Цікаві фрагменти зі спогадів Командувача військами союзників генерала Ейзенхауера (згодом президент США у 1953-1961 роках) про маршала Жукова: "Під час кількох годин, проведених у літаку, маршал Жуков і я часто обговорювали військові операції... Великим одкровенням виявився для мене його опис російського методу наступу через мінні поля. Німецькі мінні поля прикриті оборонним вогнем противника були тактичною перешкодою, що завдали нам численних втрат і викликали значні затримки. Пробиватися через них, завжди було складно, хоча наші інженери винайшли чимало механічних пристроїв для безпечного знищення мін. Маршал Жуков буденно зауважив мені: «Існує два види мін: протипіхотні та проти машин і танків. Коли ми упираємося в мінне поле, наша піхота продовжує наступ так, ніби його там не було. Ми розглядаємо втрати понесені від протипіхотних мін як рівні тим, які ми зазнали б, якби німці вирішили захищати цю ділянку щільним зосередженням сил замість мінних полів. Піхота, що наступає, не детонує протимашинних і протитанкових мін, тому після того як вона проходить мінне поле і укріплюється на протилежному боці, за ними йдуть сапери і боронять проходи, якими можуть пройти машини...» Мені уявилася виразна картина того, що сталося б з будь-яким американським або британським командувачем, який спробував би вдатися до такої тактики, і ще яскравіша картина того, що заявили б люди в будь-якій з наших дивізій, якби ми спробували зробити подібну практику частиною нашої тактичної доктрини... Американці вимірюють ціну війни людським життям, а росіяни — загальними витратами нації. Наскільки я міг бачити, Жуков мало дбав про методи, які ми вважали життєво важливимим для підтримки духу американських військ: систематична ротація підрозділів, умови для відпочинку і розваги, короткострокові відпустки, але перш за все - вироблення методів, що дозволяли уникати нараження людей на бойові ризики, які не є необхідними. Все це, що було звичайною практикою в нашій армії, було переважно невідоме у його армії. ...Фундаментальна відмінність американських та російських поглядів на поводження з людьми проілюструвалася також і в іншому випадку. У розмові з російським генералом я згадав про важку проблему необхідності дбати про велику кількість німецьких військовополонених — проблему, з якою нам доводилося стикатися у різні періоди війни. Я згадав, що ми видавали німецьким полоненим той самий раціон харчування, що й нашим власним солдатам. "Навіщо Ви це робили?" — здивовано вигукнув Жуков. Я відповів, що по-перше, моя країна зобов'язувалася до того ж умовами женевських угод. По-друге, у німецькому полоні знаходилися тисячі американських та британських військовослужбовців, і я не хотів давати Гітлеру приводу поводитися з ними гірше, ніж він це вже робив. Жуков був уражений цією відповіддю ще більше і вигукнув: «Але що вам за клопіт до солдатів захоплених німцями?! Вони потрапили в полон і вже все одно не могли далі боротися! Уривки цитуються за Dwight D. Eisenhower, "Crusade in Europe", The John Hopkins University Press, 1997 (перш. 1948), стор 468-470. Що цікаво, у російському перекладі мемуарів Ейзенхауера (2000 видання!) ці уривки, здавалося б особливо цікаві російському читачеві, вилучені. Усім, хто кричить "можемо повторити", треба пам'ятати, що їх відправлять воювати методами та традиціями Жукова.
