Російсько-Українська війна. Новини

Автономный источник питания (напряжением 9 или 12 В) обеспечивает работу СО в течение 30–90 дней с учетом не менее 100 радиопосылок в день... http://117orb.at.ua/publ/5-1-0-56

 

Гітара одного з бійців 24 окремої механізованої бригади з передової. І хто сказав, що гітара не ударний інструмент?

 

Бойцы ВСУ сбили три вражеских беспилотника в небе над Луганщиной.

 

«Наших хлопців не розпинали, а вішали» – захисник аеропорту «Дєд».

«Коли починалися години перемир’я, вони, не ховаючись, проводили ротацію, поранених забирали, убитих. І як тільки все, що їм треба, зробили – одразу відкривали вогонь»

Леонід Станчук із позивним «Дєд» воював в окремому 90-му батальйоні 95-ї аеромобільної бригади. Майже два місяці захищав Донецький аеропорт. «Дєд» розповів Радіо Свобода, з якими відчуттями «кіборги» виходили на ротацію через блокпости сепаратистів та як бійці «Правого сектору» прикривали військових.
–Ми зайшли в Донецький аеропорт 30 листопада. У терміналі і на вежі ми були до 20 січня. Наш підрозділ вийшов за межі аеропорту тоді, коли командування ухвалило відповідне рішення.
Танки гатили по приміщеннях, де ми перебували. Це не забути
Пам’ятаю усе за той період. Що відбувалося? Бойові дії. Яким чином? Та по-різному. Кожний день були штурми, кожний день бойові дії. Найяскравіше пам’ятаю найсумніше – поранення друзів – й найекстремальніше – обстріли танками. Танки гатили по приміщеннях, де ми перебували. Це не забути.
–Мій підрозділ був на вежі. Коли трохи затихало, ми спускалися на летовище, оглядали і вежу, і прилеглу територію для нашої безпеки. Коли бойові дії відновлювалися, хоча вони, скажімо так, і не припинялися, але коли сильніші бойові дії починалися, усі назад поверталися у вежу, займали свої позиції.
Ми не могли точно оцінити те оснащення, яке було у бойовиків. Візуально – така ж зброя, як і в нас. Вони мали достатню кількість кулеметів «Утьос» російського виробництва. Це крупнокаліберний кулемет, схожий на наш «ДШК», але модернізований. Та й усе їхнє озброєння було кращим, бо сучасніше.
У нас були снайперські гвинтівки «СВД», а вони теж їх використовували, але з більшою прицільною дальністю. І на «дуелі» наш снайпер їх не міг дістати, а їхній нас спокійно діставав. Користувалися вони ще розривними кулями у крупнокаліберній снайперській гвинтівці – у нас таких не було. Якщо куля вціляє, наприклад, у віконний чи дверний проріз у приміщенні, то розривається.
Ми озброєння мали достатньо, але гіршої якості
Тож ми озброєння мали достатньо, але гіршої якості.
«Нині Донецький аеропорт – це плацдарм для наступу»
Утримання Донецького аеропорту 242 дні було не марним, як і не марні жертви за нього
– Утримання Донецького аеропорту 242 дні було не марним, як і не марні жертви за нього. Це плацдарм, на якому нині закріпилися бойовики і російські війська. І це вже плацдарм для наступу на ті ж Піски, Водяне, на Опитне.
Але ми не могли його утримувати, бо все було ущент зруйноване. Не було більше можливості тримати оборону цього об’єкта. То був вимушений захід – відступити. І те, звідти бійці лише трохи відійшли за летовище, щоб можна було укріпитися.
–Я виїжджав на ротацію через блокпости сепаратистів. На той момент підполковник Олег Кузьміних приїхав за нами на вежу на «КамАЗі». Туди сіли декілька людей, і з ОБСЄ, і представники російських військ. Ми під’їхали до блокпосту. Там були журналісти російських ЗМІ. Я бачив «Моторолу» – він близько стояв, якісь репліки кидав.
Туди сіли декілька людей, і з ОБСЄ, і представники російських військ. Звісно, було образливо. Усі наші переживали. Але ми розуміли, що є Мінські домовленості
Звісно, було образливо. Усі наші переживали. Але ми розуміли, що є Мінські домовленості.
Та коли сепаратисти просили перемир’я на дві-три-чотири години, ми дотримувалися, а вони – ні. Самі ж просили, і самі ж підло його порушували.
Коли починалися години так званого перемир’я, і ми не відкривали вогонь, вони, навіть не ховаючись, проводили ротацію. Поранених забирали й убитих вивозили. І як тільки все, що їм потрібно, зробили, одразу відкривали вогонь
Як це відбувалося? Їхнє командування зверталося до нашого командування. Просили на дві-три години дати команду, щоб не було воєнних дій. Коли починалися години так званого перемир’я, і ми не відкривали вогонь, вони, навіть не ховаючись, проводили ротацію. Поранених забирали й убитих вивозили. І як тільки все, що їм потрібно, зробили, одразу відкривали вогонь, хоча ще обумовлений час не закінчися.
Те, що хтось каже, що на війні все робиться, як робиться, і не виконуються якісь команди – неправда це все. Все роблять по команді. Є команда стріляти – стріляємо, команда не стріляти – не стріляємо.
Коли було перемир’я, і ми його дотримувалися, але нас обстрілювали, тоді ми виходили по зв’язку на командування і говорили, що нас обстрілюють. Якщо щільним вогнем, то ми доповідаємо і чекаємо команди. Як правило, була команда відповідати, і ми пригнічували їхній вогонь.

Було холодно. Вода замерзала, їжа замерзала. Були такі маленькі газові горілки, на яких розігрівали і воду, і їжу. Але то таке, то солдатські будні.
Туди волонтери не могли заїхати. До нас під’їжджали так звані «Ластівки», як ми їх називали. Це БТРи, командуванню яких ми замовляли, що нам потрібно – чи воду, чи їжу, чи бензин для розігріву чи для переносних станцій живлення. Усе підвозили у достатній кількості. Бували збої, як на війні, але всього вистачало.
«Бійці «Правого сектору» стояли з нами пліч-о-пліч»
У «Правому секторі» – геройські дівчата і хлопці, велике їм дякую, що прикривали
– У «Правому секторі» – геройські дівчата і хлопці, велике їм дякую, що прикривали. У той час, коли ми були в аеропорту, із нашими БТРами під’їжджали бійці «Правого сектору» і з нами пліч-о-пліч стояли. Якось приїхав їхній боєць Яшка. Маленький такий, сам по собі емоційно заряджений. Він казав: «Комбат «Чорний» дізнається, що я тут – голову відірве».
Вони молодці, вони дуже багато допомагали. Я про «Правий сектор» і саме тих, кого я бачив, можу сказати, що це героїчні, порядні люди, які вміють воювати.
Зброю їм не віддавали, а боєприпасами допомагали. У них зброя певною мірою поганенька була. Боєприпасами, якими вони просили поділитися, ми ділилися, бо ж робили одну справу. Вони дійсно нас захищали, і ті ж Піски тримали.
Був випадок, що хотіли побачити снайпера, де він є, бо не могли вирахувати його позицію. То хлопець з «Правого сектора» встав, присвітив себе ліхтариком і каже: «Ось я, ось я, стріляй».
– Наших хлопців не розпинали, а вішали. Було таке, коли терористи зайняли старий термінал, а наші відійшли на новий. На старому терміналі вони повісили одного нашого і двох своїх. Вони навіть своїх вивісили, мабуть, щоб настрахати нас.
У полон наших багато потрапило. Кулеметника Ігоря Брановицького з нашого підрозділу катували, а потім сам «Моторола» його застрелив – добив.
Ігор себе тримав гідно. «Моторола» його застрелив – добив
Хлопці розказували, що терористи зразу питали, де кулеметник, й сказали, що він «200-ий». Ігор себе тримав гідно. Вони його побили так, що був, як холодець, а «Моторола» уже добив.
Втрачати бойових товаришів – це взагалі дуже страшно. Навіть інколи поранення, хоча і незначні, на них дуже страшно дивитися. Бо ж страждає людина, яка вже стала тобі рідною.
Про всіх хлопців, з яким воював, можна розказувати, як про героїв. Бо ні один не злякався, не відійшов назад, не втік, не сховався, ні десь не пересидів. Особливо Олексій Панченко, який загинув біля вежі.
Він був мужній, освічений. Він у Черкасах обіймав посаду в одному з департаментів адміністрації і пішов воювати, захищати вітчизну. У мирному житті весельчак, добродушний, щирий, суцільний позитив. А в бою такий мужній, відчайдушний, просто змінюється людина. Про всіх моїх товаришів можна таке казати.

 

80-я бригада и пиар – это понятия, лежащие по разные стороны полюсов. Это как север и юг. Пацаны, о которых не особо помнят до сих пор. Хотя сделали они не меньше других, а где-то и больше, – говорит сидящий передо мной десантник… 79-й бригады.

Мы все знаем о Донецком аэропорте, люди, которые никогда не были в Донецке и его окрестностях, знают о Песках, Авдеевке, Спартаке, Тоненьком… Но мало кто знает о том, что творилось в Луганском аэропорте, о боях в Хрящеватом, Георгиевке, Красном, Николаевке.

Переброска бойцов в Луганский аэропорт происходила на Илах, один из которых потом сбили. Илы заходили на посадку ночью, то, что могли отработать по ним с земли, знали все.

Я сидел в кабине тогда – рассказывает капитан 80-ки, позывной «Барсук». – Красивый вид. С одной стороны, Донецк, с другой – Луганск. А все, сжатые, как в пружину, борттехники, пилоты, все наблюдают землю, нет ли пуска ракеты снизу?

- А те Илы, на которых вы летали, были оснащены тепловыми ловушками?

- Да, были, но если ты спрашиваешь о сбитом Иле, то его сбили на заходе на посадку. Был выстрел из ПЗРК, и Илюша выпустил ловушки. Но после этого его добили с крупнокалиберного пулемета и он взорвался прямо в воздухе. Территорию вокруг аэропорта мы не контролировали, подразделения в аэропорту были, по сути, в окружении, доставка личного состава и снаряжения могла осуществляется только самолетами. Мы, после того как сбили Ил, выдвинулись вперед, оттеснили сепаров, собрали то, что осталось от погибших пацанов, подорвали неразорвавшийся боекомплект. Тяжело было. На месте этих ребят мог быть и я, и любой другой, кто летал этими самолетами. Они ведь летали четыре раза сюда.

Порядка ста человек, 80-я, разведрота 1-й танковой, две ЗУ, одна минометная батарея на весь аэропорт, несколько единиц брони. Вот и весь состав бойцов, который в тот момент находился в окружении. Командир, который руководил обороной аэропорта, позывной «Кобра», сосредоточил всех бойцов на территории аэропорта возле построек и укрепов.

Выставили круговую оборону и так держались. Взлётка должна была охраняться, но возможности осуществить охрану не было. И самолеты летали, понимая, что их могут сбить. И аккумулировали силы батальонно-тактических групп.

- Сейчас уже, анализируя происходящее, я понимаю, зачем все это делалось. После сбития Ила мы начали выходить из аэропорта, нам начали ставить задачи, мы начали брать населенные пункты. Видимо, мы должны были потом пойти в сторону Краснодона, Зеленополья, в общем, на перекрытие границы. Но сбитый самолет, конечно, поломал план операции. Аэропорт должен был быть отправной точкой для батальонных групп, которые должны были идти на перекрытие границы.

К концу июля бойцов начали накрывать. В аэропорт прорвалась БТГ во главе с комбригом Андреем Ковальчуком, который, будучи раненым, не запрашивал эвакуацию, а оставался в аэропорту. БТГр состояла из батальона 128-й бригады, роты 80-й с артбатарей гаубичной и танковой роты. Аэропорт тогда крыли уже всем. В отличие от аэропорта в Донецке, боевики изначально не жалели постройки сооружений, их сравнивали с землей всем, чем можно. Грады, Смерчи, разнообразная ствольная арта, в том числе Пионы.

А в это время 80-я с пехотой пошла вперед и взяла Георгиевку, Лутугино, Успенку на соединение с 95-й для окружения Антрацита и Красного Луча. Хрящеватое, в котором сепаратистов уже не было, были регулярные войска РФ. Георгиевку держали с «Айдаром» 12 дней для того, чтоб можно было создать артерию снабжения с аэропортом.

- Я помню, как уже потом мне звонили и говорили, что на ICTV вышел сюжет об обороне Георгиевки. Когда танки и другая броня бежать начали, я тогда выходил в эфир к айдаровцам и другим частям, что были тут и говорил: никто *маты, много матов* отсюда не уходит. Стоим! И они вернулись. С РПГ мы с пятого выстрела подбили 72-ку. Я вызвал свой танк с высотки, там парень, отчаянный, конечно, был, он два танка тогда подбил. Тогда я еще Сушку вызывал, она неплохо тогда отработала. Когда мы зашли в Георгиевку, мы там 300 метров контролировали. А после штурма все село взяли.

После штурма у нас пленные были, все россияне. Питер, Алтай, Краснодарский край. Был еще какой-то зампотыла «ЛНР», миллион рублей за себя давал.

Потом они просто неделю накрывали село, нас не побили, только село разнесли. А потом мы уже взяли Лутугино и Успенку.

Бои, которые происходили тогда возле Луганска, велись не с сепаратистами. И все, кто был там, это знали и относились к этому спокойно. Перематы в эфире с чеченцами с взаимными угрозами, обмен «пожеланиями» в эфире от когда-то «братских» десантников и пленные солдаты РФ, запертые по подвалам, четко демонстрировали противника.

- Последние сепары, которых я видел, это разведрота «ЛНР» еще в Георгиевке – продолжает свой рассказ «Барсук», – в Лутугино я взял в плен майора РФ. Те сепаратисты, на которых позже натыкались, мы видели их только бегущих. А потом пошли войска РФ. Штатные войска, в форме, в касках, ну не шахтеры совсем. Я тогда закрывал фланг у Красного, и мы видели, как выезжали Грады и крыли Хрящеватое, аэропорт, нас… Разворачиваются и уезжают. Так их и не обстреляли. Там потом самолет сбили, мой зам этого летчика искал там, нашел. В Хрящеватом мы остановили конвой, не пропускали.

На тот момент победа была очень близка. У сепаратистов уже стрелять даже нечем было. А потом зашли россияне. Если бы они не зашли, мы бы закрыли границу и война уже давно бы закончилась. А так…

Меня ранило под Красным. Мы тогда порубили штурмовую группу, ну явно шла десантура. Всё, как у нас: три БТРа, за ней пехота под прикрытием коробочек рядами с поднятыми автоматами и топают штурм. Ну мы там и дали им с фланга, сожгли эти БТРы, положили эту штурмовую группу. Мы еще там, в соседнем леску, минометами догнали какую-то группу. Что там было, не знаю, но взрывалось часа два. Но они нас вычислили, где мы, как стоим после этого боя, и обстреляли Градами. Один снаряд прилетел в блиндаж, одиннадцать двухсотых. Не повезло. Меня тогда ранило, с позиций забрали, вернули в аэропорт. Когда меня туда привезли, там уже был мрак. Все разбито, разрушено, одни обломки.

И буквально через неделю начался тот самый штурм. Кантемировцы на своих Т-90, псковская десантура, арта. Началась мясорубка.

Лупили нас тогда жестко, всем лупили. Мы оттуда ушли, потому что там банально уже не за чем прятаться было. Прикрыть нас было нечем, танкисты из аэропорта просто удрали.

Десантники бегали у обломков и отстреливались. Танки жгли с помощью СПГ (прим. ред.: судя по всему, имеется в виду СПГ-9), сожгли два Т-90. У нас всего два СПГ было, один из них трофейный. Было бы больше, было бы и толку, конечно, больше. Ковальчук вызывал огонь артиллерии на себя, тоже крыли их броню всем, что было. Нас прикрывали всем, Смерчи, Ураганы, Грады, там был ад. Российская арта тоже валила жестоко. Бункер, который был в аэропорту на случай ядерной войны, просто треснул от попадания артснарядом. Бункер треснул. Я не думал, что такое возможно. Не знаю, чем они стреляли, но когда снаряд попадал на землю, то воронка была метров пять в длину и метра два в ширину. В бункере от попадания разошлись трещины, потолок упал и привалил пленных, которых мы там держали, мы их разгребали потом. Поначалу россияне шли, конечно, мощно: танки, БТРы, БМП, штурм – красиво всё, по учебнику. А получили таких *******… Когда в аэропорту уже прятаться было не за чем, мы пошли на прорыв и таки вышли оттуда, то они еще два дня боялись зайти в аэропорт. Говорили, что бои идут, и обстреливали руины. В СБУ есть перехваты их разговоров, как они отзванивались командирам и говорили, что идут бои, хотя мы уже были далеко. Всыпали мы им, конечно, жестко тогда.

Псковские нам до сих пор стрелки набивают на «десантура точка ру». Встретимся, мол, еще, мы вам отомстим, вы нечестно поступили, будьте мужчинами. В общем, обидно им, покосили мы их там трошки. Да и не только псковских. Мы второго августа арту наводили под Хрящеватым, так накрыли БТГр костромской десантуры.

- И что, сильно накрыли?

- Ну как, сильно…Полностью. Вообще полностью, ни одна машина тогда не вышла. РСА (прим. ред.: судя по всему, имеется в виду разведывательно-сигнальная аппаратура) тогда поставили под Краснодоном наши разведчики, прослушали костромских и накрыли. И таких случаев было немало. Да и вообще немало там всего было, все рассказывать – книга получится.

В общем, Луганский аэропорт им точно немалой кровью достался. Пусть гордятся им, ходя на могилы побратимов.

Выход из аэропорта был в процессе ожесточенных боев. Бой шел до вечера, штурм к вечеру смогли отбить и оттеснить противника. Выходили ночью, прямо во время боя. Всё тот же Ковальчук, который больше месяца руководил обороной аэропорта, будучи раненым, отказываясь от эвакуации и даже не думая, что будет направлять своих ребят из штаба в тылу.

Бойцы, которые рассредоточились на территории аэропорта и вели бой под постоянным огнем своей и чужой артиллерии, прорвали окружение и вышли. Во время боёв порядка двадцати человек попали в плен. Почти полтора десятка ребят погибли. Четверо из попавших в плен смогли бежать, часть в неволе расстреляли, отомстив за упорное сопротивление, часть десантников до сих пор в плену.

Потому, когда в очередной раз мы будем говорить о героях, не стоит забывать о десантниках 80-й львовской бригады. Об их аэропорте. Об «их Песках» — Георгиевке. Об «их Тоненьком» — Хрящеватом. Об их ожесточенных боях и их жарком лете 2014, когда 80-я аэромобильная бригада рубилась с сепаратистами в Славянске, а потом была отправлена в аэропорт, где её ждали новые вызовы и бои. Это бойцы, о которых должны помнить, как и о 25-й, 79-й и 95-й бригадах. Просто потому, что они стоят того, чтоб о них помнили. Вот такой вот аэропорт, которого как будто и не было, вот такая 80-я бригада, подвиг которой не то что забыли, в большинстве о нем и не знали, и не знают.

Но мы не забудем о них, правда?

http://petrimazepa.com/voyna/luganskaero.html

 

Мой бат тренируется в Артеме.Воистину- тяжело в учении легко в бою.

 

Хорошая новость,давно ждали,но враг коварен,пока не раслобляемся,а вдруг ДЕЗА.

 

Прес-центр АТО

Ситуація на сході України залишається контрольованою з боку сил АТО.
Станом на 18 годину, сьогодні, 11 липня, проросійські найманці здійснили понад 20 обстрілів позицій сил АТО. Три цьому бойовики тричі порушили Мінські домовленості. Зі 120-мм мінометів бандформування обстріляли позиції захисників України поблизу н.п. Опитне о 5.55 та близько 12-ї. О 16-й години – позиції поблизу н.п. Троїцьке.
Протягом 11 липня зі стрілецької зброї, мінометів, гранатометів обстріляні позиції сил АТО в районі н.п. Кримське, Кірово, Сизе, Новотошківське, Травневе. Неодноразово – поблизу н.п. Лозове, Піски та Опитне.
Сьогодні прольотів ворожих безпілотників не зафіксовано.
Захисники України діють впевнено на всіх ділянках оборони. На провокації бойовиків бійці АТО не піддаються та дають адекватну відсіч зі зброї, не забороненої Мінськими домовленостями.

 

Это то , что мы пытаемся чинить.

 

Екс-солістка гурту «Сливки», акторка, що знімалася у понад 16 серіалах, поетка Алла Мартинюк каже, що її головною професію тепер є волонтерство. Вона вже 10 місяців регулярно їздить на фронт із допомогою, після того, як її рідний брат пішов служити до батальйону «УНСО». Про це повідомляють Патріоти України з посиланням на Радіо Свобода. «Мала, дякуємо за те, що ти є. Ти – наше свято», – пишеться на прапорі, який українські військовослужбовці передали Аллі зі Сходу. Сама ж поетка розповідає, що на фронті вона отримала позивний «Бріджит», і з задоволенням демонструє іменний шеврон. Тепер вже активний волонтер Алла Мартинюк каже, що поїздки до «хлопців» – це як наркотик: ти не можеш їх покинути. «В них там зовсім інші очі», – розповідає дівчина. Спочатку акторка допомагала тільки батальйону «УНСО», а зараз займається волонтерством майже у всіх секторах.

 

Погорелец на Дебальцевском направлении.

 

Зведені дані РНБОУ щодо ситуації у зоні АТО – 12 липня 2015 р.

Обстановка в районі проведення антитерористичної операції залишається складною. Противник продовжує нарощування бойових можливостей власних озброєних формувань, поповнення запасів палива та боєприпасів. Російсько-терористичні війська ведуть активну диверсійно-розвідувальну діяльність.

Зокрема, для розвідки використовуються безпілотні літальні апарати. Загалом в межах Донецької та Луганської областей українські прикордонники зафіксували політ 6 безпілотників ворога.

Бойовики продовжують грубо порушувати Мінські домовленості, використовуючи проти сил АТО заборонене озброєння. Так, за минулу добу зафіксовано 10 обстрілів зі 120-мм міномета та 9 обстрілів з артилерії калібру 122 і 152 мм. Також двічі бойовики застосовували танки, а в районі села Трьохізбенка Луганської області обстрілювали українських військових 122 (ста двадцяти двох) – міліметровими реактивними снарядами із систем «Град – Партизан».

На Луганському напрямку зберігається стабільно висока інтенсивність ведення вогню з боку бойовиків. Незаконні збройні формування обстрілювали позиції сил АТО в районах н.п. Кримське, Новотошківське, Трьохізбенка. Поблизу села Сизе бойовики із станкового протитанкового гранатомету СПГ-9 обстріляли колону українських військ, яка рухалась по заданому маршруту. Отримали поранення 2 українських військових, пошкоджено декілька одиниць військової техніки.

На Донецькому напрямку зафіксована найбільша кількість ворожих обстрілів наших позицій. Бойовики застосовували міномети, гранатомети, артилерію та стрілецьку зброю. Двічі диверсійні групи противника чисельністю до 20 осіб спробували проникнути в тил позицій українських військових поблизу Верхньоторецького та Авдіївки. Проте завдяки вміло організованій обороні та високій бойовій майстерності їм не дали цього зробити. Нападники відступили, ховаючись від влучного вогню наших військовослужбовців. В цих боях українські військові втрати не понесли. Район Донецького аеропорту, західні та північні околиці Горлівки залишаються ключовими напрямками, де проявляються свою активність бойовики. Відносно спокійно за минулу добу було в районі Мар’їнки та Красногорівки.

На Маріупольському напрямку факти порушення режиму тиші зафіксовані лише поблизу Старогнатівки. Проте там бойовики застосовували 152-мм артилерію, грубо порушуючи Мінські домовленості.

За минулу добу внаслідок бойових дій загинуло 2 українських військовослужбовців, ще 5 отримали поранення.
http://mediarnbo.org/2015/07/12/zvedeni-dani-shhodo-situatsiyi-u-zoni-ato-12-lipnya/

 

Позывной Маршал

11.07.2014 год, Зеленополье.

Год... как погибли достойные парни нашей страны.

... высота рядом с населенным пунктом Зеленополье.

Тыловая зона, как мы когда то считали, там поначалу базировалась 25 вдв (они перемещались и ушли в другой район), осталась 24 механизированная, и разные подразделения, которые приходили и уходили как на перевалочный пункт. пополнение боеприпасами, продовольствием, и всем тыловым обеспечением, отдых личного состава, включая доставку раненых бойцов из разных точек приграничной зоны. мы туда частенько заезжали, так как выполняли задачи и сражались в районе Краснодона ПП Изварино и ПП Довжанский, усиленной группой 2 ртгр 1бтгр 79-ки.

На тот момент, артиллерия с территории России понемногу начинала бить по нашим позициям в
разных направлениях, уже было не удивительно то, что стреляет Россия, так как мы сами видели глазами откуда идут залпы.

10 июля около 20.00 нашей ртгр поступил приказ снятся с позиций вблизи Изварино и двигаться в Зеленополье, для встречи с основными силами 1 бтгр 79, которые двигались с района Славянска и Краматорска. Это двигался "Майк" со своими спартанцами заколёнными в боях при освобождении городов-очагов конфликта.
все ребята были подготовленные, морально испытанные, и шли они на очередную задачу, в помощь нашей группе. утром наша 2 ртгр должна была встретится с войсками Майка в Зеленополье и идти на прорыв Краснодона.
но....увы... Майк двигался тяжело, вдоль границы, и сто процентов его вели!
мы двигались с противоположной стороны, и по нашей группе все время били грады по хвостам, и нам приходилось петлять, дабы противник не предусмотрел маршрут и не ударил расчетливо.

Майк пришёл около 4 .15 утра, а наша ртгр которой командовал Шквал, была на подходе, так как БТРы кипели и нам приходилось тянуть технику и избегать артобстрелов. оставалось немного и тут на меня вышел Шквал и сказал "Звонил Майк и сказал что у них не безопасно, надо уходить в другой район и ни в коем случае не идти к ним" и мы переместились на Довжанский.
немного позже вышли на связь и узнали о большой беде! наших ребят тупо накрыла арта! застала врасплох.

Майк пришел в 4.15 и буквально через десять минут после остановки, погнали огромные разрывы по всему периметру лагеря в целом. Грады, после, "кабаны" 152мм на добивание, и после у всех началось рватся БК на протяжении 4-6 часов, а это мины и т.д. осколки свистели везде. люди (кто выжил) лежали под техникой, после начали собирать погибших и раненых, эвакуировать технику. для большинства это был масштабный шок! так как эту точку ни разу никто не обстреливал, а люди, которые там жили, в силе обстоятельст, просто притупили бдительность. наши 79 когда подошли, увидели палатки, душики и т.д. ещё было удивительно, неужели тут так комфортно, что можно разбивать палатки, вместо ям и щелей. и через 10 маленьких все стало на свои места.

И это не был бой под Зеленопольем, как писали в СМИ, это был заранее подготовленный, точно отрепетированный масштабный и успешный артобстрел базы наших войск на Луганской границы со стороны России. иными словами, ножом в спину, трусливо и предательски, зная что не ответим, расхуярили куча парней. ещё более сгорело техники. психологические расстройства у большинства, это был ад !

Постарался написать в вкратце! подробностей очень много.

Год... год как погибли уважаемые бойцы, профессионалы своего дела...это война, и так бывает. самые большие потери от арты, на всем протяжении этой войны.

В то утро из 79 погибли:
солдат Гнатуша Владимир Юрьевич
старшина Ладыженский Александр Васильевич
старший солдат Крук Александр Александрович
солдат Волков Алексей Виталиевич
старший солдат Платонов Сергей Сергеевич
сержант Новицкий Анатолий Олегович
сержант Голота Иван Иванович
солдат Бойко Виктор Михайлович
солдат Плющ Михаил Викторович

И осталось множество раненых ребят. Это только из 79. Но потерь было гораздо больше из разных частей, 24 механизированная бригада, пограничные войска и тех подразделений которые зашли туда на пополнение провизией.

Там погиб уважаемый человек и настоящий боевой офицер пограничник прошедший 4 войны, с которым мы ни раз работали вместе, полковник Игорь Момот.

Мы никогда не должны забывать тех, кто погиб за нас, за то чтоб мы жили.

Земля Вам пухом парни! Спасибо, что вы жили и были рядом в тяжелые минуты! Низкий поклон.

p.s. огромная благодарность тем николаевцам, которые пришли сегодня почтить память ребят на КПП части!

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1616104271947646&id=100006442660293