В місті-привиді Бахмуті одного разу по багатоповерхівці прилетіло щось важке. Воно розірвалося на рівні другого поверху - чи через те, що влучило у дерево, чи просто так було запрограмоване. Бабах був відчутно більшим, ніж ті 152 мм, котрі раніше падали там регулярно. Сила вибуху була така, що бетонні панелі стін втиснуло всередину будівлі, повилітали рами вікон, навіть тих, що стояли уже давно без скла. Дверні коробки із дерева чи із заліза - байдуже, змело, як картон. Загалом, те, що під’їзд радянської панельки не зсипався вниз за зразком карткового будинку, можна вважати щастям. Осколки математично рівномірним чином посікли усі проекції, глибоко заходячи у штукатурку. Всі речі накрило пилом зі змеленої залізом піщаної муки. Мешканців у цьому будинку лишилося не більше одного-двох на під’їзд, але випадково так сталося, що у одній із квартир в ту ніч спали розвідики, група з 5 чоловік. Внаслідок вибуху по-справжньому прокинулися двоє з них. Один - командир. По-перше, тому що мав холеричну вдачу, а по-друге, тому що, як начальник, мусив оцінити масштаби лиха. Другий - тому що вибуховою хвилею його здуло з ліжка і вдарило об стіну. Через 15 хв прокинувся іще один і спитав командира, чи не треба тому допомога. Вранці масштаб втрат виявився більшим, ніж здавалося вночі. Загинув мотоцикл розвідників - їх улюблена домашня тварина, котра слугувала більше для пестощів, аніж для діла. Моцика лишили з вечора під тим злощасним деревом, і вибухом його рорзіврало навпіл. Не мучився. У того, котрий влетів у стінку прямо із обіймів Морфея, вранці виявився синяк на ребрах з підозрою на тріщину. Невеличкий осколок залетів у новеньку куртку одного з бійців, і запікся в пластмасову “блискавку”, ставши невід’ємним елементом одежини. *** Сьогодні вперше за кілька місяців пройшов пішки більше, ніж 500 метрів у тилу. Згадав, що, по-перше, як же я люблю ходити пішки! В часи мирного коронавірусу, коли ввели карантин, я від несподіваного неробства проходив по 10-20 км лісами по Київській області. То були незабутньо щасливі часи, наповнені хащами, лісовими стежками, несподіваними знахідками і відчуттям, що наздоганяєш те, що не зловив у дитинстві. По-друге, я згадав, що як же я люблю степи! І цей донецький степ - теж. Степ, як і море, формує особливе життя. В горах чи лісах часто краса вечірнього чи ранішнього сонця прихована від людей. І тільки в степу чи у морі може бути так, що захід і схід сонця - поруч з тобою, що уся їх пишна краса двічі на день струменить вздовж поверхні планети, омиваючи все навколо жовтим, червоним, блакитним сяйвом. В степах і морях з таких вечорів і ранків виростають особливі люди. (с)
Сьогодні вранці бігом спакував невеличку кількість замовлень та поїхав у місто. На БП на трасі, незважаючи на те, шо я там з'являюсь вкрай рідко мене запам'ятали, військовий махнув рукою, не зупиняв. Район пункту реєстрації проїхав швидко та нервово, там знову зібралась купа бажаючих виїхати на окуповані терена, та вірогідність що кацапідари знову вгатять по колоні була не нульовою. На БП розташованому на в'їзді в місто машину оглянули та спитали мету поїздки. Заїхав на стоянку, куди поставив Хонду, зняв на зарядку аккума. Перевірили документи, відчув себе захищеним, як в прокладках кефрі ))) На новій пошті нічого не отримував, наступила фінансова криза, замовлення капають так що тільки на їжу вистачає. Війна, наслідки дестуктивних дій Zeленозалупого та інших агентів. Війскових та поліцейських біля відділення не було, схоже припинили полювання за переміщенням підакцизних товарів та відборковий шмон, та виїхали полювати дронів. Приїхав на харчовий ринок, бувше анголенко, запарковатись не зміг - усі місця забиті вщент, заїхав на платну парковку. 25 грн. Менш ніж 5 яєць )) Придбав різноманітну рибу. Поїхав у зворотньому напрямку. Заїхав на дивне мікро підприємство, розташоване в межах приватної ділянки, з будинком, великим навісом, яке судячи зі всього займається продажем овочів. При мені дядько вивозив повний причіп пластикових бідонів з псованими овочами, на корм свиням. Я придбав ящики під виноград )) тепер в мене 30 шт великих виноградних однотипних, куди влізе 450 кг винограду, треба 50. Придбав би більше, але там не було таких. Зварю тачку під них, носити важко. Доречі, біля воріт припарковано Jaguar. Поїхав в банк, отримав перевод родичів батькам , усі купюри нові, як з під станка. Трохи зміняв своїх старих, закинув гроші на картку, треба доробляти проект )) Приятель, що зараз на фронті, віддав свій 3D принтер колезі, той успішно його стартував, тож з мене креслення, та перистальтичні насоси надрукуємо самотужки )) Заїхав в АТБ, найдешевші яйця менш ніж за тиждень подорожчали з 5.30 до 5.80. На заправках подорожчала солярка. Такі враження ))
Влад був би ти тут чи пересил дешевий я б тобі підігнав яких хош ящиків по 1 грн. - у нас вони йдуть під прес... я собі набрав всяких - під фрукти-овочі і під дрова.
Дякую )) На початку вторгнення ящики, картон та інша тара величезними купами лежала по місту. Возити було нічим (( То таке, то життя. 50 ящиків, то є 250 грн, не дуже велика сума, враховуючи розміри ящиків, я брав не стандартні овочеві, а великі пласкі ))
Про славетного козака Івана Сірка ))) Спойлер Несподівані знання. Славетний козак Сірко був зрадником свого народу, тому міф про суперсірка просувала Москва? Далі довгий текст Ярослава Трінчука Я вже думав, що з Сірком зрозуміло все. Не зрозуміло... Мушу повторити... СІРКО Ми обурюємося, що нині Україна слухає російську попсу, де нема ні мелодії, ні гармонії, ні змістовних слів. Як кажуть фізики, шум у каналі зв’язку. Все зрозуміло – в людей утворився стійкий динамічний стереотип. Це, як куріння. Десятиліттям то било людину по мізках, тому щось гармонійне, мелодійне – а такого зараз і в Західній Європі, і в Україні сотні і тисячі – ті мізки вже не сприймають. Так, це проблема. Щоб її розв'язати, необхідна дуже велика праця. Праця всього суспільства. Але розмова зараз про інше. Подивився кілька фільмів, де присутній кошовий отаман Іван Сірко, і згадав про слухачів москвинської попси. Та це одне і те ж. У фільмах дурниця на дурниці. Ну навіщо дорослим дядям говорити про те, що козаки після смерті Сірка носили з собою його руку?! Була ж ексгумація, і руки знаходились на місці… Або, що він був характерником. Та відомо всім, хто цим цікавиться, що характерник не може пити спиртного, ходити до чужої жінки і проливати кров своїх… Навіщо зараз, після понад чверті століття незалежності повторювати московські вигадки?! Сірко живим добре служив Москві, а з мертвого вона зробила гарний бренд, і цей бренд служить їй досі… От про битви. Виграв 55 чи 65… Самійло Величко сказав 55, і оту цифру повторюємо вже пару століть. Так, С. Величко створив сильну літописну історію, але він був промосковської орієнтації, і не все треба сприймати на віру. У війні Москви проти України 1658-59 роки І. Сірко воює на боці Москви. І добре воює. Дякуючи йому, Москва здобула над Україною перемогу, потім окупувала. І від цієї окупації ми не можемо звільнитися досі. Восени 1658 року гетьман І. Виговський посилає брата Данила з військом, що вибити з Києва москвинів В. Шереметьєва, які вже зайняли місто. На допомогу козакам Данила – брацлавський полк з полковником Тимошем. Що далі. Осмислюйте… Сірко б’є у тил козакам і розбиває їх… Це одна з його «перемог». «Цим він надав величезну послугу київському воєводі Шереметьєву». (Д. Яворницький). А Шереметьєв розважається. Похвалився, що вони повісили 3000 чоловік. Просто так. Щоб позабавитись. (Після Конотопа у відплату козаки повісять 5000 полонених московитів). Конотопська перемога над московським військом давала можливість Гетьманщині позбутися ординського впливу. Але саме Сірко знову допомагає Москві. На вимогу О. Трубецького «чініть промисєл», Сірко нападає на беззахисні татарські села. Татарське військо, яке в союзі з гетьманським перемагало московське, змусило покинути союзників. Довершити перемогу І. Виговський не зміг. За це платному агентові заплачено «двісті золотих та соболів на триста карбованців». Більшість істориків пише, що Сірко «бив турків і татар». Не тільки. Частіше своїх. Турків і татар, зазвичай, бив тоді, коли Гетьманщина укладала з ними мир. За гетьманства Тетері Сірко «Пішов під черкаські міста». Щоб «визволяти». Для царя. «За нашою, Івана Сірка, допомогою повернено знову вашій царській величності всю Малу Росію». І що важливо, на його думку, до «визволених» міст «слід вислати ратних людей». «Путін, вводі войска!» мають традицію. І, як личить, підпис з титулом і соціальним статусом «нижайший раб и верной подданой». (23 березня 1664 року). Восени 1667 року гетьман П. Дорошенко під Підгайцями (Галичина) за підтримки татар взяв в облогу армію Яна Собеського. Визнання Гетьманщини як незалежної держави могло вирішитись за декілька днів… Сірко з січовиками знову нападає на беззахисний Крим. Вчинок абсолютно дикий. На цей раз Україна на століття втрачає можливість стати самостійною… Влітку 1671 року Сірко з колаборантом Ханенком допомагає вже Яну Собеському брати українські міста… Не захищали рідну землю, а допомагали ворогові її плюндрувати. Уже понад півтори століття, як опублікована праця С. Величка. (До того двісті років вона була в рукописі). Це він вперше розповів, як Сірко з січовиками напали на Крим і звільнили невільників. Потім отаман сказав, що котрі хочуть повернутись, аби повертались назад до Криму. Три тисячі вирішили повернутись. За логікою – в неволю. Що робить одіозний отаман. Дає наказ вирубати всіх. Мовляв, вони народять мусульман… І ніхто й словечка не скаже, що у турків і татар була терпимість до іновірців, на відміну від московського православ’я. Болгарія жила під турками 500 років і зберегла християнську віру. Вчинок Сірка – це воєнний злочин. Абсолютно дикий, не виправданий жодною мотивацією. Та мудрий стратег розумів би, яку користь могли приносити Україні ті люди. У фільмах цей вчинок виправдовується. Люди, хто ми? Я вважаю, що це художній вимисел С. Величка. От тільки не можу зрозуміти, навіщо таке вигадувати… Про І. Сірка написано дуже багато. Здебільшого це публіцистичні штампи «хоробрий», «перемагав», «їв з козаками», і т. д., ніби тоді могло бути якось інакше. Сірка почав романтизувати Костомаров, продовжив Яворницький. (Більш правдиво у Д. Дорошенка). Але і в того, і в того отаман скоріше літературний персонаж, ніж історичний. Це данина епосі романтизму. Шкода, що цієї традиції дотримуються сучасні публіцисти та деякі історики. Здебільшого, школи Толочка. У 1659 року москвини примусили козацьку старшину (яка погодилась приїхати до Переяслава) укласти Переяславський договір. З Правобережної України депутатів на цій Переяславській Раді майже не було. Основним бенефіціантом на тій раді був Сірко. На Юрія Хмельницького уваги майже не звертали. Найогидніше, що підписанти зобов’язалися видати москвинам всю родину Виговських, а на родини Гуляницьких і Ждановичів поширювалась заборона займати будь-які посади в уряді. (Наївний Ю. Хмельницький від себе особисто просив, аби цар помилував його родичів – Івана Нечая, чоловіка сестри Степанії – її теж відправлять на заслання, – і Данила Виговського, чоловіка другої сестри Олени, – пізніше вона стане дружиною П. Тетері). Та коли старшина дізналася про зміст Переяславських статей, вона обурилась. Зрозумівши, що вони вже не особистості, що їх хочуть перетворити на хлопчиків для побиття, 23 листопада 1659 року старшина відправляє до Москви делегацію до царя з просьбою(!) змінити договір і затвердити Жердівські статті. Відповідь коротка: «быть по Переяславскому договору». А про родичів гетьмана і не згадано. Тепер малороси стали чухати потилицю – втямили, з ким мають справу. Все справедливо – старшина отримала те, що заслужила. Очі всім відкрилися згодом. Коли закатоване тіло биховського полковника Данила Виговського було демонстративно надіслане вдові. «В понеділок (5 січня 1660 р.) у Суботів привезли тіло Данила Виговського, жорстоко замученого в столиці за наказам самого царя. Все тіло його пошматоване батогами, очі виколоті й сріблом залиті, вуха свердлом вивернуті й сріблом залиті. Пальці перерізані. Ноги по жилах розібрані. Одне слово – нечуване звірство… Прибіг Хмельницький уранці, побачивши тіло, гірко плакав. Данилова дружина (Олена Хмельницька) кляла його страшними прокльонами… Велике після цього почалося збурення, як побачили таку жорстокість». Це слова очевидця польського посланця Силецького. Їх приводить і Тетяна Яковлева, і Наталя Яковенко. Зрозуміло, Іван Сірко тоді від сорому не червонів. Так, Сірко герой, але герой московський, а не український. Цареві він служив вірно. Коли відчув, що втомився, то написав, щоб відпустили зі служби. «Милосердний государь. Вели мне, холопу своему с женишкою и детишками в домике пожить, чтобы живучи порознь, вконец не разориться и при старости бесприютно не умереть». Цар не дозволив. Для чого я це все написав. У своєму дописі Лариса Ніцой навела приклад, де її улюблений герой І. Сірко наче б то читає лекції у Сорбонні. Я зауважив, що не слід поширювати дурниці. Малограмотний Сірко – і лекції з історії… Пані Ніцой образилась… Але дурницю в дописі залишила. Оскільки у неї читачів багато і багато поширюють ту побрехеньку то питання просте – чим позиція Лариси Ніцой відрізняється від позиції тих, хто поширює рос. низько вартісні пісні? Для України цей політичний еквілібрист зробив надто багато лиха… А ми й далі слухаємо і поширюємо москвинську попсу, прославляємо москвинського героя і заявляємо, як ревно любимо Україну. Аби на цій огидній темі поставити крапку, мушу додати кілька речень. Оскільки мене звинувачують, що я «посягнув на святе», «зруйнував легенду», «відняв казочку» ну, й багато інших дурниць, то є необхідність сказати ще пару-другу слів про Сірка. На захист отамана висувається аргумент, що його царизм заслав на Сибір. Значить, він був проти Москви. Ніби Москва рахувалася з чимось. Та там не тільки відправляли до Сибіру хоч чужого, хоч свого. Там убивали своїх. Дітей, чоловіків, братів, батьків. Майже половина правителів Московії прийшла до влади через убивство. Вони рахувались з якимось Сірком… Так, він побув на Сибіру трохи більше року, а потім його повернули в Україну. За нього попросив король Речі Посполитої Ян Собеський. Що, король раптом полюбив патріота України? Та ні. Прихильність короля І. Сірко заслужив. Влітку 1671 року Польща почала військові дії проти України. Думаєте, хто їй услужив? Поляки, підсилені полками «…М. Ханенка й І. Сірка, до кінця року опанували Брацлавом, Могилевим, Баром, Меджибожем, Вінницею та іншими містами». (Т. Чухліб. «Гадяч 1658 р. та ідея його відновлення в українсько-польських стосунках (1660-ті – початок 1680 рр.)». (Київ. 2008). Нагадаю, що ці міста були під юрисдикцією Петра Дорошенка. Цебто, належали до вже незалежної України. (Дорошенка звинувачують, що він уклав договір з турками. Але про причину воліють не згадувати. І мовчать, що після Андрусівського перемир’я – а це демонстративна зрада України і Варшавою, і Москвою, – Україну терзали як зі сходу, так і з заходу, незважаючи на те, що П. Дорошенко з ними укладав набагато більше різних угод, на які вони, чисто по московськи, навіть не звертали уваги. І що тільки турки дотримувались договірних умов). Скільки шуму про арешт Сірка! А от про справжню трагедію братів Многогрішних публіцисти й історики відмовчуються. Зрозуміло, треба працювати. Шукати, вивчати, співставляти точки зору. А це таки робота. Легше в Інтернеті списати (навіть, скачати) текст. А що то дурниця, думати не потрібно. Многогрішних жорстоко катували, знущалися, а в Сибіру посадили у темниці. Та коли китайське військо оточило міста (Дем’яна і Василя тримали у різних містах), то жителі прийшли з поклоном до в’язнів у темницю, щоб рятували. Очоливши оборону, і Дем’ян, і Василь – а це були справжні козацькі полководці – не тільки відбили супротивника. З допомогою Дем’яна Москва уклала з китайцями вигідний мир. Сіркоботи, може, ви знаєте, де могили Многогрішних? Оскільки брати не приховували своєї зневаги до Москви, то московські історики демонструють свою зневагу до Многогрішних. Ну, а деякі українські, радесенькі, що їм дозволено бути на підтанцьовках в істориків московських, повторюють їхні історичні брехні. Про Підгайці, де Сірко зрадив П. Дорошенка, написано в попередньому дописі. Промовчав про напад на беззахисний (кримське військо в цей час допомагає звільнити Україну) Крим. Історики та публіцисти пишуть про цей напад, як про подвиг. Але нам таки треба знати, що це був звичайнісінький розбійницький напад на жінок і дітей. Напад і брутальне пограбування. При тому, злісне порушення міждержавної угоди… Коли ж «герої» з награбованим повернулися на Січ, то написали до Москви, які вони хоробрі та ще й попросили грошей за похід. Таке Москві, зрозуміло, сподобалось… Дорошенко веде запеклу боротьбу за об’єднання лівого і правого берега. Вороги і з заходу, й зі сходу після Андрусівського договору роздирають Україну. Гетьману вдається зробити, здавалось би, неможливе. Використовуючи і зв’язки, і дипломатію, і силу зброї, він таки об’єднує Лівобережну і Правобережну Україну. Та у спину б’є Сірко… Хочу нагадати, що європейську цивілізацію сформувати три чинники – антична культура, християнство та кодекс честі Круглого столу Камелота при королі Артурі. Навіть, якщо Камелот і міфічний, то лицарська честь, яка породжена там, зцементувала європейські нації. Коли в часи Великої французької революції аристократи зазнавали переслідування і репресії – їх просто страчували, – то жертві досить було сказати, що він не аристократ, і з-під гільйотини відпускали. Аристократи не приховували, хто вони, приймали смерть, але не брехали. Бо це не гідно людини. Честь вагоміша за смерть. Ми говоримо про Європу, але відірватися від московських щупалець ніяк не хочемо. Тримаємося за чуже, ігноруємо нашу прекрасну змістовну пісню, казку, нашу виплекану за тисячоліття мораль, і поширюємо несмак, який принижує національну й людську гідність, та вважаємо, що то є нормальним…. Сірко – драма обманутого національного розуму. Сьогодні отой обманутий національний розум породив нинішню українську владу, а вона, ця влада – а це здебільшого покидьки, – може стати причиною національної трагедії. І то не перебільшення. Якщо країною керують агенти ворога, який веде проти нас війну, а народ спить, то є над чим подумати… Та поки що трагедія нависає, навіть поширюється, на тих, хто не дозволяє обманути себе… Хочеться вірити, що це тільки поганий сон, що нація прокинеться, кожен усвідомить себе і зі здивуванням з усмішкою спитає ближнього: «Що це було?» І відповідь буде спокійною: «Усе вже зникло». Ярослав Трінчук
перистальтичні насоси стоять в струйних принтерах... Довговічні. Не знаю яку там потужність треба. В принципі найпростіший насос, проблема тільки в якісному шлангу.
В якості дозаторів з шаговими двигунами стоять у посудомийках. На один комплект обладнання треба 3 різних, один величенький, два трохи менших ))
Тільки но поставив аккум від хонди на зарядку, завили сирени по місту, прийшло повідомлення про повітряну тривогу.. Ооо... Завили ближні оповіщувачі, яки вили перед прильотами по нам ((
маю знайомого по обслузі і ремонті професійних пралок і посудомийок, постійно з собою возить ремкомплекти. А принтер сам відремонтував, розібравшись що там і як. З заводу закладені ресурсні частини, прийшлось з метеоритного заліза випилювати.
Всім привіт, живий,вчора подорожував по Донбасі,Констаха,Бахмут,Солідар і купа маленьких сел.Погода гарна,в день тепло,в ночі холодно, все стабільно.
Сегодня в обед подхожу с знакомым к его машине и тут серия из девяти взрывов с стороны аэродрома и через несколько минут еще пять,ну думаю прилетели дроны к миргородцам. Потом читаю сообщение что были учения с подрывом динамитных шашек в соседней громаде. Блин умеют держать в тонусе,а тут на форуме кто-то возмущался что учений нет,все лето бахкали на полтавской стороне а сегодня с другой что и напрягло немного.
Гуляем утром с собаками по лесопосадке, вдруг что-то как ебанет (простите). Доберманы застыли, хвосты опустили, смотрят на нас с недоумением, типа "Что нам? Бежать? Лежать? Искать две стены?". Оксана говорит: "Звук вроде какой-то новый". Стоим, рассуждаем. Мамкины эксперты. – Точно не С-300, от неё вибрация идет. Может дрон? – Та не, от дрона жужжание было бы слышно. Не жужжало вроде. – Ну и не калибр, волны же не было. – И не РСЗО, оно же серией ебашит. – Ага, и ПВО громче обычно работает. Выходим на опушку, а там... Трамвай с рельсов сошел! Харьков, 238 день войны. Мы стали забывать, как звучит мирная жизнь. (с)
Ну що хлопці, сьогодні перемив усе обладнання для виноробства, більшу частину прибрав на місце постійного розміщення )) Трохи втомився, пішов погризти винограду. Дивлюсь, айва, що батькам подарували родичи, народила плодів, розміром з горіх. А як жеж нахвалював родич її, а сам накопав підщепи, падлюка. Піде на дрова. Ще в саду роздивився 2 яблуні, що також підуть на дрова - побило кору раком (( Ще на дрова підуть 2 персика, бо вони старі та хворі трутовиками, висаджу на їх місце виноград. Пішов домивати пляшки. Доречі за пляшки, шляк би їх трафив. Отримав сьогодні пропозицію придбати нових пляшок 0,5 під бренді та інші вогняні води. Трохи не впав - 40..47 грн за пляшку 0,5! Звичайну пляшку без приколів. До неї ще треба додати корку, етикетку, термоусадку, та корисну рідину, на якій ще хотілось хоч трохи заробити грошенят. Тож якось зненацька зацінив, що знайома дівчина збирає мені склотару з клюбу. Пішов домивати, щоб висвободити діжку 170л, в яку я планував завантажити відходи виробництва вина та вносити їх в грунт для поліпшення його якості. 6 пляшок не миються ніяк. Такий клей використали, що нічого його не бере, навіть мастило. Єдине що не пробував - лужний розчин. Усе інше ніяк. 4 з них кобляво, 2 - імпорт. Доречі з свіжої партії пляшок, коблево відмилось на раз, почали використовувати водорозчинний клей. Но минулорічні - то є дупа. Ото такі справи ))
Панове, підкажіть будь ласка, я тут потроху дійшов до наступного етапу, за який потрібно сушити мозок. Треба у вакуумовану ємність ввести шток мішалки, діаметром 8...10мм. Щось я не бачу таких вакуумних манжет (( Не підкажете, де таке дивитись?
один або два звичайних сальники вверх ногами, є двохкромочні, але треба дивитись, двохкромочні з захисною кромкою пильником або реально робочою другою. Таку систему почали використовувати деякі автовиробники з суперпотужною системою відсосу картерних газів, в нормальному положенні сальник просто свистить і пропускає всередину, а перевернутий працює добре.
