Нарешті я знайшов час для робіт у полосі відступу 6-ї та 12-ї армій літа 1941-го. Конкретніше – в с.Легедзине Тальнівського району Черкаської області та околицях. Як і на місцях боїв 38-ї армії роботи велись на підставі дозволів Міністерства культури України від 30 травня 2017р. № 22-009-П/17 та Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій від 29.06.2017р. №31. Усього було знайдено останки 12 військовослужбовців РСЧА загиблих наприкінці липня – на початку серпня 1941-го року. З них щонайменше два офіцери, прізвище одного – лейтенанта, відомо завдяки добре збереженій записці в медальйоні – Кудряшов Костянтин Андрійович з Москви. Записка збереглась, бо була просякнута якоюсь рідиною – чи соляркою, чи мастилом чи ще чимось, що і не дивно, адже виходячи з тексту записки покійний служив у 11-й танковій дивізії 2-го мехкорпусу. Цікаво, що на петлицях загиблого відсутні «танчики», «кути» на рукавах були, а на голові його була «халхінголка». Мені чомусь згадалась минулорічна Ємчиха… На превеликий жаль більшість зі знайдених останків (як і цей лейтенант) на момент виявлення вже знаходились в мішках, тож сказати щось про решту загиблих важко, але ще покопаюсь. Мало інформації ми маємо і з трьох загиблих досліджених археологічно. Один взагалі був лише в білизні (один перламутровий ґудзик біля лівого плеча). Єдине що можна про нього сказати, що мав він міцну статуру, давно зарослий перелам правої малої гомілкової кістки, та чомусь не мав чи втратив усі кутні зуби, хоча йому було ще тільки 30-40. Ще один тільки в гімнастерці (взуття і ознаки наявності галіфе були відсутні). Виходячи з гудзиків, він відносився до рядового складу РСЧА. Поряд, у мішку знаходився ще один рядовий РСЧА з черевиками, залишками шкіряного ременю, олівцем, стандартною алюмінієвою ложкою з ледве нашкрябаними ініціалами К.А.С. та великою саперною лопатою. Під певним кутом перша буква починає скидатись на латинську букву R. Положення останків дослідженого археологічно бійця напводять на думку, що їх ховали після певного часу, або потім могилу перекопували. Ще один, хоч і мав і взуття і галіфе, але в кишеньці для медальйона тримав лише мідяки (пройшло понад 70 років, а нічого не помінялось). На відміну від решти, цього загиблого дуже вдарили по голові продовгуватим важким предметом. Не виключено, що тією-ж гвинтівкою, яка з відбитим прикладом і без затвора лежала поряд з ним. Цікаво, що в правій кишені галіфе він мав три ключі і такий знайомий усім авто-мото-вело власникам ковпачок. Можливо хтось із фахівців навскидку скаже мені від чого ті ключі. Виходячи з ґудзиків він найімовірніше мав відношення до НКВС (прикордонників) і явно пересувався не пішки, хоча і мав на ногах ремонтовані черевики. Сусіди і нинішні власники розповідають, що документи в загиблого забрала при похованні тодішня господарка городу, на якому його й поховали, і після війни до нього приїздили на могилку родичі десь із Полтавщини. Нажаль жодної інформації про це в сільській раді чи в школі чомусь нема. Як не дивно, у Легедзиному відсутня навіть стела з прізвищами похованих! І це в селі, у яке щонайменше двічі на рік приїздять прикордонники не тільки з Черкаської області, а іноді навіть і з зарубіжжя. Взагалі інформації у загальному доступі про населені пункти останнього тижня Уманського оточення дуже мало. Тому, дуже важливо не втрачати ті крихти інформації які є на загиблих. У зв’язку з цим ще раз закликаю усих небайдужих – маєте інформацію про місце поховання загиблих, чи випадково знайшли останки – негайно повідомляйте фахівців. Не кума-свата-брата, який накопав не один десяток загиблих, а не знає, що офіцерський та рядовий склад РСЧА-НКВС мав абсолютно різний набір ґудзиків, а фахівцям. Наше основне завдання не перенести кістки з одного місця на інше, а повернути з тієї війни якомога більше зниклих безвісти.
