Так шо там у кацапов? Хроники Ебанариума.

Раиϟϟя-Ватушка‏
Что нового? А ничего - всё скрепно, по-старому...
https://twitter.com/cotton_blaster/status/947828256975282177
https://twitter.com/cotton_blaster/status/947832798332768256 _ (18+)

 

Вячеслав Осетров
5 ч ·
НОВОГОДНИЙ ПОДАРОК ОТ ПУТИНА
Запрет на анонимное использование мессенджеров вступает в силу с сегодняшнего дня

С нового года все пользователи обязаны указывать свой номер телефона при регистрации в приложениях, позволяющих обмениваться сообщениями.
Согласно новым правилам использования мессенджеров, все их пользователи должны быть зарегистрированы. То есть аккаунт в таких сервисах должен быть привязан не к анонимному адресу электронной почты, а к конкретному номеру телефона. В свою очередь все паспортные данные владельцев сим-карты есть у операторов сотовой связи и могут быть затребованы для проверки правоохранительными органами.
Как сказал генеральный прокурор Юрий Чайка, обмениваться сообщениями смогут лишь идентифицированные пользователи. При этом не совсем понятно, как в таком случае будут поступать с гражданами без российской сим-карты, например с иностранцами. Кроме того, закон действует лишь в отношении организаций, зарегистрированных в качестве распространителя информации. Однако в этом списке до сих пор нет многих популярных мессенджеров, таких как Viber и WhatsApp. Но в списке есть, скажем, Telegram. Где много анонимных авторов.

Тем не менее, за неисполнение нового закона нарушители могут быть оштрафованы. Физические лица – на сумму до пяти тысяч рублей, юридические – до одного миллиона.

 

Сподіваюсь його скинули геть силоміць?))

 

Так то в каців, як,зазвичай- бо :

 

Життя Московитів: жахлива правда історії, яку ховають

У московитів дуже багато цікавих звичаїв, які абсолютно не підпадають під розуміння і природу звичаїв слов’ян.
Основою цього дослідження є відомості, викладені виключно іноземцями, які перебували на території Московії з XV по XVII століття. Це більше 40 пам'яток історії, свідчення, записки, щоденники, описи, доповіді і т.д., які збереглись до наших днів в оригіналах чи копіях, перекладені на російську мову і розміщені на сайті бібліотеки східної літератури. Звичайно, ми можемо звинувачувати їх в упередженості, відсутності системних знань, нерозумінні звичаїв та звичок абсолютно чужої для них держави. Аргументом проти є і те, що вони, в одиничних випадках, але користувалися відомостями один одного, описуючи певні події, інші відомості частково переймали з чужих переказів та чуток. Не забуваємо й те, що був і значний особистий фактор, так як Московська земля не всіх приймала щиро, а часто навпаки, більшість зазнало, якщо не переслідувань, то принаймні певних труднощів, пов'язаних з суворим кліматом, звичками тамтешніх людей та правителів. Так, це все важливо, і це потрібно враховувати. Але у них є ряд чітких переваг, які додають їх відомостям величезної ваги, навіть у порівнянні з академічною історичною наукою і творіннями державних істориків наступних часів. Вони – сучасники подій, вони очевидці, вони це відчули, побачили, пережили і врешті решт, перенесли на папір. Їх не хвилювали напрямки і тенденції нашої сучасної науки, не турбували думки сучасних лідерів цієї країни і їх бачення становлення держави, формування ментальності її людей, вони не переймались про схвалення їх праць якоюсь вченою радою і чи стане це основою для вивчення майбутніх поколінь. У них немає страху помилитись і бути висміяними, так як вони, люди різні за походженням, фахом, метою, але безумовно розумні та високоосвічені, довіряли своїм рукам, які записували те, що бачили їх очі, чули їх вуха та сприймав їх розум.

Спойлер

Більшість наведених відомостей складаються з вражень іноземців, серед яких мандрівники, мореплавці, купці, посли, військові, митці, духовенство, від того, що можна передати лише побачивши на власні очі і що ніколи не розповість скупий історичний підручник. Вони були представниками багатьох держав і народів, данців, шведів, англійців, татар, поляків, французів, персів та ін., з країн, які були військовими союзниками чи ворогами, торговими партнерами чи конкурентами, політичними спільниками чи суперниками Московії. Моя скромна участь полягала лише у перекладі з російської та відборі певних відомостей, їх систематизації за відповідними тематиками, які, на мою думку, найкраще відображають предмет дослідження. Так само я не претендую на жодну науковість, фундаментальність та фаховість дослідження, а навпаки, як простий читач, без професійних історичних знань, пропоную простому читачу слова очевидців, настільки прості і зрозумілі, що не потребують професійних наукових знань. Критичне ставлення до джерел примушує з пересторогою ставитись до кожного з них окремо, проте, там де відомості багатьох співпадають – народжується історичний факт. Що ж, нехай мертві говорять, а я намагатимусь не сильно заважати своїми вставками.
Тарас Богданович
Звичаї Московитів
У московитів дуже багато цікавих звичаїв, які абсолютно не підпадають під розуміння і природу звичаїв слов ян. Це не дивно, так як московити, а під ними ми розуміємо фіно-угорські племена меря, мурома, мордва, печора, ямь та інші, на які літописець Нестор вказував, що вони є данниками Русі, розмовляють власними мовами і живуть у північних країнах. Щоправда, вони можуть завдячувати слов янам Русі привнесенням християнського ортодоксу, а з ним і словенської мови.
До цих фіно-угорських племен у XIII столітті прийшли татари і вони стали частиною їх держави - Орди.
У 1272 році хан Орди Менгу-Тимур видав ярлик на будівництво першого християнського храму в Москві, спорудження якого було завершено у 1298 році.
Відтоді Москва почала вважатись містом, виросла у Московське князівство Орди і дала об єднану назву для всіх фіно-угорських племен, перемішаних за сотні років з татарами, - московити.
Щоб зрозуміти ступінь змішування татар з фіно-уграми достатньо сказати, що практично всі матері московських царів були чистокровними татарками, як і більшість бояр і царських чиновників були татарського походження.
На жаль, цей татаро-фіно-угорський субстрат зараз помилково називають русскім , маючи на увазі руський, від Русі, а далі і слов янським, що, як ви розумієте, повністю не відповідає дійсності.
Якщо сьогодні, маючи достатньо відомостей про самих татар, можемо побачити суттєві відмінності між ними і московитами, то про фіно-угрів складно щось сказати, так як вони були малодослідженні. А відповідно, складно зробити висновок, що зі звичаїв і звичок московитів належить до фіно-угрів, а що є власним плодом цього субстрату.
Серед звичаїв московитів, які я б хотів виділити, в першу чергу ті, про які ми добре знаємо, і сприймаємо, як добрий жарт чи якесь перебільшення. Але, як виявилося, вони всі мають тверде історичне підґрунтя, не є перебільшеними, а якщо заглибитись у природу причин їх виникнення, можемо вважати навіть цілком слушними.
Звичаї Московитів. Розділ 1: Золота клітка
Гадаю, Т. Шевченко багато чого з цього знав і розумів коли писав Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями , відвертаючи українських дівчат від лихої долі. Дівчата ж Московії виходу не мали, нормально це сприймали, а в основному навіть прагнули.
Причина такого зневажливого ставлення до дівчат і жінок Московії криється на думку одних у самій порочній природі цих жінок, які без нагляду здатні знеславити чоловіка, так і у природі чоловіків, які собі дозволяли несамовиті крайнощі, по собі міряючи своїх жінок. Причому, ці перестороги стосувались не лише чужих чоловіків, а й найближчих родичів, які намірами мало чим відрізнялись від сторонніх людей. Але трішки забігаючи наперед, все ж скажу, що один одного були варті.
Становище жінок досить плачевне. Вони (московити) не вірять в честь жінки, якщо вона не живе замкнена дома, і не знаходиться під такою охороною, що нікуди не виходить. Вони відмовляють жінці в добопорядності, якщо вона дозволяє дивитися на себе стороннім чи іноземцям.
Сігмунт Герберштейн, Записки про Московію, 1526
Ані татари, ані московити (Mosci) не дають жінкам жодної волі. А в народі кажуть так: Хто дасть волю жінці той у себе її забере .
Михалон Литвин. Про звичаї татар, литовців і московитів. 1550
Московит гадає, що сам пожинає плоди її принад, тому, тримає її під замком, впевнений, що вона не з іншим .
Джордж Турбервіль. Послання з Московщини. 1569
...дівчата і дружини, особливо багатих, постійно утримуються в домашньому заточенні та ніколи не виходять до публічних місць .
Відносно цього чоловіки бувають такими ревнивими, що не дозволяють бачити своїх жінок чи доньок навіть своїм братам чи близьким родичам .
Данило Принц з Бухова. Початок возвеличення Московії. 1576-1578
Жінок своїх вони не тримають у такій шані, як інші народи, а навпаки, поводяться з ними не набагато краще ніж з рабинями. Вельможні московити дуже ревниві: вони не пускають своїх дружин, ні на бенкети, ні на свята, ні до віддалених церков і майже не дозволяють їм виходити з дому .
Марко Фоскаріно. Донесення про Московію, 1577
Так як чоловіки перебувають у гнітючій залежності від великого государя, так і жінки їх у чоловіків перебувають у досить пригніченому становищі; адже ніхто не прийме на віру, що жінка порядна і цнотлива, якщо вона не живе під замком, зовсім не виходячи з дому.
Жінки сидять дома, тчуть і прядуть, без жодних прав і жодного впливу на господарство; всю домашню роботу виконують раби .
До церкви їх відпускають рідко, на дружні бесіди ще рідше, а на бенкети тільки таких, які поза будь якою підозрою, тобто породиль .
Олександр Гваньїні. Опис Московії. 1578
За дружинами у них самий суровий нагляд. Знатним заміжнім жінкам дуже рідко, вісім чи найбільше десять разів на рік, у самі найбільші свята, дозволено ходити до церкви. У ці дні до них долучаються й дівчата, в інші дні поміж народу вони не з являються .
Паоло Кампані. Записки. 1584
Якщо вони багаті то їздять взимку на санах, а літом у колясках, покритих добрим червоним сукном, маючи біля себе піших слуг, які наглядають за ними, щоб вони не завели розпусту з молодиками, так як вони наглі, похітливі та не випускають жодної нагоди, якщо така випаде. Часто зваблюють чоловіків до потіх Венери, а особливо іноземців, до яких дуже ласі.
Саме через це чоловіки наказують слугам їх так ретельно охороняти і стерегти, коли вони приїздять на весілля, у гості чи на посиденьки. Не дозволяють нікому підходити до них, окрім близьких друзів. Та й при них тримають хлопчиська, який не тільки виконує повинності, подає харчі, напої, але й має також доносити і розповідати чоловікам, що робили без них їх дружини, чи не приймали у себе сторонніх молодиків: за це хлопчаки в домі у великій повазі та авторитеті, дружини без вагань дозволяють їм різні пустощі та обдаровують їх, якщо хочуть щоб вони мовчали про їхні справи і за це не були висіченими чи побитими чоловіками .
Петр Петрей. Історія по велике князівство Московське. 1608-1614
Жінки московитів дуже поважають і слухають своїх чоловіків, виконують всі побажання своїх чоловіків. З іншого боку, чоловіки, які б мали поводитись зі своїми дружинами як душа з тілом, зі взаємною дружбою, дивляться на них зі зневагою і гордістю, є й такі, які вважають їх неминучим злом, часто їх б ють і утримують більш схоже на рабів свого тіла ніж подруг свого життя .
Чарльз Карляйль. Відомості про три мандрівки. 1663-1664
Звичаї Московитів. Розділ 2: Б'є, значить любить
Скільки разів ми чули цей вислів, під яким розуміли якесь невинне чіпляння парубків до дівчат, у гіршому випадку, щоб виправдати якийсь раптово спалахнувший гнів у порядній сім ї, приховати під жартом неприємну побутову ситуацію. Так сприймаємо ми, але не московити, які бачили у цьому глибоку сакральність і стовп сімейного добробуту.
Цар бив підданих, піддані били рабів і дружин, раби і дружини за це славили чоловіків, а чоловіки возносили вдячність царю.
Очевидці не сходяться в думці чи було це систематичне побиття жінки покаранням, чи вони справді прагнули таких знаків уваги від чоловіка, проте, факт залишається фактом, цей звичай існував і свято дотримувався.
Ось яке у них звичне правило: якщо не бити дружину раз на тиждень нагайкою, вона не буде доброю дружиною, тому московити дуже з цим акуратні; та і дружини, якщо чоловіки їх не б ють, кажуть, що вони їх не люблять .
Опис Московії невідомим англійцем, який перебував на службі при царському дворі взимку 1557-1558 років.
Найчастіше в цих областях можна бути свідком, як раби відчувають вдячність до панів, а жінки до чоловіків, якщо від них часто терплять побої, так як вважають це проявом любові. Навпаки, якщо на них не звертають увагу, то вони вимолюють якийсь, звернений до них, знак любові. І не тільки раби, а й безліч знатних людей і чиновників часто терплять побиття палками, як публічно так і приватно, за наказом великого князя, і абсолютно не вважають це ганьбою. Вони навіть вихваляють цим, що государ виказує їм знак любові, а будучи покарані, висловлюють вдячність государю кажучи: Будь здоровий і неушкоджений, пане, цар і князь великий, за те, що ти раба і холопа свого удостоїв побоями навчати . Таким чином, цілком зрозуміло, що їх володар повністю відповідає їх суті (так як колись жаби отримали в царі лелеку) .
Якщо чоловіки не б ють жінок то жінки ображаються і кажуть, що чоловіки їх ненавидять, а побої вважають ознакою любові .
Олександр Гваньїні. Опис Московії. 1578
Коли двоє закохуються, чоловік серед інших подарунків відправляє дружині нагайку, щоб показати їй, що вона має очікувати, якщо його образить. І серед них існує правило, - якщо дружина не була бита раз на тиждень, то вона вважає, що чоловік її не любить і поводиться гірше ..
Джон Мільтон. Московія.
Після вінчання нареченого і нареченої чоловік купує міцну нагайку тонкого плетіння і вішає її на стіні кімнати, щоб раз на місяць шмагати і карати дружину для підтвердження своєї прихильності.
Якщо цього немає, дружина вважає, це стосується і холопів зі служницями, що господарі їх не люблять і не цінують, так як не отримують від них побоїв; чим більше дружина, раб, служниця отримають духопеликів, тим більше воно їм подобаються, бо вони вважають, що таким чином їм виказують більше честі і любові ніж коли не б ють їх .
Петр Петрей. Історія по велике князівство Московське. 1608-1614
Зазнаючи сильних побоїв від чоловіків, вони рідко скаржаться, навпаки, вважають це знаком любові до себе .
Ельзевір із Лейдена. Русія або Московія. 1630
На завершення цього розділу, хотів би навести одну бувальщину, яка, щоправда, сумно завершилась, але яскраво описує, як сам звичай від очевидця, так і ставлення московитів до трагічних наслідків, згідно відомостей іншого дослідника.
Є в Москві один німецький коваль (зброяр з Халля (Hall) в долині Інна), по імені Йордан, який одружився з московиткою.
Проживши певний час з чоловіком, вона якось ласкаво звернулась до нього зі словами: Дорогий чоловік, чому ти мене не любиш?
Чоловік відповів: Я сильно тебе люблю .
Але у мене ще немає, каже дружина, знаків любові .
Чоловік став розпитувати, яких знаків їй потрібно, на що дружина відповіла: Ти жодного разу мене не вдарив .
Побої , відповів чоловік, не здавались мені знаками любові, але і в цьому відношенні я не схиблю .
Таким чином, через деякий час він досить сильно побив її і зізнавався мені, що після цього дружина піклувалася про нього зі значно більшою любов ю. Надалі, цим заняттям він
3займався дуже часто, і під час нашого перебування в Московії, зламав їй, врешті, шию і ноги .
Сігмунт Герберштейн, Записки про Московію, 1526
...але її друзі та родичі звинуватили його у цьому перед князем.
Дізнавшись це, він сказав усій братії, що таким чином він виказав їй свою сильну любов, а вони довго сміялись і кепкували, що вона сама причина своєї смерті. Їй не потрібно було нічого говорити і відверто розповідати про московицьку любов, а він зрозумів її слова таким чином, що виявить більше любові і поваги до своєї дружини, навіть більше ніж самі московити до своїх, якщо заб є її до смерті, тоді як московити б ють своїх дружин лише нагайкою .
Петр Петрей. Історія про велике князівство Московське. 1608-1614
Звичаї Московитів. Розділ 3: Канони жіночої краси
Митці намагаються зобразити на полотні чи на екрані московицьку красуню середньовіччя з ніжними рисами та приємним виразом обличчя, а інші жартівливо змальовують наче персонаж Інни Чурікової в фільмі Морозко . На той час образотворче мистецтво на Московщині рівнялось сучасній дитячій творчості у початкових класах і в основному було спрямоване на малювання ікон.
Ну що ж, але ми все ж спробуємо відтворити справжній образ московської красуні, дізнатись який він.
Чоловік зобов язаний давати дружині фарби, так як у московиток є звичай фарбуватись; це настільки звично для них, що не вважається ганебним. Вони так намазують свої обличчя, що навіть на відстані пострілу можна бачити наліплені на їх обличчях фарби; все ж краще порівнювати їх з дружинами мірошників, тому що вони виглядають так ніби біля їх облич вибивали мішки з мукою; брови вони фарбують чорною фарбою під колір гагата .
Опис Московії невідомим англійцем, який перебував на службі при царському дворі взимку 1557-1558 років.
Це взагалі надзвичайно, як вони ревнують своїх дружин і практично не дозволяють їм відлучатись від дому; але не без причини: чоловіки і жінки у них надзвичайно привабливі і здорові. Одне але, що жінки зазвичай так зловживають рум янами і білилами, і настільки відразливо, що сором і ганьба !
Рафаель Барберіні. Мандрівка в Московію. 1565
Навіть найбідніший на всьому світі чоловік
Купує їй рум яна і фарби, дозволяючи це дружині,
Вона фарбує свою смагляву шкіру
Наряджається і підводить своє закопчене лице,
брови, губи, щоки, підборіддя.
Та і ті, які пристойні, якщо тут такі є, роблять таке ж
Чоловік може бачити на щоках у жінок фарбу, як пластир,
Настільки товстий їх шар і обличчям схожі на повій .
Джордж Турбервіль. Послання з Московщини. 1569
Жінки, намагаючись приховати поганий колір обличчя, так багато біляться і рум яняться, що кожен це помічає. Проте, на це там ніхто не звертає уваги, так як у них такий звичай, який не тільки подобається їх чоловікам, але й самі вони дозволяють своїм дружинам і донькам купувати білила і рум яна для фарбування обличчя, і радіють, що зі страшних жінок вони перетворюються на красивих ляльок. Від фарб морщиться шкіра і вони стають ще страшніші коли її змивають .
Джильс Флетчер. Про державу московську. 1588
Позаду йшла цариця, яку підтримували з обох сторін дві старенькі дами; її обличчя було густо змазане протираннями, так само як обличчя інших жінок, згідно зі звичаєм їх країни; тілом вона дуже повна, очі у неї глибоковпалі. Її супроводжували близько шістдесяти дуже красивих жінок, - якщо тільки притирання, користування якими у них релігія, не ввели в оману мій зір .
Вільям Паррі. Проїзд через Московію перського посольства. 1599-1600
Щодо жінок - вони надзвичайно красиві, з білим обличчям, стрункі, з невеликими грудьми, великі чорні очі, ніжні руки та тонкі пальці, але спотворюють себе тим, що не лише обличчя, але й очі, шию і руки фарбують різними фарбами: білою, червоною, синьою і темною: чорні вії роблять білими, білі знову роблять чорними чи темними і підводять їх так грубо і товсто, що всякий це помітить
Петр Петрей. Історія по велике князівство Московське. 1608-1614
...всі біляться і рум яняться, але надто грубо, і вважають за сором не білитись та не рум янитись, однаково старі й молоді, багаті та бідні .
Жак Маржерет. Становище великого князівства Московії. 1590-1606
У жінок у загальному вжитку притирання і рум яна для приховання природних недоліків. У Московії не є ганебним білитись і рум янитись, навпаки, чоловіки з задоволенням витрачаються на цю забаганку жінок .
Ельзевір із Лейдена. Русія або Московія. 1630
Жінки середнього зросту, красивої тілобудови, з ніжним обличчям і тілом, але в містах вони всі в рум янах і білилах, при чому так грубо і помітно, що видається ніби хтось жменею муки провів по обличчю і пензлем зафарбував щоки в червоний колір. Вони затемнюють, а також фарбують у коричневий колір брови та вії.
Деяких жінок сусідки і гості розмовами примушують фарбуватись (навіть якщо вони від природи красивіші ніж їх роблять рум яни) - щоб вид природної краси не затьмарював штучної. Схоже відбулось під час нашого перебування. Дружина дуже знатного і відомого боярина князя Івана Борисовича Черкаського, з привабливим лицем, спочатку не хотіла рум янитись. Проте, їй стали надокучати дружини інших бояр у тому, що вона зневажливо ставиться до звичаїв і звичок їх країни і ганьбить інших жінок своєю поведінкою. За допомогою своїх чоловіків вони домоглись того, що красивій від природи жінці довелось білитись і рум янитись, іншими словами при сонячному світлому дні запалювати свічку .
Адам Олеарій. Опис мандрівки до Московії. 1633-1639
Далі читайте: http://trip-trial.blogspot.com/2018/01/zhittya-moskovitiv.html#more

 

КАК ПЕРЕСТАТЬ ОРАТЬ?

РПЦ захотела исследовать «нравственную сторону» криптовалюты.

 

1. Путин объявил войну наркотикам в воинских частях
   
   
2. https://tsargrad.tv/news/putin-objavil-vojnu-narkotikam-v-voinskih-chastjah_103779 …

 

"Умом Россию не понять": Російський хокеїст зустрів Новий рік в компанії гумової ляльки.

Хокеїст збірної Росії Євген Кузнєцов безглуздо привітав своїх уболівальників з Новим роком.
Спортсмен вирішив відсвяткувати прихід 2018 року з гумовою лялькою, а відповідний знімок виклав в соціальній мережі Twitter.
25-річний хокеїст позував з гумовою бородатою лялькою. При цьому Кузнєцов не приховував задоволення.
Цікаво, що Євген одружений, а його дочці Єсенії виповнилося два роки.

 

Мало того, лялька еще и зигует.

 

От же початківці.тєрапєфти
Тут проктолог треба.

 

Лялька задньоприводна і на шапці напис CAPITAN.Не скрепно

 

В России с 1 января 2018 прекратил существование Резервный фонд. Все дополнительные доходы российского бюджета теперь будут направляться в Фонд национального благосостояния. Об этом сообщает "Радио Свобода".
Отмечается, что резервный фонд был предназначен для финансирования дефицита бюджета в случае резкого падения доходов. Согласно данным Министерства финансов, по состоянию на 1 декабря 2017 его размер составил 995 млрд рублей (около 480 млрд гривен).
Также издание сообщает, что оба фонда были созданы девять лет назад в результате разделения Стабилизационного фонда. Фонд национального благосостояния был условно разделен на две части: одна предназначалась для выплаты пенсий в долгосрочной перспективе, другая - для инвестиций в самоокупающиеся инфраструктурные проекты.

 

Спойлер

 

доктрина Краганова или очередная химера

Спойлер: доктрина Караганова

Предлагаем вашему вниманию разбор важной статьи «Мир на вырост» (24.12.2017 г.) видного российского политолога Сергея Караганова, который в значимой мере влияет на выработку идеологии внешней политики России. Статья представляет собой попытку обозначить доктрину внешней политики России в новых условиях, возникших после аннексии Крыма и агрессии против Украины.
Текст статьи ниже цитируется простым шрифтом, мои замечания к тексту -курсивом
«Уже с десяток лет как мир вошел в острую фазу разложения большинства унаследованных от прошлого международных систем. Процесс распада и создания будущего мирового порядка продлится еще несколько десятилетий. У России есть хорошие возможности активно повлиять на его формирование. Не менее важная задача – не допустить срыва в новую большую войну, вероятность которой крайне высока. Необходимо продолжать поворот к Азии и наполнять содержанием концепцию всеобъемлющего партнерства Большой Евразии. Перспективы серьезного улучшения отношений с Европой и особенно Соединенными Штатами пока не просматривается, прежде всего из-за обстоятельств внутри западного сообщества. Российская политика должна быть тактически гибкой, готовой к неожиданностям, но более чем обычно стратегической – направленной на строительство стабильного, мирного и комфортного для России миропорядка. Не столько завтрашнего – 2020-х, а «послезавтрашнего» – 2030-2040-х годов.
Развал порядков
Главная причина нынешней растерянности в элитах и напряжения в мировой политике и экономике – вызревавший давно, но вышедший на поверхность лишь десятилетие назад процесс одновременного разложения большинства мировых и региональных систем, доставшихся нам от прошлого. Образно выражаясь, под ногами задвигалось сразу несколько тектонических плит, на которых зиждется мир и представления о нем.
Самый глубинный из сдвигов – завершение пятисотлетнего господства Европы и Запада в мировой политике, экономике, идейной сфере. Главная причина – утрата военного превосходства, которым они обладали примерно с XVI-XVII веков. (Россия в этом смысле относилась к западному миру. Ее стремительная экспансия к Тихому океану обусловлена не только лихостью казаков и их стремлением уйти от гнета в коренной России, но и превосходством стрелкового оружия и военной организации над стрелами и луками местных племен.) Переломным моментом в многовековой истории западного военного превосходства стала середина ХХ века, когда противостоявшие Западу державы – Россия, а затем Китай – обрели ядерное оружие. Не случайно именно после этого США сначала не смогли выиграть корейскую войну, а потом проиграли вьетнамскую. В обоих случаях вопрос о ядерной эскалации ставился, но на нее не решились. Ощущение превосходства вернулось на историческую секунду – с 1991 по 2008 гг., когда Советский Союз развалился и перестал быть военно-политическим балансиром, а Запад провозгласил «либеральный мировой порядок». Сейчас (после военно-политических неудач в Афганистане, Ираке, Ливии, Сирии) и он распадается, вызывая злую досаду архитекторов.
На каком основании делается автором статьи такой вывод? Непонятно. На самом деле господство Запада в экономике еще более укрепилось. Вся индустриальная реформация Китая, начавшаяся в конце 70-х годов прошлого века, проходит под влиянием Запада и при его непосредственном участии. Начиная с реформ Дэн Сяопина, реформирование Китая является по сути приобщением Китая к мировой (читай западной) экономике. Китай еще до сих пор во многом является просто «сборочным цехом» Запада. Основные идеи продуктов, продуктовые линейки товаров, произведенных в Китае, созданы инженерами и промышленными дизайнерами Запада. Нет ни одного уникального продукта, разработанного сегодня в Китае, не имеющего более раннего прототипа на Западе, и имеющего успех в остальном мире. Алибаба- всего лишь клон Амазона, а не наоборот. А уникальные успехи китайских инженеров и предпринимателей в мире (если такие есть), связаны, как правило, с американскими компаниями, как например американской Нвидиа –основатель китаец Жэнь-Сун Хуан. И сегодня в Китае «планов громадье», но пока лишь в том, как обогнать Запад на проложенной им в экономике дороге. Получится ли у них? Такие мыслители, как историк экономики Джоэль Мокир, нобель Эдмунд Фелпс и много других историков культуры экономики, говорят, что вряд ли. Предпринимательская культура меняется достаточно медленно. А для китайской цивилизации рыночная экономика есть чуждый культурный феномен (пока все успехи «догоняющего развития» были связаны с проактивной ролью КПК). По крайней мере сегодня нет никаких оснований считать, что радикальный сдвиг экономической парадигмы технологического предпринимательства, собственно в Китае, произойдет в недалеком по историческим меркам времени. Создать новый продукт типа Айфона и удачно вывести его на мировой рынок –это ни одно и тоже, что собирать айфона на китайском заводе Фоксконн и/или строить в Китае и Африке города-миллионники (да и те построены опять-таки с использованием технологий, изобретенных на Западе), в которых никто не живет. Современная экономика четвертой волны промышленной революции еще больше, чем прошлые промышленные волны, зависит от инновационности предпринимателей, деятельность которых невозможна в странах несвободных по своей внутриполитической конструкции. Пример СССР, проигравшего технологическую конкуренцию США, яркий пример того, что рано или поздно элиты устают от гонки в технологической сфере, и если нет эндогенных факторов в обществе к технологическому развитию, и отсутствуют многочисленные «низовые инновации» (Э.Фелпс), то им и неоткуда будет взяться. В странах Запада они исторически являются проявлением именно вызревшей в течении столетий производственной культуры, которая пока практически не пересаживается ни в один не западный регион (по культуре) мира. Так что автор цитируемой статьи явно погорячился с выводом о «загнивании» Запада. Заметьте, в очередной раз такое происходит в России (ранее в СССР).
Кризис 2008 г. выявил, что западная экономическая модель не выдерживает открытой, не подкрепленной военными козырями, конкуренции. Либеральная торгово-экономическая система, была выгодна, прежде всего, тем, кто создавал ее правила и опирался на военно-морское превосходство. Сначала им обладала Великобритания. Потом Соединенные Штаты. Лучшие пушки и военные корабли, эффективная военная организация позволяли завоевывать и грабить колонии или диктовать условия торговли. Наиболее яркий эпизод – навязывание Китаю в XIX веке через череду войн торговли опиумом из Британской Индии, что погрузило значительную часть китайского общества в наркотический дурман и ускорило деградацию.
Опять же, очень сомнительный вывод. Что кризис 2008 года- первый в истории западной и мировой экономик? До этого там успешно неоднократно справлялись с кризами в 19-20 вв.. Справятся и с этим. Либеральная экономическая система- собственно капиталистическая система, и создала то, что мы называем современным миром, а не какая-то иная. С автомобилями и антибиотиками. И этого даже в жарком полемическом задоре не следует забывать. В Китае ни того, ни другого, за всю его историю до новейшего времени, не смог создать ничего подобного. Поэтому, в чем состоит сегодня поражение этой модели-непонятно. Наоборот, капиталистическая экономика сегодня по-прежнему единственно гибкая, эволюционирующая экономическая система, «постоянно восстающая из пепла», в отличие от несамостоятельной, социалистической (Китай), сильно зависящей от Запада. Китай силен там, где есть свободные предприниматели типа Джека Ма и его Алибабы, которые копируют западные же методы управления и предпринимательской культуры. Именно открытость Китая современному экономическому миру и сотрудничество с США и другими западными странами позволило ему совершить фантастический индустриальный скачок. И ничто иное. Вспомните, какие «успехи» Китая были во время правления Мао. Потому что Китай тогда отталкивался от Запада. И позитивных экономических результатов в развитии поэтому и не было. И сегодня опять, пока лучшие «пушки» и другие критически важные для развития технологии, в подавляющем большинстве имеют западное происхождение.
Мировую историю, какой мы ее знаем, писали победители – европейцы. Немец Фердинанд Рихтгофен назвал регион экономического и культурного взаимодействия, шедший из Китая на Запад, «шелковым путем». Теперь китайцы, борясь за новые позиции в идеологическом мире, назвали его современное воплощение «Один пояс – один путь». Термины Ближний и Дальний Восток придумали британцы, исходя из отдаленности от Лондона. А мы до сих пор называем Дальним восточные регионы Сибири. В ближайшие десятилетия человечество, а не только ученые, будут узнавать новую, ненаписанную европейцами, историю человечества. В которой, например, блистательная Византия, во времена темного средневековья сохранившая и развившая лучшее в европейской культуре, соединив ее с Востоком, окажется не «византийством», а одним из высших достижений человечества. А борьба и смена китайских династий представится не менее важной, чем чередование Стюартов, Бурбонов, Габсбургов или Романовых. Это, кстати, будет очередным вызовом для преимущественно европейской культурно-исторической идентичности россиян.
Даже Мао считал архаику Китая главной проблемой на пути к модернизации. Не смена династий, будь то западных или китайских, значимо с цивилизационной точки зрения, а смена технологий и чем они вызваны-вот самый главный вопрос современности. Исаак Ньютон и Фрэнсис Бэкон гораздо больше значили для промышленного развития Британии в Первую промышленную революцию 19 –го века, чем британские монархи того времени. А китайские императоры так те вообще скорее выполняли негативную роль в технологическом развитии. Вспомним хотя бы китайского императора, который в 15-ом веке приказал уничтожить флот евнуха Чжэн Хэ вернувшегося из первого океанического плавания, когда было исследовано восточной побережье Африки. Что впоследствии необходимо привело к тому, что Южнокитайском море начали господствовать европейцы. И что потом логически привело к «опиумным войнам», и вековому унижению Китая. Кто в этом виноват? Сами же китайцы и виноваты. В Византии ничего в технологиях, кроме греческого огня не было изобретено. А после завоевания Константинополя в начале 13-века крестоносцами, существование Византийской империи вообще носило номинальный характер. В «темном же средневековье» закладывались предпосылки для создания впоследствии протестантской этики (М.Вебер), имеющей прямое отношение к индустриальным революциям прежде всего Запада: и основы промышленного мастерства в средневековых гильдиях. Не такое уже он было и темное. Сегодя –это уже вполне устаревший взгляд на эту эпоху (после Ф. Броделя и других автором исторической школы «Анналы»).
Экономический порядок, созданный Западом (прежде всего США) в Бреттон-Вудсе и с 1990-х гг. распространившийся практически на весь мир, подрывают накопленные противоречия, нежелание поднимающихся «новых» играть исключительно по правилам «старых». Но главная причина – в действиях Соединенных Штатов, поворачивающихся к протекционизму, увидевших, что от либерального экономического порядка, не подкрепленного военным и политическим превосходством, больше выигрывают эти самые новые и не желающих оплачивать конкурентов, в том числе и на Западе. «Америка прежде всего» Трампа в утрированной форме передает настроения американской элиты и населения. США и Европа пока сохраняют ведущие позиции в системе международной экономической взаимозависимости, и пытаются использовать это в своих интересах через политику санкций. Подрывая по дороге и либеральную систему, и доверие к себе.
Тезис о том, что Америка сегодня поворачивается к протекционизму — сомнителен. Американские, и вообще западные компании в целом, за немногими исключениями сегодня доминируют в мире. Зачем же им закрывать внутренние рынки? Да они их и не закрывают. Трамп просто в известной мере должен выполнять свои предвыборные обязательства по созданию рабочих мест для простых американцев («реднеков»), его избирателей, не более того. Отсюда его активность, в основном медийная, в этом направлении. В эпоху четвертой промышленной революции вообще экономические дела отличаются радикальным способом от дел предыдущей эпохи. И если раньше линия противостояния проходила между первым, вторым и третьими мирами, каждый из которых находился в отдельной стране. То теперь в каждой стране есть свой первый, второй и третий мир (Ульрих Бек), а также своя технологическая безработица, которая при этом конечно носит международный характер в глобализированном мире. Вот основные проблемы сегодня, а не те, о которых пишет автор статьи.
Необратимо уходит двухполярная конфронтация, хотя американцы и часть послушных «новоевропейцев» нацелены возродить раскол Европы. Западная Европа хотела бы избежать конфронтации, но держится за атлантическую связку, в рамках которой за безопасность платили американцы. Последние же дистанцируются, хотя и не прочь сохранить зависимость от себя. Зато США стараются «обложить» КНР с юга и востока, пытаясь ослабить его позиции угрозой перекрытия торговых и энергетических путей через Индийский океан и южные моря, заодно (вопреки здравой внешнеполитической логике) толкают Китай и Россию к углублению де-факто союза. Однако в современном мире, гораздо более сложно устроенном и менее зависимом от воли больших держав, не получится возродить старую двухполярность, относительно выгодную Соединенным Штатам и Западу. Новая же, если вдруг она и установится, едва ли будет в пользу Запада.
Учитывая набранный Пекином темп, уровень инвестиций в науку, образование, технологическое развитие, способность сохранять авторитарную – более эффективную с точки зрения международной конкуренции – политическую систему при соединении с рыночной экономикой, Китай идет к тому, чтобы уже через десять – пятнадцать лет стать по совокупной мощи первой державой мира. Одна из наиболее обсуждаемых тем в этой связи – «ловушка Фукидида», высокая вероятность прямого столкновения поднимающейся и уступающей держав. Давление с востока и юга, обострение соперничества с США толкают Пекин к экспансии на запад и юго-запад. Это будет иметь двойственные последствия. Даст импульс формированию новых поясов развития в центральной
Вызовы безопасности
На фоне усугубления структурной напряженности в международных отношениях особенно опасны региональные кризисы. Просыпаются конфликты на Ближнем и Среднем Востоке, подавлявшиеся старой международной системой. Почти обречена на деградацию большая часть экваториальной Африки. Подъем Азии – субконтинента независимых государств – «размораживает» застарелые противоречия, тоже купировавшиеся двухполярностью или колониальными державами, порождает новые очаги.
Ширится волна распространения ядерного оружия. После Израиля, Индии, Пакистана, получивших его безнаказанно и, особенно, после агрессий против Ирака, Ливии, отказавшихся от ядерных программ, ожидать отказа от него Северной Кореи бессмысленно. В эту же логику укладывается и присоединение

«В моду вновь входят суверенитет, приоритет вопросов безопасности, традиционные ценности». Как раз наоборот в моду входит дезинтеграция государств (Каталония), и не возврат к традиционным ценностям (разве, что в России?), а нарастание темпа технологической революции четвертой волны. А негативна реакция или позитивна на эти явления не имеет значения. Те, кто не смогут интегрироваться в четвертую технологическую волну просто окажутся на обочине истории.
Крым остановил угрожавшее войной расширение западных союзов, изменение баланса не в пользу России, Сирия вернула Москве статус игрока первого уровня. Ощущение побед, возвращение великодержавной уверенности в себе, озлобленная реакция Запада пока сплотили общество и элиту, подстегнув тенденцию к «национализации» последней, вытесняя компрадорские настроения. С главной мировой державой недалекого будущего – Китаем установлены фактически союзнические отношения. А ведущая часть российской элиты изменила геостратегическую самоидентификацию. Из маргинальной европейской, готовой платить за приближение к «центру», она превратилась в центральную евроазиатскую. То есть модернизируется в соответствии с современным и буд. Многополярность – не желаемое состояние мира, а хаос. Концепция победила лишь как антитеза ушедшей однополярности. Но что дальше?
Нет у России и внятной стратегии (помимо укрепления собственных сил сдерживания) повышения уровня международной безопасности, находящейся в состоянии тяжкого стресса, если не перед угрозой срыва. Уровень отношений с Западом крайне скверный, пусть в значительной степени и не по нашей вине. (Хотя и наша есть – прошлая слабость, глупость, уступки в надежде на благодарность, многолетнее игнорирование неизбежной украинской проблемы). Пространства экономического и политического маневра сужено. Мы расширили его поворотом на Восток, но продвижение дальше будет все больше наталкиваться на слабость «запад
«Уступки «западным партнерам» бессмысленны». Китайцы думали и думают по-другому, потому за сравнительно короткий исторический период построили вторую экономику мира, в отличие от России, которая за этот период смогла упасть хуже некуда.
Контуры политики
Нужно отчетливо понимать тенденцию к военизации международных экономических отношений и соответственно подбирать внешних партнеров по развитию. Развал всех прежних мировых систем требует активного и творческого участия в создании нового сбалансированного мирового порядка.
Краеугольным камнем российской стратегии должно стать осознанное лидерство в предотвращении новой большой войны, превращение в ведущего экспортера безопасности. И путем развития сил и доктрины сдерживания, и через предложение, если не навязывание ведущим странам совместных усилий по укреплению международной стратегической стабильности. Не только и не столько при помощи традиционных переговоров по ограничению вооружений (хотя и они могут быть полезны, а их прошлые результаты стоит сохранять), сколько через предложение и навязывание системы диалогов, повышающих прозрачность, уменьшающих риски случайных конфликтов и их эскалации. Если США пока не хотят, начинать нужно без них – России, Китаю с приглашением других ведущих держав. Другой вариант – инициирование серии неофициальных диалогов с привлечением американцев, китайцев, специалистов из других стран по укреплению международной стратегической стабильности. Ситуация, повторюсь, много опаснее, чем в последние десятилетия холодной войны.
«
Как правило, международные системы формируются в результате войн. Сейчас большая война станет реальным концом истории. Усилия России должны быть гласно нацеленными на обеспечение ее продолжения. Россия де-факто – крупнейший поставщик безопасности в мире. Это и Ближний Восток, и Центральная Азия, и предотвращение ведущих к войне распространения западных союзов в Европе, и, конечно, сдерживание Соединенных Штатов, других крупных держав. Нужно стремиться к политическому и интеллектуальному оформлению этого статуса.
«Россия де-факто – крупнейший поставщик безопасности в мире». Особенно смешно это звучит в Украине!
Создав фундамент будущего мирового порядка посредством взаимного сдерживания и диалогов ведущих держав, можно начать говорить и о принципах этого порядка: сотрудничестве, уважении суверенитета и территориальной целостности, свободе политического, культурного и ценностного выбора. Универсализм коммунизма или либеральной демократии остаются в прошлом.
России необходимо возродить легалистскую традицию – приверженность международному праву, подзабытую в ответ на «закон джунглей» времен «либерального мирового порядка». Условия и балансы для этого воссоздаются. Геополитически в ближайшие годы наиболее перспективный путь – продолжение поворота на восток к созданию всеобъемлющего партнерства Большой Евразии. Видимо США с тем или иным набором государств Европы образуют другой условный центр будущего мира. Существует маловероятный вариант, что Вашингтон и Пекин «договорятся». Это создало бы дополнительные проблемы для позиционирования России. Но стало бы огромным благом для всех.
Особенно цинично звучит призыв к «возвращению легалистской традиции-приверженности к международному праву» после аннексии Крыма и ведущейся войны на Донбассе. Поэтому, странно автору статьи сетовать на то, что с Россией Запад мол обращается плохо, если россияне сами не дают похожих международных прав другому государству-Украине. Не логично, как-то. Двойные стандарты.
Россия и Китай подтвердили готовность создавать вместе с другими странами всеобъемлющее партнерство в Евразии, Россия поддержала «Одни пояс, один путь», который сможет вместе с другими проектами стать экономическим каркасом партнерства. Но дальше Москва утратила инициативу. Злую шутку сыграл русский характер – прорвались и успокоились. Идея партнерства требует системной работы через активное взаимодействие, прежде всего, с Китаем, Индией, Японией, Южной Кореей, странами-членами ЕАЭС, ШОС, АСЕАН. Большое Евразийское партнерство – не только концептуальная рамка для строительства ключевого элемента будущего миропорядка. Это и способ погрузить в систему институтов, связей, диалогов, балансов растущую мощь КНР. Перед Пекином, во многом продолжающим традицию Поднебесной с ее системой вассальных государств по соседству, стоит нелегкая задача преодоления этой традиции. В глобальном мире она не сработает и приведет к объединению большинства против Китая. Относительно мирного, управляемого и малоконфликтного миропорядка двух центров не получится. (Подробнее о некоторых возможных контурах и ключевых проектах, которые могли бы лечь в основу всеобъемлющего Евразийского партнерства, см. мою статью «От поворота на Восток к Большой Евразии» в журнале «Международная жизнь» №5, 2017)., усилиями по вовлечению их в большой евразийский проект, в том числе через диалог ЕАЭС-ЕС, создание треугольника мира и развития Китай-Россия-Европа, в котором Россия была бы и связующим звеном, и балансиром. Нельзя повторять ошибку 1990-х – 2000-х гг. и пытаться укрепить отношения в Европе через институты, оставшиеся от холодной войны, успешно хранящие и воспроизводящие ее – ОБСЕ, НАТО. Их надо использовать инструментально, где они еще могут быть полезны (для регулирования кризисов, предотвращения столкновений), но оттеснять. Желательна и нормализация отношений с США. Она зависит от американской внутренней динамики и может произойти не скоро, однако градус напряженности стоит по возможности снижать, стремиться к выходу из существующих конфликтов, не вовлекаться в новые. Действиями в Сирии и на Украине мы достигли всего, что требовалось. В последнем случае даже сильно переусердствовали.

Итого, слов в статье много, а идей мало. Истинного понимания важнейших процессов, идущих в мире, главным образом в экономической сфере, в статье практически нет. А не понимая экономику, нельзя понимать и политику (внутреннюю и внешнюю). Все-таки экономика определяет политику в гораздо большей степени, чем наоборот. В статье еще многое удивило, и можно было еще написать несколько критических пассажей. Но и написанных мною критических слов достаточно, чтобы понять, что проработка анализируемого материала автором статьи, достаточно поверхностна. Поэтому и не удивительно, что с такой экспертизой международное положение России, мягко говоря, не важное.

 

В новогоднюю ночь Серпухов захватили мигранты
http://www.oka.fm/new/read/social/V-novogodnyuyu-noch-Serpuhov-zahvatili-migranty/