Чорні запорожці

Тема у розділі 'Україна 1917—1921', створена користувачем Ніколаускасс, 25 лис 2010.

  1. Ніколаускасс

    Ніколаускасс Leutnant

    Рейтинг:
    2
    Відгуків:
    11
    Лоти
      на продажу:
    0
      продані:
    15
    Повідомлення:
    1.543
    Адреса:
    Кривий Ріг
    Одне з найбільш бойових з"єднань ДА УНР.
    Бойовий шлях (з Вікі)

    Ще трохи про них можна почитати тут там також є чудові ілюстрації.
     
    NORDKRAFT та рональд подобається це.
  2. Цікаві лоти

    1. Старинный колокол из Франции Надпись AUYERGNE из одноимённого региона где и был приобретён. Правда п...
      400 грн.
    2. Стан та розмір на фото.
      450 грн.
    3. Олов'яні солдатики - британці. Виробництва Німеччини часів ПСВ. Розфарбовано вручну! Є деякі втрати,...
      500 грн.
    4. Все з однієї ями. В ямі ще було 6 пломб зна 1914 рік.
      40 грн.
    5. Олов'яний іграшковий кораблик. Німеччина часів ПСВ.
      100 грн.
  3. Ніколаускасс

    Ніколаускасс Leutnant

    Рейтинг:
    2
    Відгуків:
    11
    Лоти
      на продажу:
    0
      продані:
    15
    Повідомлення:
    1.543
    Адреса:
    Кривий Ріг
    В цьому році вийшла книжка споминів командира полку Петра Дьяченка, про саму книжку можна почитати тут
    всім "любітєлям єтого дєла" - рекомендую.
    А зараз декілька фото з книжки, сканив не все.
     

    Images:

    16542914.jpg
    16542915.jpg
    16542923.jpg
    16542924.jpg
    16542922.jpg
    16542919.jpg
    Чорний Ворон, Гельґі, Магуа та 7 іншим подобається це.
  4. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Повідомлення:
    1.578
    Адреса:
    Харків
    Жаль лише що пан Р.Коваль змiнив орфографiю та деякi речення на свiй розгляд.
    А було б цiкавiше читати живою мовою тих часiв що писав Дяченко.
     
  5. Josef Danel

    Josef Danel Moderator

    Повідомлення:
    32.325
    Адреса:
    Kyiv, Ukraine
    Даже в таком виде книга получилась отличная. Читается на одном дыхании.
     
    2 користувачам це сподобалось.
  6. AlexanderN79

    AlexanderN79 Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    1.972
    Адреса:
    Ильичевск, Украина
    Воспоминания Дьяченко еще не читал, возможно эта инфа (нашел в сети) есть там:

    Об одном из командиров Черных запорожцев

    «Но самой примечательной личностью среди иностранцев в украинской армии был не генерал и не полковник, а всего лишь поручик латыш Броже, некоторое время возглавлявший легендарный украинский полк черношлычников.

    В украинскую армию поручик Броже попал случайно, впрочем, как и подавляющее большинство латышей и представителей других национальностей, сражавшихся в ее рядах. Судя по всему, он служил в Красной Армии, с частями которой оказался на юге Украины — под городом Проскуровым (ныне областной центр Хмельницкий). Здесь весной 1919 года поручик заболел тифом, был оставлен в каком-то захудалом местечке и затем подобран петлюровцами. Броже повезло: на больного случайно наткнулся друг по военному училищу, также бывший поручик Петр Дьяченко, командовавший в армии УНР конным полком Черных Запорожцев. Дьяченко решил не бросать товарища по училищу на произвол судьбы, хотя тот и был из вражеской армии, и взял с собой в обоз. Именно с полком Черных Запорожцев, или, как их называли в советской литературе, черношлычников, и связал свою дальнейшую судьбу (вернее, полтора года жизни) латыш Броже.

    Полк был во всех отношениях уникальным. Во-первых — самая боевая и надежная часть украинской армии. Во-вторых, среди украинских кавалерийских частей полк был самым крупным: 300—400 сабель, 200—400 штыков да еще и собственная батарея из одного-двух орудий. В-третьих, здесь носили самую экстравагантную униформу: черные короткие жупаны, черные галифе, смушковые шапки с длинными черными шлыками (хвостами).

    Черных Запорожцев небезосновательно боялись и красные, и белые. В подавляющем большинстве черношлычники были либо прирожденными казаками-рубаками, либо кавалеристами старой русской армии, которым противостоять в конном строю крайне тяжело. Командиров и комиссаров РККА в плен не брали. Да и русских — не всегда. Что касается украинцев и татар, то их ставили в строй — в Пластунский курень (батальон) полка. Этот курень в 1920 году для всей армии считался штрафным — туда отправляли провинившихся бойцов. Белых после сентября 1919 года Черные Запорожцы вообще не брали в плен, на то были свои причины: белые расправились с несколькими попавшими в их руки черношлычниками.

    Вот в таком полку совершенно неожиданно очутился поручик Броже. Первое время он пребывал на правах личного гостя полковника Дьяченко. Относились к нему, естественно, с недоверием: а вдруг убежит к красным или белым? У поручика действительно были реальные возможности уйти либо к тем, либо к другим — никто его не держал. Но через несколько месяцев стало ясно: Броже добивается попасть в Латвию, а к красным и белым относится как к врагам своей родины. И тогда Дьяченко предложил ему должность помощника сначала по хозяйственной, а потом по строевой части.

    ЗИМНИЙ ПОХОД

    Был ноябрь 1919 года. Украинская армия в подавляющем большинстве лежала в тифу. Эпидемия начала ее косить еще в августе — под Киевом. Медикаментов не было, армия таяла и откатывалась на Волынь. Здесь ее зажали в небольшом треугольнике общей площадью в 30 километров между польским, белогвардейским и красным фронтами. Из 25 тысяч штыков и сабель осталось лишь пять тысяч бойцов, способных носить оружие. Глава УНР Симон Петлюра заключил временное перемирие с Польшей и с большей частью больных ушел на территорию, оккупированную польской армией. Оставшиеся 10—12 тысяч человек (из них свыше половины — больные тифом) во главе с генералом Омельяновичем-Павленко решили пробиться к Днепру и там поднять восстание.

    6 декабря 1919 года украинская армия прорвала белогвардейский фронт и, построившись в несколько колонн, отправилась по тылам белых к своей цели. Когда же в январе 1920 года Украина была вновь занята красными, война возобновилась и с ними.

    В этот поход, вскоре названный «зимним», пошел и поручик Броже. В полку в то время насчитывалось едва 220 сабель. В первые дни похода черношлычники значительно пополнились кавалеристами из остатков различных украинских частей, их сила возросла до 350 сабель. Была сформирована 4-я сотня, и вместе с 3-й они составили 2-й конный дивизион Черных Запорожцев, который возглавил Броже.

    Уже в первые дни командования поручик смог отличиться. Дело было так. Армия дошла до Днепра, и командующий приказал Черным Запорожцам переправиться на Левобережную Украину. Полк перешел по льду и рысью направился к городу Золотоноше. Утром 15 февраля 1920 года дивизион Броже без выстрела ворвался в город. Конники дошли до здания гимназии, где размещался штаб красных, и начали обстрел. Им ответили ружейным огнем из соседних зданий. В бой втянулся весь полк. Половину Золотоноши заняли украинцы, половина осталась у красных. За городом разъезды черношлычников поймали местных чекистов и комиссаров и всех изрубили. Вечером полк покинул город, а вскоре по приказу командования вынужден был оставить и Левобережную Украину.

    ЧЕРНОШЛЫЧНИКИ В ГОСТЯХ У ТРОЦКОГО

    В начале апреля Дьяченко сильно покалечился — на скаку упал с резвого коня, и Броже пришлось взять руководство полком на себя. 12 апреля Черные Запорожцы ночевали на хуторе Давида Бронштейна — отца Льва Троцкого. Историограф Черных Запорожцев отмечал, что когда пришли черношлычники, хутор был еще целехоньким. Что с ним стало дальше, история умалчивает. Между прочим, Лев Троцкий в мемуарах писал, что его отец в 1920 году пешком бежал из хутора, спасаясь от преследования петлюровцев. На родину он больше не вернулся: знаменитый сын устроил его заведующим мельницей в Подмосковье. Выходит, что спасался тот именно от черношлычников под командованием латыша Броже.

    В конце апреля 1920 года Дьяченко вновь принял командование полком, а Броже вернулся на должность командира 2-го дивизиона, а затем помощника командира полка по строевой части. В то время армия повернула на Запад: Петлюра заключил мирный договор с Пилсудским, по которому украинская армия становилась союзницей польской и должна была занять общий фронт на правом фланге — на Подолье и Волыни. После ряда боев 5 мая 1920 года армия Украинской Народной Республики прорвала красный фронт и соединилась с 3-й Железной дивизией УНР, воевавшей в составе польской армии.

    28 августа в жарком бою ранили полковника Петра Дьяченко. Так получилось, что в полку, кроме Броже, не осталось старших офицеров из числа старослужащих. И Дьяченко снова поручил Броже возглавить черношлычников. Поручик полностью оправдал доверие командующего: черно-шлычники под его руководством захватили 54 пленных и несколько тысяч особо ценных для армии патронов, а 21 сентября отразили натиск вражеской пехоты, пытавшейся помешать украинским частям в сооружении моста через речку Збруч.

    В бою 29 сентября черношлычники вновь отличились: взяли в плен более 300 красноармейцев, обоз с разным имуществом, почти 100 повозок и пять подвод артиллерийских снарядов.

    2-я сотня хорунжего Редьки захватила легкое орудие, один тяжелый и шесть легких пулеметов. Успешно действовали Черные Запорожцы и в последующие дни. 7 октября в полк вернулся Петр Дьяченко, но поскольку он еще не до конца оправился от ранения, то руководство черношлычников две недели оставалось в руках поручика.

    Латыш Броже покинул украинскую армию в декабре 1920 года. Он уехал на поезде, следовавшем по маршруту Варшава — Рига. В одних мемуарах есть упоминание о том, что поручика провожал весь полк Черных Запорожцев, но это несколько сомнительно — поляки вряд ли бы выпустили полк в полном составе (хотя и безоружный) из лагеря интернированных. Зато в лагере Броже устроили пышные проводы. Хоть полковник Дьяченко и писал, что первое время казаки недолюбливали Броже за незнание украинского языка, это не мешало им относиться к поручику с глубочайшим уважением за личную храбрость и воинский профессионализм.

    Как будто в 20—30-е годы Петр Дьяченко переписывался с Броже, который в Латвии был начальником какого-то уезда. Но этим, к сожалению, все сведения о дальнейшей судьбе поручика Броже ограничиваются.»
     
    4 користувачам це сподобалось.
  7. AlexanderN79

    AlexanderN79 Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    1.972
    Адреса:
    Ильичевск, Украина
    Кому интересна тема то есть интересная статья на русском языке с фотками и рисунками:
    http://molodidov-cossacks.com/?p=6367
     
    4 користувачам це сподобалось.
  8. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Повідомлення:
    1.578
    Адреса:
    Харків
    «Жидівський батько» – антисемітська традиція Чорношличників.


    При переміщенні через Херсонщину, військовими частинами армії УНР, в тому числі 1-м кінним полком Чорних запорожців, було зайнято повітове місто Бобринець. Обов’язки міського коменданта виконував Никифор Авраменко, ад’ютант 2-го Запорізького полку. Одним з його першочергових завдань стало розподілення захопленого більшовицького краму: продуктів харчування й військової амуніції. До поділу Авраменко залучив представників Бобринецьких інституцій, що мали представити іменні списки службовців для надання їм продуктів, та делегатів жидівського кагалу. Останні двоє прийшли оглядаючись, просили не ображати своїх одноплемінників, бо вже були випадки грабунку. Комендант одразу наказав посилити патрулі та витіснити за місто очевидних для нього винуватців – Чорношличників. Жидам сказав, що можуть бути спокійні – грабіжники каратимуться суворо, аж до розстрілу. На кагал дістануть по 10 мішків цукру і рису, 20 мішків каш й муки, бочку олії та мішок кави, в обмін на допомогу по мірі можливості білизною, взуттям й милом.

    По вирішенню господарських справ Авраменко із трьома козаками поїхав роздивитись в місті, де йому трапилось стати свідком як один з Чорношличників верхи гнав по вулиці жида із налигачем на шиї. Комендант вступився – зупинив козака, роззброїв, відібрав коня, а по всьому дав 25 нагаїв.

    Цим чорношличником був Нестор Галайда, його побратим, Лавро Кемпе, в загальні спогади про цього хороброго воїна вносить наступну конкретику: «По взятті м.Вознесенська, оббризканий кров’ю Нестор витирає шаблю, на запит козаків, скільки поклав голів, скромно, з усміхненим обличчям, схожим на дівоче, відповідає: «А хто його знає. Рахував до 18, а далі надокучило!»

    Ввечері Петро Дяченко, командир полку Чорних запорожців, вже був в Авраменка і категорично потребував повернути коня і зброю, та гірко нарікав за покалічення бойового козака «за якогось жида»: «Всі в нас дивуються, що Нестор попав на свого. Попри все, це один з найодважніших козаків. Притому такий, що я сам, коли з ним говорю, маю пістоль одбезпечений! Ти, одначе, остерігайся!». Комендант відмовив в проханні, зауваживши про недобру славу як самого «батька» так і всіх Чорних. Суперечка закінчилась діалогом:

    - Тю! Ти якийсь жидівський оборонець!

    - Хай так і буде. Вони теж люди, а ображають їх хто хоче.

    - Справжній жидівський батько!

    Авраменко ображено зазначає в спогадах, що на тім скінчилось його приязне відношення до Петра Дяченко, а за ним самим поміж люди залишилось насмішкувате «жидівський батько».

    Ładna Kobieta

    Джерела:
    Авраменко Н. Спомини запорожця. – Київ: Темпора, 2007.
    Дяченко П.Г. Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. – Київ: Стікс, 2010.
    Кемпе Л. У п’ятидесятиріччя Першого зимового походу. Спогади учасника чорношличника про свого Світлої Пам’яті командира 1-го кінного чорних запорожців полку полковника Петра Дяченка // У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. – Нью-Йорк, 1973.
     
    3 користувачам це сподобалось.
  9. AlexanderN79

    AlexanderN79 Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    1.972
    Адреса:
    Ильичевск, Украина
    Любопытный факт.
    Из воспоминаний Петра Дьяченко:
    «30 августа 1919 г. наши патрули вошли в Киев, а за ними и весь полк. Местные жители забросали нас цветами. Захватили товарную станцию, на которой было полно поездов с разным военным добром (…) которого хватило бы на пару полков. Я приказал 4-й сотне с четырьмя тяжелыми пулеметами взять под контроль Стратегический мост, а соседний, Цепной, охранять патрулям, пока не подойдет пехота. (…) Вечером подошла пехота 3-го Галицкого корпуса, которая заняла Цепной мост. Практически одновременно от командира 4-й сотни пришло донесение, что на левом берегу Днепра показалась какая-то пехота, а также бронепоезд. Приказал нашей пушке занять позицию, а также переместил 3-ю сотню и остальные пулеметы ближе к мосту. Всем нам было известно, что на левом берегу красных уже нет, и что те, что перед нами, наверняка, Деникинцы. Нам и в голову не приходила, что имея общего врага — большевиков, — будем сражаться с Деникинцами. Уже несколько дней в приказах командования нашей армии были указания, чтобы при встрече с белыми Москалями — вести себя дружественно.

    Через мост в нашу сторону с левого берега Днепра идет патруль. (…) пошел и я на встречу на середину моста. С первых слов, которыми мы обменялись с Москалем, я уже увидел, что передо мной враг, ни чем не лучший большевиков. Я перестал понимать московский язык и дальше разговор велся через переводчика. Как Москали, так и мы держали оружие наготове. Вот тебе и друзья! В дальнейшем разговоре я потребовал, чтобы московская пехота и бронепоезд отошли с моста назад на левый берег, иначе открываю огонь. Наши мечты про совместные действия развеялись. К нам прибыл еще один враг.

    Сразу же уведомил я штаб 7-й дивизии про встречу, про разговор с деникинским капитаном гвардии и про мой приказ открыть огонь при приближении белых Москалей. Очевидно, моя тактика с Деникнцами не отвечала планам «инспекторов», потому что ночью получил приказ передать участок Мазепинскому полку, которой нас сменил."

    Очень серьезное заявление при одной очень интересной детали - родной брат командира "Черных запорожцев" штабс-капитан Виктор Дьяченко в то время служил во ВСЮР... участник Бредовского похода...
    Вот такие сюрпризы преподносит война.
     
    4 користувачам це сподобалось.
  10. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Повідомлення:
    1.578
    Адреса:
    Харків
    Ну да.А потом с частями Бредова пробивался в Польшу.Где был интернирован,а по весне когда вернулся Полк Чорных запорожцев с Зимнего похода вступил в полк,где был куренным.
     
  11. AlexanderN79

    AlexanderN79 Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    1.972
    Адреса:
    Ильичевск, Украина
    А потом в Польше на ж\д работал, у Бульбы-Боровца служил и в бригаде "Вильна Украина" отметился ...;)
     
  12. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Повідомлення:
    1.578
    Адреса:
    Харків
    Виктор Дяченко был у Боровца?Впервые слышу.
     
  13. AlexanderN79

    AlexanderN79 Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    1.972
    Адреса:
    Ильичевск, Украина
    Это не я придумал, а прочитал у этого господина - "Олександер Панченко,
    директор Інституту Українського Вільного Козацтва
    ім. Антона Кущинського" ...причем "Олександер" (не Олександр) - так написано в оригинале...:)
     
  14. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Повідомлення:
    1.578
    Адреса:
    Харків
    За бригаду "Вильна Украина" там же?
    В эмиграции,писали и "Олександер" в основном.
     
  15. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Повідомлення:
    1.578
    Адреса:
    Харків
    Однострiй чорношличникiв з галереї Богуслава Любiва у Львовi.

    Дяченко

    Могила Петра Дяченка
     

    Images:

    03766552.jpg
    03902860.jpg
    e7cea548ab17.jpg
    450px-Mohyla-Petro-Dyachenko.jpg
    5 користувачам це сподобалось.
  16. AlexanderN79

    AlexanderN79 Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    1.972
    Адреса:
    Ильичевск, Украина
    Там же... Кроме того про Дьяченко (правда с инициалом "Т") упомянает Михаил Кожемякин в статье "Тарас Бульба-Боровец и «Полесская сечь»:
    "...однако среднего и старшего офицерского состава у него было катастрофически мало. В его распоряжении находились лишь бывшие офицеры УНР полковники П.Смородский, Т.Дьяченко и И.Трейко (первый скрывался в УССР, двое последних прибыли из эмиграции), а также несколько лейтенантов РККА..."
     
  17. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Повідомлення:
    1.578
    Адреса:
    Харків
    Трейко цiкава особистiсть,був повстанським отаманом

    У 1923 році очолив Київську похідну групу .
    Ось що про нього писав Отаман Орел(Гальчевський)

    «Його способи боротьби з червоними були оригінальні, відмінні від тактики інших отаманів.Іван Трейко був для червоних несхопний тому, що на терені кількох повітів (Сквира, Тараща, Біла Церква) мав велику конспіративну сітку. Збере своїх людей, зробить, було, напад на якийсь комуністичний об'єкт, своїх козаків розпустить, а червоні попадають у порожнечу, шукаючи відділу отамана Трейка. Коли все перетреться, небезпека минеться, подія призабувається, то Трейко, було, знов вибирає місце удару, хитро реалізуючи задум. Своїх довірених козаків мав Трейко до 20. Були це люди відважні й добре озброєні. Козаків, якими послуговувався додатково й які могли бути вночі на повстанчій роботі, а вдень гречку сіяли, було кілька соток. Така тактика зробила Трейка на Київщині дуже популярним і грізним для комуністів».
     
  18. kirov

    kirov Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    2.621
    Адреса:
    зона перманентного конфлікту
    в довіднику Тинченка про це написано, а він, напевне, взяв з якогось некрологу - треба перевірити... в УПА "ПС" точно був сам П. Дяченко і його син Юрко...

    це дуже сумнівна особа, до відомостей якої я б порадив відноситись дуже скептично...

    ...і генерал-хорунжим УПА...
     
  19. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Повідомлення:
    1.578
    Адреса:
    Харків
    Так дiйсно написано...,а сам Дяченко Петро наскiльки пам`ятаю не надто був в захватi вiд свого перебування в "ПС".







    Так.Вiн i не дуже був проти переходу на сторону бандерiвцiв як тi йому поставили умови.
     
  20. kirov

    kirov Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    2.621
    Адреса:
    зона перманентного конфлікту
    так і не було чим захоплюватись)))
    ще П. Дяченко в 2-й пол. 1944 р. був начштабу в Українському Легіоні Самооборони, брав участь в придушенні Варшавського повстання...
    загалом дуже цікава особа і, як на мене, його біографія ще й на половину не розкрита в літературі...

    та вибору особливого в них не було... тим більше, що в УПА всі отримали відповідні до віку і звань посади...
    І. Трейко загинув 18 липня 1945 р. - воював в УПА до останнього...
     
  21. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Повідомлення:
    1.578
    Адреса:
    Харків
    Так згоден.За Вршавське повстання це цiкаво.
    Та й тема 2 УД УНА не розкрита геть.



    Цiкава iнфа!А звiдки вiдомо дату смертi? Та чи обставини вiдомi?
     
  22. kirov

    kirov Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    2.621
    Адреса:
    зона перманентного конфлікту
    вже довгий час збираю матеріали по історії УЛС, хочу написати велику статтю по темі - там і про П. Дяченка буде, і про Варшавське повстання...
    ну, по 2-й УД УНА є власне спогади самого П. Дяченка, що вже немало... є ще кілька спогадів + книга Івана Буртика (колишнього службовця 2-ї УД УНА), я з нам певний час переписувався, але якоїсь нової інформації не дістав...

    інфа із біографічної довідки в 14-му томі нової серії "Літопису УПА" - тільки дата і місце: Городницький ліс біля с. Сторожів Корецького р-ну Рівненської обл.
     
    1 людині також подобається це.
  23. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Повідомлення:
    1.578
    Адреса:
    Харків
    Було б цiкаво почитати.

    Книгу Буртика чи в Укр. реально дiстати?
     
  24. Козак Голота

    Козак Голота Leutnant

    Повідомлення:
    1.578
    Адреса:
    Харків
    Чорні запорожці під час ІІ світової війни
    з роботи Миколи САРМИ-СОКОЛОВСЬКОГО "Моя причетність до ОУН"


    ...Одного дня до мене, як бандуриста, прийшли двоє, за своєю статурою - справжні запорожці! Один був Олександер Шаруда, другий Іван Клименко. Вони ще ґимназистами пішли до військових частин Петлюри і служили в Чорних Запорожцях, якими командував славнозвісний полковник Дяченко. Шаруда та Клименко пробули на емиґрації 23 роки. А коли вибухнула Друга світова війна, вони перейшли кордон, як казали, "на зелений пашпорт". Зразу опинилися в Києві, а трохи пізніше в рідній Полтаві, де колись навчалися в ґимназії. Повернутися в рідне село, де жили їхні родичі, вони не наважились, бо в лісах крилися совітські партизани. Шаруда і Клименко не сиділи в Полтаві згорнувши руки, а организували українську полицію, яку очолив начальник Петро Чуй, що прибув з Галичини. Шаруда став начальником политичного відділу, а Клименко - криминального. Обидва не любили німців, як і совітів. Вони приходили до мене щодня послухати як бандуриста. Коли я виконував "Думу про Мазепу", ці два колишні чорношличники гірко плакали. Я з ними побратався навіки. Вони мені розповідали про життя емиґрантів, про мельниківців, бандерівців та гетьманців, називаючи себе останніми. Дуже вихваляли гетьманича Данила Скоропадського. Дорікали бандерівцям за їхнє вбивство Сціборського та Сеника, за якими слізно плакали. Кілька разів я бачив у полиції, в кабинеті Шаруди, Степана Скрипника, майбутнього єпископа й патріярха УАПЦ Мстислава...
     
  25. kirov

    kirov Stabsfeldwebel

    Повідомлення:
    2.621
    Адреса:
    зона перманентного конфлікту
    http://lib.galiciadivision.com/burtyk/

    О. Шаруда є в "Неповному списку старшин і козаків 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР", він служив на Балтійському флоті, був вільникм козаком і т. п.; І. Клименка там немає, зате є його однофамілець Петро, який мав звання хорунжого Армії УНР...

    в цих же спогадах М. Сарми-Соколовського згадується і "славний хлопчина, викапаний батько" і "стрункий юнак із жовто-блакитною опаскою на руці" Юрко Дяченко, який, виявляється, служив в УДП у Києві...
    до речі, де ці спогади були опубліковані? а то я читав лише ел. варіант...
     
  26. Ніколаускасс

    Ніколаускасс Leutnant

    Рейтинг:
    2
    Відгуків:
    11
    Лоти
      на продажу:
    0
      продані:
    15
    Повідомлення:
    1.543
    Адреса:
    Кривий Ріг
    я викладав фото з книжки ("Чорні заопрожці") скани УЛС і їх медсестр http://reibert.info/forum/showthread.php?t=11823&page=61
    і ось ще http://io.ua/16542928