Повстанський рух в Українi 1919-1920-тi р.р.

Шлях зрадництва й авантур (петлюрівське повстанство)

Отсканировал и выложил на Рутрэкер одну из ранних советских книг — написанную чекистом Козельским (Голованевским) и посвященную повстанцам, воевавшим именно под сине-желтым флагом. Этот флаг, кстати, и на обложке.

При всей пристрастности автора и многочисленных неточностях, это весьма ценный источник.

Б.В. Козельський. Шлях зрадництва й авантур (петлюрівське повстанство) / Пер. К. Сеник. — Х.: Державне видавництво України, 1927. — 148 с.
(К сожалению, 4-х страниц не хватает.)

http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=3963724

 

Re: Шлях зрадництва й авантур (петлюрівське повстанство)

Дуже вдячний,що виклали дякую!!

Книга дійсно дуже цікава! А деяка заангажованість комуністична автора (ну то зрозуміло) не завважає. Документна база наказів дуже цінна.

 

Нашел интересную статью в интернете...

...однако в статье автор уж сильно "украснил" повстанцев Николаевщины. Да, действительно, баштанцы и висунцы сражались с белогвардейцами, однако их политическая ориентация была скорее эсеровская, чем большевистская, а союз с красными был лишь временным. Во общем то их позиция была - независимая советская Украина без коммунистов. В период с 1918 по 1920 г. висунцы и баштанцы воевали с австро-венграми, немцами, григорьевцами, отрядами самообороны еврейский и немецких сел, деникинцами, и даже с Красной армией.

Один из отрядов баштанцев начал войну с красными еще весной 1919 г., а затем действовал против властей до середины 30-х годов. В 1919-1920 гг отрядом было уничтожено в боях или расстреляно более 100 коммунистов, комсомольцев и красноармейцев. Вместе с тем отряд был одним из самых боеспособных подразделений "армии" Баштанской республики, которая, кстати, была боллее "красной" чем Висунская...
В 20-30-х отряд переоформился в подпольную группу эсеровской ориентации, и совершил порядка 30 терактов (убийства партийных функционеров, милиционеров, сотрудников НКВД), также им осуществлялись срывы продзаготовок и антикоммунистическая агитация.

К 1935 г. организация имела 33 активных члена, причем у всех была неплохая "крыша" - большинство имело почетное звание "красный партизан", являлись должностными лицами совучреждений и членами ВКП(б)-КП(б)У...
В 1936-1937 гг. организация была ликвидирована органами НКВД.
Вероятно после этого в советской прессе участники Баштанского и Висунского восстаний стали называться "подонками контрреволюционной эсеровской организации"...​

 

Ось ще стара стаття в НН була з приводу смерті дочки отамана 5 років назад.

 

Повстансько-партизанський рух та операції білогвардійських військ в Україні у першій половині 1919 року М.Ковальчук



http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/uashch/2010_15/pdf/3_6.pdf

 

Хочу найти книгу Михайло Дорошенко. "Стежками Холодноярськими". Філадельфія. 1973 рік.
Может кто знает, где ее можно качнуть

 

Скачать пока что вряд ли можно, хотя есть люди, которые собирались отсканировать её и выложить в сеть.
А почитать и отксерить можно в Вернадке (отдел зарубежной украиники).

Только не ждите чуда. Мешанина там еще та. Например, автор отождествляет Василя Чучупака с Иваном Деркачем.

 

На соседнем форуме, оказывается, давно уже выложили снимок флага полка гайдамаков Холодного Яра.
(Кстати, выяснил у М. Ковальчука, что в лучшем качестве, чем в его новой книге "Без переможців", достать вряд ли получится.)



Надписи видно неплохо. А вот цвета хотелось бы уточнить. В других ветках писали, что желтый должен быть темнее синего на старой ч.-б. фотографии.
Так что, синий вверху?

 

http://reibert.info/forum/showthread.php?t=170045 уже в темі "прапорів" тут викладався.
Чув за книгу. Шукав в місті по крамницях не знайшов.Треба десь замовлять певно....
Щодо кольорів то скоріше за все так,синій вгорі. Бо жовтий робиться темніший на старих.Хоча знову ж не на всіх...

 

Прошу прощения. А где вы нашли этот снимок, если не секрет?

В Киеве в самом издательстве, как мне говорили, можно взять за 87 грн. Хорошо бы попросить знакомых.

 

Звісно не секрет. З сайту "фото Музей УНР в Києві" http://vlad965.io.ua/album236233_7

 

ПОВСТАНЦІ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ В 1920-21 РОКАХ
Л. Полтава
"Вісті Комбатанта" 1967 № 3

З нагоди 50-річчя так зв. «великого жовтня», себто большевицької контрреволюції, в підсовєтській пресі друкується чимало спогадів та деякі документи про боротьбу комуністичних загонів Леніна з частинами Армії Української Народної Республіки. Але в цій статті головну увагу звернемо на відносно мало висвітлену у нас ділянку — боротьбу українських повстанських загонів — вірних Головному Отаманові Симонові Петлюрі і безпосередньо пов'язаних з ним — у 1920-21 роках у південній частині вже окупованої України.
Всеукраїнський ЦУПКОМ — треба, очевидно, розшифровувати, як Всеукраїнський Центральний Український Повстанський Комітет. Повторення «Всеукраїнський» і «Український» виходить з того, що на місцях діяли лише ЦУПКОМ-и, а об'єднував їх Всеукраїнський ЦУПКОМ. ЦУПКОМ-ом на Катеринославщині (Січеславщині, тепер Дніпропетрівщина, в УССР) керував не відомий ближче авторові статті доктор Гелів, безпосередньо, як побачимо далі, пов'язаний з Гол. От. С. Петлюрою за кордоном, а в Україні — з повстанським отаманом-самостійником Зірко-Рибалкою.
Між Першим і Другим Зимовим походами регулярних частин решток Армії соборної УНР (Перший від грудня 1919 до 6 травня 1920; Другий, від осени до 21 листопада 1921 р. під Базаром) — вся Україна дослівно горіла вогнями селянських повстань проти московсько-большевицьких окупантів. Лише в районі сучасної Дніпропетрівщини активно діяли, тісно пов'язані між собою: повстанська група отамана Брови (невеликий рухливий відділ), повстанська група Семисенка, повстанська група Огника, великі повстанські загони отамана Бойка та керівника Нікопольської Петлюрівської Організації отамана Зірко-Рибалки (колишній кадровий офіцер рос. армії, українець-патріот, вірний до загибелі ідеалам УНР); нижче по Дніпру, в районі села Біленьке — оперував чималий повстанський загін отамана Федорченка, а далі — на північній Таврії та на Херсонщині — діяли повстанські, більші й менші чисельно, загони Кимлача, Сердюка, Бондаренка та ін. Від Катеринослава-Дніпропетрівського аж до Нікополю тримали рухливий антибольшевицький фронт вірні сини України приблизно до кінця 1921 року, а деякі й у 1922 році.
Щоб дати змогу повніше уявити розміри і масштаби української повстанської діяльности в 1920 році на згаданій вище території окупованої України, наводжу за київською газетою «Молодь України» ч. 85 з 1967 р. уривок з «Постанови 7-ої Катеринославської Губпартконференції у червні 1921 року»:

«Заслухавши доповідь голови Губчека тов. Трепалова про роботу Катеринославської Губчека, VII партконференція констатує, що робота Губчека проходила в дуже важких умовах, але робота блискуче виконана і має значення у всеукраїнському масштабі. За півтора року розкрито і паралізовано нитки змов і повстань, арештовано 52 керівних учасників, ліквідовано ланцюги петлюрівської агентури; 4 травня 1920 року в районі Нікополя розбито велику банду Бойка; в червні 1920 року в районі Павлограда затримано 150 бандитів; у липні в Кам'янці на Дніпрі розгромлена банда і знайдено сховище зброї; у вересні — в селах Лоцманка, Ямбург, Волоське, Дієвка ліквідовані чотири банди»...

Головою Губчека, себто провідником чекістів у Катеринославі, був у 1919-20 роках якийсь Трєпалов, росіянин, як видко з прізвища. У своєму розпорядженні він мав найкраще озброєні частини, досвідчених агентів-розвідників, а при потребі — викликав частини регулярної Красної Армії, найчастіше кіннотників Будьонного. У спогадах про «діяльність» того чекіста, надрукованих у «Молоді України» з 29 квітня 1967 р., під заголовком «Кінець "кар'єри" доктора Гелєва», чимало розповідається про двох розвідчиків Трєпалова, яким після довгих місяців небезпечних шукань, вдалось потрапити до штабу отамана Зірко-Рибалки влітку 1921 року, і відтоді Чека, спільно з частинами 1-ої Кінної Армії Будьонного, змогли завдати українським повстанцям великих ударів.
Із згаданого спогаду-репортажу довідуємось, що доктор Гелів, перш за все, був «керівником петлюрівських повстанських груп та банд на Катеринославщині», що він був «жорстоким і хитрим ворогом», який діяв сміливо, навіть зухвало». Доктор Гелів спочатку перебував, десь весною і влітку 1920 р., при штабі отамана Брови, разом із своїм адьютантом на прізвище Кравченко. Загін от. Брови діяв на Катеринославщині більше, як загін-розвідник, що постачав більшим групам повстанців-самостійників важливі відомості про рух большевицьких частин. Потім у північній частині Павлоградського повіту д-р Гелів залишив отамана Брову. «Пізніше оперативні дані Губченка свідчили, що він пробирається на південь». Згодом д-р Гелів, після короткого перебування в Солонянському районі, в отамана Огника, виринув аж біля Нікополю і там, разом із провідником місцевого Центрального Українського Комітету Зірко-Рибалкою... зник. Згадуваний Трєпалов зробив припущення, що Гелів не злякався переслідування — «Ні, не такий Гелів», а поїхав до барона Вранґеля просити допомоги.

 

Вранґель дав д-рові Гелеву невеликий загін та приділив двох своїх полковників Грудіна і Тимошевського, які мали навчити повстанців воєнного ремесла. Але 27 вересня 1920 р., коли той загін спробував перейти Дніпро біля села Біленького, — «частини Червоної Армії вже чекали на ворога, якого розбили на голову і змусили відступити». У тім бою брав участь, з другого берега Дніпра, загін отамана Федорченка, однак сили ворога були значно більшими і краще озброєними. Ті частини й чекісти, скористувавшись з вигри над Дніпром, розгорнули тоді наступ на менші загони і групи українських повстанців, у тому Сердюка, Кимлача та ін.
Тим часом, д-р Гелів відступив з рештою вранґлівців, які, фактично, жадної допомоги силам ЦУПКОМ-у не подали, на Крим. Звідти через Константинопіль він діставсь у Польщу. У згаданому репортажі читаємо, що в «Польщі на той час знаходився головний штаб Петлюри». Далі:

...«Зустріч Петлюри і Гелєва була короткою і недвозначною: доктора призначили організатором повстання на Катеринославщині, Північній Таврії і Херсонщині. Невдовзі Гелєв з помічниками таємно перейшов кордон і знову об'явився на Україні».
Доки Доки д-р Гелів перебував у Польщі, чекісти зуміли перехопити двох зв'язкових отамана Брови, і під їхніми прізвищами та з їхніми документами послали двох вивірених комуністів на розвідку. Врешті-решт вони втерлись у довір'я Зірко-Рибалки і спричинили майже розгром великої повстанської мережі на півдні України влітку 1921 року.
Д-р Гелів незабаром повернувся на Катеринославщину і затримався при якійсь, не означеній, повстанській групі, а отаман Зірко-Рибалка пов'язався із своїм великим загоном та завдавав большевицьким частинам міцних ударів. Від Катеринослава до Нікополю комуністи не знаходили собі місця від початку 1921 року. У селах Нікольске, Солоному, Новопокрівцях були спеціяльні хати-явки, де отамани діставали вказівки (можливо і від самого Всеукраїнського ЦУПКОМ-у). У місті Нікополі був повстанський петлюрівський штаб та, здається, якийсь час і все місто перебувало в українських руках. Отаман Зірко-Рибалка у листівках до населення називав себе і своїх повстанців «справжніми борцями за вільну Україну» — проти большевиків та большевицької Росії. Населення масово підтримувало повстанців.
Два розвідники-чекісти, з документами закатованих комуністами справжніх повстанців отамана Брови, добились до Нікополя і потрапили у штаб Зірки-Рибалки. Він, перевіривши документи, і — через посланця — в отамана Брови, повіривши, що це свої люди, сказав їм, що чекає на д-ра Гелєва. Крім того, він показав їм «полотнянку за підписом Головного Отамана Петлюри про те, що д-р Гелів призначається уповноваженим по організації повстання на Катеринославщині, Північній Таврії і Херсонщині. — А я його заступник»...
Так чекісти-розвідники потрапили до повстанського зв'язкового Івана Горобця, дістали пароль «Македонський» на квартирі пані Уманської у роз'їзді Потоцькому, що була зв'язковою з д-ром Гелевим. Отаман Зірко-Рибалка сказав їм, що чекатиме д-ра Гелєва у с. Солоному, «в Чумаченка, — доктор знає».
Всі ті місця через день були оточені чекістами та спішно викликаною кавалерійською частиною Будьонного. Аж через тиждень обережний д-р Гелів, ніби в передчутті лиха, — прибув до с. Солоного, до групи отамана Чумаченка. Ворог сидів у засідці:

«Зав'язався справжній бій. Прорватись нікому не вдалось. В цьому бою був забитим доктор Гелів, його зв'язківець Бєлінський, Чумаченко та інші верховоди петлюрівського підпілля», — сказано в репортажі ворожої газети. Згадано також, що чекісти підступом у інших місцях, маючи всі головні адреси, схопили отамана Зірко-Рибалку, адьютанта д-ра Гелєва Кравченка, емісара з Польщі Цибенка, до рук большевиків потрапили й документи, блянки, печатки тощо штабу д-ра Гелєва. Тоді, влітку 1921 року — «почався розгром підпільних петлюрівських організацій в Нікопольському, Криворізькому, Мелітопільському повітах. А незабаром чекісти Києва і Катеринослава розгромили так званий Всеукраїнський ЦУПКОМ, — твердить газета ЦК Комсомолу УССР «Молодь України», — і нанесли нищівний удар петлюрівському підпіллю на Україні».
Очевидно, «нищівний удар» по петлюрівському підпіллі в УССР не відбувся влітку 1921 року — таке твердження призначене для молодого підсовєтського читача. Але на півдні України повстанці-петлюрівці, вірні сини УНР, дійсно зазнали в той час важкого удару.
Однак, ще в 1923, чи в 1924 р. в Україні все населення пошепки передавало про бої великих частин отамана Христового на Полтавщині проти комуністичного війська. Крім того, ще в 1923-25 рр. українці сподівались повернення Петлюри з великою армією. В народі ходили перекази про легендарного борця проти червоного московського окупанта — отамана Клітку на Сумщині та Полтавщині (у 1925 р.), який «пробивав до десятка комуністів однією кулею», та який не раз втікав з рук чекістів, а одного разу, бачучи безвихідь у їхній в'язниці, попрохав сторожа-охоронця, щоб той дав шматок крейди... намалював на тюремній стіні човен, сів у нього... і виплив на волю з камери...
Хоч які перекручені й неповні відомості подала за 1920-21 роки на півдні України совєтська преса, все таки відкривається трохи більше заслона, за якою бачимо, що антикомуністичний, національний український повстанський рух не вгавав в Україні довго після того, як на нашій Рідній Землі вже не було частин рідної Армії Головного Отамана.

 

Полтава, как он сам отмечает, опирается на статью в "Молоді України". Я её посмотрел, после того как нашел в "Вістях комбатанта" статью Полтавы.

Некоторые выписки:

Мих. Канюка. Кінець "кар’єри" доктора Гелєва // Молодь України. — К., 1967. — 29 квітня.


Заслухавши доповідь голови губчека тов. Трепалова про роботу Катеринославської губчека, VII партконференція констатує, що...
За півтора року розкрито і паралізовано нитки змов і повстань, арештовано 52 керівних учасники, ліквідовано ланцюги петлюрівської агентури; 4 травня 1920 року в районі Никополя розбито велику банду Бойка; в червні 1920 року в районі Павлограда затримано 150 бандитів; у липні в Кам’янці на Дніпрі розгромлена банда і знайдено сховище зброї; у вересні — в селах Лоцманка, Ямбург, Волоське, Дієвка ліквідовані чотири банди. В січні 1921 року з території Катеринославщини вибитий Махно, тоді ж розгромлено 300 бандитів.
(З постанови VII Катеринославської губпартконференції, червень 1921 р.)

Доктор і справді провів успішні переговори с Врангелем, який виділив загон білих офіцерів… під командуванням полковників Грудіна і Тимошевського… 27 вересня 1920 року зробив спробу переправитись через Дніпро в районі села Біленьке. З протилежного боку білогвардійців чекали бандити отамана Федорченка. Але частини Червоної армії вже чатували на ворога, якого розбили…

Під виглядом представників отамана Брови (справжні двоє зв’язківців були перехоплені чекістами) вирушили розвідники Петро Вознюк і Василь Тищенко… Їх уже примітили, передали Зірко-Рибалці, який перебував у цей час в Нікольському, — теж шукав зв’язок з Гелєвим…

(С. 3)


Не знаю, что за Тимошевский, а "Грудин", мне кажется, — это Григорий Грудина. См. на сайте "Русская армия в Великой войне".
Михайло Брова — атаман скорее махновской направленности. Примерно в марте 1921 г. вместе с бывшим буденновским комбригом Маслаковым он был отправлен батькой на Северный Кавказ, о чем в Партизанско-повстанческом штабе не знали и продолжали пересылать ему поручения как начальнику повстанческой группы — даже перед 2-м Зимним походом, когда Брова, вроде бы, уже погиб.

Брова и Федорченко в связи с Гелевым и сотрудничеством повстанцев с Русской армией Врангеля упоминаются в книге Козельского "Шлях зрадництва й авантур".
Есть описание встречи с Гелевым в Крыму и в мемуарах Левка Чикаленко, которые выложены на "Диаспориане".

 

Продолжение:

Зірко-Рибалка показав розвідникам полотнянку за підписом головного отамана Петлюри про те, що доктор Гелєв призначається…
Подастесь у Катеринослав і завітаєте на Столипінську 15, до Івана Горобця. Це зв’язківець Гелєва. Передасте йому ось цю записку: "Іван, це хлопці свої, можеш їм казати все, вони від самісінького Брови. Твій А.З."…
Побувайте на роз’їзді Потоцьке на квартирі у мадам Уманської. Пароль — "Македонський"… Я буду чекати на нього в Солоному у Чумаченка — доктор знає…

Будинок Чумаченка в Солоному. Тут на допомогу чекістам прийшли червоноармійці однієї з частин 1-ї Кінної армії… Тільки на сьомий день… Гелєв прибув до Чумаченка… Зав’язався справжній бій… Був забитий Гелєв, його зв’язківець Белінський, Чумаченко та інші… у Катеринославі, на роз’їзді Потоцьке, де були захоплені ад’ютант Гелєва Кравченко, емісар з Польщі Цибенко, Зірко-Рибалка…

(С. 4)


Видимо, на основе этой публикации, но с существенными дополнениями написана статья Владимира Творинского в "Зеркале недели" (15 марта 1997 г.).
Самое интересное, что там есть — полный текст мандата на полотне, который Симон Петлюра выписал доктору Гелеву 7 января 1921 г.

Опоздали

Правильно имя атамана, чья болтливость погубила стольких людей, звучит: Андрій Рибалка-Зірка.

Див.: О. Доценко. Зимовий похід. — К., 2001. — С. 343.

 

Я теж цю деталь вже досить давно для себе відокремив . Що ППШ тримав наче Брову на зв"язку та слав накази,коли той був на Півн.Кавказі. Але все ж якось весь час сумніваюсь. Не можуть це бути все ж таки різні отамани?

Та він же на ЧК працював зрештою.

 

є певні неточності але цікаво

 

Из того, что довелось читать по ППШ — хоть у Горлис-Горского, хоть в современных работах Срибняка, Василенко и Кучера — складывается впечатление, что разведка штаба работала слабовато. Да и катастрофа Волынской группы во 2-м Зимнем походе говорит сама за себя.

Из этих публикаций можно понять, что на сотрудничество он пошел после ареста. Не он один.

 

А какие, если не секрет?

 

Не только разведка, но и контрразведка... сам штаб был напичкан советской агентурой...
а штат разведки ППШ насчитывал аж 7 офицеров!...

 

неточності в прізвищах отаманів, + Іванов не "був арештований по дорозі до Махна" а воював ще досить довго після загибелі Пестушка. загинув в бою.

 

Та,що там казать... Якщо у керівництва ППШ стояли агенти ЧК.
ППШ взагалі завдав просто не поправимої шкоди повстанцями в Україні. Були знищені всі канали зв"язку між повстанцями та мережа кур"єрів між загонами.

 

Само собой. Уже Исак Мазепа называл сотника Заярного, полковника Снигирева и др.
(Україна в огні й бурі революції. 1917–1921. — К., 2003. — С. 464).

Козельский в своей книге еще раньше уточнил фамилию первого: Захаревич-Заярный (с. 96), но о сотрудничестве впрямую ничего не писал.

Подробнее о деятельности Георгия Заярного и Петра Погибы с чекистской точки зрения можно почитать, например, у Вадима Абрамова (Контрразведка. Щит и меч против Абвера и ЦРУ).
Обоих расстреляли в 1939 году, кстати.

Писал кое-что об агентах ЧК в ППШ и Дубинский в своих мемуарах "Трубачи трубят тревогу".

 

В советской литературе, по-моему, никто правильно фамилию Пестушко не писал, так что автору в 1997 году было трудно.
Ну и не различал Фотия Мелешко и Михайла Малашко, как часто бывает и теперь.

Это неточность из советских публикаций, того же Голинкова.

Если это не разные люди, то безусловная ошибка. Об Иванове как активно действующем в Криворожском и Верхнеднепровском уездах атамане сообщали, например, в сводке от 23.12.1921.

 

Кстати, видел фото предс. Екатеринославской губЧК Трепалова и биографическую справку:

Трепалов Александр Максимович (1887–1937)... в органах ВЧК работал с 1917 по 1925 год.

На защите революции. Из истории Всеукраинской чрезвычайной комиссии 1917–1922 гг.: Сб. док. и матер. — К., 1971. — С. 44, 268.