Железнодорожные артиллерийские системы

Ось дуже сильно цікавлюсь і веду їх облік.
800-мм залізнодорожна артилерійська гармата «DORA»

 

У 1936 р. Адольф Гітлер відвідав завод «KruppA.G.», який був заснований відомим промисловцем та винахідником Альфредом Круппом, і наказав його безпосередньому керівнику Густаву Круппу фон Болен унд Гальбаху створити зверхпотужну дальнобійну гармату для подолання довгоопорних укріплень Лінії Мажино (на кордоні з Німеччиною від Бельфора до Лонгюйона), та бельгійських фортів, яка б могла пробивати залізне перекриття до 1 м., бетонне перекриття до 8 м., твердий грунт до 30 м.

Конструкторську групу фірми «KruppA.G.», яка повинна була реалізувати розробку нової гармати по запропонованому тактико - технічному завданню, очолив професор Еріх Мюллер, який володів неаби-яким досвідом у цій галузі.

У 1937 р. був підготовлений проект, і через деякий час було зроблено замовлення на виготовлення гармати. В послідовності по проекту було збудовано три гармати. Єдиним хто наважився сперечатися з фюрером з приводу великих фінансових затрат на будівництво гармати був генерал-фельдмаршал Еріх Фрітц фон Манштейн, який у свою чергу був найкращим стратегом Третього рейху, і дозволяв собі переривати в розмові фюрера під час його запальних промов. Манштейн вважав, що на шалені гроші, які планувалося виділити на реалізацію проекту, можна було б збудувати багато літкаів, про це він сказав Гітлеру в присутності вищого командування вермахту. Гітлер розлютився, і наказав Манштейну вийти з кабінету зі словами: «Саме Дора підніме бойовий дух німецької армії, хто заволодіє Дорою стане володарем світу».

На початку 1941 р. була виготовлена перша вдала гармата - «Dora», на яку було потрачено 10 млн. рейхсмарок. Свою назву гармата отримала на честь другжини головного конструктора. Вслід за першою була виготовлена друга гармата - «Schwerer Gustav», яка була неофіційно названа на честь глави концерну «KruppA.G.» Густава Круппа. Третя гармата такого типу отримала назву «Langer Gustav», однак про неї нічого не відомо.

Влітку 1941 р. гармата «Dora» була перевезена з заводу «KruppA.G.» в Ессені на експерементальний полігон Хіллерслєбен, що в 120 км на захід від Берліна, для її випробувань.

З 10.09 по 06.10.1941 р. на полігоні були проведенівипробувальні стрельби, хоча установка не мала деяких механізмів.Результативипробуваньвідповідаливимогам технічного завдання. Для гармати виготовили у 1941 р. – 18 снарядів, у 1942 р. ще 59.

З 25.11. по 05.12.1941 р. гармата проходила випробування на полігоні в Рюгенвальде, у присутності Адольфа Гітлера та рейхсміністра озброєнь і боєприпасів Альберта Шпеєра, і викликала у фюрера велике захоплення.

Триваючі бої в Криму змусили німецьке командування вермахту прийти до остаточного рішення - брати Севастополь - чорноморський форт-пост. Німецькому командуванню вкрай потрібно було заволодіти Севастополем, адже не взявши Крим, Німеччина б не змогла розпочати свій широкомаштабний наступ на Кавказ і далі на Близький схід.

В лютому 1942 р. після першого невдалого штурму Севастополя, начальник генерального штабу сухопутних війск генерал Франц Гальдер вирішив відправити гармату «Dora» до Криму, і передати її в розпорядження командувача 11-ої армії генерал-фельдмаршала Еріха фон Манштейна, з метою посилення осадної артилерії на даному участку бойових дій.

Група штабних офіцерів заздалегідь вилетіла до Кримуі вибрала бойову позицію для гармати, найкраще місце було в районіселища Джанкой. Позицію вибиравкомандувачз’єднань важкихгармат (Höheren Artillerie-Kommandeur 306), генерал Йоханес Цукерторт, який робив це підчас обльоту околиць Бахчисарая. Позиція була вибрана за 25 км від розташування ймовірних для обстрілу цілей в межах севастопольського укріпрайону (в основному в північній частині міста) і за 2 км на південь від залізнодорожної станції Бахчисарай. Особливістю позиції було її розміщення в чистому полі, на ділянці, де не було складного рельєфу, скалистого перекриття чи лісу. Повністю голий мергелевий пагорб між річкою Чурук-Су і залізною дорогою Бахчисарай - Севастополь був прихований поздовжною виїмкою глибиною в 10 м і шириною близько 200 м в напрямку північ-схід – південь-захід. До позиції довелося прокласти від основної залізничної лінії спеціальну під’їзну колію довжиною в 16 км, а також спеціальні скривлені вітки. По них за допомогою двох дизельних локомотивів потужністю по 1050 к. с. переміщали гармату та здійснювали горизонтальне наведення.

Роботизбудівництвабойової позиціїпроводилисьцілодобовонапротязідекількохтижнів. Було залученоблизько 600 військовихбудівельників - залізнодорожників, 1000 робітників «DAF» та організації «Todt», 1500 чоловік місцевогонаселенняідекілька сот військовополонених. На схід від пагорба до станції Бахчисарай була прокладена залізнодорожна мережа, а на захід від пагорба прокладені «вуса», які забезпечували кут горизонтального обстрілу на 450. Стандартна залізнична колія через звичайну залізничну стрілку переходила в здвоєний шлях, який служив для монтажу і переміщення гармати; у напрямку цілі подвійний шлях продовжувався із скривленням, а паралельно ліворуч і праворуч прокладалися дві залізничні вітки для двох монтажних кранів, які були з'єднані стрілками з основною магістраллю. З кожної сторони здвоєного шляху підвозили половини транспортерів, тобто по чотири з’єднані попарно п’ятивісьові поворотні тумби. На кожну пару тумб за допомогою кранів укладалися дві головні пролітні балки. Половини шасі з'єднувалися поперечними зв'язками. Таким чином, виходив транспортер на 40 осях і 80 колесах по 40 коліс на колії здвоєного шляху.

25.04.1942 р. п’ять ешелонів з розібраною артилерійською установкою і обслуговуючим дивізіоном таємно прибули на полустанок Ташлих-Даір (нині це село Янтарне), що в 30 км на південь від залізнодорожного сполучення с. Джанкой.У 43 вагонах першого ешелону прибули обслуговуючий персонал, кухня і засоби маскування. У 16 вагонах другого ешелону привезли монтажний кран і допоміжне устаткування. У 17 вагонах третього - доставили частини самої гармати та майстерню. Четвертий ешелонз 20 вагонів перевіз 400-тонний 32-метровий ствол та механізми зарядження. У 10 вагонах п'ятого ешелону, в яких підтримувався штучний клімат (постійні 15 С0), розміщувалися снаряди та порохові заряди.

Безпосередня охорона та обслуга гармати покладалась на спеціально сформований у 1942 р. 672-й важкий артилерійський дивізіон «Е», чисельністю близько 350 солдат та офіцерів під командуванням полковника Ріхарда Бома, до складу якої входило ще декілька підрозділів, в тому числі штабна і вогнева батареї. До дивізіону були прикомандировані 20 інженерів з фірми «Krupp А.G.». Вистежувальні групи у складі батереї проводили всі необхідні розрахунки для стрільби, а взвод артилерійського спостереження з цією метою використовував інфрачервону техніку. Також окрім дивізіона димомаскування, двох румунських піхотних рот охорони, розрахунків 88-мм і 20-мм зеніток, а також спеціальної моторизованої команди польової жандармерії, бойову діяльність гармати забезпечувало близько 4 тис. осіб (в тому числі два мобільних борделя загальною чисельністю до 40 повій). Протиповітряна оборона забезпечувалась надійним маскуванням і постійним патрулюванням над районом винищувачів зі складу 8-го авіакорпусу генерал-фельдмаршала Вольфрама фон Ріхтгофена.Gestapoоголосило весь район забороненою зоною з усіма, що випливали із цього наслідками.

Затвор гармати клиновий, зарядження роздільно-гільзове. Механізм вертикального наведення мавелектричний привід. Відкриття затворуі досилання снарядів здійснювалось гідравлічними приладами. Установка мала два підйомника - для снарядів і для гільз. Противідкатніприладигармати пневмогідравлічні. Ствол мавнарізку змінної глибини. Перша половина ствола мала конічну нарізку, друга- ціліндричну. Люлька гармати монтувалась між з’єднанимичастинами транспортера. Післяцьоговстановлювався кожух ствола, і в нього вставлялась внутрішня труба ствола, яка складалась з двох частин. Замок з’єднювавсязі стволом, потім монтувалась платформа для прислуги.

Час підготовки гарматидо стрільби складався з часуоблаштуваннявогневої позиції (від трьох до шести тижнів) ічасумонтажусамої гармати (три сутки). Гармата на початок червня 1942 р. була готова до експлуатації.

05.06.1942 р. рано-вранці два дизель-електричних локомотива потужністю в 1050 к.с.,кожен, викатили гармату на бойову серповидну позицію. Також був виділений один із спеціальних локомотивів «Walli», який був призначений для маневрування гармати та постачання електроенергії для підйому ствола, снарядів тощо. Для коректування стрільбинеподаліквідгармати був піднятийуповітря аеростат.

О 5 год. 35 хв. долину поблизу Бахчисарая потряс громоподібний звук. На залізничній станції і в будинках у південній частині Бахчисарая повилітало скло, у вагонах, які знаходились на відстані від гармати за 3 км, підскочила зі столів посуда, під ногами було відчутно частковий землетрус. Перший постріл був зроблений снарядом вагою 7 т (7088 кг, в тому числі два порохових заряди по 465 кг кожен, та гільза вагою 920 кг). Гомін при згоранні за 6 м/сек більше ніж 900 кг пороху і виштовхуванні 7-тонного снаряду був неймовірним, стовпи диму піднімалися на десятки метрів. При пострілі, команда обслуговування ховалася в укриття. Відкат втискував рельсовий шлях на 5 – 10 см. Через 45 секунд снаряд упав на північ від станції Мекензієві Гори в декількох десятках метрів від польового складу боєприпасів 95-ї стрілецької дивізії. Наступні сім пострілів були зроблені по старій береговій батареї № 16 на південь від селища Любимівка. Ще шість пострілів були зроблені по зенітній батареї Чорноморського флоту. Останній постріл в цей день пролунав у сутінках - о 19 годині 58 хвилин.

Із щоденника генерал-фельдмаршала Еріха фон Манштейна: «...5 червня о 5.35 перший бетонобійний снаряд по північній частині Севастополя випустила установка «Dora». Наступні 8 снарядів полетіли в район батареї № 30. Стовпи диму від вибухів піднімалися на висоту 160 м, але жодного влученняпо броньованих баштах досягнуто не було, точність пострілівгармати -монстра з дистанції майже в 30 км. виявилася, як і слід було очікувати, вельми невеликою. Ще 7 снарядів цього ж дня, «Dora» випустила по так званому «Форту Сталіна», в цільвлучив лише один з них. Наступного дня гармата 7-кратно обстріляла «Форт Молотова», а потім знищила великий склад боєприпасів на північному березі бухти Північна, укритий в штольні на глибині 27 м. Це, до речі, викликало незадоволення фюрера, який вважав, що «Dora» повинна використовуватися виключно проти сильно укріплених фортифікаційних споруд. Протягом трьох днів 672-й дивізіон витратив 38 снарядів, залишилося 10. Вже в ході штурму 5 з них 11 червня були випущені по «Форту Сибір» - в цільвлучило 3, останні вистріляли 17 червня. Лише 25-го числа на позицію був доставлений новий боєзапас - 5 фугасних снарядів. Чотири використали для пробної стрілянини і лише один випустили у бік міста...».

Стрільба по Севастополю була вкрай не ефективною – із 48 снарядів більш-менш до цілей долетіло 5 (відхил снарядів від цілі становив приблизно 500–700 м), і навіть ті істотного ущербу не завдали. І хоча Еріх Манштейн у своїх спогадах стверджує про влучне попадання снаряду в склад з боєприпасами, більшість істориків з цього приводу стверджуютьщо жодна із штолень Сухарної балки не була взірвана вогнем німецької артилерії до останніх днів оборони Північної частини Севастополя, тобто до 25–26 червня, а вибух стався від детонації боєзапасу, відкрито викладеного на березі бухти і підготовленного для евакуації на Південну сторону. Однак можна припустити, що детонація боєзапасу могла бути викликана від ударної хвилі впавшого неподалік від складу снаряду.Попри все це німецькі артилеристи доповідали в Берлін про високу ефективність гармати, однак Густав Крупп, на чиїх заводах було виготовлено це чудовисько, дізнавшись лише про 5 влучань із 48 пострілів, сказав, що «…це аж ніяк не найкраща сторінка німецького артилерійського мистецтва».В інших випадках снаряд гармати, проникаючи в грунт, пробивав круглий ствол діаметром близько 1 м і завглибшки 12 м. В результаті вибуху бойового заряду грунт в його основі ущільнювався, утворювалася каплеподібна глибинна воронка діаметром близько 3-5 м. Оборонні споруди могли б бути пошкоджені лише за умови прямого влучення.

25.06.1942 р. «Dora» зробила останні 5 пострілів фугасними снарядами, які спеціально були доставленідо Криму для балістичних випробовувань. Убік моря на повну дальність були випущені4 снаряда. П’ятий снаряд був випущений по Корабельній стороні Севастополя. На своїй позиції «Dora» залишалась до серединилипня 1942 р.

Пізніше Манштейн визнав: «...І знаменита гармата «Dora» калібру 800 мм. Вона була спроектована для руйнування найбільш потужних споруджень лінії Мажино, але використовувати її для цього не довелося. Це було диво артилерійської техніки. Ствол мав довжину порядку 30 м, а лафет досягав висоти триповерхового будинку.Було потрібно близько 60 залізничних складів, щоб по спеціально прокладених дорогах доставити це чудовисько на вогневу позицію. Для його прикриття постійно стояли напоготові два дивізіони зенітної артилерії.В цілому ці витрати, поза сумнівом не відповідали ефекту, який ставився за мету. Але ця гармата одним пострілом знищила великий склад боєприпасів на північному березі бухти Північній, який був укритий в скелях на глибині 30 м».

19.03.1943 р. в Рюгенвальде було розпочато демонстрацію гармати «Schwerer Gustav», яка участі в бойових діях не брала. На демонстрації були присутні Адольф Гітлер та рейхсміністр озброєнь та боєприпасів Альберт Шпеєр.

Після окупації Севастополя, гармату «Dora» відправили під Ленінград, в район станції Тайци. Коли почалася операція по прориву блокади міста, німці успішно евакуювали її до Баварії.

З вересня по жовтень 1944 р. гармату востаннє використали підчас Варшавського повстання. По Варшаві«Dora» випустилаблизько 30 снарядів.

22.04.1945 р., під час наступу в Баварії 3-ю американською армією, передові патрулі однієї з частин при проходженні через ліс в 36 км на північ від міста Ауербах виявили в тупіку залізнодорожної лінії 14 важких платформ і розкидані вздовж шляхів залишки невідомої великої і складної металевої конструкції, сильно пошкодженої вибухом. Пізніше в найблищому тунелі були знайдені й інші деталі, в тому числі – два гігантських артилерійських ствола (один з яких виявився непошкодженим), частини лафетів, затвор і т.п. Допит полонених показав, що виявлені конструкції належать зверхпотужним гарматам «Dora» і «Schwerer Gustav». По закінченню обслідувань залишки обох артсистем здали на металобрухт.

Найбільш точну оцінку цьому диву військової техніки дав начальник Генерального штабу сухопутних військ в послідовності генерал - полковник Франц Гальдер: «Справжній витвір мистецтва, але непотрібний».

 

380-мм залізнодорожна артилерійська
гармата «Siegfried»

В 1939 р. Густав Крупп глава коцерну «KruppA.G.» отримав замовлення на виготовлення семи залізнодорожних гармат «Siegfried» вартість яких обходилась у 5 млн. рейхсмарок. Але в послідовності виготовити вдалося лише три.

В 1942 р. було виготовлено дві залізнодорожні гармати, разом з цим виготовлено 899 снарядів.

В 1943 р. була виготовлена третя гармата, і 1623 снаряди.

Гармата, у якості хитної частини мала 38-см морську гармату SKC/34. Гармати такого типу були встановлені на лінкорах типу «Бісмарк». Лафет гармати мав подвійний відкат. Механізми наведення і відкривання затвора мали електричний привід. Транспортер опирався на два восьмивісьові візки. У боєкомплект гармати входили важкий і легкий фугасний снаряди.

Заряджання роздільно-гільзове, зарядів два. Максимальний тиск у каналі ствола становило 3200 кг/см2 (315 МПа). Крім того, завод Круппа в Ессені розробив проект активно-реактивного снаряда вагою 510 кг. Твердопаливний заряд вагою 45 кг дозволяв збільшити дальність стрільби до 68 км.

 

280-мм залізнодорожна артилерійська
гармата K5 (E)

В 1934 р. коцерном «KruppA.G.» було розпочато проектування 280-мм зверхдальнобійної залізнодорожної гармати.

У 1936 р. був обстріляний ствол першої гармати.

На виготовлення установки було витрачено 1,25 млн рейхсмарок.Гармата К5(Е) мала дуже довгий ствол, в 1,5 - 2 рази довший, аніж інші залізничні або морські 28-см гармати. За це німецькі солдати називали її«Стрункою Бертою» («Schlank Berta»). Окрім транспортера з гарматоюта елементів поворотної платформи, до складу потягів входили: два вагоно-снарядних погреба місткістю по 113 снарядів, два вагоно -заряднихпогреба, вагон-центральний пост, вагон-електростанція, вагон-компресорна станція, вагони для особового складу, вагон-кухня, вагон з паливно-мастильними матеріалами, вагони з 20-мм зенітними автоматами зразка 1938 р.

У 1939 р. було виготовлено дві залізнодорожні артилерійські установки К5 (Е).

У 1940 р. гармата вперше взяла участь під час вторгнення у Францію. Постріл гармативибиваввікна в радіусі 1500 м. Одразу післяпострілугармата моглаховатися в залізнодорожному тунелі, що забезпечувало додаткову безпеку. На цей час було виготовлено ще три гармати.

До лютого 1941 р. установками К5 (Е) були оснащені три двохгарматні залізнодорожні батереї 712, 713 і 765. Цього ж року було виготовлено ще дві гармати.

В 1942 р. випустили вісім залізнодорожних установок.

Аби збільшити дальність стрільби, були створені активно-реактивні снаряди Raketen-Grenate 4341 вагою 245 кг, довжиною 1220/4,3 мм/клб. Снаряд містив 17 кг вибуховоїречовини. Після вильоту снарядуіз ствола автоматично вмикався реактивний двигун, який працював 2 сек. Середня сила тяги снаряда - 2100 кг. В якостіпалива у двигуні було 19,5 кг дигліколевого пороху. Дальність пострілу снарядом Raketen-Grenate 4341 складала 87 км, тобтогармата могла з Калєчи Булоні обстрілюватинизкупівденних британських міст. Недоліком активно-реактивного снаряда було порівняно велике розсіювання (по дальності 2,2%, бічне 1,8%). Активно-реактивний снаряд мав сталевий піддон, який вибивався газами двигуна снаряда. У зв'язку із цим перед гарматоювстановлювали небезпечну зону довжиною 10- 15 м і шириною 4 м.

В 1943 р. через руйнування авіацієюзалізнодорожнихшляхівта мостів Генеральний штаб вимагав створитиобладнання для транспортуваннягармати К5(Е) по шосе. Згодом такий проект був створений. Установка при цьомудемонтувалась на три частини: візок ствола, візок лафета івізок частин установки. Вага кожноговізка не повинна була перевищувати 130 т. Для буксирування кожноговізкапотрібно було два тягача на шасі танка «Тiger II».

В 1944 р. дві найбільш відомі гармати К5 (Е) «Leopold» та «Roberta» брали участь в обстрілах американських позицій в Анціо під час вторгення союзників в Італії. Недивлячись на масові розміри гармат, бомбардувальники союзницької авіації та морські батереї так і не змогли їх знищити, а розвідувальні літаки не могли їх знайти.

 

21 cm К 39/40 ( фото 2)
Калибр: 210 мм;
длина ствола: 45 калибров/9.52 м;
боевая масса: 38000 кг;
масса при транспортировке: 49000 кг;
максимальный угол возвышения ствола: 45°;
сектор обстрела: 360°;
начальная скорость: 800 м/с;
масса снаряда: 135 кг;
дальнобойность: 29925 м;
скорострельность: 1 выстрел в минуту.

Вот сайт где представленна вся артиллерия вермахта, а тяжелые системы отдельной позицией.http://ursa-tm.ru/forum/index.php?/topic/638-артиллерия-вермахта/