Скрыть объявление
Гость, а вы уже пробовали что-то продавать или покупать на нашем аукционе?

Чорні запорожці

Тема в разделе "Украина 1917—1921", создана пользователем Ніколаускасс, 25 ноя 2010.

  1. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Сообщения:
    1.543
    Адрес:
    Харків
    У ПОЛКУ ЧОРНИХ ЗАПОРОЖЦІВ
    В. Сімянців

    Одного вечора вітали ми дорогих гостей. Приїхали до нас декілька, козаків, з тієї частини нашої сотні, що з-під Гумані, була вислана Штабом Армії, реквірувати цукор.
    Розказували прямо таки про райське життя — в якому то гарному полку вони тепер. (Десь уже дочулися про наші злидні). Які добрі коні. А хлопці, золоті душі — побратими і всі як один здорові, дебелі козарлюги. Шлики довгі, чорні... Тут уже ми їх засоромили, що так скоро забули про наші блакитні. Старшини і козаки живуть дружньо. А про Батька Дяченка — підносили до небес: перший в атаку, з хлопцями жартує (Мама не удостоїв чести нас, хоч би подивитися на нас, хоч би казав проїхати біля його ридвану) до кожного знає щось сказати, знає у полку кожного козака і коня. І всюди, куди не приїдуть — полк з радістю вітають. Піхота цілої Армії радіє, як побачить Чорних — бо прийшла червоним «амба», що значить на тодішній мові повне знищення. Кінчилося оповідання тим, що мерщій збіратися і їхати до Чорних Запорожців.
    Все це добре, гарячих, що вже готові були їхати, охолоджували більше зрівноважені: за самовільний перехід з частини до частини, та ще й на фронті, багато може бути лиха... і навіть польовий суд... і навіть розстріл. Сипалось «за» і «проти» — купа мудрих і немудрих пропозицій. Одне ж було всім ясно: добровільно нас звідсіль не пустять, а втечемо — покарають. Та і таж частина сотні, що в Чорному полку, належить до Другого Запорозького Кінного. А що з нею зробить начальство? А те, що нас тут «заїздили» — ніяке виправдання перед начальством, чи судом.
    Приїжджали ще декілька разів «гості» – та все з порожнім від'їздили. Аж однієї ночі сам Соловйов приїхав і наказав нам їхати до Чорних. Наказ є наказ, а про те, що він нам не командир — ми й не знали.
    І отак ми попали в Чорний полк і — під суд.
    Допити провадив, тепер генерал, а тоді полковник Павло Крат, а сотню, покищо лишали в Чорному полку. Тут ішли допити, а десь, мабуть, «давилося», і «діло» поклали «під сукно».
    Відтепер уже сотня вкупі. І стала в Першому Кінному Чорних Запорожців полку, зватися Третьою.
    І хоч стали ми Чорними, але ніколи не забували, що ми Богданівці.-------------------------------------------------------------------------------------------


    Валенти́н Сім'я́нцев (* 11 квітня 1899 — † 15 лютого 1992, Філадельфія),козак 2-ї чоти кінної сотні Богданівського полку, козак 3-ї сотні полку Чорних запорожців Армії УНР,Лицар Ордена Залізного Хреста.

    Скульптор, родом із слободи Великий Бурлук на Харківщині, за фахом інженер-гідротехнік.

    На еміграції в Чехо-Словаччині, Німеччині і (з 1949) у США.

    Портрети, плакати, композиції. Автор погруддя на могилі генерал-поручика Армії УНР Петра Дяченка. Автор спогадів: «Спогади Богданівця» (1963), «Студентські часи» (1973), «Роки козакування 1917—1923» (1975).

    Похований у Саут-Баунд-Брук,США.
    88201773.jpeg
    63327792.jpg
     
    1 человеку нравится это.
  2. Интересные лоты

    Интересные лоты

    1. укрпочта + 10 грн обратка по запросу
      200 грн.
    2. Общая длина, мм:270 Длина клинка, мм:145 Толщина клинка, мм:2.9 Материал лезвия: 65х13 Вес 165г Мате...
      147 грн.
    3. 2500 грн.
    4. укрпочта+ 30 грн обратку по запросу
      100 грн.
    5. Подробные описание, фото, а так же другие лоты для тюнинга АК в этой теме: Все для АК : снайперский...
      950 грн.
    6. Продам накладки на планку Пикатинни Magpul XTM. В комплекте абсолютно новые 4 накладки. Качественна...
      1 грн.
    7. очень познавательные книги вставлены в твердые обложки множество информации картинок схем рецептов и...
      2600 грн.
    8. Брюки полиции Британии. Полуобхват в поясе - 40 см Общая длина - 110 см Длина внутреннего шва - 79 с...
      1 грн.
    9. на реконструкцию,17 мм.
      100 грн.
    10. 1500 грн.
  3. kirov

    kirov Stabsfeldwebel

    не може: він з 1929 р. на еміграції в Бразилії, де і помер...
    значить, хтось інший...
     
    1 человеку нравится это.
  4. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Сообщения:
    1.543
    Адрес:
    Харків
    А з цими як?
     
  5. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Сообщения:
    1.543
    Адрес:
    Харків
    Доречi цiкаво що Зиновiй Книш у своїй працi "Становлення ОУН" зазначав,що націоналістичне вітання «Слава Україні!» вперше було запроваджене членством ЛУН(Легія Українських Націоналістів одна з організацій-засновниць ОУН) що постала в Празi,яке було запозичене з військового вітання Чорних Запорожців.
     
    Справжній нравится это.
  6. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Сообщения:
    1.543
    Адрес:
    Харків
    Член Ради Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка (1917), хорунжий 2-го Запорозького полку 1-ї Запорозької дивізії і полку Чорних запорожців, заступник голови Українського національного об'єднання, редактор "Українського вісника" (1937-1940).

    Народився 15 квітня 1899 року в с. Котельва Харківської губернії. Служив у РIА, зокрема в 4-му запасному полку, який до 1917 року базувався в Житомирі.

    Як член Ради Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка Юрій Артюшенко організував у Житомирі 1-шу українську сотню. В 1918-1919 роках воював у Запорізькій дивізії. Після незаконного арешту полковника Петра Болбочана на знак протесту покинув "регулярне" військо і пішов у повстанці.

    1925 року разом з Миколою Сціборським та іншими однодумцями засновнував у Подєбрадах Легію українських націоналістів. Коли виникло питання про організаційне вітання, саме Юрій Артюшенко запрпонував використати вітання чорношличників: "Слава Україні!" - "Козакам слава!". Пропозицію товариство прийняло, але з уточненням - відповідати треба було: "Героям слава!"

    Випускник Української господарської академії в Подєбрадах. Член ОУН. 1934 року на вимогу польської влади уряд ЧСР відмовив йому у праві проживання. Жив у Німеччині, Румунії, Болгарії, Туреччині, Греції, Італії, знову в Німеччині, де нарешті 1937 року легалізувався. Від 1950 р. — у США. Співпрацював із різними українськими виданнями ("Самостійна Україна", "Українське слово", "Новий шлях", "Свобода" та "Наш клич"). 1966 року в Чикаго вийшли його спогади "Події і Люди на моєму шляху боротьби за Державу. 1917-1966".

    Військове звання — сотник Армії УНР (з 1 червня 1921; підвищений 1961), майор.
     

    Изображения:

    Артюшенко_Юрій.jpg
  7. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Сообщения:
    1.543
    Адрес:
    Харків
    Лавро Кемпе.




    Емблемою-відзнакою Першого кінного Чорних запорожців полку був чорний прапор, на ньому – череп
    смерті із двома перехресними кістками під черепом. На списах кіннотників –
    чорні прапорці. Ця відзнака символу смерті була і на шапках-мазепинках із
    чорними шликами. Девіз полку – «Перемога або смерть». Носієм цього кредо був у
    першу чергу наш командир, полковник Петро Дяченко. Козацтво без застережень у
    цьому його наслідувало. Поява чорношличників перед ворогом сіяла переполох і
    втечу, а кого досягла козацька шабля чи спис – востаннє бачив череп смерті. Не
    було пардону ворогам, як не чекав пардону чорношличник. Про це добре знали як
    червоні, так і білі вороги. Поява чорних списів, сіючи жах у лавах ворожих,
    удесятеро скріплювала сили наших знеможених частин, і перемога у великій
    більшості була з нами.

    Не знаю, як і відколи воно сталося, що ми, чорношличники, кликали свого
    полковника, Петра Дяченка, «батьком», не тільки ми, молодики, а й багато
    старших за нього козаків, хоч він мав тоді ледве чи 27-28 років (під час
    Зимового походу П.Дяченку виповнилося 25 років – ред.). Ні крихітки суворості:
    м’який голос, а в поведінці – йому притаманна щира довірливість і
    безпосередність. Мабуть, його саможертовність і посвята вояка з’єднали до нього
    пошану і респект. Коли ж була потреба, він міг дати відчути свою тверду руку
    командира.

    Постать полковника Петра Дяченка в моїй духовній пам’яті поєднується із
    двома історичними нашими героями, а саме (Іваном Богуном) кошовим Іваном Сірком
    із «Савур-могили», - коли полковник П.Дяченко виїздив на коні на котрусь із
    херсонських могил, вдивляючись у степ, як також і з незабутньої атаки в бою за
    Вознесенськ.
    Діялося це раннім ранком весняного квітневого дня 1920 року (15 квітня).
    Він лежав хворий на тиф у критому фургоні… Команду полком перебрав поручник
    Карліс Броже. Скупчення наших військ обстрілювали червоні з гармат і кулеметів
    із двох бронепотягів залізничного шляху

    м. Вознесенського. Лавою – за підтримки сильного кулеметного вогню – наступила
    школа червоних командирів у силі 250 бійців.
    Наша піхота через брак набоїв мовчить – залягла, чекаючи ворога, щоб
    кинутись в атаку на багнети… Пару днів перед тим кіннота віддала всі набої
    піхоті, залишаючи собі по 3 – 5 штук (як казали, для себе), себе вони
    вистріляні напередодні… Наш бойовий одчайдух Петро Первухин ходить між кіннотниками і благає (дати) хоч по
    пару патронів до кулеметів. Він учора вистріляв усі: залігши у скирті соломи,
    підпустив ворожу лаву на приціл і розстріляв її… (Чути) його слізне благання: - Хлопці, дайте! Дайте хоч по одному! Я їх,
    сучих синів, - у могилу! А хто мій кулемет, клятий, як нема набоїв, - не
    стріляє!
    Дві сотні чорношличників повів був поручник Броже в атаку та мусів
    повернутись під сильним вогнем бронепотягів і кулеметного вогню лави школи
    червоних командирів. Один козак 3- сотні на прізвище, здається, Бандура –
    співак, сміхун, улюбленець полку – тяжко поранений, куля засіла в черепі над
    лобом… Із жалю за ним нас пройняло нестямною жагою відплати… Повідомили про це
    хворого командира. І ось він з допомогою двох козаків злазить із воза та каже
    подати коня… За допомогою козаків сідає і, не маючи сили витягти шаблю, мовчки
    підніс руку і чвалом подався вперед.
    Козацтво мов вихор за ним. У цей час наш гармаш останніми двома набоями
    знешкоджує один бронепотяг, а другий – подався за закрут. Лава червоних командирів не стямилася, як наша
    кінота, наче шуліки, влетіла, проскочивши лаву із середини, і з боків, і
    розпочала криваве весілля…
    Наймолодший із трьох братів Галайденків, мій ровесник, Нестор, оббризканий
    кров’ю. витирає шаблю. На запит побратимів, скільки поклав голів, скромно, з
    усміхненим обличчям, схожим на дівоче, відповідає:
    Ця одчайдушна атака
    Чорних запорожців на чолі зі своїм командиром відкрила дорогу до
    Вознесенського. Свідками нашої перемоги – щоб переказати своїм – залишилося
    поле, вкрите, наче снопами, відділом школи червоних командирів. Живим з них
    ніхто не лишився.

    Треба визнати: вмирали вони з вояцьким завзяттям. Потім, по всьому
    козаки на руках поклали хворого командира на віз спочивати й видужувати…
    Відтоді він у моїй пам’яті поєднується з кошовим Сірком.Коли ж дивлюся на картинку М. Івасюка «Богун під Берестечком», перед
    моїми очима постає майже тотожна картина бою влітку (28 серпня) 1920 року під
    Бурштином. Тоді був тяжко поранений наш командир полковник П.Дяченко. Я був між
    тими, що виносили його, пораненого, з поля бою. Атака була через торфовище і
    сіножаті, порізані ровами для спливу води. З а цією рівниною проти нас яких
    кілометр-півтора гостинцем панічно відступає ворог. У ровах при гостинці
    кулеметним та гарматним вогнем червоні прикривають свій відступ.
    Полк Чорних запорожців має завдання фланговою атакою перейти тих, що відступають, і
    не дати можливості втекти ворожому обозові, повному зброї та іншого військового
    приладдя, якого нам дошкульно бракує. Наш командир полку з піднятою шаблею, не
    оглядаючись, мчить на своєму бистроногому коні…
    Його кінь легко бере перешкоди через рови. Не всі коні нашої кінноти
    брали перешкоди, тому мала кількість козаків, яких коні треновані, встигали за
    своїм полковником. Ворог (від нас уже яких півкілометра) панічно втікає і
    посилено відстрілюється. А полковник П. Дяченко сам уже недалеко гостинця мчить
    на ворога.

    Раптом бачимо – він упав з коня… Кінь із розгону далі галопує у сторону
    ворога. Нас декілька, чиї коні найпрудкіші, доскочили до свого полковника… Один
    із козаків, здається Варнявський чи Микита Кирієвський, соловейко полку із
    профілем Гоголя, погнався з а конем і на віддалі сотні метрів від червоних
    ловить його.Ворожі кулеметники, напевно, бачили наше замішання, але перестали стріляти,
    рятуючись втечею, а одна серія їхнього кулемета могла зробити з нас купу трупів
    – ми ж були як на долоні… Нас, козаків, було, може, з вісім, спішимо, беремо
    командира на руки і виносимо з поля бою, я веду за поводи вільних коней
    спішених козаків…
    Недалеко від пагорбка, за яким ми могли би
    бути невидимі ворогами, падає з гуком вороже стрільно – на який метр-два від
    самої середини нашої групи… Я, ведучи коней за поводи, був декілька метрів
    позаду… Курява і дим закрили перед моїми очима групу з командиром. Моїх коней і
    мене обсипало грудками землі. Серце тьохнуло… Думаю: «Оце і по всьому….»

    Пилюка розсівається, бачу: всі лежать… Підхожу – раптом усі встають,
    беруть на руки командира… Він, попри поранення (розтрощення стегнової кістки),
    посміхається й каже:Таким був цей новітній запорожець, полковник Петро Дяченко.
    Та на цьому пригоди того дня не скінчилися. Принесли ми пораненого командира до
    першої із краю нової хати під зеленою бляхою і поклали під грушею, що росла
    біля клуні проти хати. Один із козаків у ногах біля командира розправляє
    покриття, решта відійшли мовчки і сіли на призьбі під хатою, чекаючи на
    санітарний фургон.

    За кілька хвилин козак, що лишився при пораненому полковникові, кличе нас помогти
    перенести його в тінь від груші, бо йому сонце б’є в очі… По кругу стовбура
    пересуваємо його в тінь і відходимо на старе місце під хатою. Раптом чуємо
    завивання в наш бік ворожої гранати. З досвіду кожний відчув, що стрільно впаде
    десь близько – або за нами, або перед нами….

    І ось чую: вюу-чах! Граната вривається під корінь груші…Мить жаського чекання…
    Груша затріпотіла якось смертельно…Але хвилина-друга минає – довгі як вічність, а
    вибуху немає. Граната не вибухнула… Лише при корені стовбура завирував жмут землі
    та трісок деревини.
    Граната не вибухнула в яких півметра від
    голови нашого командира.

    Лише землею і трісками притрусило обличчя.

    Майже в тому місці, де попередньо лежала
    голова полковника П. Дяченка, - ямка і розкидана свіжа земля…

    Ми кинулися до нього…

    -Бачите, хлопці, - каже він, - ворог стріляє, та Бог кулі носить… Видко, Богові
    потрібний ще живий козак на його рідній землі…

    Над’їхала санітарка… Ми обережно поклали його на фургон… В усіх блищали в очах сльози...

    Він, блідий, обвів нас очима… і ми почули.

    - Хлопці, будьте козаками

    Санітарка рушила до шпиталю у сторону
    Станіславова.




    Кемпе Лавро (Лаврентій) (* 22 серпня 1901 – †27 січня 1981) козак 1-ї сотні полку Чорних запорожців.
    i_097.jpg


    Народився 22 серпня 1901 року у с. Володарка Київської губернії.
    Козак 1-ї сотні полку Чорних запорожців з 11 лютого 1920 (наказ по кінному полку Чорних запорожців ч. 33 від 20 червня 1920 р.).
    Один з організаторів повстанських частин у Таращанщині, учасник Першого зимового походу у рядах кінного полку Чорних Запоріжців. У міжвоєнних роках у Галичині та на еміграції в Австрії і Канаді.
    Помер 27 січня 1981 року.
    i_011.jpg
     
    2 пользователям это понравилось.
  8. Ніколаускасс

    Ніколаускасс Leutnant

    Рейтинг:
    1
    Отзывов:
    3
    Лоты
      на продаже:
    0
      проданные:
    5
    Сообщения:
    1.522
    Адрес:
    Кривий Ріг
    на другому фото він чимось нагадує "обокрадєного Шпака" з "Іван Васильович міняє професію"
     
  9. AlexanderN79

    AlexanderN79 Stabsfeldwebel

    Сообщения:
    1.983
    Адрес:
    Ильичевск, Украина
    Вот бы хоть одну фотку в нормальном качестве, а то "мертвую голову" у запорожцев я видел только на рисунках и у реконструкторов.
    А на первом Зеленского из 95-го квартала, да и фамилия у него сранноватая...:D
     
  10. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Сообщения:
    1.543
    Адрес:
    Харків
    Ну а эту же ты видел.Конечно качество не идеальное.
    67619b6e7c95.jpg




    И обкраденный Шпак и Зеленский,жжете:D
    Ты наверное пропустил все таки букву "т".
     
  11. AlexanderN79

    AlexanderN79 Stabsfeldwebel

    Сообщения:
    1.983
    Адрес:
    Ильичевск, Украина
    Да, там трудно сказать, что на кокардах...
    Да, точно. Прости...:beer:
     
  12. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Сообщения:
    1.543
    Адрес:
    Харків
    Згоден.Нажаль інші на сьогодні,не маємо.Проте є описи та свідчення.Хоча маю надію,що ще знайдуться такі світлини.



    :beer:
     
  13. grinder

    grinder Moderator

    Сообщения:
    1.525
    Адрес:
    Хмельницкий, Украина
    С этим фото тоже все не просто, когда на "милуа" на Тынченко накинулись за клип "Катерина", обсуждение формы ЧЗ разрослось страниц на 5. Прозвучала реплика, что фото вообще постановочно-театральное, периода 30-х. Вроде как существует экземпляр газеты с атрибуцией. Что-то вроде: "Члени товариства "Луг". К стати, у парней (у левого точно), вижу не МГ на шапке, а щиток, что в версией с "Лугом" вполне вкладывается.
     
    1 человеку нравится это.
  14. AlexanderN79

    AlexanderN79 Stabsfeldwebel

    Сообщения:
    1.983
    Адрес:
    Ильичевск, Украина
    Вот ссылка на обсуждение - http://forum.milua.org/viewtopic.php?f=28&t=264&p=5766&hilit=чорні+запорожці#p5766
    и ответ Я. Тинченко на гневные нападки -

    За что так с автором?:D
     
    1 человеку нравится это.
  15. grinder

    grinder Moderator

    Сообщения:
    1.525
    Адрес:
    Хмельницкий, Украина
    Ну, его фамилия в транскрипции через "ы" пишется:)
     
  16. AlexanderN79

    AlexanderN79 Stabsfeldwebel

    Сообщения:
    1.983
    Адрес:
    Ильичевск, Украина
    Не-а, ;)
    1._измен.размер.JPG images.jpg
    кстати, на первом листе на нижней фотке не один из героев нашей темы?
     
    1 человеку нравится это.
  17. grinder

    grinder Moderator

    Сообщения:
    1.525
    Адрес:
    Хмельницкий, Украина
    А вот и есть:)
    сотник Римский-Корсаков, скан мелковат, по приглядевшись можно прочитать:)
     
  18. AlexanderN79

    AlexanderN79 Stabsfeldwebel

    Сообщения:
    1.983
    Адрес:
    Ильичевск, Украина
    Значит все таки герой этой темы...интересно не родственник ли известного композитора? а скан из журнала "Цейхгауз" только не помню №, надо будет дома глянуть...
     
  19. grinder

    grinder Moderator

    Сообщения:
    1.525
    Адрес:
    Хмельницкий, Украина
    С таким совпадением двойной фамилии-уверен, что родственник, биографию его бы поднять.
     
  20. AlexanderN79

    AlexanderN79 Stabsfeldwebel

    Сообщения:
    1.983
    Адрес:
    Ильичевск, Украина
    Вот это был бы номер:smile_6: т.к. среди родственников композитора числился Римский-Корсаков Александр Александрович, русский националист, монархист, и активный участник Белого движения...
    Хотя прецеденты уже встречались - один из братьев Дьяченко сначала служил во ВСЮР, а лишь затем у запорожцев...

    а биографии не нашел. У Тинченко в 1-м томе - нет...:(
     
  21. grinder

    grinder Moderator

    Сообщения:
    1.525
    Адрес:
    Хмельницкий, Украина
    Так первый том вроде про генералов и, так сказать, штаб-офицерский состав, сотник (капитан) во втором должен быть...
     
  22. grinder

    grinder Moderator

    Сообщения:
    1.525
    Адрес:
    Хмельницкий, Украина
    Ха! Открыл вчера воспоминания П.Дяченко. Отзывы-кадровый боевой офицер. Конец военной карьеры в армии УНР-лето 1919-го года, сразу после расстрела полковника Болбачана... К Деникину ушел. Вот оно как...
     
    1 человеку нравится это.
  23. AlexanderN79

    AlexanderN79 Stabsfeldwebel

    Сообщения:
    1.983
    Адрес:
    Ильичевск, Украина
    :D
    Тоже самое...сегодня с утра залез. только не после расстрела, а после ареста, и еще с каким-то другом. Еще смутило, что последнее звание в армии УНР - значковый (это с учетом того, что ушел он с должности комполка).
    так что не исключено, что Римский-Корсаков - русский, служивший в украинской национальной части (опять же прецеденты были поручик Броже - латыш, татары в пластунском курене, Лавро Кемпе вообще непонятно какой национальности), да и глава Запорожского корпуса - генерал Натиев (то ли осетин, то ли аджарец, то ли грузин)...
     
  24. AlexanderN79

    AlexanderN79 Stabsfeldwebel

    Сообщения:
    1.983
    Адрес:
    Ильичевск, Украина
    Еще кое-что о Римском-Корсакове - возможно это сотник Татарского конного полка Дикой дивизии (Римский-Корсаков А.Е.). До Дикой дивизии он служил во 2-м Запорожском казачьем полку Кубанской казачьей дивизии и добровольно перешел в Дикую весной 1915 г.
    Хотя белых кавалеристов с такой фамилией хватает...
     
    1 человеку нравится это.
  25. grinder

    grinder Moderator

    Сообщения:
    1.525
    Адрес:
    Хмельницкий, Украина
    Спасибо!:beer:
    Еще смутило, что последнее звание в армии УНР - значковый
    Звания "значковый" в АУНР не было, это его последнее воинское звание времен гетманата.
     
  26. AlexanderN79

    AlexanderN79 Stabsfeldwebel

    Сообщения:
    1.983
    Адрес:
    Ильичевск, Украина
    Это не остебятина:
    Это из "Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР."
    Что меня и смутило.
     
    1 человеку нравится это.

Поделиться этой страницей