Ну Франц Кікаль теж не українець.) Проте тема зветься українські кавалери,а не наприклад "українці кавалери",думаю тут слід в ширшому розумінні сприймати.
Мама Українка, сам уродженець Галичини. Якщо викреслювати всіх хто має польско-німецьку кров то тоді в Галичині взагалі Українців не буде
Цікаві фото, у Букшованого на кишені видно ще турецький орден, добре було б щоб хтось нагдав як він називається)
Цікаво, що в списках кавалерів ХСП та Воєнного Хреста С. Бігун згадується як десятник. № Хреста Симона Петлюри - 1490; № Воєнного Хреста - 122 Останній отримано 25.09.1960. Очевидно, поручником став після 1960 р.
Барон Василько. Помилково підписане фото, насправді має бути Микола: Мико́ла Микола́йович Васи́лько (*25 березня 1868, Слободзія-Комарівці — † 2 серпня 1924, Бад-Райхенгаль, ФРН) — український громадсько-політичний діяч, професійний дипломат, представник роду українських землевласників із Північної Буковини. Народився 25 березня 1868 року в с. Слободзія-Комарівці, Вижницького повіту (нині — село Лукавці Вижницького району). Майже 20 років він був депутатом буковинського крайового сейму та австро-угорського парламенту. Під час Першої світової війни Микола Василько став одним із співзасновників і членом Головної Української Ради (1914 р.) і Загальної Української Ради (1915 р.). Він був одним з організаторів Гуцульсько-Буковинського Легіону, який у 1915—1916 рр. брав участь у бойових діях у складі австро-угорських військ.
Богуслав Шашкевич — отаман УГА, командир 9-ої Белзько-Угнівської, згодом 21-ої Збаразької й 4-ої Золочівської бригад УГА. Нагороди: Орден Залізної Корони ІІІ класу з воєнною декорацією й мечами; Хрест «За військові заслуги» ІІІ класу з воєнною декорацією й мечами; Срібна медаль за хоробрість І класу; Німецький Залізний Хрест ІІ класу; Турецький Залізний півмісяць І і ІІ класу; Хрест Карла.
Доктор Маркел Рожанковський - Військово-морський старший штабний лікар 1 класу (полковник) 145 років тому – 10 січня 1871 року в галицькому містечку Броди у повітового судді Лонгина Рожанковського і його дружини Осипи (із Шухевичів) народився перший син, якому при хрещенні надали ім'я Маркел, що на латині означає "войовничий". І хоча довга життєва нива Маркела перетиналася з майже десятком різних воєн і сам він понад два десятиліття був військовослужбовцем, при цьому все життя займався самою мирною і людяною справою – лікував людей. Давні галицькі роди Шухевичів і Рожанковських дали українському суспільству не просто шанованих греко-католицьких священників і високопрофесійних юристів, а, в першу чергу, патріотів свого народу. Молодший брат Маркела – Теодор Рожанковський став відомим правником і політиком, першим командиром Легіону українських січових стрільців у 1914 році; його двоюрідний племінник Роман Шухевич – нескореним борцем за визволення батьківщини, головним командиром Української повстанської армії, відомим, як генерал Тарас Чупринка. Маркел Рожанковський першим в роду обрав медичний фах і у 1895 році після успішного закінчення Краківського університету отримав диплом "доктора всіх лікарських наук". Разом з однокурсником Володимиром Вербенцем вони, за прикладом відомого в Галичині морського лікаря і письменника Ярослава Окуневського, обрали лікарську службу на флоті Австро-Угорщини. За два десятиліття лікар-офіцер д-р Рожанковський пройшов шлях від корветного лікаря (лейтенанта) до морського старшого штабного лікаря 1-го класу (полковника); побував у багатьох морях і країнах, два роки ніс службу на крейсері "Кайзерін Елізабет" в районі бойових дій російсько-японської війни 1904-1905 р.р.; наполегливо працював над підвищенням свого фахового рівня і очолював важливі структурні підрозділи санітарної служби флоту; у 1918 році в Одесі надавав допомогу у формуванні служби охорони здоров'я флоту новоствореної Української Держави. Доктор Рожанковський удостоєний багатьох орденів і медалей Австро-Угорщини, а кайзер Німецької імперії Вільгельм ІІ за лікарські заслуги особисто нагородив його "Залізним Хрестом" 2-го класу. Як старші товариші Ярослав Окуневський і Орест Зарицький, він мав реальний і цілком заслужений шанс досягти адміральського чину, але чекало його зовсім інше майбутнє… Уже в зрілому 35-річному віці Маркел зустрів свою долю – панну Амалію Рожанську, з якою після одруження відбули до місця його служби – головної бази флоту, міста Поли (сучасна Пула в Хорватії). Тут і народились четверо їх діточок: доньки Марія, Меланія і Дарія та син Ярослав. Всі роки служби в далеких краях морські лікарі-галичани не цуралися свого роду і тримались єдиною спільнотою з Окуневським на чолі; разом працювали і відпочивали, дружили сім'ями. У них в гостях у Полі перебувало чимало гостей з батьківщини; вони брали участь пожертвами у багатьох благодійних акціях в Галичині, регулярно бували у відпустках в рідних краях, звідкіля до них вчасно надходили всі новини. Тому цілком природньо, що після розпаду Австро-Угорщини всі морські лікарі-українці брали участь у Визвольних змаганнях, а після їх невдалого завершення повернулися на батьківщину. Доктор Рожанковський із сім'єю поселився під Калушем у свого тестя о. Рожанського. Калушани радо зустріли заслуженого лікаря-моряка: його обрали членом повітового уряду і призначили головним лікарем повітової лікарні. Однак Рожанковський не міг приймати активної участі у бурхливих подіях того часу, оскільки лише видужував після важкого захворювання на плямистий тиф. Всі надії на українське відродження у Калуші були поховані стрімким наступом польської армії і захопленням міста у травні 1919 року…
Яросла́в Окуне́вський (5 березня 1860, м. Радівці, Герцогство Буковина, Австрійська імперія — 24 жовтня1929, м. Городенка, Станіславське воєводство) — військовий лікар, український громадський і військовий діяч, письменник, дійсний член НТШ, адмірал флоту Австро-Угорської імперії. Кавалер високих нагород Австро-Угорщини, Німеччини, Іспанії та Китаю. Військово-морський лікар, він зробив рідкісну для українця в Австро-Угорщині військову кар'єру: став адміралом, очолював медичну службу австрійського військово-морського флоту. Розробив медичний статут флоту, який, з невеликими змінами, чинний і нині в багатьох європейських країнах. Згодом жертвував великі суми на створення Легіону Українських Січових Стрільців. Очолював санітарну місію ЗУНР у Відні, завідував санітарними справами в Державному Секретаріаті ЗУНР.
