Ось таке фото побачив - це майдан Шептицького в моєму рідному місті. Особливого нічого на ньому немає - звичайна картина другої світової війни.. Але мені чомусь воно припало до душі і навіяло дуже багато спогадів зовсім недалекого минулого, яке було повязане саме зі мною та майданом Шептицького і колегіатою - це і три дзвони для відновленої дзвінииці (яка на другому фото, сучасному, з Вікіпедії, ліворуч), які ваш камрад (тобто я) отимував та привозив з Києва, де дзвони відливали, на "Газельці" (і по дорозі мав напрочуд сильне бажання хоч раз "бемкнути" хоча б у самий маленький дзвін, але так і не "бемкнув" ) Це спогади про те, як довелось побувати у підземеллях колегіати, яка була і є усипальницею Потоцьких, вхід до яких закривають дві величезних металічних створки на підлозі художнього музею (на данний час) і куди ніколи не пускають і не пускали відвідувачів.. Там і по цей день знаходяться їхні гробниці-саркофаги - деякі пусті, з відкритими кришками, а деякі закриті.. Що там - мені невідомо.. І входи в вузенькі підземелля, які простягуються під усією площею (по периметру) ,і по яких я метрів зо триста "прогулявся", а далі в ту пітьму щось не захотлось, повернувся назад.. Вони вузькі і невисокі. І ліхтар у мне був гівняний, перепрошую.. А ще маленькі гвинтові драбини на башенки зверху і перекриття склепінь на які надзвичайно рідко хто ступає.. І майже метр "біологічного" наросту , який напродуктували голуби за пару столітть. Ось таке навіяв мені отой панцер на площі з далекого минулого...
