Ситуація в Україні. Новини

В Украине по состоянию на утро вторника, 20 октября, зафиксированы 5 469 новых случаев заболевания коронавирусной болезнью COVID-19 за сутки.

Об этом свидетельствуют данные, опубликованные насайте Системы мониторинга распространения эпидемии коронавируса Совета национальной безопасности и обороны, сообщает Цензор.НЕТ.
Всего с начала пандемии в Украине коронавирус выявили у 309 107 человек.
За сутки выздоровели 3 044 пациента, всего с начала пандемии - 129 533 человека. В течение минувших суток умерли 113 ранее заболевших. Это рекордный показатель летальных случаев за сутки в Украине с начала пандемии. Всего с начала пандемии умерли 5 786 человек. Всего в Украине по состоянию на утро 20 октября COVID-19 болеют 173 788 человек, что на 2 312 больше, чем сутками ранее.
Наибольшее число выявленных случаев COVID-19 за минувшие сутки зафиксировано в Киеве (462), Харьковской области (446) и Житомирской области (376).

 

Инфекционист посетовала, что на носу – выборы, и из-за этого в публичной плоскости критикуются любые ограничения, "особенно провластными политиками"

В противодействии эпидемиям инфекционных заболеваний рекомендации медиков и решения властей должны быть приоритетнее любых "личных мнений" на эту тему, нравится это кому-то или нет. Так считает завкафедрой инфекционных заболеваний Национального медуниверситета Ольга Голубовская, передает Цензор.НЕТ со ссылкой на ЛигаБизнесИнформ.
"Никакой "демократии" в преодолении инфекционного заболевания быть не может. Потому что люди могут не понимать эту проблему", – сказала она, приведя пример, когда молодежь разносит инфекцию, потому что "не сталкивались с этим или не хватает ума понять".
Профессор-инфекционист посетовала, что безответственное поведение людей во время эпидемии – игнорирование масок и дистанцирования, хождение в гости и подобная социальная активность, – следствие того, что государство позволяет так поступать.
"Надо ужесточать", – подчеркнула доктор медицинских наук, добавив, что даже в странах ЕС во время волн коронавируса внедрили систему штрафов за нарушения требований эпидрежима, как для физ-, так и юрлиц.
Голубовская утверждает, что через год мир, который переживает пандемию COVID-19, "будет совсем другим, многие переоценят свои ценности".
"Уже в апреле все будут по-другому смотреть на эту проблему. <...> Мы на грани коллапса. Это уже абсолютный факт. Особенно те зоны, которые уже "красные". А мы еще не вошли даже в самый тяжелый сезон. С ноября по январь будут такие пики, что все прозреют", – прогнозирует член оперативного штаба Минздрава по предотвращению распространения COVID-19.

 

Архієпископ Тернопільський і Кременецький Нестор звершив освячення та закладення наріжного каменя храму на честь 12-ти апостолів, інформує прес-служба Тернопольскої єпархії ПЦУ.

Високопреосвященнійший владика також освятив хрест на місці будівництва храму, який постане на вул. Яреми в Тернополі.Закладаючи наріжний камінь храму, архієрей висловив сподівання, що вже найближчим часом з Божою допомогою мешканці обласного центру матимуть змогу молитися в новозбудованому храмі на честь 12-ти апостолів.

 

"Справа Василя Стуса": Глава книги, яку хоче заборонити Медведчук

Ефект Стрейзанд - так називається феномен, коли спроба вилучити певну інформацію з публічного доступу призводить до її більшого поширення. Своїм рішенням заборонити книгу Вахтанга Кіпіані "Справа Василя Стуса" Дарницький райсуд зробив Медведчуку ведмежу послугу. За прикладом "УП" Цензор.НЕТ також публікує уривок з книги, яка не дає спокійно жити куму Путіна.

Спойлер

ЧИ ВБИВАВ АДВОКАТ МЕДВЕДЧУК ПОЕТА СТУСА?

Четвертого вересня 1984 року поета Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у житловій камері бараку колонії особливо-суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі.

Бездиханне тіло поета Стуса — у карцері, у цей самий день, роком пізніше. "Серце не витримало, з кожним може бути…" — передають слова табірного гебіста.

Ми маємо право не вірити: у невипадковість страдницького життя та випадковість смерті.

Місцем вічного спокою Юрка та Василя призначили маленький цвинтар при дорозі у селі Копально-Борісово.

"Особливо небезпечні державні рецидивісти" за "найгуманнішими в світі" радянськими законами не мали права навіть на скромний обеліск, не кажучи вже про людський хрест.

Тільки дерев’яні стовпчики із номерами. У Литвина — сьомий, у Стуса — дев’ятий…

Але вже через кілька років друзі та рідні перевезли їхні тлінні рештки додому. Вони знову поховані поруч — на Байковому цвинтарі у Києві. Нехай ця стаття буде, як кажуть у діаспорі, нев’янучим вінком на їхню могилу.

Стуса та Литвина багато що об’єднувало: хист, оголена поетична та громадянська реакція на несправедливість світу, врешті-решт, членство в Українській Гельсінській групі.

Не кажучи вже про арешти, суди, тюрми й заслання. І зрештою, смерть. У цьому теж є знак з небес, бо це сталося в один день.

Але Юрка та Василя об’єднує не тільки спільність трагічної долі. В їхньому житті певну роль зіграв молодий тоді адвокат Віктор Медведчук.

Першим уголос заявив про те, що мораль і Медведчук — речі несумісні, — здається, Євген Сверстюк. Філософ і дисидент мав на увазі ненормальність ситуації, коли державну місію покладено на людину, яка нав’язує суспільству вовчі закони, має подвійне дно, є циніком і фарисеєм.

На жаль, у масовій свідомості слова глибокого й вимогливого Сверстюка трансформувалися в обивательську формулу "Медведчук засудив Стуса". Ці слова стали популярним звинуваченням, і їх вряди-годи кидають у маси з високих трибун.

У кожного є своя відповідальність перед Богом і сумлінням за зроблене на цьому світі. У Віктора Медведчука — так само. Керівник Союзу адвокатів України, заслужений юрист України і, зрештою, кум самого Путіна не заслуговує на якийсь захист.

І, звісно, мова не про це. А про те, чи справді правильно звалити всю відповідальність за трагедію поета Стуса на одну — хай огидну й одіозну — постать.

Поет підписав собі вирок ще 4 вересня 1965 року, коли на прем’єрі "Тіней забутих предків" закликав підвестись усіх, хто виступає проти арештів інтелігенції, і попередив про відновлення сталінізму.

Йому цього не пробачили — спершу втратив місце в аспірантурі та взагалі в українській літературі.



Перша книжка поета, видана на Заході. Із самвидаву — у тамвидав.

Арешт у січні 1972 року — це кінець першого акту життєвої трагедії. Мордовія, заслання на Колиму, вимушене сусідство з матоязичним кримінальним російським світом, принизливі обшуки, перлюстрація листів до коханої дружини і малого Дмитрика, спроби фізично "провчити" — це все "этапы большого пути", це все сторінки ще не виписаної як слід трагедії Василя Стуса.

До чого ж тут Медведчук? У 1965-му, коли Стус і В’ячеслав Чорновіл "зривали" прем’єру (до речі, Сергій Параджанов згодом розцілував їх за чесний і сміливий вчинок), Вітє, що виховувався у родині політзасланця (за однією версією — батько був членом ОУН, інші кажуть — шуцман), було усього дев’ять років.

У 72-му він ще вчився у школі і ще не вступив на юридичний факультет Київського університету. Отже, міг хіба чути про арешти якихось "антирадянщиків".

Віршів і літературно-критичних розвідок Василя Стуса майбутній адвокат Медведчук тоді не читав і не міг читати — їх після 1966 року у Радянському Союзі не публікували.

Єдину на той момент збірку "Зимові дерева", без згоди автора, надрукували 1970 року за кордоном.

На палітурці було вказано, що це зробило брюссельське видавництво "Література і мистецтво", а насправді книжка побачила світ у Лондоні, у "бандерівському" видавництві.

Уперше долі Медведчука та Стуса перетнулися, ймовірно, влітку 1980 року, коли Віктор Володимирович працював пересічним київським адвокатом, а Василь Семенович перебував у камері слідчого ізолятора КГБ на вулиці Володимирській.

Чотирнадцятого травня 1980 року Стус був заарештований співробітниками слідчого відділу Управління КГБ по м. Києву та Київській області за звинуваченням в "антирадянській агітації та пропаганді".



Фотографія Стуса з кримінальної справи 1972 року. АРХІВ СБУ

Прощаючись з дружиною Валентиною, Стус сказав, що не братиме участі в попередньому слідстві й суді, відмовляється від адвоката [! — В. К.], не звертатиметься до вищих касаційних інстанцій, погодиться свідчити лише за умови відкритого судового процесу та участі міжнародних правозахисних інституцій, включно зі Світовим конгресом вільних українців.

Стусові інкримінували написання листів до Андрія Сахарова, Петра Григоренка, Левка Лук’яненка, Анни-Галі Горбач з Німеччини, члена "Міжнародної амністії" Крістіни Бремер (у матеріалах слідства вона фігурує як "націоналістка з ФРН" — хоча, насправді, була членом Соціалістичної партії Німеччини), заяву в обороні Миколи Горбаля та ще багато чого.

Слідство йшло все літо. Спершу держава призначила Стусу адвоката Людмилу Коритченко, яка вже мала досвід захисту іншого опозиціонера — Юрія Бадзя. Але з нез’ясованих причин вона зникає з процесу. У матеріалах справи немає відомостей про ці причини.



З дружиною Валентиною і сином Дмитром.

І от тоді в історії Стуса з’явився 26-річний Медведчук. Чи міг політв’язень обрати собі іншого адвоката, не призначеного згори?

Згадує Василь Овсієнко, член Української Гельсінської групи, політв’язень 1973—1977, 1979—1988 рр.: "У ті роки існував список адвокатів, з поміж яких тільки і можна було вибирати собі захисника, якщо ти проходив по політичній справі. Це, звісно, були перевірені люди, які мали від КГБ так званий "допуск" до справ такого роду.

Але в цих списках були й винятки. Наприклад, Сергій Макарович Мартиш, який, слава Богу, ще живий [інвалід Другої світової війни, кавалер ордену Вітчизняної війни І ступеня]. Він мав такий "допуск".

Оксана Яківна Мешко попросила його написати касаційну справу в справі захисту її сина Олеся Сергієнка, також заарештованого за політичною статтею. Мартиш написав її блискуче, так що його відразу викинули з того переліку обраних…

Після цього він міг захищати лише кримінальних злочинців.

Коли в 1979 році мене звинуватили, що я нібито напав на співробітника міліції і повідривав у нього ґудзики, Мешко порадила мені скористатися послугами Мартиша. І він добре мене захищав.

Він запропонував судді закрити кримінальну справу, мене звільнити за відсутністю складу злочину, натомість покарати міліціонерів, які фальсифікували справу.

Прокурор аж зайшовся від люті! Та просив суддю надіслати в адвокатську колегію Дарницького району Києва заяву "о неполном служебном соответствии" Мартиша".

Ніхто не знає, чи була можливість у Стуса обрати "менше зло". Проте є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпекою адвоката звали Віктор Медведчук.

У грудні 1979 року Медведчук захищав у суді у Василькові іншого члена УГГ. Це вже була четверта "посадка" поета Юрія Литвина — раніше він карався за "політику" у 1951—1955, 1955—1965 та у 1974—1977 роках.

Литвина традиційно для кінця 70-х звинуватили не у злочині проти радянської держави, а у тому, що він нібито "будучи у нетверезому стані та порушуючи громадський порядок, вчинив спротив працівникам міліції з використанням насильства".

Знову дисидент бідного мєнта побив!

Литвин тоді отримав три роки позбавлення волі у колонії суворого режиму. З останнього слова, виголошеного 17 грудня 1979 року:

"Зфабрикована проти мене справа є не що інше, як підла провокація, авторами якої є КДБ України, виконавцями ж — Васильківський райвідділ міліції, суд і прокуратура м. Василькова.

Провокація, вчинена проти мене, — це свідомий злочин, здійснений органами т. зв. радянської влади не лише проти мене як особи, як літератора, як члена Української Громадської групи "Гельсінкі", але й проти всіх тих, кому дорогі й близькі ідеали демократії, свободи й гуманізму.

Прокурор будував свої звинувачення не на ґрунті об’єктивних фактів (яких не було), а на хисткому тлі фальсифікацій і прямих лжесвідчень "потерпілих", які безсоромно брехали на суді під опікою "Влади" і "Закону"…

Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації.

Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець — це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей "інакодумаючих"…

Як суд, так і прокуратура, так і державна безпека, так і міліція є вузлами на батозі, яким періщать і будуть періщити Литвина за його вільнодумство, за його літературну творчість та правозахисну діяльність".

Уже після "захисту" Василя Стуса Медведчукові довірили ще двох дисидентів — Миколу Кунцевича (3 роки таборів плюс 1,5 роки з попереднього терміну) та Клима Семенюка (7 років таборів і 5 років заслання).

Роль адвоката в цих процесах варто дослідити окремо. І знову риторичне запитання — чи міг адвокат (будь-який?!) врятувати підзахисних Стуса та Литвина?

Ні, бо їхня доля вирішувалася не в залі суду. Не у Василькові, і навіть не у Києві.

Збереглися архівні документи, що свідчать: репресії у відношенні членів Московської, Української, Литовської, Грузинської та Вірменської Гельсінських груп розпочалися після відповідної санкції ЦК КПРС. Голова КГБ СРСР Юрій Андропов доповів, партія ухвалила рішення, відтак його довели до республіканських комітетів держбезпеки, і ті вже спустили на дисидентів "ланцюгових псів" із 5-го ідеологічного управління…

Усі інші коліщатка радянської тоталітарної системи лише забезпечували реалізацію московсько-цеківських рішень. Мєнти й гебісти фальсифікували справи.

Чорноволові та Горбалеві не пощастило найбільше — їм приписали "спроби зґвалтування", Ярославу Лесіву — наркотики, Олесю Берднику — підкинули валюту та порнографію тощо. Народні суди штампували терміни — по максимуму.

Адвокати відверто "відбували номер", не забуваючи, правда, здирати гонорари з убитих горем родин…

Ми всі вийшли не із гоголівської, а із брежнєвської шинелі. Хто каже, що без гріха, нехай не бреше…

Преса регулярно друкувала статті про "перерожденцев", "литературных власовцев", "агентів ЦРУ", "фашистів у сутанах", "українських буржуазних націоналістів".



Один із документів з КГБ — наказ радянським дипломатам активніше протидіяти захисту дисидентів.

Спілка письменників, провід якої точно знав вагу Стусової поезії, була відверто погромною інституцією. Інженери людських душ, підкуплені режимом, майже одностайно засуджували "неправильну поведінку" Івана Світличного, Валерія Марченка, Євгена Концевича.

Вони талановито славили Леніна, видавалися у престижних московських видавництвах, їздили за кордон, де ганебно брехали в очі "прогресивним" українцям і уникали зустрічей і дискусій з "націоналістами".

Чому суспільство не обговорює і не досліджує питання тодішньої колаборації цих людей з комуністичним режимом? Чому ми не цікавимось прізвищами суддів, прокурорів, чому не можемо пробачити конформізму, пристосуванства лише шістці комуністичної системи Медведчукові?

Чому ніхто з орденоносних інтелігентів — письменників, музикантів, вчених — не знайшов у собі мужності попросити політичного притулку у Канаді чи США та розповісти світові про фальш комуністичної системи, про русифікацію, про Голодомор?

Хто мусив знати істинну ціну поетичному генію Стуса — "син поліцая" чи керівники Спілки письменників?

Чому у вже перебудовному 85-му ще живого, але ув’язненого Стуса не було висунуто на Нобелівську премію колегами-письменниками, скажімо, Іваном Драчем?

На жаль, українське суспільство ще не дозріло, щоб про таке запитувати у людей, які пнуться вважати себе елітою.

Об’єктивним джерелом про поведінку Стуса та його адвоката Медведчука є 58-ме число московського самвидавного журналу "Хроника текущих событий". Саме там ми й можемо прочитати звіт про судовий процес 29 вересня — 2 жовтня 1980 року, що проходив у залі Київського міськсуду.

Головував суддя Фещенко, обвинувачення підтримував прокурор Аржанов, захищав Віктор Медведчук.

До речі, Стус чудово розумів, що справа не у конкретному виконавцеві, тому неодноразово відмовлявся від послуг адвоката. Взагалі! За даними джерела "Хроники…", Медведчук на суді визнав, що всі "злочини", нібито вчинені його підзахисним, "заслуговують на покарання".

Але просив врахувати, що Стус, працюючи на виробництві, "виконував норму", а до того ж має низку хронічних захворювань. Такі аргументи, треба розуміти, мали пом’якшити жорстокість спущеного з Москви вироку.

У короткому фінальному слові адвоката Медведчук сказав, що кваліфікацію дій його підзахисного "вважає вірною". Отже, він фактично підтримав звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?..

Злочин перед поетом юрист Медведчук здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи. А це точно мало б бути його обов’язком перед клієнтом. Він цього не зробив. Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?

Насправді боронили Василя дві сміливі жінки — Михайлина Коцюбинська та Світлана Кириченко (дружина іншого політв’язня Юрія Бадзя).



Фрагмент "Хроники текущих событий", яка містить виклад суду над Стусом.

Михайлина Хомівна, виступаючи в суді, назвала Стуса "людиною з оголеною совістю, нездатним пройти повз найменшу несправедливість", заявила, що "є щасливою від того, що доля звела її з підсудним".

Світлана Кириченко не відповідала на запитання катів, бо "не вважає процес законним", а відтак заявила, що "свідчитиме на тому суді, де Стус буде звинувачувати, а не сидіти на лаві підсудних", і на знак протесту залишила залу.

За словами очевидців (і це підтверджується матеріалами кримінальної справи № 5), у Стуса "вкрали" останнє слово. Спецпубліка, яка грала роль "масовки", покірно потягнулася до виходу.

Василь гучно, як він це вмів, заволав: "Палачи! И вы не смоете всей вашей черной кровью поэта праведную кровь!"



Світлана Кириченко.



Михайлина Коцюбинська.

Вирок прозвучав наче постріл: десять років позбавлення волі у таборі особливо-суворого режиму та п’ять років заслання. Визнаний "особливо небезпечним рецидивістом". Кінець терміну ув’язнення — 15 травня 1990 року.

На побаченні, відразу після суду, сказав дружині, що такого терміну "не витягне".

Стус пише скаргу — не суду, який він зневажав, а фактично — у вічність. "Оскільки кара, визначена мені, практично є карою смерті, висловлюю свою постійну вимогу — повернути всі вірші, переписані в кількох зошитах, записниках і на окремих аркушах, моїй дружині, Попелюх В. В.

Нагадаю, що ці вірші уже завтра становитимуть гордість української поезії, української культури". Так і сталося.

Після жорстокого, по суті смертельного вироку, із горьковського заслання на увесь світ пролунав одинокий, але сильний голос академіка Андрія Сахарова: "Нелюдяність вироку українському поету Василю Стусу — сором радянської репресивної системи.

Так життя людини ламається безповоротно — це розплата за елементарну порядність та нонконформізм, за вірність своїм переконанням, своєму "я"…

Вахтанг Кіпіані

 

45% украинцев не поддерживают предоставление статуса "свободной экономической зоны" Донецкой и Луганской областям, тогда как поддерживают эту инициативу 33,5%.

Об этом свидетельствуют результаты социологического исследования, проведенного Киевским международным институтом социологии 17-19 октября по поводу инициированного президентом на 25 октября общенационального опроса, передает Цензор.НЕТ.
При этом на западе страны поддерживают такую инициативу 27,1% опрошенных, не поддерживает 53,1%, в центре – 28,1% и 50,8% соответственно, на юге – 37,1% и 32,7% соответственно, на востоке, в том числе и на Донбассе 45,8% поддерживают, 35,5% - нет.
Среди избирателей партии "Слуга народа" такую инициативу поддерживают 19,8% опрошенных, 50,6% не поддерживают, среди избирателей партии "Европейская солидарность" – 11,3% и 79,6% соответственно. Среди избирателей партии "Оппозиционная платформа – За жизнь" 68,2% поддерживают, 17,6% не поддерживают, среди избирателей партии "Батькивщина" – 40,7% и 50,2% соответственно.
"Кроме этого, респондентам задавался вопрос "А что именно, по вашему мнению, означает "свободная экономическая зона"?" в открытой форме, то есть респонденты "своими словами" говорили, что именно они понимают. В общем, 32% респондентов сообщили, что они не могут ответить на вопрос. Остальные 68% дали ответы, которые, с одной стороны, демонстрируют пестроту понимания "свободной экономической зоны". С другой стороны, много ответов респондентов скорее свидетельствуют об отсутствии надлежащего информированного понимания, о чем идет речь", - отмечается в исследовании. Ознакомиться с ответами респондентов можно здесь.

 

Андрій Смолій

Це якась глибока «брєжнєвщина». Країна з суфлера.
Враження ніби слухаємо не президента європейської країни, а секретаря ЦК КПРС, який розповідає про чергову комуністичну п‘ятирічку.
Кожне друге речення - про попередників. Кожне друге слово - відвертий популізм та брехня. Кожен пункт - відвертий провал.
Це не виступ президента. Це виступ Голобородька з дешевого серіалу «Слуга народу» перед виборами.
Зеленський живе в якісь паралельній реальності. Не в Україні. Бо все що він сказав - це «казочка» московського пошибу, де створюють цю «реальність» для населення.
Єдине що хочеться після виступу Зеленського - сміятися та плакати. Бо так топтатися по країні ще треба вміти...

 

Посол Великобритании Симмонс об изменении визового режима с Украиной: Не думаю, что это вероятно в ближайшем будущем

Британская делегация посетит Украину для ознакомления с процедурами на границе и порядком выдачи документов. В то же время, в стране не считают, что изменение визового режима с Украиной вероятно в ближайшем будущем.
Об этом сообщила посол Великобритании в Украине Мелинда Симмонс в интервью агентству "Интерфакс-Украина", передает Цензор.НЕТ.
"По моему мнению, самым позитивным относительно визита украинской делегации в Лондон было то, что министр внутренних дел Украины впервые встретился с министром внутренних дел Британии. Это действительно очень хорошо и является большим шагом вперед. Они говорили о вопросах безопасности границ и вопросах выдачи паспортов, и договорились, что Соединенное Королевство отправит в Украину официальных лиц, чтобы они ознакомились с процедурами на границе и порядком выдачи документов. Я ожидаю, что этот разговор будет продолжаться некоторое время", - сказала Симмонс.
В то же время она отметила, что не считает вероятным изменение визового режима Великобритании с Украиной в ближайшем будущем.
"Я не считаю, что изменение визового режима вероятно в ближайшем будущем, поскольку это не политический вопрос, а вопрос безопасности границ. Но я очень рада, что этот диалог происходит", - подчеркнула дипломат.
Также она указала на необходимость обеспечить профессиональную и быструю выдачу британских виз украинцам.
"Первое, что беспокоит украинцев о выдаче британских виз - это возможность получить визу вовремя. Это очень справедливый вопрос. У нас есть сервис выдачи виз, и если визу не выдают вовремя, когда все документы в порядке, то посольство действительно хочет знать о таких случаях. Потому что тогда мы имеем возможность разговаривать с сервисом выдачи виз здесь и затем в Британии, чтобы убедиться, что услуга выдачи виз предоставляется за определенное время. Они очень открыты к этой обратной связи. Необходимо обеспечить, чтобы выдача виз была настолько профессиональной, насколько это возможно", - добавила Симмонс.
По ее словам, стоит помнить, что на момент, когда ЕС ввел безвизовый режим, Соединенное Королевство не было частью Шенгенской зоны из-за того, что оно имеет вопросы по безопасности своих границ, и эти проблемы не изменились.
"Поэтому это вопрос не только по Украине, это глобальный приоритет Великобритании в отношении безопасности границ. Этот вопрос встал особенно остро в начале войны в Ираке и из-за проблемы джихадистов, боевиков, которые могли попадать в страну, а также в том числе из-за потоков нелегальной миграции и опасности организованной преступности. Это показатели, которые принимаются во внимание, когда обсуждается вопрос их визового режима с Соединенным Королевством. Итак, будущий вопрос о том, как будет выглядеть этот режим между Британией и Украиной, зависит от этих показателей, а не от наших политических переговоров или от подписания соглашений о партнерстве", - сказала посол.

 

Зеленський не зможе прикрити Кримом повзучу капітуляцію і власну безпорадність, - Турчинов

Розігруючи разом з Януковичем, Медведчуком та іншими представниками п’ятої проросійської колони кримську карту, Зеленський намагається відвернути увагу суспільства від власної політики повзучої капітуляції.
Про це написав керівник Центрального штабу "Європейської Солідарності" Олександр Турчинов на своїй сторінці у Facebook.
За його словами, у своїй програмній промові, проголошеній сьогодні перед Верховною Радою, Володимир Зеленський "черговий раз дав наказ своїм кишеньковим слідчим розібратися з тими, хто "без бою віддав Крим"".
"Це спроба Зеленського приховати свою відповідальність за провал боротьби з пандемією, масштабну корупцію, руйнацію економіки, власну безпорадність та нездатність керувати країною", – наголосив Турчинов, додавши, що дивно чути подібну войовничу риторику від людини, яка весь час свого перебування на посаді Верховного Головнокомандувача все робить, щоб ухилитись від будь-якого, навіть локального, бою з ворогом, від того, щоб звільнити хоча б метр української землі.
Турчинов наголосив, що його неможливо залякати кримінальними переслідуваннями. "Я це проходив і в часи Януковича, і в часи Кучми. Мені є про що свідчити", – сказав він, додавши, що готовий в деталях розповісти, "як в тих жахливих умовах ми врятували країну, як придушили сепаратистські заколоти від Харкова до Одеси, як реанімували Збройні Сили, як зупинили просування ворога на Захід і почали звільнення нашої землі…".
Також Керівник Центрального штабу ЄС пояснив, що якщо говорити про звільнення військовим шляхом Криму від російських окупантів, "то у Головнокомандувача ЗСУ Зеленського, на відміну від 2014 року, є для цього всі можливості". "Тим більше, що в юридичному плані окупація Криму в 2020 році нічим не відрізняється від окупації півострову в 2014", – додав він.
"Розігруючи разом з Януковичем, Медведчуком та іншими представниками п’ятої проросійської колони кримську карту, Зеленський намагається відвернути увагу суспільства від власної політики повзучої капітуляції, приниження армії і країни, від передачі ворогу інформації про унікальну операцію наших спецслужб та провалу затримання російських військових злочинців", – зазначив Турчинов.

 

Aleksandra Abdeeva
Да что вы знаете про лизоблюдство?
Слуга Третьякова