Дружина українських націоналістів "Нахтігаль" / DUN Nachtigall (Bataillon oder Gruppe Nachtigall)

Таке шикарне фото виплило - Хор ДУН , Замок 1941 :

«Петро Мельник з групою однодумців – дружина українських націоналістів (ДУН). 1941 р. Фото подав п.Іван Вексей.»

Петро Мельник – шостий у верхньому ряді

http://ounuis.info/events/photo/item/298-khor-dun.html - тут в максимальній резолюції

 

Шановний Кіров! Вас турбує близький родич Михайла Хом'яка. Я зараз стараюсь дізнатись інформацію про родича. Поможіть будь ласка , може у Вас є якісь світлини та додаткова інформація. З повагою, Євген

 

Вас турбує близький родич Михайла Хом'яка. На світлині він сидить ліворуч Шухевича. Прошу Вас, якщо є додаткова інформація про нього, фотографії з ним , або ліпшої якості цієї фотографії зв'яжіться зі мною по тел. 050 3315836. З повагою Євген

 

Ось ше одне фото Вонсуля в Нахтігалі.Фото обрізав...

 

Семен Снятецький – «Сівко» (?—13.05.1943) - поручник УПА (посмертно).

Народився в смт Журавно Жидачівського р-ну Львівської обл.

Член ОУН, у 1939—41 рр. проходив військовий вишкіл за кордоном у вартівничих сотнях (Веркшуц), із 1941 р. – підстаршина в батальйоні "Нахтігалль". Отримав звання хорунжого.

Весною 1943 р. організував формування УПА на Волині, член військового штабу ад‘ютант штабу. Загинув разом з членами штабу В. Івахівим і Ю. Ковальским у бою з німецьким підрозділом під с. Чoрниж Маневицького р-ну Волинської обл.
Посмертно підвищений до поручника.



https://reibert.info/threads/dijachi-oun-ta-upa-zagibli-v-borotbi-z-nimcjami.333893/#post-3528857

 

Перелік колишніх солдатів ДУН, які брали участь у розбудові УПА на Волині // Марчук І. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський - "Клим Савур". - Рівне, 2009. - C. 60-61.

 

Дуда Михайло - "Громенко" (12.11.1921 - 7.07.1950)



Народився в с. Сороки Пустомитівського р-ну Львівської области.

Неповна середня освіта, член ОУН від 1937.

На еміграції (1939-41) проходить військовий вишкіл, вояк легіону "Роланд" (1941), вояк 201-ого батальйону в Білорусі (1941-42).

Від березня 1943 в УПА на ПЗУЗ. Військовий інструктор Підстаршинської школи "Дружинники", командир чоти. Після поранення на лікуванні на Львівщині, в червні 1944 організатор і командир сотні на Перемищині та Лемківщині.

Учасник Карпатського рейду загону командира "Рена" крізь фронт на Станиславівщину і назад (осінь 1944). Підвищений до хорунжого, відзначений Срібним Хрестом бойової заслуги 2-го класу. Командир сотні "Ударники-2".

Від серпня 1945 на Перемищині, в боях двічі поранений. У 1946 підвищений до поручника та відзначений УГВР Золотим Хрестом бойової заслуги 2-го класу.

Характеристика: "Був найкращим старшиною УПА під оглядом ідейности та відданости визвольним ідеям. ... Був надзвичайно здисциплінований і дружній у відношенні до вояків і населення. За те був усіма люблений".

В червні 1947 з наказу ШВО "Сян" вирушив із своєю сотнею в рейд на Захід. Сотня "Ударники-2" пробивалася в запеклих боях через Лемківщину та Чехословаччину; в повному озброєнні першою перейшла кордон у Західню Німеччину 11-ого вересня 1947, засвідчивши перед світом про дію та боротьбу УПА.

Член Місії УПА (1948-49), підвищений до сотника. В травні 1950 з кур'єрською групою УГВР десантований з американського літака Україну; загинув у бою з опергрупою МВД біля села Танява Болехівського р-ну Станіславської обл.

Посмертно відзначений УГВР Золотим Хрестом бойової заслуги 1-го класу.

 

Гриньох, отець Іван (29.12.1907 р., с.Павлів Радехівського р-ну Львівської обл. – 14.09.1994 р., Мюнхен, ФРН).



Курінний провідник 7-го куреня пластунів у Львові, іменований одним із перших Гетьманським пластуном Скобом у 1926 р., випускник гімназії (на філії) у Львові в 1926 р., курінний провідник Пласту під час студій в генеральній Львівській Духовній семінарії (1926-30). Рукоположений священиком УГКЦ в Кафедрі Святого Юра в 1932 р., здобув докторат богослов’я в 1933 р. в Інсбруцькому ун-ті (Австрія); парох цервки Різдва Христового в Галичі (1934—35), викладач у Богословській академії у Львові, ред. місячника «Лицарство мрії», співробітник при Кафедрі Св. Юра; капелан українських студентів (1935—39), шпиталю в Кракові (1940), легіону «Нахтігалль» (1941).

Співробітник Проводу ОУН(б) (1942-43), учасник 3 НВЗ ОУН, обраний членом Головної ради ОУН, член Референтури зовнішніх зв’язків (Р-ЗЗ) в 1943—1944 рр., її головний представник на переговорах з польським підпіллям (2-га пол. 1943 р., 1-й квартал 1944-го, 8.03.1944 р. разом з М.Прокопом і В.Андрієвським), із румунами (зима 1943 р. в Одесі та березень 1944 р. в Кишиневі) та угорцями (жовтень—грудень 1943 – поч.1944). Друкувався в органі Проводу «Ідея і чин» (під псевдо «М.Коваленко»), де критикував завойовницькі плани Німеччини. Автор проектів «Універсалу УГВР», «Присяги вояка УПА», учасник ВЗ УГВР, вибраний 2-м віце-президентом УГВР. Член Генерального секретарства закордонних справ УГВР.

Під псевдо «Герасимівський» уповноважений для контактів із нацистами про стан політичних в’язнів і припинення вогню (5, 23, 27.03., 4.04 і 06.06.1944 р.); домігся звільнення С.Бандери, А.Мельника, Я.Стецька та ін. українських в’язнів. Керівник присяги старшинської школи «Олені-2» 21.09.1944 р. в околиці Славського (нині – Львівська обл.). На еміграції в Західній Німеччині з 1945 р. Разом з Р.Ільницьким вів переговори з Д.Ейзенхауером про співробітництво в розвідувальній сфері (липень 1945 р.) .

Разом з Є.Стахівим консультувався з американською окупаційною адміністрацією Німеччини (січень 1946 р.), завдяки керівнику Східної канцелярії Ватикану кардиналу Є.Тиссерану (за ін. версією – єпископу Бучку) познайомився з американським розвідником Новаком, який згодом виступав координатором між ЗР УГВР і ЦРУ. Член ЗЧ ОУН (до 1948 р.), голова Президії ЗП УГВР (1946—1986), керівник зв’язку з УГВР та підпіллям ОУН-УПА в Україні (1948—1953).

Духовний директор Дому для старших у Мюнхені, голова Українського товариства закордонних студій у Мюнхені (1956—1990), генеральний вікарій єпархії в ФРН, професор теології в Українському вільному ун-ті (Мюнхен) та Українському католицькому ун-ті (Рим). Голова Українського теологічного студійного товариства, член пластового куреня «Лісові чорти», член Ради директорів корпорації «Пролог» (Нью-Йорк). Близький співробітник патріарха Й.Сліпого, патріарший митрат-архимандрит. Автор праці «Слуга Божий Андрей – благовісник єдності» (Рим, 1961) та ін. дійсний член НТШ. Нагороджений Золотим херстом Заслуги (14.10.1952 р.)

Л-ра:
1.Боляновський А. Німецька окупаційна адміністрація і національний рух опору України у 1941-1944 роках // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том ССХХХVIII. Праці Історично-філософської секції. — Львів, 1999. — С.374. (http://www.anthropos.org.ua/jspui/handle/123456789/1851)
2.Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945—1980-ті роки. – Київ, 2007. – с.179.
3.Кентій А. Збройний чин українських націоналістів. – Т.2. – Київ, 2008. – С.114, 157, 213—214, 381.
4.Содоль П. Українська повстанча армія 1943—49. Довідник. – Нью-Йорк, 1994 — С. 75—76.
5.Русначенко А. Народ збурений. Національно-визвольни рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії. – Київ, 2002. – С. 34—35, 153.

 

Польовий Омелян Гілярович (3.01.1913 р., с. Ярчівці Зборівського району Тернопільської області – 12.06.1999 р., Тернопіль). – поручник УПА. Псевдо: "Вихор Омелян", "Остап Шухай", "Довгуш", "Ясь", «Данило Очерет», «Остап», «Якір». К-р ВО "Лисоня" (січень-вересень 1944 р.)



З селянської родини. Його батько виїхав на заробітки в США. де у 1918 р. помер. З 1926 р. Омелян навчався в гімназії у Тернополі. 30.08.1929 р. він був заарештований польською поліцією за участь у мітингу впам'ять загиблих у війні з поляками козаків Богдана Хмельницького. Два дні протримали О. Польового в Золочівській тюрмі і після захисту адвоката-українця, посла від партії УНДО до Польського Сейму п. Висоцького звільнили як неповнолітнього.

У 1930 р. польська поліція арештовує Омеляна вдруге і як неповнолітнього засуджують на 14 діб арешту і 3 роки умовно. Його було виключено з гімназії і заборонено вступати на навчання до інших гімназій, окрім приватних. На цей час Польовий закінчив п'ятий клас гімназії. Проте Омелян Польовий здав екстерном іспит на атестат зрілості і записався вільним слухачем до Львівського університету.

У 1931 р. О. Польовий виїхав до м. Рогатин і вступив на навчання до Малої Семінарії, а влітку того ж року повернувся до рідного села. Восени 1933 р. він знову був заарештований і відсидів у в'язниці два місяці за участь у створенні українських шкіл для дітей, що було заборонено владою. Після звільнення повернувся до села. Восени 1935 р. вступив на навчання до Духовної Академії у Львові, яку наступного року закінчив і залишився жити у Львові, працював робітником в "Маслосоюзі". В іншому протоколі допиту о. Польового зазначено, що у 1935 р. він склав екстерном іспити за 7 класів і був призваний на військову службу до польській армії, де служив у 74-му стрілецькому полку, а з 1937 р. проживав ус. Ярчівці,працюючиу власному сільському господарстві.

23(24).07.1938 р. О. Польовий був заарештований за підозрою у розповсюдженні листівок ОУН і перебував в ув'язненні близько року - до червня 1939 р. У Золочівській тюрмі він познайомився з членом КП ОУН І. Когутом ("Байдою"), за рекомендацією якого після звільнення очолив Зборівський повітовий провід ОУН. Під час судового процесу оборонцем Польового був адвокат зі Львова Старосольський. Завдяки його старанням у 1939 р. Омеляна звільнено з ув’язнення.

Провідник Зборівської повітової екзекутиви ОУН (09-11.1939). Восени 1939 р. О. Польовий приїхав до Львова, маючи намір вступити до університету. Проте з огляду на переслідування органами НКВС членів ОУН (серед заарештованих був і його троюрідний брат Михайло Жиграт), 12 лютого 1940 р. нелегально перейшов радянсько-німецький кордон, дістався до Кракова, де мешкав у таборах, створених Українським комітетом допомоги біженцям.

Там він познайомився із відомими українськими націоналістами і навесні 1940 р. офіційно вступив до ОУН (за іншими даними, був членом ОУН ще з У 1932 р.). У липні-пистопаді 1940 р. він працював секретарем канцелярії згаданого комітету, згодом - офіціантом в їдальні. Згідно наказу ОУН проходив навчання в німецькій поліційно-розвідувальній школі в м. Закопане (суч. Польща) (до 04.1940). У травні 1941 р. вступив до створеного під патронатом німців українського куреня "Нахгігалль" і виїхав до м. Нойгаммер.

На початку німецько-радянської війни О. Польовий разом з цим куренем, у якому командував відділенням у 3-й сотні, був у Львові та інших містах України. При цьому він пролежав два тижні хворим в Тернополі і наздогнав свою частину а Жмеринці, де вона вже готувалася до відправки назад в Німеччину. Надалі О. Польовий разом з іншими учасниками "Нахтігаллю" продовжив службу у складі шуцманшафтбатальйону 201, після розпуску якого повернувся в Західну Україну.

У 1943 р. організатор УНС О. Луцький зустрів О.Польового у Львові і направив його в Тернопільську обл. інструктором новостворених загонів УНС у ранзі хорунжого. К-р куреня УНС “Кривоніс” у Дрогобицькій обл. ОУН (05-09.1943), к-р УНС в Тернопільській обл. (10-12.1943), військовий референт Тернопільського обласного проводу ОУН (1943-1944). Керівник УПА-Захід В. Сидор ("Шелест") у грудні 1943 р. призначив командуючим 3-ї військової округи УПА "Лисоня" (12 сотень). На цій посаді О. Польовий перебував до жовтня 1944 р.

Хорунжий 3 26.01.1944 р. 1944 р. за розпорядженням Р.Шухевича очолив курінь УПА У вересні 1944 року курінь провів низку боїв з військами НКВС: Яцківці, Сировари, Сков'ятин, Тростянець, Діброва, Мечищів, Цюцюцьків, Лопушне, Батьків. 27.09.1944 р. під с. Альбанівка був поранений в голову, шию і руку від розриву «гранатометного» (напевно мінометного) снаряда. Командування куренем перейняв начальник штабу «Бондаренко» — Володимир Якубовський. Лікувався на Бережанщині та Рогатинщині до квітня 1945 р., не займаючи жодних посад.

З квітня 1945 р. і до моменту арешту був на посаді старшини для доручень – військового інспектора при командувачі УПА-Захід В.Сидорі. В.Сидор сповістив О.Польовому, що викличе його, коли буде потреба, проте завдань він так і не отримав. З кінця січня 1946 р. О. Польовий проживав у Львові, де 1 квітня того ж року був затриманий. Працівники органів держбезпеки спробували залучити його до секретного співробітництва. Погодившись на це і опинившись знову на волі, він, однак реально на співпрацю не пішов й у червні 1946 р. був знову заарештований.

19.03.1947 р. Військовий трибунал військ МВС Київської області засудив О. Польового за ст.ст.54-а та 54-11 КК УРСР до розстрілу. Сидів у камері смертників з П.Дужим, Д.-Я. Вітовським, Г.Пришляком, Ф.Воробцем, А.Бізанцем. Військова колегія Верховного суду СРСР 10 червня 1947 р. замінила розстріл на 25 років ВТТ. У 1964 році Омеляна Польового привозили в Івано-Франківськ, у Львів, Тернопіль, і примушували покаятися. Кадебісти возили його по підготовлених місцях УРСР, показували, як Україна «розцвітає» і підмовляли, щоб написав покаянну заяву.

У 1966 році йому було запропоновано звернутися в пресу з покаянням. У 1966 році йому було запропоновано звернутися в пресу з покаянням. Коли Омелян Польовий відмовився, його зодягнули в нову одежу і повезли в Київ, Тернопіль, де рекомендували просити покаяння усно, за це обіцяли скасувати решту 5 років, що їх він мав ще сидіти в тюрмі, та влаштувати дочку в медінститут. Привозили його також до рідного села. Та і тут курінний Польовий відмовився каятися в присутності односельчан.

Відбув термін покарання в таборах Колими з липня 1947 року по 1958 рік, після цього тимчасово відбував покарання в Братську, а потім у Мордовії. Польовий повністю відбув строк і був звільнений з Дубравного табору Мордовської АРСР 15.04.1971 р. Згідно із висновком Генеральної прокуратури України від 19.03.1994 р. його визнано таким, ідо засуджений обґрунтовано і реабілітації не підлягає.

У червні 1971 р. повернувся в Тернопіль. В обласному центрі чотири роки не прописували, рекомендували протягом 24 годин залишити місто. Польовий поселився на хуторі Озерна. Для КДБ було незручно за ним стежити, тому його привезли до Тернополя. Щотижня викликали на співбесіду з метою добитися покаяння. Тоді він написав заяву в КДБ, у якій пояснив, оскільки його в Україні не приписують, то він просить дати можливість виїхати за кордон.

Після того у 1975 р. його прописали у Тернополі, дали однокімнатну квартиру і влаштували на роботу слюсарем-ліфтером в обласній лікарні. Згодом Омелян Польовий (до 1995 року) проживав у брата в с. Ярчівцях. Потім мешкав у Тернополі і працював в одній із лікарень міста санітаром, кочегаром котельні та на інших роботах, щоби мати стаж для отримання пенсії. Лише стараннями міської влади йому було призначено пенсію в розмірі 30 грн. 50 коп.

На ці кошти “жива легенда УПА” О. Польовий доживав свої останні роки ізі своєю хворою дружиною в однокімнатній квартирі без телефону.Помер у Тернополі. Похований на Микулинецькому цвинтарі, Тернопіль. Його імене названо вулицю в Тернополі, на одному з будинків якої втановлено меморіальну дошку. У ніч на 18.08.2010 р. вандали розбили пам’ятну дошку полковнику. Її відновили 28.10.2010 р. Відзначений Бронзовим Хрестом бойової заслуги.

Л-ра:
1.http://uk.wikipedia.org/wiki/Польовий_Омелян
2.http://www.news.te.ua/media/2010/10/30/8331497/u-ternopoli-v..
3.Андрушків Б. Тернистими стежками. – Тернопіль 2002. (http://lib.oun-upa.org.ua/stezhky/)
4.Дарованець О., Мороз В., Муравський В. Націоналістичний рух 1920—1930-х років (матеріали до біографічного довідника)//Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920—1939 роки. – Київ, 2007. с.790.
5.Літопис УПА. Нова серія. – Т.9. – Київ-Торонто, 2007. – с.42—44., 626—648.
6. Інформація від дослідника Сергія Волянюка (Тернопіль) - автора книги "Омелян Польовий - Остап" (Львів, 2013).

Джерело: https://vk.com/photo-28830041_275491779

 

Текст має багато нісенітниць, на даний час багато з них спростовано. Не можу зрозуміти для чого їх постійно оживляти..
У "Нахтігалі" був стрільцем у першій сотні під командуванням Фрідріха фон Міддельгауве. У 201 батальйоні служив у третій сотні Василя Сидора, на поч. літа 1942 р. призначений командиром відділення (рою). У серпні 1942 р. проходив курси (чотових?) у школі м. Боровки - не закінчив. Перебував у військовому шпиталі міста Краків (08-09.1942). У кінці жовтня - на поч. листопада 1942 р., ймовірно, тимчасово виконував обов*язки чотового замість Ю. Ковальського. Мав ступінь - ст. десятник, із розформування батальйону, ймовірно, від ОУН отримав ступінь - четар (хорунжий).

Для довідки його діяльність в ОУН, ДУН, УНС та УПА:
Польовий Омелян (пс. - “Довгуш”, “Остап”, “Очерет Данило”, “Шухай Остап”, “Якір”, “Ясь” та ін.; 03.01.1913, с. Ярчівці, Зборівського р-ну – 12.06.1999, м. Тернопіль). Під час навчання у гімназії, мабуть, належав до Пласту. Ймовірно, член УВО (1930) та ОУН (1932). Провідник Зборівської повітової екзекутиви ОУН (09-11.1939). Згідно наказу ОУН проходив навчання в німецькій поліційно-розвідувальній школі в м. Закопане (суч. Польща) (до 04.1940), очолював канцелярію колишніх політичних в’язнів в Українському комітеті допомоги біженцям і полоненим (1940-1941). Направлений ОУН у “Легіон ім. Степана Бандери” (Нахтігаль) Дружин Українських Націоналістів (1941-1942). К-р куреня УНС “Кривоніс” у Дрогобицькій обл. ОУН (05-09(10).1943), к-р УНС в Тернопільській обл. (10-12.1943), військовий референт Тернопільського обласного проводу ОУН (1943-1944), к-р ВО “Лисоня” (12.1943-10.1944), одночасно командував куренем (07-09.1944) та загоном УПА (09.1944). Переведений у КВШ УПА-Захід старшиною для спеціальних доручень та військовим інспектором (04.1945-06.1946). 1 квітня 1946 р. потрапив у полон; поручник (14.04.1945); відзначений Бронзовим Хрестом бойової заслуги (14.01.1945). У Незалежній Україні, ймовірно, член КУН (коротко у 1992) та почесний член Головної Булави Всеукраїнського Брацтва ОУН та УПА (з 13.10.1995); відзначений (ветеранською?) відзнакою за поранення (1998).

До речі, Омелян Польовий у свідченнях подавав, що Р. Шухевич у батальйоні "Нахтігаль" офіційно командував 4 роєм першої сотні..

 

Сергію, раніше щось ти цей текст не критикував, от я й подумав, що він ок. На жаль, зараз не маю часу складати біографічну довідку на підставі твоєї книги, в якій біографія Польового найповніша.

 

З 2012 р. багато чого змінилося та й книга вже не найповніша ))) Не сприйми як образу! Просто дома борюся з різного роду писаниною журналістів і краєзнавців, які копіюють все з інтернету не піддаючи критичному аналізу інформації на кшталт знайомства з членом КП ОУН І. Когутом ("Байдою"), майорства/полковництва Польового, теми співпраці, що зараз активно піднімається тощо. Правда на жаль мало кого цікавить того так написав..

 

Лопатинський Юрій Дем’янович (04.12.1906 р., м. Тернопіль – 16.11.1982 р., м. Хантер, штат Нью-Йорк, США). – підполковник УПА. Псевдо: «Калина», «Шейк».



Син греко-католицького священика.Член Пласту – 1 курінь ім. П.Конашевича-Сагайдачного (Львів). Закінчив Академічну гімназію у Львові (1926) – шкільний товариш Р.Шухевича, школу підхорунжих польської армії. Студент юридичного ф-ту Львівського ун-ту (1929—1931), пізніше студіював медицину у Франції та Австрії. Член УВО та ОУН, учасник вищих страшинських курсів для членів ОУН у Німеччині. Член Генерального штабу Карпатської Січі (1938—1939), командир підстаршинської школи в Хусті (11.01— 24.02.1939), поручник. Учасник 2 ВЗ ОУН у Кракові (31.03—3.04.1941), працівник військової референтури при Проводі ОУН(б).

Старшина батальйону «Нахтігалль» (1941), нагороджений Залізним хрестом 2 класу за бої коло Браїлова і Вінниці. Виконував спеціальні доручення Проводу ОУН (1941—1943). Заарештований гестапо 23.04.1943 р. і ув’язнений у концтаборі Заксенхаузен. Туртурований гауптштурмфюрером В.Вірзінгом, свідчив проти нього на судовому процесі в Нюрнберг-Фюрті 24.01.1951 р. Вийшов на волю 20.10.1944. Повернувся в Україну німецьким літаком із завданням від С.Бандери (кін. грудня 1944), був скинутий в р-н Калуша. У першій пол. січня 1954 р. зустрівся з Р.Шухевичем на території Львівської обл. Німці вважали його зниклим безвісти. Член ГВШ (1944—1945), учасник делегації УПА на переговорах з польським підпіллям АК-ВіН 2.05.1945 р. в околицях м. Любачева.

З кінця 1945 р. – в Мюнхені, активнний член ЗП УГВР, заступник керівника Місії УПА при ЗП УГВР (Івана Бутковського, 1947). Очолив Військовий центр при ЗП УГВР (1949—1952). Підполковник УПА, відзначений Золотим Хрестом заслуги. Згодом емігрував до США. Довголітній голова Об’єднання колишніх вояків УПА. Член Дирекції корпорації «Пролог» (1952—1982), співзасновник і член Видавничого комітету «Літопис УПА» (Торонто) від 1975 р. Похований на цвинтарі в Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі).

Л-ра:
1. Кентій А. Збройний чин українських націоналістів. – Т.2. – Київ, 2008. – с 221.
2. Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920—1939 рр. – Київ, 2007. – с. 735.
3. Пагіря О. Карпатська Січ. Військвое формування Карпатської України. – Київ, 2010. – с.63
4. Патриляк І. Військова діяльність ОУН(б) в 1940—1942 рр. – Київ, 2004. – с.311
5. Русначенко А. Народ збурений. Національно-визвольний рух опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії в 1940—50-х рр. – Київ, 2002. с. 193.
6. Лисяк О. Суд над катом.//Свобода (Джерсі-сіті і Нью-Йорк) – Ч.33. – 9.02.1951 р. (http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1951/Svoboda-19..)
7.Содоль П. Українська Повстанча Армія 1943—49. Довідник. – Нью-Йорк, 1993. – с.98—99.

Джерело: https://vk.com/photo-28830041_271245838

 

Остап Линда (17 березня 1913, с. Наконечне Перше, Яворівський р-н, Львівська область — 24 листопада 1944, біля с. Красне, Рожнятівський р-н, Івано-Франківська обл.) — 1-й командир військової округи УПА ВО-2 «Буг» (12.1943 — 04.1944). Псевдо: Ярема.



Член ОУН в 30-х роках, неодноразово ув'язнювався польською поліцією.

У 1941 році командир чоти в легіоні «Нахтігаль». З грудня 1941 по грудень 1942 у 201 батальйоні "Шуцманншафту".

Був викладачем старшинських курсів на Холмщині (кер. М.Медвідь). Входив у Військову референтуру Проводу ОУН. Військовий рефрент Львівського обласного проводу ОУН (1943-1944).

Командир військової округи УПА ВО-2 «Буг» (грудень 1943 — квітень 1944). Командир куреня «Летуни». Заступник к-ра і к-р старшинської школи "Олені" (весна - осінь 1944).

Загинув 24 листопада 1944 року біля с. Красне (тепер Рожнятівський район, Івано-Франківська область).

Звання: поручник, майор (з датою смерті).

http://vk.com/photo-28830041_322293453

 

Віктор Харків (8.08.1918, с. Немилів Радехівського р-ну Львівської обл. – 23.01.1988, Львів). Псевдо: Хмара. - хорунжий УПА, к-р ВО "Башта", військовий референт обласного проводу м. Львова.



Син селян, батько на праці в США. Одружений з Любов'ю Сторко, зв'язковою ОУН у 1944. В 1937 закінчив 7 класів у Радехові, в 1938 рільничу школу у Львові з дипломом огородника, відбував практику в с. Крилос коло Галича, член ОУН від 1938.

В 1939-41 на чужині в Кракові. Діє в СБ, в військовій референтурі ОУН; від травня 1941 до грудня 1942 в 3-ій сотні легіону.

Від травня 1943 студент Рільничого ліцею в Львові, його випускник у лютому 1944. Від липня 1943 обласний військовий референт ОУН Львова. Організатор і командир ВО "Башта" УПА-Захід протягом грудня 1943 - вересня 1944 рр.

Підвищений ГВШ до хорунжого з датою старшинства від 26 січня 1944; в лютому 1944 організує перший вишкільний табір для
ВО "Башта", в травні веде всіх військовиків із Львова "в ліс", формує перший бойовий відділ, у липні об'єднує відділи в курінь "Холодноярці".

У вересні після розформування ВО "Башта" призначений першим військовим інспектором у ШВО "Буг". Був інспектором у червні 1944 р. і протягом вересня 1944 - лютого 1946 р.

Заарештований у Львові в лютому 1946 р. Засуджений, відбував покарання в Норильську (нині Російська Федерація). Після звільнення 1956 р. жив у Львові.

http://vk.com/photo-28830041_322610618

 

коллега, размещайте фото непосредственно на форуме, со временем фото размещенное на сторонних ресурсах может пропасть

 

Камрады, что за боевые действия велись "Нахтигалем" под Браиловым и Винницей в 1941 году (пост № 289 ув. Ландштурмиста)? Есть ли воспоминания об этом и иных боевых эпизодах деятельности ДУНов?

 

это единственный случай участия "Нахтигаля" в бою, есть воспоминание самого Лопатынского об этом в диаспорной газете "Свобода"...

 

Резонне зауваження, але ці фотки розташовані в групі ВК, якою порядкую я ж) тобто, вони не пропадуть.

 

я счастлив, но порядок размещения фотографий в этом разделе прописан в его правилах https://reibert.info/threads/pravila-razdela.72637/

 

Здається Вонсуля ти якраз і "вирізав". Це інша людина.

 

Володимир Павлик
Фото з справи (цікаво а де ориґінали)
Служив в Веркшуці,Нахтіґаль,потім Шума 201
Сталева Воля (Ярославщина)

 

Всі фото крім одної "зимньої" - Веркшуц. На 99% сумніваюся, що фото з його справи. Звідки така впевненість?

 

Верхня думаю теж - там видно що особа є в тому самому мундирі Веркшуц з кашкетом