Перехід сотень УПА на Захід. Чехія. 1947-2012

Перш ніж описати історію трьох бандерівців, яку нам вдалося простежити, слід згадати інші відомі випадки переходу бандерівців територією нашого регіону: 1 жовтня 1947р. була проведена акція проти трьох членів УПА у Леденіц в околицях Ческе Будєйовіце, яка завершилася 2 жовтня о 18:00 без результату. Деякі реальні переходи груп бандерівців спостерігалися в околицях Чеського Крумлова 3 жовтня. У цей день група з 14 бандерівців увійшла в село Жумберк. 10 жовтня двоє бандерівців з'явилися на млині Дражічкі у Табора. У заходах з упіймання був задіяний загін швидкого реагування з Ческе Будєйовіце. Також в Дражице був направлений патруль з двох чоловік з метою проконтролювати дорогу Дражице - Бор - Олтине. О 20:10 на село Кондрач у Тргових свіней напала велика група УПА, що включала одну жінку. Двох чоловіків бачили у Темелін. Троє бандерівців були помічені на південь від Тршебонь, тому патрулі СНБ організували бар'єр в напрямку Младошовіце - Граховіште - Койаковіце. 5 вересня 1947 був захоплений бандерівець в Борковіцах в околицях Тршебонь. 14 листопада 1947 був знайдений затонулий бандерівець у Собеслава. 17 жовтня 1947 відбулася перестрілка з двома бандерівцями у Стойічіна в околицях Йіндржіхова Градца. Обидва з рештою покінчили життя самогубством, один з них був важко поранений і доставлений в лікарню в Ческе Будейовіце. Цікаво, що обидва були озброєні ручними кулеметами ЗБ26 і пістолетами ДУО калібру 6,35, також чеського виробництва [4].І нарешті почнемо опис подій 15 листопада 1947 року у Олешнік. В листопаді 1947 року в Південну Чехію дійшли залишки сотні УПА Різуна [5]. Сотня була названа на честь свого першого командира Василя Андрусяка, який носив псевдо Різун (в перекладі з української «м'ясник»), і убитого агентом НКВД 24 лютого 1946. Василь Андрусяк народився 25 лютого 1916 року в родині з сімома дітьми в Польщі. В організацію українських націоналістів вступив у 1932 році. Бувши студентом, він був заарештований поляками за поширення антипольських листівок. На початку Другої світової війни він втік у Відень і після нападу Німеччини на СРСР вступив в український добровольчий батальйон - Легіон «Роланд». Цікаво, що німецька сторона одягла цей легіон повністю в чехословацьку уніформу. Після того, як українські добровольці усвідомили, що Гітлер не допустить проголошення незалежної Української держави, Різун перейшов на бік Української Повстанської Армії, де став командиром сотні в чині полковника. Польська сторона звинувачує його в геноциді польського населення в Східній Галичині при етнічних чистках, які в той час відбувалися обома сторонами по відношенню один до одного [6].

Першим в нашому регіоні з членами сотні Різуна зустрівся громадянин Понешіц Йереміаш, який їхав на велосипеді в Пуркарец. Вище будинку лісничого "У Шафаржіка" його зупинила людина з сотні, якиа після візуального огляду відпустила його. [7] Група з трьох вояків УПА ввечері в п'ятницю 14 листопада досягла будинку лісничого "У Шафаржіка" в долині річки Влтави на захід від Понешіц, де тамтешній господар тримав шинок та переправу. Там вони перерізали телефонний кабель, підкріпилися у господаря, а потім переправилися на човні на західний берег Влтави під Карловим Градком [8]. Від річки спочатку йшли безпосередньо на захід, але незабаром згорнули південніше. Це була перевірена тактика бандерівців: коли вони просили у когось їжу і показати дорогу, то спочатку йшли у вказаному напрямку, а потім, коли ніхто не міг їх бачити, завертали в сторону, щоб уникнути зіткнення із загонами СНБ або армії, які їх намагалися затримати. Наша трійця очевидно підійшла до краю Глубоцкіх мисливських угідь до будинку лісника "Стара обор", де в лісовому притулок хотіли перечекати день. Бандерівці завжди намагалися просуватися тільки в нічний час. Після того, як стало відомо про напад на будинок лісника "У Шафаржіка", летючі загони СНБ кинулися на пошуки бандерівців, але безуспішно. Члени СНБ також попередили місцеве населення і жителів про очікуваний напрям просування бандерівців. Увечері в суботу 15 листопада 1947 року, під час сильного дощу, трійця йшла через ліс "Мала Блана" і вийшла з нього східніше Олешнік, в місцях, де тоді перебували вугільні шахти. Вони попрямували до хутора «на овчині», де все вже було зачинене, але принаймні вони змогли обшукати територію ферми, де не знайшли ні їжі, нічого іншого, що могло б їм знадобитися. Потім вони обійшли Олешнік через вугільні шахти на південно-західній околиці села, де деякий час спостерігали за будинком № 79 [9]. Там жила подружня пара Коцоуркових зі своїм сином Яном, дочкою та її нареченим Станіславом Мотейлем. У Олешник в клубі "У Калошу" в той час 15 листопада 1947 показували кіно, і дочка Коцоуркових пішла з нареченим на показ. Незабаром після цього бандерівці перелізли через паркан і наблизилися до будинку. Господар будинку Ян Коцоурек у вікно побачив, як у темряві три фігури перелазять через паркан. Увірвавшись до будинку, вони зажадали, щоб пані Коцоуркова приготувала їм якусь гарячу їжу. Всі троє були ніби як офіцерами і працівниками якогось штабу. Один з них добре говорив по-чеськи, і йому вдалося домовитися з Коцоурковими. Принаймні, двоє з непроханих гостей були озброєні автоматами і, напевно, у всіх трьох були пістолети. Бандерівці запитали, куди пішли їхні діти, яких вони бачили зі свого укриття. Пані Коцоуркова їм відповіла, що діти пішли в кіно. Яну Коцоурку старшому вдалося вислизнути непоміченому і через вікно тихо вискочити на вулицю. За іншою версією Ян Коцоурек побіг за допомогою відразу, як тільки побачив незнайомців в саду, а пані Коцоуркова сказала бандерівцям, що її чоловік спить нагорі, вони і повірили їй на слово [10].

 

Ян Коцоурек добіг до клубу, підняв на ноги своїх сусідів. Серед глядачів був також і місцевий співробітник РНБ стражмістр (сержант) Плашил, який жив у селі зі своєю дружиною. Плашил був якраз в уніформі і мав при собі службовий пістолет. Люди одразу ж вирушили на допомогу сім'ї Коцоуркових. Місцевий селянин Ян Говорка з будинку № 53 озброївся в будинку старим військовим пістолетом. Першими в кухню будинку № 79 увійшли Ярослав Трнка і Станіслав Мотейл, які очевидно повідомлення про напад сприйняли не надто серйозно. Бандерівці відразу ж схопилися за зброю, але пані Коцоуркова переконала їх, що це члени сім'ї і таким чином їх заспокоїла. Наступні увійшли Ян Говорка і стражмістр Плашил. Активіст Говорка з пістолетом в руках і криками «Руки вгору!» Спустив курок свого старого пістолета, але вийшла осічка. Один з бандерівців вистрілив по тих хто увійшов, також із пістолета. Куля ледь не потрапила в Станіслава Мотейла і вп'ялася в спинку ліжка в сусідній кімнаті. Стражмістр Плашил відштовхнув Яна Говоркова і застрелив бандерівця що стріляв зі свого службового пістолета. Ярослав Трнка, Станіслав Мотейл і Ян Коцоурек молодший відразу ж кинулися на бандерівців і почали з ними битися за їх зброю. Один з бандерівців встиг вистрілити з автомата, але Яну Коцоурку молодшому вдалося відбити дуло автомата вгору, і черга з семи запалювальних патронів пішла в дерев'яну стелю. На горищі зберігалося сухе сіно, яке загорілося від пострілів. Третій вже був на виході з будинку, і бандерівець з автоматом пішов за ним без стрілянини, але стражмістру Плашілу все ж вдалося вистрілити йому в обличчя. Мертвий бандерівець залишився лежати на місці, а горище і сарай будинку № 79 загорілися. Місцевим добровільним пожежним, яким допоміг сильний дощ, вдалося врятувати від вогню принаймні житлову частину будинку, але вона була пошкоджена водою з пожежних шлангів [11]. Свідок подій пані Мотейлова (дівоче Коцоуркова): «Пожежа в будинку гасили пожежні, усе було залито водою. Штукатурка падала зі стін, і всім цим, разом з брудною водою, були залиті наші ліжка. Нам довелося ночувати у родичів у селі. У нас вдома дві ночі несли службу есенбешнікі. Разом з горищем згорів наш урожай за весь рік, і нам було нічого дати нашій корівці. На щастя, люди були солідарні, і кожен з них дав щось для неї. Наші батьки відчували себе зобов'язаними і намагалися їм борг якось повернути, наприклад дрібною роботою. Дещо нам дали, щоб ми могли відремонтувати наш будинок, але ніякого благодійного збору коштів для нас проведено не було. Через кілька років у часи президента Свободи, мій батько, мій чоловік і брат отримали нагороди». Після уточнення, збиток майна в будинку № 79 був приблизно оціненений експертом національної безпеки в 108.000 чехословацьких крон і був лише частково покритий страховкою. Комітет районного управління виплатив постраждалому компенсацію в розмірі 50.000 крон.

Два бандерівця, яким вдалося втекти з будинку, один з яких був серйозно поранений, у темряві вже не змогли знайти один одного. Кожен з них побіг на протилежний бік села, вони намагалися зв'язатися за допомогою умовних сигналів. Очевидець подій пані Бухтелова: «Той поранений побіг у напрямку Блані, а другий в бік Веліц. Одна з наших знайомих йшла тоді, десь після сьомої, і дивувалася, чому ввечері каркають ворони. Це кликали один одного два бандерівця, але так і не зустрілися ». Підстрелений бандерівець з автоматом пішов назад по тому ж шляху, яким вони прийшли, в напрямку будинку лісничого "Стара обор". Другий бандерівець рушив далі на захід у бік Нетоліц. Знову десь на місцевості перечекав день і ввечері 16 листопада 1947 підійшов до хутора Петрув Двур, де попросив поїсти. У цей момент він виглядав жалюгідним і знесиленим. Жінка, помітивши що у нього за пазухою захований пістолет, принесла йому їжу, і як тільки він пішов, повідомила про його появу в СНБ. На бандерівця була тут же організована облава, і біля хутора Житнього його насправді зловили і заарештували [12]. Смертельно поранений бандерівець сховався в стозі сіна біля будинку лісничого "Стара обор" на північ від замку Глубока над Влтавоу. Під час пошуків два дні несли службу в Олешнік співробітники СНБ. Поранений бандерівець був знайдений в стозі сіна тільки через три для після перестрілки в Олешнік, 18 листопада 1947 року. У той час він був ще живий, але його подальша доля, як і доля його колеги, затриманого у хутора Житнього, невідома. Бандерівця, застреленого в Олешнік, оглянув лікар і знайшов у нього різні папери та документи, з яких випливало, що померлий можливо був командиром групи, яка була частиною штабу командування сотні «Різун». Померлого залишили в пожежній частині, куди на нього приходили подивитися місцеві парубки; хтось із них нібито узяв щось із його речей на пам'ять. Зрештою його поклали на віз і при імпровізованому музичному супроводі перевезли в Загайі, де він був похований біля Білої каплички. Очевидець подій пані Бухтелова: «Старі були проти цього, говорили, що навіть якщо він і ворог, він має право на гідне поховання по-християнськи на кладовищі». До речі, в тому ж місці біля Білої каплички в травні 1945 року були поховані двоє військовослужбовців німецьких збройних сил, які загинули тут. Принаймні, один з них був солдатом РОА. У 2011 році німецька урядова організація Volksbund Deutsche Kriegsgräberfürsorge eV намагалася провести ексгумацію солдатів. У той час ще не було відомо про поховання тут бандерівця. Ексгумація пройшла з негативним результатом, могила двох солдатів ймовірно була знищена при будівництві водопроводу у часи соціалізму. Бандерівець, похований тут через 2 роки після німецьких солдатів, звичайно, не міг бути похований в тій же могилі, і цілком імовірно, що він досі лежить тут. [13]

Автори висловлюють подяку всім очевидцям подій і меру Олешнік д-ру юр. наук Павліцу за надану інформацію та допомогу.
[1] Мілан Сиручек, «Бандерівці - герої чи бандити?», Прага, 2008 р.
[2] Бакалавр Міхал Брандейс, «Участь СНБ в акції" Б "(Бандерівці в Чехії і Моравії)», Університет Пардубіце, 2008 р., стор 65-84.
[3] Там же.
[4] Там же.
[5] Військово-історичний архів, HŠT 1. від 1948/92 2/1, Список членів УПА, знищених в Чехії.
[6] Станіслав Зурек, «Знищення польського південно-східного прикордоння», Варшава, 1998.
[7] Свідоцтво г-на Новотного з Понешіц.
[8] Свідоцтво г-на Влчеком (р. 1934) з Глибокої над Влтавоу.
[9] Свідоцтво пані Бухтеловой уродж. Вовсовой (нар. 1933) з Олешник.
[10] Свідоцтво пані Мотейловой, уродж. Коцоурковой (р. 1929) з Злива.
[11] Муніципалітет Олешник, хроніка села Олешник.
[12] Йігоческа (Південночеський) Правда, «Драматична суботу в Олешник», 18 листопада 1947 року.
[13] Реконструкція подій була складена на основі свідчень вище перерахованих очевидців, хроніки села Олешнік та періодичного видання того часу «Йігоческа (Південночеський) Правда».
Автори реконструкції подій і статті: Ян Ціглбауер і Ерік Хіеке, 15.4.2012
http://www.severniceskobudejovicko.estranky.cz/clanky/po-roce-1945/banderovci-v-olesniku.html
Професійна консультація: Прохазка МечиславЧеске Будейовіце,
21.10.2012

 

В попередньому пості я подав фото каплички біля якої похований один із трьох вояків УПА.
Також тут подаю ще одну фотку цієї каплички, а також виріз і з Чеських газет які писали про бандерівців та про конкретно ці події.

 

Далі подаю фотку тої лісничівки із шинком на березі річки Влтави - фотку тодішню і теперішню.
Тепер сюди приїздять рибалки і ловлять рибу в чудовій тихій місцині.

 

На тому боці річки, куди їх переправив лісник знаходяться руїни невеликого середньовічного мисливського замку Карлов Градек. Саме в ції руїнах хлопці і переночували після переправи. Один із них був сильно застужений (швидше всього запалення легенів), тож вони мусіли часто відпочивати.

Кілька фото замку:

 

Саме та хата в якій проходив бій вояків УПА.
Зараз там живуть нащадки тих старих власників які не дуже люблять згадувати цю історію.


Також вирогідний маршрут просування вояків УПА в околицях Чеського Будейовіце та Олешніка.

 

http://povstanets.kiev.ua/index.php?do=reports&rep=48

Більше фоток в звіті на нашому сайті.

 

В продолжение темы, вчера мы с Гонзой и Эриком установили временный памятный знак на месте казни и захоронения военнослужащего Вермахта, бойца РОА и неизвестного старшины УПА.

 

молодці! Гратулюю.

 

Мечислав, що далі плануєте? пам'ятник поставити?

 

Molotsi, korysna sprava!

 

Дима, в планах есть покопаться в гэбэшных архивах в Праге, поискать информацию по этим трем хлопцам, потом попытаться поднять (если он там еще покоится) и похоронить по-человечески. В процессе съемки небольшого документального фильма, в котором в том числе будет фигурировать и эта история.

 

не понял кого враги изображали. Карел в шортах и в плаще убил

 

Враги - военнослужащие СНБ, корпус национальной безопасности, аналог нашего НКВД.
Что касается Карла, он изображал судетского немца - контрабандиста. Дело в том, что акция проходила на чешской Шумаве, на границах с Баварией, и хотя сразу после войны практически всех судетских немцев принудительно выселили в Германию, многие из них постоянно возвращались, сначала за своим оставленным добром, потом начали за плату переводить в Германию чехов, недовольных новым режимом.

 

не очень антуражно они выглядели, а Карл красавчик

 

так ясное дело, акций по СНБ практически не бывает, и люди приехали со всей Чехии, поэтому не слаженно как-то все получилось. Есть над чем работать.

 

Подскажите пожалуйста, как будет название ближайшего нас.пункта -
"Білої каплички" - по-чешски?

 

Olešník, здається

 

Спасибо. Интересно.

 

Панове, в честь безвізу, може підняти цю тему рейду по Чехії / Словаччині?