем на всю її кілометрову длину, розмішували розчинну каву цвяхом-двохсоткою який знайшли біля розваленої нори-нічки, я посміхався: раніше калапуцали свіжезламаною гілкою. Холодно, адськи холодно. - Треба допомогти пацанам, самі не вивозять. Якщо візьмуть ту посадку - можуть до нас з флангу зайти. Людей в них не вистачає. - казав нам командир. У нас теж людей не вистачає. В бліндажі нас близько 15 людей, з різних підрозіділів. Вже втретє пролітає ворожий дрон в пошуках нашої активності. Ми сидимо максимально тихо, чекаємо поки він пролетить щоб заступити на позиції, на наші імпровізовані СПшки в цій непідготованій посадці, яку обов’язково треба втримати. - Бач, який сніг пішов? Я до війни, до того як мене мобілізірували, коли такий випадав, по селу сина на санках катав. - Хороші спогади. - кажу я. - Скоро знову його побачиш, покатаєш. - намагаюсь трішки заспокоїти, підбадьорити. Він встає, зітхає, бере автомат, відкриває імпровізовані двері в бліндаж, йде в темряву так і не представившись. Його черга заступати на пост. Сонце показалося з-за обрію. Нема ніякого поспіху в ранкових процесіях: в тиші, іноді міняючись, ми тащимо мʼякі ноші, які ковзають по снігу, як санки. Годину тому ми поспішали на них винести важкого трьохсотого, лямки в бруді і крові. Спішити нема куди, тож, я впрягаюсь в центральну лямку, спираю її на бронік і тягну. Мрії про відпустку ми на ті мʼякі ноші поклали. Наші дискусії про демобілізацію, заміну, ротацію. Кожен з нас зняв, як брудну термуху, ті мрії і надії, і поклав на скривавлені ноші. Куди поспішати, коли тягнеш двохсотого? Тишу хочеться перервати, але в горлі пересохло. Ми прикрили його обличча та наші спроби надати першу допомогу, хоч і знали: там без варіантів. Коли уламком розкриває череп - навряд чи щось врятує чи допоможе. Може, доречно читати молитву? Може, голосно якусь промову, про сенс та тлін життя, про його плинність, про батьківщину, країну, молитву українського націоналіста разом, врешті решт? Під час наших перекурів, може, хтось має згадати, якою хорошою і гарною людиною він був? Хтось, хто знав його трішки більше, ніж я? Всі мовчать, викидають недопалки, спльовують, поправляють тіло на мʼяких ношах, щоб воно не чіплялося за пеньки та ковзало по натоптаній вузенькій стежці. Ніхто не кричить, не репетує, як це буває на військових похованнях. Встає сонце, потрохи. Я сильно спітнів, тому знімаю каску, намагаюсь пристібнути до броніка. - Краще одягни. - каже мені тихо побратим. Тягнути цю стропу, цю скривавлену лямку - тяжко. Як його звали? Скільки років його сину? Яка ймовірність того, у відсотках, що він міг би зараз мене тащити, а не навпаки? Я озираюсь, дивлюсь на його ледве прикрите тряпками й клейонкою посинівше тіло. Попереду, на краю нашої посадки нас вже чекає евакуаційна група. Місію виконано. Вантаж доставлено. Я передаю слизьку від суміші бруду, поту й крові лямку іншому незнайомцю. Він тащитиме її далі. Мовчки всі куримо, не прощаємось. Диск сонця майже повністю показався над обрієм. Ще одна ніч позаду. Ні емоцій, ні страху: мʼякі евакуаційні ноші, стропило, тиша після обстрілу. (с)
Днями спілкувався з жіночкою. Вона мала житло десь у центрі, 2х кімн. квартиру, десь там на 6му поверсі. І сталося ж таке, що в людей на 2му вибухнув газ. Це сталось трохи більше за 10 років тому. У тій квартирі 2 трупи, увесь стояк розійшовся по швах. У когось на вулицю крізь шпарини можна було просунути руку, у когось тільки пачку сірників. Кому як пощастило. Увесь стояк виселили, видали компенсації, на той час щось біля $1000 долярів на родину та на сесії виділили кошти на ремонт будинку. Почали завзято. Металевими шинами стягувати тріщини та заматувати ізолентою. Пройшло 10+ років, гроші ся скінчили, роботи ні. Назад ніхто не в'їхав. Коли відселені родини збирались купою та обговорювали перспективи, хтось підрахував цікаве. На єдному поверсі на стояку було 4 квартири. 2 2х кімнатні + 2 3х кімнатні. Отих коштів, яки виділо місто на ремонт, як би їх роздали потерпілим, вистачило на придбання кожною родиною нової 3х кімнатної квартири на первинному ринку. Тобто у забудовника. По життю мешканці міста обирали у депутати якусь гидоту, як не комуняк так ригів, як не ригів то Сборіще Неповноцінних та партію шарія, вибач Господи. Висновків небуде.
Восени 22р. також перехворів короною. Дало ускладнення на серце. Три тижні у кардіології. Після ще 10 днів у денному стаціонарі, бо також мерз, капіляри "розширяли", кровотік "ремонтували". Мерзнуть руки, одна з ознак підвищеного тиску. Вже не хлопчик, звертайся до лікарів. До корони пив мелену каву як воду, проблем з серцем не було, сил вистачало, і ось так раптово життя змінилося. ( Лікуйся, одужуй, бажаю здоров'я!
Такіж наслідки і сімптоми. Вийшов на буденну прогулянку, 5 км. за 35 хвилин раніше долав, хвилин через 7 відчув що знепритомнію. Може дасте перелік чим лікували? Кардіологія недоступна, зовсім, бо село. Може буть і іншим корисно. Сімейний лікар за 7-8 відвідувань тільки розводить руками, нажаль.
змініть сімейного лікаря або наполягайте на направленні до спеціалістів. Не можна всім прописувати таблетки однакового кольору. Знаю що проблемно їздити з села за 50 км в поліклініку. Мали би для початку відправити на всі можливі аналізи а не факи руками розводити.
Так і мене сімейний лікар не лікував. Він тільки виписав мені напрямок до стаціонару, і сказав, якщо сам не поїду, викличе швидку. Правда перед цим взяв за руку, та особисто без черг провів до кардіолога, на кардіограму, та вкололи магнезію. Займатись самолікуванням не раджу. Ліків було дуже багато. Чим лікувати вирішували вже у стаціонарі, а не місцеві. Витягли з того світу, за що велика подяка! Найкраще було би лягти на обстеження. Запитай у лікаря.
привіт парні! "шо такоє нєвєзьот і как с нім боротся" сьогодні мав поставити крапку в ремонті проводки квартири дочки...в квартирі все закінчив, підкинув "врємянку" до ввідного кабелю: перевірив шо я наваяв...все зер ґуд - УЗО кляцає, реле напруги працюває, перекидний працюває, всі лінії працювають...залишилось лише завести ввідний кабель в етажний щиток, замінити 3 совкові автомати на 1 полюдський і прикрутити 3 дротики...відкрив етажний щиток...і ну його нафіг...краще б не відкривав...у всіх квартирах красота і порядок а на мою підгорівші фазні проводи, підгорівший ноль ...мало того підгорів ноль так що приплавився до жгуту проводів сусідніх квартир ..крім того вигоріла контактна колодка ноля, металива пластина контакту не тримається ізолятора...ні відкрутити обгорівшу жилу ноля від колодки, ні відірвати від жгуту проводів сусідніх квартир (а там і нолі і фази)...сидю чухаю тикофку як то все пофіксити...ще й проблемка - поряд під напругою клеми пакетних перемикачів сусідніх квартир - напруга прямо від стояка...хоч бери і весь стояк 9ти етажки гаси щоб розгребти... сцуко любоф... ковіда таки гадость...хоч льотна комісія після тестів легень сказала мені що дихалка не у всіх 20річних така як у мене ...але...але по факту дихалка в мене після ковіди стала на половину гірша... хворів в грудні а вже в травні і в вересні в Єгипті не міг так довго ниряти як раніше - нехвата дихалки і все...що по часу пірнання що по вентиляції після пірнання...ще й тиск після ковіди почав підскакувати....
там земляний а не силовий. Зрозуміло що лізти не треба до. А чекати жеківського чи конторського років 5.
щоб відкусити - треба спочатку його відірвати...а він з середини жгута щось придумаю...розсупоню жгут, просмикаю, мо відірву, одіну термоусадку а колодку тра якусь шукать...це ноль від лічильника...люміній...а далі має йти мідь...тож полюбому якусь колодку перехідну
да там жгут проводів від 4х лічильників...і фазні і нульові...мій курва всередині і ззаду...жгут між контактами пакетників з фазами і нульовими колодками....місця малувато... середня колодка з обгорівшим приходящим нульом і підгорівшими 2ма відходящими проводами - то моє щастячко... приходящий ноль обгорів і без ізоляції аж до нижньої сусідської нульової колодки.. зправа пакетники під напругою від стояка. зліва колодки нулів від лічильників... клемна колодка перегоріла і сама клема з обгорівшими проводами висить в повітрі ...
Три недели назад как только простыл,начала теща доставать что у нее света в сарае нет и что она нашла причину.Хоть хреново себя и чувствовал но приехал полез под крышу а там местный умелец электрик прицепил тяжелый капель четырехжильный и протянул его к сараю без всяких растяжек как он на ветру столько проболтался на двух проводах сам удивляюсь.Так как был мороз приличный то еле заизолировал и потом когда потеплеет приеду переделаю и натяну проволоку по кабелю.
