Українська еміграція

Колишні дивізійники мали власні хори. Один з найвідоміших - "Бурлака". Навіть платівки випускали.

 

Приїхав я до Чикаго…або українська околиця сторічної давнини очима емігранта. Молодий УССус, народжений у Селиськах, що біля Перемишля, нещодавно звільнився із табору для інтернованих військових у Яблонному, приїздить до Чикаго. Погляньте на українську дільницю його очима: «Коли я приїхав до Чикаго, Степан Заплетинський, колишній чотар УГА, вчив охочих військової муштри. Він закінчив старшинську школу австрійської армії в Егендорфі і любив військо. Вечорами, переважно у Січовому Домі, вишколював своїх учнів-вояків німецькими командами « Nieder!”, “Auf!” ( Лягай! Вставай!). Вчив їх маршувати. Його учнями були переважно колишні вояки австрійської армії. Вони любили муштру, бо «Вона додає сили», казали 30-40-річні резервісти. А що робити в неділю? Січова Організація мала вправи на цвинтарі св. Миколая або через дорогу, на фармі пана Музики. Нам цікаво було знати, котра армія переможе, - «синя» доктора Івана Смука чи «червона» австрійського фельдфебеля Савяка. Хто виграв - діставав подарунок. Звичайно вигравала «синя армія», публіка переважно була на її боці. На одних вправах виграла «червона армія» і Савяк дістав нову шаблю, а д-р Смук мусів поставити пʼять гальонів сивухи. Засмучений доктор Смук заявив, що один його командир у лісі зрадив, тому він програв. Про останнього любителя військової справи д-ра Івана Смука можна розповісти багато. Народився у селі Вишатичі, повіт Перемишль. Приїхав до Америки 16-річним хлопцем і осів в Чикаго, а тому, що був безробітний, зголосився до армії. Його відправили на Філіпінські острови, служив у транспортній частині, був прикріплений до обозу, допомагав ветеринарові лікувати коней і вчився, щоб і собі стати ветлікарем. Після трьох років служби, повернувся з грішми і мав можливість студіювати медицину. Мав канцелярію в українській ділянці, доробився як хіропрактик і лікар, значного майна. У стейті Іллиной мав три великі фарми, а одну 400-акрову - у місті Накс, Індіяна. Любив військо, належав до Січової Організації, допоміг їй сплатити Січовий Дім. Купив друкарню. З Савяком я познайомився на недільних вправах, він мав своє підприємство нерухомості у Елмвуд Парку. Коли я розповів йому про нашу армію поразку, він аж заплакав: «Не треба було здаватися, треба боротися далі!» - Ми так і робимо! Наш командир - Євген Коновалець.»

На фото, у першому ряду, пятий зліва доктор Іван Смук. Чикаго.

 

Молодий юнак, Степан Куропась, після приїзду до Чикаго.

 

Села Руський Керестур (Воєводина, Сербія). Молода мама з дитиною, вишита блузка, традиційний головний убір - фітюла. Баба і молодиці на Свят Вечір, обовʼязково на столі хліб - Керечун. Весільні фото - молодий з дружбами їде по «Ладу». Лада - зовсім не наречена (молода), а скриня молодої. Фото із копанням артезіанської криниці, позаду обійстя із кузнею на подвірʼї. Руський Керестур - один із найцікавіших еміграційних переселень українців (русинів) греко-католицького віросповідання у XVIII ст. Австрійська монархія заселяла спорожнілі села після відступу з цих територій Османської імперії.

 

Наприкінці серпня 1933 року українці проводили урочистий парад вздовж озера Мічиган. Відзначався Український День на Світовій Виставці Поступу Прогресу. Український Павільйон зібрав десятки тисяч глядачів на концерт, родео та шоу Місс-Україна.

 

1948 рік, щойно закінчилася Друга світова війна, українські біженці жили у бараках в таборах для переміщених осіб. Попереду - невідомість. Але вони збираються на масові фестивалі і концерти щоб продемонструвати - вони вільні. Запальні танці босоніж серед Альпійських гір. Фестиваль у таборі Augsburg Somme Kaserne.

 

З листів Грицька до Михася з подякою за макагігі, кактейли, світ-савери…

 

В архіві УНМ зберігаються унікальні та досі невідомі світлини із життя і побуту семидесятилітнього генерала Михайла Омеляновича-Павленка.

 

Стаття М. Ковальського «Крути», опублікована в тижневику «Тризуб» (Париж) за 22 січня 1926р.

 

Програма Святочної академії в річницю бою під Крутами. Січень 1956р.

 

Ілюстрований календарик “Червона Калина”. Мюнхен. 1949р.

 

Мюнхенський "Шлях перемоги" після Олімпіади у 1972р.

 

Рукописна хроніка пластового Берхстенгаденського коша з архіву Українського Національного Музею. Титульна сторінка - оформлення Едварда Козака. Рукопис є унікальним джерелом інформації про відновлення Пласту в еміграції. Перша сторінка документу свідчить: «Вірна пластовій ідеї горстка пластунів відновила діяльність пласту на еміграції в українському таборі скитальців у Карлсфельді біля Мінхену дня 6.9.1945, де й засновано перший гімназійний курінь. З цієї нагоди спільними силами карлфельдських пластунів влаштовано дня 7 жовтня пластову Ватру». Відбулася конференція старших пластунів, де було поставлено завдання відновити пластову документацію, загублену під час війни і легалізувати діяльність Пласту в американській зоні. На зібранні створено головний осередок українського Пласту (централю), яка мала обʼєднати пластові осередки та діяти під егідою ЮНРРА (міжнародної організації з питань післявоєнного відновлення). Хроніка містить записи про пластові зібрання та походи в гори, фото і малюнки із пластового життя:
«З пластовим законом у серці, з вірою в побіду нашої правди, вийшли ми, пластуни, за межі наших нив, гір, лісів - у чужі простори, на еміграцію. Ми залишили Батьківщину з сильною вірою повороту до неї, бо запалений вогонь першою пластовою ватрою не дасть нам забути».

 

Перший український жіночий журнал «Нова хата».

 

В фото-архіві Українського Національного Музею зберігаються унікальні світлини часів еміграційного життя української політичної еліти, в тому числі і життя в таборах ДіПі генерал-хорунжого Бориса Палія-Неіла, де він завжди поруч із славним командармом Михайлом Омеляновичем-Павленком. Світлини із подій у таборах у Новому Уельмі,Аусбурзі та Міттенвальді.

 

Станиславівські пластуни упорядковують стрілецькі могили у Станиславові. 1930-ті рр. Список похованих Cічових Cтрільців:

 

Станиславівські пластуни біля могил УСС на Зелені свята. 1923 рік.

 

Поштівка Українського товариства допомоги інвалідам. Вояки українського війська з таборів інтернованих - І. Фостяк, І. Попович, О. Сак, В. Сенета. 1920р.

 

Перше повідомлення на Заході про смерть Романа Шухевича. Головнокомандувач УПА загинув у Білогорщі 5 березня, а газети про це написали лише 24 жовтня 1950р.

 

Карикатура з українського молодіжного канадського часопису "Youth Speaks". На парубкові написані літери - D.P. - переміщена особа. Люди воліли віддатися небезпекам скитальства і еміграції, але не лишатися на окупованій московськими більшовиками рідній землі.

 

Редакція часопису “Український Сурмач”: Леонід Волохів, Архип Кмета, В’ячеслав Прокопович, Олексій Костюченко, Євген Маланюк. Квітень 1926р.

 

Святкування 65-річчя українського поета, сотника Армії УНР Євгена Маланюка. США. 1962р.