А я сьогодні дезертирував (( Навіть коли вчора фронт гудів люто - я працював. Сьогодні пішли притьоти, від яких хитало забор та ворота. Попросився на другий поверх до сусіда - ніц не побачів, тож хвиля шла за 10 км, та ввалювала хвіртку, що та гойдалась. Зібрався, та виїхав. На горі зупинився, видивлявся що як - не побачив. Тільки хвилі долітали. Вже в селі...
Шось мені здається, що по нам працювала пара піонів. Прильоти були десь секунд через 40. Вихід 152мм я чув, а ці виходи не чув зовсім.
Вчора був день арти,зі сторони Горлівки теж була спроба ,,команда фас,,але наша арта відгупала старанно.Шкода результат не бачив.
Доброго дня панове )) Останні ночі, проведені на винограднику натякали, що треба придбати спальник. Бо без нього, якось зовсім ніяково. Нема бажання сьогодні працювати, є бажання взути 2 светра та залізти під ковдру ))) Тем не менш, в планах на сьогодні трохи підготувати пляшок, та трохи перелити вина для подальшої кріостабілізіції. От щось мене бентежить в зв'язку з вчорашніми бабахами великої потужності. Телефонував сусіду, який "поселенець" замість сусідки, яка виїхала на пмж на Хмельниччину. А той каже, що після серії потужних бабахів, які ще трохи продовжувались після мого від'їзду, на фронті настала тиша. Отож я думаю таке, може то ЗСУ прописали потужних лікарських пездулів кацапідарам? Якщо було б навпаки, що с чогоб кацапідари замовкли? Загадка ))
Вдачі парні! Тримаємо кулаки за вас і молимось... Привіт пісятники....робота задрала вкрай...сил нема від "маладой каманди" і де курва такі ідійоти беруться....
Телефонував сьогодні колезі, трохи спілкувались про вакуумне обладнання, цікаво, що якісні нержавіючі шарові крани мають дуже мале натікання. І в моему випадку 1/4...1/8 можна сміло використовувати їх ))
Салют пісятники. щось воно якось на душі не того...виходив на вулицю а там в сусідів стоїть машина: Збройні Сили України ...На щиті...Евакуація полеглих... взяло за душу... дуже часто на цій СТО військові і волонтерські машини...директор СТО перші місяці сам воював...зараз працює...
сестра побратима займається тим. Давно. Ніхто не просив. За свої купила бус морозильник. І він і вона відморозки з правильної точки зору.
Закаляйся как сталь (с) Ранку хлопці )) Звечора, тільки но поснув, коти наступили лапою на кнопку мережевого хфільтру, вимкнули роутер, внаслідок чого, усю ніч жодної тривоги на смартфон )) Виспався )) Сьогодні мию пляшки та переливаю вино та брагу на грапу ))) Напробуюсь.......
Привіт пісятники! В 4.35 вимкнули світло...з одного боку наче і погано...з іншого в повний рост відіграюсь на "піонерах юних готовах чугунних" В 8 годин ранку включили....мали по графіку вимкнути в 12 годин...не вимкнули...народ розслабився і тут бац: в 13 годин вимкнули...всі аж в рота заглядують.... Пішли перші жертви відключень: здох контролер руфтопу....нові вже 3 роки хоневел не випускає...позаминулого року ще вдалось вирвати 1 з Англії...сьогодні вже канібалили сусіднього не так важного.... Прорвемся! Все буде Україна!
так зрозумів, що генераторів як в великих гамазеях неє? Там вони з моменту здачі в експлуатацію. Такі, з півфури. Автоматичні.
Все вірно....зажлобили...а як смажений в задницю клюнув то десь дістали і вже везуть...кіловат на 200 з гаком...
Сьогодні прикол: забираю з НП заказаний безперебойник для модема з роутером, ну і першим ділом вирішив випробувати...на скору руку накидую акум...а безперебойник не запускається...накидую провода до модему і мережі, вмикаю в мережу і ББЖ запустився...тільки почав регулювати вихідну напругу...як бац...і світло згасло...так і залишив працювати ББЖ
Всім привіт. Погода в Донбасі наладилась,нажаль орки тут тиснуть,як не нормальні. Вчора почув сумну новину,загинув син колеги по службі,комеско підполковник. Не можу повірити...
... Часто думаю, що дає нам війна і що забирає. І ось, йдучи стежкою через просіку, навюджений екіпіровкою та всіма необхідними речами, що поміщаються в тактичний рюкзак, чую відповідь: забирає все і не дає нічого. Одразу думка про перемогу, про дім, про майбутнє України, майбутнє, що вміщається в коротке слово: сім'я. Серед стовбурів, болота та листя, що його маскує; серед виритих окопів та бліндажів ніби мурахи, чи вирвані з ротової порожнини зуби, одинокі люди. Саме так: одинокі. Чоловіки та жінки далеко від дому, від родин, дітей. Що вона, війна, забрала і що дала кожному? Ми живемо ніби безхатьки, постійна простуда, біль у спині, холод вночі, короткі розмови з рідними, де основною є: в укритті. Мова війни пульсує втомою та злістю. Втомою суцільною та непроглядною наче ми осліпли, наче навкруги все чорне, ніч, коридор, наче відчуваєш, попереду ранок, але ранок затягується туманом, видимість мінімальна. Як ти там? Все добре, падає листя. У вирій відлітають птахи. І далі продовжуєш йти вузькою стежкою. Куди вона веде? Коли дім стане домом, а не добою сну? Мова майбутнього наче медуза, що плаває у воді. Вона є. Ти бачив її не раз, але форма, допоки медуза жива, змінюється. Ти маєш уявлення про неї, проте яка вона насправді? Медузи, що лежать на узбережжі - мертві. Медузи білі. Медузи мають щупальця. Мова майбутнього для багатьох - медуза. Мова майбутнього для когось мертва. Мова тут-і-тепер - особистий монолог з війною. Її тіло прозоре. Вона теж схожа на медузу. Поки живою. В тумані. І, мабуть, кожен хоче бачити сонце, світанок, хоче аби настав день. Але це осінь. І день несе холод. Сонце - холод. Воно більше не гріє. І ці декілька сніжинок сьогодні, - нагадування про неминучість зими. Мова тут-і-тепер - суцільний потік свідомості. Клаптикова ковдра, яка зшита нитками "до". Вторгнення. Клаптикова ковдра, з фрагментами "після". Війни. Ще один день викурюєш наче сигарету. Пару тяг і немає. Місяць, як пачка Strong Армійських, від яких важко в легенях, проте інших сигарет немає. Strong Армійський - це життя в окопах, наметах, ночі біля буржуйки та кашель вночі. Strong Армійський - це майбутня зима, яку хочеш забути і викреслити з календаря, але в блоці року ще дві пачки. Лиш би дожити до весни. ... /Валерій Пузік /
Знову завили ближні ревуни сирен, з ранку тисне страшенна апатія та небажання робити хоч що. Потроху мию пляшки, готуюсь декантувати вино. Приятель пропонував прослухати курс школи сомєльє, мабуть відмовлюсь. Був би курс стосовно технології - пройшов би обов'язково, а у цьому для виробництва та виробника я ніц не отримаю, а як пропонувати вино під м'ясо/рибу/сир у ресторані мені не цікаво. Блядське птср ((
всі ці історії, від яких потім ріже легені повітря, яким ти дихаєш, кожна трагедія, узвичаєна нами в свою рутину, щоби це пережити — ми будемо писати їх на стінах будинків та опалому листі, різьбити на скляних меморіалах прямо посеред вулиці, таких прозорих, щоби ти на ходу врізався носом в чужу історію — тому що тепер немає чужих історій, бо тканина наших життів переплетена так щільно, що відчуваєш фізично, як висмикують кожну нитку, тому що тепер кожна втрата належить тобі, і кожен здобуток — так само, як ми щодня врізаємося в горе, з яким вже нічого не вдієш, а тому залишається допомагати, щоби не збожеволіти від безсилля. сліди розстрілів на стінах старих будинків, які закінчуються чітко на рівні голови дорослої людини, зроблена з нагробків бруківка з написами єврейською, жорна, втоплені у колодязях, бабуся, яка до кінця життя ховає хліб під матрац, бо після всіх ситих років не може забути жодного з пережитих дивом Голодоморів, натовп католиків на відкритті пам'ятника депортованим, коли ксьондз питає — чи ми пробачаємо? — а люди мовчать грізною тишею, бо хіба ти таке пробачиш обвуглені стіни будинків іншого міста, коли не знаєш, що тут сталося, але швидше за все, це була російська ракета, або іранський дрон, який прилетів з білорусі місто, від якого залишилася тільки пам'ять в очах тих, хто зміг звідти виїхати, їхні жарти в евакуаційному квітневому потязі — а ми тільки-но зробили нормальну набережну, як так можна — а через десять хвилин вони розповідають, що колону машин перед ними розстріляли окупанти, а на стіні тамбуру написано «хочу домой», коректором, невисоко, і це не про фізичний дім, а про час безтурботного життя з родиною, собакою, і друзями, а тепер більшість них похована у дворі сталеві люди, які пережили окупацію, які тепер переважно мовчать, бо тепер ця тиша, необхідність мовчання, те, що не надається до переказань, залишається з ними отрутою, забороняє говорити і плакати, а тому очі іноді просто сльозяться, без вітру, невідомо чому — хоча насправді відомо занадто сильно очі військових, яких впізнаєш на вулиці навіть без форми, за рухами, за звичками, чимось ледь помітним на обличчі, за надтріснутістю в очах, за тим, як вони вишукують знайомих серед портретів загиблих на центральній вулиці твого міста спільні риси обличчя, які помічаєш на фото людей, чия родина залишилася в окупації саморобні таблички поховань руїни будинків, які вчора були частиною життя, вистражданою мрією, улюбленим місцем, а сьогодні лише попіл і біль відео з дрона, коли дивишся, а села на одну вулицю нема, залишилася тільки дорога, і поля на кілометри навколо перемішані снарядами, ніби тісто на великодню паску стрічка новин у соцмережах, що перетворилася на некрологи, я не заходжу в розділ «друзі», бо там забагато загиблих, боюся побачити ще когось, боюся написів у телеграмі «відвідини дуже давно», бо достеменно знаю, що це означає, хоча частіше підказує навіть чуйка — оцей не просто зник з мереж, можеш його подумки поховати, а що телеграм світиться і читає повідомлення, то це нічого не означає, просто телефон був без пароля дівчина, яку питаєш про плани, а вона говорить — це все після перемоги, і ти кажеш — не відкладай життя, ми так довго відкладали життя на потім, ніби це одяг на виріст збори живим, збори родинам полеглих вічно усміхнені знайомі, яких питаєш як справи, а вони кажуть — я бачив пекло і ти згадуєш рядки Гєри « я бачив останню воду і тьму що за нею» і він продовжує — але це нічого, бо я вибрався, а от [ім'я] – ні і мова декларує свою беззахисну непристосованість до цього часу обережно, триґери — і їх списки подовжуються, довшають нескінченно, перетворюються на наше щоденне життя, вбудовуються в щоденні ритуали. Перемога пишеться втратами, щоденниками окупації, важкою роботою, всіма нами. /Кшися Федорович/
