Пулемётный ДОТ № 127 с.Ходосовка

3 СЕРПНЯ 1941 РОКУ (НЕДІЛЯ – 43-й ДЕНЬ ВІЙНИ).

На 06.00 3.8.41 р. в оперзведенні штабу КиУР повідомлялось, що встановлено звязок з загоном генерала Матикіна,
який знаходився на північній околиці лісу, що південніше с. Лісники (по північному краю Чернечого лісу проходив лісозахистний рів – Примітка).

На 18.00 3.8.41 р. в оперзведенні штабу КиУР повідомлялось, що в 16.00 3.8 противник силами батальону піхоти
повів наступ болотом з району с. Ходосівка на хутір Мриги.
Загін генерала Матикіна, спільно з частинами 147-ї СД, відновивши положення, утримує рубіж (це 14-й БРО КиУР – Примітка):
(викл.) с. Ходосівка, північна околиця хутора Мриги, північні та північно-західні скати висоти 100.1
(на південному скаті цієї висоти знаходилась ДВС № 101! – Примітка).

На 20.00 3.8.41 р. в оперзведенні Генштабу РСЧА повідомлялося, що на участку с. Підгірці – с. Стайки
дрібні розвідувальні групи противника вийшли до р. Дніпро.

На 23.00 3.8.41 р. в доповіді розвідвідділу штабу КиУР наголошувалось, що з району с. Ходосівка, по болоту західніше хутора Мриги,
в 16.00 наступало два піхотних батальона противника в напрямку с. Лісники, один батальон в напрямку хутора Мриги.
Прийнято міри по ліквідації противника.
ПЕРЕДАНО ВВЕЧЕРІ ПО ТЕЛЕФОНУ: за противником – половина с. Гатне, повністю с. Хотів, 1 км північніше с. Лісники, хутір Мриги.

На 23.55 3.8.41 р. з телеграфних переговорів штабу ПЗФ з штабом Південно-Західного напрямку стає зрозуміло,
що в районі с. Ходосівка...
= УТОЧНИТЕ ПО МЕСТНЫМ ПРЕДМЕТАМ РАЙОНЫ ОСНОВНОЙ ГРУППИРОВКИ ПРОТИВНИКА ПРОТИВ ЛЕВОГО ФАСА,
ГДЕ ПРОТИВНИКА МОЖНО ЖДАТЬ. ОТКРЫТО И ЯСНО? =
= ДАЮ: ЛЕС ЮЖНЕЕ ХОДОСЕЕВКА (допущено помилку – ліс північніше с. Ходосівка – Примітка). =

*********************************************************************
ЯСКРАВИЙ ПРИКЛАД
масового сцикунства та неадекватної поведінки в бою синьоголових дзюржинців з військ НКВС
(далі мовою орігіналу – Примітка):

« Западнее хутора Мриги (район ДВС КК № 106 14-го БРО КиУР! – Примітка) оказалась в окружении группа бойцов из войск НКВД,
которую возглавлял капитан Иванов (в багатьох архівних нагородних листах на дзюржинців досить традиційно звучить, що вони…
спочатку потрапляли в оточення, а вже потім вони… виходили з цього оточення! Мабуть це був якийсь таємний тактичний прийом бою синьоголових хєроїв! – Примітка).
Он приказал старшине-сверхсрочнику ЯКИМЕНКО Петру Пантилеймоновичу, 1916 г.р., разведать пути выхода из окружения.

Старшина с тремя бойцами, дважды с боем с автоматчиками противника, выполнял поставленый приказ
(традиційна брехня політорганів більшовиків тому, що 90% німецьких «автоматників» були озброєні штатними гвинтівками Маузер 98К! – Примітка).
Рискуя собой, старшина вынес в укрытие раненого командира отделения ИГНАТЮКА (цікаво, де в оточеному лісі буває
повноцінне укриття та якою була доля пораненого дзюржинця в подальшому! – Примітка).
Когда было найдено слабое место в боевых порядках противника, он предложил выходить в этом направлении.
Старшина успешно выполнил приказ капитана ИВАНОВА и установил связь с другой группой окруженных бойцов.

Когда же обе группы стали выходить из окружения, пробиваясь на север, отходя с юга, последовала у бойцов
некоторая растерянность и замешательство, грозящее паникой.
Старшина предотвратил это и, возглавив группу, – вывел ее из окружения (можливо, що раніше поранений ІГНАТЮК і досі
десь лежить під шаром перегнилого десятиліттями листя, поряд з якимось старим засихаючим деревом та трухлявіє кістками серед нині осушеного болота! – Примітка).

Представлен к награждению орденом Красного Знамени».

*********************************************************************

В оперзведенні начальника військ НКВС та охорони тилу ПЗФ від 4.8.41 р. доповідалось, що 16-й МСП 3.8.41 р.
виведено з бою та тимчасово дислоковано в таборах м. Бровари, де підрозділи полку приводять себе в нормальний стан
(синьоголові прасували та сушили свої обгаджені зСЕРЕдини галіхфє після тяжних стресів та подій пережитих напередодні! – Примітка).

А в той же час, практично обезлюднені залишки піхоти загону Матикіна, у якого перед цим забрали під Хотів огризки 205-го артполку,
були перекинуті в більш «тихе» місце – в район 14-го БРО КиУР,
де цю пошматовану піхоту спочатку розтягнули на лініях оборони від хутора Мриги і аж до р. Дніпро.

ДУЖЕ ТАЄМНИЧЕ виглядає той факт, що серед доступних в інтернеті архівних документів зовсім не виявлено ПОСМЕРТНИХ (!)
нагородних листів на бійців та командирів 16-го МСП за бій в районі с. Ходосівка 1-2-3 серпня 1941 року.
В бою за царствіє кліки тов. Сталіна синьоголові «знищили» за годину в Ходосівці до « 500 крававих детоубівць», але от ДИВО якесь,
серед дзюржинців убитих немає, це при тому, що наступаюча сторона повинна нести втричі більші втрати від обороняючої.

Отже напрошується висновок, що дзюржинці були або «безсмертними», або…
або вони приймали «херойську» участь в боях тільки на папері нагородних листів свого штабу.

На той час, на мій погляд, таким чином «херойські» нагородні листи були беззаперечним підтвердженням перед вищим командуванням того,
що командно-політичний склад данної частина тактично грамотно та мужньо, горами трупів та сотнями остовів розбитої техніки,
громив ненависного ворога, з палкою любов’ю в серці до партії більшовиків та великого керманича з кавказських скальних горбків.

Начальники та комісари більшості більшовицьких частин та підрозділів в своїх донесеннях та зведеннях навмистно брехали,
перебільшували кількість наступаючого противника, видавали нереальні події за дійсність тільки заради того,
щоб замаскувати свою військову тупість, нерішучість в прийнятті самостійних рішень та в боягузстві перед ворогом.
Приховування своїх втрат та багаторазове перебільшення втрат противника, фіктивне індивідуальне керування бойовими діями
під час яких особа отримувала незначні пошрябування шкіряного покриву організму,
видавались начальниками за бойові «рани» та подвиги на полє брані… «не щадя пуза своягого».

Ордена бойового червоного прапору та різні більш меньші відзнаки сипались на груди командно-політичного складу,
як з бездонного відра ізобилія.
А вірні та предані «сини атечества» продовжували ЖИТИ, в той час які їх підлеглі, від їхньої несамовитої жадоби до життя,
сотнями, а то і тисячами, гнили покриті опаришами в розбитих окопах та в напівзасипаних воронках.

А правда? А правду… та засуньте її собі в сраку, все що сказав або скаже начальнікЪ, а тим паче камісарЪ, – істинна правда,
яка контрреволюційним сумнівам не підлягає!

Ось чому вся більшовицько-комісарська історія 2-ї світової війни – це практично суцільна фантастична БРЕХНЯ!

*********************************************************************

 

Початок штурму 1-ї лінії КиУР, але прив’язки немає - Krieges bei Kiew 1941, Bunkerlinie

 

4 СЕРПНЯ 1941 РОКУ (ПОНЕДІЛОК – 44-й ДЕНЬ ВІЙНИ).

На 06.00 4.8.41 р. в оперзведенні штабу КиУР повідомлялось, що вислана в 18.00 3.8.41 р. розвідка 2-ї ПДБр,
в кількості 18 чол., в районі лісу південніше с. Лісники, зустрілась з противником біля напису «Б», що по дорозі з с. Кременище.
Вела бій, в якому вбитий комвзводу лейтенант Тарабрін. Розвідка відійшла.
В 20.00, для посилення розвідки, вислано взвод. Розвідка продовжується.

На 15.30 4.8.41 р. в телеграфних переговорах між штабом КиУР та штабом ПЗФ повідомлялось,
що після артпідготовки з 06.00 4.8.41 р., в 07.50 противник почав наступ з району с. Ходосівка на с. Лісники.
Окремі групи противника просочувались в районі с. Ходосівка – хутір Мриги на північ.

1-й батальон 600-го СП 147-ї СД стримував противника та поніс великі втрати;
2-й та 3-й батальони – чинили слабкий супротив та відходили на лінію с. Лісники – с. Хотів, окремі групи в район с. Пирогів.

До 11.00 4.8.41 р. противник заволодів: с. Юрівка, с. Вета Поштова,
ліс східніше с. Вета Поштова та ліс північніше с. Ходосівка (мова іде про Чернечий ліс в цілому! – Примітка).

На 24.00 4.8.41 р. в оперзведенні штабу КиУР повідомлялось, що з 06.00 4.8.41 р. противник силами до піхотної дивізії
повів наступ на фронті Юрівка – Ходосівка та до 11.00 4.8.41 р. опанував:
с. Юрівка, с. Вета Поштова, ліс на схід від с. Вета Поштова, ліс на північ від с. Ходосівка (ДВС № 127 опинилась в німецькому тилу! – Примітка).

В 14.00 600-й СП 147-ї СД, посилений свіжою ротою, з південної околиці с. Лісники та південної околиці с. Хотів,
повів наступ на південь з завданням вибити противника з лісу (мова іде про Чернечий ліс! – Примітка).

З КСП 147-ї СД, в період з 15.00 до 22.00, боем особисто керував генерал-майор Власов
(саме той генерал, якого в 1942 р. більшовики зробили «цапом відбувайлом» в розгромі 2-ї Ударної армії більшовиків в районі Пітербурга! – Примітка).

На 23.00 4.8.41 р. продовжується бій в районі південно-західніше с. Хотів та в районі північного узлісся біля с. Лісники.



ПО НІМЕЦЬКИХ ДАННИХ на кінець дня 4.8.41 р. в полон потрапило 210 чол. з 28-го окремого кулеметного батальону КиУР
та 285 чол. з 600-го стрілецького полку 147-ї СД.
Німці зазначали, що в 600-му СП знаходиться дуже багато етнічних українців, які поспішно навчені військовій справі,
їх настрій поганий, ніякого бажання боротися.
Полк був задіяний в добре облаштованих польових укріпленнях між ДВС, під час боїв 3.8.41р. полк мав самі великі втрати, особливо від вогню артилерії.
Як стверджувалось полоненими, командир 165-ї СД полковник ЗАХАРЕВІЧ, потрапив в немилість більшовиків та був розстріляний.

************************************************************************

 

5 СЕРПНЯ 1941 РОКУ (ВІВТОРОК – 45-й ДЕНЬ ВІЙНИ).

На 08.00 5.8.41 р. в оперзведенні Генштабу Червоної Армії повідомлялось, що з 04.30 на фронті Юрівка – Ходосівка
відновився бій, іде сильна артилерійська перестрілка.

На 14.55 5.8.41 р. в телефонограмі бойового повідомлення штабу ПЗФ в штаб ПЗ напрямку прозвучало, що:
= … 1. ПРОТИВНИК ПІСЛЯ СИЛЬНОЇ АРТПІДГОТОВКИ З РАНКУ 5.8 ПЕРЕЙШОВ В НАСТУП І ДО 11.00 ОВОЛОДІВ: ЮРІВКА, ВЕТА ПОШТОВА,
ПРОДОВЖУЮЧИ УТРИМУВАТИ ЧАСТИНУ ЛІСУ НА СХІД ВІД ВЕТА ПОШТОВА ЗА СОБОЮ. НИМ ЗАЙНЯТІ ТАКОЖ КРУГЛИК ТА ХОДОСІВКА.
ДРІБНІ ГРУПИ ПРОТИВНИКА ВІДМІЧЕНІ НА ПІДХОДІ ДО ГАТНЕ ТА ХОТІВ. =

На 20.00 5.8.41 р. в оперзведенні штабу КиУР повідомлялось, що частини 147-ї СД, понесши великі втрати
від артилерійсько-мінометного вогню, з боем відійшли на північ та ведуть стримуючі бої на лініях оборони.
Противник, продовжуючи наступ, в 19.00 5.8.41 р. вийшов на лінію:
с. Шарківщина, с. Юрівка, с. Гатне, позначка 190.5, с. Хотів, 2 км північніше с. Лісники.

На 23.40 5.8.41 р. в телефонограмі переговорів між представником Генштабу Червоної Армії з опервідділом штабу ПЗФ
звучить щось неімовірне (далі мовою орігіналу – Примітка):
= ПОПРОСИТЕ К АППАРАТУ ПОЛКОВНИКА СОСЕДОВА. =
= ПРОСИТ МАЙОР ПОГРЕБЕНКО. =
= ПОЛКОВНИК СОСЕДОВ У АППАРАТА. =
= У АППАРАТА МАЙОР ПОГРЕБЕНКО. =
= ПОЛКОВНИК БАГРАМЯН ПРИКАЗАЛ МНЕ ИНФОРМИРОВАТЬ ВАС ОБ ОБСТАНОВКЕ.
КАК ВАМ ДОКЛАДЫВАТЬ – САМОМУ ИЛИ ВЫ ЗАДАДИТЕ ВОПРОСЫ? =
= ВЫ БУДЕТЕ ВЫПОЛНЯТЬ ЗАДАНИЕ ПОЛУЧЕНОЕ ТОВ. БАГРАМЯН? =
= ДА, У АППАРАТА БУДУ Я. =
= ТОГДА ДАВАЙТЕ ВСЕ ДАННЫЕ, КОТОРЫЕ МНОЮ БЫЛИ ПОТРЕБОВАНЫ ОТ ТОВ. БАГРАМЯН, ПОПУТНО ДАВАЯ ОБСТАНОВКУ НА ЭТИХ УЧАСТКАХ,
А ЗАТЕМ ДОЛОЖИТЕ, ЧТО ЕСТЬ НОВОГО НА ОСТАЛЬНОМ ФРОНТЕ. =
= НО Я ИХ НЕ ЗНАЮ, ОН МНЕ ИХ НЕ ПЕРЕДАЛ, А Я ЖЕ НЕ ЗНАЛ, КАКИЕ ОН ПОЛУЧИЛ УКАЗАНИЯ. =
= КАК ЖЕ ВЫ ЯВИЛИСЬ К АППАРАТУ ВЫПОЛНЯТЬ ЗАДАНИЕ, КОТОРОЕ ВЫ СОВЕРШЕННО НЕ ЗНАЕТЕ. =
= А ПРИЧЕМ ЗДЕСЬ Я? =
= ??? Я ДОЛЖЕН С ВАМИ СНОВА ДОГОВАРИВАТЬСЯ, ТОГДА ПОЛУЧИТЕ У ТОВ. БАГРАМЯН УКАЗАНИЯ И ПЕРЕДАВАЙТЕ.
Я НЕ МОГУ ВТОРИЧНО ДОГОВАРИВАТЬСЯ С ВАМИ С НАЧАЛА. =
= ХОРОШО, СЕЙЧАС ПОДОЙДУ. =
= ХОРОШО. = (це просто цирк якийсь, а що тоді могло творитись в штабах на рівні дивізій, полків та батальонів? – Примітка)

************************************************************************

 

ПО ДАННИМ 95-Ї ПІХОТНОЇ ДИВІЗІЇ на 5.8.41 р.:

В 05.11 перед всім фронтом дивізії почалась артилерійська підготовка.
Вже через деякий час з'явились перші маленькі групи полонених.
Їм вказували, як навіть без охрани слідувати в тил.

Через 5 хвилин артилерія припинила вогонь.
Піхота почала наступ по всій смузі дивізії.

Приблизно через годину після початку наступу, виявилося, що 1-й батальон 279-го піхотного полку на правому фланзі
зупинився перед бункером № 100 (ДВС № 127 – Примітка), в той час як 2-й батальон досяг північного краю лісу,
який знаходився перед його фронтом.
Зліва від 279-го піхотного полку, 280-й піхотний полк в 07.37 вийшов в район висоти 174.5.

Уже через п'ять годин після початку наступу 1-а рота 195-го саперного батальону закінчила тимчасовий 8-тонний міст
в районі с. Кременище та відновила другий – з такою ж несучою можливістю.
На лівому фланзі дивізії, наступаючий спочатку за 2-м батальоном 280-го піхотного полку, 3-й батальон 279-го піхотного полку
просувався біля 11.00 лівіше по лінії фронту та вимагав артилерійської підтримки в напрямку с. Хотів.

Опівдні обірвався зв'язок з правофланговим 278-м піхотним полком.
279-й піхотний полк частково все ще лежав перед бункером № 100 (ДВС № 127 – Примітка).
Лише 2-й батальон 279-го піхотного полку зміг нанести удар далі на північ в обхід виявленого на його правому фланзі бункера.
Надані до цих пір 280-му піхотному полку штурмові групи саперів передавались теперь подалі на схід,
частинам 278-го піхотного полку, щоб зачистити ліс в районі с. Кременище.
Для подтримки цієї акції також висувалась посилена 2-а рота 278-го піхотного полку.

В ході наступу вияснилось, що перебуваючі в користуванні карти мали значні неточності.
Атакуючі батальони натикалися на бункери, які не були раніше виявлені.


Розташований в районі греблі північніше с. Ходосівка бункер опівдні все ще оборонявся
та успішно перешкоджав такому необхідному наведенню мосту.
Незабаром після 13.00 279-й піхотний полк повідомив про взяття бункеру № 100 (ДВС № 127 – Примітка).



На фото в центрі – командир 95-ї ПД 29-го АК генерал-лейтенант Ганс-Генріх Сікст фон Армін (19.9.1941 р. двір Лаври).

В 17.15 командир 29-го корпусу прибув на КП дивізії, подякував її частинам та зорієнтував в наступних намірах
29-го армійського корпусу.
Приорітетами були: прорив аж до південних околиць Києва та оволодіння мостами через р. Дніпро.

День 5 серпня успішно закінчився.
Були зайняті як мінімум 15 бункерів та інших різноманітних польових позицій, захоплено більш ніж 550 полонених,
знищено три танки та захоплена одна гармата протиповітряної оборони.
Посля цих успіхів дивізії було наказано на наступний день продовжувати наступ в напрямку лісу в районі с. Мишоловка.

Втрати з 2 по 5 серпня були значними.
Тільки передовий загін втратив на лінії бункерів біля р. Дніпро та перед р. Вета 39 чоловік.
Втрати піхоти та саперів були зіставними.

МАБУТЬ БАГАТЬОМ (?) ВІДОМЕ ЦЕ ЗНАМЕНИТЕ ФОТО НІМЦІВ БІЛЯ ПІВДЕННОЇ БАШТИ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ ВІД 19.9.1941 р..
АЛЕ ЩО ЦЕ ЗА НІМЕЦЬКИЙ ПІДРОЗДІЛ ТА ХТО ЦЕЙ СТАТНИЙ ОФІЦЕР? (стидоба, але я цього до нині незнав, тому що не цікавився! – Примітка)



На фото – командир 95-ї ПД генерал-лейтенант Ганс-Генріх Сікст фон Армін з штурмовою групою своїх солдатів-"автоматників".

 

Років 20 тому, чорти когось носили по протитанковому рову, що після вигину з півдня на північ, іде на захід попереду 1-ї лінії траншей.
Це дуже красива місцевість, метрів за 300-400 від ДВС № 127 в сторону до 128-го (з сходу на захід).



З дна рову вилізли ось ці залишки окисленого феруму, які на той час мали ще добре збережені розпізнавальні форми.
Скоріш за все ці предмети колись належали киянам або місцевим селянам, яких більшовики примусово мобілізували будувати
інженерні укріплення КиУР на початку липня 1941 року (РИТИ ЗЕМЛЮ!).



Тиша на легкий щебет пташок – казка, незаймане місце – казка, сухий пісочок – казка, специфічний запах грунту – казка,
глибина по коліна – казка, відсутність конкурентів – казка... НАСОЛОДА!
Але в массі позитивів завжди є якийсь негатив... рої комарів та наскоки оводів від близькості водойми – ШОК!
Всі ці "артефакти" компактно знаходились в одному місці – по довжині рову не більше 10 кроків.
Склалось таке враження, що в цьому місці рову колись з якихось причин кучкувались люди під час робіт чи "відпочинку".
З карманів випадали ключі, у когось випала стамеска (метал супер, працює досі!), у когось підковка з каблука чобота відпала,
у когось під стінкою рову падали лопати та чомусь... щось схоже на сапку чи мотигу.

І ВСЕ ЦЕ ЗГОДОМ ПОГЛИНУВ В СЕБЕ ХИЖИЙ "ДИКИЙ ПІСОК" (так цей грунт називається у будівельників) ТА ЗБЕРІГАВ ВСЕ ЦЕ
В СВОЇЙ ГЛИБИННІЙ ТИШІ ДОВГИХ 60 РОКІВ, ТА НЕТЕПЛЯЧЕ ЧЕКАВ НА ТОГО, КОГО ПЕРШОГО ТУТ ЧОРТИ НОСИТИ СТАНУТЬ.
ВСЕ ЦЕ ІСТОРІЯ ЦІЄЇ МІСЦЕВОСТІ, ВІДЛУННЯ ІСТОРІЇ НЕДАЛЕКОГО МИНУЛОГО КИЄВА.

 

Час минав, когось ЧОРТИ ПРОДОВЖУВАЛИ ТЯГАТИ, з сторони в сторону, по нинішньому "ПРОСПЕКТУ"
дна протитанкового рову в напрямку до напівзруйнованого 128-го.
Передбачено кимсь, з досвідом існування організму в нинішньому просторі та часі, з рову на південь вималювувались
вертикальні обрізи стінок входу в напівзапливший з часом піхотний осередок, викопаний кимось з 600-го СП
на початку серпня 41-го року, безпосередньо перед самими бойовими діями.
Зовсім несподівано, нечиста сила засвідчила про залягання в землі деякої маси кольорового металу – ЗНАЧНОЇ МАСИ (!),
як засвідчив чийсь первинний оковимірний тест.



Німецька саперна лопатка зразка 1893року, до речі, якою в серпні 41-го користувався піхотинець з 12-ї роти 278-го ПП 95-ї ПД (!),
дуже легко та швидко вирила шурф необхідного розміру та глибини.
ОТАКОЇ... ТА НЕХАЙ ТОБІ, на дні рову лежав ПОЛЬОВИЙ БІНОКЛЬ – совдєпівський та командирський.
В позитиві рідкої знахідки, як завжди був присутній вагомий негатив – наскрізне уламкове влучення
в праву ОСНОВНУ ЧАСТИНУ оптичного приладу.



Бінокль лежав за метр від входу з рову в піхотний осередок.
Можливо, під час артобстрілу оптичний прилад міг лежати на бруствері ячейки, це приблизно за 4 метри,
після попадання в бінокль артуламка, його вибуховою хвилею підняло в повітря, трохи політавши, він впав на дно рову.
Це могло статися тому, що на місці знахідки не було виявлено залишків розбитого оптичного скла – ні скалочки.
Також був відсутній шкіряний ремінець для переноски бінокля на шиї, про кофр можна не згадувати – він міг бути
дермантиновим або брезентовим.
Виявити його в принципі можливо, але тільки після повного розкопу піхотного осередку.
Та не факт, що кофр міг там залишитись, та і в якому стані він міг залишитись після перебування в грунті на протязі 60 років.
Гнила рухлявина, яка при висиханні розсипиться на шматки. Та і надлячього цей гнилий кофр потребен?
Треба також згадати, практично десь поряд, знаходились невеликі шматки дроту, на фрагменті одному з яких збереглися
невеликі ділянки з ізоляційним покриттям. Було щось схоже на телефонний дріт лінії звязку.



ПРИПУЩЕННЯ: на місці знахідки, поверхня землі була достатьньо сильно нашпигована різноманітними уламками,
скоріш за все, від німецьких 105-мм дивізійних гармат leFH 18.
Можливо в цьому передовому піхотному осередку знаходився командир, який коригував вогнем
більшовицьких 82-мм батальонних мінометів БМ-37, відкрита батарея яких знаходилась
метрів за 300-400 на північ від протитанкового рову – за насипом вузькоколійки.
АЛЕ ЦЕ ЛИШЕ ПРИПУЩЕННЯ!



Бінокль польовий "Б-6х30" був найбільш розповсюдженим в більшовицькій армії та випускався практично всіма заводами совдєпії,
які виготовляли оптичні прилади.
Відомо мінімум 7 модифікацій бінокля, які мали незначні конструкторські відмінності в самому біноклі та кофрі до нього.
Вага бінокля 700 грам.
Данний бінокль 1941 року випуску, його серійний № 39844.
КОЛИСЬ БІНОКЛЬ БУВ ПРИЛАДОМ, А В НЕДАЛЕКОМУ МИНУЛОМУ ВІН СТАВ – МУЗЕЙНИМ ЕКСПОНАТОМ!

 

А ЩО ДАЛІ? А далі... ЧОРТИ ПРОДОВЖИЛИ когось ТЯГАТИ по рову, але більше нічого сутьнього земля не відригувала.
Треба лише згадати про безкінечну кількість артуламків, шматків колючого дроту та дроту для розтяжки дерев'яних стовпів,
дебелі будівельні скоби та 300-ті гвіздки.
Ще в 70-і, коли район 1-ї траншеї досліджувався виключно тільки металевими прутами довжиною 1.5 м,
залишки війни знаходили ТІЛЬКИ НА ДНІ траншей, ходів сполучення та ячейок, а от бруствера були практично чисті.
Ближче до 128-го глибина рову поступово зменшувалась, але тут був завал всякого різноманітного залізячча,
яке поглинула земля після будівницва ДВС на початку 30-х років.
Хто захоче та не поліниться, той може на брилах даху 128-го знайти напис про час закінчення робіт на цій споруді.
Напись був зроблений довільним почерком руки в той час, коли залитий бетоном дах був ще напівзасихаючим.
МІСЦЕ: західна сторона даху в напрямку 129-го, між тріщинами глиб, десь ближче до вхідної частини ДВС.
Щоб зробити якісне фото, треба з собою мати щітку по-металу, щоб зачистити нашарування моху та бруду.
Колись випадново цей напис виявився, були фото, але архівний накопичувач... ЗДОХ, разом з гігабайтами фотоматеріалів,
які вже більше ніколи не повторити та не знайти. Вірктуальний світ це – мильна булька,
пановє – зберігайте фотоматеріали на паперових носіях, так буде трохи безпечніше!



Але незважаючи на подальшу перспективу руху в сторону 129-го, потягли когось чорти в зворотньому напрямку –
в сторону 127-го.
І сталося ДИВО-ДИВНЕ, яке вже не раз себе підтверджувало!
В ході сполучення, вже раніше дослідженого піхотного осередку, на дні, виявилось місце розриву німецького снаряда –
по скупченню уламків та перегорівших залишків вибухівки.
А трохи згодом, з глибини дна лівого кутка ячейки земелька відригнула совдєпівську солдацьку флягу "Красний Виборжец",
ТА ЯКИЙ РІДКО ЗУСТРІЧНИЙ ЕКЗЕМПЛЯР... ТАКИЙ ЗЕЛЕНЕНЬКИЙ, ЩО СПЕРШУ НАВІТЬ ПОГЛЯДУ НЕ ВІДВЕСТИ!



Дуже близький вибух снаряда та слідуючий після цього гідравлічний удар вибухової хвилі,
в кутку ячейки видув та сплюснув, як під пресом флягу,
та практично зовсів змінив первинну форму алюмінієвого предмета.
ЩО СКАЖЕТЕ... РАРИТЕТ, правильно, який буває тільки в одиничному екземплярі!

***********************************************************************************************



ОСЬ, КОЛИСЬ І ТАКЕ ДИВО ЗУСТРІЧАЛОСЬ... але було це вже не під Києвом!
Це так як кажуть, "ЇЖА ДЛЯ ОЧЕЙ", а для когось, витираючи слину, якісь там... лями.
ВСЕ ЦЕ РУЙНІВНА СИЛА ВИБУХУ, ЯКА ІНОДІ ВНОСИТЬ В ПРЕДМЕТИ ЦІКАВІ ВИДОЗМІНЕННЯ!

 

Треба вже закінчувати з цією темою та робити якийсь висновок.
Повернемося до знайомих німецьких фото по ДВС № 127.



На цьому фотомонтажі фронтальний та тиловий ракурси споруди, на мій погляд, зроблені через деякий час після закінчення бойових дій.
На лівому фото можна розгледіти воронки після артобстрілу 150-мм гаубичного калібру.
Фронтальна частина споруди має суттєві пошкодження, але вона зберегла свою початкову форму.
Центральна амбразура практично засипана бетонними уламками та землею.
На правому фото наслідки підриву саперами вхідного бетонного дворику та повзкового лазу.
Тильна частина споруди має незначні пошкодження, але вона зберегла свою початкову форму.



Тут ми маємо старе фото (зліва) та стан споруди (справа) на сьогодення.
Основна відмінність - стан даху споруди, який в наші часи має вже глибоподібне нагромадження бетонних уламків.
ВИСНОВОК: ДВС № 127 німецькі сапери підривали двічі.
Перший раз - одразу після штурму в перших числах серпня 41-го, другий раз - в період з середини серпня 41-го по листопад 43-го.

 

Ось ще одне порівняння повторного підриву споруди – фронтальний ракурс з півдня на північ.



На цьому порівнянні добре видно, що на лівому фото, між фронтальною (зліва) та східною (справа) амбразурами,
скрізний провал стіни споруди (посередині) після першого підриву.

 

Тепер маємо змогу встановити черговість наступних двох фото після першого підриву ДВС № 127.



Ліве фото, на мій погляд, зроблене відразу ж після внутрішнього підриву споруди.
Коло вирви після вибуху снаряда добре виражене, її края не опливші та не зсунуті всередину.
Можливо, біля східної амбразури стоїть хтось із німецьких саперів, які підривали споруду після її захоплення.
Праве фото – більш пізднього періоду, на що можуть вказувати опливші та порушені края вирви.
Можливо, що на фоні розбитого бункеру позує хтось з простих піхотинців.
Але про дійсні події та персонажі ми вже не дізнаємось – вони зникли в прірві часу.
Наскрізні провали стін виникли після внушнішнього вибуху всередині споруди,
лише на місцях попадань 150-мм снарядів з зовнішньої сторони стіни.
Так би мовити, гаубичні снаряди накернили в глибину на зовнішній стороні стіни споруди місця,
де в майбутньому, після внутрішнього вибуху, з'явились наскрізні провали.
Німецькі сапери провели вибух в приміщенні відсіку скобтрапу спуку/підйому на нижній поверх ДВС.

 

Тепер розглянемо імовірність «подвигу» гарнізону ДВС № 127 та можливу дату цього «героїчного» вчинку.
На цей факт маються лише дві уточнюючі дати з двох протиборчих сторін.

На 21.30 2 серпня 1941 р. в бойовому донесенні штабу КиУР повідомлялось,
що в зоні відповідальності 147-ї стрілецької дивізії –
«... ДВС № 183, 101, 104 блоковані; ДВС № 121, 127 – знищені противником».

По данним штабу 95-ї піхотної дивізії від 5 серпня 1941р.:
«... Розташований в районі греблі північніше с. Ходосівка бункер опівдні все ще оборонявся
та успішно перешкоджав такому необхідному наведенню мосту.
Незабаром після 13.00 279-й піхотний полк повідомив про взяття бункеру № 100».



Лише тепер привернуло увагу раніше не виставлене німецьке фото ДВС № 127, за рахунок його низької якості та розмитості.
Насторожили саме деякі деталі, при його обробці в фотошопі, та несподіваний ракурс місця зйомки на цьому фото.
Фото зроблене з насипу дороги, що після різкого повороту, іде в сторону с. Лісники.

 

Мій особистий ВИСНОВОК, що ДВС № 127 була прегнічена кориктирувальним артвогнем 150-мм гаубиць в період після з 12.00 дня 2 серпня –
донесення штабу КиУР має дуже вагоме значення, тому що більшовики про таку свою шокуючу правдоподібність дуже рідко заявляють.
Німці не припижджені були (вибачаюсь!) щоб штурмувати руський бункер,
який відкрито стоїть своєю фронтальною амбазурою на міст та ще без маскування споруди.
Це ви можете вірити по спогадах штабного майора 26-ї армії, якщо вам цього хочеться.
Як видно на німецьких фото – фрагментів або залишків облаштування металевого швелера для зовнішнього маскування ДВС – на фото немає.
Зовнішні стіни споруди теж не мають фрагментів промітивної розмальовки фарбою камуфляжу.
Визначення точних координат 127-ї могло статися після прориву німецької розвідгрупи (піхота з бронемашинами) в напрямку с. Лісники в період німецького контрнаступу, після першого ранкового відступу зведеного загону генерала Матикіна.

 

А ось моє підтвердження по фотошопу – імовірність... моя впененність.
Bunker Weta Stellung vor KIEW Kiev Ukraine 1941

 

Тепер знову порівння, але... не фото... а топографічних карт тих перевоєнних періодів (які дико відрізнюються!).



Зліва шматок всім знайомої топографічної карти, справа – фрагмент німецької ШТАБНОЇ карти періоду штурму Києва 41-го року,
яку я мав право викласти тільки від імені Андрія ШВАЧКО.

 

Зліва – архівний фрагмент перевоєнної більшовицької мапи 8-го БРО КиУР в районі с. Ходосівка,
справа – фрагмент ксерокопії німецької штабної мапи періоду серпневих боїв 41-го року (Андрія ШВАЧКО).
Де видно на німецькій мапі ЧІТКЕ розташуванню бункера № 100,
який один із підрозділів 290-го піхотного полку 95-ї ПД захопив в 13.00 5 серпня 1941 року?
Так яка ж з КиУРівських ДВС під німецьким номером "бункер № 100" була захоплена 5 серпня?

 

З всього цього ВИХОДИТЬ, мій особистий висновок, що район мосту на ходосівській греблі тримала до 5 серпня косоприцільним вогнем...
не ДВС № 127, а східна амбразура вогневої споруди № 128 – одноповерховий неукріплений «читомордник» типу захиста «М1».

 

Ось та, одна з героїчних амбразур КиУР, про яку ми маємо знати!

 

Цікаво знати, на мій погляд, що тільки між спорудами південного сектору КиУР ДВС № 130, 129, 128 міг бути реальний взаємний вогневий звязок.
Хто зможе назвати номер споруди КиУР біля якої сфотографована вівчарка?

 

ДОТ біля якого сфотографовано вівчарку - це ДОТ 107 з броньованим ковпаком ВСУ (відновленим у бетоні) біля х. Мриги (14БРО)

 

Трохи по знищеній в період 2 серпня 41 року ДВС № 126, яку хибно визнали в донесенні штабу КиУР, як ДВС № 121.
Трьохамбразурний тип "М2" з бетонним вхідним двориком та повзковим лазом до східної амбразури.
В виписці оперзведення № 10 штабу КиУР від 18.8.41 р. вказано, що гарнізон ДВС № 126 вийшов із споруди
та знаходиться на території своїх військ.
Простою мовою, якщо так можна висловитися, засцяли хльопці... та й втікли.
Внутрішні частини амбразур не мають слідів обстрілу та підривів їх саперами німецької штурмової групи.
Тільки зовнішня стіна в районі трохи вище східної амбразури має до десятка натуральних кульових попадань.
Але це можуть бути сліди від "шалостей", коли лісниківські "слідопити" практикувались в стрільбі з "трьошки".



Зліва – німецьке фото 41-го року, праве фото – стан на кінець 90-х років.
Як видно з німецького фото – "кроваві нелюді- автоматчікі" не терзали несамовито цю споруду, армади танків не топтали її гусеницями,
авіація та артилерія "детоубівць" шаленно її не руйнувала.
В районі 100-200 метрів від ДВС ніколи нічого не знаходили (що мені відомо!), ні прутами на дні окопів, ні металошукачем.
Грунт цієї місцевості, в своїй більшості, напівглинистий, засипки не було, все на око визбірали місцеві в післявоєнні часи.

 

Світлини Андрія ШВАЧКО від 31 січня 2010 року в період з 09.00 до 12.00.
Дослідження та фотографування споруди проводились завдяки привезенною з собою грабиною-стремянкою.



Без драбини, на нинішню височину розташування амбразур 127-ї, самотужки видрапатися неможливо.
Придумали та привезли приспособу, ось зараз маємо шикарні світлини з більш дрібними деталями,
які підтверджують деякі невідомі факти з історії ДВС.



Ось дуже якісне фото стану фронтальної стіни та центральної амразури "героїчної" споруди № 127.
Добре видно, на мій погляд, що в стіну по краю правої сторони амбразури було пряме влучання 150-мм гаубичного снаряду.
А от слідів від кульових попадань немає, хоча в першу чергу по амбразурам бункера веде вогонь піхота зі стрілецької зброї.

 

Верхня частина центральної амбразури має тільки значні по силі уламкові пошкодження від вибуху 150-мм артснаряду
та вильоти уламків з середини споруди при внушньому вибуху заряду ТНТ.
На мій погляд, німецькі сапери підривали ДВС при вірогідній відсутності бренезаслонок на амбразурах.
Другий підрив 127-ї здійсьнювався саперами з приміщення на нижньому поверху ДВС, як раз в районі під центральною амбразурою.

 

В виписці опертивного зведення № 10 від 18.8.41 р. штабу 37-ї армії ПЗФ повідомлялось, що ДВС № 127 та № 128
знаходяться на території зайнятій супротивником, доля гарнізонів цих споруд невідома.
З тринадцяти (13) ДВС 8-го БРО КиУР, як стає зрозуміло з цієї виписки,
«... вийшли з споруд та знаходяться на нашій території» вказаний тільки гарнізон ДВС № 126.
Отже, робимо висновок, що доля гарнізонів дванадцяти (12) ДВС була невідома штабу армії, що може вказувати на те,
що гарнізони цих споруд під час бойових дій частково або повністю загинули, або могли здатися в полон.



На сучасній мапі (зліва) та мапі 41-року (справа) 8-го БРО КиУР різними кольорами УМОВНО ПОЗНАЧЕНО:
ЗЕЛЕНИЙ – сектор обстрілу центральної амбразури ДВС № 127;
ЧЕРВОНИЙ – сектора обстрілу лівої (східної) та частини центральної амбразур ДВС № 128;
СИНІЙ – сектор фронтального району обстрілу батареї-(ей?) 82-мм мінометів, які могли повністю тримати під своїм вогнем
район села Ходосівка, аж до його південних околиць.
В 1936 році більшовики закупили у Франції декілька екземплярів 81-мм міномета, згодом, внесши в їх конструкцію
деякі удосконалення та зміни, срср отримав «СВІЙ» міномет – БМ-37.
82-мм батальонний міномет зразка 1937 року мав дальність стрільби – від 200 до 2.850 метрів, з додатковим зарядом – до 3.040 метрів.

Крім цього, з 1-ї лінії траншей укріпрайону, що проходили від ДВС № 127 до № 128, вели вогонь стрілецькі підрозділи більшовиків,
які були посилені на лівому (східному) фланзі оборони розрахунками 50-мм мінометів.
Мінометники розташувались в передовій піхотній траншеї, як раз навпроти насипу греблі та дерев'яного мосту через заплаву р. Вета.
50-мм ротний міномет зразків 1938-40 років мав дальність стрільби від 100 до 800 метрів.

Виходячи з нанесених позначьок на обох мапах стає зрозуміло, що вся відкрита місцевість підходів до греблі та мосту
з північних околиць Ходосівки, через заболочену заплаву р. Вета,
знаходилась під щільним вогневим контролем стрілецької та кулеметно-мінометної зброї обороняючих.
Не треба забувати про можливу підтримку району оборони далекобійною артилерією укріпрайону та гарматами Пінської флотилії (?).
А авіація… яка в цей час скидала агітаційні листівки в німецькому тилу?
Фанерно-дюралеві «соколи» (внуки та правнуки яких зараз знищують українські міста та села – Примітка) були присутні в небесній сині,
тільки вони одиноко дзижчали десь на інших ділянках фронту, з палкою надією не зустрітися з черговою парою жовтоносих «мессершміттів».
Після щастливого повернення на свої аеродроми, горді «соколи», в спітнілих штанях на паху, звітували перед начальниками
про свої фантастичні «пабєди в барацьбе с парабаціцелямі трудавога пралетаріятеніна».

А ЩО КАЖУТЬ ПРО 8-й БРО НІМЦІ…

Після рекогносциніровки місцевості в районі 8-го БРО КиУР, але це було вже 13.8.41 р.
(місцевість за минулі 13 днів війни суттєво не змінилась! – Примітка), штаб 95-ї піхотної дивізії 29-го АК 6-ї армії відзначав, що:

– «… ділянка р. Вета перед фронтом, створює для атакуючих серйозну перешкоду, а обороняючим – гарне прикриття.
Крім того, на правому фланзі (на сході – Примітка) болото, яке прохідне тільки на окремих ділянках,
але його можливо легко заблокувати силами піхоти (при обороні – Примітка).
Річка Вета загачена, вона має заболочені та місцями сильно зарослі очеретом береги»;

– «… можливість зосередження військ противника для атаки на південь полегшена за рахунок лісового масиву північніше заплави р. Вета»;

– «... скат (висоти південної сторони долини р. Вета – Примітка), з якого проглядається заплава р. Вета, відносно не глибокий по горизонталі; зброя,
розташована на висоті, може використовуватися (при обороні – Примітка) тільки для вогню у заплаву з дуже крутим кутом зниження (стволів – Примітка)»;

– «… висоти 162.2 та 170 (висоти південної сторони долини р. Вета – Примітка) дають гарні можливості спостереження за територією супротивника
(на правій ділянці (на сході – Примітка), де ліс густіше – тільки до узлісся).
Спостереження противником вглиб наших позицій по фронту неможливе, окрім як з північно-західного напрямку, з висот південніше с. Хотів»;

– «… у виямках-ярах по північному краю ланцюга висот у багатьох місцях є можливості розміщення важкої зброї для фланкуючого вогняного впливу
перед основною лінією оборони.
В той час, як за 1 км північно-східніше с. Ходосівка місцевість в заплаві не проглядається,
північний берег безпосередньо на всій ділянці проглядається тільки до лісу»;

– «… стосовно рослинності в ярах, лише зрідка існують можливості укриття, конкретно на висотах низькі ниви без додаткової можливості захисту;
одна можливість – дамба (насип Змійового валу – Примітка), що простягається по вершинах висот зі сходу на захід»;

– «...польові (більшовицькі – Примітка) позиції північніше р. Вета, з їх різноманітними засобами укриття, роблять ворожі позиції дуже вигідними;
перед можливим відходом наших (німецьких – Примітка) військ, ці позиції необхідно зрити, а все ще не зруйновані бункери – підірвати
(отже, довгочасні споруди південного сектора КиУР могли остаточно знищуватись німецькими саперами після 13 серпня 1941 року – Примітка);
ці роботи вимагають значного обсягу робіт та часу».

Виникає запитання, а чому в 8-му БРО КиУР залишились до наших часів
в практично первозданних формах ДВС № 129, 131, 136 та 138?
На мій погляд, головна причина в тому, що споруди № 136 та 138 розташовувались в повній ізоляції в таких місцях,
які не мали ніякого суттєвого значення в загальній системі оборони БРО.
КНК № 129 – його внутрішнє оснащення було повністю виведене з ладу, самостійно напівкапонір не мав ніякої змоги
для оборони при наступу з північного напрямку.
ДВС № 131 – це окрема «героїчна» тема, яка трохи схожа з мильною булькою «історії страни совєтів» на прикладі ДВС № 127.
Бувший комісар КиУР євдокімов незрівнянно та безперспективно перевершив свого ідеологічного конкурента,
в особі бувшого штабного майора 26-ї армії, в «відригуванні історичної правди минулого» ДВС КиУР.

 

Підпис фото "... Ukraine vor Kiew Artillerie Geschütz Stellung 1941", що ну дуже нагадує місцевість яка раніше була,
за років 20 до забудови заїзджими підорами територій, в районі південніше села Ходосівка та на схід і захід.



Німецька 105-мм польова гаубиця 10.5 cm leFH 18 з дальністю стрільби 10.675 м.
Така гармата ДВС КиУР може роздовбати з дуже дуже великою напругою... і то якщо її вивести на пряму наводку,
щоб вона десятки разів била в одне і теж місце.