Українське Вільне Козацтво

Миколаєнко. Фото з "Вістей Комбатанта"

 

На сусідньому форумі по темі УВК викладалася така інфа зокрема :

Який розмах цієї школи був?

і ще

Хтось знає детальніше про цей батальйон?

Що за школа?

 

«Украинские кадры ясновельможного Розенберга».
Карикатура Б. Ефимова. 1936 год

 

у дечому влучна, якщо зважити на тісні контакти між П.-Остряницею і Розенбергом та пієтет останнього до "вільного козацтва" загалом

 

Ну так Розенберг,же і писав,що варто свторити організацію в Україні типу вільного козацтва.

 

Ещё был 57-й Казачий отдельный пехотный охранный полк «Вольного казачества» подполковника Цвиста два батальйона (1/57-й и 2/57-й батальоны), сформирован под Харьковом.

 

"Болгарский отдел [Всероссийской Фашистской Партии]. Возник в 1933 г. под руководством К.П.Кондырева. При отделе была создана юношеская организация — — Союз юных фашистов — «Авангард». Очаги отдела существовали в Варне, Бургасе (организованы в 1937 г.) и др. городах. Отдел поддерживал связь с Союзом болгарских национальных легионов, а с 1937 г. — с украинской националистической организацией УНАКОР, Объединением казаков Кубани и Терека. Совместно с этими организациями отдел создал объединенную организацию — Фашистский Союз Народов России (ФСНР)"...
Окороков А. Фашизм и русская эмиграция (1920-1945 гг.). - М.: Русаки, 2001. - С. 164.

 

Натрапив на декларацію "Українського Національного Козацтва". м.Софія за 1937 р.
Але цікавий зміст. Там все цілком в дусі "Єдіной Нєдєлімой". Цікаво що це за група така,що не унакорівці то зрозуміло в них такого і близько не було.

За підписом вона Дмитра Гулая.Він певний час з Полтавцем був,може відійшов якусь свою групу зробив.
Також цікаві два інші підписанти Генерального штабу полковники Петренко і Алєксєєв.

 

Демид Гулай очолював певний час УНАКОТО в Болгарії...
ось документ за його підписом із публікації В. Власенка "Українські емігранти в Болгарії і Л. М. Шишманова-Драгоманова: невідоме листування" і коротенька біограма звідти ж:
"Гулай Діомід (Демид) - український громадський діяч у Болгарії. Голова філії УНАКОТО в Болгарії, член Українського культурного об’єднання в Болгарії, з 1933 р. - радник і начальник оргвідділу Українського центрального національного козацького комітету"...
http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/23530/1/11vvmban.pdf

 

також цікава згадка про Д. Гулая з книжки Ю. Киричука "Тарас Бульба-Боровець. Його друзі і вороги": "У 1954 році Бульба-Боровець знову вліз в скандальну політичну аферу. Це так звана справа Демида Гулая – однієї із найбільш загадкових постатей української еміграції. Сам Гулай виставляв себе активним учасником українських національно-визвольних змагань 1917-1921 років. Його опоненти звинувачували Гулая у службі в денікінській армії, в особистій дружбі з відомим білогвардійським генералом Я. Слащовим. Швидше всього, після Другої світової війни Гулай працював на КДБ. Він закликав емігрантів повертатись в СРСР. Бульба-Боровець підтримав Гулая і сам збирався додому. Доля була милостивою до нього – в СРСР його чекала смертна кара, а в кращому випадку тюремні нари. Після краху «гулаївщини» Бульба-Боровець залишився остаточно поза бортом великої політики"...
http://www.vox-populi.com.ua/litera...orovec-jogo-druzi-i-vorogi-avtor-kiricuk-urij

 

Так Демид він був точно. Помилився.
Щодо співпраці з КДБ,хтозна але все може буть.
Горбанюка "Вогня" теж звинувачували наче в співпраці з кдб,а потім зник випадково.

А щодо декларації,цеж 37 рік тоді вже УНАКОР був. А це якесь УНК,певно щось сам від себе писав.

 

так, це вже, видно, якась його самодіяльність....

ось ще одна цікава публікація вже згадуваного В. Власенка "Філія Українського Національного Козацького товариства у Болгарії (1923-1936):

"Під час Української революції 1917 - 1921 рр. утворилася своєрідна форма
воєнізованої громадської організації — Вільне козацтво. Створене на Чигирин-
ському з’їзді 1917 р., воно діяло в Україні до 1923 р. У 1920 р. у Берліні була
започаткована його закордонна частина — «Українське вільне козацт-
во» (Українське козацьке товариство). З кінця 1922 р. до 1936 р. ця громадська і
військово-виховна організація українського козацтва мала назву Українське на-
ціональне козаче товариство (УНАКОТО або УНКТ). Ініціатором її створення і
першим отаманом був колишній ад’ютант П. Скоропадського, генеральний пи-
сар Української держави 1918 р. Іван Полтавець-Остряниця. Мета організації
— відновлення незалежної України у формі «Національної Диктатури, опертої
на національне Козацьке Військо» [1, арк. 1зв]. Українська емігрантська преса
програму УНАКОТО називала «фашистською» [2, с. 279]. Його ідеології були
притаманні такі риси тоталітаризму, як військова диктатура та пріоритет інте-
ресів держави над інтересами особи, партії та класу. Cам І. Полтавець-
Остряниця мав зв’язки з німецькими націонал-соціалістами, листувався з А.
Розенбергом та Р. Гессом [3, арк. 3, 8].
Осередки організації існували на західноукраїнських землях, у Німеччи-
ні, Польщі, Румунії, Швейцарії, Югославії та в інших країнах Європи. Діяль-
ність вільних козаків у Болгарії можна охарактеризувати так.
1. Філія УНАКОТО у цій країні виникла у 1923 р. Її керівниками були ко-
лишній сотник Армії УНР, згодом генеральний бунчужний, кошовий отаман
ІІІ Козацького кошу УНАКОТО Д. Гулай [4, арк. 27] та генерал Ф. Жеребко.
Вони також входили до складу центральних органів УНАКОТО. До керівниц-
тва філії належали також брати Орлови, Колесниченко, Ф. Полтавців. Макси-
мальна кількість членів філії — 50 осіб [6, арк. 5].
2. Між УНАКОТО як гетьманською організацією та Українською громадою
(УГ) у Софії, що була прихильницею УНР, точилась боротьба за вплив на міс-
цевих українських емігрантів. Вільні козаки сприяли закриттю УГ у 1925 р.
[4, арк. 49зв], проте після її відновлення суперництво між цими двома органі-
заціями продовжувалося. У 1927 р. прихильники П. Скоропадського виріши-
ли порвати всі стосунки з УНАКОТО. Поступово Вільне козацтво на чолі з І.
Полтавцем-Остряницею втрачає союзників. Це відбилося і на діяльності міс-
цевого осередку УНАКОТО в Болгарії. Зі складу філії вийшла велика група
козаків на чолі з Міщенком [4, арк. 282]. А на початку 1933 р. на засіданні Ге-
неральної козацької ради (один з вищих органів організації) стався розкол між
її членами та вождем. У новому складі Українського центрального національ-
ного козацького комітету у Болгарії перебували Ф. Жеребко (голова), І. Орлов
(заступник голови і начальник загального відділу), Д. Гулай (радник і началь-
ник організаційного відділу) та інші [3, арк. 1-6].
45
3. Філія УНАКОТО у Болгарії влаштовувала панахиди за загиблими вої-
нами за незалежність України (щороку на свято Покрови Богородиці), Голов-
ному Отаману військ УНР С. Петлюрі (4 червня 1926 р. у Спаській церкві м.
Софії), відзначала українські державні свята (день проголошення Незалежно-
сті України, ІV Універсалу УЦР, 22 січня), брала участь у відкритті пам’ятни-
ка М. Драгоманову у Софії (1932 р.). Її члени були співзасновниками Украї-
нсько-болгарського товариства (Украйнско-Българско Дружество) і листува-
лися з його головою І. Шишмановим [5, арк. 17-20], а також членами Україн-
сько-болгарського й Українського громадського комітетів, української війсь-
ково-спортивної організації «Сокіл» у Болгарії та засновниками Українського
культурного об’єднання в Болгарії (голова І. Орлов). Більшість членів остан-
ньої організації складали вільні козаки та їхні прихильники.
4. Культурно-освітня діяльність філії виявлялася в організації та участі у то-
вариських вечірках, концертах, святкових академіях, літературних вечорах, захо-
дах, присвячених дню народження та роковинам смерті Т. Шевченка, світським
(болгарським й українським) і церковним святам (Різдво, Пасха, Трійця, Покрова
тощо). Український чоловічий хор (близько 40 осіб) під орудою І. Орлова брав
участь у концертах, що влаштовувалися Слов’янською Бесідою (болгарська куль-
турно-освітня організація) та Союзом слов’янських культурних товариств у Со-
фії. Виступи хору транслювалися на столичному радіо.
5. Наприкінці 1933 р. Українське культурне об’єднання відкрило свою
власну будівлю, в якій влаштовувалися лекції з історії, культури та економіки
України, концерти, вистави, свята, щотижневі вечірки за участю струнного
оркестру, хору та сольних виступів. В окремій кімнаті була бібліотека-
читальна [7, арк. 120 - 121].
У 1935 р. І. Полтавець-Остряниця оголосив про розпуск УНАКОТО і
УКТ та створення нової організації — Українського національного козацько-
го руху (УНАКОР), а наступного року було прийнято статут цієї організації.
Саме з того часу розпочався новий етап у розвитку руху українських вільних
козаків, що охоплював період 1936 - 1947 рр.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України
(далі — ЦДАВО), ф. 4426, оп. 1, спр. 10.
2. Лободаєв В.М. Революційна стихія. Вільнокозацький рух в Україні 1917-
1918 рр. — К.: Темпора, 2010. — 672 с.
3. Національний архів Чеської Республіки, ф. «Український музей у Празі»,
інв. № 184.
4. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі —
ЦДАГО), ф. 269, оп. 2, спр. 267.
5. Науковий архів Болгарської Академії наук, ф. 11К, оп. 2, спр. 585.
6. ЦДАВО, ф. 3534, оп, 1, спр. 1.
7. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції
1919 - 1939 (матеріали, зібрані С. Наріжним до частини другої). — К.: Вид-
во імені Олени Теліги, 1999"...
http://kozacka-sloboda.inf.ua/kozaki.pdf

 

А по згадуваних полковниках Ген.штабу Петренку та Алєксєєву нічого незнаєш ,що за особи?

 

не знаю таких; в довідниках Я. Тинченка таких нема, тобто вони, очевидно, не з укр. армій...

 

виявляється, що у Зх. Волині в міжвоєнний період діяли не лише українські "вільні козаки" - http://www.mochola.org/russiaabroad/tkachov.htm - шкода тільки, що нема посилань, звідки взято інформацію...

 

Читав про це також давно. Організаторами були відомий Фролов,Білий які були в 1920 році в ДА УНР,також козаки з дивізії Яковлева. Тому це козацтво і було тісно пов"язане з українською військовою еміграцією.

 

зі звіту підпілля ОУН (б) "Суспільно-політичні відносини Дніпропетровська, червень 1942 р." (опубліковано в "Літописі УПА. Нова серія", Т. 18):

"Політновинки. На горизонті творення «нової політичної сили», на терені Дніпропетровщини з’явився «чоловік з оселедцем». Це Москаленко, що походить з Новомосковська. Він носиться з «ідеєю» творення «Вільного козацтва». Статут на затвердження такої «організації» він вніс до райхскомісаря Е. Коха і мабуть вже дістав офіційно дозвіл (а може ні), але його німці вже висилають до Німеччини на вишкіл. На днях мав вже виїхати. Статут містить в собі таке:
3) Ціль і завдання «Вільного козацтва»: а) носити оселедець і криву шаблю (запорізьку), плекати військові традиції козаків; б) членом може бути тільки українець (перевірений, щоб часом не був комуніст), мужчини і жінки віком 18 і вище; в) два рази на тиждень має проводитися військовий вишкіл, як мужчин, так і жінок; г) працю по державних урядах одержують в першу чергу Вільні Козаки. Штаб буде оплачуваний німцями; д) кожний член «Вільного Козацтва» працює там, де власне зараз занятий.
Німці з Москаленком (вождем), зрештою, як він сам каже, поводяться дуже чемно, просять навіть сідати, беруть в машину і т.п. На початку його менше шанували, а зараз набув більшої «вартості».
Чи це старий, чи новий політичний спекулянт – отаман, не можна відразу сказати. В кожному разі коло нього вже крутяться різні темні типи, між іншими, надскакують також мельниківці. Вони з’являються всюди, де тільки здалека чують німецький палець. – «Пан отаман», кандидат на ще одного «вождя», з німецької ласки запевнює, що він не проти націоналістичної політики, але каже – нам треба вчитись від німців, бо справа нашої держави, ще не назріла. Він сам в професії (як кажут) пекар. Індивідуальність жадна"...

 

Якщо на вишкіл висилали,певно дозволили. От тільки Кох наврядчи б дозвовлив,а Розенберг міг би посприяти .Бо він був прихильником творення ВК.

 

I. Иван Полтавец фон Остряница
Мюнхен, 10 февр.1933
Херцогштр. 43/2 эт.
Его превосходительству рейхсканцлеру
Адольфу Гитлеру
Берлин

Ваше превосходительство!
С начала русской революции 1917 года украинское казачество неустанно работает в направлении немецко-украинского братства. При тогдашнем украинском правительстве украинское казачество со мной во главе было активным фактором, котороый сподвиг высшие украинские политические круги к брест-литовскому миру 1918 года. Великие политические цели, которые украинское казачество вместе с Германией хотело воплотить в Восточной Европе и на Украине, были уничтожены немецкой революцией 1918 года. С этого момента отдельные территории как Германии, так и Украины были атакованы врагом, и свобода этих народов была попрана. Но украинское казачество твердо остается на позиции немецко-украинского сближения.
Уже в 1919 году после моего прибытия в Германию я получил от всех повстанческих казацких атаманов на территории Украины полномочия искать в Германии помощь для освобождения Украины и против Москвы, Польши и Франции. Это было как раз время наибольших партийных разногласий в Германии – последствия революции и версальского мира. Консервативные политические круги считали, что их спасение в реставрации единой царской России, при этом упуская из виду, что подобная Россия таит опасность для Германии и служит лишь во благо Франции, так как все ведущие русские круги сосредоточены в Париже и неуклонно работают с Францией против Германии. Старания графа Ревентлова создать центр русской эмиграции в Германии благодаря монархическому конгрессу в Бад Райхенхалле в 1920г., окончились тем, что все участники конгресса и его президиум переселились в Париж и оттуда по сей день активно работают против Германии. Социалистические и либеральные круги Германии, которые в 1919-1932-х почти полностью определяли будущее страны, придерживались точки зрения что сегодняшней Советской России необходима поддержка, в надежде, что такая политика даст им возможность столкнуть Россию с Польшей и Францией. Так появился знаменитый рапалльский договор, который, собственно говоря, служил лишь русским, но не немецким интересам. Концом этой политики «ноябрьской дипломатии» был договор о ненападении между Москвой, Францией и Польшей. Лишь одно движение в Германии, то движение, которое Вы, Ваше Превосходительство, возглавляете, знало с самого начала, что свобода Германии и пространство на востоке тесно связано со свободой Украины и свободой Кавказа. Это единственные факторы, способные ослабить русскую – панславистскую – и панкоммунистическую опасность для Европы, так как они ведут к подлинному союзу и дружбе с национальными силами Германии против России, против Польши и против Франции. Эта идею, которую Ваше Превосходительство начертало на своих знаменах, перенял и я с украинскими казаками на Украине и в эмиграции. Рука об руку, нога к ноге, шаг в шаг идти через все трудности с твердой уверенностью в Вашей победе. Интриги и насмешки со соторны наших врагов, также несчастье 1923 года, не поколебали мою веру и веру казачества. Мы были твердо убеждены, что преодолеем трудности и с лиц смеющихся сойдут улыбки. Так и произошло! Сегодня Ваше превосходительство как рейхсканцлер стоит во главе немецкого народа и держит в руках его будущее. Мы надеемся, что после того, как Вы стали рейхсканцлером, будущее украинского казачества уже вскоре удастся устроить лучше, чем до сего дня. Мы надеемся не только на Вашу помощь, но и на протекторат, точно так же, как в 1709г. гетман Иван МАЗЕПА надеялся на короля Швеции Карла 12-го. Мы надеемся, что Вы не станете поддерживать движения бывшего гетмана Скоропадского или господина Коновальца или господина Андрия Левицкого, которые все эти годы разъезжали между Берлином, Варшавой и Парижем. Сегодня, конечно, все эти «господа» будут пытаться заручиться Вашей поддержкой, но не из общих национальных интересов, как я, радеющий за украинское казачество, а из исключительно личного интереса: «воспользоваться случаем».
Украинское казачество и я ищем сближения с Германией не из чисто политических интересов, нет, мы хотим нести идеи и заповеди Вашего движения, приведенные в соответствие с украинскими обычаями и традициями, на Украину и на Кавказ, так как лишь тогда наш союз и наше братство будут непоколебимы. Украинское казачество сердечно поздравляет Вас и Ваше движение с одержанной победой и через меня представляет Вам меморандум с просьбой его прочесть.
В полном убеждении, что наша работа найдет полное понимание и поддержку Вашего Превосходительства, преданнейше расписываюсь со словами:
ХАЙЛЬ ГИТЛЕР, да реют его знамена от Рейна до Украины и Кавказа.
С совершенным почтением преданный Вашему Превосходительству
[подпись: Иван фон Остряница]

BA NS 8/100, немецкий, машинопись, перевод мой

II. Имя отправителя письма:
Ив.ф.Полтавец-Остряница
Берлин-Плетцензее, 7 августа 1933
Кенигсдамм 7
Отд.3, д.3, камера 155
Господину А.Розенбергу,
Берлин
Циммерштр. 88 «Ф.Б.»

Уважаемый Альфред Вольмарович!*
Я хотел написать Вам и раньше, но полагал, что вся история не затянется так надолго, как это в действительности случилось.
С 29 июня прошло уже больше пяти недель как я сижу в тюрьме. Причины мне точно не названы, при дапросе комиссар Шульц сказал, что на меня поступил донос со стороны какой-то украинской группы или лица. Я могу догадаться, что мои противники, конечно, используют все средства, чтобы меня ослабить. Прежде, незколько лет назад, они в украинской прессе клеймили меня как национал-социалиста и заявляли в полицию. И сейчас конечно они меня не оставят в покое и будут обвинять со всех возможных сторон.
О том, что такое наподение со стороны маих украинских противников состоится, я Вам уже давно говорил и писал. Теперь оно случилось.
Так как Вы с 1921 года знаете меня как человека, который национал-социалист душой и телом и стремится делать все, что в моих силах, служа национал-социалистической идее, сердечно прошу прийти ко мне на помощь и за меня вступиться. Думаю, что не должен здесь упоминать, что в тижелейшие годы 1923-24 я выпускал основанный в честь павшего Макса фон Шойбнер-Рихтера «Украинский казак» со свастикой!
Если мое сотрудничество сейчас не требуется в разработке украинского вопроса в смысле немецко-украинского сближения, то я могу спокойно остаться в стороне до тех пор, пока не буду призван. Вы знаете, что я в основе своей дисциплинированный национал-социалист и мои убеждения соответствуют национал-социалистическим убеждениям.
Моей семье в Мюнхене приходится тяжело и я не знаю, как я магу помочь. Очень любезно со стороны г-жи фон Шойбнер-Рихтер что она посильно поддерживает мою жену и ребенка.
Оканчиваю мое письмо полный надежд на Вашу скорую помощь.
Пожалуйста, передавайте привет господину Арно Шикеданцу, господину фон Троте и господину Хартманну.
Хайль Гитлер! Преданный Вам
[подпись: Иван фон Остряница]

BA NS 8/107, немецкий, рукопись, перевод мой
* - в тексте немало описок и опечаток, что я при переводе постарался сохранить.

в контексті звідси - http://labas.livejournal.com/982512.html#comments

 

Odna z prychyn chomu v diaspori UVK majzhe ne zgadujut':

Думаю, что не должен здесь упоминать, что в тижелейшие годы 1923-24 я выпускал основанный в честь павшего Макса фон Шойбнер-Рихтера «Украинский казак» со свастикой!

 

Дуже цікаві документи! Все ж цікаво за що його посадили,хто на нього доніс.Все ж дивно відданий націонал-соціаліст і його кидають у в"язницю. Тим паче Гітлер його мав знати як товариша Ріхтера.
До речі про його долю сина нічого не відомо?По одній версіїї він був в Шума по іншій у Вермахті загинув на Сх. фронті.

 

наскільки пам'ятаю, то донос на нього написав Ріко Ярий...

мені нічого не зустрічалось... звідки взагалі інфа про його сина?

 

Я читав дуже давно але нажаль не можу пригадать де. А ще про його сина мав розмову з Р.Ковалем.

 

зі спогадів учасника підпілля ОУН (б) Андрія Криштальського "Мій декалог" (Луцьк, 2012):
"Не прихильні до нашого національно-визвольного руху були й унакорівці (представники так званого "вільного козацтва"), з яких німецька окупаційна влада створила батальйон і перекинула з Горохова під Старий Костянтинів. Там німці вишколювали унакорівців для спільної співпраці, але з наближенням східного фронту "вільні козаки" розбіглися по селах та лісах і долучилися до діючих у цих теренах частин УПА"...

 

Вихідці з шуцманшафту РКУ взяли участь і у єдиній відомій бойовій операції частин УНА, здійсненій в останні місяці війни вже у своїх власних інтересах, а не з метою утримання німецького Східного фронту. Протягом березня 1945 року полковник Павло Терещенко, командир «бригади Вільного козацтва» в складі УНА, сформував 2 розвідувальні групи з українців-випускників розвідшкіл Абверу. Більшість з них були колишніми шуцманами з різних регіонів РКУ, евакуйованими до ГГ, де служили у 206-му і 207-му шуцбатальйонах. Для керівництва ними Терещенко добився звільнення з концтабору уродженця Сум Василя Лазаренка. До арешту останній був агентом ОУН у складі 206-го батальйону, і був заарештований СД за підготовку переходу частини на бік УПА.
Розвідники були зведені у 2 групи — агентів-нелегалів (33 бійці) і диверсантів (15 бійців), і 8 квітня перекинуті через лінію фронту на територію Чехословаччини, в район села Лашковце. Їхнім завданням було пробратись у зайняті Червоною армією західні області України, налагодити зв'язок з УПА, допомогти їм у боротьбі і в майбутньому координувати можливу взаємодію з УНА. Попри те, що розвідники були одягнені й оснащені, як червоноармійці, пройти прифронтову зону без пригод їм не вдалось — обидві групи були втягнуті в сутички з чеською міліцією і частинами охорони тилу РККА, і зазнали втрат. На 10-й день рейду, виходячи з украй складної ситуації, командир наказав групам розосередитись і далі просочуватись з чергового оточення командами по 2-3 бійці. Більшість із них була затримана або знищена радянськими військами, однак щонайменше 8 розвідників таки пробрались в Україну. Двоє з них були заарештовані згодом, у 1951 і 1953 роках, ще шестеро — із уже відомих радянським органам держбезпеки — станом на середину 50-х і далі знаходились в розшуку.

Дерейко І. І. Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки) / Наук. ред. О. Г. Бажан. НАН України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України