Репатриация в советских документах

бунтовали это мягко сказано, стояли на смерть...

это строчки из стихотворения, написанного власовцем

 

Это цитата из "Советские генералы в плену" о генерал-майоре Малышкине Василии Федоровиче.

"В мае 1945 года при попытке бежать в американскую зону был задержан нашими войсками в Чехословакии и доставлен в Москву.

А это из доков по репатриации...
26.03.1946 передан американцами, о чем и докладываю...
Кто-то кого-то дурит...

 

В продолжение... Еще один список солдат РОА.
1,4,13 стоят пометки - убит. еще трое просто вычеркнуты...

 

Женщины в РОА.
Это лагерь в Ремини, Италия. Отказались ехать на родину. Британская зона.

 

хех, знайомі персонажі (це не РОА):

"У Дивiзiї був свій шпиталь - Feldlazaret, який oбcлyгoвували українські лiкарi i українські медсестри. 8 травня 1945 р. вiн був розмiщений у мicцeвocтi Spanheim, Austria. Пiд час вiдступу Дивiзiї з фронту пiд Фельдбахом ycix медсестер забрала iз собою Варстатова сотня Дивiзiї i через Альпи завезла їx спершу до Фeльдкiрхен, а згодом до м. Шпiталь, де збиралися дивiзiйнi частини. Звiдти разом з iншими їx перевезли до Iтaлiї через Удiнe i Местре, бiля Beнeцiї, до Беллярiї, де англiйцi нашвидку сформували для полонених yкpaїнцiв табiр "5Ц". Там залишилися вci чоловiки, а жiнок перевели до багатонaцiонального жiночого табору в Рiчоне, що за 12 кiлометрiв на пiвдень вiд Piмiнi.
[...]
Разом ycix жiнок зiбралося 38 осiб, у тому чиcлi двi латишки, серед них декiлька приєдналися до Дивiзiї пiд час вiдступу, як пaнi Мартос з дочкою Аллою, сестри Оксана й Галина Солтикевичiвни, Марiя Крушельницька. Сестри Анна i Павлiна Фіrypки, яких капiтуляцiя захопила у шпитaлi Люфтваффе у Вiтторiо Венето в Пiвнiчнiй Iтaлiї, також були переведенi до багатонaцiонального жiночого табору.
Там вiдвiдали їх репатрiяцiйнi мiciї: спершу - польська - 17 липня 1945 р., а потiм совєтськa - 18 липня 1945 р. й намовляли: перша - до Польського корпусу ген. Андерса, а друга - до повернення в Україну чи, як вони це називали, "на родіну", тобто на батькiвщину.
[...]
До повернення "на родіну" не зголосилася жодна жiнка.
Совєтська мiciя викликала вcix жiнок i дiвчат на допити по однiй. Найгiрше переживали допити совєтської репатрiяцiйної місії Вipa Бiгалко i Тамара Ващенко. Вони млiли на допитах, а Ващенка прямо впадала в шал. Bipa Бiгалко була гарною високою дiвчиною бiльше шести футiв, колись капiтаном совєтської морської флоти, щира українська патрiотка, яка нiколи не говорила по-росiйськи, хiба що лаялась. Вона казала, що росiйська мова дуже надається до лайки, а українська - заделiкатна.
3 тих дiвчат, якi визнали совєтське громадянство, деякi працювали у шпиталях для вiйськовополонених у Чезенатiко. Пicля вiдвiдин совєтської місії всіх жiнок i дiвчат у таборi розподiлили за громадянською приналежнiстю: до польськоi групи - вcix тих, що до вересня 1939 р. були польськими громадянами, i на совєтських громадян - якi народилися i проживали до вiйни в межах СРСР.
Уcix жiнок, якi визнали совєтське громадянство, британська команда затримала за дротами в Рiчоне. Серед них були:
1. Bipa Бiгалко
2. Тамара Ващенко
3. Д-р Олександра Воробйова
4. Алла Калiнiн
5. Валентина Квiтчаста
6. Люба Кочергин
7. Панi Мартос, мама
8. Алла Мартос, дочка
9. Катя Погорєлова
10. Ніна Рін
11. Лариса Сисак
12. Валя Фаб'ян
13. Надiя Ярименко
14. Лєна (Оленка)
15. Ванда (латишка старша)
16. Epiкa, латишка
[...]
Жiночий табiр також перевезли англiйцi до Англii, i там вони ще шiсть мicяцiв працювали у палатах хронiчно хворих дивiзiйникiв у лiкарнi Нейбирн коло Йорку. Їх ycix звiльнили з полону в сiчнi 1948 р., i тодi вони стали на працю в лiкарнях Йорку i Лондону".
Верига В. За Рідний Край, за нарід свій, або Хто такі дивізійники? - К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2006. - С. 93-95.

 

Тобто, то дівчата з "Галичини"?
Ну тоді бонус. Попередня сторінка документу, ще декілька призвищ...

 

Ашенбреннер Михаил Григорьевич, 1926 г.р.??????????????? Это кто вообще может быть, неужто сын?

 

саме так
просто в документі їх всіх скопом (очевидно, не було особливого бажання розбиратися) приписали до РОА...
так само дуже сумніваюся, що перелічені кавказці мали відношення до РОА...

також медсестри із ДГ, які згадуються в цитованому уривку із мого попереднього повідомлення:

292. Фисюк Лариса Ефимовна 1928 Украинка, г. Харьков, служила у немцев в госпитале. Была в РОА.
це -

293. Фабеан Валентина Николаевна 1925 Украинка, г. Полтава, служила у немцев в госпитале, была в РОА.
це -

294. Степанова Елена Федоровна 1925 г. Харьков, служила в нем. ар., была в РОА.
це -

на додаток ще докладніша інформація про долю Валентини Фабіан-Цурковської із уже цитованої книжки В. Вериги:

"Серед тих, хто не послухався совєтських намовлянь, була Валентина Фаб'ян-Цурковська.
Валентина Фаб'ян-Цурковська у 1941 р. була захоплена в Полтавi на роботу в Нiмеччинi, i там її вiдправили на працю в шпиталi санiтаркою у Франкфуртi. В 1944 р., коли Дивiзiя вже була у Словаччинi, вона зголосилася стати дивiзiйною медсестрою i працювала в дивiзiйному шпиталi аж до кiнця вiйни в травнi 1945 р. Тут персонал був повнiстю український, i з Дивiзiєю вона потрапила до англiйського полону в Iталiї, до жiночого табору у місті Рiчоне над Адрiятичним морем неподалiк вiд чоловiчого табору у Ріміні. Полон скiнчився нескоро, дiвчат-захiднячок випустили ранiше, а схiднячок ще три роки тримали в переходовому таборi, причому за колючим дротом. До них часто приходили совєтські офiцери й намовляли вертатися додому, що, мовляв, їx не будуть переслiдувати. І дiвчата почали вагатись, що робити, бо всім хотiлося додому. Але знайшовся один совєтський майор родом з Вiнницi, який ix попередив: "He думайте вертатися". І то вони взяли до уваги. Коли переїхали до Англii, через piк ycix звiльнили з полону, i тодi Валентина вийшла замiж за д-ра Романа Цурковського, галичанина. Разом емirpували до Канади, де д-р Цурковський нострифiкував cвoi дипломи i працював як професiйний лiкар. Виховали п'ятеро дiтей, якi закiнчили українські школи в Торонто. Сама Валентина, наскiльки дозволяли сiмейнi обов'язки, працювала добровiльно в Українськiй Суспiльнiй Службi Канади i була заступником голови вiддiлу в Торонто, який опiкується дiтьми, що потерпiли вiд Чорнобильськоi катастрофи. Цей вiддiл у 1992 р. подав чималу допомогу дитячому таборовi в Косові у Карпатах, де оздоровлювалися 850 дiтей, а в Полтавi взяв пiд свою опiку пологовий будинок, а також перший український лiцей i багатодiтну родину. "Працюємо вiддано, щоб Україна була дiйсно державою українського народу", - заявила панi Валентина"...
Верига В. За Рідний Край... - С. 95-96.


...і цитата із її власних спогадів про репатріацію:
"По тих всіх "благах" почалися відвідини репатріяційної комісії. Намовляли їхати "на родіну" до Сталіна. Страх огорнув медсестер зі Східньої України. Ці відвідини продовжувались мало не кожного дня, але бажаючих повертатися не було. Відділили медсестер-галичанок, думаючи, що це вони є тією причиною, що ніхто не голоситься. В міжчасі приходили також представники з польського корпусу і намовляли до війська. Ссетри з Галичини й Волині були звільнені й перейшли до іншого будинку, де були люди з Югославії. Сестер зі Східньої України перевезли до Чезенатіко, де вони працювали до 1947 року. Дороги наші не розійшлися - всі ми виїхали до Англії"...
Хотинецька Г., Цурковська В. Короткий спомин про медсестер, які працювали в Дивізійному шпиталі// 50-ліття 1-ї УД УНА (1943-1993). Ювілейний збірник/ Під ред. Є. Шипайла, Р. Гаєцького, Я. Закалака та ін. - Кліфтон: Крайова Управа ЗСА Братства кол. Вояків 1-ї УД УНА, 1993. - С. 79-80.

 

Может кто-то встречал список ПФЛ НКВД ? Конкоретно инитересует лагерь № 0239.