Полчаса назад бабахнуло прилично хотя думаю перехватили ракету на Кременчуг а на той неделе над соседним селом наш самолет тоже ракету загасил.
не так опасны великаны как злые карлики у них за счет их маленького роста говно так близко к голове (с) Mержик Це здається, не тільки про хуйло.)))))
Трохи Похизуюсь. Колись придбав столових сортів, висадив, за 10 років так врожаю з них не бачив. То погано запилились, то чудово захворіли... Вирішив перещепити. Обрав кишмиш американської селекції - Gratitude. Ось так виглядає 3 кущі зараз))))) Нажаль 3 інших сорти кишмишів ся не вщепили. Прищепа відмерла. Коріння живе, перещеплю наступного року.
бунт пригожина + стянутый резерв или тактическая перегрупировка,успешное продвижение ЗСУ на фоне сокращений столкновений, сообщения о заминировании 4 из 6 блоков якобы для шантажа,поддержка Китаем росии в Европе+увеличилось количество беженцев с Украины в Европу,а может как заметили выше кака в голове от таких новостей, дай бог что бы последнее оказалось наиболее близким к истине.
В соседнем кооперативе стоит старенький скорпио. СтоИт уже более 15 лет. Только в этом году в двух местах ржавчина полезла.
Пара С300/400 пролетіла над головою, звук прийшов секунд за 30..40. Пішли у напрямку Бабурки. З іншого напрямку пуски на східну частину міста. Спалахи вибухів зенітних ракет. Багато спалахів на пів неба у напрямку Оріхова..... Поки що тихо.... Рию ями, п'ю чай))))
Вчора Хуйло в виступі вихвалявся своїми успіхами на оріхівському напрямі. Тепер , мабуть, іншими напрямками займеться.
Привітався))) Згадки про совок та ведро кровіщі )))) Спойлер Два спогади про совєтську медицину – найкращу, звичайно, у світі Гланди та апендикс. Обидва красивезні. Спочатку були гланди. Мені було 14, ангіни заїбали і лікарі вирішили видалити мої гланди, щоб вже мене не бачити. Про комфорт і зручність совєтських лікарень я писати не буду, в мене про хірургію є що сказати, це цікавіше. О 9-й ранку почався операційний день. Я була третьою в черзі, мабуть, через те, що батьки дали хабара, щоб мене оперував професор, а не початківець. Але й з професором було охуєнно. В нього на лобі було кругле люстерко, і воно було вже вкрито кров'ю, і взагалі хірург був щедро заляпаний нею, бо під час екзекуції діти хриплять і кашляють. І це я була третьою – в кінці він був весь вщент вкритий кровіщею, як з фільму жахів. Мене посадили на стілець, вдягли на мене фартух з зеленої клейонки, наказали розставити коліна і між ними поставили щось на кшталт металевої миски. Для чого все це. Гланди ріжуть довго, кровіщі дохуя, і шматків мяса чимало. Воно ж має кудись діватися. От усі ріки крові і шматки плоті вивалюються з рота і течуть по грудях та животу в металеву миску між колін. Видовище – пиздець жахливе, особливо, якщо це твоя кров і твоє м'ясо. Гланди видаляли не скальпелем. Їх різали довгими кривими ножицями, які були (це мені, вже дорослій, розповів мій приятель-лікар, якому теж видаляли гланди в такий жахливий спосіб) не справжніми ножицями, то був гостро заточений зажим. Оскільки у совєтських лікарів не було гідних інструментів, вони їх виробляли самі з підручних засобів. Ну, і, звісно, це було боляче, бо біль був головний супутник усієї совєтської медицини. Морозива не давали! То все піздьож. Наступними веселощами був апендікс. Мені було вже 19 і я поїхала автостопом з друзями на море. Там виявилось, що намети це не моє – на мене на третій день напала якась хуйня з болем і температурою. Коли стало зрозуміло, що мені практично пиздець, я (не розповідатиму подробиці) дісталася міста Керч. Там мене довго жмакали, поставили діагноз "гострий апендицит", і почали готувати до операції. Мила молода сестра вколола мені морфін, а страшна сива бабка брудною бритвою без мила пошкрябала мені живота, на якому й без неї нічого не було, бо у дівчат на животі волосся не росте, але бабці це було невідомо. На операційному столі мені вкололи щось в живіт, що ніхуя не спрацювало (Хто взагалі вигадав вигадав видаляти апендицит під місцевою анестезією? Ця людина мусить горіти в пеклі). Оперували мене хлопець і дівчина років двадцяти п'яти. Типу одразу після інституту. Бо в Керчі зі мною не було матусі, щоб дати хабара. Маю визнати, виглядала я трохи по-пиздуватому. Справа в тому, що до подорожі на море я намагалася засмагати. На річці. В купальнику. А на морі, де крім нас нікого не було, я засмагала голяка. І спалила нахєр шкіру, що раніше була під купальником. За декілька днів червона шкіра потемніла, і виявилася значно темнішою, ніж решта мене. Тобто труси та ліфчик були не бліднішими, як в усіх людей, а навпаки - темними, як намальованними. Ну, і тільки лінивий в тій їбучій лікарні з цього не сміявся. Хірурги глузували з мене з початку розтину. Взагалі розмовляли з розтиненною мною фамільярно, розпитували мене про не їхнього ума справи, зокрема про зарплатню. І тут я припустилася страшної помилки - відповіла, шо в аніматорів оплата відрядна - можна 5 рублів заробити, а можна чотириста. Сказати, що вони озвіріли - не сказати нічого. Типу я в них гроші вкрала. І всю лють вони вклали в апендикс, що був на той час частиною мене. Коротше, я відчула їхню ненависть на власній шкірі, тобто на кишках. Ніхто більше не жартував, майже мовчки мене шматували. Відчуття краще не буду описувати, "хуйово" то м'яко кажучи. Відрізали нарешті той нещасний апендікс і помахали ним в мене перед носом. Але ніхто мене не зашиває, кінця цьому немає, і я розумію потроху, що проблема не в апендиксі і відрізали вони його дарма. І ще розумію, що вони і близько не знають, що зі мною, можливо знає гінеколог, але у цій лікарні його немає, гінекологія геть інша лікарня, і вона через дорогу. Лежу я розтинена десь годину, чекаю на черездорожного гінеколога. Лікарі і сестри принесли чай з бутербродами і жеруть прям в операційній, про щось щебечуть, ващє не звертають на мене увагу, типу я вже того. Аж хз коли прйшов гінеколог, нагримав на них, наказав вколоти мені загальну анестезію, і решту цього пиздецю я вже не чула і не відчувала. Отака хуйня, тобто совєтська медицина, малята.
Спойлер Досі маю сумнівний особистий та цікавий дослідницький досвід спілкування з "простими людьми", що перебувають в окупації в Криму всі ці роки. Помітила цікаву річ. Вони в принципі не здатні вибудовуввати судження щодо подій на рівні держави, щодо політичного світу вищого і складнішого за владу міста, їм складно розташувати себе у системі ціннісних координат. Думатии про майбутнє. І це не намагання ізолюватися, це саме не спроможність. Якщо дивитися на це в лінгвістичному зрізі, на рівні синтаксису і прагматики не можуть пробудувати судження, зсуваються в стан подібний до маячні. Теж саме підтверджують ті мої колеги, які зараз попри все роблять глибинні інтерв ю на території самої Росії. "Ти розмовляєш з людиною, яка ні чим наче не відрізнється від середнього європейця, тіж побутові болі-проблеми, теж бажання нормальних змін, але десь на рівні місцевої влади все закінчується. Починаєш розмовляти далі і раптом ллється чистісінький Солов'йов. Абсолютно не критичний, наче людиною в цей момент "говорить" та сама російська держава. Мабуть можна довго пояснювати це механізм функціонування россійського суспільства і його окремих людей. Результатом яких соціальних контрактів з державою досягнутий такий специфічний стан. "Народ дембельнулся" - як любить казати один з місцевих соціологів. Але кожного разу, коли я спілкуюся з такими людьми, я чомусь згадую Корсаковський синдром. Це доволі цікавий стан порушення психіки, коли страждає короткострокова пам'ять, а довгострокова залишається без змін. Цей синдром наступає як в наслідок травм, так і внаслідок зловживання алкоголем. Працюючи в наркодиспансері я його спостерігала у алкоголиків. Він тобі може довго і у фарбах змальовувати як 10 років тому він їздив кудись працювати, з ким працював що робив і таке інше Але спитай його, сидячі в кабінеті - А що ви робите зараз? Така людина тобі скаже - та ось зараз дров нарубав повезу додому складати дривотню. Він не здатний зафіксувати себе в часі і просторі тут і тепер і вдається до випадкових споминів минулого, щоб описати теперішнє. Щось подібне, але навпаки не з короткостроковим а довгостроковим процесом мислення відбувається з людьми в Росії та на окупованих територіях. Вони не здатні навіть помислити рівнь держави, не те що якимось чином стати політичним суб єктом. Замість цього - конспірологія, соловйов і купа випадкових спогадів, як вони тільки що рубали дрова. Це можуть бути люди з вищою освітою, професори, викладачі, інженери - різниці особливої нема. Доволі цікаве спостереження. Воно легко екстраполюється на секту zeленодупоголових. Кожен раз, коли кажеш про дичину, що творить zeлена zграя прутньограя, вони знімають штани відкривають рота та серуть про Ліпєцьку фабрику.
