Уніформа та нагороди Українських Армій

Хоч і не зовсім по темі, але ЦДАВО оцифрував справу про уніформу для співробітників ДОПРів УРСР. 1923 р.

 

Георгій Нарбут. Проект великої печатки Української Держави. 1918р.

 

Ремінна пряжка члена Союзу Українських Пластунів. Зберігається в Українському Національному Музею у Чикаго.

 

Інтендантський цінник одностроїв УГА . Березень 1919р.

 

Відзнаки з Національного музею історії України:

1. Відзнака Соборної України. 1917 рік.
2. Знак «Бог благослови юную страну!». 1918 рік.
3. Знак Української бойової управи «Не ридай, а здобувай!». 1918 рік.

 

Фото з німецької газети, яке зроблено у серпні 1918р, під час візиту гетьманської делегації до Берліну. На фото: Палтов О.О. - товариш (заступник) міністра закордонних справ Української Держави, Кочубей В. В. - осавул (особистий ад'ютант) Гетьмана Української Держави(під час делегації секретар Лизогуба та Палтова) та Лизогуб Ф.А. - голова Ради міністрів Української Держави. Кочубей носить однострій осавула Гетьмана. Палтов у однострої МЗС.

 

Прапорщик з жовто-блакитною стрічкою. Світлина зроблена у німецькому таборі військовополонених Hanover-Munden. Дата на реверсі може бути датою дарування.

 

1. Павло Скоропадський
2. Яків Гандзюк
3. Валентин Отамановський
4. Володимир Оскілко
5. Симон Петлюра
6. Олександр Дайн
7. Роман Дашкевич
8. Микола Красовський
9. Микола Євшан
10. Микола Битинський
11. Оникій Богун

 

Вояк 2-го Мазепинського полку Запорізького корпусу веде бій з російськими більшовиками за Харків. Реконструкція художника Богдана Піргача.

 

Брошура під назвою «Пластовий однострій» 1927 року видавництва. Брошуру уклали Василь Кархут (1905-1980) - пластун, письменник, фітотерапевт, особистий лікар митрополита Андрея Шептицького та Антін Малюца (1908-1970) - пластун, живописець, графік, мистецтвознавець і критик.

 

Генерал-хорунжий Павло Шандрук. 1957р. Портрет Василя Петрука.

 

Українські вояки. В сидячого на кашкеті щиток з Архангелом Михаїлом. Весна 1918р.

 

Печатка кошового отамана Івана Кобзи. Харківський Слобідський Кіш, 1918-1919рр.

14 листопада 1918 року отаман Кобза розпочав формування Харківського Слобідського Коша, переважно з "Вільного Козацтва". 1 січня 1919 р. отаман закінчив формування Харківського Слобідського Коша, в склад якого входило 4-полки. Кіш брав участь у бойових діях проти червоних окупантів, що наступали на Україну.Штаб Харківського Слобідського Коша очолював отаман Іван Кобза, того заступником був полковник Олекса Миколаєвич Воронів, він же командир Охтирського Слобідського Полку, начальником штабу — Олекса Костюченко, його помічником — Євген Олександрів.

 

Про перейменування звань військовослужбовців УНР згідно порівняльного табелю рангів. З наказу Головної команди військ УНР. 12 березня 1920р.

 

Петлиці Легіону УСС в 1914–1919рр.

Стаття присвячена петлицям Українських січових стрільців – формування українців австро-угорської армії та Галицької армії. Проаналізовано чималу кількість фотографій, що дозволило простежити еволюцію офіційних відзнак на комірах УСС і використання ними нерегламентованих петлиць. Виділено основні типи петлиць, що носилися в Легіоні УСС на комірах кітелів та шинелей, встановлено хронологію їх використання, а також ідентифіковано невідомі раніше різновиди шинельних петлиць.

Легіон Українських січових стрільців (УСС) – добровольча військова формація з українців Австро-Угорщини, що була створена в 1914 р. з початком Першої світової війни та діяла у складі австрійського війська до кінця війни в 1918 р. Після розвалу Австро-Угорщини Легіон УСС взяв активну участь у Перших Визвольних змаганнях у складі Галицької армії.
Весь період існування Легіону УСС бажання його вояків підкреслити свою належність до окремого національного українського підрозділу зумовлювало використання нерегламентованих відзнак та елементів уніформи. Найбільш відомою та легко впізнаваною відзнакою була «чічка» – кругла кокарда з матерії в національних синьо-жовтих кольорах, яку носили збоку на солдатських та офіцерських кепі протягом усієї війни (Мал. 1) (Konyago and Ladyzhynsky 7, 52; Сьпіваник; Монолатій 17, 50; «Сборник исторических фотографий»). Також використовувалися нарукавні синьо-жовті стрічки (які не набули широкого поширення), а в спогадах М. Угрин-Безгрішного є згадка про вимогу австрійського військового командування на самому початку формування Легіону УСС про носіння легіонерами «жовто-чорних перепасок» на рукаві як знаку належності до «комбатантів». Крім «чічки», носилися різні патріотичні значки як довоєнних українських організацій, так і випущених уже в період існування Легіону УСС (Думін 368; Лазарович Легіон 169, 170; Лазарович «Ідеологія» 62; Монолатій 16–24; Угрин-Безгрішний 73).


Мал. 1. (а) – «Чічка» – кругла кокарда з матерії (за V. Konyago та O. Ladyzhynsky). (б) – Зображення «чічки» на обкладинці збірника пісень УСС, 1918 р. (в) – Зображення «чічки» на листівці, присвяченій УСС (малюнок Ю. Буцманюка, 1918 р.) (за І. Монолатієм). (г) – «Чічка» на кепі вояка легіону УСС, 1915 р. (за І. Монолатієм). (д) – «Чічки» на кепі вояків легіону УСС, 1915 р. (за V. Konyago та O. Ladyzhynsky).


Ситуація з уніформою в перші місяці існування Легіону УСС була досить складною. За умовами імператорського патенту, на підставі якого формувався Легіон, уніформою, спорядженням та зброєю він мав забезпечуватися самостійно, за власні кошти. Цим питанням займалася Українська Боєва Управа та окремі представники, фактично всі кошти збиралися з пожертв та власних заощаджень. Крім того, формування Легіону УСС відбувалося під час стрімкого розвитку російського наступу на Галичину, поразки та відступу австрійського війська. Це створювало серйозні організаційні проблеми, а також змусило перевозити добровольців зі Львова спочатку в Стрий, а потім взагалі на Закарпаття. Як наслідок, непроста задача повністю забезпечити 2500 добровольців, прийнятих до Легіону УСС, розтягнулася в часі і не могла бути легко вирішена.

При оголошенні набору добровольців у серпні 1914 р. члени довоєнних українських парамілітарних організацій «Сокіл», «Січові стрільці» та ін., що зголосилися до вступу в Легіон УСС, приходили в уніформі цих організацій, зазвичай цілими підрозділами. Відповідно, першими петлицями з ранговими відзнаками стали прийняті в цих організаціях зразки, але вони не поширювалися на решту легіонерів. Так, у «Січових стрільців» ранги позначалися поперечними синіми пасками на комірі у підстаршин, срібними – у старшин (Мал. 2) (Гнаткевич та ін. 1955: 22, 28; Гнаткевич та ін. 1991: 10; Папакін 46). У «Сокільських стрільців» ранги позначалися трикутниками (Мал. 3) (Гнаткевич та ін. 1991: 14; Ріпецький бл. XIV; Липовецький 15). З огляду на фото С. Горука з такими петлицями (Мал. 3, б), правильно сказати «шеврон кутом догори», а не «трикутник». Імовірно, шеврон був жовтим, накладеним на синю петлицю. Петлиці на фото В. Сроковського з тих же «Сокільських стрільців» виглядають дещо інакше (Мал. 3, в). Вочевидь, він мав інший ранг, і два шеврони були нашиті прямо на комір, без синьої підкладки. Більшість же інших добровольців Легіону УСС приходила у своєму цивільному одязі (Гнаткевич та ін. 1991: 10, 11, 13–15, 17, 22, 28; Гнаткевич та ін. 1955: 10, 13–17; Думін 24, 25, 38, 39; Лазарович Легіон 226, 256; Липовецький 15, 19; Монолатій 22, 31, 32).


Мал. 2. (а) – Чета товариства «Січові стрільці І» з м. Борислав, під команою К. Гутковського (за Б. Гнаткевичем). (б) – Чета товариства «Січові стрільці ІІ» (за Б. Гнаткевичем). (в) – Петлиці сотника І. Устияновича (Січові стрільці І) (за А. Папакіним). (г) – Петлиці К. Гутковського (Січові стрільці І) (за Б. Гнаткевичем).


Мал. 3. (а) – Група «Сокільських стрільців» (за Б. Гнаткевичем). (б) – Петлиці С. Горука (Сокільські стрільці) (за С. Ріпецьким). (в) – Петлиці В. Сроковського (Сокільські стрільці) (за С. Липовецьким).

Протягом осені 1914 р. легіонерів поступово одягають у частково закуплену, частково отриману від різних підрозділів армійську уніформу (вживану), переважно австрійського ландверу, ландштурму, а також угорського гонведу. Наприклад, під час перебування на Закарпатті у вересні 1914 р., частину форми легіонери отримали від запасного батальйону 35-го полку крайової оборони (ландвер), що стояв тоді в Мукачеві. Уніформа ландверу та ландштурму мала петлиці зеленого кольору (grasgrun), уніформа гонведу мала сірі петлиці (schiefergrau). Скоріше за все, з цими ж петлицями уніформа надходила і до Легіону УСС. З полків спільного війська уніформа могла надходити з петлицями належних цим полкам кольорів. Старшини, що переводилися до Легіону УСС, прибували у формі з петлицями кольору свого полку або роду військ. Таким чином, восени 1914 р. вояки Легіону УСС одночасно носили уніформу як парамілітарних організацій (в т.ч. і шапки «мазепинки»), так і різних полків австрійського та угорського війська, з петлицями різних кольорів чи взагалі без них (Мал. 4) (Гнаткевич та ін. 1955: 21, 22; Липовецький 19; Сварник 14). Все це надавало воякам Легіону дуже строкатий вигляд, що підкреслювалося також і різноманітним озброєнням (Думін 39, 53, 60, 61, 328; Монолатій 45; Гнаткевич та ін. 1991: 19, 21–23).


Мал. 4. (а) – Легіонери УСС в одностроях спільного війська та «гонведу», 1914 р. (за Б. Гнаткевичем). (б) – Легіонери УСС в одностроях спільного війська та «гонведу», 1914 р. Замість армійських кепі, вояки залишили «мазепинки» товариства «Січові стрільці І» (за С. Липовецьким). (в) – Легіонери УСС в одностроях спільного війська, 1914 р. На поясах добре видно довгі багнети до гвинтівок системи Верндля (за Б. Гнаткевичем). (г) – Легіонери УСС в різних одностроях. Крайній правий в мундирі австрійського ландверу (зелені погони та обшлаги) (за І. Сварником).

 

Зрештою, наприкінці 1914 – на початку 1915 рр. питання уніформи, екіпірування та озброєння вирішується остаточно – постачання перебирає на себе австрійське військове міністерство. Вояки Легіону УСС отримують нарешті повні комплекти австрійської стандартної уніформи, спорядження та зброю. Попри те, що Легіон УСС відносився до австрійського ландверу, замість зелених петлиць «прикладним кольором» для петлиць було визначено світлосиній (lichtblau) (Монолатій 25; Лазарович Легіон 171). Добровольчі формації (українці, поляки, тірольці) самостійно обрали кольори для петлиць, а для українців Галичини синій колір був традиційним, зокрема, золотий галицький лев зображувався саме на синьому фоні.

Перелік військових звань у Легіоні УСС загалом відповідав діючому переліку австрійського війська (за окремими виключеннями), але до звання вояків від капрала до капітана повинно було додаватися слово «легіон», тобто «легіон-капрал», «легіон-лейтенант» і т.д. Також використовувались українські назви рангів – відповідники австрійських військових звань.

Рангові відзнаки, які позначали військові звання, в Легіоні УСС були прийняті австрійського зразка, у вигляді целулоїдних 6-променевих зірочок для унтер-офіцерів (підстаршин) та жовтого галуна по краю петлиці у фельдфебеля (підхорунжого). Фенріх (хорунжий) – проміжне звання між унтер-офіцерами та офіцерами, мав жовтий вузький галун по краю петлиці та срібну зірку. Обер-офіцери (старшини) від лейтенанта (четаря) до гауптмана (сотника) мали на петлицях золоті зірки, вишиті з канителі. Штаб-офіцери (старшини) від майора до полковника мали на петлицях широкий золотий галун, на якому нашивалися срібні зірки, вишиті з канителі (Монолатій 30).

На відміну від регулярного війська, в добровольчих формаціях зірочки мали розташовуватися в ряд по горизонталі, а не по вертикалі (2 зірки) та трикутником (3 зірки), але на практиці в Легіоні УСС цієї вимоги не завжди дотримувалися. А вимогу носити замість армійських 6-кутних зірок 4-кутні «розетки» військових чиновників у Легіоні УСС проігнорували (Монолатій 30).

На шинельних петлицях в австрійському війську (та Легіоні УСС) звання не позначалися, лише в офіцерів пришивався ґудзик біля краю петлиці. Протягом 1915 та більшої частини 1916 рр. у Легіоні УСС (з 9 серпня 1915 р. – офіційна назва «І полк Українських січових стрільців») використовувалися сині петлиці (піхота і технічна сотня) (Мал. 5) («Сборник исторических фотографий»), лікарі та санітари носили чорні, санітарки-легіонерки з товариства Червоного хреста носили білі з червоним хрестом (Мал. 6, б, в) (Липовецький 50, 52). Відмінності тонів і відтінків петлиць офіцерів, підофіцерів та рядових Легіону, видимі на різних фото, можуть пояснюватися як належністю до різних служб, так і різним матеріалом петлиць і умовами освітлення, що добре проілюстровано на (Мал. 6, а) (Липовецький 77). Упевнено впізнаються лише чорні петлиці медиків (Монолатій 75; Липовецький 5, 14, 22, 24, 26, 30, 50, 52, 77, 90, 91).

Мал. 5. (а–в) – Мундирні петлиці рядового стрільця, 1915 р.; (г) – мундирні петлиці Г. Дмитерко, 1917 р.


Мал. 6. (а) – Петлиці офіцерів (старшин), 1915 р. (за С. Липовецьким). (б) – Петлиці лікаря, 1915–1916 рр. (за С. Липовецьким). (в) – Петлиці санітарки товариства Червоного хреста, 1917 р. (за С. Липовецьким).

В серпні 1916 р., для підкреслення національного характеру Легіону УСС, петлиці (вилоги) дещо змінюють: «Як характеристична відзнака на ковнірі для офіцерів і мужви Українського Леґіону є на кінці ясносиніх вилог, зглядно 1 цм. широкого паска пароль – поперечний пасок на 1 цм. широкий з жовтого сукна. Наказ по Легіону ч.66 від 7 серпня 1916 року» (Мал. 7) («Сборник исторических фотографий»; Липовецький 33). Це зробило петлиці Легіону помітними серед петлиць інших полків армії (Ріпецький 414; Монолатій 24–25).

Мал. 7. (а) – Петлиці рядових стрільців та вістуна (капрала) з однією смужкою, друга половина 1916 р. (б) – Петлиця чотаря Д. Катамая з однією смужкою, 1916 р. (за С. Липовецьким).

Висока вартість та нестача фарбників для сукна змусили австрійську владу до економії. Кольорові петлиці були скасовані для всього війська наприкінці 1916 р. Замість них наказом від 27 листопада 1916 р. запроваджувалися тонкі стрічки «прикладного кольору» полку, які нашивалися поперек коміру по місцю, де раніше був край петлиці. Це співпало із введенням у війську нового зразка мундиру із відкладним коміром замість коміру-стійки. В Легіоні, де вже третій місяць на мундирах офіційно носили двокольорові петлиці, ввели двоколірну синьо-жовту стрічку, що нашивалася поперек коміру відповідно до наказу (Мал. 8) (Думін 368, 369; Лазарович Легіон 172; Липовецький 33, 36, 43, 57, 58, 61, 65, 66, 87, 93; Монолатій 30, 31).

Мал. 8. (а, б) – Двоколірні стрічки на комірі. (в–д) – Двоколірні стрічки на комірі (за С. Липовецьким).

 

На шинелях з 1914 р. використовували стандартні петлиці 5-кутної форми з вирізами бічних сторін (Мал. 9) (Ріпецький вкл. XLIII; Монолатій 75). Колір також мав бути синій, як і в мундирних петлиць. По збережених фотографіях, на яких можна роздивитися коміри шинелей, можна зробити висновок, що петлиці носили переважно лише офіцери Легіону. На фото рядових у шинелях, петлиць або немає взагалі, або неможливо чітко розрізнити їх наявність (Монолатій 9, 60; Липовецький 11, 18, 19, 23, 27, 34, 39, 42, 49; Гнаткевич та ін. 1991: 36, 78-80, 82, 89, 109).

Мал. 9. (а) – Шинельні петлиці старшин (офіцерів), 1914–1918 рр. (за С. Ріпецьким). (б) – Шинельні петлиці санітарки товариства Червоного хреста, 1915–1917 рр. (за І. Монолатієм).

Наприкінці 1916 р. в Легіоні УСС з’являється новий зразок шинельної петлиці. Найбільш раннє відоме автору зображення з ними датоване 7 грудня 1916 р. – це фотографія підхорунжого УСС Леся Гриніщака (Мал. 10, а) (Липовецький 64). Петлиця має форму паралелограма, з поздовжньою смугою по центру. Крім форми паралелограма, використовувалась і стара 5-кутна петлиця з вирізами, на яку було накладено поздовжню стрічку. Офіцери (старшини) далі носили на кінці петлиці ґудзик. За фотографіями схоже, що петлиці шилися у двох варіантах виконання: простіші м’які та накладені на жорстку основу. На чорно-білих фото петлиця світла, смуга темна; виходячи з передачі кольорів на чорно-білих фото тих часів та властивих для УСС кольорів, петлиця мала синій колір, а смуга – жовтий. Вочевидь, така петлиця в національних кольорах стала продовженням поступового впровадження виразних українських відзнак Легіону УСС (Мал. 10, б–г) (Липовецький 42; Коваль та ін. 305; Ковтун та Монолатій 124; Українська революція; Гнаткевич та ін. 1955: 87; Гнаткевич та ін. 1991: 82, 87, 119, 124, 157). На той момент у Легіоні вже відродили та поширювали носіння шапки «мазепинки» замість кепі австрійського зразка і впровадили свій зразок мундиру з відмінностями крою від австрійського (Мал. 11) (Думін 369–370; Лазарович Легіон 170; Монолатій 68).

Мал. 10. (а) – Шинельні петлиці зразка УСС, жорсткий варіант. На фото підхорунжий Л. Гриніщак, 1916 р. (за С. Липовецьким). (б) – Шинельні петлиці старої форми, але в кольорах УСС, чотар М. Никорак, 1917 р. (за С. Липовецьким). (в) – Шинельні петлиці зразка УСС, м’який варіант. На фото сотник О. Левицький, 1917 р. (за Р. Ковалем). (г) – Шинельні петлиці зразка УСС для рядових, м’який варіант. 1917–1918 рр.

Така петлиця зустрічається на низці фотографій (наразі автору відомо про 16) періоду 1917–1918 рр. При цьому на групових фотографіях видно, що масового поширення їх у Легіоні не відбулося – більшість носить старі фігурні петлиці, а петлиці нового зразка лише в одного-двох. Востаннє на фотографіях така петлиця зустрічається на фото зими 1918–1919 рр., коли Легіон УСС вже в складі Галицького війська брав участь в українсько-польській війні за відстоювання незалежності ЗУНР. На трьох фото зі схожими петлицями, які можна датувати періодом кінця 1918 – початку 1919 рр., кольори петлиць обернені.

Мал. 11. – Художня реконструкція однострою стрільця Легіону УСС, 1917–1918 рр. Стрілець одягнений у зимовий однострій. На голові – «мазепинка» з металевим знаком з левом, що спирається на скелю. На грудях – знак з написом «УСС 1914». На комірі шинелі – сині петлиці у формі паралелограма з жовтою поздовжньою смугою (© А. Папакін).

Взимку 1918–1919 рр. у керівництві ЗУНР та Галицької армії піднімається питання створення вже суто української уніформи та рангових відзнак. Легіон УСС став першопрохідцем у цій темі, на свій розсуд розробивши та запровадивши у себе абсолютно нову систему петлиць та рангових відзнак, повністю відмінну від прийнятих в австрійській армії. Так, замість синьо-жовтих шинельних петлиць та синьо-жовтої стрічки на комірі мундиру, було запроваджено кольорову фігурну петлицю – «зубчатку», що нашивалася на комір мундиру та шинелі, а відзнаки рангів (у вигляді стрічок – «пружок» замість австрійських зірок) переносилися з коміру на нижню частину рукавів мундирів та шинелей (Мал. 12 а–в) (Чмир та ін. 26, 27; Шурхало). Вочевидь, розроблена ця нова система була в січні – на початку лютого 1919 р. і тоді ж ухвалена командуванням Легіону УСС, оскільки вже в лютому такі петлиці та рангові відзнаки почало носити командування Легіону УСС та його старшини, а також Державний секретар військових справ ЗУНР Д. Вітовський, що зафіксовано на фотографії, датованій 14 лютим 1919 р. (Чмир та ін. 26).

Мал. 12. (а–в) – Перші зразки петлиць – «зубчаток» та рангових відзнак – «пружок» на рукавах, 1919 р. (за М. Чмиром). (а) – Зубчатка на комірі. (б) – Г. Коссак – проглядаються зубчатки на комірі та добре видно «пружки» полковника на рукавах. (в) – Стара фігурна синьо-жовта петлиця. (г) – Зубчатка зі смугою, підхорунжий М. Горбовий, 1919 р. (за Р. Ковалем).

Таким чином, у результаті чергового самовільного «доконаного факту», Легіон УСС прийняв для себе новий зразок петлиць та рангових відзнак. Вочевидь, саме ця діяльність звернула увагу військового керівництва, яке дало 31 січня 1919 р. офіційне доручення І. Боберському щодо розробки проєктів нової української уніформи та рангових відзнак. У лютому було підготовлено кілька проєктів, які в березні представили військовому керівництву Галицької армії. Після неодноразових зібрань керівництва та обговорення представлених проєктів уніформи та рангових відзнак, зрештою в квітні 1919 р. для всієї Галицької армії прийняли петлиці – «зубчатки» для мундирів і шинелей, та рангові відзнаки, вже запроваджені в Легіоні УСС (Чмир та ін. 25–29, 31–38).

На початку 1919 р. старі петлиці Легіону УСС «австрійських часів» остаточно вийшли з ужитку, поступившись новим петлицям – «зубчаткам», що прослужили вже до кінця існування УСС та Галицької армії. З цікавого варто відзначити, що на одному фото початку 1919 р. зафіксовано петлицю – «зубчатку» УГА, що має поздовжню стрічку. Ймовірно, це було наслідування старої петлиці УСС, оскільки зображений на фото М. Горбовий служив у Легіоні УСС (Мал. 12, г) (Коваль та ін. 165).

Максим Ющенко.

 

Назви проектів орденів, які розробляло військове крило УНРівської еміграції на початку 1950-х років.

 

Патріотична відзнака періоду ЗУНР 1918-1919 рр. у вигляді ленти в барвах національного прапора, в центрі зображено сокола з лавровою галузкою в дзьобі. В нижній частині дві декоративні підвіски з кольорового каменю. Виготовлялися в майстерні польського підприємця Шимона Вільчевського

 

Полковник Армії УНР Іван Дубовий.

 

Сотник польової жандармерії.

 

Сотник польової жандармерії Михайло Поготовко.

 

Підхорунжий польової жандармерії Михайло Чабарик. 21.09.1920р.