Українська Галицька Армія

Марія Дзуль. Медична сестра. Працювала у Головному військовому шпиталі в Стрию, а пізніше у Стрийській польовій лічниці УГА.

На звороті світлини надпис: "На спомин Ч. Доманець в часі спільної праці в бараках Святобожіце (нині місто в Чехії) м. Кіjow року 29/УІ 920 М.Дзуль". Світлина зроблена 29.06.1920 року у київському фотоательє Hofman за польської влади.

 

Гробельний Осип (1889-1957 за інш. даними 1893-1966) – медичний та військовий діяч, поручник УГА, лікар. Народився у с. Милування Тлумацького повіту (нині Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської області). Свої медичні студії розпочав у львівському університеті в 1913 p., але в 1914 р. був мобілізований до австрійської армії. У 1918 р. вступив до лав Української Галицької Армії і, як студент медицини зі ступенем санітарного поручника, був командантом санітарного поїзду, про що згадує доктор Володимир Щуровський у своїй праці «Лікарі і медики у визвольній війні». Після війни, перебуває деякий час у таборах для інтернованих у Польщі, а в 1920р. виїздить до Праги, де продовжує медичні студії і закінчує їх докторатом у 1925р. Був загально улюбленим лікарем у Станиславові де у 1926р. відкрив свою ординацію. У цьому ж році після нострифікації диплому у Львові відкрив свою приватну ординацію у Станиславові. Вона розміщувалася в будинку «Народного Дому» при вул. Ґолуховського 22. У тому ж приміщенні була теж ординація його дружини д-р Олени Полотнюк-Гробельної, яка була лікарем стоматологом. Поряд з цим вчителював у Жіночій Учительській Семінарії СС. Залишився на своєму місці і після початку Другої світової війни, і продовжував виконувати працю лікаря у совєтській системі охорони здоров’я аж до своєї смерті у 1966р. (за іншими даними у 1957р.) Після передчасної смерти своєї першої дружини Олени, у 1946р. одружується вдруге з п. Мірою Пристай.

 

Петро Газдайка (19 квітня 1891, с. Красна, Лемківщина - 1979, м. Франкфурт-на-Майні, ФРН) — сотник, командир 9-ї бригади Української Галицької Армії. Народився 19.04.1891 року в селі Красна, Лемківщина у родині рільника. Три роки навчався в сільській школі, після того в гімназії в Новому Санчі. Згодом поступив на правничий факультет Львівського університету. У період 1913—1914 рр. відбував військову службу в Австро-угорській армії. Закінчив офіцерську школу в Трієсті та проходив службу в 27 піхотному полку, в складі якого пройшов всю Першу світову війну. З грудня 1914р. фенрих. Воював на Сербському та Італійських фронтах. Мав п'ять поранень, нагороджений Срібною медаллю. В 1917 році став лейтенантом і перебрав командування над кулеметною командою (8 кулеметів). У листопаді 1918 року в Львові вступив на службу в УГА. Брав участь в боях за Львів. У грудні воює у складі групи «Схід». Сотник УГА. Згодом старшина 4-ї Золочівської бригади. В ході наступу армії Галлера ледве не потрапив до польського полону. З червня 1919 року — командант 7 пішого полку. Згодом — командант 9-ї Белзької бригади. Воював на протибільшовицькому фронті. Восени захворів на плямистий тиф. З лютого 1920 року — в ЧУГА. Весною інтернований поляками. Перебував у таборі в Тухолі. З грудня 1920 року в еміграції. Проживав у Франкфурті на Майні. Помер у 1979 році.

 

Пилип Максимович Деркач (25 вересня 1893, с. Сторонибаби, нині Буського району Львівської області — 29 червня 1957, Львів) — мовознавець, перекладач. Початкову освіту здобув у рідному селі, середню освіту в українській гімназії в Перемишлі. Під час Першої світової війни з 1914 року служив у легіоні УСС. 1917 року потрапив у російський полон і був вивезений аж до Самари. 1918 року повернувся у свій підрозділ, який перебував у Вижниці на Буковині. Бере участь в польсько-українській війні як хорунжий УСС, битві за Львів 1918р. Наслідком тяжкого поранення у цій битві стала ампутація лівої ноги. Як інвалід перебуває у таборі для полонених у Стшалково у Великопольщі, звідки був звільнений 1919 року і виїхав до Відня для продовження лікування. Після одужання студіює філософію і німецьку мову у Віденському університеті. На зимовий семестр 1922—1923 рр. переїжджає до Праги та продовжує навчання у Карловому університеті, який закінчує 1925 року зі ступенем доктора філософії та німецької мови. У Празі Пилип Деркач познайомився з Марією Фуртак, яка стала його дружиною і вірним другом. Марія Дем'янівна також закінчила цей університет з вченим ступенем ступенем доктора філософії, славістики та літератури. Молоде подружжя повернулося до Львова, проте в умовах тогочасної Польщі наукова праця для них була нереальною: від українців вимагалася лояльність і праця в польських установах. Як інваліда війни П.Деркача не брали на роботу в польські навчальні заклади і він з 1926 до 1939 працював в українській приватній школі для ремісничої молоді. З 1939 року він тяжко хворів і виконував вдома лише перекладацьку роботу, зокрема здійснюючи переклади українською творів І.Франка, написаних німецькою та польською мовами. Від 1944 працював у Львівському відділенні Інституту мовознавства АН УРСР, молодший науковий співробітник (1951—1957). Під керівництвом професора І. Свєнціцького досліджував проблеми лексикографії та синонімії, працював у співавторстві над укладанням двотомного «Польсько-українського словника», продовжував перкладати українською з польської та німецької мов окремі праці І. Франка для для 25-томного видання його творів. З 1948 року він розпочав самостійну улюблену роботу над укладанням «Короткого словника синонімів української мови»(Київ, 1960; 2-ге вид. Нью-Йорк, 1975; 3-е фототипне видання — Львів; Краків; Париж, 1993). Пилип Деркач, на жаль, не дочекався виходу в світ цієї праці, вона була опублікована 1960 року завдяки старанням його дружини. Помер Пилип Деркач 29 червня 1957 у Львові. Похований у родинному гробівці на 56 полі Личаківського цвинтаря.

 

Старшинська школа піхоти в Коломиї. І випуск, ІІІ чета.

1-ий ряд зверху, зліва стоять: Слюк Жигмонт, Микитюк Антін, Ломбачевський, Геник Березовський, Гаврилюк, Фолис Юліан, Лопатинський ВОлодимир, Федорів Петро, Заклинський Роман. 2-ий ряд зверху, зліва стоять: Р.П.Креницький, Н.Н.Кульчицький, Білас Василь, Знак Петро, Веселий, Породко Ярослав, Грицина і Бойчук. 3-ий ряд зверху, зліва сидять: Ванчицький, С., Гевко Денис, Галяревич Юліан, Качмар Дмитро, Галянт Михайло, Костюк. 4-ий ряд знизу, сидять: на землі з таблицею Яремко Степан і С.Д.

 

Витвицький Петро з Тустановичів(Борислав) під час ПСВ та на групових фото з побратимами по службі в УГА і в еміграції.

 

Старшини 2-го куреня 2-ї Коломийська Бригади Галицької Армії в Сусідовичах коло Хирова, квітень 1919р. Поручник Василь Гринів 2-ий ліворуч, сидить. 3-ій ліворуч стоїть четар Максим Войновський, буковинець.

 

Четар УГА Петро Шеремета.

 

Полковник УГА Арнольд Вольф (сидить в центрі) серед старшин і підстаршин УГА.

 

Оркестр УГА у Німецьке Яблонне, 1919-1921рр.

 

Пам'ятик полеглим героям УГА. Рогатин. 1937р.

 

Микола Валігрок. 1919р.

 

Групове фото коменданта і підстаршин Телефонічної Чети однієї з бригад Української Галицької Армії, під час постою в селі Пархачі, повіт Сокаль, у квітні 1919 року.

 

Колишні вояки УГА з Балинець.

 

Посвідчення (карта тотожности) хорунжого Андрія Лепкого, підписане 1 квітня 1919р.

 

Павло Музика.

 

Інтендантський цінник одностроїв УГА . Березень 1919р.

 

Наказ військам Начальної Команди Галицької армії щодо переходу галицьких старшин і козаків на службу в уряди та частини Наддніпрянської України. Кам'янець-Подільський. 28 липня 1919р.

 

Наказ військам щодо організації обозів. Бучач. 1 липня 1919р.