Насобираем костылей железнодорожных возле полотна.Подложек там и прочего.Сотнями валялись.Понатыкаем в песок-солдаты.Подложки-пулеметные гнезда Пушки и танки-тоже можно соорудить.Отходим-и бросаем по ним костылями.Костыль увесистый.Летит очень точно. Развивает глазомер
Мы центробой и киминюки на рельсы ложилиТяжёлый состав из-за этого никто не остановит,а вот кран падла остановился,долго мы гребли по кустам акации
Прочитав тему, та я ще напевне не доріс, тільки 30 і майже два місяці, та сину уже майже 4. Ми кожного року їдемо в село, звідки походить родина мами, їдемо всі. І в останні дні там завжди сумно, з розуміння того, що ще один рік промайнув дуже швидко, скажу вам гидотні відчуття, і з кожним роком час наче набирає оберти
В дитинстві літо проводив у бабусі у віддаленому селі з братом. Жила вона в хаті -мазанці під очеретом, глиняна підлога , піч. Все життя пропрацювала в колгоспі за що отримувала пенсію 25 рублів. Зате нам краса! Чагарники, ставок з круглими жовтими карасями (зараз вони майже перевелись), шовковиця, смачнючий борщ з цілою куркою у чавуні з печі, глиняний посуд, кругленькі розписані дерев'яні ложки. З "цивілізації" тільки світло та радіо на стіні. Потім бабуся раптово померла, прожила 82 роки.В силу різних життєвих причин хатою ніхто не займався. Я попав у те село років через 15. Звичайно ж вирішив заїхати на обійстя бабусі. Картина постала сумна..,. Даху не було, лише стіни. "Попрацювали" місцеві збирачі "скарбів": двері зняли, електропроводку (два сплетені провода на маленьких білих фарфорових ізоляторах - хто пам'ятає)- здерли, керамічний посуд побили, все деревяне витягли на дрова, шибки всі розбиті. Я подивився на все те, промайнули спогади і так "накрило" ..... до сліз. А ще було бридке відчуття наче брудні руки покорписались у дитинстві (маю на увазі вандалів)... Знайшов лише пожовклий, але цілий відривний календарик на 1979 рік (бабуся померла пізно восени1978).....Ще планувала пожити....
Подросли немного-забавы стали опаснее : Сидишь целый день-рубишь проволоку на кусочки.Сгибаешь ее буквой U-'это пулька.Рогатка у тебя из " авиационной " резины квадратной в сечении-от моделей.Пол-литровая банка пулек -норма.Как без глаз не остались-удивляюсь ! Рубаху-с длинным рукавом или свитер.Вечером-пентбол.Как влупит-мама не горюй.Ходишь весь в синяках.Доставалось от родителей !
А я вот о чем подумал: Скоро вырастет поколение, которое не сможет пересматривать альбомы со своими детскими фотографиями! Нет уже этих альбомов, и никто не вставляет в них фотки...
Зараз ,щоб якась молода матуся побачила у свого малюка справжню рогатку, або не дай бог "пугача", чи "самопала", це був би повний піпец!! Серцеві напади у всіх вихованців, включаючи бабу й діда і всіх разом взятих!
Зараз діти пішли "тепличні"! Не то, що в нас час, босоніж по калюжам, або під проливним дошчем змокнути було в радість! В зимку з мокрими як хлющ рукавицями, та задубівшими від холоду ногами стоїш на воротах і намагаєшся не упіймати в лоба шайбу! З ранку до ночі, без обіду в "мандрах", "лазили" де тільки хотіли, і робили що вздумається! Зараз якщо дитини пів години не має, і ще і мобіла в дома, то ВСЕ кіпіш конкретний! Деж це дитина поділася??!!
Доску брали -сороковку.С торца-вырубали П-образные пазы.Спереди и с зади.Туда на деревянных осях-два шарикоподшипника.Вертикально-еще одна доска и ручки.Скейт готов ! Дешево и сердито.Летишь с моста-грохот !! поворотов нет.Зато весело
Моє село зародилося на півісторіччя раніш ніж місто, окраїною якого воно стало десь наприкінець 60 років прошлого віку. І розташовано було на східному березі невиличкою річки. А східні береги похилі... і склони довгі-довгі... Так як кукурудзу саджати навіть на похилих склонах хєрувато, то кругом села були колгоспні сади: яблуневі, грушеві, черешня, вишня... навіть був величезний шмат, де росли смородина та крижовник... Н-да... але розповідь про сіль і дроб у сраці - то іншим разом! Так, от з початком 70-х сади повирубували і почали строїти мікрорайонів, куди і потихеньку переселяли і наших з села, хоча остані хати "капітулювали" десь під 1977-78 роки. А серед будівництва мікрорайонів асфальтові дороги і парарельно, і "попіндікулярно" наробили. А потім прийшов, здається грудень 1975, чи то 76 року. Спочатку пішов сніжок, недовго, сантиметрів зо 20 нападало, а потім льодяний дощик і настав ВЕЛИКИЙ СРАКОПАД! Міського транспорту щє не пустили, стройки стали, покрившись сталактитами льоду. Дороги не чистили з тиждень. І настала для нас, пацанів, "золота" пора! Хватаєш ковзани і на самий верх тих довгих схилів (а це десь з півтори км). На заледінілу дорогу, що стрілою спускається майже до самісінької річки. До ботинок ковзани прив'язав чим не попадя і вниз... Повертати ніззя - тіко прямо, бо зав'язки з ковзанів на раз луснуть. На останій треті схилу швідкість була.... аж у вухах свістіло. Головне було втриматись на ногах... І по сьогодні пам'ятаю ті дикі емоції... як би зараз так проїхав би, точноб визнав звідкіля адреналін виділяється і якого він кольору і запаху. Пи.Си - "канадки", як тоді називали ковзани, що були вироблені разом з ботинком, я вперше спробував вже після Олімпіади 1980.
Не моє -чесно скопоп.здив з простірів Інтернету (до теми підходить): Колись. По коліна снігу. Гребеш три поля в тих сугробах.Сані важать як пів тебе. Немає санів, мішок з соломою. Немає мішка, кусок пльонки під сраку. З 12ї до 16ї дня, шо ты бл.ть в тому снігу на тих горках не робиш. Хочеш їсти - сніг. Хоч пити - сніг. Додому прийшов в морді сніг, за коміром - сніг, в носках сніг, в трусах -теж сніг. Не знаеш чи та матір тим віником чи то пизде, чи то обтрушує. А щас.... Стоїш в аптеці. Стоїть гіляка більша чим ти, ну видно шо дет год 14-16.А рядом матір тій гілякі до пупа. І така, дайте нам шось протіва вірусне, імунозащітноє, і єщє што-то, шо б Єнокєнтій мой не застуділся, бо уже ж зіма. Єнокєнтій той стоїть як х.й на утрініку. В глазах фівраль, на нагах падкати, носом шморгнув, в тої матері чуть інфаркт мікарда не случився. От відіте, уже сопельки у нєго!.... О вріміна ! О нрави!
Очень плохо, когда кто-то кого-то косвенно пытается учить, а особенно поучать. Каждое поколение осуждает молодых. Это тоже норма. Мы скучаем за парным молоком? Ну не всем нравиться парное молоко. Особенно молодым. Погулять во дворе многоэтажных джунглей? На скрипучих качелях и пострелять из палок собранных в калаш? Время идёт в перёд. И, конечно, игрушки у этого поколения будут другие. Знаю огромное количество детей, коим сейчас 16-20 лет. Которые не пьют и не курят. Знают 2-3 языка. Побывали мин. в 10 странах (не Египет и Турция). Та підкорювали Говерлу, і не один раз. А ще вони майбутне України
Тоже летом купил Рига-11,буду в ноль восстанавливатьЗапчастей уже накупил,причем не китай а ориджинал,на забугорском масле,те мопеды наверное вечными будут
Ох ниче се!!!Заварной крем в брикетах,какао с молоком,тоже в маленьких брикетах...та и много еще чего,что сейчас никто есть не станет
Году так в 1973 собрали на жд вокзале все башмаки тормозные вдоль путей и вместе с багажной тачкой сдали на металлолом...первое место по школе...потом дикий шкандаль и возврат тех башмаков взад,под присмотром обходчиков...
Бананы и пепси были деликатесом. Пепси выпускали в пяти городах СССР, а бананы привозили только из Москвы. Помимо заварного крема был фруктовый кисель в брикетах. Вот это была тема.
Одного разу в осени на виконаних городах ,ми розпалили багаття, було весело! Дружньо бігали шукали все що горить, і кидали в полум'я. Великі "язики" багаття вривались у вечірнє небо, викидаючи сотні яскравих зірочок! Одне було погано, дрова закінчувались! І тут наші погляди "ковзнули" на нещодавно зроблений новенький тин, який належав конторі місцевої ЖЕК. Тоді цього ми не знали, та і зовсім не думали про такі речі,ми тільки бачили те, що має додати нашому багаті сили в багато разів. З розгону з ноги ,в нас виходило вибивати по одній шатахетині. В результаті ,за вечір нашого "шабашу" біля вогню, на костровищі перетворилось на попіль вісім з десяти прольотів новенького тину! Саме цікаве почалося на слідуючий день, коли комунальники прийшли на роботу, і побачили нову картину, нещодавно завершеної роботи. Далі начальник ЖЕК, головний інженер, та пара участкових, почали "операцію" по розшуку усіх зачинщиків вечірнього пожарища. Потім все перейшло в не дуже веселе дійство, яке закінчилося штрафами, та грандіозними піз...лями!!
На перемене-бежим в аптеку.Покупаем гематоген в брикетах.Или таблетки-витамины кисло-сладкие.Они там копейки стоили
Завжди на канікулах в селі, в мене була своєрідна "робота", яку я мав інколи виконувати. Це похід в продуктовий магазин. Бабуня писала список знайомій продавчині, давала гроші і я разом із іншими такими ж малолітніми "осторбайтерами" чемчикували до сільської лавки, яка знаходилась на іншому кінці села. "Похід" наш починався з ранку після сніданку, а додому ми добиралися аж над вечір. Тому, як треба було встигнути по "тимурівські" домогти всі стареньким бабусям у селі, сходити до поля подивитися чи ще не достиг горох, за одно перекупатися у всіх існуючих у селі ставках. По дорозі через ліс, піти перевірити чи не дозрів лісовий горіх, за одно на спор видертись на самого високого дуба, хто вище залізе. Щось я відхилився від головного, так от після чергового схожого походу до магазину, якимось чином в мене залишилась з грошей решта, як зараз пам'ятаю три рублі з копійками. Після не довгих роздумів, ми з Васьком вирішили навідатись, до сільської аптеки. Гематоген тоді коштував 11 коп, а вітаміни 8 коп, от ми і "затарились" на всі кошти. Напевно того разу в організм потрапила найбільша кількість поживних речовин. Все було б добре, от тільки, що казати бабці, де подів решту з грошей. Ну ми з Васьком домовились, що він в мене позичив, бо він забув гроші вдома, і що його мама потім віддасть. Одним словом брехати в нас не дуже виходило, тому ми майже одразу спалились, і прийшлося з сльозами в перемішку з сомплями розповідати "гірку" правду.
