Зудари боївок ОУН, відділів УПА з загонами військ НКВД-МВД-МГБ-МВД СССР.

Цікава стаття по темі : http://www.umoloda.kiev.ua/number/3059/196/104363/

 

Ще одна цікава стаття з безліччю яскравих подробиць (про загибель станичного ОУН Петра Бойка і його побратимів у 1952 році) : http://wz.lviv.ua/far-and-near/184819-mamuniu-ia-nikoly-toho-ne-zrobliu-bo-prysiahnuv-ukraini

 

Є така книга : Дудніченко Анатолій Анатолійович. "Роздуми старого опера. Про минуле та сьогодення : документи і коментарі"

автор служив у КДБ і був задіяний уроботі з раніше судимми членами підпілля, які повернулись в західні області України і написав цю книгу на тему, "якими поганими були бандерівці" (і мельниківці теж). Але все ж, у книзі є пара цікавих моментів . Наприклад такий :

"Приблизно в 9 кілометрах від Станіслава є велике село Ямниця з цементним заводом. Влада отримала інформацію, що ямничани заможні й користуються повагою і авторитетом у регіоні.
І , якщо вони забажають піти у колгосп, то це позитивно вплине на інші села в плані прийняття рішення. Але перемовини ні до чого не призвели.
Тоді, ніби то за наказом М. Хрущова, вночі село оточили танками. Ультиматум був короткий : або колгосп або Сибір.
Минула доба. Ніхто не зголосився. Завантажили ешелон товарняка, (колія вела до заводу в селі) і відправили, куди обіцяли.
Друга доба -- та ж картина. Знов декілька вагонів з селянами рушили у довгу путь. "Щоб тая путь погибла" -- народна лайка від Ганни Барвінок.
Ранком третього дня люди потяглися до сільради. Так було створено один з перших колгоспів на Прикарпатті.І процес пішов.
Цю історію про "операцію колгосп" я почув у 1960-ті роки від одного з небагатьох, хто залишився в живих членів КПЗУ, після так званої чистки 1939 року, ніби то за звьязки з фашизмом, Василя П."(с)

Джерело : Дудніченко Анатолій Анатолійович. "Роздуми старого опера. Про минуле та сьогодення : документи і коментарі" с 269.

Хтось має більшше інформації про ці події ???

 

Знаю що Посіч виселили повністю http://gk-press.if.ua/znyshhene-selo-posich-i-dolya-voyaka-upa/

 

Коли 24-25 листопада 1949 року Хрущов сам відвідав "повстанські села" Джурів та Ямницю на Станіславщині, які чинили особливо запеклий опір колективізації, він поставив перед селянами жорсткий ультиматум: або вступати до колгоспів, або всім селом виїздити в Сибір, раз село мириться з ворогами і не бореться за радянську владу. Негайно після від'їзду в села були послані групи партпрацівників та оперпрацівників МГБ (загалом по 70 осіб). Колгоспи були створені...
А в с.Добросин навіть після цього колгосп не створили!
Звідси: http://deratisator.livejournal.com/15452.html

 

Мене в книзі Дудніченка (а він аж цілий полковник КДБ), вразила не сама ця історія, а те, шо поряд з нею вся книга повна авторського обурення в стилі "як могли галичани підняти зброю на радянську владу яка їм принесла скільки хорошого"

Шось подібне я зустрічав у спогадах одного колчаківського офіцера,який, визнаючи численні факти злочинів проти місцевого населення,які вчинили колчаківці у Сибіру, теж постійно обурювався -- "як вони могли проти нас йти партизанити".

 

Брехун він! Виселення відбулося в 1949, а цементний завод в Ямниці побудували в 1964. То на яку колію подавали ешелоні під виселених?!

 

Ось в натрапив на цікаву біографію :
"Огневчук Іван Торфимович ("Ворон") 1920 р. н., уродженець с. Кілівка Попельнянського р-ну Житомирської обл., підрайоновий провідник ОУН, потрапив під слідство СБ (1945), дивом йому вдалося втекти, перебував на нелегальному становищі до 4 січня 1957 року"(с)

Джерело : Ярослав Антонюк "СБ ОУН(б) на Волині та Західному Поліссі (1946–1951рр)" с.111

Тобто, він 12 років переховувався від обох воюючих сторін! Видно, був добрим конспіратором і мав залізні нерви.

 

Цікаво де це відбувалось

 

цікаво, що потім з ним сталося?

 

Це не наші, це АК:
А с близлежащего холма открывается красивый вид на озеро Кругляк и озеро Микашево.
http://www.augustow.ru/augustow-channel/polish-part-of-the-channel/49-perkuc
Августовская облава была масштабной военно-чекистской операцией, которая началась 12 и продолжалась до 28 июля 1945 года
https://ru.wikipedia.org/wiki/Августовская_облава

 

Цікаво те, що на 1 січня 1957 «в западных областях Украины на оперативном учёте числилось 123 вооружённых нелегала ...»
РГВА, ф.1, оп.38651, д.99, лл.76, 78, 85
А також те, що 27 квітня 1957 на присілку "Погар" села Рогізно Жидачівського району Дрогобицької області на обійсті газди Шаранюка опери оточили бойовика СБ Миколу Воробця-Орла, який після нетривалої перестрілки застрелився.
Протягом року в тому ж районі загинув у селі Буянів райпровідник ОУН Василь Проців-Бескид. Обом було по 34 роки.

 

На цю тему є багато матеріалу
https://pamyat-naroda.ru/documents/view/?id=113887370&backurl=q\августовских
https://pamyat-naroda.ru/documents/view/?id=154012819&backurl=q\августовских
https://pamyat-naroda.ru/documents/view/?id=112418523&backurl=q\августовских
https://pamyat-naroda.ru/documents/view/?id=153500419&backurl=q\августовских

 

У випадку Огневчука-"Ворона" привертає увагу факт його 12-річного перебування у підпіллі, коли він міг стати жертвою як і радянськх каральних органів, так і СБ ОУН.
Це треба було неабияк постаратись, аби вижити

 

"Ну, не будем волноваться и не спеша во всём разберёмся" (с) - слідчий, не жаль, не з СБ ОУН
По-перше, на весь Попельнянський район Житомирської області було аж 72 члена ОУН, притому обох фракцій.
По-друге, всіх оунівців Житомирської області НКВС вичистив десь до кінця 1945 року.
По-третє, СБ на Житомирщині не була аж настільки садистична і всепоглинаюча. як західніше.
Отож виходить, що після свого дезертирства Вогневчук став звичайним "хованцем", який навіть органи не цікавив, не те що колишніх товаришів. Він нічого не робив - його ніхто не шукав.

 

Ось такого фото, здаэться ще не було :

 

Можливо, перед виїздом десь туди:
4 січня 1951
зіткнення ОУН з опергрупою МДБ [01.01.1951?] у селі Головецьке Славського району Дрогобицької області (загинули бойовики боївки охорони ?-Шокала Василь Леневич-Відважний-30 [28?] років, Іван Плечій-Чорний-28 [29?] років, зв’язкова Відважного Анна Бура [Бурій?]-22 роки, підірвався гранатою бойовик Лука Марочкович-Бук-28 років)
22 лютого 1951
зіткнення ОУН з МДБ у селі Верхня Рожанка Славського району Дрогобицької області (загинули бойовики Михайло Гачко-Плющ [22.03.1951?], Ярослав Шкелебей-Мирось [22.03.1951?], Степан Тимочко-Мельник [22.03.1951?] з кущбоївки ?-Ігоря)
2 березня 1951
захоплення пошуковою групою ВВ МДБ криївки ОУН біля села Верхнячка Славського району Дрогобицької області (загинули члени ОУН Михайло Палько-Шах-26 [24?] років і санітарка-розвідниця вінничанка Поліна Бобруйська-39 років, захоплений непритомним бойовик Василь Стеців-Байда-39 років)
22 березня 1951
облава 91-го і 332-го полків ВВ МДБ між селами Верхня Рожанка-Нижня Рожанка Славського району Дрогобицької області (загинули в бою командир охоронної боївки ?-Шокала Василь Перик-Сиротюк-30 років, зв’язкова Сиротюка Меланія Рибак-Стефа-Ластівка-27 [25?] років, станичний ОУН-Тухля Володимир Плечій-Хвиля-25 [23?] років, кущпровідник ОУН-Нижня Рожанка Михайло Здинянчин-Веселий-28 [29?] років, сестра Веселого член сільської групи ОУН Ольга Здинянчина-Оля-28 [25?] років, кущпровідник Петро Василів-Ігор-28 років, бойовики колишній боєць «істрєбітєльного батальйону» у 1945-1946 Іван Шкіринець-Сокіл-25 років, Степан Тимоцко [Тимочко]-Мельник-44 [54?] роки, колишній солдат ЧА у 1944-1945 і боєць «істрєбітєльного батальйону» у 1945-1946 Ярослав Шкелебей-Мирось-26 [25?] років, Михайло Гачко-Плющ-23 роки, захоплений живим станичний ОУН-Верхня Рожанка Іван Кожанович-Зоря-Дорко-37 років, вилучені 1 кулемет Дегтярьова, 1 пістолет «наган»)

 

У одній ватній групі знайшов ось таке фото з підписом :

Івано-Франківська Коломийський село Назірна центр села братська могила комсомолців
комсомолець Григорак Г.
комсомолець Гриник М.
комсомолець Попович М.
комсомолець Шкрумелик М

Як видно з фото --1945 рік. Хто знає обставини цеї історії ??? Як там у 1945 скільки комсомольців зьявилось ?

 

Сповідь стрибка : http://www.volynpost.com/walls/1776...ayut-za-ukrainu-spogady-strybka-veterana-nkvd

 

Матераіл знайшов у спільноті "Вишнівець і Вишнівеччина"

Копіюю все сюди :

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

Протокол допиту 11 червня 1945 року. Місто Вишнівець.

Я, начальник РВ НКДБ Вишнівецького району Тернопільської обласні лейтенант державної безпеки Капустін допитав затриманого Горошка Максима Юхимовича: Горошко Максим Юхимович народився в селі Лози Вишнівецького району Тернопільської області у 1927 році, безпартійний, громадянин СРСР, не одружений, не судимий, освіта – 7 класів.

Я, Горошко Максим Юхимович проживав в селі Лози. Мої батьки в 1931 році повмирали і я проживав з своїм братом, Горошком Іваном Юхимовичем. В 1944 році мого брата вбили військові НКДБ під час проведення військової операції в селі Лози. Після вбивства брата я пішов в УПА і перебував там до мого арешту. А мене заарештували в травні 1945 року. Я в 1944-1945 роках проживав нелегально. В ночі 25 травня я пішов до своєї тьоті Чемерис Параски, а від неї до своєї знайомої дівчини Чернявської Ганни, яка також проживала в селі Лози. Через деякий час в хату зайшли військові і я заховався за грубку, маючи при собі пістолет ТТ. Тоді енкаведисти затримали мене. Я тоді сказав їм, що народився у 1929 році і не підлягаю призову, а переховуюся, до всіх боюся. Військові повірили мені що я ще малолітній і не били, а забрали для вияснення з собою. Я їм сказав що хочу взутися в чоботи які тримав у руках. Я присів і почав взуватися. Використавши момент, коли від мене відійшов охоронець, я почав утікати. Тоді конвоїри відкрили по мені вогонь і поранили легко у ногу. Коли до мене почали підбігати енкаведисти я викинув свій пістолет ТТ в кущі на городі жителя Чернявського Герасима села Лози. Після цього мене відправили у Вишнівецький РВ НКДБ. Цей пістолет мені раніше передала Волохата Ганна, чоловік якої був у цей час Червоній армії. Він за німців був в УПА в сотні “Сокола”.

Я, за німецької окупації у 1943 році поступив в УПА. Тоді керівником УПА в Лозах був Волохатий Володимир Петрович, а брат його Микола Петрович рядовим членом УПА. Я тоді був в розвідці і передавав відповідні секретні документи по селах. Також я розносив оунівську літературу. Коли німці відступили, Володимира та Миколу забрали в армія, а я тоді перейшов під керівництво Бовтуна Констянтина Лаврентійовича та Кутрання Миколи Макаровича, псевдо “Сокіл”, сотник УПА. Він сам житель села Снігурівка Вишнівецького району і його сотня діяла на теренах Вишнівеччини. Я став працювати в сотні “Сокола” як розвідник. Мені там дали автомат ППШ і 32 патрони. Я став членом сотні. На цей час у сотні було три чоти і більше ста солдат. Тоді там у сотні були:

1. Ізвеков Федір Венідиктович, кличка “Яворенко”, 1927 року народження, житель села Лози.

2. Цісар Михайло Савович, кличка “Шпак”, 1927 року народження, житель села Лози.

3. Лукащук Платон Метифорович, кличка “Чайка”, 1927 року народження, житель села Лози.

4. Левенець Дмитро Іванович, кличка “Рожа”, 1927 року народження, житель села Лози.

В сотні “Сокола” я перебував з жовтня 1943 року до грудня 1944 року. У грудні 1944 року 90 бійців сотні вступили в бій в селі Перемерка Лановецького району і в селі Котюжино Вишнівецького району з військовою частиною Вишнівецького енкаведе. Сотня була розбита. Живими залишилось коло шістдесяти наших хлопців. Які потім пішли на Львівщину, але у Зборівському районі попали під обстріл коло села Панасівка. Сам я брав участь перестрілці з енкаведистами у селі Перемерка Лановецького району та в селі Котюжино Вишнівецького району. В Котюжинах сотня “Сокола” була розбита на дві частина. Одна на чолі з “Соколом”, де було коло 60-ти бійців прорвалася на Коханівку, а друга менша була розбита повністю. У бою під селом Панасівка я участі не брав. За два дні перед цим боєм, я і Романюк та ще двох були послані на зв’язок з повстанцями в сусідні села. Я там і взнав про цей бій. З цього бою “Соколу” і ще десятьом хлопцям вдалося прорватися і вийти з оточення. Багато загинуло і було взято в полон. Серед живих залишились “Заверюха”, “Климець”, “Сторож”. Я з грудня 1944 року перейшов на нелегальне положення і мав кличку “Залізняк”. У квітні 1945 року “Сокіл” розпочав знову формувати нову сотню. Я, як колишній учасник цій подій, знову пішов до нього. На цей час він сформував групу з 15 бійців. Ця військова група базувалася на території сіл Вишнівецького району: Кривчики, Снігурівка, Чайчинці, Манево, Гнидава, Котюжино, Бодаки, Лози. Я на озброєні мав автомат ППШ, пістолет ТТ і 80 патронів. У цій боївці я був зв’язковим “Сокола”. Ми часто брали участь в бою з солдатами Червоної армії. В січні місяці 1945 року я під керівництвом керівника боївки СБ “Мручки” зробили напад на групу бійців військового формування Вишнівецького РВ НКДБ, які були в селі Лози в кількості 5-ти солдат. Напавши на них, ми всіх роззброїли, забравши чотири німецькі гвинтівки і російську гвинтівку. Солдат ми відпустили. У квітні 1945 року сотня “Сокола” вже нараховувала більше 30-ти бійців. У селі Гнидава ми напали на групу військових “стрибків” Вишнівецького РВ НКДБ. Тоді у перестрілці були: Кутрань Микола “Сокіл”, Дячина Тимофій “Сніп” з села Лози, Бовтун Констянтин “Незабутько” з Лозів, Тимчук Євген з Лозів, “Петрусь” з Котюжин, “Клинець” з Снігурівки, “Завірюха” з Бодак, “Кобець” з Котюжин, “Кучер” з Котюжин, “Борець”. Інших я не знаю. Тоді я і ще двох бійців підійшли до будинку міліцейського пункту і забрали зброю у чергового. В будинку були “стрибки” які відкрили вогонь. Розпочалася перестрілка. Ми вбили трьох “стрибків” і п’ятьох взяли в полон. Їх потім розставляли. Уповноважений дільничний намагався від нас утекти на відстань 400 метрів і був там затриманий двома нашими бійцями. Один з них мав кличку “Борець”. Під час цього бою енкаведисти втратили 8-ім “стрибків” і одного дільничного міліціонера. Ми захопили: 11 гвинтівок, один автомат ППШ, один пістолет системи “наган” і 800 патронів. У лютому місяці 1945 року ми кількістю двадцять бійців обстріляли Вишнівець з боку хутора Чернявських, коло села Лози, щоб навести паніку на енкаведистів. Вони тоді зробили велику облаву. Але ми поїхали у село Перемерку Лановецького району. В цій акції брали участь хлопці, які мали псевда: “Завірюха”, “Петрусь”, “Грізний”, “Соловей”, “Климець”, “Яворенко”, “Чайка” та інші.

20 квітня 1945 року “Сокіл” по вказівці районного політреферента ОУН “Лісового” дав мені вказівку розповсюджувати націоналістичну літературу по селах Вишнівеччини. Підрайонові “Марко” і “Криця” повинні були проводити агітаційні зустрічі з людьми, читати лекції а я мав роздавати літературу.

З сотнею “Сокола” постійно мали зв’язок такі керівники Вишнівецького районного відділу ОУН: керівник районного проводу ОУН “Крига”, політреферент районного проводу ОУН “Панас”, родом з Шумського району, підрайоновий ОУН, кличка “Остап”, житель села Старий Вишнівець, 25 років, середнього росту, чорне волосся, худорлявий. Підрайоновий “Лісовий”, звідки родом не знаю. Районовий комендант СБ Бойко Юрій, клички “Чайка”, “Зірка” був вбитий енкаведистами 3 травня 1945 року в селі Шимківці. Тоді на місце Бойка був призначений з Шумська “Мручко”. До того часу, він був підрайоновим Вишнівецького СБ. У травня 1945 року при СБ Вишнівецького району були: Дячина Тимофій “Сніп”, Бовтун Констянтин “Незабутько”, “Івась” та інші яких я не знав. Більше я нічого сказати не можу.

Допитував начальник РВ НКДБ Вишнівецького району Тернопільської обласні лейтенант державної безпеки Капустін.

Протокол допиту від 25 травня 1945 року, село Лози Вишнівецького району.

Я, помічник уповноваженого Вишнівецького РВ НКДБ молодший лейтенант державної безпеки Паращук допитав в якості свідка Горошко Вікторію Антонівну, 1888 року народження, уродженку міста Люблін, Польща, жителька села Лози, полячка, неграмотна, одружена, громадянка СРСР.

“Я Горошка Максима знаю з дитячих років. Він мій сусід. Відносини дуже добрі. Ми живемо в одному будинку, який розділений на дві частини. Останніх три місяці я його не бачила і де він перебував в цей час не знаю. Мені відомо що він не мав рідних, крім батька. Але він з батьком був в дуже поганих відносинах. Більше я сказати нічого не можу.

Молодший лейтенант державної безпеки Паращук

Протокол допиту від 24 травня 1945 року, село Лози Вишнівецького району.

Я, уповноваженого Вишнівецького РВ НКДБ лейтенант державної безпеки Шевченко допитав громадянина Звекова Федора Венедиктовича, 1927 року народження, село Лози Вишнівецького району, безпартійний, громадянин СРСР, не судимий.

Я, Звеков Федір добре знаю Горошка Максима. Він у осінню 1944 року перебував у банді “Сокола”. У 1944 році він підтримував зв’язки з бандитами: Бовтун Матвій з села Лози, Гуменюк Яків також з Лозів та Темчук Євген псевдо “Зірка”. Ці бандити в кінці 1944 року вбили трьох жінок села Лози: Хмілевську Євдокію, Хмілевську Зоню, Хмілевську Марценію і Горошко Максим знав де їх закопали. Це все мені розповіла Філінська Феодосія Демянівна. 23 лютого 1944 року до мене прийшов Горошко з бандитами і побили та забрали мене в банду УПА в село Котюжино Вишнівецького району.

Допитував уповноваженого Вишнівецького РВ НКДБ лейтенант державної безпеки Шевченко.

Протокол допиту від 25 травня 1945 року, Вишнівець.

Я, уповноваженого Вишнівецького РВ НКДБ Огурцов допитав в якості свідка громадянку Філінську Феодосію Демянівну, 1918 року народження, село Лози Вишнівецького району, безпартійна, громадянка СРСР, не судима, замужем, проживає в місті Вишнівець, працює прибиральницею у Вишнівецькому РВ НКДБ.

Я, Філінська Феодосія Демянівна добре знаю всіх жителів села Лози бо до лютого 1945 року там проживала. Горошка Максима я знаю з дня його народження. У період німецької окупації він зв’язався з бандитами УПА. Коли прийшла до нас червона армія, то він вступив в УПА і там перебував до 25 травня 1945 року. Він часто до мене приходив і погрожував мені, що я часто ходжу у Вишнівець і на всіх доношу владі. Він попередив мене, якщо я хоч раз піду у Вишнівець і на когось донесу з нашого села, то вони мене повісять. Коли він це говорив, то тоді у мене на квартирі був Звеков Федір і все це чув. Через тиждень після цього до мене знову прийшли на квартиру серед ночі Горошко і ще двоє бандитів. Вони мене били шомполом за те що я дальше продовжую ходити у Вишнівець. Цих трьох я добре не знаю, але запам’ятала що у одного була кличка “Голуб”, і сам він з Кривчик, другий “Гребля” з Котюжин Вітюк Максим. Мене бив Вітюк а двох були на дворі. На другий день я перебралася жити у Вишнівець і працюю прибиральницею в НКДБ. Я можу багато сказати про злочини Горошка Максима. Це все мені відомо від Бовтун Галі. Яка проживає в селі Лози. У 1943 році осінню була задушена сім’я Хмілевських, мама, Хмілевсяка Євдокія і її дві дочки. Там був Максим. Так мені розказала Бовтун Галина. А Галині це все розповів сам Максим. При вбивстві був і Тимчук Євген, який тепер перебуває в банді УПА. Жила я з дочкою у Вишнівці. Бо боялася щоб мене і дочку бандити не вбили.

Допитував уповноваженого Вишнівецького РВ НКДБ Огурцов.

Протокол допиту 15 червня 1945 року. Вишнівець.

Я, уповноваженого Вишнівецького РВ НКДБ лейтенант Огурцов допитав обвинуваченого Горошка Максима Юхимовича по ст. ст. 54-1-”А” і 54-ІІ УК УРСР.

Я, Горошко Максим Юхимович повністю признаю свою винну по ст. ст. 54-1-”А” і 54-ІІ УК УРСР в тому, що я зрадив батьківщину вступивши в 1943 році в ОУН, а в жовтні 1944 року вступив в банду УПА до “Сокола”. На початку грудня 1944 року в складі банди “Сокола” я брав участь в боях з частинами червоної армії в селах: Перемерка Лановецького району і Котюжини Вишнівецького району. В січні 1945 року я брав участь в обстрілі Вишнівця, в складі групи СБ “Сокола” під керівництвом “Мручки” роззброїв п’ять бійців батальйону винищувального батальйону РВ НКДБ. Ми тоді забрали в них чотири німецьких гвинтівок і одну гвинтівку “СВ”. 4 квітня 1845 року я брав участь в нападі на міліцейську дільницю в селі Гнидава за участю 30-ти бандитів з банди “Сокола”. В результаті бою було вбито дев’ять бійців винищувального батальйону РВ НКДБ. Ми там забрали зброю. З квітня до 25 травня 1945 року я працював політпропогандистом УПА.

Допитував уповноваженого Вишнівецького РВ НКДБ Огурцов.

Обвинувачений висновок по Горошко Максиму Юхимовичу по ст. ст. 54-1-”А” і 54-ІІ УК УРСР заарештованого 25 травня 1945 року Вишнівецьким РВ НКДБ Тернопільської області.

Горошко Максим Юхимович був вороже налаштований проти радянської влади і 1943 році добровільно вступив в контрреволюційну організацію українських націоналістів, і цього часу проводив свою контрреволюційну діяльність проти радянської влади. З 1943 року по жовтень 1944 року Горошко в ОУНівській організації виконував обов’язки зв’язкового, а також виконував інші важливі доручення. В жовтні місяці 1944 року Горошко маючи на озброєні автомат ППШ і 32 бойові патрони поступив у діючу банду УПА, яку очолював “Сокіл” і в складі якої приймав активну участь у боротьбі з частинами червоної армії та органами радянської влади. Перебуваючи в банді “Сокола” Горошко мав кличку “Залізняк” і в грудні 1944 році сам особисто брав участь у бойових діях з підрозділами радянської армії в селах Перемирка Лановецького району і Котюжини Вишнівецького району. На початку січня 1945 року Горошко перебуваючи на нелегальному положенні в складі місцевої боївки СБ “Мручко” здійснив напад на групу винищувального батальйону Вишнівецького РВ НКДБ, забравши в них зброю. Як активнодіючий бандит, Горошко проводив серед жителів села Лози Вишнівецького району антирадянську агітацію та розпалював серед місцевого населення національну ворожнечу. Тому на основі викладених обвинувачень Горошко Максиму Юхимовичу по ст. ст. 54-1-”А” і 54-ІІ УК УРСР вважати закінченим і згідно ст. 204 УПК УРСР направити у військову прокуратуру для суду військового трибуналу.

Начальник Вишнівецького РВ НКДБ Авдохін.

Вироком військового трибуналу військ НКВС Тернопільської області від 18 серпня 1945 року Горошка Максима Юхимовича, 1927 року народження, жителя села Лози Вишнівецького району Тернопільської області на підставі ст. ст. 54-1-”А” і 54-ІІ УК УРСР з застосуванням санкцій ст. 2 Указу ПВР СРСР від 19 квітня 1943 року засуджений на 15 років каторжних робіт, з позбавленням в правах на 5 років і конфіскацією майна.

ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

 

Пишуть, шо це документ СБ ОУН :

 

Так це документ СБ ОУН(Б), про ліквідацію колаборантів. В крайньому стовбці з права вказано хто вони такі: стрибки, агент, с/о секретний освідомітель і тд.
http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/6688/

 

Із музею Національної Гвардії України в Києві :

 

І за це гинули тисячі, думаючи, що здобудуть іншу Україну...

 

Близнюк В. Кривавими стежками. - С. 32.