Пулемётный ДОТ № 127 с.Ходосовка

Я тiльки за!
А стосовно отого - що зверху та з бокiв на дотi налiпили «папереднiкi», це ж , якщо я не помиляюсь депутатам вiд Яника подякувати треба. Вони подумали що так буде «красiво» , а про слово «кiтч» вони не чули. А ми не зацiнили.

 

ПОЧАТОК спогадів... бывшего бойца 4-го взвода 16-го мотострелкового полка войск НКВД, рядового Сергея АРХИПОВА:

«… отдельная рота 16-го мотострелкового полка НКВД с июля 1941 года несла охрану важных военных и гражданских объектов в городе Кыеви.
Война приближалась к Кыевськым околицам. Все мы с тревогой прислушивались к усиливающей с каждым днем канонаде,
которая приближалась к городу с юга. Наши бойцы часто задавали командирам один и тот же вопрос – когда мы пойдем в бой.
На что командиры отвечали, что наш черед еще не наступил, и мы еще успеем повоевать.

Нам часто приходилось наблюдать, как над городом на большой высоте пролета-ли группы немецких бомбардировщиков.
Вражеские бомбовозы летели куда-то на северо-восток на большой высоте, но городские кварталы никогда не бомбили.
Всех удивляло, что бомбардировщики очень редко летали в сопровождения истребителей.

Вначале под вой сирен воздушной тревоги кыяны старались укрыться в бомбо-убежищах, подвалах и щелях,
но вскоре все так привыкли к немецким перелетам над городом, что на самолеты никто уже не обращал внимания.
Лично мне, ни разу не приходилось видеть, чтобы наши истребители шли на перехват немецких бомбовозов.

1 августа 1941 года наш взвод был собран в казарме по боевой тревоге, в пешем порядке мы двинулись на юг вдоль Днипра.
В старинном монастыре под склонами приднипровськых круч роту построили и сказали, что мы будем двигаться на фронт,
так как на одном из участков обороны немцы прорвались к Кыевському укрепрайону.
В монастыре (схоже на Видубицький - Примітка) мы получили полный комплект боезапаса и новенькие каски, до этого мы ходили в фуражках.
Нас досыта накормили и разрешили искупаться в реке, часам к семи вечера мы погрузились на «полуторки».

Проехав около пяти километров на юг(схоже на район хутора Церківщина, західніше с. Вета Литовська - Примітка),
наша колонна была обстреляна немецким истребителем –
пришлось выпрыгивать из машин и прятаться в канавах придорожного кустарника.
Немецкий самолет сделал всего пару заходов над нашими грузовиками, стреляя из пулеметов и пушек –
в ответ мы открыли по нему сосредоточенный огонь из имеющихся у нас винтовок и пулеметов.
«Мессер» не выдержал нашего огня и ушел в сторону.

Мне запомнился молодой лейтенант, который, командуя огнем бойцов, стоял в полный рост среди дороги и стрелял
по налетающему на него самолету из самозарядной винтовки.
От интенсивной стрельбы из «СВТ» с его головы свалилась каска и покатилась по мощеной булыжником дороге.
Отступая назад при отдаче выстрелов, лейтенант наступил на лежащую среди дороги каску и, падая на спину,
самопроизвольно произвел пару выстрелов в ближайшую «полуторку».
Машина начала медленно дыметь, но общими усилиями подоспевших на помощь бойцов ее удалось быстро затушить.
Дальше колонна двигалась без особых происшествий – было очень много пыли.

Вскоре из общего рокота прифронтовой канонады начали различаться отдельные взрывы и пулеметные очереди.
Вдоль дороги все чаще попадались свежие воронки от бомб и снарядов. Местами, у развилок дорог, стояли патрульные посты.
В придорожных кустах, в стрелковых окопах, тускло поблескивали каски пулеметных расчетов.
Дорогу перегораживали рогатки из колючей проволоки, впереди которых стояли ржавые противотанковые ежи.

Наша колонна остановилась у обочины дороги, с обеих сторон подступал старый сосновый лес, заросший густым лиственным подлеском.
Повзводно наши подразделения начали уводить в лес влево от дорогидуже (схоже на Чернечий ліс південніше с. Лісники - Примітка).
Под склоном спуска к болоту, у густых зарослей камыша, мы рассредоточились и ждали дальнейших указаний командования.
Нам сказали, что эта часть болота не проходима для людей и техники.

Прошло совсем немного времени, и мы почувствовали на своей шкуре, что такое сидеть у болота.
Тучи комаров и оводов просто не давали стоять на месте, а, разводить дымные костры, было категорически запрещено – маскировка.

По подсказке ротного старшины мы стали рвать болотную осоку, слаживали ее в кучи и зарывались внутрь,
чтобы хоть как-то защититься от насекомых.
Таким образом, мы укрывались до наступления сумерков
(практично нічого не залишили,суки, для нащадків з металошукачем 80-х, крім осколків від німецьких снарядів та "сорочок" від РГД-33 - Примітка).
Ротный, улыбаясь, похвалил, что вверенное ему подразделение замаскировалось на «отлично»».

 

Зараз ці спогади сприймаються по особливому, більш зрозуміло. Патрульні пости, "рогачі з колючого дроту, іржаві протитанкові їжаки, прифронтова канонада". Ніколи раніше не думав, що буду сприймати військові спогади часів оборони Києва 1941 р., порівнюючи свої відчуття з нинішнім 2022 роком....
Колись, ця військова атмосфера була такою далекою, кіношно-документальною. A зараз стала такою близькою і зрозумілою усім українцям.

 

Так як ДВС № 127 – нерухома вогнева споруда, треба спочатку розглянути бойову оперативну ситуацію,
яка склалася в цьому районі КиУР на початку серпня 41-го року.

Після невдалих боїв, а точніше поразки, військ ПЗФ в районі м. Фастів, південний напрямок на Київ захищали частини 64-го стрілецького корпусу,
а його лівий фланг входив в зону бойової відповідальності 165-ї стрілецької дивізії.
В останніх числах липня дивізію почало «ковбасити», її підрозділи почали повільно відходити на Київ, а потім відхід переріс у неконтрольовану втечу.
Тікали не всі, деякі підрозділи все ще стримувала наступ противника, але фронт почав стрімко рухатись в північному напрямку – до Київського укріпрайону.
Край лівого флангу 165-ї СД, де в цей час виник розрив лінії фронту з 26-ю армією по лінії с. Безрадичі – с. Трипілля,
прикривали лише підрозділи знищеного на 70% загону генерал-майора Матикіна та напищені сцикуни з 16-го мотострілецького полку 36-ї МСД військ НКВС.

165-й СД більшовиків протистояли німецькі 95-а та 75-а піхотні дивізії, а безпосередньо на правому фланзі діяли –
278-й, 279-й та 280-й піхотні полки 95-ї ПД.
Піхотні підрозділи цієї дивізії в основному складалися з австрійців, на озброєнні яких використовувалась чехословацька стрілецька зброя,
все інше – німецьке.
95-я ПД вела наступ без будь якої підтримки танкових частин, тільки артилерія.
В повітрі дуже активно і якісно діяла авіація Люфтваффе.

1 ЛИПНЯ 1941 РОКУ (ПЯТНИЦЯ – 41-й ДЕНЬ ВІЙНИ).

На 01.00 1.8.41 р. в переговорах опервідділу штабу КиУР з опервідділом штабу ПЗФ повідомлялося,
що дрібні розвідпідрозділи німців вийшла на рубіж: с. Вета Поштова, с. Кременище, хутір Мриги, а це вже 1-а лінія оборони Києва.

На 06.00 1.8.41 р. виходячи з оперзведення штабу КиУР зясовується, що командування оперувало застарілими данними що на кінець дня 31.7.41 р.,
які не відповідали дійсності:
– 165-а СД «обороняла» рубіж: с. Здорівка, м. Васильків, с. Піски;
– загін генерала Матикіна: (викл.) с. Піски, (викл.) с. Копачівська Слобода;
– 16-й МСП НКВС з рубіжу: с. Копачівська Слобода, с. Старі Безрадичі «відходив» в північному напрямку.

На 08.00 1.8.41 р. в оперзведенні Генштабу РСЧА звучить, що підрозділи 64-го СК з великими втратами відійшли
в північно-східному напрямку та на 12.00 31.7.41 р. зайняли рубіж оборони:
– 165-а СД рубіж: північно-східна околиця м. Васильків, с. Піски;
– загін генерала Матикіна: (викл.) с. Піски, (викл.) с. Велика Бугаївка;
– 16-й МСП НКВС с. Безрадичі, в 13.00 31.7 полк отримав завдання обороняти с. Безрадичі.

На 16.30 1.8.41 р. в оперзведенні штабу ПЗФ повідомлялось, що в 13.10 1.8.41 р. німецькою артилерією був обстріляний
понтонний міст в районі Жуків острів (на північний-схід від с. Вета Литовська – Примітка) снарядами колібру 152-мм
(німецькі 150-мм тяжкі польові гаубиці sFH 18, з дальністю стрільби більш як 13 км, могли стріляти з району південніше с. Креничі - с. Підгірці,
а з цього місця до 127-го – всього 6.3 км! – Примітка).

На 17.45 1.8.41 р. в оперзведенні штабу КиУР повідомлялось, що ворог зайняв с. Великі Дмитровичі, іде бій в с. Креничі.

На 18.00 1.8.41 р. в оперзведенні штабу КиУР повідомлялось, що в 13.00 в районі с. Хотів німецька авіація бомбардувала
штаби 64-го СК та 165-ї СД, які втекли з зони бойових дій.
Також після втечі з ліній оборони, «приводились до тями», в районі с. Хотів та лісу північніше села, за допомогою тісного спілкування
з Військрадою штабу ПЗФ та каральними органами НКВС вцілілі підрозділи 165-ї СД.
В цей час загін генерала Матикіна знаходився (скоріш за все це маршрут відступу Матикіна – Примітка) на рубежі:
північна околиця с. Янковичі, узлісся північніше с. Ходосівка.

На 20.00 1.8.41 р. опервідділ штабу 64-го СК видав бойовий наказ на нічний наступ з 1.8 на 2.8.41 р. в південному напрямку,
що передбачав вихід на рубіж: хутір Ковбасин, с. Малютянка, с. Глеваха, (викл.) с. Рославичі.
Зведеному загону, об"єднанному під командуванням генерал-майора Матикіна: загін Матикіна, 16-й МСП НКВС, 3-й СБ 562-го СП 165-ї СД,
вийти на рубіж оборони: с. Рославичі, с. Креничі, (викл.) с. Янковичі.
Початок наступу – 24.00 1.8.41 р..

На 20.10 1.8.41 р. в донесенні штабу ПЗФ повідомлялось, що
по данним авіарозвідки фронту з ранку ВСІ ТАНКИ ПРОТИВНИКА рушили від КиУР на південь.

На 20.50 1.8.41 р. в доповіді штабу КиУР повідомлялось, що на 18.00 1.8.41 р. 147-а СД веде бій на рубежі: с. Янковичі, с. Ходосівка, с. Будаївка.

На 22.00 1.8.41 р. в оперзведенні штабу ПЗФ повідомлялось, що на протязі дня 165-а СД, чинячи незначний супротив противнику,
цілими підрозділами, групами та окремими бійцями, самовільно відходила в північному та північно-східному напрямках.
Організовано розшук, збір та приведення до порядку відходячих підрозділів в районі с. Хотів.
Прийняті міри для найбільш злісних порушників навіть до розстрілу.

Загін генерала Матикіна, 16-й МСП НКВС, 3-й батальон 562-го СП 165-ї СД після бою на рубежі: с. Копачівська Слобода, с. Безрадичі,
по причині відсутності командира корпусу, відійшли на рубіж: с. Рославичі, с. Гвоздів, з завданням захищати вказаний рубіж
та забезпечити лівий фланг корпусу.

Виходячи з записів журналу бойових дій опервідділу штабу ВПС ПЗФ від 1.8.41 р., всі авіачастини які дислоціювались в районі Києва,
намагалися стримати просування німецьких військ в районі с. Германівка – с. Трипілля.
Винищувачі 36-ї авіадивізії патрулювала над дніпровськими мостами, над Києвом та над... залізничним вокзалом.
За день в повітряних сутичках німці втратили 6 літаків різного класу.
В цей час було збито 5 більшовицьких винищувача, 2 пілота загинули.
Район с. Ходосівка в записах штабу ВПС ПЗФ від 1.8.41 р. не зустрічається.
А ось бомбардувальники 90-го ДБАП, з висоти 4.000 метрів (!), скинули в районі м. Васильків... декілька пачок агітаційних листівок.

 

2 ЛИПНЯ 1941 РОКУ (СУБОТА – 42-й ДЕНЬ ВІЙНИ).

На 02.00 2.8.41 р. в оперзведенні штабу КиУР повідомлялось, що на лівому фланзі 600-го СП (стрілецький полк 147-ї СД – Примітка)
вислана розвідка від ОРБ (окремий розвідбат – Примітка) в напрямку: с. Гвоздів, с. Малі Дмитровичі.

На 04.25 2.8.41 р. в повідомленні штабу КиУР наголошувалось, що Рогозін (командир 64-го СК – Примітка) починає діяти в 03.00 2.8.41 р..
Завдання: атакою без вогню (без підтримки артилерії, чи без пострілів стрілецької зброї? – Примітка) вийти на рубіж: с. Бобриця, с. Глеваха, с. Гвоздів.
Дії узгодити з частинами КиУР. Прохання підтримати з ранку дії Рогозіна авіацією.

На 09.00 2.8.41 р. в повідомленні штабу КиУР наголошувалось, що в результаті (наступу 165-ї СД – Примітка) противник відійшов:
с. Янковичи, с. Мархалівка, с. Глеваха. Повідомлень від 165-ї СД немає, прийняті міри до відновлення зв"язку.

На 10.00 2.8.41 р. в оперзведенні штабу ПЗФ повідомлялось, що 64-му СК поставлене завдання нічною атакою вийти на рубіж:
хутір Ковбасин, с. Малютянка, с. Глеваха, (викл.) с. Рославичі, на якому закріпитися та протидіяти роззосередженню ворога до КиУР.
Частини корпусу почали наступ в 03.15 2.8.41 р..
Про результати дій даних не надходило (минуло СІМ годин з початку наступу! – Примітка).


На 11.30 2.8.41 р. в доповіді штаба КиУР повідомлялось, що до роти піхоти противника, з 3 танками (насправді танків бути не могло! – Примітка)
та 2 бронемашинами, повели наступ в напрямку с. Лісники. Противник відкинутий з великими для нього втратами.


На 12.45 2.8.41 р. в доповіді штаба КиУР повідомлялось, що в 07.00 2.8.41 р. зведений загін генерала Матикіна захопив с. Ходосівка,
але не був підтриманий комполку 16-го МСП НКВС, в 07.50 під натиском противника відійшов на північ.

В 12.00 2.8.41 р. противник підняв аеростати в районі 3 км південніше с. Козин та в районі с. Ходосівка
(міг коригувати вогнем артбатарей для знищення ДВС № 127 – Примітка), які коригують стрільбою розташованих там батарей.

На 16.15 2.8.41 р. в переговорах штаба ПЗФ повідомлялось, що зведений загін Матикіна та 16-й МСП НКВС обороняються по південному краю лісу,
що південно-західніше с. Лісники (південний край Чернечого лісу, це як раз лінія оборони КиУР між ДВС № 127 та № 128 – Примітка).

На 18.00 2.8.41 р. в оперзведенні штаба КиУР повідомлялось, що противник, під натиском частин 64-го СК діючих перед фронтом 147-ї СД,
відійшов на рубіж: с. Глеваха, с. Мархалівка, с. Янковичі, з якого веде артвогонь.

В 05.00 2.8.41 р. противник, силами до роти піхоти, 3 танків (насправді танків бути не могло! – Примітка) та 3 бронемашин
(в 11.30 було тільки ДВІ бронемашини – Примітка), спробував вести наступ в напрямку с. Лісники, але був відбитий з великими для нього втратами.
В 14.00 2.8.41 р. противник, вводячи в бій свіжі частини, перейшов в наступ, потіснивши частини 64-го СК.
Передові частини 600-го СП 147-ї СД вели бій з дрібними розвідгрупами противника, діючими з району с. Ходосівка на с. Лісники.
В 15.30 2.8.41 р. отримано повідомлення, що в районі хутір Мриги – с. Ходосівка противником блоковано декілька ДВС.
Приймаються міри до ліквідації блокування.

Знову уточнювалось, що 64-й СК з ранку 2.8.41 р., при підтримці артилерії 147-ї СД, перейшов в наступ.
641-й СП 165-ї СД вийшов на рубіж: (викл.) радгосп Кругловський – чагарники з вирубаним лісом,
що південніше оз. Вета – північні скати висоти 168.4 – залізнична будка, що 1 км північніше с. Ходосівка.
В 14.00 2.8.41 р. частини 64-го СК, під дією свіжих сил підтягнутих противником, понесли втрати, відійшли на вихідний рубіж.

На 21.30 2.8.41 р. в бойовому донесенні штабу КиУР повідомлялось, що в зоні відповідальності 147-ї СД – ДВС № 183, 101, 104 блоковані;
ДВС № 121 (насправді це № 126 – Примітка), 127 – знищені противником.

На 22.00 2.8.41 р. в оперзведенні штабу ПЗФ повідомлялось, що в 03.15 64-й СК почав наступ, мав незначні успіхи,
але в другій половині дня під натиском переважаючих сил противника відійшов на вихідний рубіж.
По рішенню Військради фронту 175-а СД та група генерала Матикіна перепорядковуються коменданту КиУР, 165-а СД виводиться в ліс північніше с. Бортничі.
КиУР, посилений 175-ю СД та частинами загону генерала Матикіна, обороняють колишній рубіж.
Противник продовжує активні дії дрібними групами в напрямку: с. Бобриця – с. Ходосівка.

На …. (кінець дня – Примітка) 2.8.41 р. в бойовому наказі штабу ПЗФ прозвучало, що 16-му МСП НКВС перейти в підпорядкування
Начальника Охорони Тилу ПЗФ (цепні собаки більшовицького режиму, сцикуни погребли в тил, бо були надрочені тільки на "безоружного врага народа" – Примітка).

Виходячи з записів журналу бойових дій опервідділу штабу ВПС ПЗФ від 2.8.41 р., що 28-й ВАП
(винищувальний авіаполк – Примітка) 15-ї авіадивізії в цей день бойових дій не проводив.
66-й ШАП (штурмовий авіаполк – Примітка) 15-ї АД проводив розвідувальні польоти в районі с. Дмитровичі – с. Велика Бугаївка.
В 18.00 чотири біплани І-15біс атакували німецьку колонну з 15 машин з 8 гарматами та 10 танків
(це мабуть ті танки, які з ранку 1.8 вже рухались на південь від Києва? – Примітка).
Проведено 4 атаки противника кулеметним вогнем по дорозі с. Велика Бугаївка – с. Гвоздів.
В цей час один І-15біс бомбардував групу артилерії та піхоти противника північно-західніше с. Дмитровичі.
Зустріч з повітряним противником не було. Скинуто 10 авіабомб ФАБ-50 та 10 АО-25.
В районі с. Мархалівка винищувачі 36-ї авіадивізії збили один аеростат противника.
При цьому один І-16 збитий зенітним вогнем в районі с. Мархалівка, провів приземлення на своєму аеродромі.
В період з 18.00 до 21.00 винищувачі виконували завдання на прикриття залізничних мостів в районі Києва та штабу ПЗФ.
В районі с. Підгірці – с. Королівка, літаки провели атаку ворожого аеростата при його завантаженні, аеростат та автомашина згоріли.
Зустріч з авіацією противника не було, втрат немає.

************************************************************************
А ДАЛІ... а далі бойові дії в районі ДВС № 127 більше не проходили, тому що згодом німці переправились через р. Вета
в районі с. Кременище – с. Круглик та через Чернечий ліс вийшли в район с. Лісники.

Деякий час, але дуже сильно та майстерно, піхота більшовиків відбивались по першій лінії траншей між 127-м та 128-м.
Західніше 127-го, метрів на 200-300, в передовій траншеї було повно стріляних гільз та патронів,
дуже багато 50-мм ротних мінометних мін та змінних дисків до ДП-27.
Але... в цій траншеї та далі до 128-го, ми зовсім не знаходили останків загиблих, а тоді ми шукали тільки 1.5-метровими металевими прутами.
Відсутність останків вказує на те, що з цих позицій відступ проводився планомірно та без поспіху - звідси не тікали в обісраних штанях.

На мій погляд, коли 127-й був розбитий німецькою артою, саме з цього місця було ПРОСТО ІДЕАЛЬНО
тримати міст через болото на Лісники під нищівним прицільним вогнем.

З тилу другої лінії траншей вела вогонь батарея 82-мм батальонних мінометів - на відкритих бувших позиціях була просто неймовірна кількість
запобіжних ковпачків від мінометних підривників та залишків від укупорящиків.
Дальність стрільби 50-мм міномету - 800 метрів, 82-мм - трохи більше 3 км.

Через дорогу, на схід від 127-го, польові позиції КиУР були зовсім пусті - крім дуже рідких уламків снарядів.
Ця місцевість дуже красива по ландшафту, а в 41-му тут були пісчані бархани з рідким молодим сосняком.

 

ДЛЯ ЗРУЧНОСТІ ЧИТАННЯ, вибачайте, але на скору руку знайшов мапу тільки з московськими назвами населенних пунктів.

 

Цікаве німецьке фото на якому видно мобільний колісний пристрій для утримання, підйому та спуску аеростата.
Фото підписане, як Київ 1941 р. - Fesselballon Beobachter Ballon.
За допомогою цих "балонів" німці знищили деякі ДВС 1-ї лінії КиУР.
Серед них, дякуючи підтвердженням німецькими фото з ебей, ДВС № 127, 154, 177, 180 та 186.
130-й має сліди, але поки що без підтвердження, 209-й та 210-й - під питанням.

 

Список ДВС вражає. Як це знищення за допомогою "балонів" здійснювалось практично ?

 

З небесної височини, та ще в цейсівську оптику, було набагато легче розгледіти на фоні "зеленки" світлі сіро-бетонні обриси КиУрівських бункерів.
І я так зрозумів, що німці підіймали аеростати, коли сонце вже піднялось зі сходу та рухалось на південь та південний-захід -
це якісна природна підсвітка позицій противника та маскування аеростата зі сторони сонця.
З висоти краще коригувати обстрілом цілі, краще видно розліт снарядів після вибуху до цілі, а це полегшує виправленню прицілів на батареї.
Коригувати стрільбою по цілі з землі складніше, для цього, попередньо, треба вивчити місцевість навколо цілі
та визначити дальність до виділених реперів навколо цілі.
Візуально з землі, навіть через оптику, складніше визначати поправки на перенесення вогню далі чи ближче до цілі, а це лишні витрати б/к.
Але в першому та другому випадках - все може залежати від бойового досвіду коригувальника.

 

Ось як в своїх спогадах характеризує застосування німцями аеростатів розвідки та коригування артвогнем, боротьбу з ними,
бувший командир вогневого взводу 6-ї батареї 231-го корпусного артполку 15-го СК 5-ї армії, лейтенант Василь ПЕТРОВ (далі мовою орігіналу – Примітка):

«… Наша цель – немецкий аэростат. Как утверждали наблюдатели, он маячил с самого рассвета в плоскости стрельбы.
Баллон выделяется серым пятном на фоне темных сплошных туч.
Аэростаты применялись еще в 1-ю мировую войну.
В отличие от дирижаблей, этот аппарат не предназначен для полетов.
Аэростаты использовали в разных целях, в том числе для наблюдения за полем боя.
В корзинах, подвешенных к баллону, установлены средства связи, приборы наблюдения, размещается обслуживающий персонал.
Наблюдательный пункт, поднятый на заданную высоту, совершенно незаменим на равнинной местности.

Немцы не обременяли себя заботами по прикрытию их с воздуха.
Наша авиация появлялась очень редко.
Аэростату мог угрожать только огонь артиллерии.
Если позволяла дальность, она обстреливала район размещения наземного оборудования, иногда целью служил сам аэростат.
Но орудия дивизионных артполков, в боекомплекте которых была шрапнель, – 76-мм пушки и 122-мм гаубицы –
имели недостаточную дальность, а в корпусной артиллерии огонь шрапнелью вели только 107-мм батареи.
Аэростат был довольно мало уязвимым.

Укрыть наземное оборудование на удалении от переднего края нетрудно.
Подобно глазу циклопа, наблюдатель с высоты проникал взглядом во многие места, скрытые от наземного НП.
Аэростат вел разведку целей, засечку их и управлял огнем батарей, которые он обслуживал.



На фото: Fesselballon bei Wassilkow (Wassylkiw), vor Kiew, Ukraine, August 1941, 5.8.41, b. Wassilkow.

Подготовка исходных данных для стрельбы по аэростату производится с помощью топографических приборов.
Пристрелка велась, как правило, с использованием отсчетов пунктов сопряженного наблюдения.
Только по этой схеме, обеспеченной четкой и надежной связью, стреляющий командир имеет шанс решить задачу.

Правда, иногда, как в этом случае, обстановка заставляет спешить.
Данные готовятся глазомерным способом.
Пристрелка требовала от стреляющего командира высокого искусства.

Как определить положение укрытого в складках местности наземного оборудования аэростата?
Это необходимо, иначе нельзя судить о том, как ложатся разрывы относительно цели, а значит, корректировать огонь.
Использовать в качестве отправной точки силуэт баллона? Сомнительно, велика дальность наблюдения.
Вместе с тем необходимо действовать быстро.
Противник с высоты находил наши огневые позиции стреляющей батарее и открывал уничтожающий огонь.

Немцы постоянно применяли аэростаты.
Под Луцьком, в районе Стара Гута, у Малына и здесь, севернее Чернигова.
Аэростат превратился в деталь ландшафта, довольно, впрочем, неприятную.
Вот и сейчас он повис где-то западнее с. Халявын и не снижался ни на минуту».

 

цей ліс знаю з 1976 року
районна "піонєерская зорька" бІгала там воєнізовану єстафету...
супровід - студенти педінституту - перед заЇздом шарилися по окопах і покАзували доволі ціікаві речі,
каски, багнети, тощо.
потім шарилися ми - багнети, гранати, кулеметні лЄнти (доречі - німецькі) та ін.
пізніше бував там по роботі (90-рр).
останнім часом - перед 13-м роком...
багато епізодів (котрі справляють враження, що бої там все таки були, але ЗА лінією дотів, в глибині, в тилах)

 

... багнети, гранати, кулеметні лЄнти!
Осьо-сьо-сьо-сьо колись... було!
В кінці 70-х минулого тисячоліття, північно-західніше 127-го, метрів 200-250, на обвалі брустверу УРівського бліндажа, на глибині до 10-15 см,
простим 1.5 м металевим ПРУТОМ, серед артуламків, загублений під час бою, стан на 95%, нажаль без шкіри - Жук/90 р.в., "Р&П", стр. 283, мал. 31-59.
А ближче до води, по неглибокому ходу сполучення, скоріш за все було кинуте при переносці або коли перетягували волоком,
на шинелі до десятка магазинів ДП-27 та два змінних ствола, повні ДП ящики, відкриті "цинки",
пляшки з запалювальною сумішшу з пробірками (горіти не захотіли, але дуже сильно смерділи).

 

... шановний комрад ИЗБывших.
у нас не те що щупа, лопати не булО, навіть совочка дитячого.
то все лежало зверху, максимально - притрушене сосновою хвоєю...

З.ЬІ. ...я так розумію - той (Ваш) РОКС теж був десь поблизу ??...

З.ЬІ. З.ЬІ. ...зараз я у цьому озері (інколи) купаюся...

 

РОКС! Який РОКС? Це - Flammenwerfer 34 (FmW.34).
Ця історія з епізоду "Житіє Моє Землянеє" відноситься не до 8-го БРО КиУР в районі Ходосівка-Лісники, а до - 14-го БРО в районі хутора Мриги.
Згаданою річчю в свій час користувались сапери 2-ї роти 51-го штурмового саперного батальону при невдалому штурмі ДВС № 102 - елітний підрозділ Вермахту.
До речі, зліва - це нарукавна нашивка німецьких вогнеметників, джерело інформації - ебей.

 

ВІН, а також і все те, що навколо.
Станок з 153-го, бронещит між 176-м та 177-м, а пробитий кожух з бліндажа 129-го.
Пригадую, коли знайшовся кожух біля 129-го, один копач, на той час йому було років 10-12, пер його на плечі аж очі вилазили,
через весь Чернечий ліс до східньої околиці Лісників.
Дивлячись на страждаючого підлітка, запитували, чи не тяжко йому. Відповідав, що - ні!
На півдорозі він почав пробуксовувати на підйомах та відставати, його похитувало, але він вперто ніс, йому було дуже тяжко.
А треба було попереду пройти ще 3 км, а підліток все не хотів подумати своєю головою, чому йому так тяжко нести знайдений трофей.
Підказали хлопцю вже за Лісниками, тому, що весь внутрішній об"єм кожуха був забитий спресованим десятиліттями мокрим піском.
Загальна вага артефакту, до витрушування з нього піску, складала десь більше 10 кг.
А він все це вперто ніс, йому натякали дорослі, а головою він не думав.
Як кажуть - на своїх помилках з досвідом людина вчиться.

 

Покійна бабця згадувала що Мриги сильно постраждали під час штурму КІУРа, багато хат згоріло. Чи не зв'язано це з діями вогнеметників?

 

4 серпня, підпаливши хати, під звичайною ПІДЛОЮ природньою димовою завісою, підпорядковані частини загону Матикіна відійшли в район висоти 100.5
(місцева назва - Солодкий Бугор), де там чекали, з дуру, дальнійшого розвитку подій до ранку 8 серпня,
через деякий час, деякі з них, в тому місці гарно удобрили грунти в районі ДВС № 107.
Це не були бої масштабу баталій "28-й панфіловцевЪ", це максимум німецьке відділення на більшовицький взвод, де совдєпівську орду перемагала тактика підготовлених бійців цівілізованої держави (без політики), а не срана відвага "защітніков атєчєства", які вимушені були здихати за добробут правлячьої ЗГРАЇ,
яку підкорив собі віспозний йобаний "РУСЬКИЙ" гєнацвалі-ЦАРЪ.

 

Але повернемось до наших баранів... до баранів та сцикунів з підрозділів 16-го МСП НКВС, а саме до нагородних листів та післявоєнних спогадів бувших енкаведистів полку.
Як вже відомо, що з 03.15 почався наступ зведеного загону генерала Матикіна на с. Ходосівка, бій в селі тривав, приблизно, до 04.30 2.8.41 р.,
після чого більшовики відійшли на вихідний рубіж. В 05.00 з району Ходосівки в напрямку с. Лісники, повели наступ німці.

*******************************************************************************************************************************

Политработник автобатареи 16-го МСП ОВ НКВД, политрук ГЕРАСЕНКОВ Иван Григорьевич, 1915 г.р., из Смоленской обл.,
в органах НКВД с 1936 года.
С 13.7 по 3.8.41 г. (ВАГОМЕ УТОЧНЕННЯ дати подій, яке ставить все на свої місця! – Примітка) участвовал в семи боях,
проявив при этом мужество и стойкость.
... 2.8.41 г. в бою в районе с. Ходосивка, рискуя жизнью под вражеским огнем, полз-ком, подбирал новые ОП для орудий,
стремясь бить из орудий по прямой наводке. Представлен к награждению орденом Красной Звезды.

Отлично вел огонь из своего ручного пулемета младший сержант ПЕТРАЧКОВ. Он уничтожил замаскированный пулеметный расчет противника,
который мешал продвижению взвода к центру села Ходосивка.
До двух десятков солдат противника уничтожил из своей снайперской винтовки

красноармеец КУДРЯВЦЕВ С.И. и смело участвовал в ближнем бою.
Смело и решительно руководили боевыми действиями 6-й роты, ее командиры – старший лейтенант ШЕВЧЕНКО и политрук СИНЕЛЬНИКОВ.

Командир 16-го МСП НКВД, капитан БАБИЧ Петр Степанович, 1906 г.р., из Сумськой области.
В период 4-х дневного непрерывного боя с противником, с 30.7 по 3.8.41г. на рубеже: Копачивська Слобода – Безрадычи – Ходосивка,
тов. Бабич не отдыхая ни часа, умело руководил боем своего полка, показывая своим подчиненным пример мужества.
Под интенсивным пулеметно-минометным огнем противника, он несколько раз выезжал на поле боя, вел разведку, оценивал обстановку
и здесь же на передовой давал указания командирам батальонов и батарей.
Заражая своим примером мужества бойцов и командиров, капитан Бабич сам вел их в атаки и в наступление на противника.
В результате умелого, глубоко продуманного руководства боевыми действиями полка, противник понес большие потери.

За четыре дня упорных боев уничтожено более 1.000 солдат и офицеров живой силы противника и несколько человек взято в плен
(скромне та правдиве уточнення кількості полонених до кількості убитих, яке навіть шокує! – Примітка), уничтожено две бронемашины
и более 30 огневых точек – минометов и станковых пулеметов.
Попытки противника зайти в тыл 64-го СК не увенчались успехом (тікаючи, енкаведисти відкрили польову дорогу під болотом з Безрадичів до Ходосівки – Примітка).
Полк под командованием тов. Бабича прочно держал левый фланг и тыл фронта 64-го СК.
В одном из боев капитан Бабич был ранен осколком снаряда в область правого плеча (шкрябануло трошки, якщо звучить уточнення "в область"! – Примітка).
Представлен командованием к правительственной награде – орденом Ленина.

... По прибытию в полк на должность начальника штаба, майор Москаленко попал в тот момент, когда полк выходил
в район сосредоточения для занятия рубежа обороны.
Выполняя поставленную задачу, тов. Москаленко умело организовал разведку, при этом были захвачены три пленных
и полностью уничтожена пехотная рота врага.
30.7.41 г., оставаясь за командира полка (он был вызван в штаб 64-го СК), тов. Москаленко умело организовал наступление полка,
в результате чего противник потерял убитыми и ранеными до 1.000 солдат и офицеров (яка неймовірна та фантастична цифра німецьких втрат!!! – Примітка),
были уничтожены 2 бронемашины.
С получением приказа о выходе из боя, он организовал отход подразделений на новый рубеж обороны, тем самым полк не понес больших потерь.

... 2.8.41 г. при наступлении роты на с. Ходосивка, мл. сержант Медведев одним из первых бросился в штыковую атаку,
а также в уличном бою уничтожил 2 вражеские огневые точки, чем расстроил систему огня обороны противника
и способствовал успешному наступлению роты, которая при сближении с противником нанесла ему потери до 300 человек убитыми и ранеными.

Командир отделения 6-й стрелковой роты 16-го МСП ОВ НКВД, сержант АВЕРЬЯНОВ Михаил Герасимович, 1918 г.р.,
в органах НКВД с 1938 года, участник ликвидации «бандформирований» на Западной Украине.
Во всех оборонительных боях с противником сержант Аверьянов упорно сражался со своим отделением на порученных ему участках обороны,
уничтожая вражеские огневые точки и наблюдателей-«автоматчиков», пробравшихся во фланг и тыл обороны отделения.

2.8.41 г., во время наступления на с. Ходосовка, тов. Аверьянов смело и решительно вел свое отделение на позиции противника,
уничтожая при этом огневые точки и живую силу врага.
Его отделением, и им лично, было убито и ранено более 15 немецких солдат и офицеров.
В конце боя сержант Аверьянов заметил, что противник с правого фланга тремя бронемашинами пытается обойти наступающую роту по лесной просеке.

Это увидел и красноармеец ДУДАРЕВ.
Он быстро пробежал к просеке и притаился в кустах.
Когда передняя немецкая бронемашина приостановилась, Дударев взобрался на нее (політвідділ полку в нагородному листі значно «посилив» атмосферу героїзму подвига – Примітка)
и через приоткрытый люк бросил внутрь гранату.
Немецкий экипаж был уничтожен, а бронемашина загорелась.
Остановившиеся сзади две бронемашины противника быстро развернулись и повернули назад.
Представлен к награждению орденом Красной Звезды.

Із спогадів бувшого командира відділення 6-ї стрілецької роти 16-го МСП військ НКВС,
молодшого сержанта Михайла АВЕР’ЯНОВА (далі мовою орігіналу):

«… в боях с немцами 2 августа 1941 года мы имели дело с пехотными частями противника, которые поддерживались танками
(традиційно, «танки» згадуються для надання більшої напруги бойовому форсу – Примітка) и бронемашинами.

В этих боях отличился 1-й номер ручного пулемета – рядовой Петрачков, который огнем из своего ручного пулемета
подавил огневую точку противника, мешавшую продвижению нашего взвода вперед.
Противник, видя наше успешное продвижение вперед, решил тремя бронемашинами, по лесной просеке,
обойти нас с правого фланга и ударить по нас с тыла.

Рядовой Дударев заметил это и выдвинулся к просеке.
Ведущий броневик остановился, и по какой-то причине его экипаж открыл люк.
В этот момент Дударев метнул гранату и удачно попал в открытый люк.
Экипаж был уничтожен, а бронемашина загорелась.
Оставшиеся вражеские машины поспешили убраться восвояси.

Отважно и смело сражался с немцами снайпер Кудрявцев С..

Командиром нашей роты был старший лейтенант Шевченко, политрук – Синельников, комбат – капитан Мишук
(складається таке враження, що перед своїми «спогадами» Авер’янов прочитав архівні нагородні листи – Примітка).
И комроты и комбат были любимцами личного состава – смелые, находчивые, хорошо заботящиеся о личном составе.

Не хочется и очень горько вспоминать о нашем командире взвода – лейтенанте Ключнике, который оказался большим трусом.
Я был командиром отделения его взвода и замещал его помощника.

Первый раз Ключник бросил мое отделение и скрылся, когда мое отделение обеспечивало взрыв моста через р. Ирпинь.
Второй раз, 2 августа, когда в самый кульминационный момент нашего наступления, Ключник снова ушел с передовой и скрылся в лесу.
Взвод пришлось вести в бой мне, как заместителю комвзвода.
Ключник возвратился в полк, когда наша часть находилась на отдыхе уже в Броварах.
В последствии лейтенант Ключник по приговору военного трибунала был расстрелян.

В отношении медали «За оборону Киева», в военкомат я еще не обращался.
… В отношении взрыва моста через р. Ирпинь, это было не у с. Ходосовка, а в другом месте.
Это я упомянул в связи с трусостью комвзвода Ключника.
В отношении имен и отчеств, ранее упомянутых мной воинов, не помню никого».

Із спогадів бувшого помічника командира взводу 6-ї стрілецької роти 16-го МСП військ НКВС,
сержанта БРОННІКОВА (далі мовою орігіналу):

«… Мой друг, Аверьянов М.Г., по-видимому, сообщил вам о бое под селом Ходосеевка и я думаю,
что он описал этот бой более полно, чем описал бы его я. Он ведь тогда вел личный дневник.

А теперь отвечу на интересующие вас вопросы. Рота, в которой я тогда служил, была – 6-й.
Командиром роты был старший лейтенант Шевченко, его имя и отчество я не знаю, а фамилию политрука роты – уже не помню.
О командире нашего взвода писать не следует, так как он сбежал с поля боя 2.8.41 г., за что был привлечен военным трибуналом к ВМН.

Что можно сказать о бое под селом Ходосеевка.
Мне так кажется, что это была хорошо подготовленная атака, которую противник никак не ожидал.
Наш полк, вместе с пехотной частью (загін генерала Матикіна – Примітка), рано утром, а вернее с рассветом
(ВАГОМЕ УТОЧНЕННЯ свідка подій, яке ставить все на свої місця! – Примітка), атаковали противника в этом селе.

Атака была внезапной и стремительной, и немцы этого не ожидали.
Они спокойно спали и очень многие из них проснуться не успели, как были уничтожены, в большинстве случаев – штыками.

В самом селе мы не закрепились, а примерно через 1-2 часа (ВАГОМЕ УТОЧНЕННЯ свідка подій, яке ставить все на свої місця! – Примітка)
отошли на исходные позиции.

Каков был противник (чи «танки» були, чи їх не було, залишилось без уточнення! – Примітка) и сколько его было на самом деле – сказать сейчас не могу.
Я ведь тогда был всего лишь помощником командира взвода.

Что касается медали «За оборону Кыева», то мне так кажется, что вряд ли кто из оставшихся в живых
участников указанного выше боя, может претендовать на нее, так как, по-видимому, и я и они считают,
что этот бой был лишь небольшим эпизодом на войне, а не в боях за город Кыев.

1-й номер станкового пулемета пульроты 16-го МСП ОВ НКВД, ефрейтор КУКЛИНОВ Василий Александрович, 1919 г.р.,
в органах НКВД с 1939 года.
В бою вел себя хладнокровно, особенно отличился при обороне в районе с. Ходосовка, подпускал атакующего противника
на расстояние в 100-150 м и потом уничтожал его пулеметным огнем, в результате чего не дал врагу возможности форсировать р. Вета
(схоже на те, що цей епізод відноситься до періоду часу після відступу з Ходосівки – Примітка).
В этом бою тов. Куклинов уничтожил две огневые точки противника и корректировщика минометной батареи,
после чего немецкие мины начали разрываться далеко от нашей линии обороны, не нанося нашим ротам потерь.
Представлен к награждению орденом Красной Звезды.

*******************************************************************************************************************

Виходячи з загальної кількості німецьких втрат півтора-двохгодинного бою в с. Ходосівка, які були вказані в архівних нагородних листах
підрозділів 16-го МСП, виходить, що загалом тільки енкаведисти "знищили" практично 70% піхотного батальону
– більше 500 німецьких солдатів та офіцерів.
Дуже цікаво та таємниче виглядає те, що нагородні листи, за цей бій, на бійців та командирів загіну генерала Матикіна
на сайті архіву відсутні – їх немає.

Як вже було указано вище, зі слів старожилів с. Ходосівка (опитування 1993 року – Примітка) на подвір’ї сільської церкви було поховано від 30 до 50 німців.
До речі, при прокладанні в 80-х роках сільської газової магістралі більша частина німецького цвинтаря була знищена.
Залишки вцілілих могил ночами, в авральному порядку, докопали ходосівські "старателі", але "ні-ні... зольота та пиздолєтів вони не знашли"
(так старі бабусі казали – Примітка). Через деякий час, при добудові церки, ще довго по подвір’ю валялись людські кістки та куски черепів.

 

10,5 см батарея німців стоЯла на околиці Ходосіївки і накидАла у той ліс (передпілля?)
на карті мав би бути невеличкий ставочоук - його немає.
Якого року ця карта ?

1971-й рік УСГА, просто з-під листя (...хОванки, чиЇ ?, чи не рсчА ??) :
стр. 306, мал. 36-101.,

... про ТОЙ ліс не хочу писАти , там зара кругом таблички "АХТУНГ - МІНЕН !"

 

Не знаю де стояла , за згадками , ваша батарея, а нiмецька батарея важких гармат стояла - десь отут! Де ранiще стояла триангуляцiйна вишка, яку в кiнцi 200/х розiбрали на метал.

 

Над «Козаковим яром»

 

...от жеж !?
10,5 - це не важкі а польові гармати (гавбиці), і сояли вони не там,
за Іванковичами вроді ще й 21 см батарея стріляла на КиУР.
зара прийде комрад ИЗБывших і все розстАвить по місцях !

шо таке - над "Козаковим яром» ??
(там дійсно ярок, там Тoyota кукурузер сріблястий "пасся" перед війною (дніпровські №№)

 

«Козакiв яр» - мiсцевий топонiм, яр з печерою, в якiй начебто переховувались козаки.

 

ДОПОВНЕННЯ ДО ПОПЕРЕДНЬОГО:.

Ще ввечері 1.8.41 р. в район південної околиці с. Ходосівка просунулися підрозділи 1-го батальону 278-го піхотного полку 95-ї ПД;
вночі на 2.8.41 р. 3-й батальон цього полку перегруповувався західніше села.
3-й батальон 279-го ПП, при підтримці 3-го батальону 278-го ПП, в першій половині дня 2.8.41 р. повністю оволоділи с. Ходосівка.



На кінець дня 2.8.41 р. артиллерія 95-ї ПД зайняла позиції:
– 1-й дивізіон в районі с. Янковичі; – 3-й дивізіон в районі на схід від с. Рославичі; – 4-й дивізіон в районі на захід від с. Гвоздів;
– 2-й дивізіон в районі на схід від с. Гвоздів.
В результаті, перед лінією КіУР з заходу на схід, роззосередились – 1-й, 3-й, 4-й та 2-й артдивізіони.

Отже, схоже на те, що по району ДВС № 127 могли вести вогонь гармати 4-го або 2-го артдивізіонів 95-ї ПД.
Всього в артполку піхотної дивізії нараховувалось 12 150-мм важких польових гаубиць sFH 18, де в кожному з дивізіонів
була одна батарея з трьох гаубиць.

Виходячи з результатів попадання снарядів на ракурсах німецьких фото, можна зробити припущення, що по центральній амбразурі ДВС № 127
могла валити важка батарея sFH 18 одного з дивізіонів з району с. Гвоздів.



Та головне – в сільській школі Гвоздова, де на 2.8.41 р. знаходився командний пункт 95-ї ПД, штабом було прийнято рішення
почати штурм ліній укріплень «ВЕТА» з ранку 4.8.41 р..

P.S. фото гаубиць до даної теми не відносяться – наочна інформація по техніці.