Повстанський рух в Українi 1919-1920-тi р.р.

Спасибо камрад!
А то как то запала заново восстановливать пока нет.

 

но все равно востанавливать нужно

 

Повстанський рух в Україні в роках 1917 - 1922
А. Валійський

На повстансько-партизанську боротьбу багато людей дивиться, як на чинник деструктивний, чинник анархії та диверсії. Така однобічна інтерпретація є неслушна, вона тільки притьмарює властивий погляд на правдиве значення цієї форми боротьби. Повстанці можуть відіграти дуже поважну роль у кожній війні, та передусім у визвольній боротьбі, і треба ствердити, що у наших визвольних змаганнях 1917 - 1920 рр. українські повстанці, правда не на 100%, таку роль відіграли. Взагалі, партизанка може поважно прислужитися як до руйнування існуючих, так і до будови нових вартостей, а часом вона буває одним із головних чинників побудови цілої держави. Правда, держава будується на певній політичній концепції, та всіма ресурсами нації, як засобами тієї політичної концепції. Серед тих ресурсів одне із перших місць займає регулярна армія, але армія іррегулярна-повстанська, може у великій мірі допомогти армії регулярній у виконанні її завдань, якщо ця армія добре зорганізована і добре керована. Безумовно, що держава, яка під час війни крім регулярної армії вживає також повстанських відділів, має величезну перевагу над ворогом, який легковажить цю методу боротьби. Засадничо треба розрізняти З форми партизанки: 1) диверсійна партизанка одної держави проти другої, 2) диверсійно-революційна партизанка одної політичної концепції проти другої і 3) звичайна диверсія та бандитизм без жодної політичної ідеї. Щодо організації, то партизанка буває двояка: 1) коли вона постає стихійно під час революції, як це було в Україні в 1917 р. і 2) коли вона організується в державі вже існуючій, класичним прикладом якої була партизанка, організована большевицьким штабом під час 2-ої світової війни.
Повстанський рух в Україні у роках 1917-22 під оглядом його ідейности, організації і способу ведення боротьби можна поділити на 3 періоди, при чому кожний з них має свої характеристичні риси. Перший період — це від початку української революції до половини 1919 р., другий від половини 1919 р. до відвороту Армії УНР за Збруч, і третій — це перші 2 роки окупації України большевиками. Реальна боротьба українського народу проти червоних і білих москалів в перших двох періодах виявлялася в 2 формах: у регулярній війні і повстанських діях. Головним завданням повстанських відділів мало бути дезорганізувати ворожу владу, руйнувати тактичні й адміністраційні осередки, нищити комунікаційні шляхи, зривати продовольчу роботу, нищити військові частини і поодиноких представників влади, але вся та акція повстанських відділів повинна була бути координована штабом регулярної армії, себто повинна була бути стисла співпраця повстанців з регулярною армією. Щодо персонального складу повстанських відділів, то рівнож неслушно багатьом видавалося, що кожна людина, яка вміє стріляти з кріса, вже може бути партизаном. Навпаки, до партизанів треба ставити куди більші вимоги, ніж до вояка регулярної армії, бо вояк регулярної армії знає, що він є членом організованої маси, знає свій обов'язок, наказ командира виконує без жадних розмов і дискусії. Крім того, матеріальні умови, приміщення, забезпечення одягом і харчем, забезпечене підпілля — це привілеї регулярної армії. Натомість повстанець в більшості випадків сам вирішує, як йому діяти для кращого виконання завдання. Відсутність підпілля, регулярного постачання, брак зв'язку, стала залежність від населення — у великій мірі деморалізуюче впливає на повстанців.
Як же та справа представлялася в першому періоді, себто від 1917 року до половини 1919 р.? Передусім, в Україні в той час панував великий революційний хаос. Стихійна демобілізація російського фронту той хаос ще збільшила. Населення після світової війни здебільша було здеморалізоване, національна свідомість не була ще пробуджена. Кожне село було озброєне і то не тільки в легку зброю, але навіть в кулемети і гармати. Селяни не обмежувалися тільки до пасивного переховування зброї, але вживали її коли було треба і не треба, дуже часто навіть проти вояків своєї регулярної армії. Майже кожна волость і село набули бойового гарту, організуючи озброєні загони, кількість яких особливо зросла під час Гетьманату, як контракція проти так званих „карательних отрядов". Кожний такий загін був очолюваний отаманом. Більшість цих отаманів в першому періоді, це були люди, які не відповідали своєму призначенню. Передусім, з малою або жодною загальною освітою, особи, які легко піддавалися ворожій пропаганді, національно малосвідомі, бракувало їм патріотизму та ідейности і з морального погляду маловартісні. В ряди повстанських відділів крім ідейних патріотів попадало немало авантюристів та злочинного елементу. Більшість повстанських відділів з цього періоду не визнавала жадної підлеглости, ніякої співпраці з регулярною армією та діяли здебільша на власну руку. Взагалі, це був період анархії, без ніякої політичної ідеї — період „отаманії".
Тут варто згадати про кількох отаманів, які не тільки уникали співпраці з регулярною армією, але дуже часто виступали збройно проти неї. І так отаман Зелений — великий амбіціонер і демагог, мав досить поважний повстанський відділ, але в першому періоді виступав проти регулярних частин Дієвої Армії. Другий, не менш відомий отаман Хименко заатакував частини регулярної армії в районі Гребінки, які внаслідок цього понесли великі втрати вбитими і пораненими. На Херсонщині обеззброював регулярні частини отаман Дячишин. На лінії Кременчук-Чигирин грабував і обеззброював відступаючі українські частини отаман Коцур. Те ж саме на Звенигородщині робив отаман Туз — і багато інших. Взагалі, це була найтемніша сторінка повстанського руху в Україні, це була трагедія українських визвольних змагань. Правда, в цьому періоді були повстанські відділи, які брали зорганізовану участь у боротьбі за українську державність, як Чучупака з Холодного Яру та інші, але назагал їх було дуже мало.

 

Другий період, тобто від середини 1918 р. до кінця листопада 1920 р., був переломним, наступила велика зміна на краще. Повстанці в своїй більшості провадять боротьбу з червоними і білими росіянами, маючи вже скристалізовану політичну ідею і виступають в обороні української самостійности. Які ж були причини такої кардинальної зміни ситуації в лавах повстанців? Передусім, окупація більшої частини України червоними і білими відкрила очі населенню, чого хочуть як одні, так і інші, та що вони несуть з собою в Україну. Прийшли: пробудження національної свідомости, більша відпірність населення на ворожу пропаганду, українська національна контрпропаганда та очолення багатьох повстанських відділів старшинами Дієвої Армії, як рівнож певні заходи уряду щодо централізації повстанських дій. Про цю зміну згадує в своїх спогадах генерал В. Сальський, він виразно стверджує, що окупація України червоними спричинилася до постання великої кількости повстанських відділів, більшість яких виступали проти большевиків в обороні УНР. Щодо ген. Денікіна, то також ген. В.Сальський стверджує, що з початком наступу білих, коли для населення України заміри Денікіна були неясні і невідоме було його відношення до українського національного руху, то багато повстанців навіть допомагали йому в боротьбі з червоними, але після київських подій у серпні 1919 р. повстанці виступили проти Денікіна на терені майже цілої України і тим самим спричинилися в великій мірі до розвалу його армії. Про це згадує в своїх спогадах сам ген. Денікін. Також і большевики стверджують зміну, яка наступила в цьому періоді серед українського населення. І так, в таємному звідомленні київського большевицького воєнно-окружного штабу від 25 березня 1920 року читаємо: „Населення Гайсинського, Київського, Канівського, Таращанського, Чигиринського, Яготинського і інших повітів округи ставиться з симпатією до УНР. У цілій окрузі положення загрожене, селянство поголовно озброєне, бандитизм росте, великий відсоток селян наставлений по-Петлюрівськи. Оперує велика кількість банд, з яких частина рухомих, як банди Тютюнника, Гулого, Павленка і банди місцевого характеру". Крім того командуючий большевицьким фронтом Антонов-Овсієнко в листі до Леніна писав: „Положение на Украине очень серьозное, особенно в Киевщине оперирует ряд крупных Петлюровских банд. К советской власти самое отрицательное отношение. В волостных советах сидят чистьіе Петлюровцы". В травні 1919 р. можна заобсервувати більш-менш зорганізований виступ проти червоних з боку повстанців, частина яких старається нав'язати контакт з центром УНР. І так, отаман Зелений, той самий, що в першому періоді виступав проти регулярної армії, під час наступу на Київ в серпні 1919 р. разом із 6 Запорізькою дивізією розбиває під Білою Церквою большевицьку бригаду. 31 серпня 1919 р. разом із регулярною армією до Києва входять також повстанці. В цьому ж часі повстанці отамана Ангела нищать всі шляхи сполучення на лінії Ніжин-Київ і то так ґрунтовно, що змусили червоних евакуюватися з Києва через Коростень. В червні 1919 р. в районі Теофіполя корпус Січових Стрільців разом з повстанцями розбивають і переслідують червоних. В акції Запорізького корпусу на Літин-Вінницю в липні 1919 р. співпрацюють з ним повстанці отаманів Шепеля і Орла. Херсонщина майже ціла була охоплена повстанцями, де в організації повстанських відділів відіграв поважну роль Повстансько-революційний Комітет. Але все ж таки велика кількість повстанських відділів також в цьому періоді не мала планового зв'язку з урядом і штабом армії, через що не було систематичного керівництва ними, а тим самим координації акцій повстанців з частинами регулярної армії. Хоч були в тому напрямку спроби, але вони не дали належного наслідку. І так, в липні 1919 р. головнокомандуючим всіма повстанцями було призначено Малолітка, а в вересні ц. р. отамана Волоха, але як один так і другий нічим себе не проявили, бо ці невдалі призначення відбувалися під сильним тиском певних політичних кіл. Так само створення в Кам'янці Центрального Повстанського Комітету, на чолі з Н.Петренком було нещасливою операцією, бо та людина нічого спільного з повстанською акцією не мала, це був наскрізь партійний утворення. Цей Комітет, внаслідок браку фахових сил, нічого не зробив. Але, незалежно від всіх недоліків, акція повстанців в цьому періоді була більш зорганізована, зв'язок з урядом і Штабом Армії, правда, спорадичний, але все ж таки був, а що головне, велика кількість повстанських відділів вже стояли міцно на ґрунті Української державности.
Підсумовуючи всі негативні моменти з повстанських дій в Україні в першому і другому періодах, можна ствердити, що Уряд і Штаб Армії були безсильні в першому періоді опанувати ситуацію; зрештою, ніякий уряд в той час, мабуть, не зміг би нічого кращого зробити. Але щодо другого періоду, то крім вини окремих отаманів, з боку уряду було замало зроблено в справі організації, централізації і фахового очолення повстанських відділів. Недоцінено як слід значення партизанської боротьби, яка при добрій організації могла виявитися вирішальним чинником в нашій визвольній війні.
Щодо третього періоду боротьби повстанців в Україні, то, на жаль, маємо дуже мало відомостей. Є короткі писемні спогади учасників, оповідання свідків цих дій, як також ворожа література, але всі вони свідчать про те, що під оглядом національним і беззастережної відданости ідеї УНР цей період був найкращим. В цьому періоді боротьба повстанців не припинялася. Творилися нові повстанські центри, які використовували всі можливості для оборони здобутків української революції. Ані терор, ані голосні процеси над найкращими синами народу не спинили українського визвольного руху. Всі повстанці тільки й чекали повороту рідної Армії. Але червоні, після ліквідації зовнішніх фронтів проти поляків і Вранґеля, кинули цілу масу війська для подавлення повстанців. Опинившись в безнадійній ситуації, повстанські відділи були змушені зліквідуватися, бо забракло їм найголовнішого чинника — зовнішнього фронту української регулярної Армії.
Ще досьогодні під час дискусійних доповідей з історії нашої визвольної боротьби, ми стараємося виправдувати нашу програну війну тим, що ворог мав переважаючі сили. На мою думку, цей аргумент не зовсім слушний, бо в другій половині 1919 р., коли наші з'єднані Армії нараховували близько 100.000 вояків, коли б у той час прийшло об'єднання всіх наших повстанських відділів, що оперували на терені цілої України, — вони представляли б армію понад 300.000 чоловік. Це й була та наша сила, яка переважала сили ворога. Наша трагедія полягала в тому, що ця повстанська армія не була об'єднана, добре зорганізована, та не було координованої співпраці з Дієвою Армією.

 

Каким образом? копировать из сохраненных версий в кэше???

 

Ладно треба вiдновлювати.Всюди на форумi теми iнтенсивно вiдновлюються.
Треба й нам.Iнакше буть не може,бо навiщо зрештою створювали цю тему та наповнювали.Тож спробую.

 

AlexanderN79:
02.04.2011, 12:35

Хочу добавить, что восставшие имели связь с белым подпольем в Одессе:
"В Одессе военное подполье создали офицеры не успевшие эвакуироваться с союзными войсками. Здесь, в соответствии с планом Хартулари, полковником А.П. Саблиным были созданы боевые группы – «десятки», каждая из которых получала в «ведение» отдельный сектор города. Диверсионная работа в Одессе проявилась в отправке неисправных орудий на фронт, порче средств связи. Согласно планам Одесского Центра, поручик А.П. Марков наладил взаимодействие с восставшими немцами-колонистами Херсонского уезда. Как и во многих других городах, подпольщиков поддерживала местная милиция во главе со штабс-ротмистром Асановым (около 1500 человек). Однако руководство одесского подполья было арестовано ЧК накануне высадки белого десанта, и только благодаря милиционерам Асанова их удалось освободить..."


AlexanderN79:
02.04.2011, 13:56

Сообщение от Козак Голота:
Десь зустрiчав згадку про цього Гусака Гусаченка ранiше.Але що був дроздовцем вперше чую.Цiкаво...

упоминание о его "дроздовском" прошлом я встречал только в информации об Одесской ЧК. там говорится что он был бывшим командиром 2-го Конного Дроздовского полка...однако в материалах по "дроздам" его фамилия мне не попадалась...


AlexanderN79:
03.04.2011, 21:14


Немного об анархических повстанцах:
АНАРХИЧЕСКОЕ ПОДПОЛЬЕ В УКРАИНЕ В 1920-1930-Х ГГ.
http://socialist.memo.ru/books/html/dubovik3.html



AlexanderN79:
03.04.2011, 21:45

Еще одна статья об анархистах-повстанцах - "зубковцах", формально входивших в Махновское движение, однако на практике являющихся вполне самостоятельным отрядом...
http://anarchyinkherson.narod.ru/zubko.html

 

Козак Голота:
04.04.2011, 22:23

Кубанський ватажок Холодного Яру Федір Уваров





В Армії Української Народної Республіки та в повстанських загонах відбувало службу багато кубанців, деякі з них досягли досить високого становища. Зокрема, Віктор Павленко та Кость Смовський дослужилися до звання генерал-хорунжого Армії УНР. Федір Уваров відомий як військовий отаман Холодного Яру. Його державним ідеалом була незалежна Україна разом із Кубанню. За цю ідею він боровся, за неї він і загинув...
В українську історію кубанець Уваров увірвався на своєму коні навесні 1919 року під час повстання, яке 7 травня Універсалом проголосив у Єлисаветграді (тепер Кіровоград) Головний отаман Херсонщини і Таврії Матвій Григор’єв.
“Народе український! Народе змучений!.. – говорилося в Універсалі. – Тобі насильницьки нав’язують комуну, чрезвичайку й комісарів із Московської “обжорки”... Народе український! Бери владу в свої руки. Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії... Геть політичних спекулянтів! Геть насильство справа, геть насильство зліва! Хай живе влада народу України!.. Борітеся – поборете!..”1
Гаслами повстання стали: “Геть ЧК!” і “Вся влада Радам, але не партіям”.
Повстання Григор’єва розгорталося надзвичайно успішно: за кілька днів було звільнено Катеринослав, Черкаси, Миколаїв, Херсон, Кременчук, станцію Бобринську, Новомиргород, Долгинцеве... За наказом отамана Григор’єва у визволених містах скликалися з’їзди Рад, які своїми рішеннями утверджували нову владу.
Успіхи отамана вражали: за кілька днів повстання охопило Херсонську, Катеринославську, Подільську, частини Київської та Полтавської губерній. За якийсь тиждень-півтора, окрім вже названих міст, повстанці звільнили Кривий Ріг, Олександрівськ, Олександрію, Чигирин, Цвіткове, Трепівку, Хирівку, Корсунь, Знам’янку, Помічну, П’ятихатки, Кобеляки, Нижньодніпровськ, Могилів, Шполу, Гайсин, Христинівку, Вінницю, Медвин, Золотоношу та сотні, а можливо, тисячі інших містечок і сіл.
Комісар 2-ї совєтської армії Вишневецький у травні 1919 року зазначав, що населення ставиться зі співчуттям до повстанців. “Селяни забезпечували Григор’єва продовольством і добровільно приносили йому тисячі пудів хліба, – писав комісар. – Бажаючих вступити в лави війська Григор’єва було стільки, що у нього не вистачало зброї. Села зустрічали (червоні) загони рушничним і кулеметним вогнем... Головний лозунг Григор’єва – геть ЧК – зустрічає відгук... по всій території України. Красна армія... безперечно приєднується до цього гасла”2.
У повстанні відіграв значну роль і григор’євський командир, колишній осавул Кубанського війська Федір Уваров. Його частина визволила від більшовицької влади кілька міст і станцій... Відділ колишнього штабс-ротмістра царської армії Уварова нараховував до тисячі чоловік. До нього козаки йшли з охотою, адже кубанець був надзвичайно відважний і розумний командир.
8 травня 1919 року він видав відозву до червоноармійців і селян, у якій з’ясовував свої політичні настрої. Уваров стверджував, що разом з отаманом Григор’євим є противником комуни, але вони не йшли і не йдуть проти радянської влади. “Все, що вам говорять комуністи... про отаманів партизанських загонів, – брехня, яку поширюють зі злими намірами... Отаман Григор’єв – не “Пан Гетьман”, його помічники – не “Гетьманські міністри”, а люди, які щиро люблять свій народ і бажають тільки хорошого людського незалежного життя... Нам не потрібні люди, які прагнуть влади заради власної вигоди, нехай своєю країною управляє сам народ через виборних, чесних громадян, яким дорога батьківщина і спокій народу. Ось чого хочуть григор’євські загони”3.
Відділ особливого призначення Уварова посувався залізницею Знам’янка – Цвіткове. Зайнявши Бобринську, він розпочав наступ на Черкаси, відбираючи у більшовиків станцію за станцією. 15 травня спочатку панцирний потяг Уварова, а потім і весь відділ повели наступ на Черкаси. Повітове місто боронили 1-й і 2-й совєтські полки і 1-й комуністичний батальйон.
Близько 200 шабель добірної кінноти хороброго кубанця, обійшовши глибоким маневром червоних, несподівано увірвалися до Черкас. У місті піднялася страшна паніка... З представників окупаційної влади мало кому вдалося втекти. 1-й комуністичний батальйон кинувся тікати до лісу. Та не добіг – уварівська кіннота вирубала його майже вщент. 1-й совєтський полк, який відступав до мостів, теж було розбито. А 2-й полк, сформований із насильно мобілізованих українських селян, частково розбігся, а частково приєднався до повстанців4.
А ось як описував цей день комісар 2-ї бригади Дніпровської військової флотилії Грибан: “…Чрезвычайка, военком и исполком спешно эвакуировались. В городе большое волнение. Наши части в панике стали бежать на окраину города к стратегическому и железнодорожному мостам. Незначительные части григорьевцев, отрезав левый фланг наших частей, произвели страшную панику в городе. С левого фланга убежали только кавалерия и часть пехоты, правый же фланг выкинул белый флаг и сдался целиком… По стратегическому мосту в карьер мчится кавалерия и бежит пехота, не оказывая никакого сопротивления. По железнодорожному мосту сначала бегали люди, а потом полным ходом прошли три наших броневых поезда, тоже без сопротивления… С наступлением темноты наши суда вынуждены были отойти…”5
Захопивши місто, отаман Уваров утримував його близько тижня. “За цей час до його відділу прилучилося багато шкільної молоді і місцевого населення, – згадував начальник кулеметної чоти повстанського загону Сергій Полікша. – Відділ збільшився до півтори тисячі чоловік, мав 24 кулемети і декілька гармат на потягах”6.

 

Козак Голота:

04.04.2011, 22:25


За цей час червоні, підтягнувши сили, декілька разів намагалися наступати на Черкаси з лівого берега Дніпра, але їхні атаки відбивали. З уварівців особливою відвагою відзначилася група моряків-чорноморців, які з кулеметами боронили міст через Дніпро. Коли повстанці стали відходити в напрямку Бобринської, моряки залишилися стримувати ворога. Всі вони загинули...
Діставшись бронепотягом до станції Білозір’я, Уваров довідався, що далі залізнична лінія захоплена більшовиками. Тоді він наказав залишити потяги, попсувавши гармати. Взявши на підводи кулемети, отаман повів козаків на Чигирин. По дорозі їх наздогнав невеликий Смілянський кінний повстанський загін під командою сотника Ліхарева. Цей відділ як окрему сотню прилучили до кінноти Уварова.
До Чигирина підійшли непомітно з боку Піщаних кучугурів, що за Тясмином. Стрімкою атакою кінноти захопили міст і зненацька увірвалися до колишньої гетьманської столиці. В місті в той час стояв червоний Чигиринський полк під командою Свирида Коцура. Коцурівці не встигли приготуватися до бою і залишили місто.
У Чигирині відділ Уварова стояв два тижні. Населення міста, де було багато свідомої української інтелігенції, ставилося до повстанців прихильно. І не дивно – адже в Чигирині запанував зразковий порядок. До слова сказати, за наказом Уварова було розстріляно двох повстанців, яких піймали на грабунку.
Відділ кубанця виглядав як регулярна частина, козацтво відзначалося дисципліною. Цікава деталь: всі кулеметники загону були одягнуті в німецькі сталеві шоломи.
Вечорами в Чигирині грав духовий оркестр повстанців, сформований із добровольців-студентів черкаської гімназії.
Коли більшовики підтягнули до Чигирина сили, Уваров вирішив відвести свій відділ в околиці Холодного Яру, де безроздільно панував отаман Василь Чучупак. Дійшли до Медведівки. “Пересуватись далі не можна було, не порозумівшись із місцевою повстанською владою, – згадував учасник подій Сергій Полікша. – В Медведівці зібралась нарада, на яку приїхали представники Холодного Яру з отаманом (Василем) Чучупакою. Спочатку виникла суперечка, бо ні один з отаманів не хотів признати іншого старшим”7.
Постійний відділ Василя Чучупака був менший: близько 400 козаків, але він та його брати мали величезний авторитет серед місцевого населення, “яке майже все було озброєне і добре зорганізоване”8. Тож для Василя Чучупака не становило проблем у будь-який момент різко збільшити чисельність полку гайдамаків Холодного Яру. Та він мав лише чин прапорщика (за іншими даними – поручника), а Уваров був штабс-ротмістром царської армії.
Нарешті знайшли компроміс: Федір Уваров став військовим отаманом Холодного Яру – йому підпорядкувався й постійний холодноярський загін, а Василь Чучупак залишився отаманом місцевості з правом вирішального голосу “в справах боротьби”. На нього покладалася і мобілізація місцевого населення – в разі потреби9.
“Ідейного розходження між обома отаманами не було, – свідчив Сергій Полікша, – бо Чучупак боровся за незалежність України, а Уваров, хоч і не зовсім чисто балакав по-українськи, ставив за ціль боротьби незалежну українську державу вкупі з Кубанню”10.
Відділ Уварова перейшов до Мотриного монастиря в Холодному Яру. Для полегшення постачання частину козаків було розташовано в Мельниках і Медведівці. Дві сотні піхоти і кулеметна чота Сергія Полікши розмістилися в Головківці. “Мушу зазначити, – писав пізніше він, – що такого приятного і турботливого відношення населення, як в районі Холодного Яру, я ні до того часу, ні опісля не зустрічав. На Зелені свята школу, в якій я стояв із кулеметниками, буквально заатакували жінки і дівчата, які понаносили і печеного і вареного – найкращого, що було в них самих. Козаків, частуючи, три дні перетягали з хати до хати”11.
Незабаром відділ Уварова бився за села Стару і Нову Осоту. Після впертої бійки москалів відігнали до Олександрівки, де вони сховалися під прикриття бронепотягів. У цьому бою загинув заступник отамана Уварова. На жаль, прізвище його не збереглося. Відомо лише, що він був галичанином.
На нараді штабу, в якій взяли участь представники уряду УНР, постановили, що Уваров зі своїм відділом спробує пробитися через кордон червоних частин, які оточили Холодний Яр, і піде на з’єднання з отаманом Юрком Тютюнником, а Василь Чучупак залишиться боронити місцевість.
З Уваровим виступило близько двохсот кінних і чотириста піших козаків. Треба було перейти контрольовану більшовиками залізницю. Тому наступного дня удосвіта відділ розпочав наступ на станцію Райгород. Але сили червоних виявилися більшими, ніж сподівався отаман, до того ж 5-й і 6-й совєтські полки зайняли вигідну позицію вздовж залізничного тору. Їх прикривали гарматним вогнем два панцирних потяги.
Бій почався на світанку і не вгавав до полудня. Перемога вже посміхалася повстанцям. Уваров на чолі кінноти атакував на правому крилі панцирники. Побоюючись, що кавалерія зірве позаду них колію, бронепотяги почали втікати, а повстанська кіннота, несподівано з’явившись позаду ворожої піхоти, наробила страшенної паніки. А піші козаки Уварова вже наблизилися до станції. Здавалось, перемога буде за нами. Та з боку Бобринської несподівано вигулькнуло три сотні червоної кінноти... Вони й вирішили долю бою: ворожі панцирники, побачивши, що ситуація змінилася, перейшли в контрнаступ і накрили гарматним та кулеметним вогнем повстанців.
Відділ кубанця виявився розірваним: піхота і кіннота опинилися по різні боки залізниці. Сильний вогонь не дав можливості кінному відділові Уварова допомогти своїй піхоті. Повстанська кіннота все ж вирвалася з оточення, а піші частини, вистрілявши набої, змушені були скласти зброю...
Розстрілявши кільканадцять повстанців, напевно старшин, москалі решту полонених завантажили у вагони і відправили до Києва. Серед них виявився і командир кулеметної чоти повстанців Сергій Полікша. Вже у Києві, перебуваючи в таборі, він чув, що боротьба в Холодному Яру продовжується і “що Уваров знову оперує там зі своїм загоном”. Втікши з полону і потрапивши на рідну Черкащину, Полікша довідався, що Уваров надзвичайно сміливим наскоком, з однією тільки кіннотою, ще раз зайняв Черкаси. Чув він, що невдовзі після визволення Черкас кубанець загинув у бою проти більшовиків неподалік Знам’янки. А ось селянин із с. Худоліївка Чигиринського повіту Данило Удовицький стверджував, що Уваров загинув у с. Раківці. Отаман нібито з кількома козаками приїхав поквитатися зі зрадником, колишнім бійцем їхнього загону Калеником Олексійовичем Герасименком. Але пістолет Уварова дав осічку, і Каленик, скориставшись цим, застрелив отамана з рушниці12.
На жаль, інших джерел про кубанця Уварова віднайти поки що не вдалося. Тим ціннішими виглядають спогади Сергія Полікші, який зберіг для наступних поколінь пам’ять про відчайдушного кубанського осавула, талановитого повстанського ватажка Уварова, що став для нас уособленням мрії про Соборну Україну.

Р.Коваль
___________
1 Белаш А., Белаш В. Дороги Нестора Махно. – Киев: РВЦ “Проза”, 1993. – С. 183 – 184.
2 Антонов-Овсеенко В. Записки о гражданской войне. – Москва – Ленинград: Государственное военное издательство, 1933. – Т. 4. – С. 258 – 259.
3 Товарищи красноармейцы и селяне. Відозва штабу бойового загону особливого призначення отамана Федора Уварова, травень 1919 р. ДАЧО, р-529, оп. 1, спр. 22, арк. 227.
4 Полікша С. Кубанець Уварів – отаман Холодного Яру в 1919 році // Героїзм і трагедія Холодного Яру. – Київ: Незборима нація, 1996. – С. 60.
5 Антонов-Овсеенко В. Вказана праця. – С. 233– 234.
6 Полікша С. Вказана праця. – С. 60.
7 Там само – С. 61.
8 Там само.
9 Там само.
10 Там само.
11 Там само. – С. 63.
12 Авторські польові дослідження Юрія Ляшка. – Записано від Удовицького Данила Явдокимовича, 1912 р. н., в с. Худоліївка Чигиринського району Черкаської області 6 травня 1996 року.

 

AlexanderN79:
04.04.2011, 22:48


Сообщение от Козак Голота
Кубанський ватажок Холодного Яру Федір Уваров

1. В українську історію кубанець Уваров увірвався на своєму коні навесні 1919 року під час повстання

2. У повстанні відіграв значну роль і григор’євський командир, колишній осавул Кубанського війська Федір Уваров. Його частина визволила від більшовицької влади кілька міст і станцій... Відділ колишнього штабс-ротмістра царської армії Уварова нараховував до тисячі чоловік..

1. Интересно до этого времени где он был??? Есть какая либо информация?
2. Что то странно - то есаул, то штабс-ротмистр...

Козак Голота:
04.04.2011, 22:53


1.Пока ничего не нашел.Но ищу усердно.
2.Вот видишь и ты заметил.Мне это самому сразу бросилось в глаза.Так все же хто он есаул ККВ или штабс ротмистр РИА...


04.04.2011, 23:02
AlexanderN79 :

А может и ВСЮР...Я думаю, что если мы найдем по нему инфу о его деятельности в 1917-1918 гг вопрос отпадет сам собой...тоже поищу. Что то у меня складывается впечатление, что он раньше защищал "Единую и Неделимую". сплошь и рядом такое случалось...Помнишь второго Дьяченка?



04.04.2011, 23:28
AlexanderN79 :


Сообщение от Козак Голота
1.Пока ничего не нашел.Но ищу усердно.
2.Вот видишь и ты заметил.Мне это самому сразу бросилось в глаза.Так все же хто он есаул ККВ или штабс ротмистр РИА...
я уже кое что нашел.
оказывается тезка известного русского генерала 19 века.
Однако не только нас этот вопрос волновал. На "форуме казацкой станицы" даже напрямую на Коваля выходили уточнить...и вот до чего договорились:
Цитата:
Теперь по Уварову.Есаулом ККВ,он был по воспоминаниям Поликши,из слов самого ж Уварова.
А штабс ротмистром его упоминал.Антонов-Овсиенко.Но при этом и Антонов-Овсиенко его называл кубанцем.Вот и все.
И еще: видимо Уваров служил в войсках Кубанской народной республики, она в то время играла в "самостийность" и видимо последующая политика сближения с Добрармией не пришлась по душе некоторым кубанцам...

Еще встретил хохму на одном из форумов по Холодному яру - с легкой руки какого-то примороженного националиста-русофоба он оказался "щірим свідомим украінцем, який воював проти красних та білих москалів" Во оказывается как...


05.04.2011, 10:57
Козак Голота :


Цитата:
Сообщение от AlexanderN79 Посмотреть сообщение
я уже кое что нашел.
оказывается тезка известного русского генерала 19 века.
А именно какого?



Цитата:
Сообщение от AlexanderN79

И еще: видимо Уваров служил в войсках Кубанской народной республики, она в то время играла в "самостийность" и видимо последующая политика сближения с Добрармией не пришлась по душе некоторым кубанцам...

Вот это скорее всего так и было. Сам так думаю.

И вот: “Ідейного розходження між обома отаманами не було, – свідчив Сергій Полікша, – бо Чучупак боровся за незалежність України, а Уваров, хоч і не зовсім чисто балакав по-українськи, ставив за ціль боротьби незалежну українську державу вкупі з Кубанню”
Об этом говорит

 

05.04.2011, 11:01
Козак Голота :

Цитата:
Сообщение от AlexanderN79

А может и ВСЮР...Я думаю, что если мы найдем по нему инфу о его деятельности в 1917-1918 гг вопрос отпадет сам собой...тоже поищу. Что то у меня складывается впечатление, что он раньше защищал "Единую и Неделимую". сплошь и рядом такое случалось...Помнишь второго Дьяченка?

За Дяченка конечно помню.
Ну с Уваровым тут врядли.Гигорьев в мае 19 года поднял восстание,а стало быть Уваров с ним еще ранее был связан.Так что ВСЮР здесь не вяжется.


05.04.2011, 21:37
Gerhard :

Не совсем в тему, но не знаю где ещё спросить - возможно ли как-то узнать какие формирования (любых направлений) могли в 1918 году в районе Шпикова-Тульчина действовать?


07.04.2011, 09:45
Козак Голота :

Сложновато.а какой период конкретно?
Год такой был что трудно на фоне всех событий что то выяснить.Там в принципе начиная с конца лета действовало много различных мелких отрядов повстанцев против Гетьманата.
Еще известен большой погром жидовского квартала в Тульчине (как зазаначено в "путiвнику" архива Винницкой обл. учиненный -"військовими" в январе 1918 г..Только какими-вiйськовими...


07.04.2011, 11:10
AlexanderN79 :



Цитата:
Сообщение от Козак Голота Посмотреть сообщение
А именно какого?
генерал от кавалерии Фёдор Петро́вич Ува́ров (1773—1824), герой Отечественной войны 1812 г.

Цитата:
Сообщение от Козак Голота Посмотреть сообщение
Ну с Уваровым тут врядли.Гигорьев в мае 19 года поднял восстание,а стало быть Уваров с ним еще ранее был связан.Так что ВСЮР здесь не вяжется.

В 1918 г. Кубанская Рада было союзницей одновременно и центральных держав (+ Украина) и добровольцев Корнилова (в последствии Деникина).
В самой Раде было два течения - самостийницкое и за "Единую и Неделимую". войска Кубанской Рады не входили в Добровольческую армию до 1919 г. Но с конца 1918 г. те кто выступал за "Единую и Неделимую" стали доминировать, по этому Уваров и попал на Украину. Так что офицером ВСЮР он не был.
Кстати, еще одним известным кубанцем был генерал Шкуро, но он стоял за "Единую...". Его теплые чувства к Украине проснулись только в 1941 г. Если тебе интересно, то об этих событиях можешь почитать в "парадоксах и курьезах гражданской..." я сегодня там об этом писал.

07.04.2011, 11:26
Козак Голота :

Да я читал.Я о Шкуро еще давно это узнавал.
Кстати еще Иванис писал такое: " Коли більшовики притисли деморалізовану Кубанську армію до Чорного моря, серед кубанців закружляли чутки, що в Україні почав бити більшовиків Петлюра, що його війська визволили від червоних Одесу, Миколаїв та Херсон. ...
Думав свою думу і командувач Кубанської армії Андрій Шкуро - він почав розпитувати козаків, яких вважав за "петлюрівців", "чи не можна було б, дійсно, як небудь перехопитися на Україну. Адже він, Шкуро... нащадок чубатих запорожців і нічого не мав би проти, щоб разом із Петлюрою відновити Січ.."


07.04.2011, 12:03
kirov :

можливо і флуд з моєї сторони, але коли тут про Шкуро говорили - http://reibert.info/forum/showthread.php?p=675660 - з'явився такий цікавий момент:

Цитата:
Сообщение от Казак-некрасовец Посмотреть сообщение
Немного про Шкуро - Андрей Григорьевич в рассказе о своем происхождении проявил недюжинную фантазию. На самом деле все проще - его дед, Федор Шкура, государственный крестьянин Екатеринославской губернии, Павлоградского округа, Петропавловской волости, селения Подгороднего, в 1857 г. стал мещанином г. Ейска (видимо был торговец) и в том же году подал прошение о зачислении в Черноморское войско. Но оно было отклонено, также как и несколько последующих (последнее отклоненное в 1862 г.). В каком году его зачислили не знаю - но видимо вскоре после этой даты. Так что Шкуро кубанский казак весьма недавнего украинского происхождения.

07.04.2011, 12:14
Козак Голота :

Та чого ж флуд.

Хм.ну дивного нема нiчого.ККВ вiльно поповнювалось переселенцями з України до 1870 наскiльки пам `ятаю .а вiдсоток запорожцiв там надто не значний.

07.04.2011, 13:56
AlexanderN79 :


ИЗ ОТЧЕТА ГПУ УССР ЗА ПОЛГОДА (январь-июнь) 1922 г.

Секретно-оперативная деятельность.
Отечественная контрреволюция и шпионаж.
Новые методы к.-р. работы.

После неудачной попытки петлюровского наступления в конце 1921 года, работа контрреволюционных организаций вступила в новую полосу. Ее можна охарактеризовать как переход от бесплодных попыток вооруженного свержения Советской власти к планомерному накоплению сил. На такую точку зрения прежде всего стали петлюровские организации, по своей активности, занимающие на Украине, в ряду других группировок, первое место. Выжидая исхода переговоров Советской России и Украины с капиталистическим миром, контрреволюция притаилась, перестраивая свои ряды, ориноровляясь к новой обстановке, готовя новые удары.

Использование НЭПа.

С этого момента, разбитая на фронтах контрреволюция направляет все свои силы и стремления в определенную область — использования создавшегося при НЭП'е положения, для внутреннего подрыва Соввласти. В глубину Советского организма, в его кровеносные артерии, стремится проникнуть яд контрреволюции. Восстановление промышленности и транспорта является вопросом жизни или смерти Советской Республики и черная работа врагов ее проникает во все уголки промышленной жизни.
Монархисты и кадеты орудуют в главках, центрах, трестах и различных объединениях, в центральных и местных органах НКПС. На фабриках и заводах, в селах и городах, в профсоюзах и учреждениях, в красноармейских казармах и на железных дорогах – сверху, снизу, путем саботажа, забастовки, агитации – единым фронтом наступает контрреволюция, стремясь сорвать дело восстановления народного хозяйства Федерации.

В закордонных центрах.

В начале отчетного полугодия среди закордонных политических центров наблюдалась некоторая растерянность в связи с тем неопределенным положением, какое заняли в отношении их Польша и Румыния. Оказанное на польское и румынское правительства давление советской дипломатии возымело свое действие и заставило их в значительной мере «сократить» деятельность петлюровских организаций.

 

07.04.2011, 14:00
AlexanderN79 :

ПРОДОЛЖЕНИЕ:

Петлюровщина

Тем не менее, полная ликвидация петлюровщины не соответствовала планам и намерениям интервенционистских групп Антанты. Сохранившаяся, как живая сила, армия УНР приковывала к себе внимание этих групп, имевших в виду использовать ее в дальнейшей своей борьбе с Советской Россией. Поэтому естественно, что интернирование и разоружение петлюровцев поляками, было фиктивным. Под диктовку Франции, Польша делала все возможное, для того чтобы сохранить эту боевую силу, и в тоже время оказывала самую широкую поддержку руководящим петлюровским центрам в их работе по подготовке восстания на Украине. Под маской ученых обществ, студенческих организаций и пр., создается сеть штабов и громадопорных пунктов желто-блакитной контрреволюции за кордоном. При правительстве УНР снова реорганизуется повстанческий военный совет, перекраивается подпольно-партизанская карта, меняется
персональный состав руководителей, идут переброски и перегруппировки. Основными методами новой системы работы петлюровщины являются: осторожность в связях и вербовках, уход в глубокое подполье, усиленная конспирация и перенесение центров работы в места наименее уязвимые органами ГПУ.

Врангелевщина и др:

Деятельность контрреволюционных организаций других оттенков, в отчетном полугодии, не приняла широких размеров. Если петлюровщина еще пытается создавать свои ячейки среди кулачества на Правобережье, то врангелевщина потеряла всякую возможность опереться в своей работе на какие-либо группы населения. Еще меньшее значение нужно придавать работе савинковских агентов, носящей случайный характер. После ликвидации в июне 1921 года Всеукраинского Повстанческого Комитета, уцелевшие остатки его, идейные вдохновители петлюровски настроенной части шовинистической украинской интеллигенции, не могут примириться с фактом существования рабоче-крестьянской власти, переходящей к мирному строительству, и в августе того же года изыскивают новые формы объединения для вооруженной борьбы с Советской властью.

Врангелевщина.

В связи с поспешной эвакуацией Крыма, врангелевщина не могла оставить после себя сильного подполья. Не успевшие эвакуироваться врангелевцы и сочувствующие им, создают на юге Украины и в Крыму сеть подпольных организаций, поставивших своей задачей:
1) организацию подпольных ячеек в Красной Армии,
2) разрушение промышленности
3) восстановление связи с эвакуировавшимся штабом Врангеля.

В конце 21 года были ликвидированы врангелевские организации в Одессе, Мелитополе, Бердянске, Симферополе, Севастополе, Феодосии и организация в 30-й дивизии. Разгромом врангелевской организации в Запорожской губернии и Донбассе и ряда отдельных врангелевских ячеек и резидентур на территории Крыма и Украины работа их была подорвана.
В начале 22-го года среди врангелевцев наблюдается попытка возрождения своей деятельности. Снова нарастает целый ряд врангелевских организаций, разбросанных преимущественно по Черно-Азовскому побережью. Задачи и цели врангелевской работы в целом остаются теми же, причем сугубое внимание обращается на внедрение своих агентов в ряды Красной Армии, с целью ее разложения.
Закордонным врангелевским центром обращается внимание на организацию террористических отрядов. Такие организации создаются из фанатиков монархистов, которые посылаются на советскую территорию с целью убийства ответственных советских работников. Из врангелевских ячеек, ликвидированных в частях Красной Армии, можно отметить организацию, созданную в 30-й дивизии. В этой организации принимали участие не только врангелевские офицеры, попавшие в комсостав дивизии, но и их жены, проводившие агитацию среди красноармейцев. В работе врангелевских организаций необходимо отметить, что их базой является главным образом некоторые
круги городской русской интеллигенции (монархически настроенной) и бывшие офицеры старой армии, им сочувствующие. Подводя итоги врангелевской работы за полгода, можно констатировать, что органами ГПУ таковая в значительной степени парализована.


Савинковщина.

Центра возглавляющего савинковские организации на Украине нет. Работой отдельных савинковских организаций, создавшихся на Украине, руководит заграничный центр, именуемый «Всероссийским Комитетом Народного Союза Защиты Родины и Свободы». За отчетное полугодие центральным и местными органами ГПУ було ликвидировано на территории УССР до 10-ти савинковских организаций. В феврале с/г. в Черниговской губ. в Нежинском уезде была ликвидирована крупная организация во главе с полковником «П», состоявшая из местной интеллигенции и зажиточных крестьян: всего в организацию
входило 24 человека.
Другая организация была обнаружена в Одессе. Во главе ее стоял морской офицер. Организация сгруппировала вокруг себя преимущественно моряков (комсостав). Эта разработка дала возможность Одесскому Губотделу ликвидировать деятельность жандармского полковника Лося и ряда других видных деятелей савинковского подполья. В Одессе же ликвидируются организации «Макеева», «Крушиницкого», «Масловского», «Патровского», «Панасенко» и др. Работа савинковских агентов ограничивалась на
территории УССР шпионажем.

Бандитизм

4-х летняя кровавая эпопея бандитизма на Украине представляет собою не случайное преходящее явление, но сложный исторический процесс, имеющий свои глубокие социально-экономические корни и значение его как одного из первостепенных факторов в борьбе за расслоение деревни, за «октябрь на селе» неоспоримо. Порожденный в период расцвета петлюровщины, пышным цветом распустившийся на фоне желто-блакитного национально-шовинистического самостийного угара, перемешанный с лозунгами безвластия, анархоповстанчества, украинский бандитизм представляет собой не что иное, как целую «систему военной обороны, своеобразную и достаточно живучую, систему обороны от всякого режима, не отвечающего интересам кулачества, систему с наибольшей силой приспособленную для борьбы против власти советов» – власти беднейшего селянства.

Борьба с бандитизмом в 1920-21 гг.

Из анализа классовой сущности бандитизма и его идеологии вытекают и основные принципы борьбы с ним. Еще в 1920 году борьба эта понималась ее военными руководителями лишь как необходимость уничтожения живой силы активного бандитизма» и сводилась к бессистемному преследованию той или иной банды.
В 1921 году с ликвидацией внешних фронтов и с перенесением центра тяжести борьбы с контрреволюцией на фронт внутренний, перед рабоче-крестьянским правительством Украины встал вопрос об изыскании рациональных методов борьбы с бандитизмом и устранения вредного параллелизма в этой области. С этой целью одновременно с созданием «постоянных совещаний», при Всеукраинской Чрезвычайной Комиссии был организован отдел по борьбе с бандитизмом – гибкий аппарат, сосредоточивший в себе всю работу по внутреннему разложению бандитизма и распространивший широкую
агентурно-осведомительную сеть разведки. Созданием этого аппарата было положено начало новому этапу борьбы с бандитизмом, приближающимся уже к предсмертной агонии.

Бандитизм при НЭПе.

Если в прежние времена главной своей задачей бандитизм ставил разрушение административного советского аппарата и классовой организации беднейшего селянства (комнезамов), то в конце 1921 года центр тяжести бандитизма переносится на срыв новой экономической политики. Бандиты перестают производить налеты на воинские части и с ожесточением проводят свою новую разрушительную работу: грабят и уничтожают ссыпные и товарообменные пункты, расхищают и пускают под откос поезда с продовольственными маршрутами, разрушают железнодорожные сооружения
и службу связи. Вся эта работа ведется по указанию и директивам закордонного центра, куда стягиваются все нити политического бандитизма на Украине, – штаба Петлюры и Тютюнника.

Подпольные ячейки.

Усиленное внимание главари политического бандитизма обращают на создание подпольных ячеек, превращая их в местные базы, обслуживающие бандитов во всех отношениях. Эти ячейки постепенно разрастаясь, становятся местными повстанческими центрами, вербуют новые кадры, ведут устную и печатную агитацию, создают новые группировки, координируют их деятельность, короче говоря, подготовляют и удобряют почву для предстоящего нового «весеннего похода на Украину и восстановления власти
УНР». В этом направлении протекает в 1921 году подпольная работа петлюровского бандитизма.

 

07.04.2011, 14:17
AlexanderN79 :

Разгром повстанчества.

Но уже к концу года бандитизм обнаруживает все черты внутреннего разложения. Преследование Махно завершается полным разгромом и побегом его закордон; этот эпизод является «началом конца». Один за другим обрушиваются на бандитов тяжкие удары. Ликвидация целого ряда значительных петлюровских подпольных организаций-повстанкомов, истребление многочисленных хорошо вооруженных банд и, наконец, разгром появившихся из-за кордона войск УНР в лице банд Тютюнника, Палия,
Пшенника и генерала Нельговского, все это окончательно подрывает как внутреннюю мощь бандитизма, так и веру в него тех слоев населения, которые в течение нескольких лет были могучей опорой повстанчества.

Селянство и бандитизм.

Кулачество, видевшее до сих пор в соввласти своего злейшего и непримиримого врага, с поворотом курса внутренней политики, начинает отворачиваться от политбандитизма, постепенно выходит на сферы его влияния и перестает быть орудием в руках бандитов.
Уже одно то, что кулачество проделало большой путь в сторону лояльности по отношению к Соввласти и становилось безучастным нейтральным зрителем происходившей борьбы с бандитизмом, говорит за то, что отныне и эта испытанная и крепкая позиция, на которую опирался политбандитизм, зашаталась и заколебалась. Но если это явление в значительной степени имело место в отношении кулачества Левобережья, то ни в коем случае нельзя того же сказать о Правобережьи, где кулачество,
находясь под влиянием петлюровщины, сочувственно относясь к политбандитизму, поддерживает последний и тем усложняет и затягивает борьбу с ним. Перелом в настроении селянства явился главным фактором разложения политического бандитизма. Все дальнейшие попытки организации восстаний путем концентрации вокруг остатков крупных банд всех антисоветских элементов и маневрирования ими – оказываются несостоятельными. Неустанное преследование бандитов красными отрядами, на опыте трехлетней борьбы усвоившими себе лучшие принципы тактики врага, и разъедающая
подпольные ячейки агентурная работа органов ГПУ – сделали свое дело. Бандитизм, как боевая единица, могущая противостоять вооруженной мощи Красной Армии — быстро сходит с исторической арены, оставляя еще наследие, в виде бандитизма уголовного, лишенного политических лозунгов, не имеющего под собой никакой идейной подоплеки.

Меры борьбы с бандитизмом.

Мерами борьбы с бандитизмом и пресечения развития последнего служили два метода: активная и пассивная борьба. К методу активной борьбыс бандитизмом необходимо отнести:
1) организацию летучих подвижных истреботрядов и отдельных групп, имевших задачей уничтожение живой активной вооруженной бандитской силы;
2) ликвидацию подпольных организаций, ячеек и повстанческих штабов, питающих и руководящих бандитизмом;
3) выкачка оружия среди крестьянского населения.
К методам пассивной борьбы относятся:
1) организация широкой осведомительной и агентурной сети в деревне;
2) вербовка осведомителей и активных работников из числа амнистированных бандитов; 3) внедрение сексотов в оперирующие банды для агентурно-осведомительных целей, а иногда и для активной работы среди них, убийство главарей банд, разложение остатков их и склонение к добровольному переходу на сторону соввласти;
4) введение института ответчиков;
5) разложение бандитизма и подрыв его авторитета в глазах населения, путем проведения усиленной агитационной работы в деревне.

Итоги полугодичной работы.

Комбинированное применение указанных методов борьбы с бандитизмом на протяжении отчетного периода дало весьма существенные результаты, выражающиеся в следующих цифровых данных.
Проведено всего операций 539
Ликвидировано банд 40
Ликвидировано подпольных
организаций с общим числом
арестованных в 29
895 чел.
Убито атаманов 53
Добровольно явилось атаманов 6
Арестовано атаманов 69
Убито рядовых бандитов 830
Арестовано рядовых бандитов 2049
Добровольно явилось рядовых
бандитов 73
Выкачка оружия среди крестьянского населения дала значительное
количество вооружения и боеприпасов.
В течение о.п. по всей Украине и Крыму изъято:
Пулеметов 18
Пульящиков 14
Пульлент 172
Винтовок 2741
Винтпатронов 45251
Револьверов 346
Орудийных снарядов 50
Гранат 286
Шашек 316
Седел 83
Телефонаппаратов 8
Походных кухонь 2
Мотоциклетов 1
Велосипедов 3

Грабежи и насилия. (имеется ввиду со стороны частей РККА из того же отчета)

В процессе работы особорганам пришлось обратить внимание на те взаимоотношения, которые создались между сельским населением и красноармейцами в результате преступного поведения последних. Тяжелое материальное положение некоторых частей Красной Армии толкнуло наименее стойкий и наиболее развращенный элемент ее на грабежи, сопровождающиеся насилиями над крестьянами. Ограбление жителей, налеты
и вымогательства в кавалерийских частях (главным образом на Правобережьи) стали обычным явлением. Угрожающие размеры эти явления приняли в частях 1-го конного корпуса, в 7, 15, 25 кавполках, 45-й пех. дивизии и др. Бывали случаи, когда крестьяне в целях самозащиты от нападающих казаков (1-го конкора) самомобилизовывались и выходили против них, вооруженные вилами и лопатами. Мелкие хищения, кражи у населения по месту расположения частей, принимали массовый характер и были главной
причиной недоброжелательного отношения селянства к Красной Армии. В отдельных воинских частях эти ненормальности разростались и принимали более серьезный характер. Имели место случаи организации бандитских шаек и дезертирства красноармейцев из рядов армии, часто с оружием и лошадьми в банды. Такие случаи произошли в кавполках 7, 25 и 24 дивизии, где были раскрыты бандитские ячейки, имевшие связь с оперировавшими в районе расположения частей бандами.

 

07.04.2011, 18:13
Козак Голота :

Звільнення Кривого Рогу

Большевики посилено готувались до мобілізації в Україні річників 1898-1900. По селах розліплювали відозви до народу із закликом готуватись до чергового призову. У відозвах говорилося, що служба у червоній армії - велика честь для трудящих, що червона армія - перша в світі армія робітників і селян, що вона робить велике історичне діло - визволяє трудящих від гніту поміщиків і капіталістів.

Та ті “патріотичні” відозви не дуже зворушували селян. Прочитавши такий заклик, селянин злісно спльовував, міцно лаявся і йшов собі геть. І, нарешті, п'ятого травня 1920 р. вивісили грізний наказ повітового комісаріату:

“Военный комиссар Криворожского уезда т.Полевой приказал: всем гражданам, родившимся в 1898, 1899 и 1900 годах прибыть на призывной пункт в город Кривой Рог, улица Глинки, 33 - 10 мая настоящего, 1920 года, к 8 часам утра, имея при себе удостоверение и военный билет.

Все уклонившиеся от явки будут рассматриваться, как дезертиры, за что понесут самое суровое наказание по законам военного времени, вплоть до расстрела.

Зав. делопроизводством военного комисариата Контранкевич”.

Новобранці спішно готувалися до “призову”: діставали позакопувані в садах гвинтівки, прочищали іржу, змащували їх щедро олією. Бо саме цей “призов” і мав стати першою іскрою, що розпалить пожежу всенародного повстання на Херсонщині.

Готувались і волосні провідники. Вони скликали сільських провідників, повчали, ділили між ними зброю, перевіряли, як вони знають свої обов'язки.

Сьомого травня зійшлася нарада волосних керівників Криворіжжя. Вона була коротка й ділова. Волосним провідникам наказано, щоб усі новобранці з'явились до приймального пункту організовано і щоб кожний мав якусь зброю, приховану на підводі в соломі. Розказано, як їм триматись на комісії і що робити по комісії. Кожний знав своє місце і знав, що має робити.

Сільські провідники того ж дня ввечері були скликані волосними провідниками на окрему нараду, де їм переказано все, що вирішено...

І після того кожен з нетерпінням, з причаєним віддихом чекав дня десятого травня, що обіцяв щось нове і тривожне, цікаве і загадкове, сміливе і таємниче...

А більшовицькі комісари теж готувались до призову - по-своєму. За всіма правилами воєнного мистецтва розставляли в місті кулемети на дахах будинків, на небезпечних перехрестях вулиць спішно будували цегляні барикади, комсомольці обсаджували окремі ділянки міста, які мали боронити... на випадок заколоту новобранців.

Нарешті дочекалися хлопці того дня десятого травня. Ще як слід і Волосожар не погас на молочно-сірому обрії неба, ще непробудним сном спало невмите небо за Кочубеївськими лісами, і лише зрідка починали висвистувати ранні жайворонки, як усі головні дороги від волостей до Кривого Рогу вкрилися нескінченний валками селянських підвід, а на кожній - по восьмеро, по десятеро молодих, жвавих хлопців - цвіт землі української.

В чистому ранковому повітрі знявся дзвінкий шум, галас. Новобранці почували себе чудово: жартували, сміялися, співали. Он там десь якийсь Терешко розтягає свою дворядку, а дужі, молодечо-буйні, нестримні голоси раптом підхоплюють:

Ой ти ж, мила ти моя,

Я тебе потішу:

Візьму камінь стопудовий

-До шиї привішу...

А спереду десь, із колони Недайвідців, на крилах летять слова:

Ой, гук, мати, гук,

Де козаки йдуть...

Та й веселая тая доріженька,

Куди вони йдуть...

А ще далі, з колони Тернівців, лине:

Нам поможе Святий Юрій,

Ще й Пречиста Мати...

І всюди гамір, співи, гострі селянські дотепи. Тільки на передній тачанці не сміються й не жартують. Вона запряжена двома кіньми в яблуках, що не йдуть, а танцюють, як добрі танцюристи на весіллі. На тачанці сидять, мовчазні, задумані - Степовий, Вовгура і Гнибіда. 1

Але мовчанка тягнеться недовго. Ось Степовий виймає план міста, розкладає його на колінах, розглядає сам, а тоді починає, тикаючи олівцем в окремі місця плану, щось доводити сусідам. Голови всіх схиляються над планом, і в них зав'язується жвава розмова.

А дорога до міста все скорочується і скорочується. І ще не встигла луна від дзвону, що вибив восьму на башті міського собору, потонути в дзеркальних водах Інгулу, як тачанка з сірими кіньми в яблуках під'їхала до триповерхового будинку на вулиці Глінкі, їм назустріч вийшов присадкуватий комісар із приплющеним червоним носом і з рудими вусами, що стирчали як настовбурчена щетина на худій свині.

- Здравствуйте, товарищи! - звернувся хрипким голосом, - ну, как, все приехали?

- Так точно, товарищ комиссар! - по-військовому відповів Степовий, витягтись, як на команду “струнко”.

- Ну, хорошо, - поважно процідив крізь зуби комісар, - пусть подводы останавливаются на площади, а старшие групп - ко мне.

- Есть, товарищ комисар! - браво клацнувши закаблуками, відповів Степовий.

І незабаром почала роботу приймальна комісія. Один за одним заходили в будинок хлопці. Приймали їх на кілька столів. В кабінетах гамірно цокотіли друкарські машинки, вистукуючи спрямування до військових частин. І найбільше друкувалося спрямувань до 66 стрілецького полку, розташованого... в Казані. Було й до Тули, і до Саратова. Тільки не в Україну. Бо червоні добре знали, яким духом дихають українські новобранці, і розуміли, що лишати їх в Україні дуже й дуже небезпечно...

За два дні всі приймальні процедури закінчено. І ранком третього дня всіх вишикувано на площі й урочисто роздано спрямування до військових частин. Хлопці приймали папірці, згортали їх учетверо, ховали до кишень і дякували воєнкомові... за довір'я. А він, мов сич, надутий, походжав по лавах та тільки підхвалював хлопців.

Скінчилось і це.

Тоді воєнком вийшов у центр колони. Пролунав голос Степового:

- Струнко!

На ту команду новобранці, ніби старі курсанти учбової команди, завмерли. І тоді залунав захриплий голос воєнкома:

- Товарищи новобранцы! С этого дня вы становитесь настоящими воинами рабоче-крестьянской красной армии. Это, товарищи, не шутейное дело, а дело ответственное, товарищи, я думаю, что вы сознательный народ и понимаете это. Это очень важное дело. Да, товарищи, важное дело. Нужно только сознательно понять, какое это важное дело. Благодарю, конечно, за то, что организованно приехали, все конечно, молодцы, что приехали организованно, конечно...

На останньому слові він засмикався і на тому скінчив.

Степовий увесь час стояв поруч воєнкома і курив цигарку за цигаркою. Пильно дивися на своїх соколів і зрідка, ледве помітно, посміхався в пухнасті чорні вуса. Рум'янці йому на щоках чимдалі більше розгоралися. А коли воєнком замовк, він витягся на команду “струнко” і напружено чекав секунду, другу...

Воєнком направився до нього, щоб потиснути руку. Але в ту мить пролунав постріл, просвистів маленький шматочок олова в повітрі і ввігнався у скроню воєнкома. Той снопом повалився на землю. Інші урядовці военкомату на мить отетеріли.

І тоді продзвенів владний голос Степового, прорізуючи мертве остовпіння:

- За нашу кров! За нашу честь! За кривди нашому народові!

Пролунали три постріли вгору. Це був сигнал до повстання.

За мить площа спорожніла. А на тому місці, де тільки-що рудовусий воєнком виголошував свою промову, лежало, крім нього, ще вісім трупів воєнкомівських урядовців.

Рудовусий корчився у передсмертній агонії, а зі скроні йому стікав повільно тонкий струмок і ліньки капав з бороди у придорожний пил.

Колони новобранців, поділившись на чотири групи, відбивали розмірений військовий крок, затягуючи незрозумілу в тих обставинах пісню:

Нам поможе Святий Юрій,

Ще й Пречиста Мати

Комуну воювати...

Совєтські урядовці, мов переполохані зайці, ховались по льохах, горищах і у підземеллі. Почулися перші несміливі черги Максима з Поштової вулиці. То ударна група повстанців з Степовим наблизилась до будинку повітової ЧК, де їх зустріли кулеметним вогнем.

І враз мелодію Максима перервали сильні вибухи гармат. В повітрі пролунало могутнє: “Слава-а!”.

Повстанці штурмували ЧК, де засіло близько сотні чекістів з кулеметами.

За півгодини будинок був уже в руках повстанців. Із льохів ЧК виходили перелякані в'язні. Вони тривожно озиралися, не розуміючи, що сталося. Але скоро все стало ясно. І тут відбувалися неповторні, зворушливі картини: там батько сина притискав до грудей, там жінка чоловіка зустріла, а мати - дитину... Очі в кожного залиті сльозами радості, сльозами щастя волі.

Тут таки на подвір'ї ЧК нашвидку відбувся збір визволених. Степовий теплими словами втіхи привітав нещодавніх в'язнів. І ударна група, разом із визволеними, здатними рухатися, помашерувала Поштовою. Залунало могутнє “Ще не вмерла...”. До колони приєднувалися місцеві робітники, приїжджі селяни, чоловіки й жінки, дорослі й діти. Колона все зростала й зростала. І незабаром місто перетворилось на безбережне море людських хвиль, що заливали собою все навкруги.

Лише зрідка лунали здалеку запізнілі окремі постріли та глухі вибухи гранат. То хлопці розраховувалися з рештками “товаришів”, що позасідали на дахах або в льохах і далі пробували чинити опір.

До четвертої по півдні місто зовсім було звільнене від московського загарбника. На будинку колишнього военкомату і колишнього ЧК замаяли жовто-блакитні прапори. В першому розташувався штаб повстанкому, у другому - відділ контррозвідки.

Вістка про захоплення повстанцями Кривого Рогу блискавично розлетілась по найближчих селах і хуторах. Всюди народ святкував перемогу...

Юрій Степовий, “В Херсонських степах”.

 

07.04.2011, 18:19
Gerhard :


Сообщение от Козак Голота
Сложновато.а какой период конкретно?
Год такой был что трудно на фоне всех событий что то выяснить.Там в принципе начиная с конца лета действовало много различных мелких отрядов повстанцев против Гетьманата.
Еще известен большой погром жидовского квартала в Тульчине (как зазаначено в "путiвнику" архива Винницкой обл. учиненный -"військовими" в январе 1918 г..Только какими-вiйськовими...

К сожалению, точного периода выяснить не смог. Предок проживал в Тульчине, проходила какая-то формация и загребла его. Потом вроде как дознались что якобы убили под Тывровом. Дед - военный (унтер-офицер?), до революции служил в Петербурге.


Старый 07.04.2011, 18:34
Козак Голота


А загребла в 18 значит?
Ну это могли быть хто угодно из повстанческих формаций особо конца если 18 года.Ну а с них уже путь мог быть различные в другие армии.

07.04.2011, 18:34
Я помогаю форумуНіколаускасс :


по Пестушку раджу подивитись тут - http://ruthenos.org.ua/HTML/Postati/kost.html
особливо раджу подивитись на звіти ЧК
і тут можна глянути.
а ось (хоч це і самопіар і напів-офф) - відкриття пам"ятника отаманові - http://nikolauskass.livejournal.com/51262.html


07.04.2011, 18:41
Gerhard :

Цитата:
Сообщение от Козак Голота Посмотреть сообщение
А загребла в 18 значит?
Ну это могли быть хто угодно из повстанческих формаций особо конца если 18 года.Ну а с них уже путь мог быть различные в другие армии.

Да. Только не пойму чего их сразу не убили, а куда-то потащили ещё.
А красные там какие-то на тот момент действовали или всё больше анархисты да "зелёные" разные?



07.04.2011, 18:50
Козак Голота :

Цитата:
Сообщение от Ніколаускасс Посмотреть сообщение
а ось (хоч це і самопіар і напів-офф) - відкриття пам"ятника отаманові - http://nikolauskass.livejournal.com/51262.html

Скажу я свiй офф . Пiдпис внизу: "Вiд вдячних нащадкiв,громадян Української держави" якось не дуже,ну не "наравицця" менi оце -"громадянство"

До речi фото теж можна було взяти ось це

тут вiн якось поживiше та бойовим вигляда.Ну яким i був зрештою.

Ну це мiй суб`єктивiзм.
А так молодцi ,добру справу зробили!!!


07.04.2011, 18:58
Козак Голота


Цитата:
Сообщение от Gerhard Посмотреть сообщение
Да. Только не пойму чего их сразу не убили, а куда-то потащили ещё.
А красные там какие-то на тот момент действовали или всё больше анархисты да "зелёные" разные?

Скорее анархо-большевицкой закраски мелкие отряды были без определенной все же направленности но ближе к красным.
"Зеленых" врядли...,как таковых все же не было это еще 18 год..
Ну а остальные в основном все же это поддержующие Директорию правда на начало 19 года большинство начало большевичиться из них.

 

Старый 07.04.2011, 19:35
AlexanderN79 :

Цитата:
Сообщение от Gerhard
К сожалению, точного периода выяснить не смог. Предок проживал в Тульчине, проходила какая-то формация и загребла его. Потом вроде как дознались что якобы убили под Тывровом. Дед - военный (унтер-офицер?), до революции служил в Петербурге.

Если с украинским нормально, то можно почитать тут:
Крестьянско-повстанческое движение на Подолье в 1918 г -
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gu...skuu ryx.pdf
там же, но уже в 1919 -1920 гг
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gu...vstanskogo.pdf


11.04.2011, 18:01
AlexanderN79 :


Нашел интересный эпизод 1920 года на Полтавщине... Речь будет идти не о повстанцах-петлюровцах, а бывших красных, ставших "розовыми"...
Вкратце ситуация сложилась такая. В некоторых частях Красной армии, дислоцированных на Полтавщине, большая часть которых состояла из местных жителей оказалась в очень бедственном положении. Мало того, что обеспечение продовольствием и материальное снабжение отсутствовали как таковые, так еще армейским частям выпала незавидная доля участвовать в карательных акциях против местного населения...
16 февраля 1920 года в местечке Гадяч Полтавской губернии не выдержав всех этих перипетий восстала караульная рота уездного военкомата. Восставшие арестовали всех коммунистов и местных советских активистов, старались обойти без кровопролития...Интересно, что к бунту был причастен председатель местного ревкома Домашенко. 18 февраля бунт был подавлен, прибывшими сюда войсковыми частями. Командовали операцией председатель РВС 12 армии Валентинов и небезызвестный Ю. Коцюбинский. Домашенко был арестован и помещен в госпиталь, так как на момент ареста тяжело заболел. Позднее из госпиталя он слинял, причем вместе с часовым его охранявшим. Один из организаторов мятежа некто Коваль (других данных не нашел) избежал ареста и вместе с бывшими красноармейцами ушел партизанить. Уже к лету 1920 отряд атамана Коваля насчитывает от 150 до 250 конных и пеших...Район оперирования отряда - север Гадячского уезда. Любопытно, что в тот период на Полтавщине действовали повстанцы не только петлюровского толка, но и такие, которые разделяли лозунги "боротьбистов" (украинские левые эсеры и коммунисты). основную массу таких повстанцев составляли вчерашние красноармейцы. Только за 1920 г. из частей и соединений Красной армии, дислоцированных в этом регионе, дезертировало более 16 тыс. человек. вот к таким "герильяс" принадлежал и Коваль со своим отрядом.
Ну это была лирика, а сейчас приведу документ, который был отправлен командиру КА, действующего в Гадячском уезде против повстанцев, уже упоминавшимся выше атаманом Ковалем:

Цитата:
Т. командиру Соболєву,
За віщо борються партизани, чого вони домагаються, покладаючи головами в боротьбі з вами, взагалі з комуністичною владою? Це повинно бути відомо для Вас, а коли невідомо, то можу сказати. Ми, повстанці України, зокрема я, боремося за самостійну Українську радянську владу. Коли тільки прийшли на Україну російські совєцькі війська, проганяючи Денікіна геть за межі України, то я також і більшість із мого товариства, котре лічилося і зараз лічиться в моїм отряді, пішли в ряди червоних військ і щиро працювали по затвердженню радянської влади. Тоді ми, українці, гадали, що спільними силами з російськими совєцькими військами виженемо Денікіна з України, розсіємо чорні зграї контрреволюції і збудуємо радянську Україну на федеративних началах з совєцькою Росією. Програма партії боротьбистів (комуністів) цілком відповідала моїм прагненням. Ми, боротьбисти, небагато просили у центрального .уряду: мати свою українську Червону армію і свій політичний і економічний центр, і тільки. Але центральний уряд не дав нам, українцям, 34-мільйонному населенню цієї автономності і наказав партії боротьбистів (комуністів) злитися з комуністами-більшовиками. Миритися з таким розрішенням цієї справи я не міг і одверто зі своїми однодумцями виступив на боротьбу з комуністичним урядом. Довгий час я мріяв, що ми, українці, ще зможемо порозумітися з комуністичним російським урядом, але згодом переконався, що тільки силою і кулею ми, українці, здобудемо для себе право на вільне життя, тільки силою зможемо позбавитися жидівського і російського ярма і так, боротьба з Вами, насильниками і гнобителями українського народу, до кінця, до побіди. Або ви, другі пани над нашим народом (перших панів ми зігнали загальними силами і нажили Вас – других), або ми, вільний український народ з армією вільного козацтва на своїй рідній українській землі, политій кров’ю і потом нашого народу. Але все-таки, яка б не була тяжка і жорстока боротьба, ми, люди обох ворожих лагерів, не повинні втрачати гуманності. Треба бути людьми, а не звірами.
Скажу за себе, що почуття гуманності ніколи не кидало мене і не (нерозбірливі слова в тексті – В.Р.)... я не карав. Навіть деспотичні кари часто прощав, відпускаючи на слово честі. Правда, були вбивства зовсім невинних, але це творилося поза моїми плечима, дякуючи присутності того бандитського елементу, від котрого не позбавлена жодна армія у світі.
Прохаю Вас, товаришу командир, як начальника отряду по ліквідації повстання в Гадяцькому повіті (котрого Вам ніколи не ліквідувати) бути гуманним по відношенню до полонених Вами моїх козаків і взагалі всіх партизан, пам’ятаючи те, що велика кількість із них робили повстання проти гетьмана, боролися з Денікіним, і взагалі, служили в Червоній армії. Крім цього, я хочу порозумітися з Вами в слідуючому: зараз же відпустити всіх заарештованих Вами повстанців Гадяцького. повіту і з сьогоднішнього дня залишити переслідування мого отряду і виїжджайте геть із Ціпків і взагалі з Гадяцького повіту. Коли все зазначене мною Вами буде виконане, я припиняю всяке руйнування апарату Вашого правління до нового 1921 року. Порукою в цьому для Вас є моє слово честі.
Отаман Коваль
Указанное письмо было зарегистрировано 18.12.1920 г. в Гадячском уездном парткоме с пометкой "к сведению". "Высокий штиль" письма объясняется тем, что в тех краях "у руля" партизанских отрядов стояли представители местной интеллигенции, в основном учителя... К сожалению дальнейшая судьба Коваля неизвестна...


11.04.2011, 18:46
AlexanderN79 :

Цитата:
Сообщение от AlexanderN79
В некоторых частях Красной армии, дислоцированных на Полтавщине, большая часть которых состояла из местных жителей оказалась в очень бедственном положении.
во, блин, написал. Прочитал - аж передернуло и уже не исправишь. Короче читать так: "В некоторых частях Красной армии, дислоцированных на Полтавщине, большая часть которых состояла из местных жителей, сложилось бедственное положение."

11.04.2011, 18:48
Козак Голота


Цитата:
Сообщение от AlexanderN79
Нашел интересный эпизод 1920 года на Полтавщине... Речь будет идти не о повстанцах-петлюровцах, а бывших красных, ставших "розовыми"...
Цей Отаман Коваль був боротьбiстом.
I бiльшiсть цих повстанцiв Полтавщини перше нiж стати боротьбiстами,а ще до цього червоними,були в бiльшостi "петлюрiвцями" всi.Взагалi на Полтавщинi була характерна ситуацiя цьому.
Колись читав про один загiн з пiд Лубен,котрий не могли злiквiдувати до 23 року,коли навiть вже горстка залишилась.Цей загiн себе позицiонував як боротьбiський.Так,що цiкаво от на ватажка цього загону була така ГПУшна iнфа,що мав на кулацi татуювання з трьох букв У.Н.Р. та Тризуб.Та взагалi типаж видно ще той був!Бойовий...

Старый 12.04.2011, 21:29
AlexanderN79 :



В продолжении поста № 97 о немцах-колонистах (в районе Одессы).

24 июня 1920 г. в с. Маяки (Беляевский район) вспыхнуло восстание против советской власти. восставшие расстреляли местных коммунистов и небольшой гарнизон (около 50 человек). к мятежникам присоединились жители с. Петровки. К 1 июля восставшие уже захватили с. Беляевку, Лиски, Троицкое, Граденцы. Костяк повстанцев состоял из немцев-колонистов, а также русских и украинских крестьян недовольных большевиками. Отряд насчитывал свыше 600 бойцов с пулеметами. К 13 июля бунт был подавлен и начались репрессии.
Любопытно, что на начальном этапе Гражданской войны местные немцы тяготели к своим в 1918 г., а после их ухода ориентировались на белогвардейцев. Однако с их уходом им оставалось рассчитывать лишь на себя. Но с конца 1920 г. ситуация меняется. С 1921 г. Штаб петлюровских повстанцев, который находился в Черновцах (Румыния) уже успел наладить хорошие отношения с немецкими повстанческими организациями. Планируются совместные операции, а немецкая диаспора в Румынии даже помогает материально. В некоторых источниках встречаются упоминания, что бывшие командиры Степной дивизии укрывались от ЧК на немецких хуторах. Кроме того, атаман Заболотный не только поддерживал отношения с немецкими повстанцами, но и доходило до прямого сотрудничества.




__________________

 

19.04.2011, 09:07
AlexanderN79 :


Еще нашел интересную информацию о повстанческом движении на Волыни в 20 - 30 годах из статьи Ярослава Антонюка - выписки:

- "Після поразки української революції розпочався новий етап національно-визвольних змагань в умовах окупації. По всій Волині почали стихійно виникати підпільні повстанські організації різної ідеологічної спрямованості які розвивалися на платформі державності, соборності та незалежності української нації. Найбільш активними були : Українська Революційно-Повстанська Організація (УРПО), Українська Військова Організація (УВО), Спілка Визволення України (СВУ), Українська Червона Повстанська Армія (УЧПА), Братство Українських Державників (БУД), Український Національний Козачий Рух (УНКОР), Всеукраїнський Повстанський Центр (ВПЦ), Комуністична Партія Західної України (КПЗУ), Організація Українських Націоналістів (ОУН) та багато інших. Саме ці політичні організації повели активну пропагандистську і диверсійно-підривну діяльність надіючись за сприяння міжнародних обставин відродити українську державність. Таким чином влітку 1922 року на Волині організаційно було завершено оформлення об’єднаного національно-визвольного руху, який мав три ідеологічні вектори спрямуванння, а саме : комуністичний, що передбачав побудову української держави в складі УРСР ; ліберальний – побудова української держави під протекторатом Польщі (Варшавські домовленості) і націоналістичний – побудова української незалежної держави. Всі політичні українські угрупування мали свої збройні формування в яких діяли відділи, які відповідали за розвідку, контррозвідку та спецоперації."

- "Протягом 1921-1923 рр. на теренах Волині активно діяли великі партизанські загони під командуванням : Радюка, Шергіна, Степенка та інші. Лише за останні три місяці 1923 р. на теренах Волинського воєводства було зареєстровано 78 диверсійно-терористичних актів. А в 1924 р. вже було 257 збройних антипольських виступів, з яких 77 пов’язаних з вбивствами і 245 з підпалами. Лише в лютому 1925 р. до суду було притягнуто 101 учасник українських військових формувань різного політичного напрямку.(3) Таким чином діяльність українського національно-визвольного руху, який опирався на антипольське підгрунття та широкі верстви місцевого населення набирав все більшого і більшого масштабу. Волинський воєвода так охарактеризував тогочасну ситуацію : „ Ми мусимо визнати, що місцеве населення ненавидить нас. Коли не вживемо рішучих заходів, то зустрінемося з дуже неприємними наслідками”. Проте поступок місцевому українському населенню зі сторони польської адміністрації зроблено не було, а тому і нападі лунали постріли, горіли панські маєтки та державні будівлі. З’явилося чимало агітаторів, які вели розмови про близький кінець Другої Речі Посполитої і радили селянам не поспішати сплачувати податки. Скрізь говорили, що незабаром має вибухнути загальне селянське повстання, що в таємних місцях вже заготовлені гармати, кулемети, гвинтівки, револьвери та цілі мішки патронів куплених у Варшаві. Дуже погіршив соціально-політичну ситуацію і такий чинник як неврожай, що привело до великого недобору врожаю зернових."

- "В грудні 1924 р. на повітовій конференції, що проходила в м.Ковелі уповноважений ЦК КПЗУ П.Кравченко, псевдо „Форналь” та секретар Володимир-Волинського повітового комітету КПЗУ В.Крайц, псевдо „Барвінченко”, створили свій крайовий комітет з метою підняти повстання і відірвати Волинь від Польщі. Вже через півтора місяці Віктор Крайц доповідав, що лише в одному Володимир-Волинському повіті організована бригада в кількості п’ять тисяч чоловік які : „ категорично жадають повстання". Польські націонал-комуністи, які були при керівництві КПЗУ, не були зацікавлені тваким розвитком подій. В їх плани не входило відірвати Західну Україну від Польщі, а тому вони всіляко почали перешкоджати організації повстанських груп, що привело до повної розконспірації збройного підпілля. Польській поліції вдалося дістати документи про організацію збройного повстання на Волині, а ряд керівників повіткому КПЗУ добровільно пішли на співпрацю з польською поліцією. Сепаратистське повстання мало дуже трагічні наслідки для всього комуністичного революційно-визвольного руху. 1 квітня 1925 р. пройшли масові арешти в результаті яких було арештовано весь керівний склад Ковельського окружкому КПЗУ та розгромлені всі партизанські групи і більшість розвідувально-диверсійних відділів. Тюрми Володимир-Волинська, Ковеля, Луцька і Горохова були переповнені. По цій справі проходило близько півтори тисячі волинських патріотів різного ідеологічного спрямування. Судовий процес тривав 58 днів. Дев’ять чоловік було засуджено на довічне ув’язнення. Цей період характерний і тим, що започаткував розмежування спільної революційної діяльності комуністичного та націоналістичного рухів."

Любопытно, что на начальном этапе организации подполья на Волыни, коммунисты и националисты действуют в своеобразном союзе, о чем свидетельствуют документы польской полиции...

 

23.04.2011, 09:22
AlexanderN79 :

Нашел любопытную статистику об участии национальных меньшинств в повстанческой борьбе на Юге Украины. С 1920 по 1931 гг. вооруженные антибольшевистские выступления:
- немецкие - 20;
- болгарские - 2;
- еврейские(!!!) - 4;
- татарские - 4;
- польские - 6;
- смешанные - 3.
Всего 39...
Кроме того, в период 1917 по 1931 гг. на юге Украины произошло 118 выступлений с участием нацменшинств (против советов, УНР, гетьмана, белых, интервентов) и только 17 из них были направлены против белых. основная часть пришлась на большевиков.

23.04.2011, 10:16
AlexanderN79 :


Еще раз о немецком восстании 1919 г. уже на украинском языке и с новыми подробностями (к посту № 97):

Приводом для повстання німців-колоністів послужили такі події. В кінці липня 1919 р. була оголошена мобілізація селян у Червону армію. Проте селяни не збиралися воювати, особливо перед збором врожаю, тому мобілізація наштовхнулася на рішучий опір. Так, в Гросслібенталі, куди був посланий спартаківський комуністичний загін, відбулася сутичка, яка завершилась майже повним знищенням загону. Заворушення придушили, але це був лише початок. 29 липня 1919 р. в Мангеймі також почалося повстання, яким керувала Рада десяти. Воно поширилося на інші колонії, була оголошена мобілізація до повстанського війська. Повстанці мали добре озброєння, яке зберігалося в колоніях ще з часів німецької окупації. Головним завданням повстанці вважали зрив продовольчого постачання Одеси. Вони заарештовували селянські підводи, що направлялися до міста, конфісковували продукти. Участь бідняків у повстанні пояснюється їх економічною залежністю від багатіїв, національними настроями колоністів та специфічним характером зближення всього населення колоній, викликаного спільним захистом від бандитських формувань у 1917–1919 рр. Всі ці причини призвели до того, що німецькі колонії виступали як єдине ціле в боротьбі проти більшовиків.
Центр повстання знаходився у Великій Акаржі. Тут же діяв повстанський ревком, який виконував функції штабу. Повстання охопило всі колонії, що оточували Одесу. Були захоплені великі залізничні станції, волосні центри. У зверненні Комітету Оборони Одеського округу говорилось:"Несподівано...виріс новий фронт. Під самою Одесою, в 15-20 верстах, повстали проти радянської влади німецькі
поміщики..., колоністи-куркулі...".
Після взяття Овідіополя повстанці звернулися за допомогою до румун. Але ті, ознайомившись з програмними документами колоністів, прийняли їх за більшовиків і розірвали з ними будь-які стосунки. Підтримали повстання німців-колоністів болгари-колоністи (городники), які за своїм
економічним становищем були схожі між собою. Болгари створювали загони, які руйнували залізниці. Основні місця повстань болгарських колоністів - Северинівська, Краснянська волості, Буялик та Благоєво Іванівського району.
Німецькі агітатори намагалися заручитися підтримкою населення українських і російських сіл. Частково це вдалося. Особливо розгорівся повстанський рух у передмістях Одеси та по лінії залізниці Колосівка-Вознесенськ до станції Помощна. Одні повсталі села були пов`язані з німцями-колоністами, інші діяли самостійно. Так, німців підтримали селяни із Дальника. Ними були вириті окопи і встановлені кулемети. Повсталі селяни не пропускали нікого з продуктами в місто. Колоністи
намагалися встановити зв`язки з представниками робітничої Одеси. Їх агітатори мали, зокрема, базу на заводі "РОПіТ". Там же почалися заворушення саме в ті дні, коли йшло повстання. Колоністів підтримало населення сіл Мостове, Грибоносове, Веселе і Колосівка.
Повстанський фронт проходив біля Одеси в районі Люстдорфа, Гильдендорфа, Дальника, Великої та Малої Акаржі. Повстанці мали зв`язки з німецьким населенням Овідіопольського району. Іншим повстанським центром був Придністровський район біля сіл Біляївка, Вигода, Яски, Маяки. Вважається, що об`єднаними силами повстанців керував генерал Ломакін, який мав зв`язки з денікінським штабом. Ще до початку виступу в німецькі колонії були послані денікінські консультанти на чолі з генералом Шеллем для організації і підготовки повстання. Охопили повстання німців-колоністів Іванівський район на Одещині, зокрема села Коноплеве та Богунське.
Проти повстань німців-колоністів була створена Рада оборони Одеського округу з надзвичайними повноваженнями. Зі складу партійного і радянського активу терміново формувались бойові дружини. Їх очолили більшовики А. Трофимов, П. Мізікевич, Б. Гумперт. 4–5 серпня 1919 р. проти німецьких колоністів виступили частини Червоної армії. Головний бій відбувся під Великою Акаржою, де повстанці зазнали поразки. У цих боях загинув перший червоний комендант Одеси П. Мізікевич. Після розгрому під Великою Акаржою колонії почали здаватися і надсилати мирні делегації.
Німці-комуністи виконували роль "троянського коня" серед колоністів. Вони роз`яснювали німцям-колоністам безперспективність боротьби проти радянської влади. На Херсонщину, Одещину та Миколаївщину було направлено 200 агітаторів, які 61 раз виїздили до німецьких колоній, розповсюдили 25 тисяч екземплярів агітаційної літератури, у тому числі "Комуніст" на німецькій мові. Проте спалах національного повстанського руху було ліквідовано лише в середині серпня 1919 р., майже перед самим приходом А. Денікіна. Загалом повстання на Одещині охопило біля 20 тис. німців-колоністів.

 

Операція "Заповіт"
Чекістська справа №206
Додаток №1. Короткі біографії

Неповний список підпільників, які боролися у 1922 – 1923 рр. на території сучасних Дніпропетровської, Кіровоградської, Миколаївської і Черкаської областей

АБРАШКА, зв'язковий отамана Герасима Нестеренка-Орла.
АКУЛОВ. Арештований у справі "Щирие".
АНАШЕНКО Павло. Його прізвище зазначене у "Списке лиц, изъятых по делу №140 (3-го Цивильного района Пивденно-Схидного фронта)". Фігурував як затриманий до надходження матеріалів з Єлисаветградського ҐПУ.
АНІСТРАТ Лідія. Переховувала підпільників. Арештована у справі №140. На слідстві нічого не визнавала.
АРСИРІЙ Іван Максимович. Арештований у справі "Щирие".
АРТЮШЕНКО Карпо, начальник Софіївської міліції. Затриманий у справі №140.
БАБЕНКО Михайло, підпільник мережі Чорного Ворона (Платона Черненка). Жив на хуторі Бабенків.
БАБЕНКО Павло, підпільник мережі Чорного Ворона (Черненка), брат Михайла Бабенка. Жив на хуторі Бабенків. Арештований.
БАБИЧ Василь, з Єлисаветградського повіту Херсонської губернії.
БАБИЧ Іван, з Єлисаветградського повіту.
БАБИЧ Марія, з Єлисаветградського повіту. Арештована влітку 1922 року.
БАБИЧ Пилип Володимирович, із с. Хмельове Єлисаветградського повіту, мав близько 35 років.
БАБИЧ Платон Володимирович, із с. Новоолександрівка Хмельовської волості. Арештований влітку 1922 року.
БАЛЛО Василь. Арештований. Під час слідства завербований.
БАЛЛО Костянтин. Арештований, але втік із Криворізького ҐПУ.
БАРАБАШ Андрій.
БАРАН, отаман. Очевидно, арештований.
БАРАНОВ, із с. Лозуватка, що біля с. Хмельове, "був при генералі Зелінському у Варшаві". Очевидно, арештований.
БЕЛІН-БЕЛІНОВИЧ Сергій, одеський підпільник. Арештований.
БЕЛІНСЬКИЙ Олекса, із с. Ластухіне.
БЕЛІНСЬКИЙ Олександр. Арештований у справі "Щирие".
БЕЛЮМЕНКО Тихін, авторитетний підпільник.
БЕРЕЗНЯК Андрій Оврамович, зв'язковий, молодший брат Т. Березняка.
БЕРЕЗНЯК Тихін Оврамович, заступник отамана Г. Нестеренка-Орла, із с. Обознівка, директор Глодоської гімназії (1918), начальник Єлисаветградського повстанського району. Мав близько 25 років.
БЛІНДЕР. Арештований у справі "Щирие".
БОБЕНКО, завідувач Ставиднянського технікуму.
БОНДАР Прокіп Іванович, зв'язковий. Арештований у справі "Щирие".
БОНДАРЕНКО Йосип Іванович, козак загону М. Голика-Залізняка.
БОНДАРЕНКО Степан, отаман повстанського полку, старшина загону отамана Іванова. Згодом мав загін у 30 шабель. Піддався на "амністію".
БОРОДАЙ-ЗАЛІЗНЯК. Арештований у справі "Щирие".
БОРСУК Кіндрат, підпільник мережі В. Шкляра, керівник підпільного осередку в с. Любимо-Мар'ївка Херсонської губернії.
БУРЛАКА Іван, партизан. Криміналізувався.
БУРЛАКА Троп Федорович, козак загону М. Голика-Залізняка.
БУРЧЕНКО, з Куцівського повіту.
БУТУРЛИМЕНКО Ф. Арештований у справі "Щирие".
ВАЛОВ. Арештований у справі "Щирие".
ВАСИЛЬ, козак загону М. Голика-Залізняка.
ВАСИЛЬЄВА Любов, одеська підпільниця. Арештована у справі "Щирие".
ВАСИЛЬЄВА Марія, одеська підпільниця. Арештована.
ВАСЮТА Василь, козак загону Чорного Ворона (Черненка). Піддався на "амністію", отримав завдання від чекістів, за що і був убитий своїм отаманом влітку 1922 року.
ВДОВЕНКО Адам Самійлович, козак загону М. Голика-Залізняка.
ВЕРБИЦЬКИЙ Дмитро, ад'ютант отамана кінного повстанського відділу.
ВЕРБИЦЬКИЙ Михайло, отаман. Арештований 1922 року.
ВЕРНИГОЛОВА, студент, очолював повстанком в околицях Холодного Яру. Арештований у справі "Щирие".
ВИНОГРАДОВ. Арештований у справі "Щирие".
ВІТЕР Степанида, вчителька с. Березівка Антонівської волості Єлисаветградського повіту.
ВІТРЯК Яків.
ВОЇНОВ-ҐОНТА Олександр, колишній студент, "колишній петлюрівський офіцер", родич Г. Нестеренка-Орла, старшина загонів отамана Іванова і Я. Лютого (Черевика). "Терорист Олександрійського повіту". Можливо, родом зі Шполи, де жила його родина. Загинув восени 1922 року.
ВОЛЧЕНКОВ Данило.
ВОРОНИЙ, отаман із Полтавщини. Тримав зв'язок із Холодним Яром. Оперував у районі Медведівки, вздовж Дніпра. Мав зв'язки з Полтавщиною. Затопив пароплав. Загін мав із 40 вершників.
ГАВРИЛЬЧЕНКО Василь, учитель із хут. Водяний.
ГАЗАМАТ, отаман кінного загону в 10 осіб. Діяв у районі м-ка Бобринець.
ГАЙДУК Євген. Затриманий у справі №140.
ГАН. Арештований у справі "Щирие".
ГАРАСИМЕНКО Іван Пилипович, козак загону М. Голика-Залізняка.
ГАРКУША. Арештований у справі "Щирие".
ГЕЙН Густав, господар явки. "Помічник начальника дільниці". Затриманий у справі №140.
ГЕТЬМАНЕЦЬ Іван, з Єлисаветградського повіту.
ГЕТЬМАНЕЦЬ Микита, з Єлисаветградського повіту.
ГЕТЬМАНЕЦЬ Роман, із с. Хмельове, близько 40 років.
ГЕТЬМАНЕЦЬ Степан, з Єлисаветградського повіту.
ГЛАГОЛЄВ. Арештований у справі "Щирие".
ГЛУЩЕНКО Кіндрат Софронович, козак загону М. Голика-Залізняка.
ГНЕВИШЕВ Віктор. Затриманий у справі №140.
ГНИБІДА (ЧЕРНОУСОВ) Андрій, отаман, командувач 3-го повстанського району. Арештований у справі "Щирие".
ГНИЛОРИБОВ. Арештований у справі "Щирие".
ГОДУН, голова Знам'янського українського повстанкому, телеграфіст. Арештований у справі "Щирие".
ГОЛИЙ Никифір, козак загону Д. Гупала.
ГОЛИК-ЗАЛІЗНЯК Мефодій Фокович (квітень 1897, с. Єлисаветградка Єлисаветградського п-ту Херсонської губ., тепер Олександрівського р-ну Кіровоградської обл. – 9.2.1923, м. Київ). Військовий діяч; козак 1-го запасного полку 9-ї залізничної дивізії Армії УНР (м. Київ, з 15.12.1918), бунчужний, згодом хорунжий 2-го куреня 4-ї сотні 1-го ім. Макаренка полку, командир технічної сотні 1-го Чорноліського полку отамана П. Хмари (1920), член Окружного (Холодноярського) повстанського комітету (1920), повстанський отаман (псевдо Залізняк, 1920 – вересень 1922, до 3000 піших), старшина Степової (Олександрійської) дивізії (1920); військове звання – хорунжий Армії УНР. За професією залізничник. Учасник Першого зимового походу. Повстанський шлях розпочався у лютому 1920 р. в загоні отамана П. Хмари. Як отаман діяв на Єлисаветградщині, в районі Чорного лісу, лісів Чута і Нерубай, у Холодному Яру та Кам'янському лісі. У вересні 1920 р. загін, фактично полк, влився до Степової (Олександрійської) дивізії і разом з нею громив більшовиків в Олександрійському повіті.
ГОЛУБ Іван Васильович, козак М. Голика-Залізняка і Д. Гупала.
ГОЛУБ Їжак Зінкович, козак загону М. Голика-Залізняка.
ГОЛУБ Микола Дмитрович, підпільник мережі Д. Гупала, секретар Знам'янського українського повстанського комітету. Арештований 25 вересня 1922 р. у Звенигородці. Під час слідства видав товаришів.
ГОЛУБ Никифор Григорович, козак загону М. Голика-Залізняка.
ГОНЧАР Степан Степанович, коваль із с. Новоолександрівка Хмельовської волості.
ГОНТАРЕНКО Микола (?). Арештований у справі "Щирие".
ГОНЧАРЕНКО Семен (Семенко) Карлович, козак загону М. Голика-Залізняка.
ГОРОБЕЦЬ. Арештований у справі "Щирие".
ГОЦИНБИЛЕР Григорій. Арештований у справі "Щирие".
ГРИПАСЬ Гнат, переховував повстанців, постачав їм патрони. Арештований у справі №140.
ГРИПАСЬ Катерина, господар явки, переховувала повстанців. Арештована у справі №140. На слідстві нічого не визнавала
ГРИПАСЬ Марія, господар явки, переховувала повстанців. Арештована у справі №140. На слідстві нічого не визнавала.
ГРИПАСЬ Наталка. Її прізвище зазначене у "Списке лиц, подлежащих изъятию по делу №140".
ГРИСЬ Марко. Його прізвище зазначене у "Списке лиц, подлежащих изъятию по делу №140".
ГРИЦЕНКО, начальник штабу отамана М. Вербицького. Арештований 1922 року.
ГРИЩЕНКО Кирило Григорович, із с. Єлисаветградка, козак М. Голика-Залізняка і Д. Гупала.
ГРЕСИЛО. Арештований у справі "Щирие".
ГРЕЧАНИЙ Іван, козак загону Д. Гупала.
ГУЛИЙ-ГУЛЕНКО Андрій (жовтень 1886, м. Ново-Архангельськ Херсонської губ., нині Кіровоградської обл. – після 30.1.1926). Військовий діяч; начальник господарчого відділу Управління технічних військ Центральної Ради (з вересня 1917), командир інженерного полку 3-го корпусу (весна 1918, м. Одеса), командувач Першої (Південної) групи військ УНР, командир 1-ї Запорозької стрілецької дивізії (з лютого 1920), повстанський отаман (1919 – 1920, до 20000 козаків), командувач Бессарабської групи Армії УНР (жовтень – листопад 1921); військові звання – капітан російської армії (1917), генерал-хорунжий Армії УНР (1920). Закінчив Рішельєвську гімназію (м. Одеса), Михайлівське інженерне училище (1907) та Ново-Олександрівський інститут сільського господарства та лісоводства (м. Одеса, 1907 – 1911), отримаши фах лісовода. У січні 1919 р. відкрив проти білогвардійців фронт від м. Херсона до м. Олександрівська (нині Запоріжжя) і проти Н. Махна – від м. Олександрівська до м. Новомосковська. До кінця 1919 р. проводив масштабні операції у районі Черкаси – Чигирин – Знам'янка – Користівка – П'ятихатки – Катеринослав – Єлисаветград. Підпорядкував собі 1-й і 2-й Олександрійські полки, полк гайдамаків Холодного Яру В. Чучупака, загони отаманів Т. Гладченка, Г. Нестеренка-Орла, С. Вовка, М. Мелашка, Л. Загороднього, М. Голика-Залізняка, Д. Канатенка, Чорного Ворона, Сірка, Калюжного... 26 січня 1920 р. призначений керівником "всіма повстанцями Херсонщини, Катеринославщини й далі вгору по Дніпру до Чигирина". 1922 року працював при місії УНР у Бухаресті. Арештований 19 липня 1922 р. в м. Одесі.

 

ГУПАЛО Герасим. Арештований у справі "Щирие".
ГУПАЛО Денис Мусійович (10.3.1898, с. Нова Осота Чигиринського пов. Київської губ. – 9.3.1923, м. Київ). Військовий діяч; рядовий 1-го стрілецького лейб-гвардії полку (Царське село, 1917), команди піших розвідників, наводчик 4-го артилерійського дивізіону, козак 4-го Запорозького полку Армії УНР (1919), козак Першого кінного полку Степової дивізії К. Блакитного (1920), хорунжий (півсотенний) повстанських загонів отамана М. Кібця-Бондаренка (1920), М. Терещенка, Дмитращенка та Хвилі (1921), повстанський отаман (1922).
ГУПАЛО Іван Мусійович, брат Д. Гупала, козак його загону. Був арештований у Знам'янці, але зумів вирватися з рук чекістів. Згодом виїхав з рідних місць і влаштувався механізатором в одному з радгоспів Харківщини. Щоб уникнути переслідувань з боку совєтської влади, змінив документи на Дмитра Микитовича Осику. Загинув під час Другої світової війни у боях проти німців за Харків.
ГУПАЛО Стефан Мусійович, брат Д. Гупала, козак його загону. Закінчив гімназію із золотою медаллю. Вчителі пророкували йому велике майбутнє. Але інакше вирішила совєтська влада: хлопця убили за те, що був у лісі разом з братами. Злочин скоїв лісник, якого, звісно, не судили, а навпаки – нагородили одягом і пайкою хліба
ГУРЖОС Анна (Марія) Василівна, вчителька із с. Хмельове, зв'язкова Г. Нестеренка-Орла і Т. Березняка. Їздила до Польщі у ППШ.
ҐАНДЗЯ, зв'язкова (можливо, це А. Гуржос).
ДАНИЛЬЧЕНКО Тихін, зв'язковий з Єлисаветградського повіту.
ДАНТОНІНІ Сергій, одеський підпільник. Арештований.
ДЕ Антоніна. Арештована у справі "Щирие".
ДЕНИСЕНКО Олександр. Арештований у справі "Щирие".
ДИБЕНКО, козак загону Г. Нестеренка-Орла.
ДИБЕНКО Степан, зв'язковий А. Гулого-Гуленка. Збирався піддатися на "амністію". Криміналізувався.
ДІДЕНКО. Прибув з-за кордону. Жив у с. Лозуватка біля Хмельового. Арештований у справі "Щирие".
ДІДИК Михайло, підпільник мережі В. Шкляра. Керував підпільними осередками на хуторах Онищенка, Загноя, в селах Рубанівка, Зелене і Запорозьких хуторах. Арештований.
ДОБРИЦЬКИЙ Леонід, з Єлисаветградського повіту.
ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ Олексій Трохимович (17.3.1899, с. Єлисаветградка Єлисаветградського пов. Херсонської губ. – 9.2.1923, м. Київ). Козак Чорноліського полку П. Хмари і загону М. Голика-Залізняка.
ДОВБЕНКО Федір, командир групи ударників, комендант загону Свища. Арештований Херсонським повітовим відділенням ҐПУ, але з-під варти втік.
ДОВГАНЬ (ДОВГАЛЬ) Захар, козак Чорного Ворона (Черненка). Мешкав на хут. Григорівка Новобузької волості, за 10 верст південніше Нового Бугу. Старший організатор мережі Чорного Ворона (Черненка). Арештований.
ДОВГАНЬ (ДОВГАЛЬ) Федір, із Нового Бугу, де тримав бакалійну крамницю. Господар явки, де зупинявся Чорний Ворон (Черненко). Брат Захара Довганя. Арештований.
ДОВЖЕНКО Григорій Петрович, козак М. Голика-Залізняка і Д. Гупала.
ДОКІЄНКО Іван, з Єлисаветградського повіту.
ДОРОШЕНКО. Арештований у справі "Щирие".
ДОРОШЕНКО Михайло (21.5.1899, с. Цибулеве Херсонської губ., нині Кіровоградської обл. – 1970-ті рр., США). Військовий; підхорунжий повстанських відділів отаманів Матвія Григор'єва, Якова Горбенка і Пилипа Хмари. Емігрував до США. Автор книги "Стежками Холодноярськими. Спогади. 1918 – 1923".
ДОРОШКО Мартин, із с. Миколаївка, козак загону Д. Гупала.
ДРАЧКО-ЯРМОЛЕНКО, підполковник української армії. Жив у Єлисаветграді.
ДУБИНА, селянин з хут. Білявка Єлисаветградського повіту, інформатор партизанів.
ДУБИНСЬКА Олімпіада.
ДУДНИК, керівник Миколаївської підпільної організації. Працював у Миколаївській ЧК та слідчим Миколаївського ревтрибуналу. Сприяв звільненню з ув'язнення арештованих повстанців. Арештований у справі "Щирие".
ДУСЕНКО, сотник загону А. Грозного, можливо, його брат.
ДЯЧЕНКО Йосип. Затриманий у справі №140.
ДЯЧЕНКО Наум (Нагум) Макарович, козак загону М. Голика-Залізняка.
ДЯЧЕНКО Петро, підпільник мережі організатора Можара.
ЄВЛАХІН, врангелівський офіцер. Був призначений В. Шклярем начальником штабу "Повстанських військ Таврії" отамана Калашника.
ЄВСТАФ'ЄВ. Арештований у справі "Щирие".
ЄГОРОВ Іван, господар явки.
ЄДКІН Костянтин, член Знам'янського українського повстанського комітету.
ЄФІМОВ Олександр. Арештований у справі "Щирие".
ЖИДКЕВИЧ Григорій, "петлюрівський офіцер", отаман. Арештований 1922 року.
ЖИЦЬКА Ірина, переховувала підпільників. Арештована у справі №140.
ЖИЦЬКИЙ Петро Васильович, підпільник мережі отамана Лютого (Я. Черевика), кравець із с. Москалівка. Арештований у справі №140.
ЖОВТИЙ Іван, господар явки на хуторі Каплунів і голова підпільної організації. Арештований у справі №140.
ЖУЖА Никифор, підпільник мережі В. Шкляра із с. Велика Благовіщенка.
ЖУКОВ. Арештований у справі "Щирие".
ЗАБРОДСЬКИЙ Пилип, партизан. Криміналізувався. Піддався на більшовицьку "амністію".
ЗАДНІПРОВСЬКИЙ, учитель із Нового Бугу, 1922-го було орієнтовно 23 роки. Вербував людей у загін Чорного Ворона (Черненка). Арештований у справі "Щирие".
ЗАЄЦЬ Григорій, одеський підпільник. Арештований.
ЗАЛІЗНЯК Григорій, зв'язковий Г. Нестеренка-Орла. Не плутати з отаманом М. Голиком-Залізняком.
ЗАСЯДЬКО Денис Якович, козак загону М. Голика-Залізняка.
ЗДОБУДЬ-ВОЛЯ (БЛОХА) Костянтин Якович (10.1.1875, ст. Кримська Таманського відділу Кубанського козацького війська – 9.2.1923, м. Київ). Військовий діяч, вчитель; командир батальйону піхоти 25-го стрілецького полку російської армії, організатор і командир 2-го полку 1-ї Синьої дивізії (1918), командир бригади УГА (1920), начальник штабу отамана Чорного Ворона (Черненка, 1922); військове звання – полковник Армії Української Держави. Закінчив Ярославську гімназію та Чугуївське юнкерське училище. Учасник Першої світової війни. В 1914 – 1918 роках перебував у німецькому полоні у таборі Зальцведель. Організатор українського руху в таборах для військовополонених. За переконаннями гетьманець.
ЗЕЛЕНСЬКИЙ. Арештований у справі "Щирие".
ЗІНЧЕНКО, зв'язковий Чорного Ворона (Черненка). Вербував у загін людей. Арештований у справі "Щирие".
ЗУБКО Потап Антонович, козак загону М. Голика-Залізняка.
ІВАНОВ. Арештований у справі "Щирие".
ІВАНОВ (Ілля ТИШАНІН), отаман. У повстанському русі з 1919 року. Воював під командуванням А. Гулого-Гуленка. У травні 1920 р. почав формування загонів на Катеринославщині – в селах Жовте, Зелене, Петрове та інших. Загалом Іванову вдалося сформувати полк (триста шабель, двісті багнетів та "триста п'ятдесят русаків зі штилями, косами та вилами"). У Степовій дивізії був начальником кавалерії. "Советская военная энциклопедия" (1933 р. видання) подає, що на кінець 1920 р. загін Іванова нараховував близько 300 осіб. Поруч з ним боролися Григорій та Федір Іванови, можливо, брати отамана.
ІВАНОВА Олена Іванівна. Арештована у справі "Щирие".
о. ІВАШКЕВИЧ Іоан, із с. Покровське.
ІЛЬЄНКО, есер з 1905 року, "петлюрівський офіцер", начальник постачання Дорошенківського полку. Легалізувався як службовець Народного комісаріату освіти. Якийсь час був членом партії боротьбистів.
КАДУЙКО, козак, вістовий А. Гулого-Гуленка. Арештований у справі "Щирие".
КАЗАРИН Макар Тарасович, козак загону Мефодія Голика-Залізняка.
КАЛАШНИК Панас Онисимович, учасник "Просвіти" с. Велика Благовіщенка, голова Благовіщенської підпільної організації, отаман повстанського загону №4 військ ім. Тараса Трясила.
КАЛЮЖКО (КАЛЮЖИК), козак отамана Г. Нестеренка-Орла.
КАЛЮЖНИЙ, отаман. Діяв у Первомайському районі. Підпорядковувався Г. Нестеренку-Орлу.
КАЛЬКО Митрофан, із м-ка Глодоси.
КАЛЬКУС, сестри.
КАНЕВСЬКИЙ, господар явки. "Каневский рассказал Васильеву, что у них всегда останавливается Гулый-Гуленко, Нестеренко, Лютий и др. атаманы". Арештований у справі "Щирие".
КАНЕР Петро, один з останніх козаків Л. Загороднього.
КАНЦУР Семен Миколайович, козак загону М. Голика-Залізняка.
КАРАМАН Петро. Арештований у справі "Щирие".
КАРАМУШКА Василь Прокопович, сприяв підпільникам. Брав участь у викраденні тіла отамана Іванова. Арештований у справі №140.
КАРАМУШКА Василь Якович. Арештований у справі №140.
КАРАМУШКА Дем'ян. Брав участь у викраденні тіла отамана Іванова. Арештований у справі №140.
КАРАМУШКА Назар. Брав участь у викраденні тіла отамана Іванова. Арештований у справі №140.
КАРАМУШКА Юхим. Арештований у справі №140.
КАРМАН Петро, єлисаветградський підпільник.
КАРНАУХОВА Галина Микитівна, вчителька, родом із с. Гнилякове Одеського повіту, жила в с. Обознівка. Арештована влітку 1922 року.
КАЧАН Іван. Його прізвище зазначене у "Списке лиц, подлежащих изъятию по делу №140".
КАЧАН Наталка. Її прізвище зазначене у "Списке лиц, подлежащих изъятию по делу №140".
КАЧАН Олена. Її прізвище зазначене у "Списке лиц, подлежащих изъятию по делу №140".

 

КВАСНИКОВ (КВАСНИЦЬКИЙ) Микола, одеський підпільник. Арештований у справі "Щирие".
КВАША, "студент-юрист Кваша, учительствующий (в 1922 р. – Авт.) на Лебединском сахзаводе, тоже из Ново-Украинки". Зв'язковий отаманів. О. Воїнов-Ґонта стверджував, що Кваша загинув 1922 р. "при нальоті на Лебединський цукровий завод".
КИСІЛЬ Тиміш Олександрович, козак загону М. Голика-Залізняка.
КИСЛЕНКО, підпільник мережі А. Гулого-Гуленка і Г. Нестеренка-Орла. В повстанському русі з 1918 року.
КИТКО, козак з Устинівської волості.
КИШЕНКО. Арештований у справі "Щирие".
КІПЕЦЬ (ГРИЦЕНКО) Федір, отаман. Піддався на "амністію", став слідчим ҐПУ, нібито для того, щоб виручати невинних.
КЛЕПАЧ Сергій, "петлюрівський офіцер", голова Гурівської підпільної організації. 1919 року разом з В. Шклярем створив підпільну організацію на Катеринославщині. Тоді ж на чолі загону виступив проти совєтської влади, а 1920 року приєднався до Степової дивізії, де командував куренем. Діяв у районі Олександрії, Єлисаветграда, Павлиша, ст. Лікарівки, с. Верблюжки, Червоної Кам'янки, Новогеоргіївська та інших населених пунктів. Ворог зазначав: "Большая банда Клепача именует себя петлюровцами… Имеет обоз, растянувшийся на полторы версты". Згідно з "Советской военной энциклопедией", на кінець 1920 р. "петлюрівський офіцер" С. Клепач керував полком (1500 чоловік). 1921 року він воював у загоні отамана Іванова, а 1922-го керував Гурівською підпільною організацією. Район відповідальності: Гурівка, Терни, Новогригорівка, Решетилівка, довколишні села та хутори. Арештований.
КНЯЗЕВ Григорій, старшина Армії УНР, отаман, оперував у районі сіл Ставидла – Миронівка – Володимирівка – Обознівка – Лелеківка – Сентове – Ясинуватка. Арештований.
КОВАЛЕВИЧ (ПАНІМАТКА, КОВАЛЕВИЧКА), артистка з Єлисаветграда.
КОВАЛЕНКО. Діяв у Семинастівській волості. Арештований у справі "Щирие".
КОВАЛЕНКО Іван Іванович. Розстріляний.
КОВАЛЕНКО Іван Степанович, козак загону М. Голика-Залізняка.
КОВАЛЬ Йосип, молодший старшина загонів отамана Іванова, Чорного Ворона (П. Черненка) і Лютого (Я. Черевика), із с. Верблюжка. Вербував до загону людей. Учасник нальоту на ст. Куцівку, під час якого були "сварены в котле сотрудники ГПУ". Під час "з'їзду отаманів" у Єлисаветграді в січні 1923 р. внаслідок перестрілки був тяжко поранений та арештований. Помер у Кривому Розі (напевно, в лікарні ҐПУ).
КОВАЛЬ Пантелеймон. Затриманий у справі №140 до надходження матеріалів з Єлисаветградського ҐПУ.
КОВАЛЬЧУК, отаман. Підпорядковувався Г. Нестеренку-Орлу.
КОВАЛЬЧУК Федір, один з останніх козаків Л. Загороднього.
КОЛІСНИЧЕНКО Влас, телеграфіст.
КОЛІСНИЧЕНКО Леонтій, із с. Льодяне Ерделівської волості, зв'язковий, господар конспіративної квартири. Міг бути організатором підпільної мережі. Мав близько 35 років.
КОЛОМІЄЦЬ Василь, господар явки. Арештований у справі №140.
КОЛОМІЄЦЬ Костянтин, господар явки. Арештований у справі №140.
КОЛОМІЄЦЬ Михайло, господар явки. Арештований у справі №140.
КОЛОС Григорій, семінарист.
КОЛОТ Андрій, командир бронепотяга Армії УНР (1919). 1921 року за завданням підпілля навчався в Київській школі червоних старшин. "Колот просил, чтобы в процесе работы не было никаких списков и писем, потому что Киевская организация из-за списков и провалилась".
КОМПАНІЄЦЬ Петро, зв'язковий із м-ка Хмельове. Мав 15 років.
КОМПАНІЄЦЬ Тиміш Архипович (10.6.1897, с. Єлисаветградка Єлисаветградського пов. Херсонської губ. – 9.2.1923, м. Київ). Військовий; фельдфебель 34-ї артилерійської бригади російської армії, козак повстанського загону Якова Шепеля, Чорноліського полку Пилипа Хмари, загонів Миколи Кібця-Бондаренка, Миколи Бондарука, Назара Стодолі, Дениса Гупала, Ларіона Завгороднього, 1-ї Олександрійської дивізії Костя Степового-Блакитного.
КОПАНЬ Іван.
КОРКАЧ Микита, із с. Льодяне Ерделівської волості. Мав близько 40 р.
КОРНІЙ, козак Чорного Ворона (Черненка) чи Лютого (Я. Черевика).
КОРНІЙЧЕНКО, козак Чорного Ворона (Черненка).
КОРОЛЬКО Іван Захарович, із с. Попівка Глодоської волості. Арештований влітку 1922 року.
КОСТРИЦЯ Григорій Степанович, козак загону М. Голика-Залізняка.
КОТЛЯР, отаман. Розстріляний.
КОТЛЯР, брат отамана Котляра, підпільник мережі М. Голика-Залізняка, легалізувався на посаді голови "Укустрома" Чигиринського повіту. Арештований.
КОХАНЕНКО Семен, козак загону Г. Нестеренка-Орла. Криміналізувався.
КОШОВА Пелагея. "Осведомленность об организации. Роль не установлена". Арештована.
КОШОВИЙ, прапорщик або поручник, старшина загону отамана Семена Смаглюка.
КОШОВИЙ Степан Ігорович, козак загону М. Голика-Залізняка.
КРАВЧЕНКО О. (КЕЛЕС Г.), старшина (?) Степової дивізії, довірена особа К. Степового-Блакитного. Зрадник. Допоміг чекістам розкрити Катеринославський і Єлисаветградський повстанкоми.
КРАУЗЕ (КОРНІЄНКО), офіцер Добровольчеської армії, інженер. Жив у Києві, по вул. Скобелівській, 9. Арештований у справі "Щирие".
КРИЖАНІВСЬКІ, очевидно, сестри. Затримані у справі №140.
КРУТИЙ Степан. Його прізвище зазначено у "Списку лиц, подлежащих изъятию по делу №140".
КРЮКОВА. Арештована у справі "Щирие".
КУДАРЕНКО Михайло.
КУЗНЕЦОВ-ЛЮТИЙ. Арештований у справі "Щирие".
КУЗУБЕНКО Дмитро Федорович, козак загону М. Голика-Залізняка.
КУКСЕНКО Микита (син).
КУКСЕНКО Мирон.
КУЛИКОВ Михайло, член Знам'янського українського повстанського комітету, зв'язковий Д. Гупала.
КУЛИКОВ Тиміш, член Знам'янського українського повстанського комітету. Брат М. Куликова.
КУЛЬБАБА Тарас, із с. Федвар.
КУПРІЯН, старшина загону Чорного Ворона (Черненка).
КУРЕК Жозефіна Йосипівна, полька, теща К. Здобудь-Волі, зв'язкова Здобудь-Волі та Чорного Ворона (Черненка). Арештована.
КУРІННИЙ Борис, будьонівець, член Знам'янського українського повстанського комітету.
КУТУЗОВ Андрій, помічник Г. Князева. Арештований.
КУЧЕРЕНКО. Арештований у справі "Щирие".
КУЧМА Петро, отаман, родом із с. Аджамка. 1921 року його загін складав 300 багнетів. Здався в надії на "амністію" в Чигиринському районі того ж року. І відтоді пропав безвісти, можливо, арештований наприкінці жовтня 1922 року.
ЛАСКАВА Галя, зв'язкова.
ЛЕБІДЬ Костянтин, член Знам'янського українського повстанського комітету, телеграфіст.
ЛЕВЧЕНКО, співзасновник єлисаветградської підпільної групи, підпорядкованої А. Гулому-Гуленку. "Визначний петлюрівський працівник".
ЛИСЕНКО Кирило. Його прізвище зазначене у "Списке лиц, подлежащих изъятию по делу №140".
ЛИСЕНКО Олексій. Завербований ҐПУ.
ЛИСЕНКО (Міхельсон) Роберт Іванович. Начальник 3-ї дільниці 3-го району Південно-Східного повстанського фронту. 1922 року – начальник ударних груп Рибки із с. Веселі Терни та Якова Густавовича із с. Бузулуки. Очевидно, це той РОБЕРТ (німець), що очолював німецькі колонії за Кривим Рогом. Його прізвище зазначене у "Списке лиц, изъятых по делу №140 (3-го Цивильного района Пивденно-Схидного фронта)".
ЛОБАЧ, член Благовіщенської підпільної організації.
ЛОХМАТОВ Степан, "колишній поміщик", підпільник мережі В. Шкляра. Керував осередком у м. Каховці. Уникнув арешту.
ЛУСТА. Арештований у справі "Щирие".
ЛЮТИЙ (ЧЕРЕВИК) Ялисей, отаман. Родом із с. Водяне, тепер Петрівського р-ну Кіровоградської області. 1922 р. мав загін у 80 вершників, 2 кулемети. В Єлисаветградському повіті у Лютого були трійки "охорони доріг".
ЛЮТИНСЬКА Валентина. Арештована у справі "Щирие".
ЛЯШЕНКО Іван Якович (1893?, с. Піщаний Брід, тепер Добровеличківський р-н Кіровоградської обл. – 9.2.1923, м. Київ). Підпільник мережі отамана Чорного Ворона (Платона Черненка), агроном. Народився в селянській родині. Безпартійний. Освіта середня. Вчителював у с. Березівка. Мав зв'язок з підпіллям Єлисаветграда (Ільєнко) та Одеси. В червні 1922 р. познайомився з отаманом Чорним Вороном (Черненком). Отаман використовував його хату як штаб-квартиру. Співпрацював Ляшенко і з отаманами Я. Лютим і О. Ґонтою, а також із полковником К. Здобудь-Волею.
МАЄР. Арештований у справі "Щирие".
МАЙБОРОДА-СІРКО В. І., полковник, родич "известного Гнибиды".
МАЙМЕСКУЛ Юлія Григорівна, зв'язкова, тітка О. Воїнова-Ґонти, у неї на квартирі переховувався член Окружного повстанського комітету Г. Яковенко.
МАКОЇД Павло Іванович, із с. Велика Благовіщенка, політреферент (політкомісар) отамана П. Калашника.
МАЛАШ (МАЛИШ, МЕЛАШ?) Павло, зв'язковий отаманів Т. Березняка і К. Синицького. Мав 25 років.
МАЛИЙ Георгій (Жорж), підпільник мережі В. Шкляра, керівник підпільного осередку в с. Комишанка. Арештований у справі "Щирие".
МАЛЮШЕВСЬКИЙ Казимир.
МАНЬКО Корній (? – 19.12.1922, с. Варварівка), старшина Запорозької дивізії Армії УНР, отаман, що підпорядковувався Чорному Ворону (Черненку). Загинув у бою.
МАНЬКО (сестра). Її прізвище зазначене у "Списке лиц, подлежащих изъятию по делу №140".
МАСЛАК. Арештований у справі "Щирие".
МАХАРЕВА Ірина.
МЕЛЬНИЧЕНКО Санько.
МИКИТА, козак Г. Нестеренка-Орла.
МИРОНЮК Гнат, із с. Хмельове.

 

МИХАЙЛИК. Арештований у справі "Щирие".
МІХЕЛЬСОН (МІХЕЛЬ, МІХЕЛЬС) Роберт І., див.: Лисенко Роберт.
МОГИЛА Семен, із с. Рівне.
МОЖАР (МОЖАРА). Заарештований.
МОЗГОВИЙ Павло, лікар Степової дивізії. Під час Другої світової працював у шпиталі м. Жовті Води.
МОКРИЙ Марко Сидорович, козак загону М. Голика-Залізняка.
МОМСА Федір, із с. Єлисаветградка, козак загону Д. Гупала.
МОРГУН, підпільник мережі В. Шкляра із с. Велика Благовіщенка.
МОРОЗ Іван, підпільник із с. Голикове.
МОСКАЛЕЦЬ Андрій, житель с. Варварівка, служив у Ю. Тютюнника. Арештований у справі "Щирие".
МУДРИЙ Семен Андрійович, козак загону М. Голика-Залізняка.
МУСЕНКО Михтодь Лаврентійович, козак загону М. Голика-Залізняка.
МУШКЕТ Леонід Павлович (1895?, м. Золотоноша Полтавської губ., тепер Черкаської обл. – ?). Інженер. Дворянин. Засуджений до 10 років позбавлення волі.
НАДІЙКА, зв'язкова. Арештована.
НАНЕНКО. Арештований у справі "Щирие".
НЕЖИВА Наталія Антонівна. Арештована влітку 1922 року.
НЕЖИВИЙ Антон.
НЕЖИВИЙ Павло Антонович, із с. Новоолександрівка.
НЕМЧЕНКО, з Чечеліївських хуторів. Його прізвище зазначене у "Списке лиц, подлежащих изъятию по делу №140".
НЕМЧЕНКО (інший). Його прізвище зазначене у "Списке лиц, подлежащих изъятию по делу №140".
НЕРЕЇМІ-НОВАК Микита Омелянович (? – після 24.7.1922), селянин с. Водяне Криворізького пов., тепер Петрівського р-ну Кіровоградської обл., "найближчий друг і соратник" отамана Лютого (Я. Черевика). Арештований.
НЕСТЕРЕНКО-ОРЕЛ Герасим Онуфрійович (3.3.1890, Єлисаветградський пов. Херсонської губ. – ?). Військовий і громадський діяч, вчитель; член Єлисаветградської повітової земської управи (1917), отаман кінної сотні (30 осіб) Ревучанського куреня Вільного козацтва (1917), старшина Запорозької дивізії (1920), керівник Єлисаветградсько-Олександрійського повстанкому (1919 – 1922), заступник командира 1-ї (Південної) повстанської групи, керівник Першої холодноярської округи, командувач військами Холодноярської округи (1921, 1922); військове звання – сотник (полковник?) Армії УНР. Організатор повстання проти совєтської влади на початку серпня 1919 року (був керівником штабу, якому підпорядковувалось до 10 тисяч повстанців) та проти денікінців у вересні того ж року. Організаційно підпорядковувався Андрію Гулому-Гуленку. Учасник Першого зимового походу Армії УНР.
НЕЧАЄВ Михайло, "колишній кутеповський контррозвідник", підпільник мережі В. Шкляра. Після арешту М. Дідика керував підпільними осередками на хуторах Онищенка, Загноя, в селах Рубанівка, Зелене і Запорозькі хутори. Арештований.
НЕЧАЙ Степан, очолював повстанком у с. Шамівка. Арештований у справі "Щирие".
НИКОРА Валентин.
НИКОРА Сергій, поручник Добровольчої армії. Брат Валентина Никори.
НИМЧЕНКО. Арештований у справі "Щирие".
НІКОЛАЄВ. Арештований у справі "Щирие".
НІМКА ("КОСТОПРАВША"). Її прізвище зазначене у "Списке лиц, подлежащих изъятию по делу №140".
НОСЕНКО Григорій Степанович, козак загону М. Голика-Залізняка.
ОБЕРТАС, учитель, голова повстанкому в Олександрійському повіті.
ОДУД Йосип, козак із с. Очеретяне (чекісти писали: "Адут").
ОКОНЕНКО, інженер.
ОМЕЛЯНОВИЧ. Арештований у справі "Щирие".
ОРЛЕНКО, прибув із-за кордону. Формував загін у районі Обознівки, жив на Обознівських хуторах. Арештований у справі "Щирие".
ОСИПЕНКО Федір, козак Л. Загороднього.
ОСИП'ЄВ, комендант потяга "Внешторга", "петлюрівець".
ПАВКА, зв'язкова.
ПАВЛЕНКО. Арештований у справі "Щирие".
ПАТЮТКО Віктор, п'ятнадцятилітній зв'язковий.
ПАТЮТКО Терентій.
ПЕРЕЙМИВОВК, зв'язковий із с. Водяне Криворізького повіту, козак отамана Лютого (Ялисея Черевика). Арештований.
ПЕТЕРИЛО, вчитель (?).
ПЕТРЕНКО Давид Григорович, козак загону М. Голика-Залізняка.
ПЕТРИК. Арештований у справі "Щирие".
ПЕТРУСЬ, зв'язковий.
ПЕЧЕНИЙ Маркіян. Затриманий у справі №140.
ПИЛЬНЕНЬКИЙ Василь Савович, воєнком с. Хмільове, 35 років.
ПИРОГІВ, студент гірничого інституту, вчитель с. Плетений Ташлик.
ПИРОГІВ, його брат; очевидно, підпільник.
ПІСНИЙ Ларіон Федорович, козак загону М. Голика-Залізняка.
ПОЛІТАЄВ, отаман. Ліквідований 1922 року.
ПОЛІЩУК, помічник уповноваженого "по борьбе с бандитизмом", співпрацівник Ю. Дроботковського, можливо, подвійний агент. Арештований у справі "Щирие".
ПОПОВИЧ Гаврило. 24 серпня 1922 р. втік з-під арешту з Криворізького ҐПУ.
ПОПОВИЧ Ольга, помічниця повстанців. Арештована у справі №140.
ПРОСЕНКО (ПРУСЕНКО), із с. Варварівка, зв'язковий Чорного Ворона (Черненка).
ПРОЦЕНКО Дмитро, один з керівників Благовіщенської підпільної організації мережі В. Шкляра із с. Велика Благовіщенка.
ПРЯДКО Меланія Микитівна, з м-ка Глодоси, 23 роки (у 1922 р.), вчителювала в с. Обознівка, господар явки.
ПУЗЕНКО Юхим. Арештований у справі "Щирие".
ПУПКОВА Наталія Костянтинівна. Арештована у справі "Щирие".
ПУШКОВ. Арештований у справі "Щирие".
ПШЕНИЧНИЙ Іван, козак Чорного Ворона (Черненка), житель хут. Григорівка. Арештований у справі "Щирие".
РЕМІЗ Іван, член Знам'янського українського повстанського комітету. Зробив для Д. Гупала печатку, діставав йому різні канцелярські дрібниці.
РИБКА Аристарх, начальник ударної групи із с. Веселі Терни.
РЯБЕЦЬ Іван, сприяв підпільникам. Арештований у справі №140.
РЯБЕЦЬ Федір Григорович, підозрювався у сприянні підпільникам. Арештований у справі №140.
РЯБЕЦЬ Федір Кузьмич, підозрювався у сприянні підпільникам. Арештований у справі №140.
РЯБОШАПКА, колишній командир Верблюзького полку.
РЯБОШАПКА Іван.
САВЧЕНКО Михайло, п'ятнадцятилітній зв'язковий Г. Нестеренка-Орла.
САВЧУК, організатор партизанських загонів у Компаніївській волості в 1922 році.
САШКО, зв'язковий В. Шкляра. Арештований у справі "Щирие".
САЗОНОВИЧ Ганна. Затримана у справі №140.
СВИЩ, селянин Херсонської губернії, "простий козак", учасник григор'євського повстання у травні – липні 1919 року. В серпні – грудні 1919 року – в махновщині: був командиром піхотного полку Кримського корпусу. Махновські діячі Олександр і Віктор Белаші зазначали, що Свищ – "по убеждениям левый эсер, по принадлежности – петлюровец". Помічник отамана Іванова (1921). Воював у загоні отамана Я. Лютого-Черевика (1921 – 1922), збив кінну ватагу (80 шабель), що 1922 року діяла в районі станції Фундукліївки та на півдні України. Мав 100 кавалеристів, 5 кулеметів. Арештований.
СЕДЛЕЦЬКИЙ, старшина Єлисаветградської кавалерійської школи. Співпрацював з Ю. Дроботковським. Арештований у справі "Щирие".
СЕМЕН, зв'язковий В. Шкляра. Арештований у справі "Щирие".
СЕМЕНКО, петлюрівець. Переховувався у Кримських горах (від назви села Кримка).
СЕМЕНЧУК Юхим.
СЕРГЄЄВ. Арештований у справі "Щирие".
СЕРДЮК (ЛИСИЙ) Петро, з Чечеліївських хуторів.
СЕРДЮК Микита Павлович, поручник царської армії, за гетьмана – комендант Єлисаветграда. Вчитель, "старый петлюровский работник".
СИЛЬВЕСТРОВ Данило, брат М. Сильвестрова.
СИЛЬВЕСТРОВ Микола, син об'їждчика в лісі, був у загоні Л. Загороднього. Інформатор Д. Гупала. М. Дорошенко у книзі "Стежками Холодноярськими" звинувачує М. Сильвестрова у зраді, хоч це не доведено. На мій погляд, М. Сильвестров зустрічався з Трохименком і Завірюхою з відома чорноліських отаманів, виконуючи їхні завдання. Арештований у справі "Щирие".
СИНИЦЬКИЙ Карпо, отаман. Родом із с. Новомиколаївка (Колоколове). Мав 25 років.
СИНЧУК Микола Іванович, козак загону М. Голика-Залізняка.
СІКОРСЬКА. Арештована у справі "Щирие".
СІРИЙ. Арештований у справі "Щирие".
СІРОКЛИН Іван Софронович, козак М. Голика-Залізняка і Д. Гупала.
СКАКУН Федір Данилович, козак загону М. Голика-Залізняка.
СКИТКО. Арештований у справі "Щирие".
СЛІСАРЕНКО (СНІСАРЕНКО) Микола Арсенович, зв'язковий, їздив у Польщу до Юрка Тютюнника.
СЛЮНЧЕНКО, старшина Армії УНР, єлисаветградський підпільник.
СМАГЛЮК Семен, командир 2-го (3-го?) батальйону повстанського полку отамана С. Бондаренка. 1922 року в його загоні було 12 козаків.
СМІРНОВ Олександр Михайлович. Арештований у справі "Щирие".
СКЛЯР Тарас, член Благовіщенської підпільної організації.
СКУДІЙ Йосип, очолював підпільну організацію Бобринецької волості.
СОЛОВЙОВ Володимир, отаман одного із загонів Л. Загороднього. "Роста выше среднего, блондин, носит усы и большую бороду, живет в Ново-Миргороде, 25 лет, служит лесничим Капитановского леса, бывший офицер, служил с 18 г.".
СОПІЛКА Павло.
СОПІЛКА Федір, із с. Хмельове. Мав 40 років.
СОПІЛЬНИК. Арештований у справі "Щирие".
СОРОЧАН Василь, отаман. Убитий.
СОШНИКОВ Іван Омелянович, козак загону М. Голика-Залізняка.
СПАСЬКИЙ Лавро, сприяв підпільникам. Арештований у справі №140.
СТЕЦЕНКО. Убитий 1920 року.

 

СТРЕЛЕЦЬКИЙ Сергій. Арештований у справі "Щирие".
СТОДОЛЯ Назар, отаман. Якийсь час воював у загоні М. Терещенка та М. Бондарчука. Потім співпрацював з Д. Гупалом.
СТУДЕНЯ. Арештований у справі "Щирие".
СТУЛИЙ. Арештований у справі "Щирие".
СТУЛІЙ Йосип, із с. Петрівка. Арештований.
СТУЛІЙ Пилип.
СУКАЧ Лука. Учасник диверсій на залізниці Кривий Ріг – Нікополь. Учасник нападу на автомобіль "секретаря ВУЦИК т. Ермощенка". Заарештований.
ТАРАН Олексій.
ТАРАН-КРИМСЬКИЙ Андрій, із с. Маржанівка Криворізького повіту.
ТАРАНЕНКО. Арештований у справі "Щирие".
ТЕРЕЩЕНКО Павло. 24 серпня 1922 р. втік з-під арешту з Криворізького відділу ҐПУ.
ТИМОШЕНКО, господар хутора, що за 2 версти від хутора Сердюка, підпільник мережі Чорного Ворона (Черненка). Місяцями переховував і годував партизанів.
ТИТОВ Павло Микитович, козак загону М. Голика-Залізняка.
ТИХІН, отаман (можливо, Тихін Березняк). Мав 25 шабель. Діяв у районі с. Рівне – Семинасте. "Біля містечка Рівне Тихін має загін у 15 кінних, працює самостійно і не хоче ні з ким зв'язуватися".
ТИХОНОВА Олена Прокопівна, вчителька.
ТКАЧЕНКО Василь Федорович (1900, с. Єлисаветградка Єлисаветградського пов. Херсонської губ. – 15.2.1923, м. Київ). Козак Г. Нестеренка-Орла (1920, 1921) та Ларіона Загороднього (1921, 1922).
ТКАЧЕНКО Іван, козак із с. Терни. Вважався серед повстанців "кращим терористом", зокрема у середині липня 1922 р. позбавив життя міліціонера і "проезжающего чекиста". Арештований у справі "Щирие".
ТКАЧЕНКО Йосип. Під час спроби арешту 5 січня 1923 р. вчинив опір і був убитий.
ТКАЧЕНКО Петро Семенович, студент Єлисаветградського технікуму. Довірена особа Ю. Дроботківського.
ТКАЧЕНКО (старий). Його прізвище зазначене у "Списке лиц, подлежащих изъятию по делу №140".
ТОПЧІЙ Іван.
ТРИХМАНЕНКО Овдій, із с. Цибулеве, козак загону Д. Гупала.
ТРОХИМОВИЧ (ТРОХИМОВ) Михайло Васильович. Арештований у справі "Щирие".
ТЮТЮНОВ Дмитро, козак "з терористичними нахилами".
УВАРОВ Дмитро, член Благовіщенської підпільної організації.
УСТИМОВИЧ. Арештований у справі "Щирие".
ФАТЕР. Арештований у справі "Щирие".
ФЕДОРЕНКО, підпільник мережі Чорного Ворона (Черненка) із с. Дмитрівка.
ФЕДОРУК. Арештований у справі "Щирие".
ФІЛОНЕНКО Архип Терентійович, козак загону М. Голика-Залізняка.
ФІЛОНЕНКО Іван (? – 19.12.1922, с. Варварівка), підпільник мережі Чорного Ворона (Черненка). Очевидно, йдеться про хорунжого 1-ї Запорозької дивізії, лицаря Залізного хреста. Загинув у бою.
ФІЛОНЕНКО Петро, господар явки. Арештований у справі №140.
ФЛЕК, німець з Одеси, володар явки мережі Ю. Дроботковського. Арештований у справі "Щирие".
ХАЙЛЮК Олександр Іванович, козак Лютого (Черевика). Станом на квітень 1921 року арештований і завербований ("взяли на довольствие").
ХАНЕНКО Іван, член Знам'янського українського повстанського комітету, брат Миколи й Олександра Ханенків.
ХАНЕНКО Микола, член Знам'янського українського повстанського комітету (1922), брат Івана та Олександра Ханенків.
ХАНЕНКО Олександр (1902, м. Знам'янка – ?). Член Знам'янського українського повстанського комітету, брат Івана і Миколи Ханенків.
ХАРЧЕНКО, ад'ютант М. Голика-Залізняка.
ХАРЧЕНКО, козак Г. Нестеренка-Орла.
ХІВРЕНКО Захар Тимофійович, козак комендантської сотні на станції Помішна (1918), козак Армії УНР (1919), був у загоні Козубського ніби сотником. Арештований влітку 1922 року.
ХОДЯ. Можливо, китаєць.
ХОЛОША Василь. Його прізвище зазначене у "Списке лиц, подлежащих изъятию по делу №140".
ХОЛОША Петро. Його прізвище зазначене у "Списке лиц, подлежащих изъятию по делу №140".
ХОМЕНКО Андрій. Військовий і громадський діяч; івангородський сільський отаман, отаман Чорного лісу. Походить із роду Й. Хоменка, сотника надвірної гетьманської компанійської корогви 1762 року. Його рід у селі називали Качурівським. Під час революції разом з іншими брав участь у захисті села, воював із хлопцями проти всіх, хто приходив. Співпрацював з Д. Гупалом. Підпорядковувався Л. Загородньому. Очолював загін від 9 ("ця група являє собою штаб, який виокремив отаман Завгородній зі складу свого загону – для формування загону в районі Чорного лісу") до 70 осіб. Точні відомості про долю відсутні. Є здогадка, що розстріляний у Єлисаветградській тюрмі.
ХОРУЖЕНКО, вчитель зі ст. Долинської.
ХОРУНЖИЙ Дмитро Ісакович, курінний Добровеличківського куреня Вільного козацтва, старшина отамана Залізняка.
ЦИГАНОК Семен, учитель, голова повстанкому с. Диківка Шевченківської волості Криворізького повіту.
ЧЕРЕВИК Настя Григорівна, рідна сестра Михайла Черевика, троюрідна сестра Я. Черевика (отамана Лютого).
ЧЕРЕВИК Іван, керував підпільною організацією в районі сіл Водяне, Петрове і Ганнівка. Двоюрідний брат Я. Лютого. Затриманий у справі №140.
ЧЕРЕВИК Михайло Григорович, агроном із с. Водяне. Троюрідний брат Я. Черевика (Лютого).
ЧЕРЕВИК Ялисей, див.: Лютий.
ЧЕРКАС Іван, член Знам'янського українського повстанського комітету, зв'язковий Д. Гупала.
ЧЕРКАС (ШАТУН, БИСТРИЙ) Яків Логвинович (1893, с. Новомиколаївка Дмитрівської вол. Олександрійського пов. Кременчуцької губ. – ?), підпільник мережі Д. Гупала. Зрадив отамана Гупала та його повстанців. Арештований червоними наприкінці вересня 1922 р. у Звенигородці.
ЧЕРНЕНКО Платон, див.: Чорний Ворон (Черненко).
ЧЕРНИК Кузьма, господар конспіративної квартири Благовіщенської підпільної організації.
ЧЕРНЯВСЬКИЙ. Арештований у справі "Щирие".
ЧЕТВЕРТАК Ірина, зв'язкова. Панна. Колись була в монастирі.
ЧЕХВАН Андрій, козак загону М. Голика-Залізняка.
ЧОРНИЙ Василь, постачав підпільникам патрони. Затриманий у справі №140.
ЧОРНИЙ Іван, господар явки. Постачав підпільникам патрони. Його прізвище зазначене у "Списке лиц, изъятых по делу №140 (3-го Цивильного района Пивденно-Схидного фронта)".
ЧОРНИЙ Яким, господар явки. Постачав підпільникам патрони. Його прізвище зазначене у "Списке лиц, изъятых по делу №140 (3-го Цивильного района Пивденно-Схидного фронта)".
ЧОРНИЙ ВОРОН (БІЛОУС), отаман. "Простой казак, настоящая его фамилия Белоус, родом из Ново-Украинки, зимой оперировал тройками и пятерками и в настоящее время собрал весь отряд вместе".
ЧОРНИЙ ВОРОН (ЧЕРНЕНКО) Платон Петрович, комендант штабу отамана Іванова та фельдшер загону (1921). Після загибелі отамана Іванова очолив рештки його відділу. 1922 року під його командою було 200 вершників, що мали на озброєнні 5 кулеметів. За три-чотири дні міг посадити на коні ще 200 чоловік. 1922 року діяв у Новоустинівській, Новобузькій волостях та у всьому Криворізькому повіті. Очевидно, йому вдалося зникнути з поля зору ЧК і легалізуватися.
ЧОРНИЙ ВОРОН (ЧЕРНОУСОВ) Іван Якович (? – 29.10.1922?). Військовий діяч; повстанський отаман (1921 – 1922), командир Лебединського полку Холодноярської організації (1922). 1921 року загін налічував 150 піших і 25 кінних, добре озброєних, з 1 кулеметом. Оперував у Звенигородському, Черкаському, Чигиринському повітах Київської губернії, зокрема в Холодному Ярі, лісі Чута, в Лебединських та Шполянських лісах, у районі сіл Товмач, Водяне, Шестаківка, Мліїв, Виноградського монастиря, містечок Городище, Білозір'я, Сміла, Златопіль, м. Єлисаветграда, залізничних станцій Знам'янка, Шестаківка та ін. Політичне гасло: "Бий комуністів і кацапів". За оцінкою ворога, Чорний Ворон – "непримиримо хитрый и тупой враг".
ЧУБАТИЙ Олекса Федорович, козак загону М. Голика-Залізняка.
ЧУМАК, підпільник мережі В. Шкляра із с. Велика Благовіщенка.
ШАБАНОВА Олена. Арештована у справі "Щирие".
ШАБАНОВА Фрося. Арештована у справі "Щирие".
ШАПОРЕНКО Михайло Степанович, козак загону М. Голика-Залізняка.
ШЕВЧЕНКО, заступник голови повстанкому с. Диківка.
ШЕРЕПА (ШЕРЕТА?) Василь Тимофійович, із с. Орлова Балка, козак загону Д. Гупала.
ШЕРЕПА (ШЕРЕТА?) Федір, із с. Орлова Балка, козак загону Д. Гупала.
ШЕРЕТА Федот Тимофійович, козак загону М. Голика-Залізняка.
ШЕФФЕР Іван, член Благовіщенської підпільної організації.
ШИНКАРЕНКО Микола, керівник підпілля в Мелітопольському і Дніпровському (?) повітах.
ШКЛЯР, дружина В. Шкляра. Сприяла чоловікові, переховувала підпільників. Затримана у справі №140.
ШКЛЯР-СІРКО (СКЛЯР) Василь, уродженець с. Веселі Терни, організатор підпілля на півдні України (1922). 1919 року разом із Сергієм Клепачем створив підпільну організацію на Катеринославщині, до якої входили переважно боротьбисти. В 1920 р. – учасник повстання проти совєтської влади, очевидно у складі Степової дивізії. В 1922 р. – керівник 2-го району Першої (Південної) повстанської групи, до якого входили Вознесенський, Миколаївський і Херсонський повіти (підписувався як комісар 3-го району Південно-Східного повстанського фронту. Згідно з даними ҐПУ, арештований.

 

ШКУРУЛА Євстахій, переховував підпільників. Арештований у справі №140.
ШУЛАЛКІН Володимир. Арештований у справі "Щирие".
ШУЛІКА Микола, завгосп Чорноліського полку.
ЩЕКОТІВ Йосип, козак Лютого (Я. Черевика).
ЩЕКОТІВ Михайло, "колишній врангелівець", підпільник мережі Ю. Дроботковського. Арештований чекістами.
ЩЕРБАК Іван. Завербований чекістами.
ЩЕРБИНА Віра, вчителька.
ЩЕРБИНА Федір Петрович (1902, с. Шамівка, тепер Дмитрівської сільради Знам'янського р-ну Кіровоградської обл. – ?). Зв'язковий Д. Гупала. Арештований.
ЩЕРБИНА Юхим, учитель із с. Шамівка, брат Федора Щербини, козак (старшина?) загону Д. Гупала.
ЩИЧКО Олександр. Його прізвище зазначене у "Списке лиц, подлежащих изъятию по делу №140".
ЮРЧЕНКО. Арештований у справі "Щирие".
ЯКІВ ГУСТАВОВИЧ, начальник ударної групи із с. Бузулуки, мешканець с. Посадо-Шаранівка Новомиколаївської волості.
ЯКУБЕНКО, організатор партизанських загонів у Компаніївській волості. Арештований у справі "Щирие".
ЯМЧУК.
ЯРЕМЧУК, учасник наради повстанців 17 серпня 1922 р. біля Товстої могили. Арештований у справі "Щирие".
ЯРОВИЙ. Однорукий, 30 – 32 років.
ЯРОШЕНКО Тихін Федорович. Арештований 1922 року.
ЯРОШЕНКО Тихін Якимович. Арештований влітку 1922 року.
ЯРОШЕНКО Федір.
ЯРШЕНКІВСЬКИЙ, співзасновник єлисаветградської підпільної групи, підпорядкованої А. Гулому-Гуленку, "визначний петлюрівський працівник".
ЯСИНСЬКИЙ Григорій, "командир полка Григорьева, бравший Елисаветград в 1919 г.". Організатор партизанських загонів у Компаніївській волості. Помер від тифу 1922 року.
ЯЧЕНКО Петро, старшина Армії УНР, отаман. Мешкав у с. Пашківці біля ст. Долинської. Арештований. Ув'язнення відбував у Кривому Розі, можливо, вдалося звільнитися.

 

Инструкция к приказу Окружного совещания по борьбе с бандитизмом “О намечении ответчиков”

1. Назначение ответчика должно происходить первоначально в районах, наиболее излюбленных бандитами и должно производиться наиболее торжественно...

4. Вообще иметь ввиду, что главной целью создания института ответчиков является отнюдь не немедленный разгром бандитизма путем репрессий, а внесение раздора и расслоение в села, создание атмосферы, когда каждый бандит будет бояться, что его выдадут. Ответчик, опасаясь репрессии, будет при случае выдавать бандитов, а затем, опасаясь мести с их стороны, может быть использован как старательный осведомитель.

5. При применении репрессий, особенно расстрелов, по отношению к ответчикам, бить на психику неторопливым приготовлением к жеребьевке и т. д., давая возможность выкупить жизнь (или имущество) выдачей действительных бандитов.

6. Вообще рекомендуется путем террора ставить ответчиков в такие условия, чтобы они становились открытыми врагами бандитов, тогда и уволившись за заслуги от ответственности, они останутся осведомителями и помощниками Советской власти в борьбе с бандитами из страха мести со стороны последних.

7. Раздачей конфискованного имущества и штрафов незаможникам и мерами политического воздействия следует создавать в селе обстановку, когда бандиты и ответчик будут бояться доносов с их стороны. Незаможники же будут заинтересованы в выдаче тех и других. Вознаграждение дающего сведения должно идти либо путем общего увеличения фонда комнезаме, куда поступает по приказу половина конфискованного, либо секретно из премиального фонда.
Если же незаможник рискнет выступить открыто, это следует всячески поощрять, предоставив ему одному конфискованное у выданного им бандита имущество.

Председатель
ЗАТОНСКИЙ

Члены
ПЕТИН
ИВАНОВ


ЦГАСА, ф. 25880, оп. 1, д. 282, л. 30.
ЦГАВО Украины, ф. 3204, оп. 1, д. 41, л. 7.