Тут фото Алелюхіна наче не викладалося. 1)Це відоме фото з Тинченка книги. 2) А от це досить рідкісне фото
На момент его рождения такого района не существовало. Районов вообще не было - были уезды. Сейчас это Шекснинский район. Да, исторически древняя вологодчина была заселена финно-угорскими племенами, но славянская колонизация, обрусение туземцев и всё такое - к 19 веку никаких там на районе сознательных угро-финнов не было, особенно ижоров, тем более запад области. Что-то не получалось сходу по старым картам найти эту Павлиново, но иногда пишут место рождения Павликово - вот оная до сих пор существует, доводилось даже там бывать.
Маю на увазі підпис під цією світлиною з книги М.Шарика "З віддалі 50 літ" на ст.18.: 1)сотник Петро Франко, 2)хорунжий Е.Соневицький, 3) сотник Євський, 4) сотник В.Булатів ("Копочка"), 5)пані Ніна Губер , 6)пані Женя Кануків, 7) сотник Г Шустакевич, 8) полковник І.Кануків, 9) сотник В.Алелюхін В ЛЧК №3 від1938р. на ст.19 під цею світлиною такий підпис сот. Франко, пор. Костів, чет. Сєриків, хор. Іванів, п-і. Шестакова, п-ні Залозна, сот. Залозний, полк. Кануков, пор. Шестаков. В Л.Шанковського в "Українська Галицька Армія" під цією світлиною підпис: сот. Петро Франко, маш інженер Роман Попадюк, чет. Микола Сєріков, хор. Михайло Іванів, дружина сотника Івана Шестакова, дружина сот. Нікандера Залозного, сотник Нікандер Залозний, полковник Д. Булат Кануків, сотник Іван Шестаків. В Я.Тинченка "Герої українського неба" і в А. Харука "Крила України" прізвища так само підписані, як в ЛЧК. Тільки Тинченко стверджує, що Д.Кануков був тільки сотником, а Шестаков в них теж сотник. При порівнянні окремих світлин третій зправа Н.Залозний.
Купив сьогодні цікаву,на мій погляд,світлину.Думаю.що має відношення до авіації УГА.Не можу розпізнати кокарду на кашкетах.Світлина знайдена в Путильському районі. Але можливо я помиляюсь і це якесь інше формування?
Чому ви так вирішили? Насправді це фото другої половини-кінця 1920-х, і на ньому зображені румунські авіатори (переважно - технарі). Відповідно, кокарди в них румунські, такі й за ДСВ у румунів були. А літак - одномісний винищувач Bleriot-SPAD S.61/2 С1 фанцузького виробництва. У 1925-1926 році 100 экземплярів S.61-2 були поставлені до Румунії, де були на озброєнні в Grupul 3 Vinatoare. Спади-61 були також на озброєнні Lotnictwa Wojskowego Польщі (поляки навіть купили ліцензію і будували їх у себе - на додачу до французьких поставок). Літак виявився примхливим і ненадійним, тому поляки зняли його з озброєння вже у 1930 році. В Румунії S.61 затрималися ненабагато довше.
Павло Крицький (1868–1945), полковник Армії УНР, один з родоначальників української аеророзвідки. Народився на Полтавщині. Був учасником українського національного руху ще до революції 1917 р. Брав участь у бойових діях Першої світової війни, у 1915 р. потрапив у полон до німців, звідки звільнився лише у жовтні 1918 р. Павло Крицький був фахівцем з повітроплавства – використання легших за повітря літальних апаратів. У часи Першої світової війни повітроплави (аеростати) виконували, між іншим, роль сучасних дронів, тобто аеророзвідку та коригування вогню артилерії. По поверненню з полону Павло Крицький став помічником командира Харківсько-Катеринославського науково-кадрового повітроплавного загону Армії Української Держави. Згодом він вже виконував обов’язки начальника повітроплавного відділу у Головному інженерному управлінні Військового міністерства. Після приходу до влади Директорії підполковник Крицький став інспектором з повітроплавства УНР. У підпорядкуванні підполковника Крицького перебувало тоді три повітроплавні загони: Києво-Полтавський, Харково-Катернославський та Чернігово-Волинський. На базі останнього в лютому 1919 р. було створено 1-й повітроплавний дивізіон Галицької армії. Повітроплави активно застосовувалися у війні за незалежність України переважно в розвідувальних цілях. Наприкінці 1919 р. Павло Крицький був інтернований у Польщі, звідки у 1920 р. знову повернувся до війська. Спочатку він був призначений командиром технічної сотні 4-ї стрілецької бригади, потім виконував обов’язки булавного старшини для доручень в цій само бригаді, а згодом потрапив до резерву старшин. З липня 1920 р. керував загальним відділом Військово-технічної управи Військового міністерства УНР, а у листопаді 1920 р. очолив штаб Технічних військ Армії УНР. З 1921 р. Павло Крицький, підвищений до полковника, викладав фортифікацію, підривну і інженерну справу у Спільній юнацькій школі Армії УНР в Каліші. У 1924 р. Павло Крицький переїхав до Львова, а за рік опинився в еміграції в Чехословаччині, де почав викладати в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова в Празі. Паралельно вчив інженерній справі українських вояків у еміграції. Помер у Празі. "Як людина, він визначався надзвичайною порядністю, скромністю та лагідністю… Мріяв про поворот на вільну батьківщину, яку так безмежно любив" – написано в некролозі Павла Крицького. За участь у боротьбі за незалежність України полковник Крицький був нагороджений Хрестом Симона Петлюри.
Вимогова відомість управління Інспектора Авіації Київського району на відпуск 4.5 арш. сукна військовому льотчику Канукову. 27 квітня 1919р.
Малюнок бомбардувальника «Brandenburg C-1» роботи ветерана Летунського Відділу сотника І. Фостаківського.
Пілоти Галицької Армії біля літака «Бранденбург» на летовищі у Красному. Петро Франко стоїть у центрі в кожусі.
Костянтин Краузе біля свого літака «Nieuport-ХХІІІ» винищувального загону 3-го Херсонського авіаційного дивізіону. Кінець 1917 року.