Український добровольчий Легіон Січових Стрільців

Чотирьохкласова Українська народна школа у Володимирі, 1916 р. На першій світлині бачимо учительок з Угрином Безгрішним. Да другій світлині викладацький колектив з комендантом міста поручником Мартинцем. На третій світлині викладачі та учні цієї школи. На останній світлині четар М.Саєвич проводить українську дітвору із с. Огірівок до Володимира на навчання

 

Січовики з дівчатами на галявині. Великдень у Головецьку. Квітень 1915р.

 

Вояки 1-ої чети пробоєвого відділу Гуцульської сотні УСС на горі Кирлибаба. Березень 1917р.

 

Олекса Гринішак народився 13 березня 1895 року в м. Надвірна у сім’ї Матвія Гринішака та Парасковії Костюк. Мав також молодших брата Миколу та сестру Ганну. Навчався у Надвірнянській шестирічній народній школі для хлопців, закінчив гімназійні курси при бібліотеці «Просвіти». У 1905-1913 роках навчався і закінчив Українську гімназію у Станіславі. У 1914 році добровільно вступив до легіону УСС. З 1916 — у Пресовій кватирі УСС. Після створення Української Галицької Армії (УГА) засновано фронтовий театр, адміністратором якого призначили Олексу Гринішака, керівником трупи – Гната Юру, а завідувачем літературно-репертуарної частини – земляка із Ланчина Юрія Шкрумеляка. 1919 році постали кілька стрілецьких хорів, духовий і струнний оркестри, котрі виступали перед стрільцями і місцевими жителями. Стрілецькі хори та оркестри під керівництвом Леся Гринішака і Михайла Гайворонського виступали у багатьох містах Галичини, Поділля і Наддніпрянщини, де проходили бойові рейди УГА. У лютому 1920-го частина УГА перейшла до Червоної Армії. Разом із театром УГА до Наддніпрянської України перебрався і Лесь Гринішак. Після поразки національно-визвольних змагань у 1921 р. в Умані опинилися шість тисяч галичан із колишніх частин УГА і ЧУГА, які не змогли дістатися до рідної Галичини. Лесь Гринішак переїхав у м. Черкаси, де організував театр. Подальша доля невідома. Можливо став жертвою «Великого терору» 1937-1938 рр. 12 вересня 2014 року в рамках заходів щодо відзначення 100-річного ювілею створення легіону Українських Січових Стрільців в м. Надвірна відбулось відкриття меморіальної дошки Леся Гринішака, яку встановлено на фронтоні будинку «Просвіти» на вулиці Мазепи, 36. Також йому присвоєно звання - «Почесний громадянин міста Надвірна».

1. Олекса Гринішак.
2. Церковний запис з метричної книги м. Надвірна, що містить відомості про народження Олекси Гринішака, зокрема, вказана дата народження та хрещення, віросповідання, номер будинку, відомості про батьків та кумів, соціальний стан, відомості про священика, який його охрестив та ім’я повитухи.
3. «Іспит зрілости 1912/13 (літній речинець 1913)». Містить відомості про народження та місце проживання, віросповідання, першу освіту та показники успішності в Українській гімназії.

 

Похід на Бережани. Сидять: поручник Володимир Верхомий, отаман Осип Букшований, отаман Альфред Бізанц та сотник Богдан Білинкевич.

 

Станиславівські пластуни упорядковують стрілецькі могили у Станиславові. 1930-ті рр. Список похованих Cічових Cтрільців:

 

Стрілецька стежа в Карпатах. 1916р.

 

Віндик Северин, народився 26 вересня 1897 року в місті Кути повіт Косів на Гуцульщині. Доброволець до Українських Січових Стрільців. У війську в ступені підхорунжого до травня 1920 року. Був членом Української Військової Організації, емігрував до Канади у 1927 році. Членом УСГ став 11 липня 1929 року в Торонті. Весь час активний як у Гуртку, так і пізніше в Філії УНО. Вклав багато праці в розбудову Одноцентового Фонду, а по смерті професора Тимоша Павличенка став головою Крайового Комітету Українського Визвольного (Одноцентового) Фонду. Опікувався “Українським Словом” у Парижі, перевів позикову акцію на змодернізування його друкарні, гарантуючи повернення позик власним маєтком. Постійно стояв у зв’язку з Організацією Українських Націоналістів. Помер у Торонті 30 вересня 1963 року.

 

Ткачук Василь, народився 1 квітня 1900 року в селі Березів Нижний, повіт Печеніжин коло Коломиї. В 1916 році арештований мадярами, чудом урятувався від смерти, переданий до робочих військових відділів, де перебув до жовтня 1917 року. Тоді вдалося йому вступити добровольцем до УСС у Пісочній. З стрільцями, весною 1918 року, переїхав на Елисаветградщину в Україні. Листопадовий зрив застав його вдома у відпустці. Негайно пішов на фронт під Львовом. Там був ранений. Приділений до сотника Гриця Голинського. Якийсь час у польському полоні, втік, знову зловлений. Відбув польську військову службу при тяжких скорострілах у 73 п. п. на Шлеську. Весною 1927 року приїхав до Канади, членом УСГ став 1929 року в Саскатуні. Належав до Відділу УСГ в Ванкувері.

 

Михайло Мінчак - засновник ПЛАСТу на Дрогобиччині, Січовий стрілець. Уродженець села Солець. Після 2-ї світової в еміграціі в США. Залишив цінні спогади про ПЛАСТ на теренах Дрогобича. Жінка поруч невідома.

 

Музичний оркестр УСС. Крайній праворуч - М.Гайворонський.

 

Музичний оркестр УСС "Бондарівна". По центру сидить керівник оркестру - М.Гайворонський, а праворуч у світлій шинелі - М.Угрин-Безгрішний.

 

Мінометний розрахунок УСС в районі Золотої Липи. 1916р.

 

Хорунжі УСС - Семен Александрук(сидить) та Василь Залуцький(стоїть).

 

Учні Згоранської школи та Січові стрільці - Юрко Пернарівський та Михайло Мокрий. 1916-1917 рр.

 

Етапна гімназія в Коші УСС. У центрі директор курсу філології, вістун УСС Степан Придун. Лютий 1916р.

 

Січові стрільці грають у сніжки у с. Верин. Лютий 1916р.

 

Коник Лев. Постать із невідомою біографією. Відомо лише те, 25.02.1916р. у званні десятника (цугсфюрера) нагороджений бронзовою медаллю «За хоробрість». З 1918р. служив в УСС. У 1965р. нагороджений Ювілейною пропам'ятною відзнакою «50-ліття УСС», що була заснована рішенням загальних зборів ОбВУА до 50-ої річниці виходу Першої сотні УСС на фронт літом 1914 і призначалась для "всіх живучих членів Леґіону УСС та родин по УСС". Похований на українському цвинтарі Св. Михайла у Блекстоун, штат Массачусетс, США у 1981 році.

 

Пластуни та пластунки під час вшанування пам'яті за полеглими стрільцями у таборі на горі Маківка.

 

Степан Глушко народився 27 березня 1894 року в с. Джурів у сім’ї Данила та Анастасії Глушко. Мав брата близнюка Василя. Був студентом Чернівецького університету, який успішно закінчив. З початком Першої світової війни та формуванні Легіону УСС був включений до однієї із сотень під командуванням Михайла Волошина. За час війни брав участь в боях з російськими військами на Ужоцькому перевалі, проведенні карпатських охоронно-розвідувальних операцій взимку 1915 року, брав участь у звільнені м. Болехова від царських військ, учасник боїв за гору Лисоню. 16 вересня 1916 року під селом Дикі Лани отримав важке поранення. Після одужання був відзначений медаллю «За хоробрість». В часи УНР був підполковником. Після війни вчитель, а потім директор Приватної жіночої гімназії в Станиславові. Далі виїхав до Америки, після чого відомості про Степана Глушка губляться. Біографія Степана Глушка залишається малодослідженою та чекає свого науковця для всебічного вивчення.

Єдиний документ ДАІФО – церковний запис з метричної книги с. Джурів Снятинського повіту, що містить відомості про народження Степана Глушка та його брата близнюка Василя, зокрема, вказана дата їх народження та хрещення, віросповідання, номер будинку, відомості про батьків та кумів, соціальний стан, відомості про священника, який їх охрестив та ім’я повитухи. Степан та Василь Глушки народилися та були охрещені 27 березня 1894 року. Номер будинку 197. Батько: Данило Глушко, син Василя Глушка та Ірини, рільники; Мати: Анастасія Глушко, донька Олексія Глушка та Євдокії, рільники; Хресні батьки: Данило Романюк та Агафія Сенечук, та Іван Глушко і Катерина Дзерук. Охрестив парох Микола Огоновський. Повитуха Агафія Сенечук. (Ф. 631, оп. 1, спр. 530, арк. 50).

 

Кость Воєвідка (5.07.1891р. Прага - 03.1944р. Станіслав) , полковий і кошовий лікар в званні четаря Легіону УСС (Assistenz-Arzt 36 австр.п.стр. з 1.09.1915р, нагороди: Золотий Хрест Заслуг з Короною (Goldenes Verdienstkreuz mit der Krone) на стрічці медалі за хоробрість), 1.07.1917р. поранений і полонений поблизу с.Конюхи. Член Стрілецької ради Корусу СС, організував в Корпусі СС санітарну частину і шпиталь. Згодом відісланий урядом УНР до Берліна, де очолив санітарну місію по опіці за українськими полоненими (1919р.). Після війни продовжив медичне навчання в Берліні, в 1923р. асистент відомого професора Вагнера в клініці німецького університету в Празі. Далі повернувся в Галичину, відкрив приватну клініку у Станіславові, працював директором окружної лікарні, був висококласним авторитетним спеціалістом з лікування жіночих недуг, провадив активну діяльність в українських громадських організаціях - керівник повітового осередку «Рідної школи». Член Українського лікарського товариства і голова його філії у Станіславі, довголітній голова товариства "Охорони воєнних могил" і багатьох інших. У березні 1944 розстріляний у Станіславі (Івано-Франківську) гестапівцями разом з дружиною (єврейка) та сином-одинаком. В додатку стаття В.Бедровського "УСС в Дарницькому таборі" зі згадкоою про К.Воєвідку.

 

Зимова стежа. 1916р.

 

Десятниця Гандзя Дмитерко та хорунжі Софія Галечко й Ольга Басараб у Відні. 1917р.