Зудари боївок ОУН, відділів УПА з загонами військ НКВД-МВД-МГБ-МВД СССР.

Наскільки я розумію, то "Чорна кішка", тоді була загальною назвою для бандитських груп, такою ж як у 90-ті були назви "бригади", або "рекет"

До речі, ось режисер Муратов згадує про свої контакти з підпіллям ОУН і тодішнім кримінальним світом :

"– Мені було 15 років. У Харкові після війни за нашим домом був величезний яр глибиною з 25-поверховий будинок. Там ми з другом знайшли трубу, що вела до підвалу колишніх німецьких аптекарських складів. Вони були зруйновані, а в підвалі залишалися восковані ящики з ліками. Серед них знеболювальні: пантапон, морфін. Колишні солдати, звикнувши до цих ліків у шпиталях, після війни вже не могли обходитися без них. Ми з другом почали продавати знайдене на Благовещенському базарі. Один оптовий покупець запропонував нам возити їх до Львова. Платив за це подвійну ціну. У Львові я познайомився з дівчиною Терезою. Каже: "Поїхали у Станіслав (Івано-Франківськ. – "Країна"), будеш возити ліки туди". Дивлюсь на неї: все на місці – ноги, груди. Поїхали.
За 10 кілометрів до міста автобус зупинився, бо витік бензин. Усі вийшли, кажуть: "Лячно, тут бендери ходять". Я не знав, що Тереза мене до них везе.
Почався дощ. Ми залізли в скирту сіна. Тереза до мене притискається. Думаю: може, це натяк? Поліз їй за пазуху, потім – нижче. Вона як штовхнула – метрів 10 летів. Потім ледве в ту скирту назад впустила.

Вийшли звідти під ранок. Їде наш полагоджений автобус. Ми замахали руками – не зупиняється. Тоді Тереза витягнула наган і направила на шофера. Він перелякався: "Зразу сказала б, що ти – з лісу". Доїхали до Станіслава. Спускаємося до підвалу готелю. Там більярдна. Маркер у ній був зв'язковим УПА.
Наступного разу приїхав до нього з чемоданчиком ліків, а зв'язкового радикуліт схопив. Розказав мені, як доїхати до лісництва в Рожнятівському районі, щоб віддати медикаменти лісничому.
Приїхав я до колиби на 4 години раніше, ніж треба. Виходить хазяїн. Кажу пароль, а він мені жестами показує: йди звідси. "Хто це?" – гукають із колиби. "Турист заблукав", – відповідає. "Нехай заходить!"
Заходжу. Сидять два неголені дядьки. Змусили випити з ними самогонки. Я сп'янів. Вони мене роздягнули, обшукали. Знайшли комсомольський квиток. Повели в іншу кімнату. Дістали ресору від воза й чотири великі цвяхи й прибили ними мене до стіни сараю – розіп'яли, – Олександр Ігоревич закочує рукав сорочки на правиці й показує шрами з обох боків руки. – Чомусь на дві ноги й праву руку вистачило в них завзяття, а на ліву – ні. Мабуть, не встигли. Я знепритомнів. Отямився від того, що якісь хлопці відливають мене водою. Бачу, мої мучителі лежать: один зі знесеним черепом, другий – із простреленим оком. Врятували хлопці з криївки, яким ліки привіз.

Ким виявилися ваші мучителі?

– Якісь бандити. Не мали до УПА жодного стосунку. Хлопці донесли мене на рядні до криївки. Так нудило, що вже не було чим блювати. Пам'ятаю тільки смереки, що пливли наді мною.
Спустили мене у схрон. За три дні прийшов до тями. Виходили, намастивши руку й ноги смолою-живицею і обмотавши рани мохом. У схроні був портрет Шевченка і два синьо-жовтих прапорці – біля нього.
Був жовтень. Мене лікували з тиждень. За цей час випав сніг. Вийти не міг, бо емгебісти по слідах знайшли б криївку. Змушений був там сидіти, доки розтанув. Читав підпільну літературу. Вона була під великим замком у скрині. Командир ховав книжки від хлопців, бо ті намагалися вирвати сторінки на самокрутки.

Що робили як зв'язковий?

– Майже два роки возив листи, гроші, ліки – з Харкова, Дніпропетровська, Полтави, Запоріжжя й навіть з Кубані. Побачив Василя Кука. У нього тоді було псевдо Василь Коваль. Потім зустрілися в Києві. Я його обожнював (Василь Кук помер у 2007 році. – "Країна"). Це була видатна людина. Навіть у 94 роки мав світлу голову. Знав п'ять мов, прекрасно володів комп'ютером. Не можу забути його телефонної розмови при мені з кимось з Адміністрації президента: "Хто-хто? Дівчино, гучніше! Героя України? Мені? Та ви що, збожеволіли? Шухевич не міг уже протестувати. А я ще можу: навіщо мені бути героєм разом з усякими шахраями і бл… дями?"
Раз мене з грішми й ліками відправили в Київ. Зайти треба було в письменницький дім на Коцюбинського. Середнє парадне, третій поверх. Відчинив чоловік, обшукав. У мене була курточка-"бобочка", пошита з маминих спідниць. Тоді вважалося, чим більше "змійок" на ній, тим гарніше. Він сам мені вшив у підкладку бобочки якогось конверта. І я поїхав до Львова.
Побачив його знову через 20 з гаком років, коли знімав фільм за романом Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять". Пішов узгоджувати сценарій зі Стельмахом і впізнав у ньому того чоловіка. Жив він у тому ж будинку, але в іншій, значно кращій квартирі. Я навіть не натякнув йому про ту зустріч. Це був 1972-й. За стосунки з УПА могли посадити. Потім якийсь журналіст знайшов в архівах Генпрокуратури, що на початку 1930-х Стельмаха заарештували як керівника підпільної молодіжної організації. На свободу відпустили тільки тому, що його слідчих розстріляли як троцькістів.
На початку 1952 року почалося тотальне полювання на залишки УПА. Особливо звірствували так звані яструбки чи стрибки. Це місцеві хлопці, яких влада агітувала не марксизмом-ленінізмом, а обіцянками: будеш із нами – всі дівки твої, всі хати твої. Їхні діти й онуки практично зараз керують Західною Україною.
Я поїхав у Харків потягом Львів – Новосибірськ. Але побоявся, що схоплять. З переляку дьорнув аж на озеро Балхаш у Казахстані. Побув там трохи серед наркоманів. Коли цвіли коноплі, вони бігали між ними голі і спітнілі, щоб пилок до них прилипав.
Потім батько по телефону переконав їхати в Москву і вступати до вузу. Так мене найменше запідозрять у націоналізмі."(с)

(З інтервью режисера Олександра Муратова журналу Країна №1 за 2016 рік)

 

Виплив цікавий документ - виявляється діяч УВО та ОУН Степан Федак, який здійснив у 1921 р. замах на Пілсудського, пізніше був в Похідних групах і дивізії Галичина - агент НКВД під псевдонімом "Богун" !

 

Та він ще той фрукт був ...
... Приїхали до Львова й два члени ПУН, Омелян Сеник і Микола Сціборський. При кінці серпня 1941 р. вони в товаристві Кіндрата Полуведька виїхали до Житомира в дорозі до Києва і там, у Житомирі, згинули від куль атентатчика. Німецький вояк, що був припадковим свідком того вбивства на вулиці, відразу застрілив убивника. Слідством зайнявся член організації А. Мельника, Степан Федак-"Смок", що працював у гестапо, разом з ґестапом.
http://www.ukrcenter.com/Література/Петро-Мірчук/25838-15/Революційний-змаг-за-УССД
... Німці в’їзд до міста заборонили. Але Федак Смок улаштував нам трьом – Романові Біді, Богданові Коникові і мені [Ярослав Гайвас] – транспорт туди, і ми, заховані під брезентом у вантажній військовій машині, дісталися до місця призначення.
http://vitchyzna.ukrlife.org/1_2_07krasno.htm

 

Там пів-"Організації" Мельника працювало на "Організацію" в СД, Абвері, СС та інших каральних структурах. Багато хто брав участь у катуваннях бандеріців, коли ті потрапляли в лапи СД.

 

Відповідь може дати вже 2-го сторінка документа, скан з якого надав колега Aйзенгавер.
Постать цікава.

 

Дивився тут дані на obd по бою 27 жовтня 1944 року десь біля Радехова. Є дані тільки по двох лейтенантах, один командир роти, а другий агітатор. Які вбиті в бою і поховані в Радехові. Однак в цей день в Радехові поховані ще не менше 8 бійців (тільки очевидні по списку). Даних про них немає. Належали скоріш за все до цього ж 209 батальйону НКВД.

 

22.10.44
оборонний бій куреня ВО-2 УПА-Захід «Галайда» (3 сотні, командир Дмитро Пелип-Євшан-Ем) з батальйоном НКВС біля села Губинка Радехівського району Львівської області (бій з 10.00, прорив, загинули командир сотні «Крилачі» хорунжий Микола Равлик-Беркут-22 роки, ройовий Кармелюк)
24.10.44
з 09.00 до 13.00 наступ НКВС-ПВ на УПА з усіх боків біля селища Дагани села Манастирець, прорив позицій УПА, поділ УПА на дрібні групи і прориви оточення окремо)
Офіційна радянська версія:
… С22 по 24 октябряв Рава-Русском районе Львовской области проводилась операция по ликвидации банды «Эма», численностью до 800 человек. После ряда боевых столкновений с бандой убито 348 и захвачено живыми 30 бандитов. Среди убитых опознаны трупы четырех сотенных и пропагандиста куреня «Эма». Взяты трофеи: гранатометов - 7, пулеметов - 20, автоматов - 19, винтовок - 82, пистолетов - 2, гранат - 51, боепатронов - 30000. Наши потери: убито 9, ранено 13 человек.
ГАРФ, Ф. Р-9401, Оп. 2, Д. 67, Л. 359-365.

27.10.1944
Версія УПА №1:
оборонний бій куреня ВО-2 УПА-Захід (300 воїнів) з облавниками НКВС (500 військовослужбовців) біля села Розжалів Радехівського району Львівської області (05.00-08.00 – відбиті 3 атаки, авіабомбардування, знищені 26 [до 80?], поранені 274[?] військовослужбовців, захоплені в полон 50 [?] і тут же звільнені військовослужбовців, загинули 6 воїнів УПА, в т.ч. командир сотні «Перебийніс» Фіфак-Вовк і поранені 11 воїнів УПА, у т.ч. курінний Летун, облавники спалили 14 хат у селі Андріївка)
Версія УПА №2:
оборонний бій тимчасового куреня ВО-2 УПА-Захід (командир Михайло Сенюк-Літун, сотні «Перебийніс», «Пролом», нові сотні Івана Свистуна-Черника і Черемоша) з НКВС в лісі біля села Андріївка Буського району Львівської області (09.00-12.00 – оборонний бій з лавами і заставами НКВС, прориви і відступ вглиб лісу, знищені й поранені до 100 військовослужбовців, загинули 12, у т.ч. командир Фіфак із сотні «Пролом», і поранені 22 вояка УПА)
Офіційна радянська версія:
…27 октября в Радеховском районе, Львовской области, была проведена операция по ликвидации куреня УПА «Железняк», насчитывающего до 540 человек. В результате боевого столкновения убито 257 бандитов. Взяты трофеи: пулеметов – 7, винтовок – 152. Наши потери: убито 8 и ранено 13 человек.
ГАРФ, Ф. Р-9401, Оп. 2, Д. 67, Л. 359-365.

 

Спогад про перемогу над цими літаками :

"Незабаром після акції на Новосілки та інші села ми знищили польське "летунство", що складалося з трьох літаків радянського виробу "кукурудзяників", як їх усі називали. Вони часто кружляли понад лісами та селами, і тоді нам треба було гасити вогні і ховатися від них. Літаки ті бомб не скидали, але, помітивши нас, обстрілювали або скидали гранати. Це нас дуже дратувало і ми постановили за всяку ціну їх знищити.
І от одного разу, коли наш рій переходив Хрещатою, "кукурудзяники" вперто кружляли над лісами. Наш кулеметник Вихор виліз на сухий стовбур зі своїм МҐ 42 і причіпивши мірничий приціл, націлився в літака. Але літак пролетів. Ми засміялися, але Вихор не здавався. Сидів на стовбурі і чекав. І дочекався. Літак надлетів. Вихор сипнув коротку серію з кулемета і ... літак закрутився, втратив рівновагу, зробив півколо та полетів додолу. В подібний спосіб інші сотні збили ще два літаки. Так перестала існувати польська "повітряна сила" на наших теренах."(с)

Іван Дмитрик "У лісах Лемківщини", видавництво "Сучасність", Нью-Йорк, 1976, с. 187.

 

Там у боях крім прикордонних загонів брала участь ще 64 танкова бригада. Але у її журналі бойових дій на цю тему пробіл. Тільки якісь навчання

 

Знайшов дані про бої УПА з 2 пп НКВД та 58 СД на Волині на початку травня 1944 року.

 

Бійцями 58 сд в лісі в районі населеного пункту "Зажицк" знайдено 17 вбитих червоноармійців із 233 фзсп, імовірно вбитих в результаті якоїсь акції УПА, так можна зрозуміти. Тобто запасний стрілецький полк. Напевне ці запасні частини і становили безіменну частину втрат у боях з УПА.

 

Цікаво, яке саме лісництво то було...Можна було б порозпитувати місцевих.

 

Можливо, ось це лісництво : http://www.osmolodalis.com.ua/різарнянське-лісництво/

 

Там крім різарні ще ангелів,Бистрик, дарів-важко вгадати.

 

Націоналісти 5 березня 1944 року зосередились у рацентрі Морочно на Волині. В результаті районна влада евакуювалась із райцентру

 

Естонські повстанці

 

Триста чоловік, маючих важкі кулемети і міномети -- це курінь.
Які курені УПА оперували в ому районі у той час ?

 

Щось тут не теє, той, як його... Хтось з радянців таки брехав:
... Тодішній райцентр Морочне 9 березня 1944 року звільнив перший батальйон 669 стрілецького полку 212 дивізії під командуванням майора Жукова. Із звіту комісара з’єднання партизанських загонів Ровенської області Л. Кизі: «У результаті бойових операцій, проведених партизанами, райцентр Морочно повністю звільнено від фашистських загарбників. Таким чином вся влада в Морочнівському районі знаходиться в руках місцевого партизанського загону ім. Богдана Хмельницького».
http://www.istvolyn.info/index.php?...-48-28&catid=58:2013-12-24-09-57-13&Itemid=17

До липня 1944 - загін "Імені Коновальця" ВО-1 "Заграва" / ЗГ-44 УПА-Північ (командир Макар Мельник-Кора), але основне базування вже на січень 1944 - на території Володимирецького району Рівенської області

 

Ця дивізія вела певні бої з УПА в березні 1944

 

Крім того цікаве озброєння відділу УПА в січні 1944.

 

Раніше таке бачив тільки в повідомленнях відомого партизанського брехуна Федорова (Чернігівського).

 

Я ще в якогось молдавського партизана читав. Коли реактивні міни чіплялись на палиці і запускались по табору молдавських партизан які рейдували по Тернопільщині

 

Вони пропали в районі села Велика Мощаниця

 

Засідка УПА в вересні 1945 року. Вбито 2 лейтенанта НКВД і один червоноармієць.