Діячі ОУН та УПА загиблі в боротьбі з німцями

В даній темі пропоную збирати будь які свідчення - біографії , фото , документи , що стосуються діячів ОУН та УПА (від керівництва до рядових учасників) загиблих в боротьбі з німцями чи їх союзниками або підданим репресіям за анти-німецьку діяльність.




На фото ліворуч Василь Івахів (1910 — 13.05.1943)– «Сонар», «Сом», «Росс». - підполковник УПА (посмертно), перший головний командир УПА.

Народився у с. Подусільна Перемишлянського (колишнього Рогатинського) р-ну Львівської обл. Закінчив Рогатинську гімназію, старшинську школу Польскої армії зі званням поручника. Під час навчання стає активістом пластунського руху та згодом вливається в ряди УВО.

Після служби в польському війську за дорученням ОУН активно працював у різних громадських організаціях: "Сокіл", "Просвіта" тощо. Був талановитим організатором і педагогом. Неодноразово був арештований польською поліцією. Був в’язнем Бережанської (1933), Золочівської та Львівської тюрем. Півтора року був ув’язнений в польському концтаборі "Береза Картузька".

В 1939 р. працює вчителем в школі с. Бачів, з приходом німецьких окупантів йде в підпілля. Учасник військових курсів ОУН(б) в Кракові (1939—41), командир підстаршинської школи ОУН(б) у с. Поморяни Львівської обл. влітку 1941, яка розташовувалась у колишньому замку графа Потоцького. Після арешту Гестапо командного складу школи, в’язень німецкьої тюрми (1941—42). З тюрми на вул. Лонцького (тепер бічна вул. Бандери) у Львові Василя, разом з іншими, викупив митрополит Андрей Шептицький.

З літа 1942 р. – військовий референт проводу ОУН(б) на ПЗУЗ і член підпільного військового штабу, створеного при проводі ОУН(б). На конференції ОУН(б) у Львові в перших числах грудня 1942 р. активно підтримав ідею створення повстанських загонів для боротьби з німцями.

Організатор і перший командир УПА на Волині.

Загинув у бою з німецьким підрозділом разом із частиною штабу УПА під с. Черниж Маневицького р-ну Волинської обл. Інформацію про пересування повстанських командирів німцям видав польський шовініст. Разом з Івахівим у бою з німцями полягли: Юліан Ковальський («Гарпун») та Семен Снятецький («Сійко»)і ще 7 повстанців.

Повідомлення в журналі "До зброї" про загибель членів першого штабу УПА в бою з німцями.

Посмертно В. Івахів був підвищений до звання підполковника з датою старшинства 13 травня 1943 р.. У пам’ять про В. Івахіва М. Галичко (псевдо о. Василя Прийми) написав пісню «Гей на півночі, на Волині»

 

Юліан Ковальский – «Гарпун». (1917 – 13.05.1943) - сотник УПА (посмертно). Перший начальник штабу УПА.

Член ОУН, у 1939—41 рр. пройшов військові вишколи за кордоном, керував військовими вишколами молоді на Львівщині (школа в Мостах Великих). Від квітня 1941 командував чотою в батальйоні «Нахтігаль».

В січні 1943 р. нелегально перейшов на Волинь, де став заступником крайового військового референта «Сома» (Василя Івахіва) і начальником штабу УПА. Мав звання поручника.

Загинув у бою з німецьким підрозідлом разом з В. Івахівим і С. Снятецьким біля с. Черниж Маневицького р-ну Волинської обл. Посмертно підвищений до сотника.

 

Семен Снятецький – «Сівко» (?—13.05.1943) - поручник УПА (посмертно).

Народився в смт Журавно Жидачівського р-ну Львівської обл.

Член ОУН, у 1939—41 рр. проходив військовий вишкіл за кордоном у вартівничих сотнях (Веркшуц), із 1941 р. – підстаршина в одному з українських легіонів. Отримав звання хорунжого.

Весною 1943 р. організував формування УПА на Волині, член військового штабу ад‘ютант штабу. Загинув разом з членами штабу В. Івахівим і Ю. Ковальским у бою з німецьким підрозділом під с. Черниж Маневицького р-ну Волинської обл.
Посмертно підвищений до поручника.

 

на фото праворуч Гуляк Юліан Костянтинович (15.01.1915, с. Жизномир Бучацького повіту (тепер - р-ну) Тернопільскої обл. – 19.07.1944, с. Стрілища Старі Бібрецького повіту (нині – Жидачівського р-ну) Львівської обл.).

Псевдоніми: „Марко", „Токар", «А-13», “Арпад”, “Вир”, “Марко”, “Шрам”.

Народився у селянській сім’ї .Батько загинув на початку Першої світової війни в Італії, залишивши сиротами трьох синів: Михайла (1910 р.н.), Володимира (1912 р.н.) і Юліана. Мати вийшла заміж вдруге за Степана Гаврилюка і в сім’ї народилося ще троє дітей: Ольга (1924 р.н.), Іван та Марія. Родина володіла 25-ма моргами поля і 5-ма - лісу.

Юліан закінчив учительську гімназію у Заліщиках. У гімназії вступив до ОУН. Був активістом національного відродження с. Жизномир - членом Управи товариств „Просвіта", „Луг". Мав високий авторитет серед молоді села і ветеранів Визвольних Змагань 1918-1920 рр.

Під час польської окупації став повітовим провідником юнацтва, потім ОУН, згодом провідником ОУН Чортківської округи. На цьому посту заарештований і утримувався в польській тюрмі до початку Другої світової війни 1 вересня 1939 р.

З вересня 1939 до осені 1940 р. продовжував очолювати ОУН Чортківської округи. З 1940 по 1941 р. - провідник ОУН Тернопільської області.

Під час німецької окупації (1941-1944 рр.) керував організаційною референтурою Крайового Проводу ОУН Західних Українських Земель. Займався також справою організації підпільної радіостанції «Афродіта».
З наближенням фронту Юліан Гуляк з друзями заквартирував у с. Стріличі Старі Бібрецького повіту на Львівщині.

19 липня 1944 р. німецькі карателі обступили Стріличі Старі й почали облаву. Відстрілюючись, „Токар" і його друг „Моряк" - Мирослав Скасків (1922-1944 рр.), обласний провідник ОУН Львівщини, загинули.

19.09.1996 року тлінні останки “Токаря” Юліана Гуляка були перезахоронені на цвинтарі в рідному селі Жизномир.

 

Климів Іван Степанович (29.10.1909, с. Сілець Сокальського р-ну Львівської обл. – 4.12.1942, Львів). – генерал-політвиховник УПА (посмертно).

Псевдо: «Мармаш», «Гармаш», «Куліба», «Легенда», «Лейтенант Євген Легенда», «Семен Судьба».

У 1921-1929 рр. навчався у сокальській гімназії. Член «Пласту», 9 курінь ім. П.Дорошенка. Навчався на юридичному ф-ті Львівського ун-ту. Провідник Сокальської округи, творець підпілля ОУН на Сокальщині.
11.02.1932 р. – засуджений на 6 місяців в'язниці за протипольску промову. 28.12.1932 р. – засуджений на 15 місяців позбавлення волі за належність до ОУН. З 08.1935 р. по 01.1936 р. – в'язень концтабору Береза Картузька. Член Крайової екзекутиви ПЗУЗ у 1935—1937 рр.

31.08.1937 р. на судовому процесі в Луцьку засуджений на 10 р. позбавлення волі. Після розвалу Польщі вийшов з тюрми м. Седльце (адміністрація відпустила в’язнів).

10.02.1940 р. на нараді революційного крила ОУН, на якій було проголошено створення Революційного проводу, підтримав С. Бандеру. Учасник військових курсів ОУН в Кракові в 1939—1941 рр. На початку 1940 р. очолив крайовий провід ПЗУЗ. У грудні цього ж року змінив Д. Мирона на посту провідника Крайової екзекутиви ОУН на ЗУЗ (сам Климів використовува назву Матірних українських земель (МУЗ), тобто ЗУЗ, ПЗУЗ і Буковина під радянською окупацією). Організатор розбудови підпільної мережі ОУН і підготовки до повстання проти радянської влади в передвоєнний час. Через Ю.Стефаника – сина видатного письменника В. Стефаника залучив до ОУН(б) діячів з Великої України П.Сака і Й.Позичанюка.

З 1941 р. – член Проводу ОУН(б). Влітку, після нападу Німеччини на СРСР, організатор повстанського руху та української адміністрації на залишених радянською владою землях. Міністр політичної координації в Українському Державному Правлінні. 1.07.1941 р. проголосив себе Начальним командантом Української національно-революційної армії (УНРА) і займався її розбудовою. За липень—серпень 1941 р. підрозділи УНРА загальною чисельністю 3-4 тис. чол. було створено приблизно в 15 населених пунктах Західної України. Після відмови нацистів визнати незалежність України і арешту лідерів ОУН частини УНРА було переформовано в загони Української народної міліції. Брав участь в І конференції ОУН(б) у кінці вересня — на початку жовтня 1941 р., на якій постановлено перехід у підпілля.

10.07.1941 р. був присутній на засіданні Проводу ОУН, на якому Я.Стецько призначив М.Лебедя тимчасовим провідником. У кінці 1941 р. залишив посаду крайового провідника на ЗУЗ. У 1941—1942 рр. – організаційний референт Проводу. У 1942 р. – військовий референт. Ранньої осені 1942 р. одружився з Галиною Чуйко (1921 р.н.). Вів підготовку до антинімецького повстання, виступав із засудженням Холокосту і застерігав членів ОУН від участі в антиєврейських акціях. У перших числах грудня 1942 р. – брав участь у військовій конференції Проводу ОУН(б), на якій підтримав ідею створення збройних сил для боротьби проти Німеччини і СРСР.

4.12.1942 р. схоплений гестапо у Львові. Того ж дня закатований на смерть у в’язниці «спеціалістом» з українських націоналістів гауптштурмфюрером СС Віллі Вірзінгом.






14.10.1952 р. – іменований генерал-політвиховником УПА і нагороджений Золотим Хрестом заслуги посмертно. Рідний брат Климова Григорій (1914 р.н.) був страчений польською владою в 1938 р. 11.07.1992 р. у рідному селі Климіва йому поставлено пам’ятник.

 

что ж интересное начинание, надеюсь что данный раздел будет пополняться.
Из выложенных материалов видно, что целенаправленных действий против гитлеровцев не было, были самозащитные действия.

 

Красномовна деталь:
у листопаді 1942 Юліян Ковальський та Василь Сидор-"Шелест" під час відпустки з шуцмансшафт-батальону виїхали до Києва, де застрелили причетних до загибелі окружного провідника ОУН-Київ Дмитра Мирона-"Орлика" двох агентів гітлерівської СД. Ось повідомлення про це:
В начале ноября в Киеве были застрелены соискатель СС и сотрудник украинской вспомогательной полиции, оба служащие управления Полиции безопасности и СД города Киева. Убийство совершили два человека в униформе немецкой жандармерии. Без сомнения, речь идет о членах бандеровской группы, которые действовали по приказу своего руководителя М о г и л л ы. Оба убитых в течение нескольких недель успешно работали по раскрытию нелегальной группы Бандеры и напали на след М о г и л л ы. Количество арестованных в Киеве бандеровцев к настоящему моменту выросло до 29 человек.
РГВА. Ф. 500к. Оп. 1. Д. 777. Л. 252, 260–263; BA. R 58/699. Bl. 145–147, 153–156. Подлинник. Перевод с немецкого языка.
Опубл.: Украiна в Другiй свiтовiй війні у документах. 1941–1945. Т. II. Львiв, 1998. С. 360–363; ОУН у 1942 роцi. Документи. Київ, 2006. С. 225–228.

 

більш точна біографія:

 

Шум Олексій - «ВОВЧАК» (14.05.1919- 04.05.1944.)

Народився в с. Шайно (тепер - Журавлине) Старовижівського р-ну Волинської обл.

У роки німецької окупації - комендант поліції у Любешівському та Камінь-Каширському р-ні.

Весною 1943 дезертирує з німецької служби , стає к-р сотні УПА "Стохід" .

Влітку його підрозділ було включено до загону "Озеро" групи "Турів".
Зі серпня 1943 - заступник к-ра групи УПА "Турів".
Восени 1943 -взимку 1944 - к-р загону групи УПА "Турів" (360 чол.).

З кінця 1943 р. Шеф Військового Штабу групи "Турів".

Загинув в бою з німцями 4 травня 1944 р. біля с. Писарева Воля Володимир-Волинського р-ну Волинської обл.

 

Микола Лемик (4.04.1914 - 10.1941)

Народився в с. Солова Перемишлянського повіту Львівського воєводства

З бідної селянської родини. Закічнив українську гімназію у Львові, навчався на природничо-математичному ф-ті Львівського ун-ту. Член ОУН з 1932 р.

21.10.1933 р. на знак протесту проти Голодомору в УСРР Лемик застрелив співробітника консульства (і агента ДПУ) Олексія Майлова, якого помилково сприяйняв за радянського консула Голубова (сам консул, зачувши постріли, встиг сховатися). Підготовку до вбивства здійснювали С.Бандера і Р.Шухевич. Щоб не допустити спроб польської і радянської влади видати замах як звичайний теракт, було вирішено, що Лемик повинен здатися польскій поліції та на суді розповісти про справжні причини акту. Суд почався 30 жовтня. Лемика захищали відомі адвокати С.Шухевич і В.Старосольський, а під час процесу проходили демонстрації солідарності українців із заарештованим.

Засуджений до смертної кари, яку через неповноліття (не було 21 року) замінено на довічне ув'язнення. Після поразки Польщі в 1939 р. вийшов на волю: втік під час евакуації в’язнів до іншої в’язниці, діставши при цьому поранення. Дістався українського села, де підлікувався, а згодом працював учителем. Невдовзі зв'язався з Проводом ОУН(б) в Кракові.
4.08.1940 р. одружився з Любою Вознюк – рідною сестрою дружини одного з братів С.Бандери Василя.

Весени 1941 р. очолив Середню похідну групу ОУН(б) на Східну Україну (кінцевий пункт призначення – Харків). Займав пост Крайового провідника ОУН на Східноукраїнських землях (СУЗ). У жовтні 1941 р. заарештований німцями й розстріляний в м. Миргороді (Полтавська обл.).

На будинку колишнього консульства встановлено меморіальну дошку в пам’ять про замах Лемика, його іменем названо вулицю у Львові.

 

Керівник ОУН(б) на ОСУЗ (липень-грудень 1942 р.) Пантелеймон Сак - "Могила". (на фото з дружиною Параскою і дочкою Ларисою)

Заарештований німцями в Києві в кінці 1942 р., розстріляний в березні 1943 р.

в одному з повідомлень СД зазначалося :

 

Цікава деталь: киянини за походженням, член КП(б)У, директор школи Пантелейоное Сак у 1939 був відряджений на Західну Україну здійснювати "радянізацію". Натомість відмовився від радянщини і як справжній українець вступив до ОУН у 1940 році.

 

фото членів ОУН в німецькому концтаборі

 

Клим Іван (19.09.1909 , с. Старий Мізунь Долинського р-ну Івано-Франківської обл. – 9.03.1944 р. м. Дрогобич, Львівської обл.).

Навчався у Стрийській та Рогатинській гімназіях, потім на ф-ті права Ягеллонського ун-ту в Кракові.Член УВО, в ОУН – від часу її заснування (1929). Повітовий провідник ОУН Долинщині, полів'язень польських тюрем (1937—1939). Учасник похідних груп ОУН, організатор підпілля в Запорізькій обл. і на Донбасі, член крайового проводу Осереднiх і Східних земель. В 1943—1944 рр. займався організацією діяльності підпільної радіостанції «Самостійна (Вільна) Україна» (кодова назва «Афродіта») поблизу м. Сколе Львівської обл. 11.01.1944 р. заарештований Гестапо. Публічно повішений на ринку в Дрогобичі

Оголошення про засудження до смерті 20 українців за приналежність до УПА і ОУН, за допомогу євреям. Дрогобич, 9.03.1944. Іван Клим - перший в списку :

 

Цица Петро (1915, с. Ремезівці Золочівського р-ну
Львівської обл. - кін. 1941, м. Херсон). Псевдо: "Конрад".

Член Пласту у Золочівській гімназії. Член ОУН. Учасник нападу на Ясінських 6.05.1937, заарештований при втечі, засуджений 15.03.1938 до довічного ув'язнення, вийшов на волю 09.1939. Член охорони Степана Бандери (1940-1941). Учасник Похідних груп ОУН, учасник підпілля ОУН в Дніпропетровську. Заарештований і повішений гестапо.

 

Галаса Михайло - "Птах" (21.11.1909.с. Криве Козівського р-ну Тернопільської обл. - 26.05.1942, біля
м. Київ).

Член Пласту - 124 курінь ім. П. Полуботка (Бережани). Закінчив Бережанську гімназію, юридичний факультет Краківського
університету, магістр права.
Член УВО, ОУН (1929), районний провідник у Кривому (від 1929). політв'язень польських тюрем (1928.5.09.1930-03.1931,09.1932), повітовий провідник ОУН Бережанщини (1939).
Окружний провідник ОУН Тернопільщини (до осені 1941), імовірно, член крайового проводу у Києві.
Розстріляний гестапо.

 

Григорій Максим'юк (Максимчук) (? - липень 1942). Псевдо: "Кайдаш". вбитий поліцією

на фото - Григорій Максим'юк "Кайдаш"

 

Хомів Ярослав - "Лімницький" (1915, с. Гарасимів Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. - 08.1942, м.Київ).

Навчався у Городенківській гімназії, член Юнацтва ОУН (1930). Іспит зрілості склав 1933. Політв'язень польських тюрем (1930 - 6 місяців). Студент юридичного факультету Львівського університету (1934-1939), член проводу студентського сектора ОУН у Львові (1934-1939), заарештований 21.03.1939, вийшов на волю 09.1939.

Провідник Городенківської повітової екзекутиви ОУН (1937).
Організаційний референт Крайової екзекутиви ОУН ЗОУЗ (Західно-Окраїнних українських земель) у Кракові (1940-1941), учасник II ВЗ ОУН в Кракові (31.03-3.04.1941), провідник КЕ ОУН ЗОУЗ (весна-літо 1941). Учасник Похідних груп ОУН (1941), член крайового проводу ОУН ПівнСУЗ у Києві (1941-1942),
в. о. крайового провідника (08.1942).
Заарештований гестапо у Києві, загинув у тюрмі.

 

Бусел Олександр – "Ванька" (11.09.1910 у м. Митава (Латвія) – 8.03.1943 р., Рівне).

Рідний брат начальника політичного відділу штабу УПА Якова Бусела.

Разом із родиною проживав у м. Клевань, навчався в українські гімназії у Рівному, згодом продовжив навчання на математичному ф-ті Львівського ун-ту. Член ОУН із 30-х рр.
У липні 1936 р. ув’язнений у польському концтаборі Береза Картузька на 8 місяців. У травні 1939 р. засуджений на 8 років тюремного ув’язнення. Із осені 1939 р. до початку 1941 р. працював директором школи у с. Милостів Рівненського р-ну. У лютому 1941 р. перейшов у підпілля.

Від липня 1941 р. працював у обласній управі м. Рівного, очолював відділ освіти.
Із початком німецьких репресій знову перейшов у підпілля.
У кінці лютого 1943 р. його схопили німці і розстріляли 8 березня в Рівненській в’язниці.

 

станом на січень 1943 р. він ще точно перебував на легальному становищі - був шкільним референтом в українському відділі Рівненського окружного комісаріату, через що його дуже легко і арештували...
нещодавно про братів Буслів вийшла книга, але ще її не бачив...

 

Марченко Андрій - "Бурий" (26(29).06.1910, с. Свищів Млинівського р-ну Рівненської обл. - кін. 1942, м. Львів)

Член Пласту на Волині
Студент Львівського університету. Організатор осередків ОУН на теренах Дубенського та Рівненського повітів. Провідник районної екзекутиви ОУН на терені гміни Ярославичі Дубнівського повіту. Восени 1935 перебрався до м. Турійська Ковельського повіту, де продовжував організаційну
діяльність - районний провідник ОУН в Турійську, член повітової екзекутиви ОУН Ковельщини.

За даними поліції - пропагандивний референт ОУН Волинської (Луцької) округи (1935-1936). Неодноразово заарештовувався польською поліцією (10.10.1932-18.11.1932,1933). Останній раз заарештований польською поліцією 28(27).08.1936, засуджений 31.08.1937 окружним судом в Луцьку до 7 років ув'язнення, вийшов на волю 1939.

Після розколу в ОУН член ОУН(б).

Професор Холмської гімназії (1940-1941). Голова Луцької обласної управи (1941). Заарештований гестапо і закатований в тюрмі на вул. Лонцького у Львові.

Автор низки революційних пісень, зокрема "Ми українські партизани" , ''Ми зродились із крові народу", "Чуєш, сурми грають..." та інш.

 

Мирон Дмитро Данилович (5.11.1911, с. Рай, під Бережанами, Тернопільскої обл. – 25.07.1942, Київ).
Псевдоніми: Орлик, Максим Орлик, Піп, Андрій, Роберт, Брюс, Мудрий.

З родини муляра. Мав чотирьох братів і сестер. У 1916 р. померла мати. Навчався у Бережанській і Головній (Академічній) львівській гімназіях. Гімназію закінчив з відзнакою в 1930 р. Ще під час навчання втупив у Юнацтво ОУН. Член Пласту. Вступив на юридичний ф-т Львівського ун-ту (1930 р.). Під час студій став членом Крайової екзекутиви.
Уперше заарештований у травні 1932 р. на Зелені свята під час сутички з поліцією, яка намагалася розігнати українців, що прийшли на Личаківське кладовище вшанувати українських воїнів.

У жовтні 1933 р. – 2-й арешт за належність до ОУН і поширення націоналістичної літератури. Засуджений на 7 р. в’язниці. Відбував покарання в тюрмах м.м. Равіч і Вронки. На підставі амністії в 1936 р. термін ув’язнення зменшили на 2 р. і у серпні 1938 р. Мирон вийшов на волю. Оскільки відновитися в ун-ті йому як політично неблагодійному не вдалося, влаштувався на роботу в газету «Нове село», бібліотеці НТШ. З лютого 1939 р. знов уведений до КЕ, політично-ідеологічний референт, редактор «Бюлетеню ОУН», очолював провід на українських етнічних землях в німецькій зоні окупації (Лемківщина, Перемищина, Холмщина, Підляшшя).

У серпні 1939 р. був делегований на ІІ Великий Збір ОУН в Римі. У вересні 1939 р. повернувся до Кракова. Навесні 1940 р. – нелегально перейшов кордон і прибув до Львова, де 24.03.1940 р. було відновлено після арештів НКВС КЕ, членом якої став і Мирон. Для створення осередків ОУН у Києві залучав Юрія Стефаника і Омеляна Пріцака. Під псевдонімом «Максим Орлик» видав засадничу працю «Ідея і чин України» (1940). Був автором «44-х правил життя українського націоналіста».

На початку травня 1940 р. після чергових арештів НКВС було відновлено КЕ та всі обласні проводи. Провідником КЕ став Мирон (у грудні його змінив І.Климів). З грудня 1940 р. був курсантом старшинської школи ОУН ім. Коновальця в Кракові (вул. Баторія, 14). Готував матеріали до ІІ Великого збору ОУН (революційної), що відбувся у квітні 1941 р. в Кракові. З червня 1941 р. перебував у Австрії, де займався ідеологічним вишколом бійців батальйону «Роланд».

З початком війни Мирон був одним з керівників (разом з Я.Старухом і В.Куком) особливої похідної групи (30 чол.), що мала проголосити Акт відновлення Української держави в Києві. 31.08.1941 р. у Василькові німці заарештували членів групи і відправили до Львова через Білу Церкву – Житомир – Луцьк. У Луцьку Д.Мирон, В.Кук і Т.Онишкевич утекли з-під варти і дісталися Львова.

У вересні 1941 р. Мирон брав участь у І конференції Проводу ОУН(б), на якій був призначений провідником Осередньо- (Північно-) Східних Земель (ОСУЗ/ПСУЗ). 27 вересня він одружився, а 29 вересня знову вирушив до Києва. До Києва прибув у жовтні, де його заступником став П. Сак («Могила»). Навесні 1942 року Дмитро Мирон останній раз повернувся додому, щоб скласти звіт Проводові ОУН, а у квітні взяв участь у ІІ Конференції ОУН, що проходила на Бережанщині.

24.07.1942 р. бл. 15-ї години біля Володимирського собору в Києві двоє агентів СД впізнали Д.Мирона, затримали його і повели в штаб-квартиру на вул.Короленка, 33. Біля Оперного театру (ріг вул. Фундуклеївської (Б.Хмельницького) і Театральної (Лисенка) Мирон раптово кинувся тікати і був поранений у ноги. Його доставили в клініку медінституту, проте 25.07. він помер від утрати крові.
Прикмети та фіктивне прізвище Мирона німцям видав утримувач конспіративної квартири на вул. Саксаганського Скузь. Загибель Мирона розслідував шеф СБ М.Арсенич. Зрадника було викрито, і вночі 7.11.1942 р. його застрелили старшини 201 батальйону
В. Сидор і Ю.Ковальский, що перебували в Києві у відпустці

Біля місця загибелі Д.Мирона встановлено меморіальну дошку.

Сестру Д.Мирона Тосю закатували в тюрмі НКВС у Тернополі в червні 1941 р.

 

детальніше про цю подію див. пост № 8...

 

по німецьких репресіях проти ОУНівців :

Балей Петро - «Паладій Осинка» .Один з провідних діячів ОУН(б) в Грубешівському повіті; кооператор у Сокалі та Радехові; Вязень Аушвіцу.
після звільнення, автор твору про Аушвіц «Альбум політв’язня» (1946).

2 - В’язень — Юліан Заблоцький.

4 - Фронтова Фігура — Степан Ленкавський, задня — Юліан Заблоцький

6 - Справа наліво: Микола Мостович, Лев Ребет, Василь Пасічняк, Степан Ленкавський, інж. Кравців.

7 - В’язень — Павло Шевчук.

8 - Присів — Борис Вітошинський, над ним — Іван Микита.

10 - Апель (перекличка) шостого блоку. Зліва: Б. Рибачук, М. Мостович, невідомий, Я. Рак, М. Климишин, інж. Кравців, Л. Ребет, С. Ленкавський,
П. Поліщук, Д. Чайковський, невідомий, Б. Лівак («Гуцько»), Пилипонько?... В. Пасічняк, Л. Мостович.