2 вересня 2016 року при виїзді з міста Городище, Черкаської області у районі Кочержиної гори, за участю ветеранів війни, керівників і представників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, духовенства, громадськості, учнівської молоді відкрито пам’ятний знак воїнам, які загинули в роки Другої світової війни, обороняючи місто Городище від нацистів. Днем раніше покладання квітів до пам’ятного знаку здійснив Голова Черкаської ОДА Юрій Ткаченко. Спорудження пам’ятного знаку відбувалось за ініціативи та безпосередньої участі мене, інших членів ВГО “Закінчимо війну” та небайдужих жителів територіальної громади (включаючи 2-х форумчан -Topaz81 та Бек) . Відкриття було приурочене 71-й річниці закінчення Другої світової війни. Спорудити пам’ятний знак до річниці бою не встигли, тож відкрили коли змогли. За радянського періоду історії нашої держави події тих часів усіляко замовчувались, адже могутня Червона армія відступала, і відступала з вини вищого керівництва держави. У радянської-ж людини не повинно було виникати жодної думки про те, що вище партійне керівництво може помилятись. Разом із забуттям тих подій відбулось і забуття подвигу героїв тих часів – рядових бійців та офіцерів, які ціною свого життя сповільнювали просування по нашій землі ворога та рятували рід загибелі те саме партійне керівництво, яке згодом віддячило їм за це забуттям. Не було виключенням і Городище, у якому на довгих сімдесят п’ять років події кінця липня - початку серпня були забуті і вважалося, що нацисти захопили місто без бою. Чомусь жваво переповідались історії, про те, що вони грали на губних гармошках і пригощали дітей цукерками, і ніхто не задавався питаннями – з якого це дива нацисти захоплювали Городище два дні і звідкіля після їх приходу перед 2-ю школою з’явилось чимале кладовище. Що-ж відбулося на цьому місці влітку 1941-го я дізнався з оперативних і розвідувальних зведень штабу південно-західного фронту, списків втрат бойових частин та свідчень очевидців. А на узліссі було виявлено залишки окопів та бліндажів того періоду, гільзи від набоїв радянського та німецького виробництва випуску до 1940-го року. Як виявилося, загони нацистів з’явились на околиці Городища об 11-й годині 31 липня. Не змігши прорвати оборону підрозділів 116-ї стрілецької та, можливо 212-ї мотострілецької дивізій, ворог обійшов їх з флангів та об 14.30 1-го серпня замкнув кільце оточення. Проте, оточення було не тривалим – вже 2-го серпня наші бійці вирвались з нього біля с.Старосілля Городищенського району. Через два тижні фактично по тому - ж шляху пройшов і підрозділ оточенців, що складався з прикордонників чи мав їх у своєму складі. Вони також мали бойове зіткнення з ворогом і понесли втрати, нам поки-що відоме тільки одне прізвище і знову тільки офіцера. У ході бої в за Городище ворог втратив більше 20 чоловік загиблими і не менше 80 пораненими, тобто ціла рота загарбників була виведена з ладу, що на літо 1941-го було дуже непоганим результатом. Наші війська також понесли втрати. Нажаль ми поки-що не маємо повного списку втрат, відомі лише імена семи загиблих офіцерів та трьох офіцерів, захоплених у полон. Шість із семи загиблих офіцерів були українцями, що автоматично знімає питання щодо несвоєчасності і непатріотичності заходу. Нажаль, нам поки-що невідомі місця поховань героїв, які згинули, захищаючи Городище влітку 1941, але пошукова робота ВГО “Закінчимо війну” тільки почалася. Є надія, що після зняття завіси забуття над подіями тих часів свідки пригадають чимало корисного і ми знайдемо поховання забутих героїв і вшануємо їх належним чином. У мить відкриття в небо здійнялись сигнальні ракети. За дивним збігом обставин одна з них, не догорівши, запалила стерню на полі, якраз у тому місці, де у далекому 1941-му були позиції захисників Городища. Почесна варта не втрималась від мініреконструкції.
ВАМ здоровя крепкого, сили, таланту, везіння, допомоги наших державних установ в цій нелегкій роботі. Я так розумію, що це ВАШ памятник не перший, і дай Боже не останній. На майбутнє, якщо, щось плануєте, звертайтесь, теж з задоволенням прийняв би участь в таких заходах. Та я так думаю, і камради допоможуть також, хто чим може; хто коштами, хто працьовитими руками, хто теплим словом, та мудрим рішенням. (З кожного по можливості) Ну не забувайте, що ми живемо в Україні, знайдуться, і ті недобрі люди, які не памятають, та не шанують своїх дідів, та прадідів. Земля наша багата, не тільки на події другої світової війни, а й на інші, які проходили не тільки в минулому столітті, а й раніше. Чи варті ми памяті наших предків-це можна судить, тільки з наших дій.? З повагою.
Дякую! Область наша дійсно була багата подіями, на сьогодні нажаль часто забутими. Щоправда, "завдяки" люителям побігати з приладом віднаходити безпосередні місця, де ці події відбувались усе важче й важче. Та ми обертів збавляти не збираємось, не дивлячись на скрутні часи - як не ми, то хто і як не зараз, то коли?
