Українці в 1-й Світовій війні

Східна Галичина.

 

Задра Михайло, син Миколи та Марії з роду Собчук, народився 1899 року в селі Батятичі, Жовківського повіту.

 

Ольга Басараб з чоловіком Дмитром.

 

Українські діти війни у с.Насташине. Травень-червень 1917р.

 

Галичина. 1918р.

 

Світлина з особистого архіву вояка Антіна Прокоповича, зроблена в районі села Казлє у травні 1917р. На світлині Прокопович помічений хрестиком над головою.

 

Антін Прокопович в районі населеного пункту Казлє в період 10-ї битви при Ізонцо. 29.04.1917р.

 

Петро Жупанський народився 16 липня 1885 року в с. Пилипи на Гуцульщині (сьогодні Коломийський р-н Івано-Франківської області) в сім’ї Павла Жупанського і його дружини Акилини з Кубаєвичів. Охрестив його того ж дня о. Онуфрій Лелет приватний сотрудник у Пилипах. У 1899/1900 році навчався в підготовчому українському класі Коломийської вищої цісарсько-королівської гімназії, з наступного 1900 року коли була заснована окрема Коломийська українська гімназія навчався у ній, принаймні до 1903 року – тобто до 4-го класу включно (у звіті за 1904 рік його ім’я відсутнє). З 1908 до 1912 року вчився в Духовній семінарії св. Йоана Золотоустого в Станиславові. 15 лютого 1913 року Преосвященний владика Григорій Хомишин рукоположив Петра Жупанського на неодруженого священника. З березня до листопада 1913 року о. Жупанський був сотрудником у Печеніжині, а 1 грудня 1913 року отримав призначення другим сотрудником Станиславівської катедри (до 31 грудня 1915) і капеланом владики Хомишина, крім того став катехитом при цісарсько-королівській реальній школі. У 1914-1915 роках обслуговував Маняву Богородчанського деканату. Під час Першої світової війни був резервним капеланом (фельдкуратом) у званні гауптмана (капітана) для вояків греко-католиків армії Австро-Угорщини (реєстри з 1917-1918 років). Був нагороджений військовою нагородою для капеланів – Духовним хрестом заслуг ІІ ступеня на біло-червоній стрічці (Geistliches Verdienstkreuz 2 Klasse am weißroten Bande). З 1 грудня 1918 до 10 січня 1919 року – заступав хворого священника в с. Кудринці, з 11 січня 1919 до 15 березня 1921 року – завідатель парафії в Кудринцях. Крім того з 5 квітня 1920 до 15 березня 1921 року був доїжджаючим завідателем у Панівцях.

21 березня 1921 року отець Петро Жупанський вступив до Василіянського Чину на новіціят у Крехівський монастир. На облечинах у василіянську рясу отримав ім’я Павло. Перші обіти склав 26 листопада 1922 року. По обітах отримав призначення до Дрогобицького монастиря Пресвятої Трійці. Був сотрудником адміністратора парафії, шкільним катехитом, провідником Апостольства Молитви і Марійської Дружини, проповідником і сповідником у монастирі і в храмі. Крім того часто їздив з іншими василіянами на народні місії, а в 1926-1927 році був провідником Третього Чину. З 1927 по 1931 рік був у Львівському монастирі святого Онуфрія – провідником Третього Чину, проповідником, сповідником і місіонером. У 1931 році знову призначений до Дрогобича.

Про отця Павла Жупанського з нагоди його переїзду до Дрогобича коротку, але дуже симпатичну замітку помістив у Хроніці Львівського монастиря під датою 10 вересня 1931 року тодішній хроніст о. Яким Сеньківський: «10/ІХ. четвер. Прощання о. Жупанського. Сьогодняшний обід є заразом прощальний для о. Павла Жупанського, що по 4 літнім побуті й праці ві Львові, з радістю вибирається до Дрогобича, бо любить рух і «Verbindung» при парохіяльній праці. Син гуцульських Карпат, проста-щира душа без претенсій і вимог, не багато бажає до щастя. Добрий проповідник-місіонар, поетичний дух – як і всі Гуцули – вміє займаючо оповідати дотепно схоплені або зачуті події з життя гуцульського («Яцку! чи ’ня видиш?»), жовнірського й ин. Тож на рекреації чи в товаристві є милим і пожаданим членом розмови. Дуже совісний у приготовлюванню й виучуванню проповідей, особливо місійних (спеціяліст від тем про заповіди Божі), не лиш совісний, але навіть скрупулянтний у відмовлюванню правила й слуханню сповідей. Все веселий, ніколи не загнівається, ані не обрушиться, одно слово: щаслива вдача…»

З 1931 до 1933 року о. Жупанський далі виконував у Дрогобицькому монастирі ті самі обов’язки, що й раніше, тільки що був також консультором монастиря. У 1933 році настоятелі перевели його до Кристинополя, а вже через рік він повернувся до своєї звичної праці в Дрогобичі. У 1934-1935 році він ще катехизував у школі, але наступного року вже, ймовірно, передав цей обов’язок комусь молодшому, а сам натомість став капеланом Дрогобицької в’язниці на Гірці (Дрогобицькі бригідки). Під час Другої світової війни далі був у Дрогобичі. Коли прийшли німці, то о. Жупанський входив до комісії, яка розслідувала більшовицькі злочини у Дрогобичі. За другого приходу совітів у 1944 році залишався у Дрогобичі. Опинився під «прицілом» НКВД, у якому на нього і на інших василіян була заведена агентурна справа «Мстители». Коли в серпні 1945 року спецоргани почали пересіювати духовенство і з’ясовувати, хто схильний до переходу до РПЦ, а хто ні, о. Павло Жупанський категорично відмовився. Після 1946 року, ймовірно, переїхав до родини в село Тростянка Коломийського району, звідки 29 березня 1950 року був виселений на спецпоселення в Хабаровський край. Проживав у селищі Красна Річка біля Хабаровська, працював у місцевому радгоспі та інших роботах. Помер 20 лютого 1954 року в Красній Річці.

 

Жіноча чота у Львові.

 

1. Зустріч губернським комісаром Поділля Г. Степурою (в центрі) офіцерів австрійської військової частини на підступах до Камянця-Подільського. 1918р.
2. Австро-угорське військо (попереду) та курінь Кармелюківців, що замикає колону, вступає до звільненого Кам'янця. 1918р.
3. Австро-угорські війська входять до Кам'янця-Подільського. 1918р.
4. Козаки полку ім. Яна Кармелюка разом з австро-угорськими кавалеристами в Кам'янці-Подільському на молебені за загиблими після звільнення міста від більшовиків. 1918р.

 

Квартира в Бучачі на Тернопільщині після російської окупації. Вересень 1915 року. Минуло більш ніж століття, а московити все такі ж нікчемні мерзотники-мародери.

 

Татух Михайло Андрійович.

 

Рогатин. 1915-1916рр.

 

Село Чистопади. 1916р.

 

Трускавчанин Павлічко Іван.

 

Стрийко Михайло Симчич. 1914р.

 

Петро Лучків. Фотографія зроблена у м. Золочів Львівської області.

 

Василь Вороняк з Пинянів Самбірського повіту.

 

1. Капелан Семен Шпціер та підпоручник Михайло Гринів(крайній ліворуч).
2. Служебник капелана Семена Шпціера.
3. Капелан Семен Шпціер під час польової служби.

 

Коржинський Дмитро Несторович.

 

Степан Венгринович(сидить) серед дівчат.

 

Українські вояки з Радехова.

 

Могилів-Подільський.

 

Австрійська цензура часів Першої світової війни виглядала так. Це газета Союзу Визволення України, який займався роботою з українцями-військовополоненими. Саме з них потім були створені синьо- і сірожупанні дивізії Армії УНР.