Re: Витман .ля есть например версия о попадании 2 снарядов в правый борт, что привело к детонациии боекомплекта и срыву башни давайте фото искать
Re: Витман .ля Всё может быть конечно. Но очень непохоже чтобы танк был расстрелян янками. Это чтож получается? Пробоин нет,танк разнесён на куск,башня валяется в стороне. Значит полюбому был взрыв боекомплекта так? И что могло привести к его детонации?
Re: Витман .ля Друг мой, belash. Да я почти уверен в Вашей правоте. Я только хотел в глубину копнуть. Зачем так близко к сердцу приняли. Все нормально соратник, я покапаюсь, но не скоро, завтра убываю в отпуск, две недели. Не заводись из-за ерунды. Это был обмен мнениями.
Re: Витман .ля RedkyZhuk дружище я вовсе не заводился... ты вполне можешь оказаться прав! Невозможно утверждать то что сам не видел. К тому же я просто ненавижу янки и мне признать что Витман мог погибнуть от рук бездарных "освободителей" просто претит И на самом деле очень похоже на РС и нет вроде бы причин не верить исследованиям на эту тему. А по поводу попадания в правый борт,думаю что подставить борт это не очень похоже на Витмана. А также пробить тигр насквозь и тем самым задеть боекомплект это сложно представить с учётом американских убогих танков.
Re: Витман .ля Если взять за версию мой пост по танкам батальона Йоменов, то их Шерманы с 17 фунтовой британской пушкой вполне могли борт Тигра пробить. Да ну их фсех на 2 недели, лучше пожелайте мне отдохнуть хорошо на Валдае. Какое свинство - +5, блять лыжи отменяются. И лес заснежанный, который так хотел. Обнимаю belasha (почему с маленькой буквы?) и Judoc'а.
Re: Витман .ля по поводу борта - источник этой версии утверждает, что был еще один танк правее витмана, он и зафиксировал взрыв танка витмана в 12:55 а по поводу пробития борта тигра - учите матчасть, пробить можно все даже в лоб
Re: Витман .ля Есть еще один вопросик. Есть мнение, что Виттман, когда был направлен на юг, на своем штуге, в Херсон заежжал и даже потопил здесь кое что. Правда ли это и где взять инфорацию?
Re: Витман .ля Узнал. Посмотрели как на недоразвитого. Фронт не дошел до Валдая 60 километров. Из Большого Валдайского озера не раз поднимали немецкие авиабомбы. И собственно все. Бомбить там правда нечего кроме жд узла. Интересно, что при посещении Иверского монастыря нам рассказали, что как только немецкие бомбардировщики появлялись в этом районе, монастырь сразу же укрывался густым туманом. В результате за всю войну - ни одной бомбы не упало на его территорию (территория - большая) И вообще за всю историю монастыря все захватчики обошли его стороной, и поляки, и французы, ну и немцы.
Виттман Михаель - поправте меня!!! Народився 22.04.1914 р. в містечку Фогельталь в районі верхнього Оберпфальца, в сім’ї селянина. Його батько Йоган Віттман тримав обійстя де була велика ферма. Закінчивши школу і діставши середню освіту, Віттман працював при дворі батьківського маєтку. Згодом він став членом Добровольчої робітничої служби (FAD - Freiwillige Arbeits Dienst). 30.10.1934 р. у віці 20-и років, терміново був покликаний на військову службу. Військова служба проходила в 19-му піхотному полку Мюнхенського військового округу. 30.09.1936 р. отримав звання унтер – офіцера (молодшого сержанта). 05.04.1937 р. вступив до 1-ої штурмової групи 92-го штандарту SS елітних підрозділів Leibschtandartе SS «Adolf Hitler», що дислокувалася в Берліні-Ліхтенфельд і забезпечувала особисту охорону Адольфу Гітлеру, та поступово була перетворена у 1-у танкову дивізію SS. Там Віттман числився під № 311623, це був порядковий номер в SS. В кінці цього ж року він здав іспит з водіння транспортним засобом. Вчився керувати, спочатку чотирьохколісною бронемашиною Sd.Kfz. 222, а згодом їздив на важкій шестиколісній бронемашині Sd.Kfz. 232. Після цього вступив до 17-ої розвідувальної роти Leibschtandartе SS «Adolf Hitler». Кожен в той час мріяв вступити до такої елітної організації як SS, проте не кожному посміхалася доля, але Віттману пощастило, його привітність, урівноваженість та добросовісність увійшла до єдності між його товаришами по службі. Єдність на той момент означала силу. В 1938 р. його підрозділ був переформований в розвідувальний танковий взвод. 01.09.1939 р. взяв участь у військовій кампанії проти Польщі в якості командира бронемашини Sd.Kfz. 232. В жовтні 1939 р. його перевели у 5-у розвідувальну бронероту, яка дислокувалася в той момент в Берліні-Ліхтенфельді і яка вважалася елітною. В лютому 1940 р. був відправлений в новосформовану батарею штурмових гармат. На озброєнні цієї батареї стояли самохідні гармати Sturmgeschutz Ausf. A. В той час Віттман почав товаришувати з відомими танкістами Ханессом Філіпсеном, Гельмутом Вендорфом, Альфредом Гюнтером та іншими по новому місцю своєї служби. З кінця 1940 р. під час Балканської кампанії розпочалась його справжня кар’єра. В Греції, Віттман командував взводом Sturmgeschutz Ausf. A. де служив до середини 1941 р. 11.06.1941 р. його перекинули на Схід під кордон Радянського союзу, де німецькі війська готувались до великого вторгнення, яке розпочненться через одинадцять днів. Таким чином починаючи майбутню військову кар’єру Віттман вже мав військовий досвід та декілька підбитих ним військових одиниць ворожої бойової техніки. 22.06.1941 р. 1-а танкова гренадерська дивізія Leibschtandarte SS «Adolf Hitler» перейшла кордон Радянського союзу у складі групи армій «Sud» оперативним напрямком якої була столиця України - місто Київ. Віттман перебуваючи у складі дивізії затято вів бойові дії проти російських танків, передбачаючи смерть він холоднокровно підпускав все блище і блище ворога і успішно вцілював у нього. Початок його військової кар’єри йшов йому на славу. Початок військової кампанії проти Радянського союзу, дозволив Віттману підбити декілька радянських бронеодиниць. В одному з боїв йому довелося відбити атаку 8-и радянських танків, 6 з яких він підбив, а два інших вспіли врятуватися. Він зумів це зробити за рахунок того, що танки які були ним підбиті були машини марки БТ, Т-26, і Т-34, які порівняно з його самохідною гарматою неволоділи великою бронею та озброєнням. 12.07.1941 р. за знищення радянських танків Віттман удостоївся нагороди – Залізного хреста ІІ класу. В серпні 1941 р. в одному з танкових боїв, Віттман дістав поранення, проте це не зашкодило йому продовжувати й надалі здобувати перемоги. Він отримав знак за поранення. 08.09.1941 р. був нагороджений Залізним хрестом І класу, а після боїв під Ростовим, послідував Танковий штурмовий знак (за знищення радянських танків в одному бою). 29.11.1941 р. дивізія Leibschtandartе в результаті радянського контрнаступу була вибита з Ростова-на-Дону, і її надалі прийшлось вести оборонні бої, в кінцевому результаті яких вона була повністю розбита. 05.06.1942 р. коли дивізія була перекинута у Північну Францію та проходила переформування і віддих, Віттман був відправлений до Німеччини де приступив до проходження курсів офіцерів у Junkerschule (військовому училищі) в Баден-Тельц, яке успішно закінчив на передодні нового року. 05.09.1942 р. закінчив це військове училище, після чого здобув навики танкового інструктора (SS-Panzerausbildungs und Ersatz-Abteilung). Восени 1942 р. 1-а моторизована дивізія SS Leibschtandartе SS «Adolf Hitler» була переіменована в танкову дивізію, а додаткова 13-а рота була озброєна танками PzKpfw. VI «Tiger». Тренувальні заняття на новій техніці розпочалися на полігоні Падерборн в Німеччині, а згодом продовжились в Плоермілі у Франції. 21.12.1942 р. Віттман отримав званнгя унтерштурмфюрера SS. 24.12.1942 р. був направлений в 13-у роту танкової дивізії SS Leibschtandartе SS «Adolf Hitler» під командуванням гауптштурмфюрера SS Гайнца Клінге. В січні 1943 р. його перевели на радянсько-німецький фронт, в якості командира взводу танків Pz. III Ausf L/M в складі роти «Tiger» 13-ої танкової роти 1-го танкового корпусу SS. Цей взвод мав завдання забезпечувати тил тигрів і захищати їх від винищувальних загонів супротивника. Весною цього ж року Віттман разом зі своїм екіпажем роттенфюрером SS Боббі Волем, панцершутце SS Вернером Іргангом, панцершутце SS Зеппом Розенером, штурманном SS Ойгеном Шмідтом отримали власний танк «Тiger». Влітку, Верховне командування вермахту розробило план наступальної операції під кодовою назвою «Zitadelle», в якій було вирішено взяти реванш за поразку під Сталінградом. 05.07.1943 р. рано вранці, на Курській дузі розпочалася операція «Zitadelle», наступ вело близько 7,6 % німецьких танкових дивізій Східного фронту. Серед 2700 танків вермахту, був і танк PzKpfw VI «Tiger» Міхаеля Віттмана. На своєму танку 13-ої танкової роти 1-го танкового корпусу SS Віттман вів наступ в район Ольховатки. Удар був сконцентрований на позиції 15-ої стрілецької дивізії полковника В.Н. Джанджгави і 81-ої стрілецької дивізії генерала А.Б.Барінова. Під час наступу, екіпаж танка Віттмана за підтримки та прикриття інших екіпажів знищив дві протитанкові гармати і три танки Т-34. До полудня цього ж дня Віттман підбив ще три Т-34, згодом ще два танки. Блище до вечора на його рахунку було ще п’ять Т-34, це тоді, коли він виручав взвод танків Гельмута Вендорфа, який потрапив в оточення. Ввечері на його рахунку вже було тринадцять радянських танків і шість протитанкових гармат. Його холоднокровність і відвага давала йому можливість визначати свою тактику і ступінь ризику згідно бойової обстановки. 07.07.1943 р. і наступного дня, Віттман отримує перемогу над двома Т-34, двома СУ-122 і трьома легкими танками Т-60/70. 12.07.1943 р. розпочалася знаменита у всесвітній воєнній історії найбільша танкова битва під Прохоровкою, під час якої Віттману вдалося підбити ще вісім танків – Т-34. 29.07.1943 р. 13-а рота була використана при формуванні 101-го важкого танкового полку SS, який одразу після сформування був включений в склад дивізії SS Leibschtandartе. 23.08.1943 р. невдало закінчилась наступальна операція вермахту на Курській дузі, яка у підсумку дозволила підрахувати збиті Віттманом танки і гармати – всього 30 танків і 28 гармат. Проте це не був його остаточний рахунок, він почав його збільшувати в ході осінніх боїв за Київ в листопаді 1943-го. В листопаді 1943 р. дивізія SS Leibschtandartе SS «Adolf Hitler» була перекинута в Італію для переозброєння та поповненн. В жовтні 1943 р. пройшла реорганізція 101-го важкго танковго полку SS в батальйон, в якому служив Віттман на танку PzKpfw. VI «Tiger» під № 1331. Йому випала честь проходити службу з іншими відомими німецькими асами, такими як Франц Штаудегер («Tiger» № 1325), Гельмут Вендорф («Tiger» № 1321) і Юрген Брандт («Tiger» № 1334). А командування цим підрозділом було доручено гауптштурмфюреру SS Гайнцу Клінге («Tiger» № 1301). Восени, після початку радянського осіннього наступу, дивізія SS Leibschtandart була перекинута знову на радянський фронт – під Київ. Віттман змінив свій танк який був під № 1331 на «Tiger» під № 521, і дістав під своє командування також «Tiger» № 524 Юргена Брандта. 13.10.1943 р. в ході повернення німецькими військами столиці України, міста Київа, який був звільнений радянськими військами від окупації сім днів по-тому, Віттман на протязі усього дня і аж до вечора знищив двадцять радянських танків Т-34 та декілька десятків радянських гармат. 23.12.1943 р. розпочалася операція по звільненню Правобережної України і Криму. За час цієї операції у боях під Житомиром, Віттману вдалося знову поповнити свій рахунок, він знищив одну СУ-85 і ще декілька танків у тому числі ті, які постачалися в Радянський союз по ленд-лізу. З 08. по 09.01.1944 р. за допомогою інших тигрів Віттману вдалося вивести з ходу ще шість танків, а разом до десяти, включаючи заслуги інших німецьких асів-танкістів. 13.01.1944 р. у боях під Бердичевим Віттману вдалося підбити 19 танків Т-34 і КВ. За таку надвелику збиту кількість ворожої техніки цього ж дня він був нагороджений Лицарським хрестом. Пропагадистське німецьке радіо голосило: «З липня 1943 року до початку січня 1944 року він збив 56 бронеодиниць супротивника, включаючи танки Т-34 і важкі САУ. 8 і 9 січня взвод Віттмана зупинив і перешкодив спробі прориву радянської танкової бригади, знищивши в цьому бою більш ніж десять бронеодиниць супротивника. 13 січня Віттманом було знищено 19 танків Т-34 і три важкі САУ. До цього моменту його рахунок знищеної техніки складає 88 танків і САУ…» 16.01.1944 р. Лицарського хреста удостоївся і навідник Віттмана роттенфюрер SS Бальтазар (Боббі) Волль. Це був видатний навідник, який вмів цілити і попадати сходу. 20.01.1944 р. Віттмана представили до звання оберштурмфюрера SS. До того моменту, коли була зроблена фотографія екіпажу Віттмана, на гарматному стволі його танка було 88 білих кілець – перемог. Фото було зроблено пропагандистською ротою SS-Buschel (Propaganda Kompanie). 30.01.1944 р. Віттман отримав надіслану самим фюрером телеграму: «В признанні Ваших героїчних діянь за майбутнє нашого народу, я нагороджую Вас як 380-го солдата Німецького Вермахту «Дубовим гіллям» до Лицарського хреста Залізного Хреста. Адольф Гітлер». 02.02.1944 р. оберштурмфюрер SS Міхаель Віттман отримав «Дубове гілля» до Лицарського хреста особисто з рук Адольфа Гітлера в його бункері (Fuhrerhauptquartier «Wolfsschanze») в Східній Прусії. Ледь за рік Віттман довів число своїх перемог до 119-и танків та іншої бойової одиниці. 06.02.1944 р. в боях з радянськими танками 5-ої гвардійської танкової армії, Віттману вдалося знищити ще дев'ять танків КВ і Т-34 і цим самим поповнити свій особистий рахунок. 28.02.1944 р. підрозділ Віттмана, яким командував гауптштурмфюрер SS Гайнц Клінге нараховував п’ять кавалерів Лицарського хреста. Ними були унтерштурмфюрер SS Штаудегер, унтерштурмфюрер SS Вендорф, роттенфюрер SS Волль, сам Віттман і його командир Клінге. Але серед них Віттман був єдиним володарем «Дубового гілля» до Лицарського хреста. В період з 29.02.1944 р. по 02.03.1944 р. велика кількість підрозділу Клінга перебувала в місті Монс, в Бельгії. В ході передислокації, Віттман отримав під своє командування 2-у роту 101-го танкового полку SS зі складу дивізії SS Leibschtandartе. 01.03.1944 р. важке життя у воєнній кар’єрі перетворюється на одну мить в радісне – Віттман одружується на Хельзі (Гільдегард) Бурмістер. Свідком їхнього шлюбу був його навідник Боббі Волль. В квітні 1944 р. Віттман відвідав завод компанії «Henschel und Sohn» в Касселі, де мав можливість поспілкуватися з самим директором і робітниками, дякуючи їм за важку працю над створенням такої машини як «Tiger». Цього ж місяця він був переведений у Нормандію, де був призначений на посаду командира 2-ої роти 501-го важкого танкового батальйону SS 1-ої дивізії Leibschtandart SS «Adolf Hitler», яка до травня цього ж року дислокувалася в містечку Ліж’є. В цей час його навідник Волль отримав під своє командування власний танк «Tiger». Після цього Волль прийняв бої у Нормандії, де був важко пораненим в результаті повітряного нападу і залишався в шпиталі до березня 1945 р. А після одужання повернувся в стрій і взяв участь в останніх боях на Західному фронті. Волль пережив війну. Працював електриком. Помер в 1996 році. Дивізія SS Leibschtandart була складовою танкового резерву, який включав в себе 12-у танкову дивізію SS «Hitlerjugend» і Легкий танковий дивізіон. Приблизно десь у цей час командувати 101-им танковим полком SS було доручено Гайнцу фон Вестерхагену («Tiger» № 007), а перша рота цього підрозділу поступила під командування гауптштурмфюрера SS Адольфа Мобіуса. 06.06.1944 р. війська союзників розпочали військову операцію під кодовою назвою «Overlord» - висадку у Франції, а 2-а рота Віттмана з 501-го важкого танкового батальйону в цей час дислокувався в містечку Бове. На цей час у нього був новий танк – PzKpfw. VI «Tiger № 205». В ході передислокації, із-за повітряних нальотів союзницької авіації 2-а рота Віттмана була скорочена до шести танків. Вона разом з Panzer Lehr Division та 12-ою танковою дивізією SS «Hitlerjugend» увійшла в склад сухопутної військової групи під командуванням генерал-фельдмаршала Ервіна Роммеля. 07.06.1944 р. 2-рота Віттмана, яка складалася з чотирьох танків Pz Kpfw VI H «Tiger» і одного танка Pz Kpfw IV вийшли з Бове і рушила у бік Версаля, у зв’язку з тим, що союзницька авіація зруйнувала велику кількість мостів на Південь від Парижу. 08.06.1944 р. неподалік Версаля колону броньованих монстрів атакували з повітря союзницькі літаки. Проте ворожа авіація і піхота аж ніяк не збентежувала німецьких танкістів, вони повернули на Війе-Бокаж і рішуче продовжували рухатись, знаючи при цьому, що можуть у будь-який момент піддатися нападу союзницьких танків і черговому нападу союзницької авіації, яка повністю панувала над Францією. 12.06.1944 р. 7-а бронетанкова дивізія англійців приготувалась до бойового кидку на містечко Війе-Бокаж, який на думку командування повинен був стати легкою здобичею. Союзники мали надію захопити Війе-Бокаж до 13-го числа, одразу після чого без перешкод атакувати Кан з відкритого південного флангу. Оволодіння Каном, дозволило б їм на протязі декількох днів вийти до Парижу і вирішити долю німецьких військ у всій Франції. Цього ж дня союзники виявили пролом у розтянутій лінії оборони німців, і почали наступ уздовж всього лівого флангу, де вдало занурились у тил танкової дивізії SS генерал-лейтенанта Фріца Байерлейна, при цьому обійшовши Війе-Бокаж. Зламавши фланг І танкового корпусу SS, союзники попрямували на Кан, який як вже було зазначено, був ключовою позицією німців в Нормандії і головною перешкодою між військами генерала Монгомері та військами вермахту у Парижі. З успішними боями вони зупинилися в трьох милях від Війе-Бокаж. 13.06.1944 р. вночі танкова рота оберштурмфюрера SS Міхаеля Віттмана наблизилась до пункту призначення і зупинилася біля Війє-Бокаж на південь від Тілль-сар-Селло неподалік від Кану. Там Віттман вирішив замаскуватись на лівому фланзі тилів корпусу SS оберстгруппенфюрера SS Зеппа Дітріха. День він вирішив присвятити ремонтам своїх танків, але його плани перервалися екстренною звісткою. Блище до ранку до його танка разом з деякими солдатами підійшов унтер-фельдфебель, який доповів, що вони патрулюють околиці Війе-Бокаж і спостерігають за пересуванням військ союзників. Він також повідомив оберштурмфюреру SS про те, що у цьому напрямку може рухатись колона ворожих танків з розвідувальною групою в авангарді. Цього ж дня рота Віттмана стояла на висоті № 213 (неподалік від Війе-Бокаж). Після маршу з Бове під безперервними повітряними нальотами союзницької авіації, рота готувалась до бою. У Віттмана був наказ - зупинити просування ворожих танків союзників, не пропустити їх в місто (Кан) і не дати обійти їм з флангів німецькі позиції, а також втримати дорогу на Кан. Рота Віттмана на той момент складалася з його командирського танка («Tiger» № 205), з танка унтерштурмфюрера SS Штіфа («Tiger» № 234), танка унтрештурмфюрера SS Зова («Tiger» № 222), танка обершарфюрера SS Брандта («Tiger» № 223) і танка Лотцша («Tiger» № 233). Але танк Лотцша мав пошкодження лівого траку. Десь о 8 годині ранку Віттман на відстані 160 м. від своєї позиції помітив колону англійських танків 22-ої танкової і частини 1-ої стрілецької бригад зі складу 7-ої бронетанкової дивізії, які поволі рухались по дорозі № 175 поблизу Війе-Бокаж – на Кан. Охороною колони британців був 4-ий танковий полк, 8-ий гусарський полк і 5-ий артилерійський дивізіон. Союзники не очікували зустрічі опору і послабили пильність. Віттман не знав бойової ситуації на цей ранок і лише сумлінно представляв собі загальну обстановку справ на даній ділянці фронту. Позиція Віттмана була замаскована, він зв’язався по рації зі штабом, доповів ситуацію, і запросив підкріплення, йому відповіли, що підкріплення буде, але йому прийдеться дочекатись. Оберштурмфюрер SS не хотів чекати він прийняв самостійне, дуже важливе в житті рішення – атакувати. Він добре знав, що у звичайних бойових умовах шансів на перемогу проти великої армади сталі у нього практично не було б. По законам військової науки і при звичайному зрівнянні сил, атака Віттмана виглядала безглуздим самогубством, але у нього за останні роки виробилась жага до екстремальності. Навідник Віттмана обершарфюрер SS Боббі Волль сердито промовив: «Вони поводяться так, ніби виграли вже війну», Віттман у свою чергу, як прославлений на Східному фронті величний танковий ас холоднокровно доповнив: «Неспіши, зараз ми їм нагадаємо, що вони помиляються…» Він завів мотор свого броньованого монстра і одразу дались знати неполадки, проте він нехотів чути про ніякі неполадки, негаючи часу Віттман наказав Курту Зове, командиру танка № 222 дати свій танк, а йому з його екіпажем приступити до усунення проблем в моторі, іншим командирам танків прикривати тил і фланги. Фактично Віттман на одинці рушив на зустріч смерті. На повній швидкості він скорочував дистанцію…120…110…100…90 м. Перших два танка М4 «Scherman» були уражені з 80-и метрів. Через хвилину він знищив ще один в хвості колони, щоб заблокувати хід іншим. Згодом, роблячи все на ходу і скорочуюючи дистанцію він направив свою гармату на бронебатальйон супроводу, який знаходився в центрі колони, потім після знищення ворожих бронеодиниць його гармата почала цілити в задню половину колони. За допомогою стовбурів каштанів, та деяких кущів, які прислужилися відповідним прикриттям, він знищував кожну машину, яка з’являлася у зоні його бачення. Атака, яка була вибрана ним, як несподіванкою для ворога, принесла досить позитивні результати. Союзники далися в паніку, танки стояли, ніхто не міг дати ні задній, ні передній ходи. Віттман продовжував атакувати з самих близьких дистанцій, майже в притул, а коли наблизився до відстані одного метра, передбачаючи смертельну небезпеку, пішов на крайність, на максимальній швидкості протаранив танк «Kromwell» поваливши його набік. Інший «Kromwell» розвернувши свою 75-и мм. гармату, влучив в танк Віттмана, попавши в броньовану перегородку, але при цьому нічого не пошкодив. Тоді Віттман направив свою 88-и мм. гармату на наївного ворога і вистрілив перетворивши машину на купу палаючого металолому. За ці страшні 30 хвилин оберштурмфюрер SS знищив 22 танки («Cromwell», «Scherman», «Firefly»), а також десяток одиниць іншої бронетехніки – напівгусеничних бронетранспортерів і СУ «Bren» з 4-го полку County of London Yeomanry («Sharpshooters») і 5-го артдивізіоду. Після цього Віттман відійшов без пошкоджень. Тепер у нього була відкрита дорога на Війе-Бокаж, проте її все ще займали союзницькі війська. Тим часом інші танки з групи Віттмана вели вогонь прикриття з висоти № 213, а ще вісім танків під командуванням гауптштурмфюрера SS Адольфа Мобіуса які були послані німецьким штабом Віттману на допомогу увірвалися на околиці Війе-Бокаж, аби вибити звідти ворожі танкові підрозділи та піхоту. Оберштурмфюрер SS оговтавшись після адреналіну, який отримав від атаки, також направив свій танк на Війе-Бокаж. Разом вони увірвалися в містечко, де їх вже очікував добре озброєний майор Френч зі своїм дивізіоном протитанкових гармат. Мобіус заводить важкі бої у вузьких вуличках цього містечка. Віттман увійшов з іншого боку містечка, де ще на підході до нього по звивистому шосе обсадженому каштанами, знищив три штабні танки «Cromwell», а четвертий з них залишився непошкодженим, адже водій-механік заднім ходом вспів відвести його в зарослий кущами сад, при цьому також немаючи можливості відстрілюватись по машині Віттмана, тому, що стрілець-навідник залишався на зовні машини. В цей момент сержант Стен Локвуд командир британського танка М4 «Scherman» з роти «В», стоявши біля будівлі, почув потужні вистріли, і одразу вирішив перевірити ситуацію на місці, він направив свій танк в обхід. За кутом будинку вимальовувалась свого роду картина, на відстані в 200 м. стояв бортом танк Віттмана який стріляв вздовж вулиці по союзницьким гарматам. Стен віддав наказ вистрілити, і снаряд пролетів вище танка і влучив у другий поверх будівлі. Віттман миттєво відреагував, одразу наказав розвернути башту, а танк «Scherman» ще раз і ще раз вистрілив де після чого один з снарядів влучив у трак гусениці. «Tiger» вийшов із строю, але навідник Волль не дозволив більше обстрілювати машину, розвернувши башту він вистрілив у будівлю біля якої стояв «Scherman», половиною якої завалив його. Віттман вирішив не випробовувати долі, знищивши ще на ходу деякі ворожі цілі, а також і останній штабний «Cromwell», наказав «всім залишити машину» - і під шквальним вогнем зі своїм екіпажем з боєм почали пробиратися до Мобіуса, який вже майже закінчував з ворогом. Невдовзі базуччики майора Френча за допомогою реактивних снарядів РІАТ вдало підбили, спочатку «Tiger» унтерштурмфюрера SS Штімма а згодом і оберштурмфюрера SS Ернста Кріга зі складу групи танків Мобіуса. Ніхто з екіпажів не виживає. Командир підбитого штабного танка «Cromwell» капітан Пет Дайс, вибрався з машини за допомогою молодої француженки, яка допомогла йому дойти до іншого танка, який вийшов з ладу, там була рація і він зміг зв’язатися з підполковником лордом Кренлі командиром 4-го батальону 22-ої бронетанкової бригади і доповісти про катастрофу, яка сталася у Війе-Бокаж. У відповідь Кренлі сказав, що йому вже стало відомо про ці жахливі події, і що він сам в даний момент відбиває атаку ворожих танків поруч з висотою № 213. Це була остання розмова Кренлі з Дайсом. Атака Віттмана виявилась вдалою, він мав намір вибити англіців, як тільки сяде у свій танк, що ремонтувався екіпажем Зове. Оберштурмфюрер SS повернувся до свого вже полагодженого така № 205, дозаправився, поповнив боєзапас і приєднався до інших тигрів, які закінчували з піхотними з’єднаннями союзників в районі висоти № 213. По полудні Віттман, як і розраховував, повернувся у Війе-Бокаж разом з передовими підрозділами 2-ої танкової дивізії, яка підходила до району бойових дій. 13.06.1944 р. блище до вечора бої за Війе-Бокаж закінчились. Дехто з англійців залишили поле битви і відійшли в містечко Ліврі. Пошкоджений трак гусениці танка № 222 був полагоджений і танк повернувся до свого командира Курта Зове. Союзники у цій битві втратили 25 танків, 14 напівгусеничних бронетранспортерів, 14 СУ «Bren» і сотні солдат, як вбитими так і пораненими (полоненими). З боку німців було втрачено шість танків. Після битви, Віттман сказав: «…Так, я повинен сказати, що прийняття рішення про атаку було дуже і дуже важким. Я ніколи не був так вражений силою супротивника, як тоді, коли дивився на танки, які рухались по дорозі на Кан. І все ж таки я вирішив атакувати (сміється)». Потрібно зазначити, що ті війська, які протистояли Віттману, були відбірними військами прозваними «Пустельними щурами» генерала Монгомері зі складу 7-ої бронетанкової дивізії, яка відзначалася в боях проти Африканського корпусу генерал-фельдмаршала Ервіна Роммеля в Африканській військовій кампанії. 22.06.1944 р. за такий військовий досвід Віттман був нагороджений «Мечами» до Лицарського хреста з дубовим гіллям. Рекомендував його до нагороди обергруппенфюрер SS Йозеф «Зепп» Дітріх, а така рекомендація була погоджена з командувачем танкової дивізії SS генерал-лейтенантом Фріцом Байерлейном. 25.06.1944 р. церемонія вручення відбулася в Бергхофі. Нагороду вручив сам Адольф Гітлер, який особисто прикріпив мечі на форму Віттману і наказав присвоїти йому звання гауптштурмфюрера SS. Дітріх з цього приводу сказав: «…своїми рішучими діями проти ворога далеко за межами своїх позицій, діючи поодинці, за власною ініціативою, проявляючи величезну особисту хоробрість, він на своєму танку знищив велику частину бронемашин британської 22-ої бронетанкової бригади і врятував фронт I танкового корпусу SS від неминучої небезпеки». 10.07.1944 р. Віттман став командиром 2-ої роти 501-го важкого танкового батальйону SS, який до цього моменту мав одинадцять боєздатних танків «Tiger» і ще дев‘ятнадцять в ремонті. Віттман у своєму розпоряджені мав новий «Tiger» під № 007 і новий екіпаж – унтершарфюрер SS Карл Вагнер (навідник), штурманн SS Гюнтер Вебер (заряджаючий), унтершарфюрер SS Генріх Реймерс (водій) і штурманн SS Рудольф Хіршель (радист). Весь липень Віттман разом зі своїм екіпажем провів в боях за Кан, де здобув ще декілька перемог. На початку серпня 1944 р. Віттман зі 101-им танковим батальйоном SS був переведений в район Сінтьє. В цей час німці знову намагались захопити Кан, який вже був повністю зруйнований, у зв’язку з безпереривними боями. 08.08.1944 р. почалась нова битва за Сінтьє. 2-ий канадський танковий корпус за підтримки з повітря близько 500-ма британськими важкими бомбардувальниками і ще декількасотма штурмовиками знищили 89-у німецьку піхотну дивізію і прорвали фронт. Союзники з деяким запізненням ввели свій бронетанковий резерв – 4-у канадську і 1-у польську танкові дивізії. Це дало можливість штандартенфюреру SS Курту Мейеру командиру 12-ої моторизованої дивізії SS «Нitlerjugend» провести контрудар, який дав би можливість прикувати союзників і не дати можливість їм подальшого просування в тил німців. В 12-ій дивізії SS «Нitlerjugend» залишалося 50 боєздатних танків, включаючи 2-у роту 501-го важкого танкового батальйону гауптштурмфюрера SS Міхаеля Віттмана, який штаб корпусу Дітріха підключив у підпорядкування Мейеру. Мейер сформував для контрудару дві бойові групи – перша під командуванням Віттмана, друга під командуванням штурмбаннфюрера SS Ганса Вальдмюллера і вирішив негаючи часу провести контратаку. Цього ж дня Міхаель Віттман провів свій останній бій проти танків союзників, які наступали у складі 4-ої канадської та 1-ої польської танкових дивізій. Командуючи групою танків (близько 25 машин) зі складу 12-ої танкової дивізії SS «Нitlerjugend» між його військами і військами союзників поблизу містечка Сінтьє затягнувся важкий бій. Екіпаж танка Віттмана з дистанції 1,5 км. запалив два танки «Scherman», а згодом і ще три. Після вдалого наступу Сінтьє перейшло під контроль 12-ої мотодивізії SS. О 12.50 (згідно рапорту гауптштурмфюрера SS Гофлінгера, який на танку «Tiger» № 213, знаходився позасду зправа від танка № 007 Віттмана) в полі поруч з дорогою Кан-Сінтьє Міхаель Віттман і його екіпаж були знищені. Після битви, рештки Віттмана, як і його екіпажу були поховані без всіляких пізнавальних ознак, разом з тим, що залишилося від їхнього танка. Версій смерті Міхаеля Віттмана існує багато. Заслугу його знищення приписували собі 4-а канадська і 1-а польська танкові дивізії, а також 33-а англійська окрема бронебригада. Також було багато здогадок навколо обставин його смерті. У зв’язку з тим, що більшість істориків користується різними історичними джерелами для написання біографій, виходить неточність, і читач отримує різну інформацію в якій, як несходяться дати, так і не сходяться факти. Версії 1. 08.08.1944 р. поблизу Сінтьє Віттман був підбитий п’ятьма влучними пострілами, перед тим забравши з собою в могилу три танки М4 ««Scherman» з 1-го ескадрону зі складу 4-ої канадської танкової дивізії. 2. 08.08.1944 р. в напрямку на Сінтьє наступало дві танкові дивізії, згадана вище 4-а і 1-а польська дивізія бригадного генерала С. Мачека. В цьому бою танк «Tiger» Віттмана підбили шермани з 2-го ескадрону 2-го танкового полку 1-ої польської танкової дивізії. 3. 08.08.1944 р. «Tiger» Віттмана під № 007 був знищений з штурмовика Hawker «Typhoon» Мк.1В Королівських ВПС. Ракета, яка була випущена з цього літака влучила в корму танка, пробила повітреогорожі і вибухнула. Згодом у бойовому відділені детонував боєзапас. Ніхто після цього не вижив В мемуарах колишнього військовослужбовця зі складу 101-го танкового батальйону SS, вказується, що офіційна версія на той момент говорила, що танк Віттмана був знищений авіабомбою. Як доказ цього, були продемонстровані дві фотографії танка «Tiger» без башти з гарматним стволом, який лежав на корпусі танка. Але фотографії виявлились доказом не збитого танка Віттмана, а збитого танка унтерштурмфюрера SS Альфреда Гюнтера, який в дійсності був знищений авіабомбою неподалік містечка Еверсі. Окрім цього знайшлися і такі підрозділи союзників, які приписували знищення танка Віттмана собі, хоча їх і близько там не було на момент битви.
Re: Виттман Михаель - поправте меня!!! Продовження... В 1945 р. обидві офіційні версії гибелі Віттмана, були спростовані Серже Варіно, який виявив залишки танка «Tiger» № 007. Варіно зацікавився цим танком, адже башта була зірвана і лежала неподалік від корпуса. Варіно обстежив танк і виявив, що ніяких попадань під час бою «Tiger» не отримав. Єдиним попаданням був великий отвір в задній частині корпуса, поруч з двигуном. Під час подальших досліджень він встановив, що танк був уражений з повітря. Щось вдарило в задню стінку корпуса (товщина броні – 25 мм), пробило повітреогорожі і вибухнуло. Це стало причиною вибуху двигуна у відсіку в бойовому відділенні, де спрацював боєзапас. Вибух здетонованих снарядів знищив екіпаж і зірвав башту. Отже танк Віттмана був знищений запущеною ракетою з штурмовика Королівських Повітряних Сил - Hawker «Typhoon» Мк.1В. «Тайфуни», були озброєні ракетами НЕ (High-explosive – великий вибуховий заряд) і приносили велике ураження німецьким танкам під час боїв за Нормандію. Наприклад 8 серпня тоді коли загинув Віттман «Тайфуни» збили ще 135 німецьких танків різної модифікації. Вони були досить грізною зброєю для залізних «гробів». Кар’єра славнозвісного німецького танкіста, закінчилась, як і його місія, яка і не вспіла розпочатись. Віттман відбив атаку близько 60-и танків союзників, чим самим надав можливість німецькому командуванню підтягнути підкріплення і на деякий час не допустити прориву, а союзники були вдвічі принижені тому, що змушені були відступати перед кагортою німецьких героїв. Він був майстром своєї справи, повністю тілом та душею віддавався їй. Відвага, честь і рішучість Віттмана і його екіпажу дозволили німцям виграти необхідний час, продовжити боротьбу і восени зупинити союзників на Рейні. Доля його могла вирішитись і не під час тієї серпневої битви 1944 року, але це було його внутрішнє переконання слави, яке змусило його повірити в неймовірне, наприклад в те, що він в черговий раз зможе знищити перед собою ще одну армаду ворожої техніки. Він вийшов на поле битви з надією досягти ще однієї перемоги над великою кількістю ворога, але в нерівний бій втрутився літак, який навічно вирішив долю славного танкіста і дав при цьому зрозуміти, все що сильне земне - має свою слабкість. Оберстгруппенфюрер SS Йозеф «Зепп» Дітріх ось, що сказав про нього: «Він був бійцем до кінчиків нігтів. Він жив у бою і помер у бою…» Всього на рахунку Міхаеля Віттмана – 138 танків, і близько 130 одиниць іншої знищеної бойової техніки супротивника. До 1983 р. знищення танка гауптштурмфюрера SS і смерть самого Віттмана була таємницею навіть для його товаришів по службі (якщо вони самі не приховували його таємну могилу). В 1983 р. французька автодорожна служба, яка займалася розширенням дороги поблизу містечка Сінтьє, під час робіт виявила безіменну братську могилу. Її розкопали а знайдені в ній тіла піддали ексгумації. Як виявилось в ній спочивав Міхаель Віттман прославлений своїми діями величний танкіст всіх часів і його екіпаж. Після цього залишки Міхаеля Віттмана і його екіпажу були перепоховані на німецькому військовому кладовищі «De La Cambe» в Нормандії (Франція). На сьогоднішній день місцезнаходження танка Віттмана і причини його смерті повністю підтверджені. Отже Міхаель Віттман помер 08.08.1944 р. в районі Жемесніль неподалік від Сінтьє. Адреса кладовища: Nationale route, 13 (RN 13 – Національна дорога, 13) entre villers Isigny-sur-Mer et Bayeux. Міхаель Віттман похований в квадраті № 47, ряд № 3, могила № 120 (кладовище «De La Cambe»). Гауптштурмфюрер SS Міхаель Віттман в даний час визнаний найвидатнішим танковим асом Другої світової війни. Вічна пам’ять! Штурмманн SS Рудольф «Руді» Хіршель (радист) 03.01.1924 - 08.08.1944 (20 років) Унтершарфюрер SS Генріх Реймерс (водій) 11.05.1924 - 08.08.1944 (20 років) Унтершарфюрер SS Карл Вагнер (навідник) 31.05.1920 - 08.08.1944 (24 роки) Штурмманн SS Гюнтер Вебер (заряджаючий) 21.12.1924 - 08.08.1944 (20 років) Гауптштурмфюрер SS Міхаель Віттман (командир) 22.04.1914 - 08.08.1944 (30 років) Я ету информацию собирал полгода!!!!!!!!!
Ответ: Виттман Михаель - поправте меня!!! Ось Міхаель, самий перший з ліва.....і Йоахім Пайпер потискає всім руку)) На другому фото теж Міхаель, Пайпер і Теодор Віш
Ответ: Виттман Михаель - поправте меня!!! Касательно фото в левом нижнем углу, вы не знаете кто это? Слева не Клинг ли?
Ответ: Виттман Михаель - поправте меня!!! Легко определить всех, только нужно знать когда было зделано фото в каком году, тогда можна узнать какой екипаж был у Виттмана!
Ответ: Виттман Михаель - поправте меня!!! Да вы знаете, это не экипаж Виттмана. Во-первых они просто не похожи, во-вторых у Виттмана в экипаже не было обершарфюреров, фотография справа сделана в январе 44го сразу после награждения Виттмана и Волля РК(14го и 16го января 1944го) справа фото сделано в весенне-летний период, соответственно, если это 1943-й год, то Виттман еще не кавалер РК, а просто приличный танкист(и ездил еще на PzKpW-3 в легком взводе 13-й роты тяжелых танков LAH), так что фотографировать его экипаж еще вроде как незачем. Если предположить что это 1944-й год, то весной-летом Виттман уже в 101 батальоне тяжелых танков, а тактический знак на танке - LAHа.
Ответ: Виттман Михаель - поправте меня!!! Согласен, хотя мне казалось что Вендорфф невысокого роста, но вообще форма лица сильно похожа
Ответ: Виттман Михаель - поправте меня!!! Ну вообще Вендорфф высокий парень, примерно на 3/4 головы выше Клинга и сантиметров на 7 Виттманна
Ответ: Виттман Михаель - поправте меня!!! В таком случае действительно сильно напоминает Вендорффа, а если не секрет откуда такие подробности, я имею ввиду росто-весовые характеристики этих мужчин? Могу предположить что существует групповое фото?
Ответ: Виттман Михаель - поправте меня!!! Супер, практически не сомневаюсь что это Вендорфф, Руслан, это уже SS 101 Pz Abt ?
