У хохлів сало і свиня є символом? Може бути. У нас, українців, символи нашої країни інші. А сало, то страва така від свійської тварини.
І середній герб на всяк випадок. Малий герб для малих свят, середній для середніх п'янок. А большой герб, то вже для великих Празднєкофф. Не смішно? Це з совка комплекс тягнеться, щоб був самий величезний пам'ятник і сама гігантська нікому непотрібна гребля. Але найбільша в світі, хай сцуко усі луснуть від заздрощів!
Большой Герб - неотъемлемый атрибут государственности. Только враги Украины и хатаскрайники могут утверждать, что Украине не нужен свой Большой Герб.
Ну что взять с хохловаты? Дремучий народ. Таких как вы показывают у скабеевой и соловья. Хлопают и потешаются как с недоумков.
Пусть хлопают и потешаются. У рашки есть большой герб, к примеру. Нормальные украинцы не смотрят скабеевых, соловья и прочую шваль. Я как-то случайно открыл ролик со скабеевой, выдержал минуту, выключил это говно и пошел промывать глаза и уши. Зато стало понятно почему вата и москали такие спятившие. Прекратите смотреть хуйловско-кремлевскую пропаганду. Слава Украине!
Олександр Зінченко ...Великий герб – це пережиток феодального минулого. Великий герб – це графічне відображення титулу суверена. Наприклад, герб Російської Імперії – мав зображення кожної землі, яка була згадана у титулі Імператора Всеросійського – «Самодержець Всеросійський, Московський, Володимирський, Новгородський, Цар Казанський, Цар Астраханський … - і прочая, і прочая, і прочая… а значить, що на Великому гербі Російської Імперії мало бути відображено близько півсотні гербів титулярних земель. Але намалювати такий герб із неймовірною кількістю дрібних деталей, а потім використовувати цю громіздку геральдичну композицію на печатках чи документах – страшенно складно, а часом – просто незручно. Тому Великий герб спрощували, створювали на його основі середній і малий герби задля зручності. Тобто Малий герб є спрощенням Великого, а не навпаки: великі герби з малих не виростають! І у мене виникає питання: навіщо ми, маючи геніальний у простоті, лаконічний символ намагаємося його перетворити на такий, що менш зручний у використанні?! Другий важливий аспект використання Великого гербу: а навіщо Україні феодальна символіка!? Навіщо нам символічно підтримувати феодальну традицію, якої тут ніколи не було в такому вигляді? Ми федералізуємося? Ми відновлюємо феодальний лад? Що символізує запровадження великого гербу в унітарній республіці? Це велике питання. Чому взагалі виникла ідея з великим гербом? Нагадую, уніч на 28 червня 1996 року комуністи заблокували прийняття Конституції. Через оту статтю про державну символіку. Для комуністів це був символ боротьби за українську незалежність – боротьби «українських буржуазних націоналістів» Петлюри і Грушевського, Української Повстанської Армії. Вдумаймося: для комуністів у незалежній Україні був неприйнятним символ боротьби за незалежність! Вони намагалися його «розбавити» збіжжям, калиною-малиною, гербарієм, флорою, фауною, серпом-молотом-плугом-шаблями-мушкетами-казаками. Головне, щоб тризуба було якнайменше. І заблокували прийняття цілої Конституції. І тут постає наступне питання: а навіщо нам витягати з нафталіну проблему, яка була народжена психологічними абераціями комуністів? Відбулося три конкурси, вони показали, що неможливо придумати нічого кращого за те, що ми маємо нині на гривнях і монетах. Навіщо витрачати купу грошей на новий конкурс, який приречений на провал? Кажуть, є вимога Конституції. Хочу нагадати, що Конституція – це не тільки найвищий юридичний документ. Конституція – це пам’ятник політичним компромісам минулого. Конституція – це братська могила політичних компромісів минулого. І так і належить ставитися до цієї норми: це мертва юридична норма. Таке буває: у текст конституцій закладають такі норми, які є компромісом і розблоковують прийняття політичних рішень. У багатьох країнах, в багатьох конституціях є мертві норми, які не використовуються. У нас в Конституції є багато статей, які нині не виконуються. Наприклад, стаття 2: «Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою…» Що зробила чинна влада за півтора роки, щоб ця стаття працювала у повній мірі, окрім як позаглядала в очі Путіну? Стаття 49: «…У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно». Мені видається, що коли в нас не виконуються ті статті Конституції, які регулюють питання життя і смерті людей, то запровадження усіх цих конкурсів, апеляції до першочергової необхідності виконання саме цієї однієї статті про герб – це виглядає як відволікання уваги виборців від реальних проблем. Врешті-решт, а куди поспішати?! Що за гарячка? Чому ми маємо питання такої ваги вирішувати за кілька тижнів? У парламенті, скоріш за все не буде 300 голосів, щоб прийняти цей закон. Змінити Конституцію через референдум – теж буде складно. Окрім цього рефередум коштує два мільярди гривень. Їх в уряду нема. Нічого нема поганого, коли конституція довго не змінюється, навіть якщо зміни назріли. Приклад – Сполучені Штати Америки. 4 березня 1841 року відбулася інаугурація президента Вільяма Генрі Гаррісона. Він є двічі рекордсменом Сполучених Штатів Америки. Він прочитав найдовшу інаугураційну промову в історії США. Вона тривала десь 2,5 години. А потім він став президентом, який найменше перебував на посаді. Президент Гаррісон після того як прочитав цю промову, застудився, отримав запалення легень і помер через місяць. На його місце заступив віце-президент Джон Тайлер, і виникла колізія: чи віце-президент є виконувачем обов’язки президента, чи повноцінним президентом? Для того, щоб розв’язати це питання у американській Конституції знадобилося трохи часу. ХХV поправка до Конституції Сполучених Штатів Америки розв’язала цю суперечність через 126 років після того, як виникла ця проблема. Нам теж нема куди поспішати із питанням Великого гербу України. А платити 100 000 гривень за оту індонезійську біжутерію, що вже була у вжитку з огляду на попередні конкурси, члени уряду і парламенту можуть виключно за власні кошти, з власної кишені. Якщо правляча дилетантура проголосує за цей огидний несмак - я емігрую і платити за утримання цих нездар не буду. Шарьте! Одними лайками тут не обійдешся
Знову якийсь неосяжний сором. Маючи досконалий за графікою та змістом, наповнений зв'язком із минулим і тим не менш абсолютно сучасний герб намагаються встромивши леву в сраку троянду створити якусь псевдогеральдичну хвору фантазію. На чий смак це розраховано? Це для тих, в кого в двокімнатній чешці килими на стінах і меблі з позолотою? Для мікроПшонок? Тьху, бридота
на пост #61 Ви б хоч поцікавились перед тим, як маячню постити... Слова, наведені в пості #60 належать українському історику, колишньому заступнику Інституту Національної Пам"яті, Олександру Зінченку, а не його повному тезці, футболісту. Олександр є постійним дописувачем на онлайн-ресурсі Історична Правда. Розумію, що такі ресурси ви не відвідуєте, напевно не до цього, треба ж й 95 квартал "пасматрєть" й серіал "сКати" "пєрєглянуть"... Не до українських новітніх істориків...
Тоже мне авторитет. "Заместитель института" Нацпамяти. Навыбирали клоунов, а теперь у них заместители института в авторитете.... Эх моя Ненька, Ненька За что тебе такое?
Вам же сказали, що це символи хохляцтва і шароварщини. Це те, що хоче зробити з нами теперішня влада - тупих селюків у брилях з суліями самогону і у яких хата з краю. Символи держави - то геть інше. А тут ви самі собі суперечите. Вам все одно як за порєбріком чи ні? Уся історія з великим гербом почалася в середині 90-х при розробці проєкту Конституції. Тоді на чолі України стояли Кравчук, Фокін та багато інших пердунів-комуняк у яких патріотизму нуль. З того часу багато що змінилося. І цю історію можна закінчити дуже просто - незначними змінами до Конституції України, де просто прибрати згадки про Великий герб, а визнати Тризуб Державним гербом України.
Чушь сказали. Культурные символы народа и страны, и государственные символы - разные вещи. Хотя бы потому что "страна" и "государство" - разные понятия.. Мне все равно что там в рашке, но у рашки есть свой большой герб, а значит в рашке не имеют никакого морального права укорять нам за попытки здобути свой Большой Герб.
смішно від різних клоунів, котрим "какаяразніца" футболіст чи історик, чути чергову маячню ... спеціально для ЗЕлених клоунів, в перервах між зелено-кацапським серіалом про "сКатов", спробуйте хч щось прочитати з тих історичних досліджень Зінченка, котрі доступні тут (сподіваюсь, що рускаязичная челюсть клоунам не завадить збагнути про що йдеться): http://www.istpravda.com.ua/authors/4ca3e4095475a/
Хватит тулить сюда вату и хатаскрайников. Большой Герб им не нужен ... таких послушать, так прямо сейчас надо сдаваться и идти на поклон к хуйлу.... Собака лает, а караван идет. Слава Украине!
так, собаки брешуть, плутають футболістів з українськими істориками, називають українських істориків "клоунами", собак вивертає від Інституту Національної Пам'яті ... Що поробиш, доля така у собак - гавкати на все українське ...
Микола Княжицький, народний депутат України: "Насправді, Україна має Великий Герб. Ось великий і малий герби, створені для УНР великим Василем Кричевським. Його попросив це зробити Михайло Грушевський." Василь Кричевський був одним із творців нової української архітектури (українського модерну) і графіком-новатором. Під час Української революції, за пропозицією Михайла Грушевського, тризуб був прийнятий як Великий і Малий державний Герб УНР. Розробку герба Михайло Грушевський доручив 12 березня 1918 року графікові й архітектору Василеві Кричевському. Робота виконувалася у несприятливих умовах: тривала війна з Росією, українсько-німецько-австрійські війська щойно звільнили Київ від більшовиків. Проект герба було виконано в рекордний термін — за 5 днів. Навесні 1918 року Василь Кричевський створює Малий і Великий Державний герб України, а також печатку для дипломатичних паперів. 25 лютого 1918 року на засіданні Малої Ради (орган Центральної Ради, що діяв між сесіями) був затверджений Герб Української Народної Республіки. Ухвалений закон не містив малюнків, а мав лише опис.22 березня 1918 р. Центральна Рада затвердила проекти В. Кричевського, зокрема, герб, розроблений ним на основі Володимирового Тризуба. Там, Майже через місяць 22 березня Мала Рада схвалила зображення герба авторства відомого художника Василя Кричевського — Тризуб князя Володимира Великого, обрамлений оливковим вінком. Нині саме в його класичному накресленні давній тризуб прикрашає державні прапори і папери незалежної України.
так, зазвичай, антиукраїнські собаки жаліються на свою долю, проте українську ковбаску жерти не полишають
Більш детально про Василя Кричевського Василь Кричевський народився 31 грудня 1872 року в селі Ворожбі Лебединського повіту. У 1886-му старший син багатодітної сім’ї лебединського повітового фельдшера приїхав до Харкова вчитися. Тринадцятирічного Василя Кричевського зарахували до залізнично-технічного училища, де були добре поставлені креслення та малювання. Здібності хлопця одразу помітив технік міської управи. В ті роки масово забудовували Москалівку та Заїківку, і підліткові доручили проектувати невеликі міщанські будинки. Так він заробляв собі на життя, а братові — майбутньому відомому художникові Федору Кричевському — на навчання в Петербурзькій академії мистецтв. Незабаром з’явилися і власні замовники. Юне обдарування помітив професор архітектури Харківського технологічного інституту Сергій Ілларіонович Загоськін. Він взяв хлопчика в сім’ю і виховував разом зі своїми дітьми. В дев’ятнадцять років Василь Кричевський — помічник міського архітектора з правом підпису своїх проектів. Відтоді околиці й центральні харківські вулиці зберігають пам’ять про Кричевського: в багатьох будинках відчувається його улюблений псевдоготичний стиль. Василь Кричевський започаткував український стиль в архітектурі. Натхненний успіхами, архітектор перебирається до Києва. Український стиль має успіх, Кричевський створює будівлю за будівлею. Захопившись національним, збирає колекцію предметів народного мистецтва, а в 1917-му стає одним із засновників Київської академії мистецтв. Викладаючи архітектуру, влітку їздить в етнографічні експедиції, малюючи і збираючи все, що стосується української культури. Ще одне захоплення Кричевського — книжки, оформленню яких віддано півстоліття. Першою роботою була обкладинка альбому малюнків до “Енеїди” Котляревського (1903), останньою — обкладинка для українського православного календаря 1953 року. Скромний Кричевський не вмів домагатися солідних гонорарів. Наприклад, академік Грушевський, замовивши обкладинку до “Ілюстрованої історії України” (1911), обіцяв добре заплатити. Коли “Історія” вийшла, автор запитав у художника, скільки той хотів би отримати за роботу. Кричевський назвав скромну суму — 15 рублів. Грушевський відповів: “Пане-товаришу, може, це дуже дорого, нехай буде 12”. На тому і зійшлися. У 1918-му до влади в Києві прийшла Центральна Рада. Михайло Грушевський доручив Кричевському розробити державну символіку. Грушевський вважав, що знання історії і культури України допоможе художникові знайти найлаконічніші символи, що передавали б суть молодої держави. 28 березня 1918 року офіційним гербом України затверджено тризуб київського князя Володимира, перероблений і оформлений. У двадцяті — тридцяті роки Василь Кричевський з ентузіазмом займається вивченням і збереженням української культури. В 1925 році він знайшов та відреставрував будинок Шевченка в Києві, потім домігся відкриття в ньому музею. У тридцятих роках спроектував меморіальний музей Шевченка в Каневі. Нових будинків Кричевський уже не зводить: його епоха минула, а пристосовуватися до нових архітектурних віянь не хотів і не міг. Кричевський захопився книжковою графікою. Неперевершений знавець народного мистецтва, він зробив відчутний внесок у вітчизняну сценографію і театральний дизайн. У 1907—1910 роках оформляв спектаклі в театрі Садовського: “Тарас Бульба”, “Ревізор”, “Богдан Хмельницький” та інші, потім — вистави “Пані Марра” і “Уріель Акоста” в Українському державному театрі. 1916—1917 роки — Василь Кричевський ратує за створення української професійної кінофабрики. Закономірно, що його запросили 1925 року художником на Одеську кіностудію. На Одеській та Київській кіностудіях він оформив дванадцять фільмів: “Тарас Шевченко” і “Тарас Трясило” режисера Чардиніна, “Назар Стодоля” і “Кармелюк” Тасіна, “Звенигора” Довженка, “Сорочинський ярмарок” Екка. Ідею знаменитої стрічки “Звенигора” великому Довженкові подарував саме Кричевський. Друга світова війна застала Василя Кричевського в Києві. Він пізнав усі “радощі” окупації: голод, холод, поневіряння по чужих будинках. У 1943 році художник із сім’єю виїхав на захід. Якийсь час працював у Львові під покровительством владики Шептицького, потім через Братиславу, Бжецлав, Аугсбург дістався Парижа, де недалеко від Лувру жив його старший син від першого шлюбу Микола, теж художник. Згодом перебрався до Венесуели. Дорогою втрачено майже всі роботи Кричевського. В чужому краю він малював пейзажі Каракаса і… батьківський дім у Ворожбі на Сумщині, садибу діда в Лебедині, Богдана Хмельницького на Софійській площі в Києві, селянські будинки України.
