Белая Церковь

при сносе городской бани экскаватор прбил ход и был извлечен артефакт времен Браницких...
после чего там больше работы не проводились.

 

возле первой музшколы стоит забор на месте сгоревшего здания,
долгое время там был круглосуточно сторож и камеры по кругу,и это на пустом месте,сейчас забор так же стоит.....

 

здание там же на месте на перекрестке напротив торговой палаты.а детсад немного дальше,

 

Ось ще фото, скоріш всього зроблено тим ж самим автором (post 263). Але чому автор поставив дату 28.08.1941 рік, з’ясувати не вдалось. Але ж на фото з posty №263 видно сніг на коліях. Головне, що спростована «легенда», що залізничний вокзал було зруйновано у 1941 році.

P.S. У місцевій газеті за 1965 рік якщо я не помиляюсь, №92 (6796), 8.06.1965 ст. 3 стаття «До червоних слідопитів». В ній родичі розшукують солдата, який загинув як там було зазначено, «в бою за залізничний вокзал міста Біла Церква». Стаття запам’яталась тим, що вона єдина, в який був зазначений точний район міста де загинула/зникла безвісті людина, що велика рідкість.

 

«У жовтні 1941 року були створені 2 табори для радянських військовополонених і в м. Біла Церква. Один із них за №334 розміщувався по вул. Січневого прориву (нині там 7-й військова площадка), другий - на Олександрійському бульварі (в районі сучасного критого ринку). …Один з таборів знаходився за містом. З одного боку від нього проходила залізнична колія, з іншого – дорога, що вела до аеродрому (табір №334). Але інколи військовополонених водили на декілька днів в інший табір, що знаходився у місті (район Критого ринку… …В грудні 1942 р. на станцію Біла Церква прибув черговий ешелон з військовополоненими. У кожному вагоні залишилось всього по 5-9 чол. Живих, решта померли. Трупи померлих протягом кількох днів звозили на територію табору №334 і там закопували. ...З весни 1942 р. у місті почалися масові розстріли полонених та цивільного населення. Поряд з табором військовополонених №334 гестапо було огороджено майданчик №7, куди фашисти зганяли людей до 3-х ям розмірами 50 на 3 метри і глибиною 2 метри кожна. Жертв змушували лягати у рів де їм стріляли у голову. Всього в трьох таких ямах було складено до 4.500 трупів. Щоб замести сліди у серпні 1943 року за розпорядженням начальника гестапо були вийняті з ям, складені у купи, облиті пальною сумішшю і спалені… Про названі вище факти свідчить «Акт про звірства, які вчинили німецько-фашистські війська у Білій Церкві»., складений відразу після визволення міста 5 січня 1944 р. представником 340-ї Сумсько-Київської стрілецької дивізії капітаном Концовим і жителями міста Білої Церкви Боровкою Ю.І., Стрикуном І.І., Самаровою С. В., Білогурою Е.О.
Злочини фашистів розкривалися і в повоєнні роки. Так 25 серпня 1978 р. під час проведення будівельних робіт по Олександрійському бульвару. Рештки військовополонених були знайдені і на місці колишнього стрілецького тиру (район Критого ринку) в 15-ти траншеях розміщених через 2 м одна від одної, довжина траншей – близько 50 м; ширина – 1,5 м і глибина 2 м. Останки замучених людей були перенесені для пере захоронення у Парку Слави. Згідно Акту Державної комісії по розслідуванню звірств від 5.01.1944 р., за час окупації на території колишнього стрілецького тиру було розстріляно 6 тис. чоловік.
Всього ж у білоцерківських таборах фашистами було знищено 15 тис військовополонених. За іншими даними від 20 до 45 тис. чоловік». – Германчук Л. В. Доля військовополонених у Білоцерківських таборах – Юр’ївський літопис №1 за 1996 рік, ст. 64-68

Тепер що стосується про розміщення поранених у центральному корпусі сільгоспінституту, ніколи про це не чув, та ї в жодних документах не зустрічав. Поранені розміщувались у гуртожитках №1 та №2 про це є в кожній книжці про історію Білоцерківського інституту-університету. А про те що поранені були у учбовому корпусі – чую вперше. На користь цього факту є два аргументи – зруйнований корпус №2. (частина центрального корпусу, див. post-205)
Та спогади записані у шоденнику:
«22 июня 1941 г. Яркий солнечный воскресный день… Но у нас студентов свои заботы. Встав пораньше, взяв книги и конспекты, окружив комбайн «Коммунар» мы изучали эту чудо-машину. Ведь завтра 23 июня – последний день экзаменов по механизации, и мы переходим на четвёртый курс. Вдруг из репродуктора на городской площади раздался твёрдый громкий голос Левитана, объявившего, что сейчас будет передано важное правительственное сообщение… После этого сообщения было объявлено, чтоб все собрались в саду института. [територія між головним корпусом та «будинком соціалізму», яка також захоплювала територію сучасної Райради - MarAlex]. Начался митинг. С речами выступил – директор института Ю. И. Дудин… Митинг закончен, все расходятся, заканчивается первый день войны. В эту первую ночь мы, студенты, долго не могли уснуть в своих комнатах студенческих общежитий. …
25 июня. Дано указание – всем студентам освободить комнаты двух больших общежитий [гуртожитки №1(Олександрійський бульвар, 6 навпроти Укртелекому) та №2 Клубний провулок, 32 (навпроти театру Саксаганського)- MarAlex] и со всеми вещами перейти жить в аудитории учебных корпусов института. В наших общежитиях срочно разворачивается два военных госпиталя. …
26 июня. …Около наших общежитий стоит уже несколько военных машин, медики дают необходимые указания - где ставить рентгеновские аппараты, где другое оборудование. Студенты, вытянувшись длинной вереницей, выносят последние свои пожитки – кровати, вещи, книги и конспекты. Все перешли жить в учебные корпуса института. Одна за другой военные машины подвозят к нашим общежитиям новые кровати (часть их даёт институт), постельное бельё. Всё это заносится и расставляется в комнатах, в которых мы только-что жили. … Наши общежития не узнать – два военных госпиталя готовы.
27 июня. …Непривычно засыпать в аудиториях и лаборатория, института, где несколько дней назад мы слушали лекции и проводили практические занятия. Новое указание оказать помощь в приёме раненых в госпитале…. …Студенты по указанию военных медиков и персонала госпиталя размещают их в комнатах госпиталя – тяжелораненых и раненых в ноги - на нижних этажах, легкораненых и ходячих на втором и третьем. …
30 июня …Выезжает часть обслуживающего персонала и преподавателей, выезжают выпускники с новыми дипломами. Мы же, более 200 человек студентов разных курсов ещё остаёмся. Мы живём в учебном корпусе института…
6 июня. …надвигается трагическая ночь с 6 на 7 июня 1941 года. В городе и корпусах института, где мы живём, введена давно уже светомаскировка. По коридорам института, по своим комнатам к койкам пробираемся ощупью. В первом часу ночи слышим над городом гул самолётов. Заскакивают дежурные студенты, охранявшие институт, и громко подают команду: «Воздушная тревога! … Все в укрытия!» Институт сразу опустел. Все выскочили из института в укрытие… Часть студентов укрылась между гранитными камнями на берегу р. Рось. …В один из таких перерывов между бомбёжками раздаётся громкий крик: «Спасай раненых!» Бросаемся бегом к нашим бывшим общежитиям… Ходячие раненые сами выскакивают из комнат, спешат в укрытие прямо в нижнем белье. Лежащих хватают сотрудники госпиталя, студенты и на руках и носилках несут быстро в укрытие и на берег р. Рось. Госпитали стоят пустые, все раненые в укрытиях, ни один не погиб. …
Пять часов утра 7 июля 1941 года. Самолёты улетели бомбёжка закончилась. … Восходит огромный шар солнца – на фоне дыма он имеет кроваво-красный цвет. Из правого угла учебного корпуса №2 института выбиваются языки огня. Корпус загорелся от зажигательной бомбы сброшенной фашистскими лётчиками. К горящему корпусу подбежала большая группа студентов. Их вещи и жильё в соседнем корпусе №3.[центральный корпус гимназии з колоннами - MarAlex]
8 июня 1941 года. Получено указание к 10.00 всем выстроится колонной около института. … Подаётся общая команда и в 12.00 8 июня 1941 года последняя колонна белоцерковчан свыше 640 человек уходит из разрушенного города. ….» [виходить що з 8 по 16 липня 1941 року влади у місті не було MarAlex] - П. В. Алюшин Студенты и преподаватели Белоцерковского сельскохозяйственного института в боях за родину. Белая Церковь. 2012. С. 45.
ФОТО- світлина місцевої газети зі статтею про розстріли військовополонених у таборах та в'язницях міста.

 

раненые со слов местных находились в корпусах инстетута не до акупации а в первые дни ее,
горожане носили еду бойцам.потом фашисты переместили всех в подвалы и спустя пару дней бойцов нестало.
в сельхозинстетуте досих пор подвалы как бы есть но хода туда нет.
так же частично заблокировано доступ в некоторые части подвала первой музшколы.где были медсклады .

 

Чому це немає ходу…...????!!!!
Для тих хто жодного разу не був в центральному корпусі проведу маленький екскурс…
Центральний корпус має у своєму складі п’ять корпусів.
Я їх пронумерував як вони офіційно пронумеровані червоним.
№1 – збудований у 1937-1939 рр.
№2 – відновлений ( з 1950 – березень 1952) замість старого зруйнованого під час війни
№3 – збудований 1843 – 1847 рр.
№4 – перший поверх з’явився у 1740-х рр., другий – 1843-1847; третій – 1965-68 рр.
№5 – збудований у 1935 рр.
Жовтим помітив підвали у корпусах:
№1 спуск у підвал в якому розміщено два туалети, кабінет лікаря-дієтолога, та студентська їдальня (до початку 2000-х їдальня була менше та займала територію туалетів та кабінет лікаря, а на місці сучасної їдальні було сховище кафедри переробки молока та молочних продуктів, та лаборантська цієї кафедри)
№2 спуск у підвал під фойє, зараз там гардеробна, фотолабораторія, та кабінет, лабораторія кафедри насінництва.
Між другим та третім корпусами у підлозі є технічний вхід, але він дуже вузький десь 50 на 50 см. Скоріш всього для ремонту трубопроводу.
№3 підвал, який з жовтня 1920 року використовувався як тир товариство ВСЕОБУЧ – пращур ДОТСААФ або українського ТСОУ. Так як другий директор тодішнього сільгосптехнікуму Похилевич був керівником районного та міського відділень цієї організації. А також числився у 100-му “територіальному” полку комісаром. Зараз там сховище реманенту агрофаку.
№4 підвал пустий, до 1998 року там був склад анатомічних препаратів, яку називали «анатомка» або «трупарня».
Невідомо тільки що знаходиться у підвалах правого крила першого корпусу (під бібліотекою, крило яке виходить на вулицю Замкова)
Залишились також питання:
Хто, та чому перемістив поранених полонених до центрального корпусу?
Навіщо німці спустили їх до підвалу, якщо мабуть самі знаходились на верхніх поверхах?! Як найменше нелогічно, якщо відомо що вони лякались спалаху будь якої інфекції!

ФОТО-1 – схема центрального корпусу університету
ФОТО-2 – вхід до підвалу
ФОТО-3 – підвал
ФОТО-4 наказ про те що все майно інституту повинно бути повернуто. Хоча «увесь формалін злили у туалет, склад медикаментів спалили, мікроскопи начебто вивезли» - виходить не все знищили…

 

наши раненые были две недели,потом их перреместили в подвал и начали готовить помещения для своих.
потом утром местные пришли с провиантом, но им дали знать что русских солдат там нет.

 

говорила про подвалы университета,в котором потом был оборудован госпиталь....

 

Ось, зразу видно що ніхто з вас камради мабуть не був в цих приміщеннях…
Мені універ знайом з 1980 року. У 1994 я сам там вчився, а зараз часто захожу або по роботі, або просто з бувшими однокурсниками, які там працюють, потеревенити….
До чого це я?!
А ось до чого…
Навіть влітку на перших поверхах холодно, особливо другого та четвертого корпусів. Що тут казати про підвали… А нас там змушували сидіти на парах без верхнього одягу та у спецодязі - білий ковпак та халат.
Холодно було навіть на третьому поверсі у аудиторії №27-а. Вузьке, длінне приміщення, та вікна з двох боків. Ми її називали – «автобус». Холодно у анатомці (там також зберігалися органи у формаліні). А на механізації (у п’ятому корпусі) завжди холодно було…
Тепло було тільки у старій столовій, бо там постійно щось готували. Хоча була напівтемрява і гасла прикольні – «Хлеб всему голова!» и… «Пиво не продаём!»
Важко повірити що поранених полонених тримали у підвалах….

 

раненые были на этажах.когдда пришли немцы то их переместили в подвал,а потом ночью вывезли.....понятно....
а по подвалам может покажу закрытые проходы....во дворе по землей помещений и ходов не меньше чем под зданием...

 

У мене теж є сумніви що попереду сільгоспінституту.
Давайте розбиратися…
1. “Попереду сільгоспінституту” – дуже розпливчасте поняття.
Братська могила солдат які загинули при визволенні міста у 1944 році – теж, хтось називав що вона знаходилась “біля інституту”, “поряд з інститутом”, “перед інститутом”, “у студентському сквері” – а конкретне місце не могли вказати (більшість вказує “на кругу”), особливо враховуючи те що студентський сквер, або парк як його ще називають був значно більше. Зараз площа скверу 1 га. Але ї цей гектар поскублений. А до війни він був разів в три більше. Захоплював територію сучасної Райради зупинки перед інститутом та ін.
2. До 1975 року вегетаційний будиночок (залізна оранжерея) чомусь знаходився на замковій горі біля костелу, але міг бути і у сквері. Спробуйте навесні, в осені а особливо взимку туди видертись!!! Не ставили тому, що та частина скверу яка ближче знаходиться до центрального входу іноді затоплюється талими, або ґрунтовими водами. Сам декілька разів бачив.
Не думаю що родичам похованих сподобався б меморіал який постійно затоплюється…
3. Так дійсно до кінця XVIII сторіччя на цьому місті було кладовище. Була також дерев’яна католицька церква, або капличка. Яка занепала та замість неї побудували костел Іоанна Хрестителя. Після зведення якої біля підніжжя замкової гори ховати заборонили.
4. Не думаю, що при всій повазі німці погодились ховати когось ще біля німців. Арійці як ніяк…
5. На світлині (POST-250) хоча вона ї поганої якості на задньому плані не видно а ні фундаменту центрального корпусу, а ні підмурків “будинку соціалізму”. Тільки якийсь невеличкий будиночок.

 

Така подія відбулася в Білій Церкві,хто ходив?

 

Белая Церковь 02.08.1941 г.

 

Белая Церковь 30.08.1941 г.

 

Вітаю камради!
Надпись перестаёт быть пространной, если добавить ещё одно фото. Скорей всего его и не хватало.
Вот ещё одно фото снятое в то время, как и на POST-229. Тогда понятным становится надпись на обратной стороне фото: “Bialla-Zerkow Blick nach links - Вид слева”. Снимали с собора Марии Магдалены. Один кадр был сделан в правую сторону, другой в левую сторону. Но почему-то фото сделанное с правой стороны (POST-229) подписано как вид слева!!!

 

Белая Церковь 1941-1943 г.

 

Белая Церковь Переправа 16. Infanterie-Division 02.08.1941 г. page

 

Вітаю камради!
У POSTi-163 я виклав світлину на якій зображено міст у парку «Олександрія», а також висунув припущення, що міст постраждав під час Другої Світової війни. З’ясувалось, що це не так, що міст напевно було зруйновано під час Української революції 1917-1921 рр. І ось докази….

ФОТО–1,2 – картина на якій намальовано «місток у парку Олександрія у 1927 році.» Картина нещодавно виставлена у Білоцерківському краєзнавчому музеї. Що пояснює мою необізнаність.

ФОТО–3 – світлина знайдена у сховищі музею Білоцерківського аграрного університету. До світлини на папірці олівцем було зроблено допис – «Учасники 1-ої післявоєнної конференції, 1947р. (парк Олександрія)». З’ясувати що то була за конференція не вдалося…

ФОТО–4 – так як розділ «Города во время окупации» тем більше, що мова йшла не тільки про міст але й про переправу. На світлині переправа через р. Рось. Світлина зроблена Отто Хаубляйном влітку 1943 року. Але місце, де була ця імпровізована переправа, дізнатись не вдалося.

 

Белая Церковь Лазарет 1941 г. Lazarett Sanitäter in BIALA ZERKOW Bila Zerkwa Ukraine 1941

 

Белая Церковь Немецкая пехота форсирует р. Рось 1941 г. 9 ПД (german infantry crossing river ros bila zerkwa 1941 9 infantry division)

 

Белая Церковь 1941 г. page

 

Белая Церковь Разрушенные дома 1941 г. (biala - zerkow 1941 zerstörte häuser)