Російсько-Українська війна. Новини

А в смотровую щель, такое небо смотрится, такой хороший день и умирать не хочется ...



Капітан Олександр Лавренко, молодший сержант Олександр Вохрамеєв, старший солдат Андрій Кулягін, старший солдат Федір Синельник, старший солдат Володимир Варфоломеєв, старший солдат Юрій Кравченко, сержант Євгеній Юденко...
Чотири роки тому ці воїни 93 бригади Холодний Яр загинули в бою за Україну. Бою страшному і тяжкому, який зламав волю ворога.
В липні 2014 року 93-тя окрема механізована бригада стрімким ударом звільнила низку населених пунктів, включно з Тоненьким. 19 липня бійці обійшли зайняті на той момент бойовиками Водяне, Опитне, Піски, Первомайське і зайшли відразу в частину протиповітряної оборони біля Донецького аеропорту, яка пізніше отримає назву «Зеніт».
21 липня сили зі складу 4-ї батальйонно-тактичної групи (БТГр) 93 бригади атакували Піски з боку ДАП. Цей удар у поєднанні з атакою Карлівки мав створити напівоточення путінських сил в районі Нетайлового та Уманського.
На штурм Пісків зі складу 4 БТГр було виділено п'ять танків та три БМП, які супроводжували піхотинці та бійці добровольчих батальйонів.
Варто сказати, що 4 БТГр фактично була ударним угрупуванням, створеним на базі танкового батальйону 93 бригади, і якщо з технікою, яка незадовго до описаних подій пройшла "своїм ходом" з Дніпропетровщини під Донецьк, особливих проблем не було, то піхотинці були зібрані з різних підрозділів.
Дмитрий Кащенко, який очолив штурм Пісків та на той час командував танковим батальйоном бригади, мав у розпоряджені 46 бійців.
О 8:30 він повів чотири танки та дві БМП на великий блокпост бойовиків в місці будівництва моста між Пісками та Первомайським, який став у майбутньому легендарною Республікою Міст. Блокпост був побудований грамотно, і повністю розмінувати його вдалося тільки на другий місяць після взяття селища. За відомостями розвідки, там розташовувалося до роти особового складу, кулемети, міномети.
Друга група на чолі з капітаном Олександром Лавренком у складі танка і БМП отримала завдання блокувати можливий контрудар противника з напрямку Донецька. Вона пішла в атаку на блокпост біля «Вольво-центру» практично на в'їзді в Донецьк.
Згадує Дмитро Кащенко: "Ми дійшли до мосту. Я глянув на годинник, як раз було 9:04, і доповів комбригу, що починаю працювати. Ми зробили по два постріли з кожного із чотрьох танків, а потім розділилися на дві групи, тобто по 2 танка, щоб охопити міст з двох сторін. Машини, які пішли під міст, очолив Паша Вовк, сміливий, відчайдушний старлей".
Танки і одна БМП Вовка обстріляли міст, піхотинці ж пішли справа через те, що потім називали "Техноторгом" - подвір'ї фірми, яка торгувала тракторами і промисловий недобуд. Танк молодшого сержанта Козаченка №518 увірвався під міст, й розвернувся, шоб прикрити піхоту вогнем. Механізм заряджання гармати заклинив, бойова машина була підбита з гранатометів. Екіпаж встиг врятуватися та зайняти оборону в зелені приватного сектору.
В цей час підішли танки комбата Кащенка, який на той час спішився й рухався з піхотинцями. "Мішки" вогнем з гармат прикрили побратимів зі знищеної "518-ї" машини.
Під час відходу група потрапила під зосереджений вогонь окупантів. Серед інших поранено було й комбата.
«Я спочатку навіть не зрозумів, що сталося, просто впав. А потім ноги почали боліти, наче сильна судома. Кілька секунд був у паніці, а потім сховався за купу піску, перекинувся і далі стріляв. Потім перев'язав одну ногу джгутом, хоча взагалі думка була, що я вже загину від втрати крові, тому вирішив продовжити далі бій. Але хлопці мої побачили, що мене поранило, підбігли до мене і закинули мене на танк. Жага була божевільна. Танкісти возять великі баклажки з технічною водою. Я коли добрався до 10-літрового бутля, то залпом випив третину. Я пив цю воду і пам'ятаю, що в ній були плями масла, масло шматками там плавало! Потім я вже дав команду відходити, тому що під тим обстрілом ніхто б не вижив. Зібрали поранених, танки прикривали піхоту. Поки їхали, втратив свідомість. Я не міг розмовляти. Розуміти все - розумів, але думав, що мені капець, що від втрати крові я, швидше за все, помру», - згадував потім Кащенко.
В цей самий час драматично розвивалися події на околиці Донецька, куди висунулася група Олександра Лавренка.
Спогадів безпосередніх учасників подій тих про бій майже не збереглося, тому відновлювати картину доводиться буквально з уривків інформації.
Група нарвалася на серйозні сили противника з бронетехнікою. Прямим пострілом із Т-64 капітана Лавренка було вражено один із танків противника, знешкоджено інший. Вдалося знищити і підкріплення бойовиків.
“…Його екіпаж побив три автобуси з піхотою, які прийшли на допомогу з Донецька. Трьома пострілами знищив близько ста чоловік... У нас вже було дуже багато поранених, їх звозили в певний пункт, де доктор надавав медичну допомогу. І тут бойовики щільно накрили це місце мінометним вогнем. Саша на той момент розстріляв весь боєкомплект. Але все одно поїхав туди, звідки вівся мінометний обстріл. За словами бойовиків, він увірвався на цю мінометну позицію, два або три мінометних розрахунку розтоптав просто гусеницями танка. Але оскільки він під’їхав дуже близько до сепаратистів, його машину спалили... Коли діставали звідти екіпаж, то механік водій і навідник вже були мертві. А Саша, щоб не потрапити в полон, підірвався на гранаті. Відповідно, з собою ще пару сепаратистів забрав на той світ вже в останній момент життя. Своїм вчинком Лавренко і його екіпаж врятували життя близько 40 осіб... Їх вчинок оцінив навіть ворог: тіла екіпажу через кілька днів після бою віддали помитими і переодягненими. Правда, не втрималися від капості: перед цим дружині Саші в соцмережах відправили фотографію з обгорілими тілами…", – розповідав Дмитро Кащенко.
Так закінчився перший бій в Пісках, який тривав три з половиною години.
"Важливо відзначити, що українська армія вперше за всю історію боїв на південному сході України ризикнула ввести важку бронетехніку в міську забудову... удар 21 липня змусив Стрєлкова задіяти практично всі резерви, щоб перешкодити розвитку первинного успіху хунти", - писали в ті дні "геббельси" путінських найманців.
В той день селище Піски так і не опинилося під нашим контролем, однак бойовики, деморалізовані атакою 4 БТГр та артилерійськими обстрілами, дозволили 24 липня визволити цей, тепер вже відомий на весь світ населений пункт без суттєвого опору.
Вічна пам'ять полеглим за Україну Героям!
Честь і шана, Побратими!

 

По бойцам сил ООС, противник применил вот такие ракеты - боевая часть 220 мм РСЗО "Ураган" с двигателем БМ-21 "Град" (данное фото ракеты сделано на месте обстрела подразделений 46-го батальона).

 

Житель поселка Водяное под Мариуполем,рассказывает правду о жизни возле "русского мира".

Житель поселка Водяное под Мариуполем считает россиян хуже фашистов, которые постоянно наносят удары по мирному населению Украины.Мужчина не считает жителей страны-агрессора братьями, которые постоянно обстреливают поселок, что подтверждают побитые дома, воронки от снарядов и выбитые стекла. Также житель поселка рассказал, что ему некуда уехать из Водяного, но если бы была возможность, он не сделал бы это из принципа. "Я украинец, когда меня здесь убьют, они будут знать, что убили украинца", - объяснил он.

 

Роман Донік

Уже многие слышали, что за некоторое время до начала перемирия, бойцы на фронте "нанесли ураження" по противнику, который готовился перед самым перемирием обстрелять наши позиции. Отработали по нескольким целям, где по оперативной информации, проходило сосредоточение техники, артиллерии и личного состава. Сейчас уже есть подтвержденные данные по уничтоженной технике противника. И судя по цифрам, они реально готовили какую-то гадость. Были уничтожены 22-25 военных грузовиков (красиво стали, кучно и попали то ли в бочку с топливом, то ли в заправщик), 2 бэхи, 2 МТЛБ и затесавшаяся "стрела 10". Что там было прицеплено к машинам тоже пока уточняется. По живой силе точных данных нет, но россияне на своих ресурсах, по горячим следам, писали, что около 20 убитых и около 150 раненых (!!!) "мирных жителей". Видимо, как всегда, шахтеры на пикник собрались. После такого пикничка они как раз БУКом Боинг сбили. Ответить на наши действия "мирные шахтеры" уже не успели. Сначала зализывали раны, а потом и перемирие подоспело. А мы перемирие соблюдаем свято.
Так что армия воюет и выполняет единственную задачу - защищает наши мирные города от русского мира.
Так что доверяйте армии. Помогайте армии. Армия воюет. Армия защищает Украину.

 

«Вони нас чекають», — бійці ЗСУ на передовій про мешканців окупованого Донбасу.

Українські бійці, які тримають оборону на передовій біля Бахмутської траси на Луганщині, впевнені, що перемир’я довгим не буде — бойовики зараз активно укріплюють свої позиції.Бійці ЗСУ ж від початку режиму тиші 21 липня пильність подвоїли — і раніше на цій ділянці фронту російські окупанти постійно намагались відібрати в українських військових панівні висоти за допомогою атак диверсійних груп, а під час режиму тиші бойовики певні, що відкривати вогонь першими бійці ЗСУ не будуть, тому й можуть російські окупанти вчинити провокацію будь-якої миті.Українські ж бійці впевнені, що ворог, прикриваючись мешканцями окупованого Донбасу, насправді тільки погрішує своє становище, бо цивільні російських окупантів ненавидять все більше.«Вони нас чекають», — кажуть бійці ЗСУ на передовій Луганщини про мешканців окупованого Донбасу.Надійно тримаючи оборону, українські військові, запевняють, готові звільнити окупований Донбас.«Перемога буде за нами», — впевнені українські армійці.

 

Не знайшов у пошуку,мабуть цього відео не булу...

"7-а шалена рота"