Російсько-Українська війна. Новини

96 діб війни на шахті «Бутівка»:
«Їжу ми добували самі».

Сержант «Київської Русі» розповів Тиждень.ua про штурм села Спартак, втрати російських військових, офіцера Іванича та цивільних, які риють окопи для терористів

Спойлер: Бутівка 96 днів

Сержант «Київської Русі» розповів Тиждень.ua про штурм села Спартак, втрати російських військових, офіцера Іванича та цивільних, які риють окопи для терористів

Шахту «Путилівська», розташовану фактично у межах Донецька, всі називають «Бутівкою». Адже саме «Бутівкою» вона була майже сто років – з моменту здачі в експлуатацію у 1919 році до моменту перейменування у 2005-му. «Бутівкою» шахту звикли називати і наші військові, для яких вона стала майже рідною.

Від тутешніх позицій наших до позицій супротивника – близько 400 метрів. Щодня хлопців, які несуть варту на території шахти, обстрілюють: як з важкої техніки, так і зі стрілецької зброї… Що поробиш: російсько-терористичним силам позиції наших добре відомі. Але майже не відомі нам: звично повідомляючи про черговий обстріл у Пісках, Авдіївці чи, скажімо, Щасті, прес-центр АТО зазвичай забуває хоч словом обмовитися про «Бутівку» - маленький, але важливий форпост у самій «столиці» ворога.

Донедавна «Бутівку» утримував 11-й батальйон територіальної оборони Київської області «Київська Русь». Хлопці провели на передовій 96 днів поспіль – без будь-яких замін чи перерв. «Заїхало нас 56, виїхало – 36», - знизує плечима сержант Микола «Кіт» Смірнов. Він нарешті повернувся додому, адже бійців батальйону тероборони все ж таки замінили бійці 93-ї бригади.

Вже дві години ми з Котом бігаємо алеями київського військового шпиталю: носимо туди-сюди довідки, намагаємося виправити помилки у них, дочекатися того чи іншого лікаря… Кіт мусить нарешті зібрати всі документи, аби отримати компенсацію за отримане ще минулого року поранення, від якого він ледь не загинув. З того часу на його «рахунку» з’явився ще й перелом, потім - важка контузія… Щоправда, контужений Кіт з позиції не поїхав. Боявся, що замість нього нікого не пришлють – і мав на це всі підстави.



«Журналістів до нас не пускали»

Тиждень.ua: Як ви потрапили на «Бутівку»?

Ми приїхали туди в лютому - у день, коли наші якраз штурмували цементний завод та розташоване неподалік село Спартак. І 95-та бригада, яку ми прикривали, Спартак дійсно взяла… Але потім, згідно з наказом, армійці село залишили. Не було підкріплення, і вони просто відступили назад. А ми залишилися на передових позиціях.

Під час штурму цементного заводу, між іншим, втопили три танки «Булат» і один БТЛБ, яким намагалися витягнути танки. Була зима – і хтось вирішив, що крига на річці достатньо міцна. Танки, звісно, застрягли. Екіпажі розстріляли. А «Булати» там досі стоять…

Читайте також: Танковий таран старшого лейтенанта Абрамовича

Тиждень.ua: Яке стратегічне значення мають позиції у цій зоні?

Це дуже вигідний напрямок, що прикриває дорогу до наших. Якщо здати «Бутівку», ворог зможе зайняти «Зеніт», взяти у котел Авдіївку, Опитне, Піски…

Тиждень.ua: Щодня ми читаємо про обстріли. Але про «Бутівку» майже не чути…

Обстрілювали нас щодня. Але у новинах «Бутівку» і справді згадують рідко. Журналістів до нас не пускали. З одного боку це, звісно, небезпечно…

Тиждень.ua. У Пісках теж небезпечно, але представники ЗМІ навідуються туди майже щодня…

Так. Бо є і інший бік: думаю, наше керівництво боялося, що солдати викажуть своє незадоволення. Тому коли журналісти намагалися потрапити до нас, штабні офіцери давали інтерв’ю й не пускали ЗМІ далі. Лише один раз – не наші, а 95-та бригада – привезли «Інтер». І ще раз якісь журналісти дивом проскочили із волонтерами…

Тиждень.ua. Як було із забезпеченням?

Фігово. Їжу ми добували самі. Яким чином? Через знайомих на «Зеніті», які інколи ділилися з нами привезеною волонтерами їжею. Згадають про нас – та й передадуть щось смачне поїсти…

А так – харчувалися пайками з залишеного посеред вулиці розбомбленого КамАЗу 95-ї бригади. Пайки й воду звідти ми по затягували до себе. На пайках і спали, щоб не лежати на холодному бетоні. Ряд пайків, якісь каремати – і лягаєш…

Тиждень.ua. Спальники хоч мали?

Спальники були. Але все одно холодно – адже нам не було чим топити. Дрова реально не було де взяти. Хіба що у «зеленці» неподалік, але вона сильно прострілювалася.

Тиждень.ua. А у будівлях поряд – дошки, поламані меблі?..

Це все спалили до нас – все дерев’яне. Навіть підлогу, вагонку…

Читайте також: Від Криму до Донбасу. Легендарна розвідрота

Тиждень.ua. Скільки вас було?

Зайшло 56 чоловік. Вийшло 36.

«Натільна білизна – російська «цифра»

Тиждень.ua. Були спроби штурму?

Були. З наших спостережень можу сказати, що у сепарів, які заїжджали у вагоноремонтне депо, було дві зміни. Одна – дуже наполеглива й нагла. Вони нас постійно «кошмарили», вилазки до нас робили. Інша зміна була тиха. Як ми чули по радіоперехопленню, стріляли по нас вони лише коли їм давали команду. Близько не підходили.

Тиждень.ua:Щоскажеш про присутність росіян?

Коли ми забирали тіла загиблих ворогів аби поміняти їх на наших хлопців, ми їх обшукували. І було зрозуміло, що це професійні російські військові… «Горка 4М»№, російські бронежилети 5-го класу. Навіть натільна білизна – вся російська «цифра». Стрижка як у солдатів строкової служби. Лише зброя була наша – можливо, покрадена з частин або трофейна, щоб не палити контору…

Тиждень.ua: Документів при них не було?

Ні, документів вони з собою не брали… Зате GPS-навігатори ми знаходили в них, дивилися їхні маршрути до нас. Слухали їхні радіостанції. В одного знайшли блокнот із трьома частотами – у певний час, по годинах, в них мінялися частоти.

Тиждень.ua: Ви провели на шахті 96 діб.Наскільки мені відомо, боєць ЗСУ має перебувати на передовій 45 діб, а потім – 15 діб на базі…

Взагалі у нас, в розвідці, спочатку була домовленість: 10 діб ти проводиш на шахті, а потім тебе на 10 діб міняють аби ти міг перепочити хоча б на «Зеніті». «Зеніт» теж обстрілюють з важкої техніки, але не так обстрілюють зі стрілецької зброї, там є нормальні укриття – хоч поспати можна…

Читайте також: Опанувати війну. Американський морпіх про українських колег

Але вийшло інакше. То людей не вистачало, то ще чогось… Багато хто не хотів їхати на шахту.

Тиждень.ua. Що означає «не хотів»? Якщо є наказ…

Знаєш, всюди є свої клани, свої мутки. Тим більше, що в нас тоді змінився комбат - на молодого командира, який хотів вислужитися… Він вів подвійну гру: нам казав, що завалює всіх рапортами про ротацію, що щодня пише, але немає людей, які могли б нас поміняти. А потім виявилося, що жодного рапорту він не написав.

Тиждень.ua: Всюди свої проблеми… Але що хорошого ти побачив на війні?

Я отримав можливість бачити людей наскрізь. У цивільному житті людина, з якою ти спілкуєшся, може щось пообіцяти й не зробити, збрехати. І ти переконаний, що це дрібниці. Там, якщо людина тебе підвела хоч раз, ти їй вже не довіряєш… І все одно знаходиш, яким ти довіряєш повністю. Довіряєш на 100%. Вони прикриють тобі спину, вони не залишать тебе пораненого… І навіть мертвого дотягнуть.І ти знаходиш справжніх братів. У цивільному житті ти не розпізнаєш так людину.

Тиждень.ua. Часто мали змогу відповісти на обстріли?

Був у нас комендант шахти Іванич. Дуже класний офіцер. Він постійно доповідав, що була обстріляна шахта – з такої години по таку, з САУ, з мінометів… «А ми дали відсіч патиками», - жартував, доповідаючи.

Відповісти ми не могли. Виїжджає танк. Розстрілює нас. Прицільно лупить. Ми запрошуємо підмогу. А командування відповідає, що перемир’я. Або, наприклад, вітер…

«Контужені хлопці навіть не просилися у шпиталь»

Тиждень.ua: Поранення були здебільшого осколкові?

І осколкові, і вогнепальні… Але, на мою думку, найбільше лиха було від дурного командування. Наш батальйон одразу втратив ініціативу. Коли ми приїхали на шахту, ми могливласними силами взяти вагоноремонтне депо і триматися там. Були б гарно укріплені. Але не було вказівки.

Якщо батальйон стоїть бездієво, як гарматне м’ясо, а його постійно атакують, обстрілюють, інколи цілодобово не дають продихнути, а ти навіть їжі нормальної не маєш – це дуже багатьом людям ламає психіку. Люди просто чекають, коли ж їх виведуть.

Читайте також :Монолог комбрига

Тиждень.ua: Трьохсотих вивозили нормально?

Вивозили під обстрілами - Іванич «надихав» водіїв, копняками запихуюючи їх у БТЛБ, щоб вони їхали й забирали поранених.

Хоча, бувало різне… Наприклад, є поранені в різних місцях. Одна «швидка» виїхала, у ній вже є двоє поранених, але вона чекає, поки підвезуть третього. Поки везуть третього, один вже помер у «швидкій». Адже чекали понад півгодини.

Тиждень.ua: Чому ти після контузії не залишив позицію?

Можливість поїхати у шпиталь в мене була. Але тоді хлопцям прийшлося б ще важче. Ми чергували по двоє. Іншим довелося б розбивати зміни. Хтось приїхав би замінити мене? Навряд… Ми були кинуті напризволяще.

Не тільки мене контузило, інші контужені хлопці теж лишалися і навіть не просилися у шпиталь.

Тиждень.ua: Як чергували?

Дві години чергуєш, чотири відпочиваєш.

Тиждень.ua: Місцеві там були? Чи поряд не було житлових будинків?

Будинків там немає. Але траплялися «перехожі», запущені до нас по залізниці. Вони казали, що заблукали, що йшли у крамницю… А в нас на п’ять км навкруги крамниць немає. Дивимося – дощ іде, бруду по коліно, а у людини навіть взуття чисте. Підвезли її до залізниці! Але вона розповідає, що через міст йшла, через поле, і взагалі не знає, чого її чорт сюди потягнув…

Таких вивозили та здавали міліції. Але їх відпускали. Деяким з таких «перехожих» ми навіть зливали «дезу», яку потім чули у радіоефірі – отже, людина донесла інформацію.

«Ми не кіборги – ми термінатори»

Тиждень.ua: Спартак поряд… «Спартанцями» ви себе не називали?

Були жарти. Сміялися, що «300 спартанців, але ми крутіші». Що «ми не кіборги – ми термінатори», що таке вистояли… Ну, нічого – якось протрималися.

Тиждень.ua: Ти багато де був… На шахті найважче довелося?

Перша кампанія була легше. Тоді були сепаратисті, «ополчєнци» - наркомани й алкаші… А другій кампанії вже відчувається професійність ворога, його тактика.

«Ополчєнци» не зайдуть вночі двійками-трійками, не займуть позиції, не зможуть відстрілятися з однієї позиції, потім влупити з другої, а тоді відкотитися, не зазнавши втрат, коли втрати з нашого боку є…

Ми робили аеророзвідку, дивилися, як вони копали окопи, як будували укріплення. Все за стандартами, як у підручниках. Радянська військова школа. Все професійно!

Між іншим, ми неодноразово встановлювали камери – і бачили, як до них приїжджали маршрутки. З них висаджували людей. Не думаю, що рабів, бо ставлення було нейтральним: з ними ходили люди з автоматами, показували, де та як копати, куди тягати мішки, але давали «робітникам» закурити, спілкувалися з ними… Люди були одягнуті в цивільне.

Тиждень.ua. Ти провів у зоні АТО рік. Якби ти міг повернутися у минуле: пішов би знову на війну?

Пішов би. Знаючи про всі недоліки, про всі проблеми з командуванням, з постачанням –все одно пішов би. Бо комусь треба захищати Україну. Багато людей зараз критикують владу, кажуть, що нам потрібен новий Майдан… Я їм пояснюю, що цього не можна зараз робити у Києві. Це буде на руку Путіну.

Читайте також: Подвиг батальйону «Донбас»

Тиждень.ua: Але претензії до влади часто аргументовані…

Є таке. І війна може бути вигідна нашому правлінню, яке далі набиватиме собі кишені під патріотичними гаслами. Але, на мою думку, змінювати щось треба не кривавим шляхом. Не бунтами.Не виключено, щопри першій серйозній сутичці, яка відбудеться тут, Путін введе війська і скаже: «Київська хунта взяла збройним шляхом владу…»

Тиждень.ua: Хунта перемогла хунту?

Так. Бєспрєдєл! «Тому я ввів миротворчі війська та навів порядок».

Тиждень.ua: Маєш минулорічне поранення в голову, перелом, контузія. Отримав якусь компенсацію?

Ні. Після поранення я не пройшов МСЕК – я про цю комісію тоді і не знав, мені не казав ніхто. Пройшов ВЛК у Ірпені, мені дали 30 діб відпочити, а потім я повернувся на службу. Це зараз я вже дізнався, куди треба було йти. Дізнався, що з таким пораненням, після трепанації та з осколками, які у голові лишилися, мене взагалі мали списати – при «вдалому» ударі в голову з мене б вже не було.

Ну, це таке. Вже після контузії я звернувся до лікарів і стикнувся з такою огидною бюрократією, з таким пофігізмом… Якщо тебе не привезли на каталці, якщо ти прийшов сам з довідкою про поранення й отримання контузії – ти вже нікому не потрібен. Збігай до одного, щоб тобі дали дозвіл, збігай до другого, щоб дали інший дозвіл, бігай годинами – навіть щоб тебе поклали на денний стаціонар, щоб зробили хоч якесь обстеження…

Тиждень.ua.Що думаєш робити далі?

Поки що я займаюсь оформленням медичних документів. Бо постійно щось не додрукують чи десь помиляться…

Але у військоматі я все одно у першому резерві. Я ще жартував: «Чому у першому? Що, перший раз не добили, другий раз не добили – то третій, щоб напевно?»Відповідають: «Ви ж, хлопці, вже стріляні – ви нам у першу чергу і потрібні».

Від цього я нікуди не втечу. Та й, чесно кажучи,мені хочеться воювати… Але поки що я спробую вирішити всі справи. Спробую провести літо вдома, а не на Карачуні, у Довгенькому, на шахті чи ще десь…

А восени буде видно. Скоріше за все, я повернуся назад – але в інший батальйон. Шукатиму інший – хоч і знаю, що в кожному батальйоні є свої проблеми…

http://tyzhden.ua/Society/139201

 

В Широкино идет боестолкновение. Противник первым открыл огонь из тяжёлого вооружения. Украинские военнослужащие в ответ применяют стрелковое вооружение.

 

У пам’ять про річницю бою поблизу селищ Ямпіль та Закотне, на Донеччині, на честь наших побратимів... Ми не забули!

 

Чунгачгук не шутит.

 

Армія не повинна вгадувати, куди піде Путін, - Полторак.

Міністр оборони України Степан Полторак наголошує на необхідності для українських Збройних Сил бути готовими дати відсіч агресії на всіх напрямках, а не вгадувати, "куди піде Путін"
Про це він сказав у середу в Брюсселі напередодні участі в засіданні Комісії Україна-НАТО, передає Еспресо.TV із посиланням на "УНІАН".
"Нам не треба думати, як буде діяти Путін, нам не треба намагатися вгадувати - нам треба готувати свої Збройні Сили, щоб вони були готові для любого варіанту, тому що, якщо вгадувати, куди він піде: на Харків чи Запоріжжя, на Маріуполь або на Волноваху - то ефективність такої роботи буде нульова", - сказав міністр.
Також від додав, що армія повинна могти протистояти на будь-якому напрямку.
"Ми маємо готувати певні резерви на всіх напрямках для того, щоб на випадок агресії дати відповідну відсіч", - наголосив він.

 

По танчику. В 1 ночи на Дебальцевский блок пост прибежал механик водитель с криками всем в укрытие танк горит и все ушли в блиндаж. Горел до утра я видел взрывы в ночник с Майорска гдето в 2 часа очень сильно шарахнуло звук до меня докатился. Все живы.

 

После двух дней затишья, боевики открыли огонь по позициям украинских военных сегодня, 24 июня около 19.45. Обстреливают из минометов 120 мм и тяжелой техники: САУ и гаубиц, калибр снарядов которых имеет 152 мм. Со стороны украинских военных в ответ не применяется тяжелая артиллерия. Ситуация в Широкино пока напряженная.

 

1-я танковая бригада в ближайшее время получит больше сотни новых негорючих танковых комбезов. 50 уже уже оплачены.
Данный комбинезон состоит из ткани Nomex, которая делает его огнестойким. 25 танковых экипажей получат весомую защиту.



Отмечу от себя, что данный комбез является наилучшим из того, что мне приходилось испытывать в ближайшее время. Плюсом комбеза является то, что он быстросъемный. И приятный бонус - наличие капюшена в воротнике, чего нет у американцев или британцев.

 

Кстати выплыл вопрос,- почему автоматически не сработала система пожаротушения на танке. Вчера буквально видел танковые огнетушители валяющиеся в автопарке,где начальник пожарной службы,ведь за их заправку обслуживание испытание он отвечает.Так что не только нужно следить за состоянием активной брони и противокумулятивних решеток, но и за работоспособностью бортовых средств пожаротушения.

 

Я трішки підміг 1танковій танкошльомами і бундесовськими комбеземи, але то капля в морі разом із цими 50 від загальної потреби...

 

Со вчерашнего вечера ситуация в Широкино резко обострилась. Обстрелы, которые начались вечером 24 июня, возобновились сегодня после часа ночи.

Сегодня с 1:00 до 3:00 позиции сил АТО в Широкино подверглись обстрелу из миномета 120 мм и различных видов стрелкового оружия.
Потерь среди военнослужащих ВСУ и НГУ нет.
Вчера наши позиции в Широкино и Талаковке были обстреляны из мощных 152-мм гаубиц. По Бердянскому враг бил из артиллерийских систем калибра 122 мм. Кроме того, Широкино обстреливали из стрелкового оружия, гранатометов и переносных версий РСЗО «Град-П». Всего за прошедшие сутки было зафиксировано 43 случая применения противником оружия. К счастью, обошлось без потерь с украинской стороны.

 

Самый миралюбивый пидроздил зоны АТО.