Іноземці та наддніпрянці в УПА

Омар Алойот - "Коля" (на фото зліва), казах боєць УПА.

Народився 21.03.1921 в с.Шанкан (назва можливо перекручена) в Казахстані. Освіта 5 класів , до війни працював трактористом.

Сержант РККА - прослужив 2 роки. Мав 2 роки служби в Вермахті. Із рядів Вермахту переходить на бік Червоних партизанів.

Із 1944 р. - в рядах УПА, в сотні командира «Веселого» із куреня Мартина Мізерного - "Рена".
В 1945-1947 р. боєць сотні "Ударник-5" під командуванням Степана Стебельського - "Хріна" , ймовірно брав участь у ліквідації заступнка міністра оборони Польщі генерала Кароля Сверчевського.

В УПА мав звання старшого стрільця та вістуна.

В рядах УПА відкрито сповідував іслам.

Степан Стебельський - "Хрін" писав про Омара Алойота -

..."Коля" — по національності казах. Вже в сотні командира "Веселого" відзначується відвагою і притомністю в бою. Зимою 1945 р. квартирує з роєм старшого вістуна"Кудияра" в с. Руське, в одній хат на полі. Одного дня сотня більшовиків окружила хату та відкрила по ній вогонь. Молоді партизани змішались, але тут притомний "Коля" відразу команду залягати в хаті і виповзувати до стайні і сіней. Він ловить кулемета «дехтяра«. залягає за гній в стайні і через віконце відбиває більшовиків, каже стрільцям втікати , виганяє господарів, хата вже горить, випускає худобу, а сам вже з крісом з цього віконця стріляє двох капітанів більшовиків. що були в білих кожушках.

Більшовики кинулися до старшин, а "Коля" за той час бере кулемета, хоч малий — куций, відступає, повзаючись. до потока. звідки відбивається дальше і добивається до ліса.

На кожному кроці п'ятнує страшків і закликує воювати за «отдєльна Україна", бо "Коля" - "воювал за отдєльна Казахстан". По селах веде пропагандивні розмови з селянами. Був дуже люблений на Лемківщині населенням. а тепер в Самбірщині. Більшовиків ненавидить до крайності".

За спогадами Олекси Конопадського-"Юстроверха" :

...Казах "Коля" маленький, куценький, косоокий, чорний. Відважний, дуже любив коні і кобиляче молоко. Невідступний вояк командира. Ходив за ним услід, коли командир відділявся від сотні, з готовим до пострілу автоматом.

Дуже прив'язаний до наших повстанців, він з тугою згадував про свій соняшний Казахстан і «мамку. Любив чистоту і порядок. Часто молився до місяця, а коли співав казахські пісні, то з такою побожністю, що аж складав руки. Він склав пісню про УПА. яка бореться в Карпатах за Україну і Казахстан. На жаль, мені не вдалося записати.

Дуже великі очі зробили словаки, а зокрема політрук москаль, коли побачили казаха "Колю"-, але «Коля» їм усім голосно говорив: "Коля" войовал за оддєльна республіка з Україна УПА, москаль бандит, завойовал Казахстан, дал колгосп і Сибір»...

Після операції «Вісла» Омар Алойот - "Коля" 29.06.1947 з боями переходить на територію УРСР. Учасник важких боїв біля с. Ластівка 11.08.1947 р. та с. Недільна 10.09.1947 р.

Переходить у підпілля ОУН, діяв у східній частині Старосамбірського р-ну Львівської обл.

Загинув 04.11.1948 р. разом із оунівцем Іваном Нагиною - "Хмарою" біля с.Кобло Старосамбірського р-ну Львівської обл. в бою проти групи 91-го полу Внутрішніх Військ МГБ.

Місце поховання не відоме.

 

Рапорт командиру групи УПА стосовно розподілу по підрозділах повстанців - уродженців південно-східних областей України, а також Росії і Білорусі:

Сахно Павло "Живолуп" - с. Вільховатці Ворошиловської обл. (імовірно с. Нижня Вільхова або Верхня Вільхова Станично-Луганського р-ну Луганської обл.)
Мишко Іван "Капітан" - народився в Криму
Міцкевич Аркадій "Пшеничний" - с. Асовці (?, можливо, Асовіна Гомельського р-ну) в Білорусі
Коваленко Максим "Максим" - с. Фощівка Сталінської обл. (Донбас) - імовірно с. Фащівка суч. Антрацитівський або Перевальський р-н Луганської обл.
Лазаренко Володимир "Галайда" - с. Варламівка Херсонської обл.
Погорілов Іван "Невідомий" - с. Яблунівка Полтавської обл.
Біляк Тиміш "Недоля" - м. Самара ,Росія
"Колва" - грузин

До командира Групи УПА
в справі сімох людей присланих Беркутом

РАПОРТ

1) Сахно Павло пс. "Живолуп" уродж. 1911 в селі Вільховатці Ворошиловградської обл.
2) Мишко Іан пс. "Капітан" уродж. в 1921 в Криму
3) Міцкевич Аркадій пс. "Пшеничний" уродж. 1920 в с.Асовці Вітізовського р-ну Білорусія
4) Ковленко Максим пс. "Максим" уродж. 1901 село Фощівка Сталінської обл. Донбас
5) Лазаренко Володимир пс. "Галайда" уродж. 1924 в с. Варламівка Херсонської обл.
6) Погорілов Іван пс. "Невідомий" уродж. 1918 в с.Яблунівка Полтавської обл.
7)Біляк Тиміш пс."Недоля" уродж. 1919 в Самірі Росія

-Перші трьох - "Живолуп" , "Капітан" і "Пшеничний" утікли з нім.полону працювали 2 роки в с.Ставках і були заангажовані до УПА 15 грудня 43 р. грузином "Колвою".

- Другіх два - "Максим" і "Галайда" по втечі з нім.полону працювали 2 роки в с.Загайцях , вступили до УПА дня 6 липня 43 р. до боївки Комаря та Правдивого.

- "Невідомий" перебував у полоні і вступив до козаків а коли німаки хотіли вивезти то втік і вступив до УПА 12 листопада 43 року.

"Недоля" працював у Здолбунові на заліз. дорозі після вибуху відтіль втік і перебував в с.Крайові до 25 листопада 43 р. , 25 листопада 43 р. вступив до УПА.

Перебували у відділі Славка а останньо у сот. Яструба. Зброї в УПА не мали.
Куди їх приділити ? Я уважаю що їх можна дати до кадрової сотні В`юна. Прошу відписати.

С.У.

Ворон

Дня 8.1.44

 

По-перше: http://uk.wikipedia.org/wiki/Омар_Алойот
По-друге: 5 грудня 1948 - зіткнення ОУН з МВС у селі Кобло Старе Старо-Самборського району Дрогобицької області (загинув бойовик Иван Наген-Хмара-26 років з кущбоївки Миколи Минька-Орлика)

 

Дата - 4 листопада 1948 р. - саме вона вказана в статті В.Мороза Вістун УПА казах «Коля»

 

Гачич Трифун Обренович - серб , викладач старшинської школи УПА "Олені"

ГДА СБУ — Ф. 13. — Спр. 372. — Т. 19.


Спогади Мирослава Симчича, переказані М.Андрусяком в \"Братах грому\":

"Колоритною фігурою в старшинській школі був серб Гачіч. Кадровий офіцер, син міністра, мабуть, внутрішніх справ Югославії, потрапив до фашистського полону. В концтаборі здружився з полоненими українцями-оунівцями. Підготували втечу й успішно її здійснили. Група з п’ятьох утікачів прибилася на Косівщину, карпатські ліси стали їм прихистком. Капітан Гачіч викладав у школі артилерію. Українською мовою оволодів доволі швидко, викладач з нього був неабиякий.

У мене з капітаном Гачічем трапився інцидент. У таборі виставляли цілодобові стійки на чотири боки. Вночі на зручніших для ворога підступах стійки підсилювали. Вони поділялися на слухові й бойові. У випадку загрози при наближенні чужих стійковий умовними сигналами давав знати на вартівню. Там постійно сидів чуйковий. Жоден звук не проходив повз його нашорошені вуха: шелест листя, тріск гілки, крик пугача.

Стою на бойовій стійці. Капітан Гачіч кудись відлучився з табору. Вечірня темрява й злива наче змовились — накрили гори водночас. Темно, хоч око виколи. Коли це чую, хтось чалапає плаєм. Підпускаю близько, щоб не втік, а тоді: «Стій! Хто йде?» «Капітан Гачіч», — відповідає з ледь помітним акцентом. Капітана-то я впізнав, але мушу за статутом запитати кличку. Називає, проте стару, ще вчорашню. Я йому: «Руки вгору!» Підняв мовчки. «Кругом!» Повернувся, знову ж таки беззвучно. «Долів!» Капітан покірно розлігся в калабані. Мало того, що лежить у баюрі, ще й зверху дощ періщить, як праником. Викликаю чергового з вартівні, бо не маю права покидати стійку. Той поки почув умовний сигнал у шумі дощу, поки причвалав, то Гачіч вимок, мов конопляний сніп. Хоч тіпай. Розлютився на мене невимовно. Проте совість моя чиста, бо діяв за статутом. Викладач ніяк не міг пробачити мені нічного «вимочування». Як я не старався, як не зубрив його предмет, жодної «п’ятірки» капітан мені не поставив.

...
Усі іспити склав на «відмінно», лише з артилерії маю «четвірку». Сидить уся комісія. Високий, стрункий, у німецькій уніформі капітан Гачіч звівся на ноги. «Друже Кривоносе, ви заслуговуєте на вищу оцінку», — аж почервонів довгобразим смуглявим видом. «Вам видніше», — відповідаю. Поставив усе-таки Гачіч мені «п’ятірку».

Капітан Гачіч дався чути через двадцять з чимось років. А тієї пізньої осені сорок четвертого він зібрав групу із сімнадцятьох своїх краян — дезертирів із угорської армії — і повів на Югославію. Не знаю, як їм повелося, бо про Гачіча більше нічого не чув. Аж 1968 року мені читають на слідстві характеристику капітана Гачіча на курсанта Кривоноса. Знайшли все-таки в Югославії колишнього викладача старшинської школи. Характеристику дав об’єктивну: справний курсант, добре оволодів теорією і практикою... На допиті прокурор перечитував капітанову характеристику й косився на мене: «Ух, бандюга!»"

 

ПРОТОКОЛ ДОПРОСА
БАСЮК Евгения Михайловича

28-29 сентября 1944 года.

ВОПРОС: Назовите весь известный вам командный состав по перечисленным вами группам УПА и военным округам и сообщите все, что вам известно о каждом лице в отдельности.
...
«ЧАРИВНЫЙ» - псевдоним, командир куреня из того же соединения, бывший старший лейтенант Красной Армии, родом из Днепропетровской области, попал в плен к немцам, а затем бежал и присоединился к УПА.
...
«МАМАЙ» - псевдоним, командир 3-го полка соединения «Холодный Яр», бывший майор Красной Армии, родом из местечка Золотоноша, Полтавской области.
...
«КЛЕХ» - псевдоним, первый помощник начальника штаба, уроженец с. Клеховки, Киевской области.

ГДА СБУ. -Ф.6.- Спр. 75133-ФП. -Арк. 13-56.

Літопис УПА том 9 нової серії с.122-124

 

За Содолем, "Мамай" - Іван Сало (Салло), колишній лейтенант Червоної Армії, командувач відділення важких кулеметів у ДОТі, загинув при прориві під Гурбами 25 червня 1944 року.
За даними СБУ, вже після Грубів командував рейдом на схід України й загинув у вересні 1944:
http://aistor.do.am/publ/kurin_mamaja/1-1-0-223

 

Кулик Іван Дмитрович - "Сірий" (1919 - 30.11.1951)

Уродженець в с. Грабово Шахтарського району Донецької області.

Старший лейтенант Червоної армії. На початку війни у 1941 р. потрапив до німецького полону, орієнтовно восени 1943 р. втік з полону і приєднався до повстанців.Спочатку І.Кулик викладав військові дисципліни у підстаршинській школі в Космачі, потім командував сотнею, що діяла на Гуцульщині. Вступив до ОУН(б). Виконував обов’язки штабного старшини ТВ-21 «Гуцульщина», брав участь у плануванні операцій.

З 1946 р. був військовим референтом, згодом – референтом пропаганди Коломийського окуржного проводу. Призначений керівником Коломийського окружного проводу (жовтень 1950 р.). Отримав звання сотника УПА.

Загинув у криївці біля с. Великий Ключів Коломийського р-ну суч. Івано-Франківської обл. – застрелився, не бажаючи здаватися в полон МГБ

 

Іван Сало приєднався до УПА 28.03.1943 р.

 

Альберт Газенбрукс - ("Західний") (Albertus Gustavus Franciscus Hasenbroekx), бельгієць, працівник радіостанції УПА "Афродіта".

Народився 22.01.1915, м. Остенде, Бельгія.
Закінчив гімназію в Остенде (1932, за ін. даними – інтернат в м. Юї (Huy), Вищу комерційну школу в Антверпені (1936). Призваний до армії в 1936 р., проходив службу в 4-му лінійному піхотному полку (4th Line Infantry regiment). У 1937 отримав звання сержанта. Влітку 1937 р. пішов у неоплачувану відпустку, з якої повернувся у вересні 1938. 28.03.1940 переведений до 58 піхотного навчального полку, що невдовзі переформований у Центр комплектування і підготовки (Centre de Recrutement et d'Instruction (1 CRI). Навесні ці частини відправилися до Франції на навчання.

Під час франко-німецької війни потрапив у травні (або червні) 1940 р. у німецький полон, де пробув три місяці. Утримуався в таборі для військовополонених Savenay (West-Lager, на хуторі La Berthelais біля La Chapelle-Launay, французький департамент Loire-Inférieure). 22.07.1940 випущений на волю, повернувся в м. Брюгге, де до війни проживала його родина і був звільнений з військової служби.

У 1942 р. був вивезений на роботу в Берлін на завод «Dreilinden Maschinenbau GmbH», що виробляв запчастини для літаків. При спробі втечі затриманий на кордоні окупованої Бельгії. Утік удруге і влаштувався нелегальним працівником на німецьку будівельну фірму “Папорт”. Потрапивши до Рівного на Волині, кинув роботу і пішки збирався дійти до Румунії, а звідти – повернутися в Бельгію до дружини і доньки.

У січні 1943 р біля м. Дубно Рівненської обл. потрапив до українського підпілля. Вступив в ОУН, отримав псевдонім “Західний”. Був прилучений до чоти азербайджанців. Згодом якийсь час працював у референтурі пропаганди, опрацьовуючи радіовісті з Заходу.

Під час перебування на Конференції поневолених народів, що проходила 21-22.11.1943 р. на Волині, Роман Шухевич наказав перевести А. Газенбрукса на роботу в радіостанцію «Вільна/Самостійна Україна» (кодова назва «Афродіта») у с. Ямельниця неподалік м. Сколе Львівської обл. (діяла з жовтня 1943 р. по квітень 1945 р. на хвилях 45–46 метрів) .

Працював із грудня 1943 р. , вів радіопередачі французькою і англійською мовами, вивчив українську. Заарештований під час ліквідації радіостанції 7.04.1945 р. На допитах він приховав справжній характер своєї роботи в підпіллі. Звинувачувався за ст.ст. 54-2 і 54-11 КК УРСР. Влітку 1945 р. після кількох місяців допитів у Дрогобичі без суду відправлений до Воркутинських таборів. Там він потрапив до табірного оркестру, чим врятувався від каторжної праці. Справу двічі повертали на дорозслідування через плутанину в іноземних географічних назвах та іменах родичів підсудного, бо малограмотні слідчі та секретарі ніяк не могли правильно їх записати. Тому суд відбувся аж через два роки – 24.04.1947 р. А. Хазенбрукс не мав паспорта, тому був засуджений як особа без громадянства (архівна кримінальна справа П-36153.,62 арк. зберігається в архіві Управління Служби безпеки України у Львівській обл.).

Мав адвоката й отримав “усього” десять років таборів. Із них відсидів вісім у Воркуті (1945—47), Сталінську (Новокузнецьк), Верхоянську; вийшов на волю 3.06.1953 р. У жовтні 1953 р. був доставлений у Москву, де зустрівся із 11 своїми земляками, яких теж звільнили. Повернувся додому через Східний і Західний Берлін 31.10 того ж року . 1.11.1953 р. повернувся в м. Брюгге, де його чекали мати, дружина і 15-літня донька.

29.10.1967 р. виступав з промовою (українською і французькою мовами) на святкуванні 25 річниці УПА в м. Льєж.
На початку лютого 1968 р. отримав Золотий Хрест Заслуги від Головної управи бувших вояків УПА (Нью-Йорк).

Помер у м. Брюгге 7.09.1979.

29.05.1995 реабілітований прокуратурою Львівської області. Указом Президента України від 08.02.2010 р. А. Газенбрукса нагороджено орденом «За заслуги» І ступеня (посмертно).

 

Прокуратури УРСР в 1995 р. вже не було. Але ж реабілітувати (тобто визнати, що він не був винним і що засудили його безпідставно) все одно треба було.

 

Ну так правильно, а боротися проти окупанта - це не злочин, отже судити за це не можна.

 

і що? він не є злочинцем з т. зору Української держави, і вона, власне, це тільки підтвердила

 

Реабілітація - це не виправдання, а доведення того, що людина не була винуватою перед Українською державою і перед українською нацією. Не був Газенбрукс перед нами винний. Тому і вироків проти нього не може бути.

 

Краще скажить, як цей бельгієць потрапив в Україну? Чи не з бельгійських легіонів військ СС він?

 

У 1942 р. був вивезений на роботу в Берлін на завод «Dreilinden Maschinenbau GmbH», що виробляв запчастини для літаків. При спробі втечі затриманий на кордоні окупованої Бельгії. Утік удруге і влаштувався нелегальним працівником на німецьку будівельну фірму “Папорт”. Потрапивши до Рівного на Волині, кинув роботу і пішки збирався дійти до Румунії, а звідти – повернутися в Бельгію до дружини і доньки.

 

Берновський Сергій Артемович, 1917 р. н., с. Троїцьке Дніпропетровської обл., росіянин, проживав у м. Голоби Волинської обл., у 1939 р. потрапив в німецький полон і складі Війська Польського, заарештований 2 червня 1941 р. 93-м прикордонним загоном Самбірського р-ну Львівської обл., звинувачений у порушенні державного кордону, утримувався у Самбірській та Ковельській в'язницях, звідки звільнений німцями 23 червня 1941 р., у 1941-1943 рр. служив в поліції, з 1943 р. - в УПА, загинув влітку 1943 р. в бою з німцями біля с. Іванівка Ковельського р-ну Волинської обл., похований в с. Мельниця Ковельського р-ну.

Інфа від kirov'a

 

З німецької армії на початку літа 1944 р. дезертирував італієць, радіотехнік Джузеппе. Будучи противником фашизму, він висловив готовність співпрацювати з підпіллям до розвалу ІІІ Рейху. Після перевірки його прикріплено до радіошколи, що базувалася у с. Мельна Рогатинського р-ну. У останніх числах липня 1944 р. заявив підпільникам, що хоче здатися радянській владі та з їхньою допомогою дістатися дому. Після виходу з підпілля подальша доля не відома.
Кекіш П. Школа радіозв'язку УПА. - С. 41.

 

Про італійців:
http://uk.wikipedia.org/wiki/Августо_Доніні
http://cs5396.vk.me/u27856263/148624201/w_b2bb899d.jpg

 

Лісовий — Злобін Андрій

нар. 1918 р. у Чернігівській обл.

Командир у Червоній армії. У березні 1944 р. потрапив до УПА. У квітні 1944 р. призначений інструктором підстаршинської школи УПА
"Грегіт" на терені 21-го (Коломийського) ТВ "Гуцульщина”. Від жовтня 1944 р. командував куренем УПА “Карпатський". Поручник Лісовий
здійснив на чолі куреня кілька рейдів Буковиною і Коломийщиною, провів багато переможних боїв проти військ НКВД.

Помер від тифу у квітні 1945 р. в с. Баня-Березів Косівського р-ну Станіславської обл.

Літ.: Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943-49: Довідник ІІ. — Нью-Йорк: Пролог, 1995. —С. 142; Андрусяк М. Брати вогню. —Коломия: Вік, 2004 -С.621.

Андрусяк М. Командири відділів 21-го (Коломийського) тактичного відтинку УПА "Гуцульщина": історико-біографічне дослідження. - Коломия: Видавничо-поліграфічне товариство Вік, 2005. — C.37.

 

..Начальник следственного отдела полевой жандармерии Южной группы УПА - "Клин", фамили , имя и отчество неизвесны. Происходит из Днепропетровска , лет 34-35 , работал на каком-то заводе, в УПА прибыл из Днепропетровска.

Подвергался репресиям со стороны НКВД/не точно/. В районе Днепропетровска /в селе/ в него осталась жена и дочь...

ГДА СБУ Ф.13 - Спр.372 - Т.5 -Арк.6