Хорорша книжка: Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника http://chtyvo.org.ua/authors/Sidak_...o_Bolbochan_trahedia_ukrainskoho_derzhavnyka/
Преступление на лицо, посмел говорить правду в глаза атАмании и прочей нечести нашей власти.Дяченко писал о том что от РА досталась им в сознании покорность и поэтому позволили Болбочана арестовать.Вопрос к партии хлеборобов, если так всё красиво и правильно понимали, почему не выдвинули свой фронт под предводительством Болбочана в противовес пробольшевицкой директории.И ещё, людей которых всё равно уважал и уважать буду, почему предпочли отмолчаться хотябы Коновалец?
ну так деякі кола саме так перебрання командування корпусом Болбачана і називали виступ хліборобів і УПСС.Але наскільки це відповідає дійсності сумнівно. Він то займав наче активну позицію щодо розслідування його справи.Принаймні це він писав вже у спогадах. Але трус та відбирання речей робив Юліан Чайківський його Корпусу нач.політ відділу. "Січовий чекіст" як його звали.
Полковник Петро Болбочан: таємниці життя і боротьби українського воєначальника. http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayina-incognita/slavetniy-komandir-zaporozhciv http://warhistory.ukrlife.org/4_6_06_4.htm
Гугль робить чудеса: Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника А другу вже у продажу не знайдете.
Несколько штрихов к портрету: Белогвардейский капитан Всеволод Милоданович о Болбочане: Осенью 1918 г. Милоданович в чине сотника служил в артиллерии 6-го корпуса в армии Украинской державы (Полтава). Во время восстания Директории части корпуса оказали сопротивление дивизии Болбочана (правда несерьезное, но с обоих сторон были убитые и раненные). В результате боев часть офицеров 6-го корпуса оказались в плену, однако позднее, по воспоминаниям Милодановича, все офицеры по приказу Болбочана были освобождены не смотря на участие в боях против частей Директории! Кроме того, пока шли разборки между гетьманцами и петлюровцами в Полтаве под шумок власть попытались взять большевики под предводительством некой Антонины Робсман (в начале 1918 г. была комиссаром по делам образования в Полтаве), и как подчеркивает Милоданович - явно не украинка. Первыми шагами большевиков стали аресты бывших офицеров РИА и 6-го гетьманского корпуса. Но с приходом Болбочана все узники-офицеры были освобождены, а весь военно-революционный комитет Полтавы - "одержав шомполів". Милоданович вспоминает, что при освобождении из плена украинский хорунжий зачитывал им телеграмму Болбочана - "Офицеров, сдавшихся добровольно или не добровольно, не оказавших сопротивления или оказавших вооруженное сопротивление, обезоружить и распустить по домам, обязав подпиской о невыезде из Полтавы впредь до дальнейших распоряжений". Часть офицеров позднее все же оказалась в рядах ВСЮР и Северо-Западной армии. Миладанович оказался в рядах ВСЮР. Кроме того, еще один очевидец - Несвицкий А.А. (городской врач и преподаватель в местном институте) в своей книге "Полтава в дни революции и период Смуты 1917-1922" вспоминает о циркуляре полковника Болбочана в Полтаве:
Це унікальне фото надав український патріот з Росії для одного історичного інтернет-ресурсу. На світлині – командир Запорозької дивізії Олександр НАТІЄВ (у центрі) та полковник Петро БОЛБОЧАН зі знаками розрізнення отамана бригади (всупереч наказу шеврони нашиті на лівому рукаві). Весна 1918 року. Публікується вперше. Із спогадів сотника Бориса Монкевича: «Не можна оминути й не завважити того факту, що Натієв як вищий начальник був позбавлений хоробливого честолюбства, яке було невідємною прикметою багатьох наших отаманів. Натієв умів оцінити заслуги і здібності! своїх блищих помішників. Не будучи карієристом, він не боявся суперництва тих, що своїми заслугами і хистом підіймалися вище загального рівня. Він одразу завважив видатну військову талановитість полковника Болбочана і не побоявся передати в його руки керування всіма боєвими операціями на шляху від Київа до Харкова. І дійсно, безпосередній провід усіми боєвими операціями лежав на полковникові Болбочанові, натомість отаман Натієв зайнявся наладжуванням звязку з Урядом, організацією поповнень для фронтових частин і адміністрації в містах звільнених від більшовиків. І не було випадку, щоб отаман Натієв вмішувався в розпорядки полковника Болбочана, або в чимнебудь йому перешкаджав. Це була велика заслуга цього, дійсно, бувшого на висоті свого положення старшини».
Вчора в Києві: 18 квітня в 10.00 - відбулася Презентація нового видання історика Сергія Громенка "Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана 1918 р." Організатор: Український інститут національної пам'яті.
У столиці відбудеться презентація нового видання історика Сергія Громенка "Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана 1918 р." Дата: 3 травня о 18:30 Локація: Кримський дім (Михайла Омеляновича-Павленка, 9) Книжка присвячена спробі Української Народної Республіки у квітні 1918 р. включити до свого складу Кримський півострів, попередньо визволивши його від більшовиків, що раніше узурпували там владу. У книзі розповідається про трактування "кримської проблеми" на світовій арені у березні 1917 — квітні 1918 років, про сили і плани сторін, про хід бойових дій на півострові та про втрачену унікальну можливість приєднати Крим до України ще сто років тому. Учасники: Сергій Громенко – автор книги, кандидат історичних наук, публіцист. Володимир В’ятрович – Голова Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук. Василь Павлов – історик, фахівець з питань воєнної історії. Андрій Іванець – кандидат історичних наук, координатор Таврійської гуманітарної платформи, публіцист. Сергій Стуканов – модератор. Усім присутнім на презентації - книга у подарунок.
Шукаю інформацію про сотника Миколу Письменного, останнього осавула командира 2-го Запорозького полку Петра Болбочана...
Про оголошення Наказу військам Дієвої армії УНР щодо засудження П. Болбочана до смертної кари. 13 червня 1919р.
Про спробу захоплення влади П. Болбочаном. З огляду стратегічного і політичного становища в Україні, направленого Міністерством закордонних справ УНР Посольству УНР у Швейцарії. 26 червня 1919р.
Записка Голови Ради Народних Міністрів УНР А. Лівицького про видачу посвідчення для М. Болбочан про смерть її чоловіка П. Болбочана. 28 червня 1919р.
Десятки років історики шукали цю світлину у хорошій якості. Петро Болбочан, тоді ще підполковник, та архикнязь Вільгельм (Василь Вишиваний). У Запорізьких степах із своїми найкращими командирами - від УСС та від Запорожців. Тут, нарешті, видно також "тінь" Болбочана, який пройшов шлях від рядового полку до командуючго дивізією - полковника Миколу Сільванського, уродженця Купянська (того самого, який наші останніми роками вже двічі звільняли). На задньому плані - кіннота Всеволода Петріва, яка одинока з поміж багатьох українізованих підрозділів організовано прорвалась із Білорусі майже повним складом до Києва в січні 1918 року. Та одразу вступила в бій за столицю України із повсталою московською агентурою. Ці хлопці вже в квітні того ж року у Криму взаємодіяли із кінними підрозділами кримських татар, які допомогли - горами - підійти під Севастополь. Світлина, очевидно зроблена 22 травня 1918 року у Царицинському Куті - тепер село Приморське Степногріської громади Васильківського району. Це у так званому Великому Лузі. Поруч - сучасне місто Еренгодар. Місце, де зроблена світлина, зараз під окупацією. Там фактично проходить лінія фронту, де засіли московські зайди. Вперше світлина опублікована із підписом: «Штаби [генерала] Натієва й ґрупи арх. Вільгельма (Василя Вишиваного) приймають дефіляду українського козацтва». Так написали редактори Календаря «Просвіти» за 1926 рік. А через два роки Борис Монкевич у своїй книзі про запопрожців та Болбочана підписав так: «Зустріч з УСС під м. Олександрівськом». Після другої світової війни книгу Монкевича запорожці перевидали. І дали повний підпис до тих, хто стоїть в першому ряді. Дещо доповню дані, яких бракувало. 1. Капелан "отець [Євген] Кушлик" (випускник Коломийської гімназії, загинув в автомобільній аварії у 1948 році в Німеччині). 2. "Сотник О[стап] Луцький" (поет і публіцист, ад'ютант Вишиваного, у 1928-1935 рр. представляв українців у парламенті Польщі, замордований 1941 року в Архангельщині). 3. "Полковник [Всеволод] Петрів" (згодом генерал, військовий міністр Армії УНР, очільник української військової школи, член Пласту, помер 1948 р. в Аугсбурґу, Баварія; підтримую ідею що саме його ім'я має носити наша Академія оборони). 4. "Полк. Архикнязь Вільгельм" (фактично очолював добровольчий український легіон - Українських Січових Стрільців, тоді його розглядали кандидатом на короля об'єднаної Української держави, московським монархістам із табору Скоропадського ця ідея не подобалась, помер 1948 р. в московскій в'язниці у Києві). 5. "Полк. [Петро] Болбочан" (кадровий офіцер російської армії, організатор Республіканського полку Центральної ради, згодом командуючий Лівобережного фронту військ Директорії, оборонець Харкова, виведений в резерв, страчений 1919 року тими, хто програв українську визвольну війну). 6. "Ген-шт. [полковник Микола] Сильванський" (кдровий офіцер під час Першої світової війни командир 14-го Олонецького полку 4-й Залізній дивізії генерала Денікіна, у 1918 році пройшов шлях від рядового до командира у свореному Болбочаном 2-му Запорозькому пішому полку, відтак Республіканської дивізії розгорнутої з цього полку, арештовний разом із Болобочаном, але звільнений Січовими стрільцями "по тихому"; не пішов до Денікіна, з часом повернувся до Армії УНР, доля невідома). Між Вишиваним і Болбочаном у другому ряді стоїть "Полк. [Осип] Микитка" (кадровий офіцер австро-угорської армії, комендант УСС, генерал-хорунжий УГА, убитий в Москві 1920 року). Юрій Юзич
Командуючий Кримською групою підполковник Петро Болбочан, полковник УСС архикнязь Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний), командир кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка Всеволод Петрів .
