Іноземці та наддніпрянці в УПА

Ось як про це пише Скорупський : "В робітничому таборі зустрічались найрізніші люди. Зокрема серед українців були заступлені всі стани - від селян до професорів. Справжнє обличчя робітників мали лише українські робітники з Франції. Більшість молоді була з Галичини, де-не-де появлялися старі емігранти наддніпрянці, як наприклад, Постоленко, учасник Холодного Яру."(с)


Скорупський М. "Туди де бій за волю"

 

А про період діяльності у Тернопільському обласному осередку пропаганди ОУН і у КОП ПК багато інфи?

До цієї справи ще не добрався ..

 

Василенко Петро Власович (1921, с. Війтівці Яготинського р-ну Полтавської губернії (нині – Київської обл.) – 2.05.1946 р.). Псевдо: «Волош», «Гетьманець», «Полтавець» – політвиховник куреня «Месники», повстанський поет.

Народився в багатодітній (четверо дітей) сім’ї учасника Української революції 1917 – 1921. Батько в 1936 р. був заарештований НКВС і засланий на 10 років. У часи німецької окупації П. Василенко став підпільником, долучившись до осередку ОУН(б) в м. Яготині під керівництвом працівника міської управи Міхеля Пруца, згодом став одним із керівників осередку.

Разом із своїм дядьком Адрієм Дзюбою у кінці 1943 р. переїхали до м. Любачева на Закерзонні, працювали в Маслосоюзі, активно долучившись до культурного життя. Очевидно, вони налагоджували зв’язки з націоналістичним підпіллям.

На Закерзонні став П. Василенко вояком УПА, політвиховником сотні (далі — куреня) «Месники» й редактором публіцистичного журналу «Лісовик»; редагував інші підпільні видання ОУН і УПА (співредактор збірника документів «Під бойовими прапорами УПА. У боротьбі за волю (репортажі, спогади, звіти, документи з боротьби УПА в 1943-1946 рр.». Писав вірші, що склали підпільну книжечку «Мої повстанські марші» (1945). Крім журналу «Лісовик», друкувався у виданнях Крайового осередку пропаганди, писав оповідан ня, гуморески. Не дійшла до нас його «Ода вождю», присвячена Євгенові Коновальцю.

Дядько Василенка пішов в УПА разом із дружиною, мав псевдо ‘Чубчик’ і загинув 1947 р. в рейді на Захід через Чехословачину.

Курінь «Месники» діяв на теренах Західної ВО «Батурин» і протидіяв акції «Вісла». У Любінецьких лісах Сольської пущі над річкою Танвою відтинок командира «Сталя» прийняв бій, у якому загинли «Сталь», П. Волош і ще два стрільці.

До наших днів дожила сестра П.Волоша – Олімпіада.

Поезії П. Василенка перевидані у книгах «Мої повстанські марші» (1996) і «Мої повстанські марші. Від Полтави до Ярослава, від Дніпра по Сян. Спогади, вірші, пісні» (Львів, 2006)

 

Кирило Осьмак - "Псельський" (9.05.1890 - 16.05.1960 Владимирский Централ) , уродженець м.Шишаки Полтавськї обл. , Президент Української Головної Визвольної Ради.


Із доповідної записики МГБ 01.08.1953 :

...На вопрос, каковы его взгляды на национализм в настоящее время, ОСЬМАК ответил, что он был по своим убеждениям и остается украинским националистом, что никакая сила, доводы и доказательства не могут поколебать его убеждений и от них он никогда и ни при каких обстоятельствах не откажется. Что до конца своей жизни он будет верен идее о необходимости отторжения Украины от Советского Союза и создания "Самостийного украинского государства" в его этнографических границах.

Попытка убедить ОСЬМАКА в том, что ОУН является злейшим врагом украинского народа, не дала положительных результатов, а на сделанное ему предложение оказать содействие в борьбе против ОУН, заявил, что он был и остается идейным украинским националистом и скорее готов пойти на смерть, чем согласиться на участие в мероприятиях, направленных против ОУН и ее деятельности.

... ОСЬМАК на протяжении всего времени работы с ним постоянно подчеркивал свою непримиримую ненависть к Советской власти и категорически отказался принять наши предложения об участии в мероприятиях по борьбе с ОУН.

ГДА СБУ - Спр.51279 - Т.6 - Арк.124-133

 

ПРОТОКОЛ ДОПРОСА
обвиняемого КОВАЛЬ Ивана Филипповича, он же ОСЬМАК Кирилл Иванович

от 18 ноября 1947 года

Я уже показывал, что, будучи одним из руководителей ОУН, я не только распространял националистическую литературу, а и писал различные антисоветские статьи и брошюры. В связи с этим моя пропагандистская работа распространялась за пределы гор. Киева. Поэтому «Владимир» связал меня в различное время с руководителями окружных «проводов» ОУН. Из числа таких руководителей я могу назвать следующих:

Руководитель Черкасского окружного «Провода» ОУН КРАСИВСКИЙ Александр Владимирович, организационный псевдоним «Хвыля». «Владимир» связал меня с ним в декабре 1942 года. КРАСИВСЬКОГО я знаю еще с 1910 года, так как вместе с ним до 1915 года учился в сельскохозяйственной академии в Москве. В период немецкой оккупации Красивский работал геологом при Геологическом комитете. По роду своей службы КРАСИВСКИЙ почти все время работал на территории Черкасского округа. Однако, в гор. Киеве он имел свою квартиру по ул. Горького, № 4 или 6 кв. 26 (5 этаж).

Заместителем КРАСИВСКОГО по организационной работе в округе являлся ТЕРПИЛО Николай, который работал в Черкассах инженером на консервной фабрике. Брат ТЕРПИЛО в период гражданской войны на Украине являлся руководителем банды под кличкой «Зеленый». С ТЕРПИЛО я познакомился в январе 1942 года во время моих переговоров с сахарным трестом. В то время я предлагал ТЕРПИЛО организовать для кооператива «Сильский господарь» сушку сахарной свеклы на сахарных заводах. В гор. Киеве на Шулявке проживала семья ТЕРПИЛО, но по какой улице, я не знаю. В гор. Умане окружным «Проводом» ОУН руководил председатель кооперативного союза ГУЛАК, имя не знаю, организационная кличка «ТИКИЧ». С ГУЛАК я знаком еще с 1915 года по гор. Москве, ще он в то время находился на военной службе, а я учился в сельскохозяйственной академии. В 1920 - 1925 гг. ГУЛАК работал в г. Киеве в кооперативном союзе «Добробут».

После того, как в конце декабря 1941 или начале 1942 года немцы разгромили правление Украинского банка, председатель этого правления ПОЛИШВАЙКО, спасаясь от репрессий немцев, бежал из гор. Киева и перешел на нелегальное положение. О его судьбе мне сперва ничего не было известно и только лишь в декабре 1942 года на нелегальном сборище оуновцев в помещении кооператива «Сильский господарь» я встретился с ПОЛИШВАЙКО, от которого узнал, что он, находясь на нелегальном положении под псевдонимом «Сопилка», является руководителем окружного «Провода» ОУН по Белой Церкви.


ГДА СБУ - Спр.51279 - т.2 - арк. 40-57.

 

Ого, брат отамана Зеленого - член ОУН! До речі, на Вінничині в підпіллі ОУН була сестра отамана полковника Армії УНР Якова Гальчевського.

 

а был кто с харьковщины?

 

пост № 40 в цій темі
були й інші, в т. ч. і з самого Харкова...

 

Василь Одинець - "Оріх" (01.02.1912 - 11.06.1947) , син Якова Одинця та Палажки Настенко , уродженець м.Яготин Київської області, працював шахтарем , в 1939-1940 служив в РККА , із січня 1946 р. командир чоти в сотні "Крука", розстріляний поляками в Ряшеві.

CAW, WSGO„W", 3253/3/54, fc 97-98. (Літопис УПА т.22 старої серії с.471)

 

«Командир партизанского соединения т. Сабуров сообщил, что агентурным путем, а равно и показаниями пленных, арестованных и перешедших на нашу сторону бойцов УПА, установлено, что в личном составе УПА имеется 40% лиц восточных национальностей – ингуши, осетины, черкесы, турки, русские. Украинские националисты составляют ядро УПА. Среди военнопленных Кр. Армии разных национальностей ОУНовцы проводят работу в направлении объединения этих национальностей под руководством ОУН»

ГДА СЗР України, ф. 1, спр. 7088, т. 1 Арк.191

 

«В составе «УПА» имелась группа мадьяр около 100 человек, избежавшая пленения Красной Армии. Часть этих мадьяр носит офицерскую форму Венгерской армии. Это обстоятельство видимо использовано для распространения слухов о приезде в штаб «УПА» в декабре 1943 г. под видом венгров представителей Англии и Америки»

ГДА СЗР України, ф. 1, спр. 7088, т. 1, Арк.212

 

Бійці УПА, що потрапили в полон 08.10.1944 р. після бою у районі с. Гошів Долинського району Станіславської обл.

Василь Александров-«Грім» ,1925 р.н., уродженець с. Сухий Яр Красноармійського району Сталінської області, українець, освіта неповна середня, засуджений Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 31.01.1945 р. на 15 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.

Микола Назаренко, 1924 р. н., уродженець с. Землянки Макіївської міськради Сталінськї області, українець, освіта неповна середня, засуджений Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 31.01.1945 р. на 15 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.

Антон Лень , 1924 р. н., уродженець с. Яцківка Краснолиманського району Сталінської області, українець, освіта неповна середня, засуджений Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 31.01.1945 р. на 15 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.

Іван Шинкаренко - «Вернигора» , 1925 р. н., уродженець с. Билбасівка Слов'янського району Сталінської області, українець, освіта початкова, засуджений Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 31.01.1945 р. на 15 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.

Дмитро Дудник-«Духанов» , 1905 р.н., уроджинець с Билбасівка Слов'янського району Сталінської області, українець, освіта початкова ,
засуджений Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 31.01.1945 р. на 10 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.

Іларіон Мацин - «Лопата», 1909 р. н., уроджинець м. Марківка Марківського району Ворошиловградської області, українець, засуджений Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 31.01.1945 р. на 15 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.

Іван Харківський - «Крючок», 1914 р. н., уродженець с. Водіно Лутугінського району Ворошиловградської області, українець, засуджений Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 31.01.1945 р. на 15 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.

Григорій Островерх , 1915 р. н., уродженець с. Володимирівка Якимівського району Запорізької області, українець, освіта початкова, засуджений Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 31.01.1945 р. на 20 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.

Євгеній Барліт - «Нитка», 1923 р.н., уродженець м. Суми, українець, освіта початкова , засуджений Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 31.01.1945 р. на 10 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.

Петро Бондар -(«Скеля»-«Конюх»), 1926 р.н., уродженець с. Іванівка Уманського району Черкаської області, українець, освіта початкова , засуджений Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 31.01.1945 р. на 10 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.

Василь Липський - «Чапай» , 1927 р.н., уродженець с. Адагун Варениківського району Краснодарського краю РСФСР , росіянин, засуджений Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 31.01.1945 р. на 10 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.

Григорій Русов-«Білка» , 1924 р.н., уродженець с.Сиротський Краснодарського краю РСФСР , росіянин, засуджений Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 31.01.1945 р. на 10 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.

Василь Лукін - «Дуканов» , 1925 р.н., уродженець с.Перевалочне Курської області РСФСР, росіянин, освіта початкова, засуджений Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 31.01.1945 р. на 10 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.

Олександр Сібірцев-«Орел» , 1914 р. н., уродженець м.Сталінград РСФСР , росіянин, освіта початкова, засуджений Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 31.01.1945 р. на 10 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.

 

... 15.12. [1945] раненько зголосився з “повинною” стрілець сотенного Вікторії псевдо Антипко (узбек). Коло год. 9-тої рано до с.Забережа приїхало около 800 больш[евиків]. Війська нквд з району, області і частина фронтовиків. Мали зі собою дві гарматки малого калібру. Згадані війська стрибком підійшли до села з окликами “Ура”, в селі переводили сильні труси, а Антипко вказав на три хати, в котрих кватирував і харчувався, рівно ж показав два бункри, в яких крився. В хатах і бункрах не застали нікого. Тоді Антипка большевики роз[з]броїли і зв’язали. При тому арештували одну жінку, дві дівчини і одного хлопця з 1928 р. Коло год. 15-тої всі війська поїхали до району.
Архів УСБУ ІФО, ф. 4, спр. 13690, арк. 73-75 (конверт).
Джерело: Літопис УПА, нова серія. Т.22. Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1951. - С.1007

 

Кітішко Марія - "Степова" , уродженка Полтавської обл, член редакційної групи журналів підпільних журналів “Перемога” та “Інформативні вісті”, в 1946–1947р .референт пропаганди надрайону ОУН "Верховина" (Закерзоння), загинула 28 лютого 1947р. в с.Бартне (Бескид Нижній) у бою з патрулем Війська Польського.

 

Яценко Іван Іванович – “Оса”, “Євген”, “Юнак”, “230” (1924, с. Яри, Полтавщина – 16.06.1950, у лісі біля с. Верхній Лукавець Вижницького р-ну). Закінчив середню школу (1942). Призваний до Червоної армії, закінчив школу молодших командирів. Скерований на фронт, 28 березня 1943 р. потрапив до німецького полону, перебував у концтаборі. Закінчив розвідшколу. Повернувся в Україну через завершення війни. 30 червня 1945 р. затриманий СБ ОУН у Чорному лісі (Станиславівщина). Після перевірки та перевишколу, крайовим референтом СБ ОУН Карпатського краю Володимиром Лівим-“Митарем” скерований на Буковину. Референт СБ Вашковецького районного проводу ОУН (09.1945-1946), референт СБ Чернівецького надрайонного проводу ОУН (1947-06.1950), після загибелі Василя Паращука-“Макара” 1 грудня 1949 р., виконував обов’язки референта СБ Буковинського окружного проводу ОУН (01.-06.1950). Загинув у сутичці з опергрупою відділу 2-Н УМДБ. Хорунжий СБ (14.10.1947).
[ГДА СБУ. – Ф. 65. – Спр. С-9136. – Т. 1. – Арк. 67.]; [ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 79. – Арк. 242-246.]
Джерело: Літопис УПА, т.19. Підпілля ОУН на Буковині: 1943-1951. Документи і матеріали. - С.628
Дуже цікава постать: полтавчаникн за народженням, але призво уже з Сибіру, куди їх виселили, зразу після школи в сержанти РСЧА, але повоював лишень з півроку, в концтаборі завербували до розвідшколи, закинутий взимку 1945 і затриманий УПА у Чорному лісі аж у червні 1945. Я так розумію, що самі упівці були ошелешені, яки це він тутечки без їхнього дозволу тинявся по їхній столиці аж півроку. Тому й переданий до СБ, а вже потім чудасія - есбіст-східняк, та ще й пуцьверінок віком 21 рік. В УПА-Захід я знайшов тільки ще одного - колишнього актора на Львівщині, і тех на рівні надрайону. На Поділі Смок би таких одразу на цурку, а тут ім найвища довіра. Ну, й билися до останнього.

 

Доля, достойна екранізації.

 

З приводу цікавих постатей : перегляньте ось тут : https://reibert.info/threads/likvid...-mvd-mgb-mvd-sssr.384905/page-15#post-6362240 , моє повідомлення #371, там мова йде про підпільника з Рівненщини, який дезертирував з ЧА, у часи окупації навчався у Львові в "націоналістичній спецшколі" і відносив себе до "мельниківців" (Рівненщина -- то ж теж вотчина Смока була), а загинув він у бою з совітами у 1948 році

 

Мусієнко Ганна 1918 р. н., уродженка с. Шарки Рокитнянського району Київської області, завідувачка фельдшерського пункту в с. Білоберізка , старша медсестра шпиталю УПА , Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 26.06.1945 засуджена на 15 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.

Реабілітовані історією. Івано-Франківська область. Том 2. с. 397

 

Так, є в нашому районі село Шарки.
Пригадую, в одній з праць Вєдєнєєва, була схема осередків ОУН в Київській області, рокитнянський район теж був там позначений

 

Богдан Максим - «Снігур» 1922 р.н , уродженець с.Перекоринці Муровано-Куриловецького р-ну Винницької області, стрілець сотні УПА «Бурого», загинув 10.04.1945 р. на Буковецькій полонині від вибуху міни. Похований в с.Буківець. Наказом Штабу Воєнної Округи УПА «Сян» від 20.01.1946 р. посмертно підвищений до ступеня вістуна з 10 квітня 1945 р.

AUOP 2721 т.1 Арк.37 (Повстанські могили. Пропамятна книга впавших на полі слави вояків Української Повстанської Армії Захід-Сян, Варшава-Торонто, 1995 с.48)

 

Іван Перекаша - «Зір» 02.01.1927 р.н , уродженець с.Кочережки Павлоградського р-ну Дніпропетровської обл. закінчив 2 класи торговельної школи, стрілець, кулеметник сотні УПА «Бурлаки». Загинув 03.01.1946 р. в с.Лімна Перемишського повіту в бою з Військом Польським. Похований у спільній могилі на цвинтарі в с.Лімна. Наказом Штабу УПА-«Захід» №18 від 1 березня 1946 р. посмертно підвищений до ступеня булавного з 3 січня 1946 р.

AUOP 2721 т.1 Арк.58 (Повстанські могили. Пропамятна книга впавших на полі слави вояків Української Повстанської Армії Захід-Сян, Варшава-Торонто, 1995 с.64)

 

Андрій Сімейко - "Голова" , уродженець с.Новоастрахань Кременяського р-ну Ворошиловградської обл., стрілець сотні "Вовки" , 23.11.1944 р. важкопораненим захоплений в полон військами НКВС в с.Гонятин Грубешівського повіту, розстріляний , похований в с.Гонятин.

AUOP 2721 т.1 Арк.206 (Повстанські могили. Пропамятна книга впавших на полі слави вояків Української Повстанської Армії Захід-Сян, Варшава-Торонто, 1995 с.168)

 

http://forum.ottawa-litopys.org/documents/doc0802_u.htm
ВИКАЗ ВПАВШИХ СТАРШИН, ПІДСТАРШИН ТА СТРІЛЬЦІВ ВІДДІЛУ "ВОВКИ"
....
Стр. "Голова" (С.С.[Андрій Сімейко]). Новоастрахань. Літ 37. До УПА вступив 17.4.1944. Раненого вбили НКВД-исти 23.11.1944 в с. Гонятині. Там і похований.

Знайшовся на ОБД ! Виявляється, що числиться як зниклий безвісти восени 1941 р. , призваний Старобільським РВК 20.08.1941 р. , є дані про дружину - Сімейко Тетяна Марківна, сімя схоже так і не дізналася як насправді і де він загинув...

https://www.obd-memorial.ru/html/info.htm?id=56858209
Фамилия Симейко
Имя Андрей
Отчество Дмитриевич
Дата рождения/Возраст __.__.1908
Дата и место призыва 20.08.1941 Старобельский РВК, Украинская ССР, Ворошиловградская обл., Старобельский р-н
Воинское звание рядовой
Причина выбытия пропал без вести
Дата выбытия __.09.1941
Название источника информации ЦАМО
Номер фонда источника информации 58
Номер описи источника информации 18004
Номер дела источника информации 94

 

Командир ВО-2 "Буг" Василь Левкович-Вороний:
... Із чотових сотні “Дністра” “Понурий” пам’ятає “Довбуша” і “Федочка”. При сотні було кілька німців, що не змогли відійти зі своєю частиною, між ними один лікар. Штаб сотні (“Понурий” почот сотні називає штабом) посилав німців підривати большевицькі танки. Сотня мала німецькі “фаустпатрони”, які для підриву танків особливо підходили.

ЛІТОПИС УКРАїНСЬКОї ПОВСТАНСЬКОї АРМІї. БІБЛІОТЕКА — ТОМ 4. Спогади вояків УПА та учасників збройного підпілля Львівщини та Любачівщини. - С.80

 

Чернов Василь Олександрович, росіянин, лейтенант ЧА. З осені 1939 р. ком. 10-ї прикордонної застави в с.Мишів Ываничівського р-ну Волинської обл. Отримав поранення 22.06.1941 р. в бою з німцями поблизу р. Буг. Знайдений 23.06.1944 [так у тексті, мабуть, все-таки 1941] р. місцевим пастухами, лікувався в с. мишів іваничівського р-ну Волинської обл., де й залишився жити. Весною 1943 р. мобілізований в УПА, працював вишкільним військовиком Порицького РП ОУН. Арешт. 1944 р. органами нКВС. Згідно радянських даних – загинув 23.06.1941 р. в бою з німцями на прикордонній заставі (Література: Михальчук Л. Прикордонник В. о. Чернов та відновлення історичної справедливості // минуле і сучасне Волині та Полісся, 22 лютого 2008 р. – Луцьк, 2008. – С. 167–168).
Джерело: Літопис УПА. Бібіліотека - т.13. ЯРОСЛАВ АНТОНЮК. УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У ПОСТАТЯХ КЕРІВНИКІВ ВОЛИНСЬКА ТА БРЕСТСЬКА ОБЛАСТІ (1930–1955). - С.695.
Випадок унікальний - лейтенант ПВ НКВС в УПА!
Що там ОБД за це говорить?