Ну драстуй єбіческа сила, проходь, сідай, давно не бачились. Нерви не у пзду. Хоча й зривів не було, хоча і фронт притих, але усе одно психіка пошматована....
Біла королева (оповідання) Коли ще у Кураховому працював кіоск з нормальною шаурмою - останній форпост фастфуд-індустрії перед навалою зі Сходу - там перетиналися військові з різних підрозділів. Загалом спілкувалися приязно, але були й усілякі персонажі, котрі намагалися встрявати в чужі розмови. Тож спочатку я з підозрою поставився до невисокого солдата у запраній британці, котрий зайняв вільне місце за нашим столиком. Його явно розпирало бажання розказати щось, і він таки почав розказувати - без якихось вступів, просто кілька разів вкусив свою шаурму, і почав, паралельно жуючи. “Я теж аеророзвідка, у №№ бригаді, я вас знаю по фейсбуку, і мене Богдан звати. У нас дві Лелеки. Раніше була Фурія, зараз немає. Та й сам я не літаю вже, бо щось мого напарника поплавило недавно. А проізошла така історія. Пропав у нас зв'язок з Фурією над Єгорівкою. Ми вже думали, що Тором збили, але ППОшники підказали, що вона пішла назад за Вугледар. Ми туди антену направили, і тільки встигли побачити, як літак сідає, пролетівши над невеликою промзоною. От власне по тій промзоні ми і вирахували на карті, де вона має лежати. Скочили на джипа, взяли квадрік, щоб шукати з повітря, і поїхали. Тою стороною з Вугледару мало хто їздить. Тоді земля була мокра, але дорога не розбита, доїхали. Дивна така місцевість. Їдемо зі сторони фронту, і раз - тиша, ніби й війни немає. Всі їздять якось стороною, видно, то й сюди майже нічого не прилітає. Підїжджаємо, а то оказалася не промзона, то стара шахта. Вона своє вже відвоювала у другу світову, бо там усе зі старої цегли і дерева. Навіть при совку після перемоги над Гітлером такого не будували вже. Самі будівлі майже цілі. Ну як цілі - старі, посипалися місцями, від часу, не від прильотів. Мерзость запустєнія, знаєте, як кажуть. Ворота зламані, то ми машину загнали, щоб з повітря не маячити, під навіс прямо біля прохідної заникали. Думали, може, яке ППО тут стоїть, чи хто. Погукали - нікого нема. Тихо, як на кладовищі, слідів техніки нема. Тільки звук такий іде непоятно звідки. На що схожий? Ніби сирена десь глибоко під землею, приглушена. І поломана, типу як на одній ноті застряла, не виє, поняв? Там на території як курган насипаний, давно, бо травою поріс, він даже вище за ангари сусідні. Ми за сумку з дроном, а там усі батареї розряджені, крім однієї, що у коптері була. Підняли коптер - не бачимо Фурію на полях. По ходу шукати довго будемо. Ну і Льоха, напарник мій, каже - давай ти їдь на Вугледар на КСП, там є у кого батареї швидко взять, бо нам на ці посадки одної полюбе не хвате. А я, каже, на цій поки політаю. Часу мало, світловий день кончається. Ну я прикинув - за минут 40 обернуся, до Вугледару 3 км, якраз він батарею вильотає, як не найде, то я з іншими буду. Викинув з машини ще йому кілька рожків про всяк, сам скочив у Паджеріка і погнав. От якби я тоді остався, то може б і все нормально було. Бо у той день усе йшло не так. Їхав на Вугледар, то занесло і розвернуло мене, встряг у колії намертво. Поки вийшов на рацію, поки послали за мною беху, поки вона мене знайшла, то десь година пройшла. Потім мене з КСП послали за батареями до літунів у дев’ятиповерхівку, а там обстріл був, ще півгодини чекав. Взяв батареї, їду з Вугледару, і бачу - туман впав, третя година, а вже темніє. Я вже думаю, аби по світлому встигнути вибратися. Як до прохідної доїхав, то мені здалося, ніби якийсь чоловік у шубі мелькнув. Я здивувався, но не сильно - може там таки був якийсь сторож. Тут, прикинь, мєстні у Вугледарі ще живуть, то й сторож за кілька кілометрів у тилу може жить, як зарплату платять. Був такий сторож у Ірпені, я сам бачив, так він щодня на роботу ходив, хоч які там люті обстріли були. Я заїжджаю на територію, а там нікого немає, а по вигляду як ніби обстріл був. По території шматки дерева лежать, свіжі, їх раніше не було. І тут мене пробило на ізмену, думаю, чи живий Льоха. Гукаю - тихо. Кричу - ноль на масу. Біжу на курган - а там все акуратно розкладено, дрон стоїть, батарея розряджена. Автомата немає, тільки магазини мої лежать запасні. Я так прикинув, куди Льоха міг спетлять, коли прильоти почалися. Тут одна дорога - вниз з кургану і до самої будівлі шахти. Все ж якась будівля, там куча металу, стіни, десь можна заникатися. І тут я бачу, що з тої будівлі як ніби дим іде прозорий. Я думав, що може од прильоту щось димить, але підхожу ближче - а то пар з шахти йде. Я такого в житті не бачив, щоб пар з-під землі йшов. І звук отой сильніше. І якийсь стук внизу. Гукаю, все одно ніхто не відповідає, тільки коло входу акуратно стоїть автомат Льохін. В мене хоч сучка, а у нього весло кончене. Я в саму шахту ледве знайшов як заглянути, але там темно, ліфт давно зняли. Щось стукає, ніби хтось молотком б’є. Я кричу, але без толку. А може то у мене глюки були. Короче, я на нєрвах весь, півчаса там все там облазив, але Льоху не знайшов. Потом бігав по всій території, автомат свій з запобіжника зняв, усюди тикався. Видно було, що там багато років людей не було, може з начала войни, з 14-го ніхто ногою і не ступав. Все як лежало, так і лежить. І, що саме інтересно, то каптьорка сторожа на проходной давно розхерячена. То єсть ніякого сторожа не могло бути, той у шубі непонятно хто був. Короче, знайшов я таки Льоху. Случайно. Бачу - якийсь анграчик, як ніби велика трансформаторна будка, і з нього теж пар валить. Я всередину заглянув, там Льоха і сидів. Дивиться на мене, як ніби ховався од мене, а я його застукав. Я йому кричу - ти вобще нормальний, я тебе тут вездє шукаю, чого ти не одгукнувся, як я тебе кличу?! А він каже - я тільки щас з-під землі виліз, із шахти. Тут я трохи притормозив на нього стартувать, думаю - може його контузило, то він втратив орієнтацію, та й сидів десь під землею. Кажу, тебе не глушануло, як прильоти були? А він каже - не було прильотів, все тихо. Я, каже, ще політати навіть не встиг, ти так швидко вернувся. Я тут і поняв, що з ним таки плохі діла, кажу - так он як шифер і доски по вулиці порозкидало. А він тільки на мене дивиться і не понімає. Тут я питаю вже, з повною ясністю нащот того, що у нього криша потекла - а чого ж ти під землю поліз? А він каже вобще якийсь повний бред, про білу принцесу, що там вона ходила, що вона красива дуже. Коротше, я за наші манатки, да у Паджерік, автомат Льохін розрядив, магазіни забрав, щоб він не учудив, і повіз. Командіру по дорозі у зеленку написав на ничку, щоб Льоха не прочитав, то там зразу його здав нашим, а вони його відправили прінудітельно до психіатра. Я от гарантірую, що потримають трохи, але х.й комісують, стопудово визнають обмежено придатним, і буде він дослужувати десь у тилу. Нормальний мужик був, тільки ото влітку під обстрілами у нього зрив був, кільк днів боявся на виїзди їздити, но потім вроді пройшло. Але, як оказалося, не прошйло”. Я кажу щось банальне, типу да, буває, страх з ума зводить. Мій співрозмовник ніби теж підтримує цю ноту, але потім, вкусивши соковиту шаурму, таки говорить прямо. Я потім в інтернеті знайшов. Що знайшов? - питаю я. Білу королеву. Всмислі? Богдан виймає смартфон, недовго шукає щось і читає. Ось диви, що у вікіпедії написано. Одного разу у шахті зник гірняк. Після тривалих пошуків його нарешті знайшли у шахті голого. Він з'їхав з глузду і тому його забрали до «дурки». А згодом збожеволіло ще кілька шахтарів. Усі вони розповідали про якусь «білу королеву», дуже красиву жінку, яка намагалася звабити їх. Але шахтарі не витримували її шаленої краси і повністю втрачали розум. Слухай, та це такий глюк людської психіки. Буває, підземний простір діє отаким чином, що ловлять глюки, бачать королев, королів і Шубіна, - кажу я. То ти теж про Шубіна знаєш? - повільно питає Богдан. Так. Мені екскурсовод розказував, коли я був на екскурсії у шахті Комосомолєц Донбасса, кажу я. Долю секунди ми дивимося у очі один одному. Богдан кидає в сміття рештки шаурми, бажає удачі і йде геть. (с)
Привітався )) Єдиний раз, коли я зіткнувся з аномальним, був випадок, коли на мене (нас утрьох) насвітило зеленим променем НЛО. От тоді я на собі відчув, що таке "паралізувало" просто у камінюку, відчув що таке первинний тваринний страх такої потужністі, коли уся шерсть на організмі стає дибки. Відчув, як зникло відчуття часу, я не можу сказати скільки я так просидів, мить, або роки. Це був тотальний пиздець. Мій приятель, що сидів поруч, відчував те саме. А от третій, що був у розкопі та сидів до НЛО спиною, світла не бачив, вважає нас за придурків. Але ж то була така потужна прутня, що забути неможливо, повторювати нема бажання..
Так воно кружляло та блимало зеленим, блідо-зеленими конусами годину, або навіть більше, неподалік від нас, здебільшого на місці розташування бувшої частини ППО. А ми били лінію вночі, неподалік торохтів трахторець, була піздня осінь, з неба потроху спускався туман, як ковдра. Тобто на землі тумана не було, було враження, що він висів на висоті метрів 30...50 сплошною ковдрою. Зірок не було. А ця прутня була, літала та блимала, абсолютно беззвучно. Спочатку я подумав, коли побачив ці спалахи, що якись довбень бахає салютами посеред ночі, але ж звуків хлопків так і не дочекався, та спалахи були усі блідо-зелені, а у салютах завжди різнокольорові. А трохи згодом воно пролетіло над нами, та по великому колу пішло на південний схід. Невдовзі знову повернулось на місце частини ППО, та блимало там ще досить довго. А ще було таке, що одна з ліній йшла неподалік від групи курганів, хламець там траплявся, удень ми там не ходили, щоб не попалитись, бо прецеденти бували. А от коли сідало сонце, біля цих, саме цих курганів ставало дуже моторошно. Посилювалось бажання піти на поле, у лісополосу, куди завгодно, але піди від цих курганів якнайшвидше. При чому на інших курганах такого я не відчував, та вночі бив усе підряд без страху.
Доброго здоров'я. Аналогічна хрень була зі мною та товаришем, що правда були під парами , до кінця супроводу зеленого вогника я був абсолютно забувшим про А.Л.Коголь.Але товариш з нездоровою посмішкою запивняв, що то лазерна указка , мов дітлахам бавляться с 9- поверхівки. Але супровід почався на промці, та під таким кутом зверху, що навіть 16 рік, спарена свічка ни вгадувались .Вогників було два, зелений та червоний розмиті , в ясну погоду в вигляді туманних , об'емних облачків.Ніякого промінця , який від указки буває.А рухи такі , що указкою ни справився б жоден йолоп . Що то було ни х..а незрозуміло, с тих пір ни згадував до прочитаного.
А я хлопці сів на дієту. Тиждень тому десь, співпав стрес та бажання трохи схуднути. Суттєво знизив кількість споживання їжі, може рази у 3..4, у переліку абсолютної ваги на добу. На самому початку щось занили нирки, вони завжди ниють, коли скидаю вагу. Пив багато чаю без цукру та просто води. Запаси вісцерального жиру горять на очах, потроху втягується живіт, вже другий раз скорочую кількість їжі на сніданок, бо банально не лізе, а переїдати нема бажання. З'явилась певна легкість у рухах, відчуваю себе не те щоб сильно "полегшав", але враження від себе стало легше. Працюю без проблем, навантаження тримаю, мішки тягаю, все як завжди, але трохи легше. Хоча скоріш повинно бути навпаки. Треба на виноградник узяти спартанської їжі, та повернусь звідти ще мінус декілька кг. Тримаймо стрій, а не пузо руками ))
Ми були абсолютно тверезі, багато рили, багато ходили, під алкоголь це неможливо. НЛО заходило на нас по дузі, я бачів декілька спалахів боковим зором, з правої сторони. А коли пролетіло над нами, ще декілька спалахів зліва. А от приятель, що сидів поруч розвернутий на 90 градусів відносно мене, на нього воно летіло прямо в лице, так він додав, що світло було не миттєве, як світло ліхтаря, а якесь "рідке та липке", щось накшалт великої краплі, яка швидка, але не така як світло ліхтаря. Він додав ще щось, можливо щось про кількість спалахів, які він бачив до. Так шо отак. Не те, щоб раніше я не бачив дивні вогники, їх над Енергодаром літало повно, але це був той самий випадок, коли воно побачило нас. І це було жахливо.
Після учорашнього посту про небажання більше толерувати російську в побуті декілька людей запитали, чи я підтримую теорію, що росія напала на Україну через російськомовних. Відповідаю: Ні, навпаки – росія напала на Україну через україномовних. Через те, що ми вижили, через те, що не підкорились пропаганді, не клюнули на "одін народ". Хтось клюнув і пожалкував, це теж ок. Українська мова не просто так заборонялася. Російська не просто так завжди усіма проросійськими партіями лобіювалась як друга державна. Ми маємо поважати всі мови світу, але і памʼятати, що є лиш одна, яку нам насаджували століттями і вона заслуговує на те, аби бути скасованою. Росія русифікувала Ічкерію, Татарстан, Кубань, вона роками змивала поняття ідентичності малих народів у свій "вєлікій", крадучи та знецінюючи все "нєрусскоє". Тільки в російській є лайливі слова на позначення усіх сусідніх і так званих "братніх" народів. Цей інструмент – язык. Росії не довелося воювати проти Білорусі, їм достатньо було схилити лукашенка до фактичної анексії. Зараз російські війська і спецслужби в Білорусі – як вдома. Що сталось з нами, коли те саме спробував зробити Янукович у 14-му? Ми відстояли власну ідентичність і власну мову. Головний мій меседж у тому, що ті, хто говорять, що російськомовні спровокували цю війну – підігрують путіну. Бо якби ми всі говорили російською ще століття тому – могло б не бути ще і Голодомору, але ми б просто зараз були в армії о*ків, що веде загарбницьку війну, а не оборонну. Тому переходити чи не переходити на українську – ваш вибір. Але в довгостроковій перспективі кожен із російськомовних все одно буде використаний як інструмент цієї війни. Це дуже сильне і грубе спрощення, бо очевидно, що є ще ряд причин, для яких росії необхідна ця війна. Чому ж тоді росія вбиває в першу чергу російськомовних? Бо імперії похєр на людей. Було, є і буде завжди. Бо це люди без ідентичності, їх можна нарожать або завоювати ще і воювати вже новими завойованими. Мова – це наш оборонний мур, аби цього не сталось політично після перемоги. Це зараз російськомовних 150 млн. Коли росія почне розвалюватись – і Ічкерія, і Татарстан почнуть активно відновлювати свої мови і забувати "вєлікій і могучій". Колись російською говоритимуть в межах кількох теперішніх областей рф і сільські старовіри. Саме тому Казахстан вже зараз латинізує свою мову і проводить безліч заходів з її відновлення і усування російської з усіх можливих сфер. Саме тому в Латвії ви не зможете більше викликати швидку російською. Цією мовою вже немає авторитетів, а скоро просто не буде з ким поговорити. Не втрачайте часу на перехід.(с)
Домовився завтра набрати тону кінського навозу задарма, запропонував дівчині пляшку за навоз, та пляшку щоб допомогли набрати. Намагався домовитись за перепелиний - не вийшло, або по 1..2 мішку у господарстві, або ніц нема зовсім. Телефонував за кролячий, за дві доби до дзвінка віддали 2 тони, зараз ніц нема (( Але обіцяли пізніше. Чудово. Хай частина нового винограднику буде на козячому, частина на кінському, та якщо повезе, частина на кролячому )))
...та він вже використаний. Ще при єльцинє прийняте рішення про "ЗАХИСТ" : російськомовних, з паспортом ссср, народжених в ссср, персон котрі "вважАють себе русськімі" (незалежно від того узбек ти, єврей чи українець)... ...просто 26 лютого 2014 року думАъ прийняла закон про використання для ЦЬОГО своєї армії... якось так.
..."первинний жАх", "уся шерсть дибки", "зникло відчуття часу"... як це знайомо. (колись я тему запилЯв "про полтергейст!" там все описано...)
Знайшов тему, почитав 3 сторінки, колись я її читав, а може навіть писав. Є що додати. Стопудово є енергетична форма життя, яка може впливати на наше життя. Бо усі ми і є енергія. 1. Я відчуваю енергію плацдармів. Дуже потужно. У 2009..2012 це було неймовірно потужно, зараз у 2021р наприклад, я відчуваю, але не так, як 10 років тому. Я розумію, що мені там гарно. У моєму житті був випадок, коли єдна сука з друзями, фактично озг, трохи не вграла мене у ящик. Вбила мого кота. Їздив до екстрасенса з цими питаннями, бо не мав відповіді, та був розгублений. У тому числі спитав екстрасенса про мене, плацдарми та енергетику. Вона відповіла, що я там живлюсь енергією. Я щось таке підозрював, але від такої відповіді просто спрутнів. Вона додала, що енергія там жахлива, але це не робить жахливою людиною мене. Здивувався, повірив. 2. Крутив багато, усе до чого дотягнулась рука. Були випадки, коли відчував, що не треба, не крутив. Через місяць виришив, чого це я, може причудилось, приїхав до збросу, подивився. Відчув що не треба, не крутив. Був випадок, коли 15см sprg я хуярив молотком так, що чули в селах неподалік. Я відчував, що у данному випадку можу. Розкрутив. Там вже закусило так, я або мене, що я просто не міг відступити. 3. Був випадок, коли місце звало їбучу кучу раз, до тих пір, поки не піднчли там 3х бійців ркка у німецькому кулеметному гнізді. При тому, що ми там ніц не знаходили, крім уламків та сг сміття. Коли їх знайшли, почалась страшенна злива, я відчув, як природа оплакує полеглих. Підняли, передали на перепоховання. Усі були уражені штокмінен. 4. Був випадок їхав по селу, бачу хтось викинув віконні рами зі склом. Я забрав, скло винув, помив. Збирався різати на терріуми для птахоїдів. Узяв до рук склоріз, неможу бля. Перед очами стоїть картина з "пікнік на обочінє", коли Ред Шухард не міг кинути гайку вправо. Вліво - хоч дві. Якись звірячий інстинкт не дає. Настільки глубинний, що розум у ту прірву не достає навіть ліхтарем. Пішов узяв інше скло, узяте з офісного вікна, які я також брав на терріуми. Порізав аж бігом. А на це дивлюсь і воно мені НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ. НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ ПИЗДЕЦЬ ЯК. І я не можу зрозуміти чому. Але відчуваю. Пішов у гараж, узяв гайку м6, пішов додому узяв нитку, ставлю над офісним склом - висить. Ставлю над цим - починає крутитись чим далі, тим дужче. Узяв ци рами, це скло їбуче, виїхав на пустир за селом, зробив пірамідку. Підпалюю. Картон увесь згорів, рами тільки прикоптились. Пішов у лісополосу, назбирав дрова. Заложив всередину пірамідки. Підпалюю, дрова горять, але всередині піраміди вітер дує цука у іншому напрямку як на вулиці, не затягує полум'я усередину по вітру, а виштовхує його назовні. Пішов назбирав купу дров, обклав з боків, обклав з середини, узяв 0,5 карасіну, що возив для справ крутіння, облив рами. Дрова горять, карасин горить, рами ні. Врешті решт дуже погано та повільно пішов процес. По суті вони не згоріли, а я їх кремірував. Дивлюсь здалеку на це, і бачу, що вони БРУДНІ. Вітер дуже причудливі крутив кільця димом та полум'ям. Їду мимо через декілька днів, і дивлюсь на те місце, ниби там щось є, та мої очи це не бачать. Врешті решт, на 4-5 раз мене це заграло, я зупинився, пішов подивитись. Мерзенні сляби скла, настільки гидкої форми, що від одного погляду мороз по шкірі, холод по хребту та бажання йти звідти як найшвидше. Питав за те у того ж екстрасенса, каже дуже своєчасно ти це спалив. Негатив там був пездець. Бабка у хаті роками помирала від повільної онкології, проклинала родичів, дітей, онуків, увесь рід людський, там такий мрак був на тому склі, що мама рідна. Коли померла нарешті, діти зробили на її частині дома повністю ремонт, замінили окна, освячували декілька разів приміщення, але частина чорної біди досі там є. 5. Наскільки мені чудово на нашому, Нікопольському плацдармі, наскільки мені рівно під Кривим Рогом та Александрією, настільки погано мені було на 35 ББ. Отам енергетика страшна. І вона чимось принципово відрізняється від енергетики плацдармів. Спав погано, прокинувся виснажений, зі страшною головною білью. Саме там відчуваю погане місце. Десь приблизно так, може ще щось випливе з глибин пам'яті. Пс. Поки моя бабуся була жива, то кожен раз, як я приїздив до неї, казала "Ангела - хранителя тобі внучок" у 2012 році вона померла. У 2012 році я ледь не підірвався на 85мм зенітному, з частково відбитим взриваком. Дуже обережно висвердлював детон, аж він зненацька почав іскрити. Дуже повезло, що був сирий. Не підірвався. Але у той самий момент я відчув, що мій останній Ангел хранитель, який оберігав мене, зупинив детонацію. І пішов. Я відчув, що захисту більше нема. Я відчув, що прийшов мій час зав'язувати. Бо наступний, 3й раз буде останнім. Вив як вовк, ліз на стіну, мене тягнуло на плацдарм та рвало на шматки душу. Але я встояв. Декілька років я проїздив повз протитанковий рів, повз першу лінію запорізького обводу, голова як компас завжди поверталась у напрямку поз. Душею та подумки я був там.
Було мені і товаришам років 15 чи16...пішли вночі ловити раколовками раків...обід з велосипеда чи круг з товстого дроту затягнутий сіткою до якої причязували засмердівшуся жабу чи ракушки здорові як ладонь чи здохле курча...раків ловили десь до 2-3 години ночі і потім пішли асфальтною дорогою до дому...йдем анікдоти травимо, ржем...по заду почули кроки...зупинились і кроки за пару кроків стихли...ми йдем і "воно" позаду чапає...з кожною зупинкою все ближче...ніч місячна хоч книжку читай...видно все навкруги на кілометри...останній раз "кроки" підійшьи до нас метрів за 10...тут як взяв нас дикий страх...як рвонули всі в сторону домів (жили на 1 вулиці в сусідніх хатах)...пару км пробігли як стометрівку...по раки і раколовки вернулись вже під обід....навряд чи то був глюк бо 5 хлопцям і не з лякливих одночасно чулось одне і теж...
Років з 10 тому на Івана Купала пішли з колишнім начальником і його жінкою на гулянку на озеро...стоїмо, байки травимо, концетр дивимся, на зірки поглядуємо...раптом бачимо як 1 зірка зірвалась з місця...прлетіла добрий кусок небосхилу, раптово зупинилась, постояла секунди 2-3 і змінивши напиямок руху десь під кутом 45 рвонула назад розганяючий і зникла...ми один до одного одночасно: ти бачив?...і давай розповідати побачене..а його жінка рже і каже вже напились що мерещиться..а ми з ним випили грам по 30-40 чисто символічно ради праздника...куму не казали - всі ржуть...а ми точно бачили якусь фігню...
Колись, коли ми їздили у відпустку на цілих чотири тижні і я у ліся з металодетектором та лопатою працював на дві зміни, то худнув від восьми до дванадцяти кілограмів.
...взагалІ, зараз дивлюсь на тії наші/мої ями - та зараз ні за які бАкси таке не викопав БИ... (але ж - викопав... колись.)
Мені останнім часом взагалі ліньки рити щось глибше штика фіскаря. А колись бліни рив як екскаватор. Не сам правда , в компанії , але всеж рив. А тепер ,як казав Абдулла :
