Українська авіація

Одним із найбільш масових символів доби Української Держави, який нині вживається у Збройних Силах України, став тризуб на нарукавних знаках військовослужбовців Повітряних Сил. Ці шеврони у вигляді трикутника одразу кидаються в очі, і не лише через особливу форму, а й завдяки незвичайному зображенню національного символу.

Історія цього тризуба досить цікава. Його зображення було виявлено ще у 1990-х роках у Центральному державному історичному архіві України серед невеличкої кількості дивом збережених документів командування авіації військ Центральної Ради та Української Держави. Малюнок тризуба знаходиться у справі з матеріалами 6-го Полтавського авіаційного дивізіону. До нього є красномовний супровід за підписом інспектора авіації Харківського району УНР (аналог сучасного командування «Схід» Повітряних Сил ЗСУ) полковника Гаусмана, датований 9 вересня 1918 року: «пересилаючи при цьому зразок опізнавальних знаків на площинах [крилах] аеропланів авіаційних частин ввіреного мені району, наказую на нових аеропланах, які не мають опізнавальних знаків, накладати знак – зображення тризуба Української Держави чорним кольором…» На старих літаках тимчасово планувалось зберігати давнішні опізнавальні знаки – з російської армії.

Цей лист за підписом полковника Гаусмана є подвійно унікальним. По-перше, це перший офіційний наказ про зображення державних знаків на українській військовій техніці. По-друге, у ньому йдеться про «зображення тризуба Української Держави», водночас сам його малюнок – незвичний. Отже, можливо, в оточенні гетьмана Павла Скоропадського взагалі планували змінити форму тризуба, запровадженого Центральною Радою, а ми про це не знаємо? Але це питання – поле для нових досліджень істориків.

6-й Полтавський авіаційний дивізіон, про який ідеться у документів, почав формуватись навесні 1918 року у Харкові, пізніше був переведний до Полтави. Коли наприкінці грудня 1918 року радянські війська почали наступати з Росії, кадри дивізіону з майном та частиною літаків були евакуйовані спочатку до Луцька, а потім до Кам’янця-Подільського. Тут вони влились до складу героїчного 1-го Запорізького авіаційного загону Армії Української Народної Республіки. Сотник Олександр Жаховський, який деякий час був командиром Полтавського дивізіону, пізніше очолював 1-й Запорізькій авіаційний загін Української Народної Республіки.

 

З листа Голови Ради Народних Міністрів УНР Голові Директорії УНР від 18 червня 1921р.

"...а зараз всі льотники повинні гуртуватись коло авіаційної військової частини в Бідгощі..."

 

Михайло Поготовко народився 21 листопада 1891р. Авіатор 1-го Українського авіаційного загону, підполковник Армії УНР, один з ініціаторів створення Українського Визвольного Війська. Уродженець Валківського повіту на Харківщині. На фронтах Першої Світової служив у 1-му Туркестанському Авіазагоні РІА. Нагороджений всіма царськими імператорськими орденами включно до ордена Св. Володимира з мечами і биндою а також Георгіївською зброєю. У час Визвольних Змагань 1917-1920-их рр. служив у 1-му Запорізькому авіазагоні. Був помічником начальника повітряної фльоти Армії УНР. Після поразки опинився у Польщі. Він надто переживав зраду поляками Армії УНР у мить її доленосного походу в жовтні 1920 р. Саме цим пояснюється його відмова полякам продовжити у них службу. Адже він був першокласним спеціалістом та льотчиком. Міг би мати забезпечене життя та кар'єру. Та він відмовився. Тому перебував у злиднях на початку, згодом влаштувався працювати таксистом у Варшаві. Початок Другої Світової сприйняв з неймовірною радістю. Одним з перших зголошується до Головного командування Вермахту. Очолює Український Допомоговий Комітет. За сприяння та уповноваження президента УНР в екзилі Андрія Лівицького приступає до активної праці у справі формування УВВ та його штабу. 3 березня його на вулиці Варшави вбивають бойовики Польської Армії Крайової.

 

З наказу по Повітряному флоту Української Держави від 10 серпня 1918р. (п.1) щодо звернення військових Українського повітряного флоту до Гетьмана Всієї України в День пам’яті їхнього Святого покровителя – Пророка Іллі.